Читайте также:
|
стаття 11. захист осоБи, яка
оприлЮднЮЄ інформаЦіЮ
1. посадові та службові особи не підлягають юри-
дичній відповідальності, незважаючи на пору-
шення своїх обов’язків, за розголошення інфор-
мації про правопорушення або відомостей, що
стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці
громадян, довкіллю, якщо особа при цьому керу-
валася добрими намірами та мала обґрунтоване
переконання, що інформація є достовірною, а та-
кож містить докази правопорушення або стосуєть-
ся істотної загрози здоров’ю чи безпеці громадян,
довкіллю. стаття 11 закону спрямована на захист добросовісних посадовців,
які розголосили суспільно важливу інформацію, але при цьому по-
рушили свій обов’язок лояльності до роботодавця та обов’язок збе-
реження у таємниці довіреної їм інформації. порушення такого
обов’язку за загальним правилом веде до притягнення до дисциплі-
нарної, адміністративної або кримінальної відповідальності. однак
якщо посадова чи службова особа добросовісно діяла в інтересах
суспільства, то вона повинна бути захищена від відповідальності та
покарання.
2. принцип захисту осіб, які розкривають важливі для суспільства відо-
мості (“whistleblowers” – викривачі, інформатори), належить до визна-
них міжнародних принципів свободи інформації та боротьби проти
корупції. положення про захист викривачів містяться в міжнародних
договорах, стороною яких є україна: конвенції міжнародної органі-
зації праці №158 “про припинення трудових відносин” 1982 року (ст5)
. у цьому рішенні (опис обставин справи і її вирішення див.
нижче) суд виклав надзвичайно важливі загальні принципи розгляду
справ, у яких йдеться про порушення права на поширення інформації
внаслідок застосування санкцій до державного службовця (або іншої
особи), який розголосив суспільно важливу інформацію. Це, зокрема,
такі положення
:
• стаття 10 Єкпл застосовується до трудових відносин, а державні
службовці мають право на свободу вираження поглядів. Водночас
працівники мають обов’язок бути лояльними до свого роботодавця,
особливо у випадку державної служби, де це становить саму сутність
служби.
• оскільки місією державних службовців у демократичному суспіль-
стві є допомагати уряду у виконанні його функцій і оскільки громад-
ськість має право очікувати, що вони будуть допомагати, а не пере-
шкоджати, демократично обраному уряду, обов’язки лояльності та
стриманості набувають особливого значення. крім того, в силу са-
мої природи їхніх посад, державні службовці часто мають доступ до
інформації, яку уряд з різних причин волів би зберігати у таємниці.
звідси випливає обов’язок додержуватися конфіденційності. • державному службовцю в ході його роботи може стати відома вну-
трішня інформація, у тому числі таємна, розголошення чи оприлюд-
нення якої відповідає великою мірою суспільному інтересу. тому
суд вважає, що, за деяких обставин, сигналізування держав-
ним службовцем або працівником публічного сектора про
незаконне діяння або порушення в його організації повинно
мати захист. Це може бути доцільним, коли відповідний працівник
або державний службовець є єдиною особою, або входить до неве-
ликої групи осіб, якій відомо те, що відбувається на роботі і тому
саме йому найпростіше буде зробити вчинок у суспільному інтересі,
попередивши свого роботодавця або широку громадськість.
• з огляду на обов’язок додержуватися конфіденційності розкрит-
тя повинно спочатку бути зробленим до керівника працівника або
компетентної посадової особи чи органу. і лише, якщо це явно є
непрактичним, інформація може, як крайня міра, бути розголоше-
на громадськості. тому, оцінюючи пропорційність обмеження
права Суд повинен врахувати, чи були у заявника будь-які ді-
єві засоби для того, щоб виправити порушення, інформацію
про яке він мав намір розголосити• приймаючи рішення щодо пропорційності втручання у свободу ви-
раження поглядів державного службовця у такій справі суд повинен
також врахувати низку інших чинників. по-перше, особливу увагу
слід звернути на суспільний інтерес, що має місце при розголо-
шенні інформації. Відповідно до ст. 10 Єкпл поле для обмежень дис-
кусії з питань суспільного інтересу є дуже вузьким. у демократичній
системі дії чи бездіяльність уряду повинні знаходитися під при-
скіпливим контролем не тільки з боку парламенту та судової вла-
ди, але також змі й суспільної думки. Інтерес, який суспільство
може мати в отриманні конкретної інформації, може інколи
бути таким сильним, що він переважає накладений законом
обов’язок зберігати конфіденційність.
• по-друге, важливим для збалансування чинником є достовірність
розголошеної інформації. у державних органів є можливість
вжиття заходів, спрямованих на адекватне та ненадмірне реагуван-
ня на наклепницькі обвинувачення без жодних підстав або сформу-
льованих недобросовісно. до того ж свобода вираження поглядів
несе із собою також обов’язки і відповідальність і будь-яка особа,
яка вирішила розголосити інформацію, повинна, наскільки
це дозволяють обставини, перевірити її достовірність та на-
дійність.
• на іншу чашу ваг, суд кладе шкоду, завдану державному органу в ре-
зультаті розкриття інформації, та оцінює, чи переважує така шко-
да суспільний інтерес в одержанні розголошеної інформації.
при цьому може враховуватися предмет розголошеної інформації та
природа відповідного органу.
• іншим визначальним чинником для вирішення того, чи повинно
розкриття інформації бути захищеним, є мотив працівника, який
повідомляє про порушення. наприклад, якщо мотивом була особис-
та образа, особисті суперечки чи очікування отримання якоїсь пере-
ваги (вигоди), у тому числі матеріальної, то такі дії не вимагатимуть
особливо високого рівня захисту. тому необхідно переконатися, що
розголошуючи інформацію особа діяла добросовісно та була пере-
конана в достовірності інформації, в тому, що розголошення відпо-
відало суспільному інтересу і що жоден інший спосіб виправлення
(попередження) порушення, при збереженні конфіденційності ін-
формації, не був доступний.
• нарешті при оцінюванні пропорційності втручання з огляду на легі-
тимну мету, яка переслідується, слід уважно проаналізувати засто-
совані санкції та їхні наслідки для особи. 4. у статті 11 закону наведено один з аспектів захисту викривачів суспільно важ-
ливої інформації – виключення відповідальності за розголошення інформації.
Ці положення в цілому відповідають міжнародним стандартам правового ре-
жиму захисту викривачів, який повинен містити такі елементи:
• суспільний інтерес у розголошенні. наведена в ст. 11 закону
інформація, розголошення якої не тягне за собою відповідальності
(“інформація про правопорушення”, “відомості, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю”), відповідає
суспільним інтересам;
• добросовісність розголошення (у ст. 11 закону – “добрі наміри”).
така добросовісність має місце, коли розголошення було спрямовано
саме на досягнення суспільно важливої мети – припинення чи запо-
бігання правопорушенню, відвернення шкоди здоров’ю чи безпеці
громадян, довкіллю, притягнення винуватих осіб до відповідальності
тощо. добросовісність (“добрі наміри”) відсутня, коли мотивом роз-
голошення є досягнення особистих цілей (див. коментар далі);
• “розумні підстави” для розголошення (“особа мала обґрунто-
ване переконання” – ст. 11 закону). такі розумні підстави мають
місце, коли особа з урахуванням того, що їй було відомо на мо-
мент розголошення, вважала, що інформація містить докази пра-
вопорушення чи загроз і що ця інформація є достовірною (див.
коментар далі). 5. на міжнародному рівні принцип захисту “викривачів” (інформаторів) має шир-
ший зміст і передбачає звільнення від відповідальності не лише представників
органів влади, а й інших осіб. Цей ширший принцип закріплений у частині
третій статті 30 закону україни “про інформацію”: “суб’єкти інформаційних
відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обме-
женим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхід-
ною”. Це положення поширюється не лише на посадових і службових осіб, але
й на будь-яку іншу особу, яка поширила інформацію з обмеженим доступом,
що є суспільно необхідною. під “суб’єктом інформаційних відносин”, відповід-
но до статті 4 закону “про інформацію”, розуміється: фізична особа, юридична
особа, об’єднання громадян, суб’єкти владних повноважень. при цьому понят-
тя “суспільно необхідна інформація” (ст. 29 закону “про інформацію”) також
охоплює ширше коло відомостей, ніж ті, що описані у статті 11 закону україни
“про доступ до публічної інформації”. крім того, у ст. 11 закону йдеться про роз-
голошення будь-якої інформації, тоді як у ст. 30 закону “про інформацію” – про
розголошення інформації з обмеженим доступом.
як бачимо, ст. 11 закону “про доступ до публічної інформації” та ч. 3 ст.
30 закону “про інформацію” по-різному визначають суб’єктів, підстави
та порядок звільнення від відповідальності за розголошення певних відо-
мостей. при застосуванні на практиці ст. 30 закону “про інформацію”
слід вважати загальною нормою, а ст. 11 закону “про доступ до публічної
інформації” – спеціальною. таким чином, якщо йдеться про звільнення
від відповідальності посадових та службових осіб за розголошення інфор-
мації, зазначеної в ст. 11 закону, то застосовується ця стаття закону. коли
ж це стосується випадків розголошення інформації з обмеженим досту-пом будь-якими іншими особами – то застосовується ст. 30 закону “про
інформацію”.
“... посадові та службові особи...”
6. стаття 11 закону не обмежує дію передбачених нею гарантій захисту
лише працівниками розпорядників публічної інформації, а поширює її
на будь-яких осіб, які є посадовими чи службовими особами органів дер-
жавної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів влад-
них повноважень, а також будь-яких підприємств, установ, організацій
– незалежно від форми власності та організаційно-правової форми. Це не
виходить за межі предмета регулювання закону “про доступ до публіч-
ної інформації” – визначення порядку здійснення та забезпечення права
кожного на доступ до інформації (див. преамбулу та ст. 2 закону).
законодавство україни не містить чіткого розмежування понять “поса-
дова особа” та “службова особа”. наведемо окремі визначення, що міс-
тяться в різних законодавчих актах.
Відповідно до статті 18 кримінального кодексу службовими особами
є: “особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням
здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування,
а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади,
органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи
організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих
чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції
за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним
органом державної влади, органом місцевого самоврядування, цен-
тральним органом державного управління із спеціальним статусом, по-
вноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства,
установи, організації, судом або законом”.. на відміну від ст. 30 закону “про інформацію” у ст. 11 закону йдеться
про розголошення будь-якої інформації – не обов’язково інформації з об-
меженим доступом. при розголошенні інформації, доступ до якої не було
обмежено, часом також порушується обов’язок працівника зберігати
лояльність до свого роботодавця. крім того, часто обов’язок не розголо-
шувати інформацію, що стала відома особі у зв’язку з її роботою (навіть,
якщо це не є інформація з обмеженим доступом), міститься у внутрішніх
правилах поведінки, а їх порушення тягне за собою застосування дисци-
плінарної відповідальності. стаття 11 закону забороняє притягувати роз-
голошувача до відповідальності, якщо йдеться про визначену в цій статті
суспільно важливу інформацію. при цьому слід наголосити, що йдеться
не про працівників органу публічної влади, а лише про співробітників
приватних суб’єктів, які можуть на власний розсуд встановлювати кон-фіденційність інформації (з урахуванням, звичайно, передбачених зако-
ном обмежень).
9. розголошення конфіденційної інформації про особу відповідно до статті
11 закону не порушує приписів конституції україни (ч. 2 ст. 32) та ін-
ших законів (ч. 2 ст. 7 закону “про доступ до публічної інформації”, ч. 2
ст. 11 закону “про інфомацію”). Відповідно до останніх поширення такої
інформації без згоди особи можливе у випадках, визначених законом, і
лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав
людини. стаття 11 створює законну підставу для такого поширення, а
розголошення інформації про правопорушення або відомостей, що сто-
суються серйозної загрози здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю, від-
повідатиме одному із зазначених інтересів.
10. розголошення “інформації про правопорушення” включає повідо-
млення про вчинення злочину, невиконання юридичного обов’язку, судо-
ву помилку, корупцію чи шахрайство, серйозне неналежне управління з
боку органу влади тощо. при цьому важливо, щоб інформація за змістом
стосувалася дій чи бездіяльності, які можуть кваліфікуватися як право-
порушення, незалежно від того чи притягалася особа до відповідальності
за правопорушення, чи ні. також може йтися як про уже вчинене право-
порушення, так і про таке, що лише готується.
11. “Відомості, що стосуються серйозної загрози здоров’ю чи безпе-
ці громадян, довкіллю” можуть бути розголошені незалежно від того,
чи пов’язані вони з вчиненням правопорушення. Це положення охоплює
серйозну загрозу здоров’ю, життю чи безпеці однієї або багатьох фізич-
них осіб, а також серйозну загрозу довкіллю (щодо терміна “довкілля” ди-
віться коментар до ч. 2 ст. 20 закону).
“... якщо особа при цьому керувалася добрими
намірами та мала обґрунтоване переконання, що
інформація є достовірною, а також містить докази
правопорушення або стосується істотної загрози
здоров’ю чи безпеці громадян, довкіллю. ключовою підставою захисту викривача є його добросовісність. оцін-
ці мають бути піддані “добрі наміри” особи (бажання захистити сус-
пільні інтереси, а не особистий зиск чи помста). свідченням відсутнос-
ті добрих намірів може бути наявність особистого інтересу, конфлікт
з особою, щодо якої поширена інформація, отримання винагороди за
оприлюднення інформації тощо. якщо особа бажає отримати звільнен-посадова або службова особа повинна також “мати обґрунтоване пе-
реконання, що інформація є достовірною”. Це означає, що захист
може надаватися не лише у випадку поширення достовірної інформації,
але в окремих випадках також при поширенні недостовірної інформації.
В останньому випадку, якщо інформація виявиться недостовірною, особа
має довести, що на момент поширення у неї не було підстав сумніватися
у достовірності поширених нею відомостей. наприклад, особа могла во-
лодіти документами, що свідчать про факти корупції, однак після поши-
рення інформації з’ясувалося, що вони були підробкою. у такому випадку
особа не повинна нести відповідальність, оскільки вона обґрунтовано ві-
рила у достовірність документів.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 58 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |