Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Сутність, місце і роль у господарському комплексі

На орендовані основні засоби складають окремий опис із посиланням на документи, які підтверджують прийняття відповідних об'єктів в оренду, та вказують строк оренди. Один примірник опису до складання річного звіту надсилають орендодавцеві. У такому самому порядку проводять інвентаризацію земельних ділянок, які перебувають у власності підприємства.

Виявлені, але не обліковані об'єкти, або ті, про які вказано неправильні дані, комісія заносить до опису із зазначенням правильних даних та технічних показників на ці об'єкти. Ретельно перевіряють операції щодо передачі основних засобів в оренду. Для цього вивчають зміст і їх виконання, а також правильність розрахунків за орендовані основні засоби і відображення цих операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Якщо відповідними рішеннями місцевих органів влади не передбачено безоплатну оренду комунального майна, то орендна плата, не отримана за такий період, вважається втратами орендодавця.

Законодавчим актом, вимоги якого спрямовані на забезпечення підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним і юридичним особам, є Закон України від 10 квітня 1992 р. № 2269-11 "Про оренду державного та комунального майна".

З урахуванням завдань, що стоять перед органами державної контрольно-ревізійної служби (ДКРС), вона визначає недонараховану орендну плату, а за результатами розрахунку фіксує втрати орендодавця (відповідного до бюджету у вигляді відрахувань від орендної плати) внаслідок надання комунального майна у безоплатне користування та/або заниження розміру орендної плати.За наявності зазначеного рішення місцевих органів в акті ревізії (перевірки) дають посилання на нього, зазначаючи види майна, площі і стан приміщень, які передано в оренду, та суму втрат.

На практиці відсоток надходження таких втрат невисокий, оскільки відносини між орендодавцем і орендарем ґрунтуються на укладеному відповідно до Цивільного кодексу договорі оренди. Тому після ревізії (перевірки) на адресу органу, уповноваженого управляти майном, що передане в оренду (органу місцевого самоврядування), слід надіслати письмову інформацію про порушення вимог Закону.

17. Завдання, послідовність і джерела ревізії операцій з товарно-матеріальтними цінностями

Завдання контролю і ревізії полягають у перевірці забезпечення:

- правильності і своєчасності оформлення операцій, пов'язаних із надходженням і використанням матеріалів;

- збереження матеріальних цінностей за місцями зберігання та на всіх стадіях їх руху;

- правильності встановлення номенклатурних цінників та обгрунтованості визначення собівартості продукції;

- дотримання договірно-розрахункової системи матеріально-технічного постачання, правильності і своєчасності розрахунків з постачальниками;

- витрачання матеріалів у процесі виробництва відповідно до встановлених норм;

- стану аналітичного (складського і бухгалтерського) обліку матеріалів та правильність визначення їх собівартості.

Під час ревізії операцій з товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ) основними є два способи - фактичний і документальний, якими перевіряють систему органолептичних, розрахунково-аналітичних, документальних прийомів контролю та процедур узагальнення й реалізації його матеріалів. Тому важливо правильно використати процедури, пов'язані з інвентаризацією товарно-матеріальних цінностей і розрахунків з постачальниками та перевірки документального обгрунтування операцій щодо надходження, використання та іншого вибуття матеріальних цінностей.

Джерелами інформації для ревізії операцій з товарно-матеріальними цінностями є:

- законодавчі і нормативні акти про постачання ТМЦ, їх зберігання, надходження, вибуття;

- нормативно-правові акти з ведення обліку, інвентаризації ТМЦ та матеріальної відповідальності;

- відомості інвентаризації ТМЦ та її результатів, реєстри аналітичного та синтетичного обліку;

- комерційні угоди, договори постачання, первинна документація з обліку договорів про повну чи часткову матеріальну відповідальність;

- звітність про зберігання, реалізацію, використання та списання ТМЦ.

Під час ревізії операцій з товарно-матеріальними цінностями перевіряють у такій послідовності:

- наявність та умови зберігання ТМЦ;

- операції, пов'язані з надходженням ТМЦ;

- оцінювання та оприбуткування ТМЦ;

- операції, пов'язані з вибуттям ТМЦ;

- використання сировини та матеріалів на виробництві;

- облік операцій, пов'язаних з рухом ТМЦ;

- товарні запаси;

- тара;

- правильність відображення у бухгалтерському обліку операцій з товарно-матеріальними цінностями.

18.Порядок складання акту ревізії, вимоги до нього.

Акт ревізії складається з двох частин: загальна (вступ) і результатив­на.

У загальній (вступній) частині вказуються: повна назва цьо­го документа (дата, місце складання); підстава для проведення ревізії (дата, № наказу організації, яка призначила ревізію); реві­зований період; персональний склад ревізійної групи; керівні по­садові особи (керівник та головний бухгалтер підприємства) з ви­значенням терміну їх роботи за ревізований період; дані про попередню ревізію (ким проведена, за який період); термін про­ведення даної ревізії.

Вступна частина закінчується стереотипною фразою «Ревізією встановлено:».

Результативна частина акта ревізії являє собою системати­зований перелік виявлених у ході ревізії порушень і недоліків, зловживань у фінансово-господарській діяльності ревізованого підприємства чи організації.

Систематизація результатів ревізії в акті здійснюється за роз­ділами (ділянками) ревізійної роботи, а всередині розділів — за основними напрямами контролю по цьому розділу.

Таким чином, у результативній частині акта можуть бути ви­ділені такі розділи:

І. Грошові кошти.

II. Розрахункові операції.

III. Основні засоби, нематеріальні активи.

IV. Товарно-матеріальні цінності.

V. Виробництво і реалізація.

Основні вимоги до змісту результативної частини акта ревізії:

а) до акта ревізії повинні включатися тільки перевірені доку­ментально обґрунтовані факти порушень;

б) факти порушень мають викладатися чітко, ясно, доступно для розуміння;

в) стосовно кожного факту порушень, відображеного в акті ревізії, треба стисло викласти суть порушення з посиланням на конкретні нормативні документи уряду, а також докази (додатка до акта, первинні документи, облікові реєстри, суми, посадові особи, які видали неправомірні розпорядження, та особи, які їх виконали);

г) в акті не повинно бути виправлень, підчисток, помарок;

Акт ревізії складається в трьох примірниках. Його підпису­ють: керівник ревізійної групи, керівник і головний бухгалтер ре­візованого підприємства, організації, які на першому примірнику акта ставлять підписи, дату про одержання акта.

19.Права, обов’язки та відповідальність ревізора

Ревізор — це службова особа, уповноважена власни­ком (органом управління) виконувати контрольні функ­ції з перевірки господарської діяльності підприємств незалежно від форм власності. До ревізорів ставляться вимоги насамперед професійної компетенції (наявність спеціальної освіти, практичного досвіду роботи за фа­хом), морально-вольових якостей.

Права, обов'язки і відповідальність ревізорів регла­ментовані Законом України про державну контрольно-ревізійну службу, а також іншими нормативними доку­ментами з питань фінансово-господарського контролю.

Ревізору надано право перевіряти всі сторони діяль­ності підприємства, яке ревізують, згідно із наказом власника—вищестоящого органу управління. При цьо­му ревізор перевіряє збереження коштів і матеріальних цінностей, використання їх у виробництві продукції, на­данні послуг згідно з діючими нормами і нормативами. Ревізор також перевіряє господарські операції із заго­тівлі і придбання сировини та матеріалів, виробництво і реалізацію продукції, утворення і використання заро­бітної плати відповідно до кількості і якості праці; фон­дів економічного стимулювання, фінансових ресурсів і цільового призначення.

Достовірність відображення господарських операцій в обліку ревізор, реалізуючи надане йому право, пере­віряє за допомогою документальних методичних прийо­мів контролю. Насамперед досліджують первинну доку­ментацію, якою оформлені господарські операції з кош­тами, матеріальними цінностями, основними засобами, виробництвом продукції, виконаними роботами і послу­гами, розрахунково-кредитними операціями тощо. При цьому перевіряють, чи відповідають первинні документи вимогам нормативних актів про документи і документооборот у бухгалтерському обліку. Потім контролюють додержання нормативних документів з методології ве­дення бухгалтерського обліку і складання звітності. Ре­візор встановлює, чи відповідають дані обліку і звітності кількісним і якісним показникам, відображених у них господарських операцій, виявляє випадки приписок не­виконаних робіт, приховування браку продукції, нестач і крадіжок цінностей.

7.Послідовність ревізійного процесу, його плаування і процедури здійснення

Ревізійний процес складається з ревізійних етапів, кожний з яких має свій зміст функціон призначення і відокремлений по часу.

Ревізійний процес: 1. підготовка до ревізії 2.складання програми ревізії 3. організ роботи на місці ревізії 4.види методів та способів ревізії 5.ознайомлення з нормативною базою 6. Док перевірка 7. Фактична перевірка 8. Затвердження і погодження програми 9. Вивчення поперед актів ревізії 10. Пропозиції до акту ревізії 11. Оформлення акту ревізії.

Планування ревізії- це система прийомів і методів визначення її мети та розроблення програми її досягнення. Після затвердження плану ревізії починають підготовку до її проведення. В програмі ревізійних дій мають бути визначенні обсяг ревізії і конкретні особливості умови її проведення. Програму затверджує керівник контрольно-ревізійного апарату організ. 1 примірник програми отримує керівник ревізійної групи, а другий відправляють до організації в які проводилась перевірка.

Робочий план проведений ревізією містить перелік робіт які підлягають викон під час ревізії, строки їх викон, спосіб перевірки і термін закінчення ревізії. Після закінчення організації роботи ревізор розпочинає док і вибіркову перевірку. Наслідки ревізії оформляють актом, розріз основні і проміжні акти ревізії.

1 в основному акті ревізії фіксують виялені порушення і недоліки в діяльності п-сва,а в проміжних відображають результати перевірки окремих сфер або об’єктів. Результати ревізії обговор на загал зборах колективу п-ства, ухвал рішення. Останній етап ревізії це контроль за викон рішень ухвалених за матеріалом від перевірки п-ства за усунення недоліків і порушень виявлених підчас планової ревізії.

1.Суть і функції контролю

Контроль, як функція управління вир. п-ний вирішенню завдань системи управління. Суть контролю полягає в тому,що застосування певної системи перевірок забезпечує виконання госп. планів. Раціональне використання матеріалів трудових і фінансових ресурсів. Функції економ. Контролю залежать від економічних законів і форм. цілей суспільства інтереси якого він забезпечує.

Економічний контроль сприяє підвищення ефективності виробничої і фін.-госп. д-сті п-в різних форм власності. При цьому поєднується державний контроль і внутрішній контроль власників зацікавлених у виконанні державних замовлень, контрактів. Через контроль держава захищає інтереси споживаців, перевіряє якість продукції, забезпечує доступність і вірогідність інформації про к-сть і якість асортименту продукції.

Контроль – це система спостережень і перевірки відповідного процесу ф-ня об’єкта,управління ухваленим управлінським рішенням, визначення результатів управл. впливу, на керований об’єкт з виявлення відхилень допущених у процесі виконання цих рішень.

Фінансово-господарський контроль – це творчий процес дослідження, спостереження, перевірки виробничої і невиробничої фін. д-сті, які здійснюються відповідними суб’єктами управління, що наділені певними функціями контролю з метою виявлення відхилень від установ. параметрів цієї д-сті, запобігання негативним явищам і тенденціям та усунення їх.

2.Класифікація орган.форм видів і методів контролю

Організаційні форми контролю визн. його суб’єктами. За суб’єктами розр. Контроль державний, муніципальний та індивідуальний.

В умовах ринкової економіки ф-ї управління тісно пов’язані із системою фін-госп контролю на підприємствах в установах та перевіркою виконання ухвалених рішень.

За формою здійснення екон. контролю розрізняють такі контрольні заходи:

1)поточні.

2)тематичні.

Ревізія –це метод завершального підсумкового контролю, який дає змогу оцінити вир. фін-госп д-сть підприємства та інших об’єктів п-ї д-сті.

Під час проведення фін-госп контролю форм. метод, який ґрунтується на специфічних і заг.наукових методах та прийомах вивчення об’єктів.

3.Використання спеціальних прийомів і способів контролю в контрольно – ревізійній роботі

Методи екон.контролю умовно под.на дві групи:

1)Метод фін.контролю: заг.науеові методи, аналіз і синтез, моделювання й аналогія,системний аналіз, ф-но – вартісний аналіз.

2)Спеціальні прийоми: інвентаризація,контрольне вимірювання, спостереження, технологічний контроль, службове розслідування, експертиза, експеримент,економічний аналіз, дослідження документів.

Сутність, місце і роль у господарському комплексі

Па́ливно-енергети́чний ко́мплекс (ПЕК) в Україні представлений підприємствами електроенергетики, вугледобувної, паливної та нафтопереробної промисловості. До електроенергетичного сектору входять теплові, атомні та гідроелектростанції, а також підприємства передачі та розподілу електроенергії. ПЕК включає видобування природних видів палива, їхню переробку, транспортування тощо.

ПЕК України зорієнтований на вугілля, нафту, газ і ядерне паливо. Власні паливно-енергетичні ресурси України представлені головним чином кам’яним і бурим вугіллям Донецького, Львівсько-Волинського та Придніпровського басейнів. Україна володіє потужною енергетичною системою, що складається з теплоелектростанцій і теплоелектроцентралей, мережею атомних станцій і гідроелектростанцій.

Розвивати паливно-енергетичний комплекс, забезпечувати суспільство енергетичними ресурсами — одне з найважливіших завдані будь-якої держави.

У розвитку продуктивних сил України він відіграє всезростаючу роль, що пов'язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а з іншого — з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, а й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу — основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства. Так, біля об'єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри (наприклад, Запоріжжя), навколо яких утворилися територіально-виробничі комплекси і промислові райони. Сучасні населені пункти постали в Україні в останні десятиліття фактично там, де будувалися великі гідравлічні, атомні і теплові електростанції.

Значення паливно-енергетичного комплексу в Україні зростає. Постійні проблеми з енергозабезпеченням усіх сфер життєдіяльності перетворили його у важливий чинник національної безпеки. Тому паливно-енергетичний комплекс у нашій країні фактично є основою всього господарства. Проблеми Й кризи в ньому моментально позначаються майже на всіх сферах життя держави.

Паливна промисловість складається з галузей другого порядку – нафтової,

газової, вугільної, торфової, сланцевої. Електроенергетику можна

поділити на галузі за типами електростанцій, на яких виробляється

електроенергія, а саме: гідро-, атомну, тепло електроенергетику.

Щоб з'ясувати значення кожної з галузей, необхідно встановити обсяги

видобутку різних видів палива та виробництва електроенергії на різних

типах електростанцій і їхнє використання у господарстві. Співвідношення

між цими величинами називають паливно-енергетичним балансом. Для України

в 2004 р. енергетичний баланс мав такий вигляд: із 182,1 млрд. кВт год

електроенергії 47,8% вироблено атомними електростанціями, 45,7 % –

тепловими електростанціям, 6,5 % – гідроелектростанціями.

Паливний баланс характеризується співвідношенням видобутку і

використання різних видів палива. Однак обсяги видобутку одних видів

палива визначаються у т (вугілля, торф, нафта, сланці), а інші у – м3

(газ). До того ж виділяють вони і різну кількість енергії. Тому види

палива порівнюють в умовних одиницях. Одна умовна одиниця палива

відповідає теплоті, що виділяється при згорянні 1 кг вугілля і становить

7000 кал. Для перерахунку використовують відповідні коефіцієнти.

У структурі видобутку палива в Україні майже 72 % припадає на вугілля,

22 % – на газ, а решта – на нафту та інші види палива. Однак споживає

господарство палива втричі більше, завозячи його з інших країн

(передусім нафту та природний газ). Основними його споживачами є чорна

металургія (понад 30%), електроенергетика (18%), житлово-комунальне

господарство (10%), транспорт (8%).

Зараз вугілля і нафта мають дуже високу собівартість (затрати на

виробництво одиниці продукції, виражені в грошах), через великі глибини

видобування, застаріле устаткування тощо. Для забезпечення власних

потреб Україна повинна імпортувати значну кількість нафти і природного

газу, а також кам'яного вугілля. У 2004 році економіка України спожила

63 млн. т вугілля, 71,3 млрд. м3 природного газу та 13,3 млн. т нафти та

рідкого палива.

Електроенергетика в Україні почала розвиватися в кінці XIX ст., коли

перша електростанція загального користування почала працювати 1880р. у

Києві. На початку XX ст. виробляли струм невеликі теплові

електростанції. Великі ТЕС і ГЕС почали ставати до ладу у 20-30-х рр. XX

ст. та після Другої світової війни. У 1990 р. в Україні було вироблено

298,5 млрд. кВт год електроенергії, що майже у 25 разів більше, ніж у

1940 р. До 2000 р. річний обсяг виробництва електроенергії невпинно

скорочувався до 171,4 млрд. кВт год., а у 2004 р. зріс до 182 млрд. кВт

год.

З 70-х рр. XX ст. почала зменшуватися частка електроенергії, виробленої

на теплових електростанціях, внаслідок введення в експлуатацію п'яти АЕС

(сьогодні працює чотири). Останнім часом на фоні загального зменшення

обсягів виробництва електроенергії частка АЕС збільшилась через певну

стабільність у роботі впродовж 90-х рр. XX ст.

Отже, паливно-енергетичний комплекс України почав формуватися давно,

зазнав значних змін за період свого існування і зараз базується, в

основному, на власному вугіллі та виробництві електроенергії.