Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ТЕма 5. ОРАТОРСКАЯ РЕЧЬ

Ноу-хау - це конфіденційна ін­формація (наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру), яку застосовують у прак­тичній діяльності юридична або фізична особи і яка ще не стала загальним надбанням.

Ноу-хау можна передавати в матеріальній (речовій) фор­мі: у вигляді документів, фотокарток, мікрофільмів тощо. У такій формі можна передавати архітектурні плани споруд, діаграми, схеми розміщення обладнання, креслення машин і апаратів, характеристики сировини й матеріалів, інструкції для технічного персоналу та спеціалістів тощо. Ноу-хау в ма­теріальній формі ще називають технічною інформацією або технічними даними.

Ноу-хау можна передавати також і в нематеріальній формі: у вигляді пояснення процесів особою, що передає ноу-хау, особі-співробітнику одержувача ноу-хау. Таку форму ноу-хау іноді називають технічними послугами, технічною допомогою або управлінськими послугами.

Ноу-хау, як і охоронювані об'єкти інтелектуальної влас­ності, може бути предметом ліцензійного договору, який складають зазвичай за принципом ліцензійного. Основна відмінність процесу передавання ноу-хау - це великий ризик, пов'язаний з розкриттям конфіденційної суті ноу-хау.

3) Інжиніринг

Інжиніринг - це виконання різних інженер­них робіт, а також надання інженерно-консультаційних по­слуг на комерційній основі. До них належать: проведення попередніх досліджень; підготовка техніко-економічних обґрунтувань проектів; консультації; будівельний, інвесторський і технічний нагляди; розроблення нової технології; розроблення рекомендацій щодо організації виробництва й управління; умови експлуатації обладнання; реалізація продукції тощо.

На практиці види інжинірингу найчастіше поділяють на дві групи:

1) послуги, пов'язані з підготовкою виробничого процесу (перед проектні, проектні, після проектні та спеціальні послуги; до спеціальних послуг належать економічні дослідження, проблеми утилізації відходів, юридичні послуги тощо);

2) послуги, які забезпечують нормальний хід виробничо­го процесу й реалізації продукції (оптимізація процесів експлуатації обладнання й управління підприємством;

підбір і підготовка кадрів; пропозиції щодо фінансової політики підприємства тощо).

4) Промислова кооперація

Значний обсяг технологій пере­дається в процесі промислової кооперації. Розрізняють такі основні форми промислової кооперації:

1) постачання комплектного обладнання, ліній, ділянок,
цехів, підприємств, зокрема проектів «під ключ»;

2) спільні виробництва, спільні підприємства;

3) спеціалізація у виробництві готової продукції.

Особливістю укладання коопераційних угод щодо пере­давання технології, є нарахування платежів зазвичай не від обсягу виготовленої продукції, а від одержаного прибутку «По економії витрат як результат промислової кооперації.

 

5) Франчайзинг (комерційна концесія)

Одним із найбільш популярних способом промислової передачі технологій та інших об’єктів ІВ на сьогоднішній день став франчайзинг (англ. franchising).

Франчайзинг (у широкому розумінні - пільга, приві­лей, особливе право) позначає спосіб ведення бізнесу, за яким одна сторона (правовласник, франчайзер), яка воло­діє певною технологією, ноу-хау тощо, надає другій стороні (користувачу, франчайзі) право (франшизу) на здійснення певного виду господарської діяльності з використанням знака для товарів послуг першої сторони.

Найчастіше виділяють три основні види франчайзингу: виробничий, товарний і сервісний.

1) За виробничого франчайзингу франчайзер, який володіє технологією певного продукту, надає франчайзі сировину (зазвичай один чи декілька найважливіших інгредієнтів) для виробництва цього продукту, а також забезпечує франчайзі технічною інформацією і надає йому повноваження на ви­робництво і продаж товарів з товарним знаком франчайзера. Прикладами такого франчайзингу можуть бути, наприклад, ресторани й підприємства швидкого обслуговування.

2) За товарного франчайзингу франчайзі набуває право розповсюджувати товари франчайзера з його товарним зна­ком. Прикладами такого франчайзингу можуть бути, напри­клад, продаж автомобільного палива, косметики або побуто­вої техніки.

3) За сервісного франчайзингу франчайзер розробляє сис­тему певних послуг, які за умовами договору франчайзі обов'язково надає своїм споживачам. Прикладами такого франчайзингу можуть бути, наприклад, послуги з техоб­слуговування й ремонту автомобілів або з обслуговування за кредитними картками.

 

Основні переваги, які отримують всі сторони франчайзиингу:

- франчайзер набуває можливості одержувати вигоду від швидкого розширення свого бізнесу, не вдаючись до кредитів і не беручи на себе серйозних фінансових зобов'язань (відповідні витрати має франчайзі); франчайзеру успіх франчайзі може бути більш ви­гідний, ніж експлуатація власного підприємства або торговельної точки з менеджером, що не вклав власних коштів у справу; розширюється мережа розподі­лу власного товару (послуг), особливо з укладенням франчайзингових контрактів, за якими франчайзі зобов'язаний купувати у франчайзера потрібне обладнання та інгредієнти для виготовлення кінцевого товару; у випадку міжнародного франчайзингу фран­чайзер ближче ознайомлюється із закордонним зако­нодавством і веденням бізнесу в місцевих умовах, тоб­то набуває знань, одержання яких іншими шляхами коштувало б йому набагато дорожче;

Загрузка...

- франчайзі набуває спеціальних знань за допомо­гою програм навчання і професійних консультацій з управління підприємством, які дають йому змогу конкурувати на ринку; використання відомого товар­ного знака або знака обслуговування франчайзера спрощує входження франчайзі в ринок (крім того, франчайзер провадить постійну рекламну кампа­нію на загальнонаціональному й місцевому рівнях у таких масштабах, які не під силу малій або серед­ній фірмі; це дозволяє франчайзі повністю зосередитися на організації та роботі свого підприємства і не турбуватися про просування товару на ринку); франчайзі надається можливість придбання у франчайзера обладнання або інгредієнтів, потрібних для виробництва кінцевого товару або надання послуг, за цінами, нижчими за ринкові;

- споживач товарів або послуг набуває можливості одержати товари й послуги, які відповідають сучас­ному рівню; за рахунок надходження іноземних інвес­тицій створюються нові робочі місця на території роз­повсюдження товарів і надання послуг; створюються умови для надходження коштів від оподаткування до бюджету держави франчайзі, а також розвитку су­міжних галузей промисловості.

6) Лізинг

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різного виду технологічне обладнання, верс­тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захи­щені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

 

5.2. Вартісне оцінювання об’єктів інтелектуальної власності

 

Оцінка вартості об’єктів інтелектуальної власності – це висновок про вартість майнових прав у грошовому вираженні, які випливають з виключних прав на об’єкти інтелектуальної власності.

 

Проблема оцінки вартості прав на ОІВ має подвійну природу. По-перше, з точки зору забезпечення розрахунків для цілого комплекту різновидів ОІВ, які виходять на україн­ський та міжнародний ринки інтелектуальної власності як то­вари і використовуються учасниками комерційних угод на ці ОІВ у різноманітних господарчих ситуаціях. По-друге, харак­тер розрахунків, що проводяться у цій сфері, має забезпечува­тися системним підходом до оцінки всього розмаїття видів і умов використання ОІВ, який враховував би принципи і спе­цифіку їхнього ціноутворення.

Варто зазначити, щоекономічна ефективність придбання ліцензій має визнача­тися з урахуванням ефекту, який досягається у ліцензіатів та у споживачів ліцензійної продукції. Це є основною вимогою до оцінки економічної ефективності закупівлі ліцензій.

 

Об’єктами оцінки ОІВ є:

· Права промислової власності, що охороняються патентами та свідоцтвами

· Об’єкти авторського права і суміжних прав

· Права ноу-хау, які підтверджено документами підприємства

· Конструкторська, технологічна, проектна, дослідна, юридична, інша документація, призначена для використання у виробництві та реалізації товарів і послуг

· Інші результати науково-дослідних, дослідно-конструкторських, проектних і виробничих робіт

· Права, що охороняються ліцензійними, авторськими чи іншими договорами на придбання ОІВ, укладеними в порядку, установленому чинним законодавством

 

Відомості про об’єкти інтелектуальної власності, які підлягають оцінці:

· Характеристика продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ (за необхідності, в порівнянні з аналогічними або конкурентними)

· Ризики, пов’язані з придбанням прав на ОІВ і використанням ОІВ

· Опис ринку використання ОІВ

· Джерела одержання доходів від використання ОІВ

· Собівартість або ціна продукту, виготовленого із застосуванням ОІВ

· Чистий дохід від використання ОІВ

· Витрати на створення, придбання прав на ОІВ і використання ОІВ

· Інші відомості залежно від специфіки ОІВ і визначеної мети оцінки

Оцінка ОІВ повинна проводитись на основі письмового договору між оцінювачем (оцінювальною організацією) і замовником або на основі рішення суду.

 

Показники об’єкта ліцензії:

· Новизна. Залежно від ступеня новизни об’єкта змінюється значення фактора часу функціонування техніки до настання морального старіння, залежить вартість об’єкту.

· Наявність відомостей про використання. Дана інформація дає можливість дійти попереднього висновку про можливість практичного використання пропонованого технічного рішення.

· Технічна готовність. Ступінь технічної готовності об’єкта визначає можливі терміни його впровадження у виробництво, вказує на зв’язок наукового досягнення із можливістю практичного застосування.

· Серійність очікуваного виробництва. Визначає межі впровадження результатів дослідження у виробництво, здійснює вплив на величину очікуваного економічного результату. Зазвичай, при несерійному виробництві більш доцільним є придбання готової продукції замість її виробництва за ліцензією.

· Патентна чистота. Показник, що визначає можливість створення, використання та продажу об’єкта техніки без порушення прав за чинними патентами.

· Терміни одержання і підготовки документації з предмета ліцензії. Завершення робіт за короткі терміни забезпечує додатковий економічний ефект, однак як короткі терміни від розроблення до впровадження об’єкту гарантують захист від морального старіння останнього.

· Можливість і терміни освоєння. Результати ліцензійного договору залежать від таких факторів як: кваліфікація та досвід виконавців, забезпеченість сировиною тощо. Необхідним є передбачення можливості впровадження результатів з мінімальними виробничими затратами ще у процесі укладання договору ліцензування.

· Фірма-ліцензіар. Віддзеркалює рівень науково-технічного потенціалу, що використовується у процесі створення нововведення.

· Політичний фактор (враховується у випадку придбання ліцензії у іноземної фірми). Визначає можливості та ефективність придбання науково-технічного досягнення в певній країні.

 

Підходи та методи до оцінювання об’єктів інтелектуальної власності

 

Процес оцінки відбувається у такій послідовності:

1) ідентифікації об'єк­та інтелектуальної власності, тобто зі встановлення факту його юридичної правомочності та правовласника.

2) визначення мети оцінки.

3) визначають базу оцінки. Під базою оцінки розуміють вид вартості, що буде використа­ний під час оцінки.

4) є вибір підходу до оцінки. Вибір підходу обумовлюється видом об'єкта інтелектуальної вла­сності, метою і базою оцінки.

5) вибір методу оцінки.

6) розрахунок вартості прав на об'єкт ін­телектуальної власності. Бажано виконати розрахунок не менш ніж двома методами. Процедура оцінки завершуєть­ся оформленням звіту про оцінку, в якому повинна бути ві­дображена всебічно обґрунтована вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Рис. 5.2. Підходи та методи до оцінювання ОІВ

 

 

Підходи та методи оцінювання прав на ОІВ.

 

1) Витратний підхід (підхід на основі активів) засно­ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, до­ведення до робочого стану й амортизацію.

Методи витратного підходу:

Метод фактичних (історичних) витрат базується на сумуванні вже здійснених витрат на розробку ОІВ (за фактом виникнення таких витрат).

Метод планових витрат полягає у доведені рівня фактичних витрат до планових і сумування витрат, що закладені у планових показниках. Як правило, така калькуляція здійснюється перед початком виробничого циклу.

Метод вартості заміщення полягає у сумуванні витрат на створення ОІВ, аналогічних існуючим об’єктам, у ринкових цінах на дату оцінювання.

Метод відновної вартості полягає у сумуванні необхідних витрат на створення ОІВ у ринкових цінах, що існують на дату оцінки. При цьому можуть застосовуватись ціни на аналогічні матеріали, комплектуючі, роботи тощо.

2) Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає вико­ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по­купця.

Методи порівняльного підходу:

Метод порівняльних продажів ОІВ. Метод полягає на порівнянні вартостей угод з продажу прав на використання ОІВ у суміжній галузі на подібні продукти з договором-аналогом.

Метод попиту на ринку інтелектуальної власності та ін. Визначена за цим методом ціна об'­єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуа­льної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей ме­тод практично не використовується.

3) Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкла­дати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інте­лектуальної власності, якщо такий же доход можна одер­жати будь-яким іншим способом. Доходний підхід базується на визначенні причинно-наслідкового зв’язку між функціональними властивостями об’єктів інтелектуальної власності та результатами їхнього використання. Вихідним пунктом підходу є перенесення цінних якостей конкретного об’єкта, виявлених сьогодні, на майбутні періоди відтворення зазначеного об’єкта.

Методи доходного підходу:

Метод капіталізації передбачає, що взаємозв’язок між одержуваним від використання капіталу прибутком і загальною вартістю капіталу носить борговий характер, який вимагає повернення капіталу і одержання прибутку від його використання.

Капіталізація – це процес перенесення прибутків від використання будь-якого майна на його вартість.

Мn= CF0n /rk

де CF0n – доходний грошовий потік періоду n, грн.; rk – ставка капіталізації (враховує норми амортизації).

Недоліком даного методу є його статичність.

Метод дисконтування грошових потоків є найчастіше вживаним для оцінки вартості об’єктів. Його ефективність характеризується системою показників, що відображають співвідношення витрат і результатів стосовно інтересів його учасників. Він передбачає визначення як мінімум таких величин: сум початкових затрат, очікуваного грошового потоку (грошових потоків) та відповідну ставку дисконтування. До даного методу відносять розрахунок та аналіз таких загальновідомих показників як: чиста теперішня вартість (NPV), індекс прибутковості (PI), внутрішня норма доходності (IRR) та інші показники, що відображають специфіку даного проекту інвестування та інтереси учасників.

Для застосування цього підходу виконують етапи:

1.Знаходять теперішню вартість кожного грошового потоку, включаючи як прибутки, так і витрати, дисконтовані на вартість грошового потоку.

2.Підсумовують ці дисконтовані грошові потоки і отриманий результат визначаємо як NPV проекту.

3.Якщо визначена NPV > 0, то цей проект прийнятний для реалізації, якщо NPV < 0, то від нього треба відмовитися, оскільки з ним фірма коштує менше, ніж без нього, якщо NPV = 0, приросту прибутку від реалізації такого проекту не буде, а він лишень покриватиме затрати на його реалізацію.

Метод роялті полягає у розподілі отриманого від використання ліцензії прибутку ліцензіата між ним і ліцензіаром на зазначених умовах, у визначених пропорціях.

Метод роялті найчастіше застосовують у поєднанні із дисконтним методом, що дає можливість врахування фактору часу.

Також на практиці часто розрахунок за ліцензією відбувається комбіновано – із застосуванням роялті та первинного паушального платежу.

ТЕма 5. ОРАТОРСКАЯ РЕЧЬ

План:

  1. Природа и сущность ораторской речи
  2. Выступление как разновидность ораторской речи

а) правила подготовки к выступлению

б) ведение речи и удерживание внимания

в) логика, этика, эстетика речи

 

 

Ораторской речью называют воздействующую, убеждающую речь, которая обращена к широкой аудитории, произносится профессионалом речи (оратором) и имеет своей целью изменить поведение аудитории, ее взгляды, убеждения, настроения и т. п. Стремление говорящего изменить поведение слушателя может касаться самых различных сторон его жизни: убедить голосовать за нужного депутата, склонить к принятию нужного решения в сфере коммерческой деятельности, побудить его покупать определенные товары, продукты и т. п Таких конкретных целей существует бесчисленное множество, но в любом случае воздействующая речь направлена на внеязыковую действительность, в сферу жизненных интересов, потребностей слушателя. Умение убеждать всегда ценилось обществом. Особенно велика роль профессионала речи в сфере политики, общественной деятельности. Возрастание роли воздействующей речи в жизни общества привело к возникновению учения, которое разрабатывало теорию этой разновидности речевой деятельности. Такое учение называется риторикой. В русской традиции в качестве синонимов употребляются также слова «оратория» и «красноречие».

Традиционное риторическое учение состояло из пяти частей. В учении о нахождении рассказывалось о содержательной разработке текста. Учение о расположении разрабатывало вопросы композиции воздействующего текста. Учение о выражении– центральная часть риторического учения, здесь давалось представление о таких качествах речи, как правильность, ясность, четкость, точность, уместность. Одновременно вырабатывались навыки художественной обработки речевого материала, обращалось внимание на форму и приемы подачи содержания. Эта часть риторики включала в себя раздел о тропах и фигурах. Учение о запоминании имело целью развить профессиональные навыки оратора, связанные с работой памяти. Учение о произнесении разрабатывало теорию звучащей речи. Именно сам акт произнесения воспринимался как действие оратора, требующее определенного результата.

Для общества в целом основная цель обучения языку состоит в том, чтобы научить каждого члена общества облекать любую социально значимую информацию в соответствующую речевую форму. В этих условиях естествен рост интереса к проблемам старой риторической науки, к теории убеждающей речи вообще.


Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 23 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2018 год. (0.021 сек.)