Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Під стадією провадження необхідно розуміти таку порівняно самостійну його частину, котра разом із загальними завдан­нями провадження має притаманні тільки їй цілі і особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провад­ження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю. Розв’язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність.

Після прийняття такого акту розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов’язані між собою, наступна, як правило, почина­ється лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.

В якому б порядку не здійснювалося провадження, воно, як правило, проходить такі стадії:

Перша стадія — порушення адміністративного провадження і адміністративне розслідування;

Друга стадія — розгляд справи про адміністративне право­порушення та винесення в ній постанови;

Третя стадія — перегляд справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови в справі;

Четверта стадія — виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Кожна з цих стадій в свою чергу складається із конкретних етапів, які становлять окремі процесуальні дії.

Стадія порушення адміністративного провадження і адмі­ністративного розслідування є початковою стадією провадження. Підставою її порушення є факт вчинення адміністративного правопорушення. Вона складається з наступних етапів:

— порушення справи;

— з’ясування причин і обставин вчинення правопорушення, виявлення винних, спричиненої шкоди тощо;

— процесуальне оформлення результатів розслідування;

— направлення матеріалів для розгляду справи за підвідом­чістю.

Процесуальним документом, у якому юридично оформля­ється ця стадія, є протокол або акт про правопорушення. Серед останніх слід виділити акти, які складаються, як пра­вило, представниками уповноважених органів (державних інспекцій) щодо правопорушень, виявлених під час перевірки. Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявленні порушень суб’єктами господарської діяльності правових норм видають відповідні розпорядження (наприклад, ст. 35 Закону України від 11 січня 2001 р. "Про захист економічної конку­ренції").

До складання протоколу уповноважена особа з’ясовує об­ставини правопорушення та наявність у діянні особи складу адміністративного проступку. Складений протокол повинен містити наступні відомості: дату і місце його складання; посаду, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка його склала; відомості про особу порушника; місце, час і суть вчиненого правопору­шення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища та адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника та інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Протокол підписується особою, яка його склала, і право­порушником. За наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цими особами. У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, у ньому про це робиться відповідний запис.

Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати по­яснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.

При складанні протоколу порушникові роз’яснюються його права і обов’язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі.

Протокол — це єдиний процесуальний документ, який є підставою розгляду і вирішення адміністративної справи. Завер­шальним етапом цієї стадії є направлення (надсилання) справи та протоколу до органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

У законодавстві передбачені випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (ч. 1 ст. 258 КпАІ І), а саме:

1) якщо розмір шірлфу не перепитує 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян іа вчинення таких адміністра­тивних правопорушень, як (ч. І ст. 258 КпАІІ):

¾ самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід;

— засмічення лісів відходами;

— порушення вимог пожежної безпеки в лісах;

— порушення правил рибальства;

— знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об’єктів озеленення населених пунктів;

2) якщо розмір штрафу не перевищує 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за вчинення таких адміністра­тивних правопорушень, як порушення правил полювання (по­лювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин, допускання собак у мис­ливські угіддя без нагляду, полювання з порушенням установ­леного для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання, яке не мало на­слідком добування, знищення або поранення тварин, а також транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання та в дозволі на їх до­бування;

3) якщо особа не оспорює допущене правопорушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, — за вчи­нення таких адміністративних правопорушень, як:

— порушення правил щодо карантину тварин та інших вете­ринарно-санітарних вимог, якщо розмір штрафу не перевищує 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (з грома­дян) та одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (із посадових осіб);

— викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід залізничними коліями у невстановлених місцях;

— порушення правил користування засобами залізничного транспорту;

— порушення правил користування засобами морського тран­спорту;

— викидання за борт річного або маломірного судна сміття та інших предметів;

— порушення правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки, на шляху слідування і під час висадки їх з річкових і маломірних суден, а також куріння у невстанов­лених місцях на річкових суднах (при накладенні адміністра­тивного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення);

— порушення правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден;

— порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту;

— перевезення ручної покладі понад установлені норми і неоплаченого багажу;

— безквитковий проїзд;

— прояв неповаги до суду;

4) в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накла­дається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.

У випадках, передбачених ч. 1 ст. 258 КпАП, уповноваже­ними органами (посадовими особами) на місці вчинення право­порушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 КпАП.

Якщо під час складання постанови у справі про адміністра­тивне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповно­важена посадова особа зобов’язана скласти протокол про адмі­ністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 КпАП. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністра­тивне правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у 2 примірниках, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відпо­відальності.

Разом з тим у законодавстві передбачені обставини, за яких адміністративна справа не порушується, а порушена підлягає закриттю:

1) відсутність події та складу адміністративного правопору­шення;

2) недосягнення особою на момент вчинення адміністратив­ного правопорушення 16-річного віку;

3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи без­діяльність;

4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;

5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адмі­ністративного стягнення;

6) скасування акта, який встановлює адміністративну відпо­відальність;

7) закінчення на момент розгляду справи строків накладання адміністративного стягнення;

8) наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притягу­ється до адміністративної відповідальності, іншого законного рішення;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Таким чином, порушення адміністративного провадження і адміністративного розслідування є початковою стадією про­вадження, яка становить комплекс процесуальних дій, спрямо­ваних на встановлення самої події правопорушення, обставин проступку, їх фіксацію та кваліфікацію.

Розгляд справи про адміністративне правопорушення та ви­несення в ній постанови — це основна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення, в ній вирішу­ються найважливіші завдання провадження.

Вона включає такі етапи:

— підготовка справи до розгляду та слухання; аналіз зібраних матеріалів про обставини справи;

— прийняття постанови по суті справи;

— доведення змісту цієї постанови до відома правопоруш­ника.

На етапі підготовки справи до розгляду вирішуються наступні питання:

1) чи належить до компетенції органу, посадової особи роз­гляд цієї справи;

2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи;

3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;

4) чи витребувані необхідні додаткові матеріали;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка при­тягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Справи про адміністративні правопорушення розглядають­ся, як правило, за місцем їх вчинення (ст. 276 КпАП). Окремі справи за порушення водіями правил дорожнього руху можуть розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів.

Строки розгляду справи залежно від виду правопорушення наступні (ст. 277 КпАП):

— 15 днів;

— 7 днів;

— 5 днів;

— З дні;

— протягом доби з моменту одержання уповноваженим ор­ганом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи.

Так, наприклад, за дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, злісну непокору законному роз­порядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України або члена громадсь­кого формування з охорони громадського порядку і державного кордону, прояв неповаги до суду та деякі інші правопорушення строк розгляду встановлений — одна доба.

Слухання справи починається з оголошення складу коле­гіального органу або представлення посадової особи, що його розглядає. Головуючий оголошує, яка справа підлягає розгляду та хто притягається до адміністративної відповідальності. Всім учасникам провадження роз’яснюються 'їх права та обов’язки. Далі оголошується протокол про адміністративне правопорушен­ня, заслуховуються особи, які беруть участь у справі, дослід­жуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді прокурора заслуховується його висновок.

Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністра­тивне правопорушення зобов’язаний з’ясувати:

1) чи було вчинено адміністративне правопорушення;

2) чи винна особа в його вчиненні;

3) чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

4) чи є обставини, що пом’якшують чи обтяжують відпові­дальність;

5) чи заподіяно майнову шкоду;

6) чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, трудового ко­лективу;

7) інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначається (ст. 281 КпАП):

1) дата і місце засідання;

2) найменування і склад органу, який розглядає справу;

3) зміст справи, що розглядається;

4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;

5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду;

6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;

7) відомості про оголошення винесеної постанови і роз’яснен­ня порядку та строків її оскарження.

Протокол засідання колегіального органу підписується голо­вуючим на засіданні і секретарем цього органу.

Встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, орган або посадова особа, яка розглядає справу, вносить відповідному державному органу, громадській організації або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення них причин та умов. Гарантією дієвості таких пропозицій є скріплення обов’язку повідомлення про вжиті заходи протягом місяця і дня надходження органу (посадовій особі), який вніс пропозицію.

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган або уповноважена посадова особа виносить постанову в справі, яка повинна мати наступні реквізити (ст. 283 КпАП):

— найменування органу (посадової особи), який виніс поста­нову;

— дату розгляду справи;

— відомості про особу, щодо якої розглядається справа; викладення обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акту, який передбачає відпові­дальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте в справі рішення.

Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами) одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові в справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкоду­вання.

Постанова у справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу виноситься прос­тою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні. Постанова підписується посадовою особою, що розглядала справу, а постанова колегіального органу — голову­ючим на засіданні і секретарем цього органу.

У справі уповноваженим органом або посадовою особою може бути винесено одну з таких постанов:

1) про накладення адміністративного стягнення;

2) про застосування заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх (ст. 24-1 КпАП);

3) про закриття справи.

Постанова про закриття справи виноситься при: оголошенні усного зауваження; передачі матеріалів на розгляд товариського суду або передачі їх прокурору, органу дізнання чи досудового слідства; за наявності обставин, що виключають провадження в справі.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом 3 днів вручається або надси­лається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або надсилається потерпілому на його прохан­ня. Вона вручається під розписку, а про надіслання робиться відповідна відмітка у справі.

У випадках, передбачених ст. 258 КпАП, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. Відповідно до Закону Ук­раїни від 24 вересня 2008 р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху” ст. 285 КпАП після ч. 4 доповнено новою частиною, яка визначає, що у випадках, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (ст. 258 КпАП), копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.

В справах про деякі адміністративні проступки, пов’язані з порушенням правил зберігання, носіння або перевезення вогне­пальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст. ст. 174, 191 КпАП), орган, уповноважений вирішувати справу, надсилає копії постанови підприємству, установі, організації для відома і органу внутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користуватися вогнепальною зброєю.

Стадія перегляду справи у зв’язку з оскарженням або опротестуванням постанови є факультативною, тобто необов’язковою, і настає лише у випадку оскарження або опротестування винесеної постанови у справі. Вона може закінчитися прийнят­тям одного з таких рішень — про скасування, зміну або залишен­ня в силі винесеної постанови.

Перегляд — це перевірка законності і обґрунтованості справи суб’єктом, який наділений правом скасовувати, змінювати або залишати раніше винесену постанову без змін.

Перегляд постанови як самостійна стадія побудована на основі поєднання можливості оскарження і опротестування постанови» обов’язком компетентної особи або органів розглядати і за наявності підстав переглядати її, дозволяє на підставі єдиного тлумачення і застосування закону виправляти і усувати допу­щені помилки. Гарантією дотримання законності є також право вищестоящих органів управління і голови вищестоящого суду не залежно від наявності скарги громадянина, протесту прокурора відміняти ти або змінювати постанови.

Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тих випадках, коли прийнята раніше постанова скасована і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова по справі, законність та обґрунтованість якої перевіряється. У другому – стару постанову скасовано і у справі необхідно прийняти нову постанову.

Сам факт існування можливості перегляду постанови судом або вищим органом має велике превентивне значення, примушує посадову особу, якій доручено застосовувати адміністративне стягнення, більш відповідально ставитися до винності особи, кваліфікації її дій, вибору заходу стягнення.

Процесуальною підставою перегляду можуть бути: скарга громадянина, щодо якого винесено постанову; скарга потерпі­лого; протест прокурора. Ініціатива щодо перегляду постанови може виходити також від голови вищестоящого суду та з ініціативи органу, який здійснює контроль за законністю, або який виніс постанову.

Постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим (ч. І ст. 287 КпАП) протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Постанову може бути оскаржено:

1) постанову адміністративної комісії — до виконавчого комі комі­тету відповідної ради або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КпАП;

2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради — до відповідної ради або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КпАП;

3) постанову іншого органу (посадової особи) про накла­дення адміністративного стягнення — до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КпАП;

4) постанова районного, районного у місті, міського чи міськ­районного суду (судді) про накладення адміністративного стяг­нення може бути оскаржена в порядку, визначеному КпАП.

Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встанов­леному для оскарження основного або додаткового стягнення.

Скарга подається до органу (посадовій особі), який виніс постанову в справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що на­дійшла, протягом 3 діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному її розглядати.

Постанову уповноваженого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути скасовано або змінено за протестом прокурора керівником відповідного органу, а також незалежно від наявності протесту прокурора — керівником вищестоящого органу.

Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністратив­не право порушення, звільняється від сплати державного мита.

Постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором протягом 10 днів з дня її винесення.

Особливості має порядок оскарження (опротестування) поста­нови адміністративного органу та постанови місцевого суду (в порядку апеляційного перегляду).

Постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження (опротестування) цієї постанови, за винятком постанови про застосування стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного проступку.

Скарга і протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в 10-денний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України.

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову в справі про адміністративне правопорушення пере­віряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест — без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених норма­тивним актом про відповідальність за адміністративне право­порушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Постанова суду у справі про адміністративне правопору­шення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги чи протесту прокурора, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді адміністратив­ного арешту.

Постанова судді у справі про адміністративне правопору­шення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративноївідповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або на неї може бути внесено про і се і прокурора протягом 10 днів з дня вине­сення постанови. Апеляційна скарга, протест прокурора, подані пісня закінчення цього строку, повертаються апеляційним судом особі, яка подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Апеляційна скарга, протест прокурора подаються до відповід­ного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс поста­нову. Місцевий суд протягом 3 днів надсилає апеляційну скаргу, протест прокурора разом із справою до відповідного апеля­ційного суду.

Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом 20 днів з дня надходження справи до суду.

Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, прокурора, який приніс протест, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за 3 дні до початку судового засідання.

Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, проку­рора, який вніс протест, інших осіб, які беруть участь у про­вадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки, або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде вста­новлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обгрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необгрунтованим відхилення їх місцевим судом.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту проку­рора суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, постанову — без змін;

2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;

3) скасувати постанову та винести нову постанову;

4) змінити постанову.

У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті КпАП, воно не може бути посилено.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніше ніж у 5-денний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є останньою завершальною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Її суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою. Від того, як послідовно реалізо­вано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведено до завершення, залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, запобігання їм, результативність виховання громадян в дусі точного та неухиль­ного дотримання законів.

Постанова про накладення адміністративного стягнення, що набула законної сили, є обов’язковою для виконання держав­ними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами. Вона вклю­чає такі етапи, як:

звернення постанови до виконання;

безпосереднє її виконання.

Ці зазначені етапи є умовними і в окремих випадках можуть не виділятися.

Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, а при оскарженні або опротестуванні підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді попередження та у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Вона звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністра­тивного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом 3 місяців з дня винесення. В разі оскарження чи опротестування постанови відповідно до ст. 291 КпАП, перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Відстрочка виконання постанови на строк до 1 місяця можлива у випадку, якщо орган або посадова особа негайно виконати постанову про накладення адміністративного стягнення не може (ст. 301 КпАП).

Доказами у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визна­ченому законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встанов­люються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей та документів, а також ін­шими документами (ст. 251 КпАП).

Прийнято виділяти поняття "докази" і поняття "джерело доказів". Джерелами доказів є матеріальні носії певної інфор­мації, за допомогою якої ця інформація відображається у сфері провадження у справі про адміністративне правопорушення. До джерел доказів слід віднести протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, що притягується до від­повідальності, потерпілого, свідка, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протокол вилучення речей та документів, а також інші документи. Саме тому доказом у справі слід вважати не сам протокол про адмі­ністративне правопорушення або письмове пояснення потерпі­лого, а ті відомості, які були зафіксовані у цих процесуальних документах.

Доказами в справі можуть бути лише ті відомості про факти, які отримані без порушень вимог чинного законодавства, це є своєрідною гарантією прав особи на об’єктивний розгляд кожної справи, без використання заборонених прийомів отримання доказів.

У чинному законодавстві немає визначення процесу доказу­вання у провадженні у справах про адміністративні правопору­шення. Як правило, під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення розуміють процесуальну діяльність суб’єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об’єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення. Отже, прийнято виділяти З стадії доказування: збір, перевірку та оцінку. При цьому кожна із них включає інтелектуальний та вольовий елементи, щоправда, в різних співвідношеннях.

Орган (особа), яка розглядає справу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, пов­ному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю (ст. 252 КпАП). Процес оцінки доказів передбачає, що суб’єкт адмі­ністративної юрисдикції повинен дослідити відносність та допустимість доказів. Відомості про факт стають доказами тільки тоді, коли відповідають вимогам закону як щодо змісту, так і процесуального оформлення. Тому відомості про факти можуть бути визнані доказами в справі лише за наявності таких влас­тивостей: відносності та допустимості.

Відносність доказів означає, що доказами можуть бути визнані будь-які відомості про такі факти, які необхідно встановити для правильного розгляду справи. Стаття 251 КпАП до таких фактів відносить: наявність або відсутність протиправного діяння; винність особи, яка вчинила правопорушення; інші обставини, що мають значення для правильного розгляду справи (наприклад ті, що обтяжують або пом’якшують відповідальність, обставини, що характеризують особу правопорушника, тощо).

Допустимість доказів означає, що як докази можуть бути використані тільки відомості, отримані із дотриманням вимог адміністративно-процесуального законодавства. Тобто:

— докази повинні бути отримані тільки уповноваженими особами;

— докази повинні бути отримані в порядку, передбаченому законом, тобто тими способами та засобами, які передбачені для отримання певних доказів (наприклад, індикаторні трубки для встановлення стану сп’яніння водіїв транспортних засобів тощо);

— в процесі отримання доказів повинні бути дотримані приписи законодавства, які визначають порядок здійснення конкретних дій (наприклад, ст.ст. 260, 265 КпАП передбача­ють порядок проведення вилучення речей та документів);

— докази повинні бути зафіксовані належним чином, відпо­відно до вимог чинного законодавства (наприклад, вимоги щодо протоколу затримання).

Судові рішення, офіційні документи інших державних органів та органів місцевого самоврядування, надані компетентними органами, не потребують доказування і повинні об’єктивно враховуватися.

Результати оцінки всієї сукупності доказів повинні знайти своє відтворення у постанові в справі (ст.ст. 283, 284 КпАП).