1. Граматичне значення — це таке абстраговане поняття, яке оформляє лексичне значення слова й виражає різні його відношення за допомогою граматичної форми. Кожне слово в мові характеризується одним чи кількома граматичними значеннями. Граматичне значення є обов'язковою ознакою слова.За роллю в мові граматичні значення слова поділяються на класифікаційні, синтаксичні і номінативні.
· Класифікаційні граматичні значення виступають у різних словах і є постійними, незмінними. Такими в українській мові є належність до частини мови (синь, синій, синіти), вид дієслів (йти, прийти), рід іменників (рік, ріка).
· Синтаксичні граматичні значення використовуються лише для зв'язку слів у реченні. Вони виступають у тому самому слові і є змінними. Ніякого реального змісту ці значення самі по собі не виражають. Такими є рід, число і відмінок прикметників, рід і число дієслів, певною мірою відмінки іменників.
· Номінативні граматичні значення виступають теж у тому самому слові, але виражають ті чи інші найзагальніші властивості буття і тим доповнюють, уточнюютьлексичне значення слова. Таку роль виконує, зокрема, число іменника: різне реальне значення передають однина і множина того самого слова: день (це тільки один день) і дні (це більше ніж один день). Ступені порівняння прикметників вказують на різну інтенсивність вияву ознаки: холодний, холодніший, найхолодніший.
2+6 Граматична категорія - система протиставлених одна одній однорідних граматичних величин (граматичних форм із однорідним значенням).Граматичні категорії поділяють на морфологічні й синтаксичні. До морфологічних належать категорія роду, числа, відмінка, виду, часу, способу, особи; до синтаксичних - категорія активності/пасивності, комунікативної спрямованості (розповідність, питальність, спонукальність), стверджуваності/залеречуваності, синтаксичного часу й синтаксичного способу.Морфологічні категорії, в свою чергу, поділяють на класифікаційні й словозмінні.
3) Граматика-це будова мови, система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій. Це наука,яка вивчає будову мови і складається з 2 розділів: морфологія і синтаксис
4. Граматика складається з 2 розділів: морфологія і синтаксис Морфологія — це учення про граматичні властивості слів: зміну їхніх форм і пов’язаних з ними граматичних значень; во-на включає в себе також учення про частини мови як лексико-граматичні властивості.Метою синтаксису є встановлення механізмів побудови висловлювань із слів. Синтаксис розглядає граматичні кате-горії, що виражаються за допомогою службових слів та поряд-ку слів, хоча його сфера значно ширше: вона включає моделі побудови речень, їхню комунікативну структуру.
5. Основними одиницями граматики є морфеми (мінімальні одиниці мови), слова (у морфології) і конструкції або речення (у синтаксисі). Морфема — найменша частина слова, що має певне значення слово — це самостійна, наділена одним або кількома граматичними значеннями одиниця мови, яка передає одне чи більше значень, легко відтворюється і є будівельним ма-теріалом для речення.Речення — основна комунікативна одиниця мови. Речення виражає закінчену думку. Речення — це осмис-лене сполучення слів або окремого слова, граматично й інто-наційно оформлене як відносно закінчена комунікативна цілісність.
7. Морфема — це мінімальна двостороння одиниця мови, тобто така одини-ця, у якій 1) за певним експонентом закріплений той чи інший зміст, і яка 2) неподільна на більш прості одиниці, що мають ті самі властивості. Залежно від граматичної і семан-тичної ролі морфеми поділяють на два види: корінь і афікси. Ці види протиставляються один одному перш за все за харак-тером значення, яке виражається, та за своєю функцією у складі слова. Корені — носії лексичного значення. Корінь ут-ворює смислове ядро та структурний організуючий центр слова. Граматичні значення, які властиві словоформі та сло-ву в цілому, виражаються різними шляхами, зокрема афікса-ми.
8. Морфеми поділяються на сегментні й несегмевтні. Сегментні морфеми - морфеми, які виділяються шляхом сегментування (членування) лінійної одиниці - слова.Сегментні морфеми, в свою чергу, поділяються на корені й афікси. Корінь - сегментна частина, що є спільною для всіх споріднених слів. Він є центром слова, носієм речового (лексичного) значення. Афікс (від лат. affixus "прикріплений") - службова морфема, приєднана до кореня, яка виражає граматичне і словотвірне значення. Залежно від позиції щодо кореня афікси поділяються на префікси, постфікси, інтерфікси, інфікси, циркумфікси і трансфікси. Префікс (від лат. praefixus "прикріплений спереду") -афікс, який стоїть перед коренем. Постфікс (від лат. post "після" і fixus "прикріплений") - афікс, що стоїть після кореня. До постфіксів належать суфікси і флексії (закінчення). Суфікс (від лат. suffixus "прикріплений") - афікс, що стоїть між коренем слова і закінченням: баб уся. Флексія - змінний афікс, що стоїть у кінці слова і виражає синтаксичні відношення між словами у словосполученні й реченні. Інтерфікс- афікс, що стоїть між двома коренями і служить для зв'язку цих коренів у одному складному слові. Наприклад: пароплав, земл-е-мірІнфікс- афікс, вставлений у середину кореня. Циркумфікс - або конфікс перерваний афікс, який охоплює з двох боків корінь. Трансфікс - перерваний афікс, вставлений у перерваний корінь
9. Граматичні значення виражаються різними матеріальними засобами (суфіксами, префіксами, закінченнями тощо). Ці засоби об'єднуються на основі спільних характеристик у групи, які називаються способами. Для всіх мов світу граматичні способи зводяться до таких: 1) афіксація; 2) чергування; 3) наголос; 4) повтори; 5) словоскладення; 6) суплетивізм; 7) спосіб службових слів; 8) спосіб порядку слів; 9) спосіб інтонації. Способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах слова, називають синтетичними, а способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться поза словом, - аналітичними.
суфіксація - вираження граматичних значень за допомогою суфіксів.
префіксація - вираження граматичних значень за допомогою префіксів.
конфіксація - вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів - префікса й суфікса
інфіксація - вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня
трансфіксація - вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать "прошарком" голосних серед приголосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично
нуль-афіксація, тобто відсутність афікса в одній з форм парадигми за наявності афіксів в інших формах
Суплетивізм-утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ
10. Зміни в словниковому складі мови, а також зміни в значенні слів спричиняють процеси, що викликають зміни у структурі слів та їх основ.
Опрощення – іст. зміна у структурі слова, у наслідок якої раніше членована на морфеми основа стає нечленованою, перетворюючись на кореневий морф
Ускладнення – така іст. зміна в морфемному складі слів, у наслідок якої у межах морфемнонечленованих слів починають виділятися ті або інші морфеми.
Перерозклад – іст. зміна, у результаті якої відбувається перерозподіл морфемного матеріалу у середині слова при збереженні його основою похідного (мотивованого) характеру.
Декореляція – історичний процес, що полягає у зміні характеру або значення морфеми або напрямку мотивації. У наслідок деко реляції зовнішня структура основи слова, а часто і звуковий склад основи, залишаються сталими, а змінюється їх характер
11. Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні ) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування. Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення. Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка). Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.
12. Частини мови - великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.Частини мови - одне з найважливіших понять у граматиці. Без нього неможливо вивчати граматичну будову будь-якої мови. Крім того, частини мови є важливим джерелом пізнавальної діяльності людини. За допомогою частин мови людина диференціює речі, їх якості, процеси, дії і стани та їх ознаки, виявляє відмінності в реальному світі й здійснює його категоризацію. Частини мови, таким чином, є важливим способом розуміння й інтерпретації дійсності.
13. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний. Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції Наприклад, однією з ознак, за якою розрізняють іменник і дієслово в українській мові, є здатність бути головним компонентом атрибутивної конструкції (пор.: тихий спів, але не тихий співати).
14. Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки. Якщо основні частини мови - ім'я та дієслово - виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, а також прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. Ускладнюють класифікацію слів за частинами мови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.
15. У цій праці в основу розподілу слів на лексико-граматичні класи — частини мови — покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним.
Основною морфологічною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. Ця ознака дає змогу виділити дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні) слова.
Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає класифікувати слова з погляду їх належності до різних частин мови, є здатність слів граматично поєднуватися з іншими словами в реченні. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні і граматично незалежні.
Лексико-семантичними ознаками служить наявність чи відсутність у слова лексичного (співвідносного з поняттям) і граматичного значень. Відповідно до цього слова поділяються на повнозначні і неповнозначні.
Сукупність ознак морфологічного, синтаксичного і лексико-граматичного рівнів дає змогу виділити широкі класи слів:
16. У сучасній українській літературній мові, як і в інших сучасних слов'янських мовах, перехідних явищ досить багато.
Найбільше перехідних явищ спостерігається в сфері повнозначних частин мови. Сюди належить субстантивація прикметників і дієприкметників(вартовий, молода, учительська)
адвербіалізація — перехід іменників, прикметників, числівників, дієслів у прислівники(вниз, догори, весело)
ад'єктивація — перехід дієприкметників у прикметники(учений, печений, тухлий)
прономіналізація — перехід числівників у займенники(наприклад, один — у значенні “якийсь”)
кон'юнкціоналізація — вживання займенників у ролі сполучників (який, що).
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 57 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |