Читайте также:
|
Модуль 1
Тема 1.1. Макроекономіка як наука
Макроекономіка як частина економічної теорії.
Предмет та функції макроекономіки.
Методи дослідження макроекономіки.
Моделі макроекономічного кругообігу.
Основні поняття і терміни
Макроекономіка. Економічна система. Сектор домашніх господарств. Підприємницький сектор. Державний сектор. Сектор закордон. Аналіз. Синтез. Індукція. Дедукція. Наукова абстракція. Економіко-математичне моделювання. Макроекономічна модель. Змінні запасу. Змінні потоку. Екзогенні та ендогенні величини. Еx post аналіз та ex ante аналіз. Позитивна та нормативна макроекономіка. Економічна політика. Монетарна політика. Фіскальна політика. Неокласичний, кейнсіанський та соціально-соціологічний напрямки.
Рекомендована література до теми: [1 (13-37, 39-55 с.); 2 (8-17 с.); 3 (6-24 с.); 4 (9-38)]
Макроекономіка як частина економічної теорії
В економічній теорії та в економічному житті суспільства мають місце періоди бурхливого розвитку та глибокої кризи. Світова економічна наука на передодні 21 століття зазнає крах деяких політичних систем. З’явилась об’єктивна необхідність у нових теоріях, які можуть виникнути на основі синтезу різних напрямків, шкіл економічної думки минулого та теперішнього. Усе це впливає на курс економічної теорії.
Особливість курсу “Загальна економічна теорія” в тому, що він заснований на досягненнях економічної теорії й практики світової цивілізації. В ньому здійснена спроба наблизити викладення економічної теорії до світової практики, світових стандартів. Звільнення від ідеологізації дозволили утворити нову структуру курсу: введення; загальні основи ринкової економіки; мікроекономіка; мезоекономіка; макроекономіка; світове господарство.
До сучасних економічних теорій належать ті, що сформувалися наприкінці ХІХ століття та початку ХХ. Виділяють головні напрямки сучасної економічної думки:
1. Неокласичний, який поділяють на монетаризм та неолібералізм;
2. Кейнсіанський;
3. Інституціонально-соціологічний.
Неокласичний напрямок виник як реакція на економічну теорію Карла Маркса, як її критичне осмислення. Він домінував до 30-х років ХХ ст. і значну увагу приділяв вільній конкуренції. Основним представником цього напрямку був Альфред Маршалл. Його головна робота “Принципи політичної економії” вийшла у 1890 році (сучасний переклад – “Принципи економічної науки”).
В економічній теорії неокласичного напрямку було сформульовано положення про те, що попит та пропозиція рівноважні елементи механізму ринкового ціноутворення. А. Маршалл по-своєму інтерпретував умови балансу попиту та пропозиції, активно використовуючи поняття ринкової рівноваги. Саме в межах неокласичного напрямку був розроблений та отримав швидке розповсюдження принцип функціональних відношень економічних процесів. Дослідження економіки на основі принципу функціональних взаємовідносин отримало назву “економікс”. Теоретики неокласичного напрямку визначили механізм формування цін на основі ринкових чинників у процесі їх взаємовпливу одним із пунктів свого аналізу.
Таким чином, представники даного напрямку сформулювали суб’єктивні теорії вартості та рівноваги. Економічне господарство розглядається ними як сукупність мікроекономічних агентів, які бажають отримати максимальну корисність за умов мінімальних витрат. Вихідним пунктом у цьому аналізі виступає попит та пропозиція, потреба та корисність.
Криза та велика депресія показали, що не можливо лише за допомогою вільної конкуренції перебороти протиріччя, вирішити всі соціально-економічні проблеми суспільства. Неможливість вирішити проблему загальної економічної рівноваги на мікрорівні породила і новий напрямок в економічній теорії – кейнсіанство. Засновником цього напрямку був видатний англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. На відміну від мікроекономічного підходу, Кейнс сформулював макроекономічний, тобто аналіз взаємозумовлених сукупних показників – національного доходу, інвестицій, споживання, заощаджень та ін. Кейнс констатував, що основою успішного функціонування економіки є формування ефективного попиту та його складових – споживчого та інвестиційного попиту, і чинників, які впливають на їх зміну. Нове економічне вчення стверджує, що серйозне втручання держави в економіку необхідне.
У 70-80 роках, коли надмірне втручання держави в економіку стало зменшувати розвиток суспільного виробництва, неокласичний напрямок економічної думки знову стає актуальним і залишається таким і сьогодні. У західній економічній літературі цей напрямок отримав назву “новий класичний економікс”.
Сучасна політична економія, яка відома під назвою “Економікс”, має за основу маржинальну економічну теорію та являє собою спробу синтезувати класичну політичну економію та маржиналізм.
Маржиналізм або теорія граничної корисності та граничної продуктивності – це економічний аналіз із точки зору психології окремого суб’єкта. Представники цієї теорії: економісти австрійської школи Карл Менгер, Фрідріх фон Візер, Євген фон Бем-Баверк.
“Економікс” це багатозначне поняття, яке характеризує:
1) спеціальну науку про принципи ринкового функціонування економіки на мікро -, мезо- та макрорівнях;
2) наука, яка носить більш прикладний характер порівняно з марксистською політичною економією, яка має більш абстрактний характер;
3) цикл учбових дисциплін, який включає також економічну історію, історію економічних вчень та низку курсів з економічних проблем. Економікс досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.
Одним із напрямків еволюції економічної теорії першої третини ХХ ст. стала концепція інституціоналізму у її різних модифікаціях. Назва концепції (від лат. – institutum – установа, заклад) – аналіз процесів та явищ, які вони називали інститутом (поняття широке і включає державу і конкуренцію, і монополію, і податки та ін.).
Для третього напрямку характерна зміна мотивації діяльності в напрямку зростання значення тих чи інших складових, які забезпечують реалізацію не стільки матеріальних, скільки духовних потреб особистості (задоволення від самого процесу праці, його соціальне значення і т.п.).
Модифікації інституціоналізму: соціально-психологічний, соціально-правовий.
Практична функція макроекономіки реалізується у розробці економічної політики держави.
Економічна політика – сукупність економічних ідей, цілей та завдань, а також цілеспрямованих дій держави на господарські процеси на макро- і мікрорівнях з метою створення й удосконалення рамкових умов економічного розвитку в межах обраного суспільного ладу.
Реальний економічний лад завжди існує на визначеній території в межах державних кордонів за наявності центральних і місцевих органів влади, які забезпечують територіальну цілісність країни; підтримують внутрішній порядок; формулюють правила (закони), які визначають характер і механізм існування та розвитку суспільно-господарського ладу; сприяють дотриманню цих правил (законів) усіма суб'єктами.
На сучасному етапі сформувалось два напрямки макроекономічної політики.
1. Монетарна (кредитно-грошова) – це політика регулювання грошової маси в обігу й удосконалення кредитної сфери.
2. Фіскальна – це бюджетна політика, яка проводиться шляхом маніпуляції державними доходами та видатками.
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 60 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |