Читайте также:
|
Сучасний досвід правової регламентації відносин у сфері МПП свідчить про наявність двох основних підходів до розв’язання проблеми регулювання приватних міжнародних відносин на рівні національних законодавств. Для першого з них характерне закріплення норм МПП у численних галузевих законах (зазвичай шляхом включення цих норм до окремої глави чи розділу цивільного або іншого відповідного кодексу певної держави) та підзаконних актах внутрішнього права. Специфіка другого підходу полягає в прийнятті державою спеціальних кодифікаційних законодавчих актів з питань МПП.
У Білорусі, Російській Федерації, Франції, Японії та деяких інших державах приватні міжнародні відносини регулюються на основі «цивілістичної» концепції, зміст якої полягає у створенні норм, закріплених у цивільних, цивільних процесуальних, сімейних, трудових, торговельних кодексах, а також в інших галузевих і комплексних нормативних актах.
В Італії, Польщі, Румунії, Естонії та деяких інших державах законодавець обрав іншу форму закріплення норм МПП — прийняття спеціального кодифікаційного законодавчого акта (кодексу, указу, ордонансу) у відповідному внутрішньому законодавстві. Цим самим шляхом пішла й Україна.
В Україні існує єдиний кодифікаційний акт у галузі міжнародного приватного права — це Закон України «Про міжнародне приватне право», що був прийнятий 23 червня 2005 р. і набув чинності з 1 ве-ресня 2005 р. Прийняття цього Закону дало змогу розв’язати низку проблем правового характеру, особливо в частині впорядкування колізійного регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом, адже до його прийняття норми, що регулюють ці відносини, було «розкидано» по великій кількості законів і підзаконних нормативних актів, а деякі групи суспільних відносин у цій царині взагалі не було врегульовано. Крім того, відсутність в українському законодавстві протягом певного часу єдиного кодифікаційного документа, що регламентував би основні питання у сфері МПП, збільшувала проблему виникнення колізій правових норм на рівні національного законодавства та призводила до дублювання цих норм у різних законодавчих актах, породжуючи «зіткнення» між ними. Така ситуація негативно впливала на ефективність правозастосовної діяльності у сфері міжнародного приватного права.
Закон «Про міжнародне приватне право» складається зі вступу, чотирнадцяти розділів (включаючи прикінцеві положення), що охоплюють в узагальненому вигляді такі питання:
1) загальні поняття (визначення термінів, кваліфікації, встановлення змісту норм іноземного права, зворотного відсилання, особистого статуту суб’єктів МПП та ін.);
2) визначення права, що застосовується в тій чи іншій сфері відносин (цивільних, сімейних, трудових тощо), ускладнених іноземним елементом;
3) питання міжнародного цивільного процесу (компетенція судів, процесуальні права іноземних фізичних та юридичних осіб, визнання і виконання рішень іноземних судів та інші). У цілому зміст цього нормативно-правового акта свідчить про те, що зазначений Закон на даний час являє собою основне джерело колізійного регулювання відносин МПП в Україні.
Правова регламентація приватних міжнародних відносин відбувається в українському законодавстві та в інших законах і підзаконних нормативно-правових актах. Так, окремі норми містяться в Конституції України. Наприклад, у ст. 25 зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами, а в ст. 26 — що іноземці та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, як і громадяни України.
Інші нормативні акти внутрішнього законодавства, що містять норми міжнародного приватного права, можна поділити на дві такі основні групи.
1. Нормативні акти, повністю присвячені регулюванню відносин з іноземним елементом, наприклад:
а) закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 р., «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 р., «Про біженців» від 21 червня 2001 р., «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 р., «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. та ін.;
б) підзаконні нормативні акти: Консульський статут України, затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 р.; Правила в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. та ін.
2. Нормативні акти, в яких тільки окремі розділи або статті призначено для регулювання відносин з «іноземним елементом», наприклад: Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня
3. 2000 р. (статті 22, 24, 25), Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р., Кодекс законів про працю України (статті 8, 8і, 9), Сімейний кодекс України (розділ VI «Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства»; Кодекс торгового мореплавства України (статті 5,6 — застосування іноземного законодавства, ст. 14 — колізійні норми).
Законодавчі акти, що містять норми МПП, у сучасному світі приймаються й застосовуються і в правових системах тих держав, де перевага надається прецедентному регулюванню (Велика Британія).
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 124 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |