Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ЛЕКЦІЯ 7.

Линейное развертывание диалога (или полилога) обусловлено разнопорядковыми, но в то же время взаимосвязанными факторами, лингвистическими и экстралингвистическими процессами. Поэтому поиск причин коммуникативных неудач должен вестись в разных сферах: в социально-культурных стереотипах коммуникантов, в их фоновых знаниях, в различиях коммуникативной компетенции, в психологии пола, возраста, личности. Кроме того, естественно, негативное влияние на исход речевого общения могут оказывать дистантность участников, присутствие посторонних лиц, общение через записки, письма, пейджер, по телефону. Большую роль играют все особенности развития речевой ситуации, вплоть до состояния коммуникантов и их настроения.

Кажущаяся аморфность, неосязаемость слагаемых речевого общения тем не менее позволяет выделить следующие неблагоприятные факторы, приводящие к коммуникативной неудаче.

1.Чуждая коммуникативная среда сводит усилия участников общения на нет, так как в такой среде, царит дисгармония, отсутствует настроенность собеседников на феноменальный внутренний мир друг друга. В диалоговом общении при посторонних лицах собеседники чувствуют дискомфорт, мешающий им осознать себя в данной ситуации и определить тональность своего речевого поведения. Малая степень знакомства может усугубить дискомфортность и затруднит поиски «общего языка». В такой неблагоприятной ситуации может оказаться студент, пришедший в гости к своему сокурснику в общежитие; подруга, навестившая подругу на ее работе.

Вне зависимости от коммуникативного намерения затруднено социальное взаимодействие, невозможна в полной мере «подача себя» в том или ином свойстве. Положение может осложняться отвлекающими моментами: вмешательством третьих лиц, вынужденными паузами, отвлечением от разговора по разным обстоятельствам. При полилоге в чуждой коммуникативной среде невозможно добиться согласия в беседе на любые темы из-за социальных, психологических различий, разницы в образовании, понимании нравственных норм, из-за разных интересов, мнений, оценок, знаний собеседников. Неполный речевой контакт (даже при заинтересованности в общении) может проявляться в низком темпе обмена репликами, высказываниях невпопад, неуместных шутках и эмоциональных реакциях (например, в иронии вместо сочувствия), неправильной интерпретации и в целом в «диссонансном» обмене репликами.

2.Серьезным основанием для отчуждения участников разговора может быть нарушение паритетности общения. В данном случае также имеет место нарушение правила солидарности, кооперации собеседников.

Это проявляется в доминировании одного из участников разговора: начиная с инициальной реплики один и тот же человек выбирает тему разговора, задает вопросы, перебивает собеседника, не дожидаясь сигналов восприятия и правильной интерпретации сказанного, превращая таким образом диалог в монолог. При этом определяющую роль играют такие факторы, как психологические черты участников общения, социальный статус, эмоциональные отношения, культурные навыки. Ср. роль частицы что в вопросе: Ты, что, с нами пойдешь?

3. Коммуникативные замыслы собеседников не будут осуществлены, не возникнет согласие, если живое речевое общение будет ритуализовано.

В ритуализованной реплике все прагматические характеристики речи (кто — кому — что — почему — зачем) нивелируются: нарушается правило искреннего доброжелательного отношения к собеседнику, т. е. этические нормы, а также имеет место употребление «набора слов» к случаю. Говорящий не проверяет «ценность» своего высказывания по вниманию слушателя, его соучастию в разговоре, в создании содержательной канвы общения.

Конструкции-клише типа Это мы, уже проходили, расхожие суждения, безапелляционные высказывания — все это сужает сферу возможного употребления слов, практически ограничивая ее шаблонными выражениями, в которых нет динамики чувства-мысли. В ритуализованных высказываниях (и диалогах в целом) нарушена живая нить разговора — связь говорящего и слушающего: «я говорю», «тебе говорю»; адресат лишен возможности слышать открыто выраженную аргументацию, а говорящий скрывает свое мнение под «известным» мнением «всех».

4.Причиной нарушения контакта с собеседником и прекращения разговора может быть неуместное замечание в адрес слушателя по поводу его действий, личностных качеств, которое может быть истолковано как недоброжелательное отношение говорящего(нарушение правила кооперации, солидарности, релевантности).

Ср. широкое понимание неуместности у Цицерона: «Кто не считается с обстоятельствами, кто не в меру болтлив, кто хвастлив, кто не считается ни с достоинством, ни с интересами собеседников и вообще кто несуразен и назойлив, про того говорят, что он «неуместен». Существуют разные приемы введения в текст диалога замечания «не по делу». Ср. гиперболу: (разговор с ребенком) — Не бери в рот грязь всякую! — Это не всякая, это куколкин чайник; ср. пример Т. М. Николаевой: Вы ведь всегда интересуетесь, сколько кому лет — (говорится лицу, всего однажды задавшему подобный вопрос).

Неуместность может быть вызвана неспособностью говорящего уловить настроение собеседника, определить ход его мысли. Это характерно для разговоров между малознакомыми людьми. В инициальной реплике нередки случаи употребления личных и указательных местоимений в расчете на то, что слушатель знает, о чем идет речь; например: Они всегда так после курсов (попутчик своему соседу в автобусе). — Кто? — Водители, говорю, неопытные. Дергает с места, поворот не отработан. — А... Ясно, что ход мыслей слушателя был не такой, как у инициатора разговора. Отсюда — непонимание. Такая речь социально маркирована; кроме того, это характерно для женской речи.

Несовпадение социокультурных особенностей участников общения также может повлечь за собой неуместные фразы, приводящие к коммуникативному провалу. Ср. юмористический финал диалога, приведенного в статье Н. Н. Трошиной: «Коммерсант Майсль приезжает из Черновцов в Вену. Вечером он хочет пойти в Бургтеатр. Он спрашивает в кассе театра: «Ну, что у вас сегодня на сцене?» — «Как вам будет угодно». — «Отлично! Пусть будет «Королева чардаша». Если читатель знает, что Бургтеатр — это драматический театр и что «Как вам будет угодно» — пьеса Шекспира, то коммуникативная неудача коммерсанта будет очевидна.

5.Непонимание и недостижение собеседниками согласия может быть вызвано целым рядом обстоятельств, когда коммуникативные ожидания слушателя не оправдываются. И если устранение причин неудачного общения, лежащих в сфере социокультурных стереотипов, фона знаний, психологических пристрастий (приятие / неприятие действий или черт характера собеседника), в принципе невозможно, то непонимание, вызванное низким уровнем языковой компетенции, преодолимо. Ср. диалог в трамвае между матерью и дочерью, приехавшими в Москву из пригорода. Дочь: Даже хорошо, что я не поступила в техникум в Москве, а то бы каждый день ездила туда-сюда. — Мать: А вечером приезжала бы на бровях. — Дочь: Почему на бровях? — Мать: Ну уставала бы. очень. — Дочь: А почему «на бровях»-то? — Мать: Так говорят... (не знает, как объяснить). Мать не знает значения выражения «на бровях» — «(прийти, дойти, приползти) (прост.) — о пьяном: с трудом, еле-еле добраться», поэтому употребляет выражение не к месту; дочери кажется, что она вообще никогда не слышала этого выражения. Здесь налицо типичный случай невысокой степени владения языком: употребление устойчивых выражений не к месту, незнание точного значения слова. (комфортабельная булочка, запахнуть тюбетейку)

Другой тип ошибочного понимания или непонимания связан с неясностью для слушателя слов с абстрактным значением или слов-терминов, соответствующих специальным областям знаний. Так, например, в ходе полилога (три участника разговора, коллеги, двое с университетским образованием) один из собеседников ^ взглянул на часы и начал прощаться: «Мне с вами хорошо... Однако время не дремлет, мне еще сегодня нужно заехать в одно место поделу... «Мы встретимся снова!» (строчка из популярной песни). — 2-й уч.: Танюш, не исчезай. — Куда я денусь, мы софеноменальны — 3-й уч.: Чего, чего? Софеноменальны? Не понял...» Слово софеноменальны оказалось своего рода лакмусовой бумагой для определения мира знаний третьего участника полилога.

Дискомфорт общения, неправильная интерпретация и отчуждение возникают в случае неправильной линейной организации высказывания. Синтаксические ошибки в согласовании, нанизывание падежей, усеченные предложения, недоговоренность, перескакивание с одной темы на другую, пусть и близкую, — все это вызывает напряженность внимания и неосуществление коммуникативных ожиданий слушающего.

Ситуация усугубляется быстрым темпом речи, паузами обдумывания (запинками). Если при этом говорящий информирует слушателя по теме, известной ему, то слушателю приводится проделывать большую «работу» по домысливанию общей картины, а если тема сообщения неизвестна адресату, то говорящий рискует оказаться непонятым. Иллюстрацией подобных коммуникативных неудач может служить диалог между двумя школьниками, когда один из них рассказывает приятелю о своих впечатлениях по поводу увиденного вчера боевика.

А .: Он как жахнет его, Ну я вообще... — Б.: Кто? Кого? — А.: Ну этот, который вначале... — Б,: А тот? — А:: А что тот? Тот больше не лез...

В обыденной речи неполнота высказываний и их контаминация (наложение) «расшифровывается» с помощью интонационного рисунка реплики и сопутствующих обстоятельств. Однако не следует забывать, что языковое осмысление одних и тех же событий и фактов у разных людей различно, индивидуальна и манера речевого «сжатия», эллиптирования, поэтому попытки слушателя извлечь смысл из услышанной фразы могут быть напрасными. Ср. приведенный в повести И. Грековой «Кафедра» диалог Дарьи Степановны (домработницы) с профессором Николаем Николаевичем (Энэн): «Особое своеобразие речи Дарьи Степановны придавали провалы и зияния, от которых многие фразы становились каким-то ребусом... Собеседник — не дурак же он! — сам должен был понимать, о чем речь. В эту априорную осведомленность каждого о ходе ее мыслей она верила свято...

Больше всего любила передачу «Человек и закон». Невнимания профессора к этому зрелищу понять не могла, осуждала

:— Все с книжками да с книжками, вот и прозевали. Про шпану шестнадцать тридцать. Жене восемь лет, наточил ножик — раз! Ее в реанимацию, три часа, умерла.

— Восемь лет жене? — с ужасом спрашивал Энэн.

— Все вы понимаете, слушать не хотите. Не жене, а ему восемь лет. Мало. Я бы больше дала.».

К коммуникативной дисгармонии и непониманию может привести различие схем поведения участников диалога, что находит отражение в несвязности (фрагментарности) частей диалога, в нереализованной коммуникативной валентности реплик, неоправданных паузах.

ЛЕКЦІЯ 7.

ПРАГМАТИКА

1. Об’єкт, предмет, завдання прагматики. Суть і мета комунікації (мова як основний інструмент регуляції поведінки членів мовного колективу).
2. Комунікативна взаємодія та її параметри. Типи комунікативної взаємодії.
3. Комунікативний акт. Теорія мовленнєвих актів. Іллокуція, локуція, перлокуція, інтенція.
4. Класифікація мовленнєвих актів. Непрямі мовленнєві акти.
5. Поняття мовленнєвого впливу (дії) та маніпуляції. Природа мовленнєвого впливу.
6. Сфери застосування маніпулятивного впливу. Передумови мовленнєвого впливу.
7. Вербальні та невербальні засоби впливу на свідомість.
8. Теорія аргументації. Риторика. Нейролінгвістичне програмування.

ОБ’ЄКТ, ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ ПРАГМАТИКИ. СУТЬ І МЕТА КОМУНІКАЦІЇ

Прагма́тика (від грец. справа, дія) – область досліджень у семіотиці й мовознавстві, що вивчає функціонування мовних знаків у мовленні. Термін "прагматика" був уведений наприкінці 30‑х р. 20 ст. Ч. У. Моррісом як назва одного з розділів семіотики, яку він розділив на семантику (що вивчає відношення знаків до об'єктів), синтактику (розділ про міжзнакові відношення), і прагматику (що досліджує відношення мовців до знаків). Виділення й формування прагматики як окремої сфери лінгвістичних досліджень (під впливом ідей Ч. С. Пірса) почалося в 60‑х – початку 70‑х р. під впливом логіко-філософських теорій мовленнєвих актів Дж. Остіна, Дж. Р. Серля, З. Вендлера, прагматичних теорій значення тощо. Лінгвістична прагматика є розділом комунікативної лінгвістики і не має чітких контурів, вона розглядає комплекс питань, пов'язаних з мовцем-суб'єктом, адресатом, їх взаємодією в комунікації та ситуацією спілкування.

Прагматика вивчає мову в дії, оскільки однією з головних функцій мови і метою комунікації є регуляція поведінки мовного колективу. Тобто прагматика вивчає взаємодію мовців у процесі спілкування, ситуативні чинники, що впливають на цей процес, мотиви мовців, стратегії та засоби (вербальні й невербальні) для досягнення мовцями своєї мети.

Отже, прагматика охопила багато проблем, які рані­ше вивчалися в риториці та стилістиці, комунікативно­му синтаксисі, теорії мовленнєвої діяльності, теорії ко­мунікації й функціональних стилів, соціолінгвістиці, теорії дискурсу та ін.

КОМУНІКАТИВНИЙ АКТ. ТЕОРІЯ МОВЛЕННЄВИХ АКТІВ. ІЛЛОКУЦІЯ, ЛОКУЦІЯ, ПЕРЛОКУЦІЯ, ІНТЕНЦІЯ.

Основною одиницею спілкування є комунікативний акт. Комунікативний акт здійснюється з метою регуляції поведінки членів мовного колективу. Регуляція відбувається завдяки передачі інформації під час спілкування. Інформація, що передається, поділяється загалом на вербальну (мовну (одиниці мови) та невербальну (позамовну (жести, міміка, запах, смак, дотик, оточуючі звуки). Відповідно, комунікативні акти поділяються на мовленнєві та немовленєві акти. У процесі спілкуванні вербальні та невербальні компоненти об’єднані однією метою та взаємодіють (мовлення супроводжується мімікою, жестами тощо). У чистому вигляді вербальні та невербальні акти зустрічаються рідко.

Значне місце в комунікативній лінгвістиці належить теорії мовленнєвих актів, тобто цілеспрямованих мов­леннєвих дій, здійснюваних відповідно до прийнятих у суспільстві правил мовленнєвої поведінки. Основними ознаками мовленнєвого акту є намір (інтенціональність), цілеспрямованість і конвенціональність (дотримання прийнятих у соціумі норм мовленнєвої поведінки).

Теорія мовленнєвих актів сформувалася в лінгвістич­ній філософії під впливом ідей В. Вітгенштейна про багатоаспектність (поліфункціональність) мови і її нерозрив­ність з формами життя: взаємодія мови і життя оформ­ляється у вигляді регламентованих суспільних «мовних ігор». Основи теорії мовленнєвих актів закладені англій­ським філософом Дж. Остіном (1911–1960).

У мовленнєвих актах беруть участь мовець і ад­ресат. Вони повинні мати якусь кількість спільних мовленнєвих навиків (мовленнєву компетенцію), знань та уявлень про світ. Крім цього, до мовленнє­вих актів належать обставини мовлення – той фраг­мент дійсності, якого стосується його зміст. Здійсни­ти мовленнєвий акт означає вимовити членорозділь­ні звуки певної мови, побудувати висловлення зі слів за граматичними правилами, надати вислову смисл і референцію (локуцію), цілеспрямованість (іллоку­цію), викликати бажані наслідки (перлокуцію), тобто вплинути на свідомість або поведінку адресата, ство­рити нову ситуацію.

Прагматика вивчає мовлення в межах загальної теорії людської діяльності. На цьому ґрунті виникло вчення про перформативи (від лат. performo «дію»), під якими розуміють висловлення, рівнозначні дії, вчин­ку. Наприклад: Я оголошую війну; Я клянусь; Я запо­відаю; Я прошу вибачення; Я наказую усунути недолі­ки; Тут дія виражається самим мовленнєвим актом (так, присяга неможлива без проголошення тексту; проголошуючи перформатив, мовець не описує й не називає дію, а здій­снює її). Саме тому перформатив не може отримати істиннісну оцінку. Поняття перформатива введено Дж. Остіном. У його концепції це поняття було пізні­ше зближене з поняттям іллокутивної сили, тобто ко­мунікативної спрямованості висловлення.

Мовленнєвий акт (МА) – цілеспрямована мовленнєва дія, що здійснюється згідно з принципами і правилами мовленнєвої поведінки, прийнятими в даному суспільстві; мінімальна одиниця нормативної соціомовленнєвої поведінки, що розглядається в межах прагматичної ситуації. Оскільки мовленнєвий акт – це вид дії, то при його аналізі використовуються по суті ті ж категорії, які необхідні для характеристики і оцінки будь-якої дії: суб'єкт, мета, спосіб, інструмент, засіб, результат, умови, успішність і т.п. Залежно від обставин або від умов, в яких здійснюється мовленнєвий акт, він може або досягти поставленої мети і тим самим виявитися успішним, або не досягти її. Щоб бути успішним, мовленнєвий акт як мінімум повинен бути доречним, інакше його супроводжує комунікативна невдача.

Основними рисами МА є інтенціональність, цілеспрямованість і конвенціальність.

МА завжди співвіднесені з особою мовця і є складовою комунікативного акту поряд з актом адитивним (тобто комунікативною дією слухача) і комунікативною ситуацією.

Відкриття мовних актів перевертало класичну позитивістську картину співвідношення мови і реальності, відповідно до якої мова лише описувала реальність, констатувала положення справ.

Основи теорії МА було закладено Дж. Остіним у 1955 році. У 1962 р. його погляди знайшли своє втілення в посмертно виданій книзі “How to do things with words” (“Слово як дія”). Ідеї Остіна розвивали філософи-аналітики, логіки та прагматики Дж. Серль, П. Строссон, Г.-П. Грайс, Дж. Ліч, Д. Шпербер, лінгвісти Анна Вєжбіцька, М. Нікітін та ін.