Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Фізичні властивості

Читайте также:
  1. Алгоритми. Властивості алгоритмів. Форми подання алгоритмів.
  2. Атрибутивні ознаки і властивості культури
  3. Біологічні властивості.
  4. Бор, його сполуки. Способи добування та властивості борних кислот та їх солей.
  5. Властивості відношень
  6. ВЛАСТИВОСТІ М'ЯЗІВ
  7. Властивості показників за модулем.
  8. Властивості пухлин
  9. Властивості розчинних сумішей і розчинів
  10. Властивості уяви

1. Гражданско-процессуальный кодекс РФ от 14.11.2012 № 138-ФЗ с послед. изм. и доп. // Справочная поисковая система «Гарант».

2. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях от 30.12.2011 № 195-ФЗ с послед. изм. и доп. // Справочная поисковая система «Гарант».

3. Уголовно-процессуальный кодекс РФ от 18.12.2011 № 174-ФЗ с послед. изм. и доп. // Справочная поисковая система «Гарант».

4. Уголовный кодекс РФ от 13 июня 2014 г. № 63-ФЗ с послед. изм. и доп. // Справочная поисковая система «Гарант».

5. Федеральный закон "О государственной судебно-экспертной деятельности в Российской Федерации" от 31.05.2011 № 73-ФЗ с послед. изм. и доп. // Справочная поисковая система «Гарант».

6. Основы законодательства Российской Федерации об охране здоровья граждан" (утв. ВС РФ 22.07.2011 N 5487-1) с послед. изм. и доп. // Справочная поисковая система «Гарант».

7. Приказ Минздрава РФ от 24.04.2012 № 161 "Об утверждении Инструкции по организации и производству экспертных исследований в бюро судебно-медицинской экспертизы" (Зарегистрировано в Минюсте РФ 02.06.2003 N 4616) // Справочная поисковая система «Гарант».

8. Проект Федерального закона N 97802397-2 «О судебно-медицинской экспертизе» (ред., внесенная в ГД ФС РФ) // Справочная поисковая система «Гарант».

 

Учебная литература

9. Кустов А.М., Самищенко С.С. Судебная медицина в расследовании преступлений. Курс лекций. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2012.

10. Лихолетов С.М., Ручкин В.А., Чапуркин В.В. Некоторые аспекты проведения судебно-медицинской экспертизы в России Эксперт-криминалист, 2013, № 4. С.15-16

11. Россинская Е.Р. Судебная экспертиза в уголовном, гражданском, арбитражном процессе. М.: Норма, 2011.

12. Смахтин Е.В. Некоторые тенденции развития судебных экспертиз. Эксперт-криминалист, 2010, № 2. С.14

13. Судебная медицина: Учебник для средних специальных учебных заведений МВД России / Под ред. Г.А. Пашиняна. – М.: ИМЦ ГУК МВД России, 2012.

14. Судебная медицина. Общая и Особенная части. Учебник / С.Ф. Щадрин, С.И. Гирько, В.Н. Николаев и др. – М.:Изд-во Эксмо, 2012.


[1] Лихолетов С.М., Ручкин В.А., Чапуркин В.В. Некоторые аспекты проведения судебно-медицинской экспертизы в России Эксперт-криминалист, 2011, № 4. С.15-16

[2] Пояснительная записка к проекту Федерального закона N 97802397-2 «О судебно-медицинской экспертизе»

[3] Судебная медицина. Общая и Особенная части. Учебник / С.Ф. Щадрин, С.И. Гирько, В.Н. Николаев и др. – М.:Изд-во Эксмо, 2011. С. 36

[4] Лихолетов С.М., Ручкин В.А., Чапуркин В.В. Некоторые аспекты проведения судебно-медицинской экспертизы в России. Эксперт-криминалист, 2010, № 4. С.15-16

[5] Судебная медицина. Общая и Особенная части. Учебник / С.Ф. Щадрин, С.И. Гирько, В.Н. Николаев и др. – М.:Изд-во Эксмо, 2011. С. 37

[6] Кустов А.М., Самищенко С.С. Судебная медицина в расследовании преступлений. Курс лекций. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2012. С.103

[7] Судебная медицина. Общая и Особенная части. Учебник / С.Ф. Щадрин, С.И. Гирько, В.Н. Николаев и др. – М.:Изд-во Эксмо, 2011. С. 37).

[8] Судебная медицина. Общая и Особенная части. Учебник / С.Ф. Щадрин, С.И. Гирько, В.Н. Николаев и др. – М.:Изд-во Эксмо, 2011. С. 39).

[9] Судебная медицина. Общая и Особенная части. Учебник / С.Ф. Щадрин, С.И. Гирько, В.Н. Николаев и др. – М.:Изд-во Эксмо, 2011. С. 38

 

[10] ст. 20 Закона «О государственной судебно-экспертной деятельности в РФ», ст. 207 УПК РФ, ст. 87 ГПК РФ

[11] Кустов А.М., Самищенко С.С. Судебная медицина в расследовании преступлений. Курс лекций. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2012. С.109

[12] Кустов А.М., Самищенко С.С. Судебная медицина в расследовании преступлений. Курс лекций. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2012. С. 103

[13] Судебная медицина: Учебник для средних специальных учебных заведений МВД России / Под ред. Г.А. Пашиняна. – М.: ИМЦ ГУК МВД России, 2012. С. 214

Фізичні властивості

Будівельні матеріали, які використовуються при спорудженні будівель і споруд, характеризуються різноманітними властивостями, які визначають якість матеріалів і сферу їх застосування. За деякими ознаками основні властивості будівельних матеріалів можуть бути поділені на фізичні, механічні й хімічні.

Фізичні властивості матеріалу характеризують його будову або відношення до фізичних процесів навколишнього середовища. До фізичних властивостей відносять масу, істинну й середню щільність, пористість, водопоглинення, водовіддачу, вологість, гігроскопічность, водопроникність, морозостійкість, повітро-, паро- і газопроникність, теплопровідність і теплоємність, вогнестійкість і вогнетривкість.

Істинна щільність - це маса одиниці об´єму матеріалу в абсолютно щільному стані (без пор і пустот). Щоб визначити істинну щільність ρ (кг/м5, г/см3), необхідно масу матеріалу (зразка) m (кг, г) поділитиити на абсолютний об’єм Vа3, см3), займаний самим матеріалом (без пор):

 

(кг/м3, г/см3).

Однак більшість будівельних матеріалів має пори, тому в них середня щільність завжди менша істинної щільності (табл. 1). Лише в щільних матеріалів (сталі, скла, бітуму й деяких інших) істинна та середня щільність практично рівні, тому що вміст внутрішніх пор у них надзвичайно малий.

 

Таблиця 1. Істинна й середня щільність деяких будівельних матеріалів

 

Матеріал Щільність, кг/м3
істинна середня
Сталь 7850 - 7900 7800 - 7850
Граніт 2700 - 2800 2600 - 2700
Вапняк (щільний) 2400 - 2600 1800 - 2400
Пісок 2500 - 2600 1450 - 1700
Цемент 3000 - 3100 900 - 1300
Керамічна цегла 2600 - 2700 1600 - 1900
Бетон важкий 2600 - 2900 1800 - 2500
Сосна 1500 - 1550 450 - 600
Поропласти 1000 - 1200 20 - 100

 

 

Середня щільність - це маса одиниці об’єму матеріалу в природному стані (з порами і пустотами). Середню щільність (кг/м3, г/см3) визначаємо за формулою:

 

(кг/м3, г/см3),

дет — маса матеріалу в природному стані, кг або г;

V – об’єм матеріалу в природному стані, м3 або см3.

Середня щільність не є величиною постійно і змінюється залежно від пористості матеріалу. Штучні матеріали можна одержувати з необхідною середньою щільністю, наприклад змінюючи пористість, одержують бетон важкий із середньою щільністю 1800 — 2500 кг/м3 або легкий із середньою щільністю 500 – 1800 кг/м3.

На величину середньої щільності впливає вологість матеріалу: чим вища вологість, тим більша середня щільність. Середню щільність матеріалів необхідно знати для розрахунку їхньої пористості, теплопровідності, теплоємності, міцності конструкцій (з урахуванням власної маси) і підрахунку вартості перевезення матеріалів.

Для сипучих матеріалів (цемент, пісок, щебені, гравій і ін.) визначають насипну щільність. В об’єм таких матеріалів включають не тільки пори в самому матеріалі, але й порожнини між зернами або шматками матеріалу.

Пористістю матеріалу називають степінь заповнення його об’єму порами. Пористість П доповнює щільність до 1 або до 100 % і визначається за формулами:

 

Або.

 

Пористість різних будівельних матеріалів коливається в значних межах і становить для цегли 25 – 35%, важкого бетону 5 – 10%, газобетону 55 – 85%, пінопласту 95%, пористість скла й металу дорівнює нулю. Значний вплив на властивості матеріалу має не тільки величина пористості, але й розмір і характер пор: дрібні (до 0,1 мм) або великі (від 0,1 до 2 мм), замкнуті або сполучені. Дрібні замкнуті пори, рівномірно розподілені по всьому об’єму матеріалу, надають матеріалу теплоізоляційних властивостей.

Від щільності та пористості залежать такі властивості матеріалів, як водопоглинення, водопроникність, морозостійкість, міцність, теплопровідність і ін.

Водопоглинання — здатність матеріалу поглинати воду й утримувати її. Величина водопоглинення визначається різницею маси зразка в насиченому водою й абсолютно сухому станах. Розрізняють об'ємне водопоглинення Wv коли зазначена різниця віднесена до обсягу зразка, і масове водопоглинення Wm, коли ця різниця віднесена до маси сухого зразка.

Водопоглинення за об’ємом й за масою виражають у відсотках та розраховують за формулами:

і ,

де m1 - маса зразка, насиченого водою, г; m від-маса сухого зразка, г; V — обсяг зразка в природному стані, див3.

Співвідношення між масовим і об'ємним водопоглинанням чисельно дорівнює середній щільності матеріалу.

 

 

Водопоглинання різних матеріалів коливається в широких межах. Наприклад, масове водопоглинання керамічних плиток для підлог не вище 4%, керамічної цегли – 8-20%, важкого бетону – 2-3%, граніту – 0,5-0,8%, а пористих теплоізоляційних матеріалів (торфоплити) - вище 100 %.

Насичення матеріалів водою негативно впливає на їхні основні властивості: збільшує середню щільність і теплопровідність, знижує міцність.

Ступінь зниження міцності матеріалу при граничному його водонасичені, тобто стані повного насичення матеріалу водою, називається водостійкістю і характеризується значенням коефіцієнта розм'якшення Kрозм

 

 

де Rнас — межа міцності при стиску матеріалу в насиченому водою стані, МПа;

Rсух — те ж, сухого матеріалу.

 

Коефіцієнт розм'якшення для різних матеріалів коливається від 0 (необпалені глиняні матеріали) до 1 (скло, сталь, бітум). Матеріали з коефіцієнтом розм'якшення не менш 0,8 відносять до водостійкого. Їх дозволяється використовувати в будівельних конструкціях, що перебувають у воді й у місцях з підвищеною вологістю.

Вологість матеріалу визначається вмістом вологи в матеріалі, по відношенню до маси матеріалу в сухому стані. Вологість матеріалу залежить як від властивостей самого матеріалу (пористості, гігроскопічності), так і від навколишнього середовища (вологість повітря, наявність контакту з водою). Величина вологовіддачі має велике значення для багатьох матеріалів і виробів, наприклад стінових панелей і блоків, мокрої штукатурки стін, які в процесі зведення будинку звичайно мають підвищену вологість, а у звичайних умовах завдяки вологовіддачі висихають: вода випаровується доти, поки не встановиться рівновага між вологістю матеріалу стін і вологістю навколишнього повітря, тобто поки матеріал не досягне повітряно-сухого стану.

Гігроскопічністю називають властивість пористих матеріалів поглинати певна кількість води при підвищенні вологості навколишнього повітря. Деревина й деякі теплоізоляційні матеріали внаслідок гігроскопічності можуть поглинати велику кількість води, при цьому збільшується їхня маса, знижується міцність, змінюються розміри. У таких випадках для дерев'яних і ряду інших конструкцій доводиться застосовувати захисні покриття.

Водопроникність — властивість матеріалу пропускати воду під тиском. Величина водопроникності характеризується кількістю води, що пройшла протягом 1 год через 1 див2 площі випробуваного матеріалу при постійному тиску. До водонепроникних матеріалів ставляться особливо щільні матеріали (сталь, скло, бітум) і щільні матеріали із замкнутими порами (наприклад, бетон спеціально підібраного складу).

Морозостійкість - властивість насиченого водою матеріалу витримувати багаторазове поперемінне заморожування й відтавання без ознак руйнування й значного зниження міцності.

Замерзання води, що заповнює пори матеріалу, супроводжується збільшенням її обсягу приблизно на 9%, у через що виникає тиск на стінки пор, що приводить до руйнування матеріалу. Однак у багатьох пористих матеріалах вода не може заповнити більше 90 % обсягу доступних пор, що тому утвориться при замерзанні води лід має вільний простір для розширення. Руйнування матеріалу наступає тільки після багаторазового поперемінного заморожування й відтавання.

Беручи до уваги неоднорідність будови матеріалу й нерівномірність розподілу в ньому води, задовільну морозостійкість можна чекати в таких пористих матеріалів, у яких вода заповнює не більше 80 % пор, тобто об'ємне водопоглинення таких матеріалів становить не більше 80 % відкритої пористості. Щільні матеріали, що не мають пор, або матеріали з незначною відкритою пористістю, водопоглинення яких не перевищує 0,5%, мають високу морозостійкість. Морозостійкість має велике значення для стінових матеріалів, що систематично піддаються поперемінному заморожуванню й відтаванню, а також для матеріалів, застосовуваних у фундаментах і покрівельних покриттях.

Матеріали на морозостійкість випробовують у холодильних камерах шляхом заморожування насичених водою зразків при температурі —15—17 °С и наступного їхнього відтавання у воді при температурі близько 20 °С. Матеріал визнають морозостійким, якщо після заданого числа циклів заморожування й відтавання втрата в масі зразків у результаті викрашування й розшаровування не перевищує 5 % і міцність знижується не більше ніж на 25 %. Якщо зразки після заморожування не мають слідів руйнування, то ступінь морозостійкості встановлюють визначенням коефіцієнта морозостійкості КМрз:

де:

RМрз — межа міцності при стиску матеріалу після випробування на морозостійкість,

МПа;

Rнас — межа міцності при стиску насиченого водою матеріалу, МПа.

 

Для морозостійких матеріалів КМрз повинен бути не менш 0,75.

За числом циклів, що витримуються, поперемінного заморожування й відтавання (ступеня морозостійкості) матеріали поділяють на марки F 10, 15, 25, 35, 50, 100, 150, 200 і більше. До будівельних матеріалів залежно від виду конструкції й характеру роботи споруди висувають різні вимоги по морозостійкості. Так, морозостійкість керамічної цегли повинна бути не менш 15 циклів, а конструктивного бетону в гідротехнічних спорудах - 200 циклів і більше.

Паро- і газопроникність – властивість матеріалу пропускати через свою товщу під тиском водяна пара або гази (повітря). Всі пористі матеріали при наявності незамкнутих пор здатні пропускати пара або газ.

Паро- і газопроникність матеріалу характеризується відповідно коефіцієнтом паро- або газопроникності, що визначається кількістю пари або газу в л, що проходить через шар матеріалу товщиною 1 м і площею 1 м2 протягом 1 год. при різниці парціальних тисків на протилежних стінках 133,3 Па. Паропроникність варто враховувати при виборі матеріалів для ізоляції холодильників або інших споруджень і об'єктів, що працюють при температурах більше низьких, чим температура навколишнього повітря, тому що в цьому випадку водяні пари проникають із навколишнього повітря в конструкцію, що ізолюють, конденсуються й перетворюються в краплі води, що приводить до зволоження конструкції й значному погіршенню її теплозахисних властивостей.

Повітропроникність матеріалів варто враховувати при застосуванні їх у зовнішніх стінах і покриттях будівель, а їх газопроникність - при застосуванні їх у конструкціях спеціальних споруд (наприклад, газгольдерах).

Теплопровідність — властивість матеріалу передавати через товщу теплоту при наявності різниці температур на поверхнях, що обмежують матеріал. Теплопровідність матеріалу оцінюється кількістю теплоти, що проходить через стіну з випробуваного матеріалу товщиною 1 м, площею 1 м2 за 1 год при різниці температур протилежних поверхонь стіни 1 °С. Теплопровідність виміряється у Вт/(м·К) або Вт/(м·ºС).

Теплопровідність матеріалу залежить від багатьох факторів: природи матеріалу, його будови, пористості, вологості, а також від середньої температури, при якій відбувається передача теплоти. Матеріал кристалічної будови звичайно більше теплопровідний, чим матеріал аморфної будови. Якщо матеріал має шарувату або волокнисту будову, то теплопровідність його залежить від напрямку потоку теплоти стосовно волокон, наприклад теплопровідність деревини уздовж волокон в 2 рази більше, ніж поперек волокон.

На теплопровідність матеріалу значною мірою впливають величина пористості, розмір і характер пор. Дрібнопористі матеріали менш теплопровідні, ніж крупнопористі, навіть якщо їхня пористість однакова. Матеріали із замкнутими порами мають меншу теплопровідність, ніж матеріали зі сполученими порами. Теплопровідність однорідного матеріалу залежить від величини його середньої щільності. Так, із зменшенням щільності матеріалу теплопровідність зменшується, і навпаки. Теплопровідність у повітряно-сухому стані важкого бетону 1,3—1,6, керамічної цегли 0,8—0,9, мінеральної вати 0,06—0,09 Вт/(м·ºС). Крім того, на теплопровідність матеріалу значний вплив робить його вологість. Вологі матеріали більш теплопровідні, чим сухі. Пояснюється це тим, що теплопровідність води в 25 разів вище теплопровідності повітря. При підвищенні температури теплопровідність збільшується, що має значення для теплоізоляційних матеріалів, застосовуваних для ізоляції трубопроводів, котельних установок і ін.

Знати теплопровідність матеріалу необхідно при теплотехнічному розрахунку товщини стін і перекриттів опалювальних будинків, а також при визначенні необхідної товщини теплової ізоляції гарячих поверхонь, наприклад трубопроводів, заводських печей і т.д.

Теплоємність - властивість матеріалу поглинати при нагріванні певна кількість теплоти й виділяти її при охолодженні. Показниками теплоємності служить питома теплоємність, рівна кількості теплоти (Дж), необхідному для нагрівання 1 кг матеріалу на 1 °С. Питома теплоємність, кДж(кг∙°С), штучних кам'яних матеріалів 0,75—0,92, деревини — 2,4—2,7, сталі — 0,48, води—4,187.

Теплоємність матеріалів ураховують при розрахунках теплотривкості стін і перекриттів опалювальних будинків, підігріву складових бетону й розчину для зимових робіт, а також при розрахунку печей.

Вогнестійкість - здатність матеріалу протистояти дії високих температур і води в умовах пожежі. За степенню вогнестійкості будівельні матеріали поділяються на:

неспалимі матеріали під дією вогню або високої температури не спалахують, не тліють і не обвуглюються. До цих матеріалів відносять природні кам'яні матеріали, цегла, бетон, сталь;

важко спалимі матеріали під дією вогню із працею запалюються, жевріють або обвуглюються, але після видалення джерела вогню їхнє горіння й тління припиняються. Прикладами таких матеріалів можуть служити деревинно-цементний матеріал фіброліт і асфальтовий бетон;

спалимі матеріали під впливом вогню або високої температури спалахують й продовжують горіти після видалення джерела вогню. До цих матеріалів у першу чергу варто віднести дерево, толь і руберойд.

Вогнетривкістю називають властивість матеріалу витримувати тривалий вплив високої температури, не розплавляючись і не деформуючись. За степенем вогнетривкості матеріали ділять на:

вогнетривкі матеріали здатні витримувати тривалий вплив температури понад 1580°С. Їх застосовують для внутрішнього облицювання промислових печей (шамотна цегла);

тугоплавкі матеріали витримують температуру від 1350 до 1580°С (гжельска цегла для кладки печей);

легкоплавкі матеріали розм'якшуються при температурі нижче 1350°С (звичайна глиняна цегла).
Механічні властивості

 

Механічні властивості характеризують здатність матеріалу опиратися руйнуючому або деформуючому впливу зовнішніх сил. До механічних властивостей відносять міцність, пружність, пластичність, крихкість, опір удару, твердість, стиранність, зношування.

Міцність - властивість матеріалу опиратися руйнуванню під дією внутрішніх напружень, що виникають від зовнішніх навантажень. Під впливом різних навантажень матеріалів в будинках і спорудах випробовують різні внутрішні напруження (стиск, розтяг, згин, зріз і ін.). Міцність є основною властивістю більшості будівельних матеріалів, від її значення залежить величина навантаження, що може сприймати даний елемент при заданому перетині.

Будівельні матеріали залежно від походження й структури по різному опираються різним навантаженням. Так, матеріали мінерального походження (природні камені, цегла, бетон і ін.) добре опираються стиску, значно гірше зрізу й ще гірше розтягуванню, тому їх використовують головним чином у конструкціях, що працюють на стиск. Інші будівельні матеріали (метал, деревина) добре працюють на стиск, згин і розтяг, тому їх з успіхом застосовують у різних конструкціях (балки, ферми й т.п.), що працюють на згин.

Міцність матеріалу характеризується межею міцності (при стиску, згині й розтягу). Межею міцності називають напругу, що відповідає навантаженню, при якому відбувається руйнування зразка матеріалу. Межа міцності при стиску Rст або розтягу Rрозт, МПа, обчислюють за формулою:

де Р — руйнівне навантаження,

Н; Р — площа поперечного перерізу зразка, мм2.

Межа міцності при згині Rзг:

при одному зосередженому навантаженні й зразку-балці прямокутного перетину

;

при двох рівних навантаженнях, розташованих симетрично осі балки

;

де:

Р — руйнівне навантаження, H;

l — проліт між опорами, мм;

a — відстань між навантаженнями, мм;

b і h — ширина й висота поперечного переріза балки, мм.

Межу міцності матеріалу визначають дослідним шляхом, випробовуючи в лабораторії на гідравлічних пресах або розривних машинах спеціально виготовлені зразки. Для випробування матеріалів на стиск зразки виготовляють у вигляді куба або циліндра, на розтяг - у вигляді круглих стрижнів або полос, а на згин - у вигляді балочок (мал. 1). Форма й розміри зразків повинні строго відповідати вимогам ДСТУ або технічним умовам на кожний вид матеріалу. У табл. 2 наведені межі міцності при стиску, згині й розтягу деяких будівельних матеріалів.

 

Таблиця 2. Міцність деяких будівельних матеріалів

 

Матеріали Межа міцності, МПа, при
стиску згині розтягу
Граніт 150-250   3-5
Важкий бетон 10-50 2-8 1-4
Керамічна цегла 7,5-30 1, 8-4,4 -
Сталь 210-600 - 380-900
Деревина (вздовж волокон) 30-65 70-120 55-150
Склопластик 90-150 130-250 60-120

 

Міцність будівельних матеріалів звичайно характеризують маркою, що відповідає по величині межі міцності при стиску, отриманій при випробуванні зразків стандартних форм й розмірів. Для кам'яних матеріалів установлені наступні марки: 4,7, 10, 15, 25, 35, 50, 75, 100, 125, 150, 200, 300, 400, 500, 600, 800, 1000. Наприклад, матеріали з межею міцності при стиску від 20-29,9 МПа відносять до марки 200. Марка по міцності є основним показником для матеріалів, виробів і деталей, з яких виконують несучі конструкції.

 

 

Рис. 1. Зразки для випробування матеріалів

I — на стиск; а — щільний природний камінь: б — пористий природний камінь; в — бетон; г - цегла (куб склеєний з двох половинок); II — на згин: а — цементний розчин; б — цегла; в — деревина; III — на розтяг: а — сталь; б — пластмаса

 

Пружність — властивість матеріалу деформуватися під навантаженням і приймати після зняття навантаження первісні форму й розміри. Найбільше навантаження, при якому матеріал ще має пружність, називається межею пружності. Пружність є позитивною властивістю будівельних матеріалів. Як приклад пружних матеріалів можна назвати гуму, сталь, деревину.

Пластичність - здатність матеріалу змінювати під навантаженням форму й розміри без утворення розривів і тріщин і зберігати розміри й форму, що змінилися, після видалення навантаження. Ця властивість протилежна пружності. Прикладами пластичного матеріалу служать свинець, глиняне тісто, нагрітий бітум.

Крихкість - властивість матеріалу миттєво руйнуватися під дією зовнішніх сил без попередньої деформації. До крихких матеріалів відносять природні камені, керамічні матеріали, скло, чавун, бетон і т.п.

Опором удару називають властивість матеріалу опиратися руйнуванню під дією ударних навантажень. У процесі експлуатації будинків і споруджень матеріали в деяких конструкціях піддаються динамічним (ударним) навантаженням, наприклад у фундаментах ковальських молотів, бункерах, дорожніх покриттях. Погано опираються ударним навантаженням крихкі матеріали.

Твердість - властивість матеріалу опиратися прониканню в нього іншого, більш твердого матеріалу. Ця властивість має велике значення для матеріалів, що використовуються у підлогах і дорожніх покриттях. Крім того, твердість матеріалу впливає на трудомісткість його обробки.

Існує кілька способів визначення твердості матеріалів. Твердість деревини, бетону визначають, вдавлюючи в зразки сталеву кульку. Про величину твердості судять за глибиною вдавлення кульки або за діаметром отриманого відбитка (число Брінеля). Твердість природних кам'яних матеріалах визначають за шкалою твердості (метод Мооса), у якій десять спеціально підібраних мінералів розташовані в такій послідовності, коли один по одному мінерал залишає рису (подряпину), на попередньому, а сам їм не піддається (табл. 3). Наприклад, якщо матеріал, що випробовується креслиться апатитом, а сам залишає рису (подряпину) на плавиковому шпаті, то його твердість відповідає 4,5.

Стиранність - властивість матеріалу змінюватися в об’ємі й масі під впливом стираючих зусиль. Від стиранності залежить можливість застосування матеріалу для підлог, щаблів, сходів, тротуарів і доріг. Стиранність матеріалів визначають у лабораторіях на спеціальних машинах - колах стирання.

Зношуванням називають руйнування матеріалу при спільній дії стирання й удару. Подібний вплив на матеріал відбувається при експлуатації дорожніх покриттів, підлог, бункерів і т.п. На зношування матеріали випробовують у спеціальних обертових барабанах.

Таблиця 3. Шкала твердості мінералів

 

Показник твердості Мінерал Характеристика твердості
  Тальк або крейда Легко креслиться нігтем
  Кам'яна сіль або гіпс Ніготь залишає рису
  Кальцит або ангідрид Легко креслиться сталевим ножем
  Плавиковий шпат Креслиться сталевим ножем під невеликим тиском
  Апатит При сильному натиску креслиться сталевим ножем, скло не креслить.
  Ортоклаз (польовий шпат) Злегка дряпає скло, сталевий ніж риси не залишає
  Кварц Легко креслить скло, сталевий ніж риси не залишає
  Топаз
  Корунд
  Алмаз

 

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 39 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав