Читайте также:
|
Объект – право на безопасность жизни и здоровья
Потерпевший – лицо, находящееся в опасном для жизни или здоровья состоянии и лишенное возможности принять меры к самосохранению в силу малолетства, старости, болезни или вследствие своей беспомощности.
Обязательными условиями ответственности за оставление в опасности являются:
1. потерпевший на момент оставления его без помощи находится в опасном для жизни или здоровья состоянии (оказался в глубоком месте реки, среди шумного потока движущегося транспорта, получил травму при падении и т.д.). Причины попадания в такую ситуацию могут быть различными. Важно, что она возникла, и опасность для жизни или для здоровья является не абстрактной, а реальной.
2. потерпевший не может самостоятельно принять меры к самосохранению, устранению возникшей для него реальной опасности. Причины, лишающие гражданина такой возможности, - малолетство, старость, болезнь или беспомощное состояние. Малолетство, старость и болезнь предполагают состояние физической или интеллектуальной беспомощности, составляют ее разновидность. В тех случаях, когда болезнь, старость или малолетство такого состояния не вызывают, у лица есть возможность принять меры к самосохранению, значит, исключается УО за бездействие виновного.
Объективная сторона выражена в бездействии, проявленном в 2х случаях - когда виновный:
1) был обязан оказать помощь человеку, находящемуся в опасном для жизни и здоровья состоянии, если он имел возможность и был обязан иметь заботу о потерпевшем. Обязанность может вытекать:
1) из прямого указания закона: родители - несовершеннолетним детям; дети - престарелым родителям;
2) в связи с избранной профессией или выполнением служебных обязанностей: воспитатели; учителя; пожарные; руководители спортивных секций и др.;
3) из договора (например, няня - по уходу за малолетним ребенком, сиделка - по уходу за инвалидом либо больным и т. п.);
4) из их предыдущего поведения (сам вызвался присмотреть за ребенком).
2) сам поставил потерпевшего в опасное для жизни состояние и затем оставил без помощи. Например, оставление в опасном состоянии лиц, пострадавших от ДТП; оставление среди улицы с интенсивным транспортным движением слабовидящего человека, которого виновный обязался перевести на другую сторону улицы и др.
Важное условие УО за бездействие состоит в том, что лицо могло действовать. Вопрос о том, существовала ли в действительности у лица такая возможность, является вопросом самого факта неоказания помощи. Вывод делается на основе всех обстоятельств в их совокупности. Воспитателю, например, по силам оказание помощи ребенку, упавшему в неглубокую канаву с водой. Однако лицо может быть объективно лишено возможности оказать помощь ввиду возникшей непреодолимой силы, собственной беспомощности и т.д.
Состав – формальный, окончено с момента оставления виновным потерпевшего в опасном для его жизни или здоровья состоянии.
Субъективная сторона - прямой умысел.
1) виновный осознает, что:
1) потерпевший
i) находится в опасном для жизни или здоровья состоянии;
ii) лишен возможности принять меры к самосохранению ввиду своей беспомощности;
2) на нем лежит обязанность иметь о потерпевшем заботу либо он сам поставил потерпевшего в опасное для жизни или здоровья состояние;
3) он имел возможность оказать помощь потерпевшему, отвести возникшую опасность, но не сделал этого.
2) виновный желает уклониться от исполнения лежащей на нем обязанности по оказанию помощи потерпевшему.
Субъект – специальный, с 16 лет и обязанный оказать помощь потерпевшему (родители, педагоги, воспитатели, опекуны и попечители, инструкторы по плаванию, проводники в горах и т.д.).
Не могут быть квалифицированы по ст.125 УК действия лица, которое поставило другое лицо в опасное для жизни или здоровья состояние, например, покушением на убийство или умышленное причинение вреда здоровью. В этом случае оставление в опасности охватывается составом совершенного преступления.
Если лицо добросовестно заблуждается относительно возможности потерпевшего принять меры к самосохранению, состав ст.125 УК отсутствует.
Похищение человека. Отграничение от незаконного лишения свободы и от захвата заложника.
ОБЪЕКТ - личная, физическая свобода человека, то есть право человека на выбор места пребывания, проживания, передвижения.
ПОТЕРПЕВШИЙ - "чужой человек", то есть человек, по отношению к которому у виновного отсутствует действительное или предполагаемое право на ограничение его личной свободы. Не является потерпевшим от этого преступления собственный ребенок (даже ребенок, если родители с нарушением порядка его изымают или перемещают в другое место), престарелые родители, воспитанники интернатов и другие.
ОБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА - заключается в похищении человека, то есть в его неправомерном завладении.
Неправомерность завладения – незаконное изъятие потерпевшего из его постоянного или временного местонахождения и перемещение в другое место против или помимо его воли.
Против воли - потерпевшего похищают с применением насилия (связывание, насильственное помещение в автомашину, угрозах применить физическое воздействие при отказе потерпевшего подчиниться требованиям похитителей, допустим, идти к машине и не звать на помощь и т.д.).
Помимо воли – тайное либо с применением обмана его изъятие из места обитания. Тайным оно может быть в тех случаях, когда отсутствуют очевидцы происходящего, либо они видят, но не сознают противоправности действий виновных. Например, в присутствии очевидцев похитители под видом бригады «Неотложной помощи» погружают в автомашину похищаемого, которому ввели большую дозу снотворного, и он не сознает происходящего.
Обманный способ - может выражаться в сообщении потерпевшему заведомо ложных сведений о вызове его, допустим, на работу, в определенное место для свидания с близким ему человеком или для деловой встречи.
Способы изъятия и перемещения м/б различными: тайное, открытое изъятие и перемещение, путем обмана, злоупотребления доверием, путем психического и физического насилия.
Состав - формальный. Преступление окончено с момента неправомерного завладения, а именно с момента начала перемещения потерпевшего.
СУБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА - только умышленная форма вины. Вид умысла - прямой. Осознает и желает.
ЦЕЛЬ - неправомерное завладение производится с целью дальнейшего удержания потерпевшего, для владения, пользования или распоряжения потерпевшим.
СУБЪЕКТ - физическое вменяемое лицо, ответственность с 14 лет. Не являются субъектом дети, родители, воспитанники интернатов и другие лица, имеющие действительное или предполагаемое право на ограничение личной свободы потерпевшего.
Если субъект совершает похищение в пользу потерпевшего, ответственность может быть в этом случае за самоуправство ст.330.
КВАЛИФИЦИРОВАННЫЕ ПРИЗНАКИ:
П. «в» ч.2 ст.126 – похищение человека с применением насилия опасного для жизни или здоровья потерпевшего либо с угрозой применения такого насилия
Насилие опасное для жизни или здоровья
1) повлекшее причинение ЛВЗ, СТВЗ и ТВЗ человека (охватывается составом) не требует дополнительной квалификации по статьям 111, 112, 115,
2) смерть человека (дополнительная квалификация)
1) ТВЗ, что повлекло за собой наступление смерти по неосторожности п. «в» ч. 3 ст. 126.
2) убийство потерпевшего – п. "в" ч. 2 ст. 126 и п. "в" ч. 2 ст. 105.
3) не повлекшее указанных выше последствий, но в момент причинения создававшее угрозу для жизни и здоровья потерпевшего (состав охватывает) (кратковременное удушение, кратковременное утопление, сбрасывание с высоты и т.п.);
4) введение в организм потерпевшего одурманивающих веществ, которые по своему характеру и действию на организм человека создавали опасность для жизни и здоровья (в зависимости от последствий);
Применение такого насилия - фактическое причинение какого-либо вреда здоровью либо совершение действий хоть и не повлекших причинения вреда здоровью, но создававших реальную опасность наступления последствий такого рода для заложника либо лиц, пытавшихся воспрепятствовать захвату.
Необходимо иметь в виду, что насилие опасное для жизни и здоровья выступает в качестве способа завладения человеком => п. «в» ч.2 ст.126 применяется только в случае, если цель насилия изъятие и перемещение человека из одного места в другое. Насилие может быть применено как к похищаемому, так и к другим лицам, пытавшимся воспрепятствовать похищению. Если насилие применяется с другой целью после фактического завладения потерпевшим (например – по мотивам мести за оказанное сопротивление), то этот п. «в» ч.2 ст.126 не вменяется.
П. «г» ч.2 ст.126 – похищение с применением оружия и иных предметов используемых в качестве оружия
Оружие – предметы, специально предназначенные для поражения живой или иной цели.
Признаки оружия:
1. функциональное предназначение
2. юридический признак оружия - эти предметы либо вообще запрещены для гражданского оборота либо ограничены в обороте
Оружие по своим конструктивным признакам делится на:
1) огнестрельное оружие, предназначенное для механического поражения цели на расстоянии снарядом, получающим направленное движение за счет энергии порохового или иного заряда;
2) холодное оружие, предназначенное для поражения цели при помощи мускульной силы человека при непосредственном контакте с объектом поражения;
3) пневматическое оружие, предназначенное для поражения цели на расстоянии снарядом, получающим направленное движение за счет энергии сжатого, сжиженного или отвержденного газа;
4) газовое оружие, предназначенное для временного поражения живой цели путем применения слезоточивых или раздражающих веществ;
5) метательное оружие, предназначенное для поражения цели на расстоянии снарядом, получающим направленное движение при помощи мускульной силы человека или механического устройства;
6) сигнальное оружие, конструктивно предназначенное только для подачи световых, дымовых или звуковых сигналов.
Иные предметы, используемые в качестве оружия - любые предметы, которыми могут быть причинены телесные повреждения, вред здоровью либо убийство. Это предметы схожие с оружием (кухонный нож, булыжник). Также сюда относятся предметы, предназначенные для временного поражения живой силы (газовые распылители, шокеры). По постановлению сюда также относят использование животных (собак).
Применение:
1) фактическое причинение вреда здоровью или жизни
2) возможно угрозы причинения такого вреда.
П. «з» ч.2 ст.126 – похищение человека из корыстных побуждений.
Специфика:
Корыстные побуждения – побуждения виновного связаны с получением материальной и имущественной выгоды за счет владения, пользования и распоряжения потерпевшим в качестве человека.
Владение, т.е. за счет его удержания определенное время в к.-л. месте (похищение по найму за вознаграждение и т.д.).
Пользование – потерпевшего заставляют работать на виновного (похищение для работы на Кавказе и т.д.).
Распоряжение – продажа (похищение для последующего вымогательства, дополнит. ст.161, продажа в притоны и т.д.).
П. «в» ч.3 ст.126 – повлекшее по неосторожности смерть потерпевшего или иные тяжкие последствия
Иные тяжкие последствия – самоубийство потерпевшего, самоубийство родственников, психическое расстройство потерпевшего или его близких, умышленное убийство кого-либо из лиц, оказавшихся на месте совершения преступления, к.-л. тяжкое заболевание, повлекшее смерть – двойная форма вины. Необходимо установление причинной связи.
Во всех случаях, когда деяние, входящее в понятие «тяжкие последствия», содержит самостоятельный состав преступления, оно подлежит квалификации по совокупности с ч. 3 ст. 126 (например, ст. 110 и п. в ч. 3 ст. 126).
Примечание.
Лицо, добровольно освободившее похищенного, освобождается от уголовной ответственности, если в его действиях не содержится иного состава преступления.
Добровольное освобождение – виновный, сознавая возможность и необходимость дальнейшего удержания похищенного, отпускает его. Мотивы значения не имеют.
ОТГРАНИЧЕНИЕ
0ст.126 от ст.206
0) По объекту:
) ст.126 – личность, основные права и свободы;
i) ст.206 – общественная безопасность и общественный порядок => при захвате заложников в отличие от похищения человека всегда затрагиваются интересы 3-х лиц, т.е. лиц, не имеющих к.-л. отношение к потерпевшему.
1) По объективной стороне:
) в ст.126 требуется захват, перемещение и удержание потерпевшего.
i) ст.206 может быть и просто удержание лица.
2) По субъективной стороне:
) ст.206 – обязательным признаком является цель – понуждение государства, организации или гражданина совершить какие-либо действия или воздержаться от совершения каких-либо действий.
i) ст.126 УК РФ такая цель должна отсутствовать.
1ст.127 от ст.126
0) По объективной стороне:
) ст.126 деяние выражается только в действиях по изъятию, перемещению и удержанию потерпевшего в другом месте.
i) ст.127 УК РФ - может быть выражено как в действиях, так и в бездействиях (неотпер замок двери). Деяние по ст.127 УК РФ представляет собой удержание лица без противоправного перемещения.
1) По субъекту:
) ст.126 – с 14 лет, с
i) т.127 – с 16 лет.
Общая характеристика преступлений против половой неприкосновенности и половой свободы личности.
К половым преступлениям относятся преступления, предусмотренные статьями 131 – 135 УК РФ.
РОДОВОЙ ОБЪЕКТ – личность, основные права и свободы
ВИДОВОЙ ОБЪЕКТ – половая свобода и половая неприкосновенность
Половая свобода - это право человека на осознанный выбор полового партнера, по УК такое право возникает у лиц достигших 16 лет, по семейному кодексу брачный возраст - 18 лет (некоторые субъекты РФ могут его снижать). Соответственно половой свободой обладают лица, достигшие 16 лет, способные осознанно вступить в половые, сексуальные отношения.
Половая неприкосновенность, как объект преступления выступает в случаях сексуального посягательства либо на лиц не достигших 16 лет, либо на лиц не способных осознанно вступить в половой контакт (то есть находящихся в психическом беспомощном состоянии).
НЕПОСРЕДСТВЕННЫЙ ОБЪЕКТ – половая свобода. Половая неприкосновенность является непосредственным объектом в ч.3 ст.131,132, а также в преступлениях (статьи 133,135 УК РФ) в случаях, если потерпевший не достиг 14 лет.
ОБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА – все составы формальные. Обязательный признак – деяние – в форме действия.
2 группы:
• Насильственные (ст.131 – 133 УК РФ)
• Ненасильственные (ст.134 – 135 УК РФ)
СУБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА: Прямой Умысел. Мотивы юридического значения не имеют.
СУБЪЕКТ – физическое, вменяемое лицо, достигшее возраста уголовной ответственность.
14 лет – ст.ст.131,132 УК РФ;
16 лет – ст.ст.133,135 УК РФ;
Специальный субъект:
ст.131 УК РФ – лицо мужского пола.
ст.134, 135 УК РФ – 18 лет.а
Изнасилование. Отграничение от смежных преступлений.
ОБЪЕКТ - половая свобода или (и) половая неприкосновенность.
Половая свобода - это право человека на осознанный выбор полового партнера, по УК такое право возникает у лиц достигших 16 лет, по семейному кодексу брачный возраст - 18 лет (некоторые субъекты РФ могут его снижать). Соответственно половой свободой обладают лица, достигшие 16 лет, способные осознанно вступить в половые, сексуальные отношения.
Половая неприкосновенность, как объект преступления выступает в случаях сексуального посягательства либо на лиц не достигших 16 лет, либо на лиц не способных осознанно вступить в половой контакт (то есть находящихся в психическом беспомощном состоянии).
ПОТЕРПЕВШИЙ – специальный, только лицо женского пола (любое лицо: незнакомое, жена, любовница, невеста, проститутка).
ОБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА – состоит из 2х действий:
1) половое сношение мужчины с женщиной
2) применение насилия или угрозы его применения, либо с использованием беспомощного состояния.
Половое сношение – это физиологический контакт мужских и женских половых органов с введением полового члена мужчины во влагалище женщины, соответственно другие способы и формы сексуального контакта мужчины с женщиной не являются половым сношением и не влекут ответственность по статье 131 УК (оральный и анальный секс).
Половое сношение мужчины и женщины признается изнасилованием, если оно совершается хотя бы одним из 2х способов:
1) с применением физического насилия или с угрозой его применения
1) с применением физического насилия:
i) удержание и связывание потерпевшей, нанесение побоев (статья 116), легкого вреда здоровью (статья 115), либо средней тяжести вреда здоровью (статья 112) – по этим статьям не требуется дополнительной квалификации, так как охватывается составом ч. 1 статьи 131;
ii) если же причиняется тяжкий вред здоровью, то содеянное квалифицируется по совокупности - по ст. 131 и 111;
iii) если совершается убийство потерпевшей - по совокупности по ст. 131 и пункт "к" ч.2 ст. 105.
2) Угроза включает в себя угрозу причинения вреда здоровью либо угроза убийством. Если виновный угрожает причинением тяжкого вреда здоровью либо убийством ответственность наступает по пункту "б" ч.2 ст.131. Угроза должна быть:
i) действительной, а не мнимой, кажущейся
ii) реальной, то есть способной устрашить потерпевшую
iii) непосредственной, то есть способной реализоваться немедленно, а не через определенное время
iv) конкретной, то есть виновный угрожает причинением конкретного вредя - "убью", "зарежу", "побью" и другие
Не рассматриваются в качестве угрозы (в рамках состава 131) - угроза уничтожить или повредить имущество, угроза распространить порочащие сведения (шантаж), угроза оставить в каком-то безлюдном и страшном месте.
Насилие и угроза выступают либо как способ предотвращения возможного сопротивления потерпевшей, либо как способ преодоления уже имеющегося сопротивления потерпевшей.
Насилие и угроза применяются либо к самой потерпевшей, либо к другим лицам, жизнь и здоровье которых дороги потерпевшей (ребенок, семья и др.).
2) использование беспомощного состояния потерпевшей. Виды беспомощного состояния:
1) физическое беспомощное состояние - будет в случае, когда потерпевшая осознает характер совершаемых с ней действий (осознает что ее насилуют или пытаются изнасиловать), но не может оказать сопротивления. Причины: физические недостатки, престарелый возраст, малолетний возраст, физические заболевания, состояние опьянения и т.д.
2) психическое беспомощное состояние - будет в случае, когда потерпевшая не осознает характера совершаемых с ней действий (не осознает что ее насилуют или пытаются изнасиловать). Причины: психические заболевания, сон, бессознательное состояние, малолетний возраст, состояние опьянения и т.д.
Беспомощное состояние может быть независимо от того сам виновный привел потерпевшую в такое состояние либо потерпевшая уже находилась в таком состоянии (в основном в случае с состоянием опьянения).
Обратить внимание: только 2 способа полового сношения, которые включены в объективную стороны, в УК не таких способов как обман, обещание, злоупотребление доверием (по службе - обещал повысить по должности).
Состав - формальный. Преступление окончено с момента начала полового сношения, не зависимо от его последствий.
Добровольный отказ от изнасилования возможен до начала естественного физиологического акта – введения мужского полового члена во влагалище женщины.
Приготовление – действия по срыванию одежды с потерпевшей, применению физических либо психических мер преодоления сопротивления.
Покушение – действия, направленные на совершение физиологического акта совокупления (попытка введения полового члена во влагалище потерпевшей).
СУБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА - только прямой умысел.
Содержание: виновный сознает, что совершает половое сношение с потерпевшей с применением физического насилия или угрозы его применения, либо с использованием беспомощного состояния потерпевшей, и желает этого.
МОТИВЫ могут быть различными, чаще всего сексуальный мотив - удовлетворение своей половой потребности.
СУБЪЕКТ – специальный – лицо мужского пола, достигшее 14 лет.
По ч. 1 ст. 131 - дела частно-публичного обвинения, возбуждаются по жалобе потерпевшей, в некоторых случаях может возбудить прокурор. Прекращению в связи с примирению не подлежат (но случаются).
КВАЛИФИЦИРОВАННЫЕ ВИДЫ ИЗНАСИЛОВАНИЯ:
П. «а» ч.2 ст.131 - изнасилование совершенное группой лиц, группой лиц по предварительному сговору или организованной группой.
Группа лиц без сговора и по предварительному сговору:
1) объективные признаки
1) количественный - в совершении преступления участвуют 2 или более вменяемых лица, достигших 14 лет и мужского пола;
2) качественный - форма соучастия: соисполнительство, то есть эти 2 или более лица совершают действия, входящие в объективную сторону изнасилования
2) субъективный признак (вид соучастия): без сговора либо с предварительным сговором
Организованная группа:
1) объективные признаки
1) количественный, в совершении преступления участвуют 2 или более вменяемых лица, достигших 14 лет и мужского пола;
2) качественный - форма соучастия может быть любая
2) субъективный признак - предварительный сговор, обязательная устойчивость, т. е. собрались не для одного изнасилования, а для периодического совершения этого преступления.
Членами группы могут быть только лица мужского пола. Женщина может совершать действия входящие в объективную сторону преступления, но по закону женщина не может быть членом группы, она выступает как соучастник соответственно ее действия всегда квалифицируются по ст. 131 со ссылкой на ч. 3, 4, 5 с. 34.
П. «б» ч.2 ст.131 - изнасилование соединенное с угрозой убийством или причинением тяжкого вреда здоровью, а также совершенное с особой жестокостью по отношению к потерпевшей или к другим лицам.
Признаки особой жестокости:
1) объективный признак особой жестокости – объективно особая жестокость проявляется в 2х случаях:
1) перед лишением жизни или в процессе убийства потерпевшему причиняются особые физические страдания (пытки, истязания, нанесение большого количества ранений, сожжение заживо, закапывание)
2) когда убийство совершается в присутствии близких потерпевшему лиц и виновный сознает, что своими действиями виновный причиняет им (близким) особые моральные страдания (убийство матери в присутствии ребенка)
2) субъективный признак особой жестокости - указывает, что виновный осознает особую жестокость своих действий и желает совершить убийство именно таким способом.
Для вменения пункта «б» необходимо установление обоих признаков: и объективного, и субъективного.
Субъективная сторона особой жестокости – умысел виновного на причинение потерпевшей особых физических или нравственных страданий.
П. «в» ч.2 ст.131 - изнасилование повлекшее заражение потерпевшей венерическим заболеванием.
Состав – материальный - последствия венерическая болезнь.
СУБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА - умысел и неосторожность в виде легкомыслия.
При рассмотрении дел данной категории суду необходимо устанавливать наличие доказательств, подтверждающих, что подсудимый знал о своей болезни.
Данное преступление совершается с преступным легкомыслием, если виновный, сознавая наличие у него венерического заболевания, предвидит возможность заражения другого, однако без достаточных к тому оснований самонадеянно рассчитывает на предотвращение этого последствия (например, с помощью предохранительных средств при половом сношении и т.д.).
СУБЪЕКТ – лицо, которое болеет названной болезнью и знает о своем заболевании. При вменении данного пункта необходимо доказать наличие причинной связи между изнасилованием и заражением венерической болезнью.
П. «а» ч.3 ст.131 – изнасилование несовершеннолетней.
Возраст несовершеннолетней от 14 до 18 лет.
Объект - половая неприкосновенность.
П. «б» ч.3 ст.131 – изнасилование повлекшее по неосторожности причинение тяжкого вреда здоровью потерпевшей, заражение ее ВИЧ-инфекцией или иные тяжкие последствия.
Повлекшее по неосторожности причинение тяжкого вреда здоровью потерпевшей – обязательно необходимо установить причинную связь между насилием и тяжкими последствиями, и двойная форма вины - умысел к изнасилованию и неосторожность к причинению тяжкого вреда здоровью. Если в процессе изнасилования умышленно причиняется ТВЗ, то содеянное квалифицируется по совокупности (ч.1 ст.131 и ст.111). Действия лица, умышленно причинившего при изнасилование ТВЗ, что повлекло по неосторожности ее смерть при отсутствии других квалифицирующих признаков квалифицируется по совокупности (ч.1 ст.131 и ч.4 ст.111).
Заражение ВИЧ-инфекцией - возможна как умышленная форма вины, так и неосторожная, то есть виновный мог и не знать, что он является носителем ВИЧ-инфекции.
Иные тяжкие последствия - самоубийство потерпевшей, но необходимо доказать наличие причинно-следственной связи между самоубийством и изнасилованием. Тяжкие последствия могут быть вызваны действиями как обвиняемого, так и самой потерпевшей. Ее действия по причинению себе вреда, сопряженного (вызванного) изнасилованием, могут быть совершены до начала полового акта с целью избежать его, после полового акта, как реакция на совершившееся.
Не считается иными тяжкими последствиями - беременность потерпевшей, производство ею аборта, лишение девственности.
П. «а» ч.4 ст.131 – изнасилование повлекшее по неосторожности смерть потерпевшей.
Двойная форма вины - умысел к изнасилованию и неосторожность к смерти потерпевшей.
Необходимо, чтобы смерть по неосторожности наступила от самого насильственного полового акта либо от насилия, применяемого с целью совершения изнасилования. Если отсутствует причинная связь между изнасилованием и наступившей по неосторожности смертью потерпевшей, названный квалифицирующий признак не вменяется, а причинение смерти квалифицируется по ст. 109.
Убийство, совершенное до, в процессе изнасилования либо после его завершения, не является иным тяжким последствием и подлежит самостоятельной квалификации (п. «к» ч.2 ст.105 и по соответствующей части ст.131).
П. «а» ч.4 ст.131 – изнасилование потерпевшей, не достигшей 14-летнего возраста.
ОБЪЕКТ – половая неприкосновенность, нормальное физическое и половое развитие, а также нравственное формирование малолетних девочек.
Правила квалификации:
Если изнасилование совершается при наличии нескольких квалифицирующих признаков, предусмотренных одной частью ст.131, все они учитываются путем указания на соответствующие пункты этой части.
Если изнасилование совершается при наличии нескольких квалифицирующих признаков, содержащихся в разных частях ст.131, то содеянное квалифицируется только по той части, которая предусматривает более строгое наказание.
ст.134 добровольное половое сношение и иные действия сексуального характера. Необходимо в каждом конкретном случае устанавливать, могло ли потерпевшее лицо в силу своего возраста и развития понимать характер и значение, совершаемых с ним действий. Если оно в виду своего малолетнего возраста, умственной отсталости, и т.п. не могло понимать характера и значения совершаемых с ним действий, содеянное следует квалифицировать как изнасилование (НДСХ), совершенное с использованием беспомощного состояния,
4) по объекту (в статье 134 объект ТОЛЬКО половая неприкосновенность)
4) Ст. 131 от ст. 135
1) по объекту (в статье 135 объект ТОЛЬКО половая неприкосновенность)
2) по потерпевшему
i) Ст. 131 - только женщина,
ii) ст. 135 лицо любого пола, до 16 лет
3) по объективной стороне
i) ст.131 – насильственное половое сношение,
ii) ст. 135 - действия сексуального характера не связанные с половым сношением, мужеложством и лесбиянством
4) по субъекту
i) ст. 135 - лицо мужского или женского пола достигшее 18 лет
ii) ст. 131 – мужчина, с 14.
Насильственные действия сексуального характера (статья 132)
ОБЪЕКТ - половая свобода и половая неприкосновенность.
ПОТЕРПЕВШИЙ - любые лица мужского или женского пола.
ОБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА характеризуется совершением
1) мужеложства, лесбиянства или иных действий сексуального характера
1) Мужеложство - это сексуальные контакты между мужчинами
2) Лесбиянство - сексуальные контакты между женщинами
3) Иные действия сексуального характера - все остальные, любые формы сексуальных контактов, кроме полового сношения, мужеложства и лесбиянства (то есть не традиционные способы сношения мужчины с женщиной, с использованием различных предметов, приспособлений, животных, также сюда относят изнасилование женщиной мужчины)
2) С применением насилия или угрозы его применения, либо с использованием беспомощного состояния (см. ст. 131)
Все действия совершаются против или помимо воли потерпевшего, то есть либо с применением физического насилия или его угрозы, либо с использованием беспомощного состояния.
Состав - формальный. Окончено с момента совершения указанных действий не зависимо от каких-либо последствий.
СУБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА - умышленная форма вины, вид умысла - прямой.
Содержание - виновный сознает, что совершает мужеложство, лесбиянство или иные действия сексуального характера с применением насилия или с угрозой его применения к потерпевшему (потерпевшей) или к другим лицам либо с использованием беспомощного состояния потерпевшего (потерпевшей) и желает совершить эти действия.
Мотивы могут быть самыми различными, чаще всего сексуальный мотив, но и хулиганский мотив, мотив мести.
СУБЪЕКТ - вменяемое лицо, мужского или женского пола, достигшее 14 лет.
КВАЛИФИЦИРОВАННЫЕ ВИДЫ статьи 132 идентичны статье 131.
Половое сношение и иные действия сексуального характера с лицом, не достигшим шестнадцатилетнего возраста (ст. 134 УК РФ). Отграничение от изнасилования
ОБЪЕКТ – половая неприкосновенность, нормальное физическое и половое развитие, а также нравственное формирование личности.
ПОТЕРПЕВШИЙ - лицо женского и мужского пола, которому на момент вступления в сексуальные контакты со взрослыми (старше 18-летнего возраста) не исполнилось 16 лет.
ОБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА:
Ч. 1 ст. 134 - добровольное с обеих сторон половое сношение с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости, совершенное лицом, достигшим 18-летнего возраста.
Ч. 2 ст. 134 - добровольное с обеих сторон мужеложство или лесбиянство с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости, совершенные лицом, достигшим 18-летнего возраста
При отсутствии добровольности – виновный привлекается к УО по ст. 131 или 132.
При наличии добровольного согласия, когда потерпевшее лицо в силу своего малолетнего возраста не понимало характера совершенных с ним действий, ответственность по ст.131,132.
Состав - формальный. Окончено с момента начала полового сношения.
СУБЪЕКТИВНАЯ СТОРОНА - прямой умысел. Виновный сознает, что вступает в сексуальный контакт с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости, и желает совершения этого преступления.
СУБЪЕКТ – лицо мужского или женского пола, достигшее 18 лет.
КВАЛИФИЦИРОВАННЫЕ ВИДЫ:
Ч. 3 ст. 134 - половое сношение, мужеложство или лесбиянство с лицом, от 12-14 лет.
Ч. 4 ст. 134 - половое сношение, мужеложство или лесбиянство с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости в отношении 2х или более лиц
Ч. 5 ст. 134 - половое сношение, мужеложство или лесбиянство с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости совершенные группой лиц, группой лиц по предварительному сговору или организованной группой
См. п. «а» ч.2 ст.131
Ч. 6 ст. 134 - половое сношение, мужеложство или лесбиянство с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости лицом, имеющим судимость за ранее совершенное преступление против половой неприкосновенности несовершеннолетнего
Примечания.
1. Лицо, впервые совершившее половое сношение с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости, освобождается судом от наказания, если будет установлено, что это лицо и совершенное им преступление перестали быть общественно опасными в связи со вступлением в брак с потерпевшей (потерпевшим).
2. В случае, если разница в возрасте между потерпевшей (потерпевшим) и подсудимым (подсудимой) составляет менее 4х лет, к последнему не применяется наказание в виде лишения свободы за совершенное половое сношение с лицом, не достигшим 16-летнего возраста и половой зрелости.
ОТГРАНИЧЕНИЕ СТ. 131 ОТ СТ. 134
1) Потерпевший
1) Ст. 131 - только женщина,
2) Ст. 134 - лицо любого пола до 16 лет
2) субъект
1) ст. 131 – мужчина, с 14.
2) ст.133 – лицо любого пола, с 18 лет.
3) По объективной стороне:
1) ст.131 – насильственное половое сношение против или помимо воли потерпевшей,
2) ст.134 добровольное половое сношение и иные действия сексуального характера. Необходимо в каждом конкретном случае устанавливать, могло ли потерпевшее лицо в силу своего возраста и развития понимать характер и значение, совершаемых с ним действий. Если оно в виду своего малолетнего возраста, умственной отсталости, и т.п. не могло понимать характера и значения совершаемых с ним действий, содеянное следует квалифицировать как изнасилование (НДСХ), совершенное с использованием беспомощного состояния,
4) по объекту (в статье 134 объект ТОЛЬКО половая неприкосновенность)
Різниця між елітарною та масовою культурою
У сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації
Оскільки суб'єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняються різноманітні форми групової й індивідуальної культури. Під груповою культурою розуміється національна, місцева (культура малого, великого міста або мегаполісу, села, селища); культура класу, професійної групи і т.д. Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми.
Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура. Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців.
Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.
З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників.
Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення.
Культура є реалізована, утілена людською діяльністю індивідуальна і суспільна свідомість, ідеали і смаки, моральні установки і політичні устремління, тому найважливішим елементом культури є культурна діяльність.
Доба Постмодерну ознаменувалася “мультикультуралізмом” у відносинах між культурним простором та суспільним життям. Замість лінійної, монолітної, ціннісно-однорідної культури доби Модерну виникає поліперспективна, нелінійна культура, із різоматичною безліччю духовно-художніх світів, і естетичний дискурс цієї культури за своїми ключовими ознаками є гібридним, антиієрархічним, різноспрямованим. Мистецький Постмодерн порушує класичні норми художньої творчості, немов граючи, змішує та синтезує жанри, стилі і форми мистецтва, приводить до ефекту колажності та мозаїчності. При цьому він вільно цитує та експериментує із шедеврами світового мистецтва.
Апофеозом культурологічного плюралізму Постмодерну стала відмова від ціннісних критеріїв біполярності, на кшталт культури та антикультури, “масової” культури та “елітарної” культури. Масова культура, інтегруючись у постмодерний соціокультурний простір, почала динамічно конверсувати, тим самим розчинюючись в елітарній культури, і поступово стала складовою частиною Постмодерну.
Ці зміни сильно вплинули на культурологічну та естетичну думку, і вже сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що “високий” і “масовий” компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов`язаними та однаково важливими. Наслідком плюралізму методологічних в підходах до визначення масової культури стала поява різнопланових концепцій, які відходили від звичного для культурології та естетики традиціоналістичного підходу з позиції “маса/еліта”, і почали базуватися на аксіологічних параметрах. Наприклад, як вважає А.Агєєв, взагалі існує дві масові культури – “масова культура” та “масова антикультура”, які різняться відношенням до художніх запитів та світовідчуття пересічних індивідів.
Відхід від традиційно негативного сприйняття масової культури призвів і до появи безпосередньо аксіологічної парадигми аналізу масової культури, яку репрезентує російський вчений А.Гофман. За його думкою, масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопроникливі елементи культури, які найчастіше не можуть існувати одне без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставлення до них сучасних дослідників [2].
Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко [4]. Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.
Розвиток телебачення спричинив формування нової психологічної структури естетичного сприйняття творів кіномистецтва. В кінці ХХ сторіччя воно перетворилося в індивідуальний акт, в атрибут приватного щоденного життя. Поява персональних комп`ютерів та отримання необхідної інформації зі всесвітньої INTERNET-павутини ще більше інтенсифікувала динаміку індивідуалізації суспільства. Посилення процесу індивідуалізації стимулювало феномен демасифікації масової культури, що і відзначає Л.Просандеєва [3]. За таких умов “масова” культура не може бути реально масовою. Тому більш концептуально адекватною є, на мою думку, розуміння М.Маклюеном масової культури як популярної.
Англійський термін “popular” має декілька значень – “загальнодоступний”, “популярний”, “той, що користується попитом”, чим, власне, і характеризується феномен сучасної масової культури. Отже, популярна культура – це видозмінена, під впливом нового світогляду і електоральних засобів спілкування, масова культура доби Постмодерну, що збагачена оновленим ціннісним змістом, де центральне місце займають цінності естетики повсякденності, яка зовсім ігнорувалася раніше.
Використання поняття “популярна культура” дає можливість сформулювати висновок, що масова культура умовах Постмодерну еволюціонувала, втративши свою “масу”. Вона стала не тільки загальнодоступною всім без будь-якого винятку, а й більш індивідуалізованою, поступово змінюючи власну інтерпретацію від “негативно-масовидної” до “популярної”, що спричинило її розуміння як культури, яка характеризує певний ціннісний та естетичний спосіб повсякденного життя, особливо у сфері побуту, комунікацій, розваг, дозвілля.
Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в останній третині XX ст., які навіть власними адептами тлумачаться як антимистецтво. Умовно їх можна об'єднати в поняття "концептуальне мистецтво" (від англ. соncept — поняття, ідея, загальне уявлення.) Концептуальне мистецтво розглядається як засіб демонстрації понять, які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприклад, "рух", "поняття", "пуста форма", "умовність", "художник". Для ілюстрації понять застосовуються різноманітні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відеозаписи, природні об'єкти, промислові вироби.
Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуальному мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформенс-арт, відео-арт тощо. Поряд з цим для XX ст. характерна поява "масової культури". Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації — газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудитори, з іншого — зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу.
Розвиток "масової культури" в Європі та США йшов різними шляхами. В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в системі американської вищої освіти. 56 % курсів США присвячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). В Англії до системи університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики і навіть футболу.
Використання таких жанрів, як детективний роман, вестерн, мюзикл, фільми жахів, дає змогу "масовій культурі" створювати світ міфологічних героїв (супермен, Кінг-Конг, вампір, Спайдермен — людина-павук, Бетмен — людина-кажан та ін.), нові виміри дійсності, нібито доступні всім. Однак прагнення до масового охоплення (термін "масова культура" містить у собі вказівку на масовість даного явища), ґрунтується не на змістовій, а на формальній кількісній ознаці. Масовість є не народність, а кількісний спосіб виробництва та споживання.
Спираючись на власні естетичні принципи, свою систему естетичних ідей та механізмів, "масова культура" кітч (кіч) - з німецької - "недбало зроблена робота". Насправді масова культура останніх поколінь, зазвичай, робиться не без певної жанрової вправності. А інколи (приміром, частина голлівудської кінопродукції) навіть не без віртуозності.
А однак не випадково цю культуру деякі італійські дослідники назвали "напівкультурою". Йдеться, справді, не так про вправність тих чи тих її режисерів, белетристів та ін., як про фундаментальний її дефект. Аж гіперболічний її гандж. Масова культура, орієнтуючись на масового її глядача, слухача, читача, ставлячи за мету його розвагу, заповнюючи його дозвілля, принципово ухиляється від пояснення і прояснення довколишнього світу. Залишаючи те пояснення "серйозній" культурі. Серед іншого, її елітарному мистецтву. Яке, починаючи десь з кінця тепер уже позаминулого століття, увійшло в такий естетичний герметизм, у таку принципову ізоляцію від так званого звичайного читача чи там глядача, що останнім відтак уже годі увійти в ті мистецькі шифри.
По суті, це трагедія тепер уже всепланетарного характеру і значення. Щодня, щогодини, щохвилини з друкованих, електронних чи там інших конвеєрів масової культури сходить та чи та її продукція. То справді не завжди "кітч". Але то завжди - дезертирство від автентичного пояснення світу цього. Його минулого. Його сучасності. І бодай гіпотетичного майбутнього...
Маємо справу, по суті, з безприкладним у світовій історії світовим лихом. Яке, гадаємо, не поступається за своїми саме руїнницькими параметрами, приміром, найстрашнішим епідеміям минулого.
Отож, з одного боку, сучасна цивілізація безперестану ускладнюється. Технічно. Політично. І так далі. А з другого - уся ця неймовірна ускладненість проходить повз масову культуру. З тими її особливими фільтрами, що принципово не пропускають справді реальну-інформацію-про-світ.
Звичайно, вже не доводиться говорити про суто цензурні бар’єри-заборони для цієї "культури". Але принаймні ділова частина сучасного євроамериканського людства має нарешті замислитися: а чи варто оплачувати цей небезпечний, світової шкоди наркотик?
3. Кубізм (фр. Cubisme) – напрям у мистецтві першої чверті XX століття, представники якого зображували предметний світ у вигляді комбінацій правильних геометричних обсягів: куба, кулі, циліндра, конуса. Класичними представниками кубізму в живописі є Жорж Брак, Пабло Пікассо, Фернан Леже, Хуан Гріс, Роберт Делоне, Жан Метценже. У поезії – Гійом Аполлінер, Андре Сальмон. Термін «Кубізм» був вперше використаний Матіссом в 1908 році стосовно до картині Жоржа Брака «Будинки в Естаке», яка нібито нагадала йому дитячі кубики. У тому ж 1908 році в жовтневому номері журналу «Жиль Блас» критик Вокс відзначав, що сучасний живопис: «Зводиться до зображення кубів». Таким чином, як зазначав Джон Голдінг: «Назва нової школи мало спочатку характер глузування».
У період з 1907 по 1908 рік кубізм оформився як напрям в живописі, візитною карткою кубізму традиційно вважається картина Пабло Пікассо «Авіньонськие», 1907. В кінці 1910-х років французький поет Андре Сальмон зафіксував «Початок абсолютно нового мистецтва» як стосовно до живопису, так і стосовно до поезії. Генетично кубізм сходить до експресіонізму, за визнанням Пабло Пікассо: «Коли ми виявили кубізм, у нас не було мети винаходу кубізму. Ми тільки хотіли висловити те, що було в нас».
Як і будь-модерністська течія, кубізм демонструє програмний методологізма і суто рефлексивні установки щодо розуміння художньої творчості: вже в 1912 році виходить концептуальна монографія художників Альберт Глеза і Жана Метценже «Про кубізмі» і критична робота Андре Сальмона «Молода живопис сучасності». За оцінкою критиків, кубізм може розглядатися як одне з найбільш радикальних напрямків модернізму, оскільки, як сказав Серюлаз: «Відважно пориває з більшою частиною традицій, діяли безвідмовно з часів епохи Ренесансу». Згідно програмним заявам художників-кубістів, в самій своїй основі кубізму є інший, як сказав Хуан Гріс: «Новий спосіб представлення речей».
Відповідно цьому, Роже Гароді писав: «Коли кубізм показав умовний характер простору, як його розумів Ренесанс, так само як імпресіоністи показали в свій час умовний характер кольору, їх зустріло таке ж нерозуміння і образа». У 1912 році в палаті депутатів Франції навіть обговорювалося питання про заборону кубістських виставки в Осінньому Салоні, соціаліст Жюль-Луї Бретон вважав: «cовершенное неприпустимо, щоб національні палаци служили місцем для демонстрацій настільки антихудожнього і антинаціонального характеру». При цьому, однак, був зроблений висновок, що «жандармів кликати не варто», за формулюванням депутата Самби. Об'єктивно кубізм може рассмотриваются як значуща віха в еволюції модерністської парадигми в мистецтві: за оцінкою художніх критиків і Лебель зокрема: «Саме зважившись відкрито проголосити свої права на інакомислення в області мистецтва та здійснюючи ці права, незважаючи на всі перешкоди, сучасні художники стали предтечами майбутнього. Таким чином, не можна заперечувати їх революційну роль: їх моральна позиція принесла їм у наші дні блискучу реабілітацію, в набагато більшому ступені, ніж їх художні заслуги, щодо яких останнє слово ще далеко не сказано». Переважаючою емоційної тональністю кубізму стало гостре і гостро катастрофічний переживання рубежу XIX-XX століть, пов'язане з домінуванням того, що Марсель Дюшаном було позначено як: «Механічні сили цивілізації».
Пафосно-оптимістичним сприйняттям машинної індустрії в контексті футуризму. Предметний світ відкрив світові людини нове своє обличчя, поставивши під сумнів колишню версію людського його розуміння, зруйнувавши звичні онтологізаціі традиційного знання. Не випадково Микола Бердяєв вбачав у кубістських роботах свого роду портрети несправжнього буття: «Це демонічні гримаси скованих духів природи». Це з необхідністю передбачає постановку питань про справжнє лице світу, про можливість цієї справжності та про можливості її зображення. В силу рефлексивного осмислення цього контексту кубізм є одним їх самих філософськи артикульованих напрямків розвитку модерністської естетики. Вже в маніфесті «Про кубізмі» 1912 року затверджується, що картина як така є свого роду концепція чи картина світу. Критики вже у Поля Сезанна вбачали, за зауваженням Новотни: «Написану фарбами критику теорії пізнання». Кубізм активно залучає у своє рефлексивне осмислення природи художньої творчості ідеї Платона, середньовічного реалізму, Георга Гегеля, перш за все в аспекті пошуків абстрактної сутності, ідеального ейдосу, об'єкта і філософського обгрунтування презумпції варіабельності онтології, подразумевающей ідею релятивного моделювання можливих світів. Мова йде не стільки про концептуально-змістовому оволодінні академічної філософської традицією, скільки про підключеності художників до тієї культурної атмосфері початку XX століття, в якій філософські ідеї виявилися в свого роду фокусі моди. Наприклад, про Жорже Шлюбі Рейнгардт відзначає, що він: «Син пармского селянина … засвоїв філософію в застільних розмовах початку століття».
Так чи інакше, установка на рефлексивний аналіз творчості як такого є однією з відмінних і однією з найсильніших сторін кубізму. За оцінкою Жак Маритена: «У дні Ренесансу мистецтво відкрило очі на самого себе. За останні півстоліття, можна сказати, воно охоплене іншим поривом самоаналізу, провідним до революції щонайменше настільки ж істотною. Уроки його настільки ж корисні для філософа, наскільки і для художника». Естетика кубізму практично являє собою специфічне моделювання когнітивного процесу, засноване на базисному для кубізму принципі «заперечення наївного реалізму», що припускає відмову художника від опори на візуальне сприйняття предметного світу. Даний принцип лежить в основі проголошеної кубізмом програми «боротьби із зором», тобто боротьби з некритичним прийняттям феноменології відеоряду в якості основи пізнання взагалі і осягнення художником живопису, зокрема. Світ спотворений, його сутності не видно і видно бути не може, тобто феноменологічна редукція не може пpетендовать на адекватний метод пізнання світу. За формулюванням Альберта Глеза і Жана Метценже: «Око уміє зацікавити і спокусити розум своїми помилками». Але в основі цього спокуси не що інше, як обман зору. Як писав Жорж Брак: «Почуття деформують, розум формує. Достовірно лише те, що вироблено духом».
У цьому контексті кубізм, за поданням Гійом Аполлінера, постає таким чином: «Бажаючи досягти пропорції ідеалу, художники, не будучи більш обмеженими чимось людським, представляють нам твори більш умоглядні, ніж чуттєві».
Показово, що Лебель називає свою монографію, присвячену кубізму, «Виворіт живопису», підкреслюючи тим самим інтенцію кубістів на проникнення за феноменологічний ряд. Наприклад, Бердяєв писав про Пабло Пікассо: «Він, як ясновидець, дивиться через всі покриви. Ще далі піти вглиб, і не буде вже ніякої матеріальності там вже внутрішній лад природи, ієрархія духів». І тенденція цього руху: «Веде до виходу з фізичної, матеріальної плоті в інший, вищий план». Таким чином, Рейнгардт зазначає: «Замість розброду чуттєвих переживань Моне і Ренуара кубісти обіцяють світові щось більш міцне, не ілюзорне – знання». У еволюції філософських підстав кубізм може бути виділено два етапи. Вихідною презумпцією естетичної концепції кубізм є презумпція деструкції об'єкту як такого: за оцінкою Роберта Делоне, який розпочинав свій творчий шлях з Кандінськім: «До тих пір, поки мистецтво не звільниться від предмета, воно засуджує себе на рабство».
Таким чином, згідно кубістських стратегії художньої творчості, Жорж Брак визначав: «Не потрібно навіть намагатися наслідувати речей … Речі в собі зовсім не існують. Вони існують лише в нас».
У програмній для кубізму роботі Альберта Глеза і Жана Метценже зазначається: «Уривки свободи, здобуті Курбе, Мане, Сезанном і імпресіоністами, кубізм замінює безмежної свободою. Тепер, визнавши, нарешті, за химеру об'єктивні знання і вважаючи доведеним, що все, що приймається натовпом за природне, є умовність, художник не буде визнавати інших законів, крім законів смаку». Місія художника в цьому контексті артикулюється як звільнення себе, а за допомогою цього й інших, від «банального вигляду речей», як позначено Альберт Глез і Жаном Метценже. В якості свого фундаментальногокредо кубізм приймає формулу позначену Альберт Глез і Жаном Метценже: «Досить декоративного живопису і живописної декорації!». У цьому контексті кубізм постулює як свого методу специфічним чином артикульований «ліризм» або «ліризм навиворіт», термін Гійом Аполлінера, який був зрозумілий кубістами як метод звільнення свідомості від рабства предметного світу, що досягається за допомогою програмного викликання художником почуття відрази до предмету його творчості. Як писав Жорж Брак: «Схоже на те, що п'єш киплячий гас».
За оцінкою Озанфан і Жаннере, «ліризм» може розглядатися як базисна парадигма для раннього кубізму: «Його теоретичний внесок можна резюмувати наступним чином: кубізм розглядає картину як об'єкт, що створює ліризм, ліризм як єдину мету цього об'єкта. Всі види свободи дозволені художнику, за умови, що він створює ліризм». Практично це означає вихід кубізму за межі образотворчого мистецтва до мистецтва абстрактного. Якщо візуально спостережуваний світ може бути ілюзорний, то інтерес художника повинен бути зосереджений на справжній світ, тобто Світ чистих геометричних форм як писав Мондріан: «Ідеї Платона плоскі».
Цікаво, що в теоретичних дискусіях кубістів брав безпосередню участь математик Пренс. Згідно рефлексивної самооцінки кубізм: «Для нас лінії, поверхні, об'єми не що інше, як відтінки нашого розуміння наповненості, того ноуменального, що не представлене зовнішнім виглядом об'єкта». І все «зовнішнє» зводиться в кубістських баченні його, за формулюванням Альберт Глеза: «До одного знаменника маси». А саме її геометричній основі. Відповідно цьому, естетика кубізму будується на ідеї деформації традиційної, візуально спостережуваної, форми об'єкта, деформації, яка покликана оголити справжню сутність об'єкта, кубізм конституюється як неопластицизма, заснованого на запереченні традиційної пластики. За оцінкою Озанфан і Жаннере: «Кубізм вважає картину абсолютно незалежною від природи, і він користується формами і фарбами не заради їх наслідувальної здібності, а заради їх пластичної цінності». Таким чином, кубізм приходить до ідеї пластичного моделювання світу як когнітивного пошуку його пластичної структурної основи, тобто справжнього його особи, не прихованого за феноменологічним рядом. Іншими словами, зріла концептуальна програма кубізму виявляється дуже далекою від вихідної ідеї відмови від об'єкта. Як писав Марсель Дюшан, під час кубістських періоду своєї творчості: «Я завжди прагну винаходити, замість того, щоб виражати себе».
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 49 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |