Читайте также:
|
Сфера досліджень міжнародної координації макроекономічної політики визначає напрямки, за якими механізми такої координації можуть розвиватися в майбутньому. Зростання інтересу до цієї галузі досліджень має ряд причин. По-перше, це зростаюча взаємозалежність національних економік, що є наслідком розширення торговельних потоків, інтернаціоналізації фінансового сектора і зростання обсягів транснаціонального виробництва. По-друге, це прояв інтересу до більш систематичного підходу до проблем економічної політики як такої. По-третє, впровадження методів теорії ігор в макроекономічну теорію відкритої економіки забезпечило економістів необхідними інструментами аналізу проблем міжнародної координації економічної політики.
Міжнародна координація економічної політики визначається як процес, за допомогою якого країни модифікують свою економічну політику таким чином, щоб вона носила взаємовигідний характер з урахуванням міжнародних економічних зв’язків. Йдеться про способи, за допомогою яких уряди можуть коригувати заходи у сфері грошової, фіскальної та валютної політики, враховуючи вплив відповідних заходів на інші країни, причому форми такої координації варіюються від сфери охорони навколишнього середовища до національної оборони.
Зосередженість на проблемі координації означає підвищений інтерес до дослідження механізмів, що забезпечують узгодженість дій країн - учасниць координації. Проблема координації існує в двох взаємопов’язаних аспектах: просторовому, що припускає, що економіка країни реагує на зміну структури виробництва і споживання і вже як наслідок цього - агрегатних величин; та тимчасовому, що припускає, що рішення, (з приводу проведення того чи іншого типу грошово-кредитної або фіскальної політики) які учасники координаційної процесу приймають на даний момент, відображають їхні уявлення про можливі в майбутньому дії інших учасників. Наявність тимчасових проблем збільшує ймовірність помилок у процесі координації.
В цілому докази на користь координації економічної політики пов’язані з міжнародним перенесенням наслідків економічної політики, тобто з тим фактом, що зміни в політиці в одній країні впливають на інші країни. Але координація не обов’язково призводить до покращення економічних результатів: умовою існування координаційного ефекту має бути довіра до осіб, що здійснюють економічну політику.
Для здійснення координації повне співпадіння цілей не є критично необхідним. За аналогією з порівняльними перевагами в здійсненні міжнародної торгівлі, вигоди від координації економічної політики можуть бути лише частковими, узгодженими на міжнародному рівні правилами гри.
Неефективність може виникнути внаслідок наявності стимулів в уряді кожної з країн, що беруть участь у координації, щодо здійснення певної форми економічної політики (наприклад, грошово-кредитної), які є більш жорсткими у порівнянні з оптимальною. Надмірне посилення грошової політики країн-учасниць призводить до того, що впливи грошової політики на валютний курс взаємно компенсуються і досягти вигод від координації не вдасться.
Координація економічної політики не вимагає міжкраїнного узгодження цілей. Цілі країн можуть бути абсолютно різними, при цьому координація економічної політики виявляється бажаною.
Крім того, стійкість результату координації залежить від гостроти «проблеми безбілетника» і можливостей відходу сторін від умов угоди. Ймовірність такої поведінки є тим вищою, чим важче відстежувати дотримання угоди, так як при цьому країна може офіційно виступати із запевненнями щодо своєї прихильності угодою, у дійсності одночасно порушуючи її. Стимули до такого порушення можуть бути сильними при координації економічної політики між багатьма країнами, оскільки країни, що не порушують угоду, можуть бути зацікавлені в тому, щоб як і раніше дотримуватись її, навіть за умов порушення угоди однією із учасниць. Запобігти порушенням можна шляхом використання заходів у відповідь у або погрозами їх здійснення.
Вирішальний вплив на стійкість економічної політики має репутація уряду. Політика уряду, який користується позитивною репутацією, може підтримуватися за допомогою загрози втрати довіри і переходу до режиму, коли позитивна репутація відсутня. Наслідком такого переходу буде більш високий темп інфляції і проведення експансіоністського типу фіскальної політики, що призведе до більш високих процентних ставкок і більш несприятливого впливу на сферу пропозиції.
Форми координації можуть бути різними:
- координація, заснована на правилах (золотий стандарт, Бреттон- Вудська система);
- дискреційні форми координації (разові угоди в результаті переговорів між зацікавленими сторонами - саміти).
Переваги та недоліки притаманні всім формам координаці, тому застосування в міжнародній практиці того чи іншого типу координації економічної політики завжди передбачає аналіз вихідних умов та рівень зацікавленості сторін у координації в цілому.
Тема 1.1 Будова автомобіля. Класифікація двигунів.
План
1. Теорія ДВЗ
2. Класифікація двигунів внутрішнього згоряння за різними параметрами
3. Виявлення найбільш ефективного, надійного та економічного типу ДВЗ
Двигун — пристрій, що перетворить енергію згоряння палива в механічну роботу. Практично всі автомобільні двигуни працюють по циклу, що полягає із чотирьох тактів:
•впуск повітря або його суміші з паливом;
•сжатие робочої суміші,
•рабочий хід при згорянні робочої суміші;
•выпуск газів, що відробили.
Найбільше поширення в автомобілях одержали поршневі двигуни — бензинові й дизелі.
Бензинові двигуни мають примусове запалювання паливо- повітряної суміші іскровими свічами. Різняться по типу системи живлення:
у карбюраторних змішання бензину з повітрям починається в карбюраторі й триває у впускному трубопроводі. У цей час випуск таких двигунів знижується через низьку економічність і невідповідності сучасним екологічним нормам;
у вприсковых двигунах паливо може подаватися одним інжектором (форсункою) у загальний впускний трубопровід (центральний, моновприск) або декількома інжекторами перед впускними клапанами кожного циліндра (розподілене упорскування). У них можливо деяке збільшення максимальної потужності й зниження витрати бензину й токсичності газів, що відробили, за рахунок більш точного дозування палива електронною системою керування двигуном;
двигуни з безпосереднім упорскуванням бензину в камеру згоряння, який подається в циліндр декількома порціями, що оптимізує процес згоряння, дозволяє двигуну працювати на збіднених сумішах, відповідно зменшується витрата палива й викид шкідливих речовин.
Дизелі — двигуни, у яких запалення суміші палива з повітрям походить від підвищення її температури при стиску. У порівнянні з бензиновими ці двигуни мають кращу економічність (на 15-20%) завдяки більшій (у два й більш раз) ступені стиску (див. нижче), що поліпшує процеси горіння паливо- повітряної суміші. Гідністю дизелів є відсутність дросельної заслінки, яка створює опір руху повітря на впуску й збільшує витрату палива. Максимальний крутний момент (див. нижче) дизелі розбудовують на меншій частоті обертання колінчатого вала (у побуті — "тяговиті на низах").
Дизелі застарілих конструкцій мали в порівнянні з бензиновими двигунами й рядом недоліків:
більшою масою й вартістю при однаковій потужності через високий ступінь стиску (в 1, 5-2 рази більше) навантаження, що збільшував тиск у циліндрах і, на деталі, що змушувало виготовляти більш міцні елементи двигуна, збільшуючи їх габарити й вага;
більшою гучністю через особливості процесу горіння палива в циліндрах;
меншими максимальними обертами коленвала через більш високу масу деталей, що викликала більші інерційні навантаження. По цій же причині дизелі, як правило, менш приемисты — повільніше набирають оберти.
Роторно-поршневий двигун (Ванкеля) — у ньому ротор-поршень робить не зворотно-поступальний рух, як у бензинових двигунах і дизелях, а обертається по певній траєкторії. Завдяки цьому він має гарну приемистостью — швидко набирає оберти, забезпечуючи автомобілю гарну динаміку розгону. Через конструктивні особливості ступінь стиску обмежений, тому працює тільки на бензині й має гіршу економічність через форму камери згоряння. Раніше його недоліком був менший ресурс, а тепер і невисокі екологічні показники, яким зараз приділяється велика увага.
Гібридна силова установка являє собою комбінацію поршневого двигуна (як правило, дизеля), електродвигуна, генератора й тягових (тягова акумуляторна батарея, на відміну від стартерной, розрахована на розряд більшими струмами (50-100 А) протягом 30-60 хвилин) акумуляторних батарей. Робота цієї установки відбувається в різних режимах залежно від характеру руху автомобіля. При інтенсивному розгоні разом працюють поршневий і електричний двигуни. Під час гальмування двигуном за рахунок енергії затримки генератор заряджає акумуляторні батареї. При русі в міському циклі може працювати тільки електродвигун. Усе це дозволяє, зберігаючи (або навіть поліпшуючи) динаміку розгону, значно підвищити економічність і знизити викид шкідливих речовин.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 31 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |