Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 8. Лексика. Лексична система мови

Читайте также:
  1. ERP — информационная система масштаба предприятия
  2. I Операционная система ОС Unix
  3. I Операционная система ОС Unix
  4. I Операционная система ОС Unix
  5. I. Система социального регулирования общественных отношений.
  6. I. Система социального регулирования общественных отношений.
  7. II. Общество как социальная система, её основные системные признаки
  8. II. Система культуры и её структура.
  9. III. Систематизація і доповнення знань
  10. Internet и система права.

1. Лексикологія - розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови.
Власне лексикологія — вивчає словниковий склад мо-ви в цілому, його кількісний обсяг, походження, систему. То-му й існують різні галузі (чи розділи) науки про лексику:
1) семасіологія — досліджує семантику, тобто значення слів, природу і типи цих значень;
2) етимологія — встановлює походження слів, зміни в їхньому значенні й звуковому оформленні, зв’язки з іншими словами цієї та інших споріднених мов;
3) ономастика — розглядає власні назви людей (антро-поніміка) та місцевостей (топоніміка), їхнє походження, первісне значення;
4) фразеологія — вивчає стійкі сполучення слів;
5) лексикографія — узагальнює досвід укладання слов-ників.

2. семосілогія – вивч значення слів
етимологі я - походження слів, мови
фразеологія - вивч лексично неподільні поєднання слів.
лексикографія – про складання словників
ономастика - історія вивч власних імен

3. Слово — центральна функціонально-структурна одиниця мови. Усі інші елементи мови існують для слова і в слові (фонеми та морфеми) або завдяки йому (речення).
Основна відмінна риса слова — це наявність у нього пев-ного граматичного значення.
Отже, слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше значень, легко відтворюється і є будівельним ма-теріалом для речення.

4. Люди виділяють у предметі ознаку і роблять її представником усього класу предметів.
Ознака предмета покладена в основу його назви назив внутрішньою формою слова.
Вона представляється за допомогою морфем.

5. Поняття — результат узагальнення суттєвих ознак об’єкта чи ряду однорідних об’єктів дійсності. Поняття в нашій свідо-мості пов’язане із сигніфікатом. Поняття про предмет впливає на сигніфікат. Таким чином і такою мірою поняття входить у лексичне значення слова.


6)Основною функцією слова є його позначальна (референтна функція). Слово позначає предмет, дію, якість чи відношення. У психології таку функцію прийнято називати «предметною віднесеністю». Слово подвоює світ і дозволяє людині подумки оперувати з предметами. Людина може довільно викликати різні образи незалежно від їх реальної наявності і, таким чином, може довільно керувати цим другим світом. Народжується «вольова дія» — регулювальна функція мовлення людини.

7. Лексичне значення слова – це його понятійно-предметний зміст, що є елементом лексичної системи конкретної мови.

8. Полісемія — багатозначність, наявність у мовній одиниці (слові, фраземі, граматичній формі, синтаксичній конструкції) кількох значень. Полісемія буває радіальною та ланцюжковою.

9. Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різне значення. Омоніми в мові виникають:

1) унаслідок розпаду в мові багатозначності слова у зв’яз-ку з диференціацією значень;

2) унаслідок збігу звукового складу запозичених і незапо-зичених слів;

3) унаслідок словотвору;

4) унаслідок фонетичних процесів.

Розрізняють омоніми повні і неповні. До омонімічних явищ у мові належать омофони, омографи, омоформи.

Омофони при однаковій вимові мають різне написання (в англійській мові: root “ корінь” — route “маршрут”). Омографи при однаковому написанні мають різну вимову (в англійській мові, наприклад, bow [bail] “уклін” — bow [bou] “дуга”). Омо-форми мають однаковий звуковий склад тільки в певній гра-матичній формі (шию — від шити і шию — від шия).

10. Яскравим прикладом системних відношень у лексиці є синонімія. Існують вузьке та широке розуміння синонімів. Вузьке розуміння визначає синонімію як властивість слів, які повністю збігаються у своїх значеннях. При широкому розумінні - це повний або частковий збіг значень слів, морфем, фразеологічних одиниць, граматичних форм

11. Головним при визначенні антонімії є поняття протилежності. Розрізняють два види протилежності: контрарну і комплементарну. Контрарна протилежність виражається видовими поняттями, між якими є середній (проміжний) член (гарячий - теплий - холодний). Комплементарну протилежність утворюють видові поняття, що доповнюють одне одного до родового, між якими немає середнього (проміжного) поняття (істинний - хибний).

12..Лексикологія - це розділ науки про мову, в якому вивчається лексика (від гр. lexis - слово) мови, тобто її словниковий склад. Завданням лексикології є також встановлення загальної кількості слів у мові. Це можна зробити тільки приблизно, бо мова постійно змінюється. У лексиці української мови за походженням виділяють слова: успадковані з попередніх періодів розвитку нашої мови, власне українські та запозичені з інших мов. Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу.


13. Лексика сучасної української мови формувалась протягом бага­тьох століть, постійно напрацьовуючи свій словник і вдосконалюю­чи всі свої компоненти, тому в ній можна виділити своєрідні пласти, що увійшли до її складу на різних етапах розвитку мови. Це й пито­ма українська лексика, яка включає всі слова, успадковані від індо­європейського лексичного фонду, і слова, що виникли в пра­слов’янській (спільнослов’янській) та староукраїнській мовах, а та­кож весь лексичний фонд, створений на власне українському ґрун­ті», це й іншомовні запозичення, які засвоювалися українською мо­вою протягом усього історичного розвитку.

14. Запозичення — елемент чужої мови (слово, морфема, синтаксична конструкція та ін.), який було перенесено з однієї мови до іншої в результаті мовних контактів, а також сам процес переходу елементів однієї мови до іншої. Зазвичай запозичуються слова, а рідше — синтаксичні та фразеологічні вирази. Запозичення окремих звуків та словотворчих морфем (суфіксів, префіксів, коренів) відбувається у процесі їхнього вторинного виділення з більшої кількості запозичених слів. Запозичення пристосовуються до системи мови-позичальниці, а іноді настільки нею засвоюються, що іншомовне походження таких слів не відчувається носіями мови та виявляється лише за допомогою етимологічного аналізу.

15) Слова, об’єднані сферою поширення, утворюють певні лексичні групи: 1) загальновживану лексику і 2) лексику обмеженого вживання. До загальновживаної лексики належать слова, використання яких вільне, не обмежене. У лексиці обмеженого вживання з точки зору соціально-діалектної сфери поширення виділяються слова, по-перше, притаманні тим чи іншим територіальним говорам, діалектам (так звані діалектизми), по-друге, спеціальні, професійно-термінологічні, а також жаргонно-арготичні. Існують також такі види лексики: специфічно побутова, професійно-виробнича, термінологічна, власне професійна, жаргонна.

16. До активно вживаноїлексики належать не лише загальновживані слова без помітної застарілості чи новизни, а й терміни, професіоналізми, які мовець вживає, розуміє і розпізнає. Однак цей показник значною мірою залежить від загального культурно-освітнього і духовного рівня мовців, їхніх зацікавлень тощо. Тому слід розрізняти поняття активно вживана лексика й активний запас слів окремих носіїв мови.
До пасивної лексики належать застарілі слова (історизмита архаїзми) і нові слова, що ще не набули у мові загальновживаного характеру, — неологізми.

17. Укр мова поділяється на функціональні стилі: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, художній, розмовний. Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й техніки. Ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконливості. В худ стилі найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Міжстильова, лексика охоплює назви родинних стосунків, органів люд тіла, будівель, страв, явищ природи, рослин, тварин, кольорів, дій та станів, місця й часу, способу дії.

18) Стилістично нейтральна лексика є основою будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Стилістично нейтральна, або міжстильова, лексика охоплює назви родинних стосунків: батько, мати, брат, сестра; органів людськога тіла: голова, ніс, нога; будівель та їхніх частин: будинок, вікно двері; меблів: ліжко, стіл, стілець; страв: борщ; явищ природи: вітер, дощ; рослин:, верба, вишня; тварин:ведмідь, вовк; кольорів: білий; дій та станів: бігати, кидати, рухати, стояти; місця й часу: там, тут, далеко, близько, сьогодні; способу дії: повільно, зацікавлено, добровільно. До нейтральної лексики належить також більшість числівників: один, два, десять; займенники: я, ти, він, свій, наш, такий, той; сполучники: і, та, щоб, але, проте; прийменники: у, в, над, під, за, на, про тощо.

19. Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів. До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш).

 

20) До стилістично забарвлених слів належить книжна лексика, це— слова, властиві передовсім писемному мовленню: держава, мир, розгляд, спостереження, намір, меценатство, пунктуальність, істина, рішення. Книжна лексика поділяється на такі групи:
суспільно-політична лексика — слова, пов'язані з політичним і громадським життям суспільства.
наукова лексика — слова, що вживаються в науковій літературі та в мовленні науковців.
офіційно-ділова лексика — слова, уживані у діловому спілкуванні, зокрема під час складання документів.

21. Експресивна лексика – це слова, які не тільки виражають поняття, а й мають емоц відтінок. Більшість слів, навіть стилістично забарвлених, сприйма­ється без будь-яких емоцій. Це експресивно нейтральна лексика. Сюди належать слова, що позначають різні абстрактні по­няття (ідеал, істина, демократія), слова з виробничо-професійної галузі (цех, катод, ротор), терміни (катет, гіпотенуза), істо­ризми (бунчук, ясир). Але є частина слів, які самі по собі надають висловлюван­ню емоційного забарвлення, містять стилістично-оцінний відтінок. Це експресивно забарвлена лексика. До неї переважно належить: книжна піднесена лексика, поетизми розмовно-просторічна лексика,вульгаризми.

22) Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки — тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикмет­ники, дієслова і прислівники. До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови.

23. Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості. Розрізняють три групи територіальних говорів української мови — наріччя: північне, південно-східне, південне. Кожному з цих наріч властиві, крім фонетичних та грама­тичних, певні лексичні особливості, не відомі літературній мові, — територіальні діалектизми.

24. Фразеологія – розділ мовознавства, в якому вивчаються лексично неподільні поєднання слів. Фразеологією називають також сукупність властивих мові усталених зворотів і висловів. Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологія — сукупність зворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивих тій чи іншій мові.

25. Одиниця фразеологічної системи називається фразеологізмом і визначається як лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично оформлених за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється в мові за традицією, автоматично.

26. Етимологія – розділ мовознавства, який вивчає походження слів. Завдання й основна мета етимології - знайти й пояснити давні (первинні) значення та форми слів. Важливим поняттям етимології є внутрішня форма, тобто спосіб мотивації слова, семантична й структурна співвіднесеність морфем, із яких воно складається, з іншими морфемами.

27. Лексикографія — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

28. Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють поняття, філологічні словники (містять інформацію про слова), орфографічний словник, етимологічні та історичні словники (описують походження слова), орфоепічний словник (як вимовляється слово), Граматичні словники (містять інформацію про морфологічні та синтаксичні властивості слова), існують також словники іншомовних слів, термінологічні, діалектні, словники мови письменників, словники мовленнєвих помилок та труднощів та тлумачні та ідеографічні словники (І в тих, і в інших пояснюється значення слова).

 




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 182 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав