Читайте также:
|
| 2.1. | Загальна характеристика судово-психологічної експертизи | 35 хв. |
Правильному вирішенню завдань розкриття і розслідування злочинів, а також перевиховання тих, хто вчинив злочин, сприяє використання працівниками правоохоронних органів і правосуддя психологічних знань. Однак, юридична практика показує, що слідчий військової прокуратури, суддя військового суду, офіцер-дізнавач та інші особи, які представляють правосуддя, не у всіх випадках можуть врахувати у своїй роботі сучасні дані, методи і методики психологічної науки. У цьому випадку з’являється необхідність звертатися до експертів-психологів проведення судово-психологічної експертизи, у ході якої професійний психолог отримує нові факти, корисні для встановлення істини в кримінальній справі.
Спеціаліст-психолог, який виступає в ролі експерта, може надати слідчому, наприклад, інформацію про особливості процесів пам’яті і мислення про характерний вплив на перебіг певних психічних процесів особистості та її поведінки в стані алкогольного сп’яніння чи стресу та ін. В кримінальному процесі судово-психологічна експертиза виступає як одна із основних форм практичного застосування спеціальних психологічних знань в юриспруденції.
Судово-психологічна експертиза є одним із видів судових експертизи, а отже, одна із засобів встановлення істини в судочинстві, джерелом доказів.
Потрібно відрізняти судово-психологічну і судово-психіатричну експертизи:
судово-психологічна експертиза вивчає суттєві для кримінальної справи особливості психічної діяльності обвинувачених, потерпілих і свідків;
судово-психіатрична експертиза вивчає психічні прояви, які виходять за межі норм, тобто є патологічними.
Спроби використати судово-психологічну експертизу в кримінальному судочинстві застосовувались давно. Так, ще в 1928 р. А.Р. Лурія, вивчаючи психологічні процеси, розробив моторну методику діагностики афективних слідів, яка виявилась прообразом детектора брехні. Але рівень розвитку практичної психології в цей період відставав від потреб юридичної практики, ефективних науково обѓрунтованих методик всебічного дослідження особистості не існувало, тому експертні завдання глибоко не вирішувалися. Суттєвим є внесок у встановлення і розвиток судово-психологічної експертизи українських вчених А. Брусиловського, В. Внукова, Я. Канторовича.
Першим значним дослідженням у галузі судово-психологічної експертизи була праця А. Брусиловського “Судово-психологічна експертиза”. Теоретичні положення та практичні рекомендації, що містяться в ній, не втратили свого значення і в наш час.
Серед сучасних дослідників проблем судово-психологічної експертизи необхідно назвати праці Ю. Грошевого, М. Костицького, М.Коченова, З. Митрохіної, В. Нара та ін.
Загальний предмет судово-психологічної експертизи – особливості психіки тих людей, дослідження котрих має значення для встановлення істини в кримінальних справах.
Предметом судово-психологічної дисципліни – непатологічні психічні аномалії індивіду, які мають значення для встановлення істини в судочинстві.
Окремими предметами судово-психологічної експертизи можуть бути:
- наявність або відсутність у обвинувачених в момент вчинення злочину – афекту;
- принципова здатність свідків, підозрюваних і потерпілих (особливо дітей) правильно сприймати важливі для кримінальної справи обставини;
- здатність свідків, підозрюваних і потерпілих давати правильні покази про суттєві для справи обставини;
- можливість виникнення різних психічних переживань, які перешкоджають нормальному виконанню професійних функцій (наприклад, на залізничному транспорті, в авіації, в діяльності оператора автоматизованих систем управління на виробництві і т.п.).
Поведінка пихічноаномальних осіб відрізняється неадекватністю, невідповідністю об’єктивним вимогам дії, яка здійснюється. Показниками такої неадекватності поведінки злочинців можуть бути:
- крайні прояви емоційної нестійкості – підвищена агресивність, ознаки інтелектуальної неповноцінності, яка виразилася у невідповідності мотивів, спонукань використаним засобам виконання дій, нездатніcть враховувати об’єктивні умови діяльності;
- гіпертрофія потреб найнищих рівнів (наркоманія, еротоманія);
- крайня мовна бідність, примітивізм, односкладність мовних побудов, дефектність мовноутворення та мовновисловлення;
- „стрибки думок” – нездатність до дискурсивного (логічнопослідовного) мислення, узагальнення та класифікації;
- експресивно-демостративного (криклива, визиваюча) поведінка на слідстві, легковажне відношення до наслідків діяння, як скоїв;
- підвищений рівень домагань, хвастливість, лживість, явні ознаки самообмови;
- дані, які повідомляються, явно неправдоподібні та придумані, часта зміна показань, схильність до сексуальних перверсіям (збоченням);
- аналогічність злочинних діянь, відкрита демострація її наслідків, крадіжка броских, але малоцінних речей при наявності речей більш цінних;
- зовнішньосоматичні ознаки – асиметрія скелету обличчя, аномалії в конфігурації черепа, непропорційність частин тіла, інфантильність виразу обличчя, рухові та мімічні розлади.
Потрібно особливо відзначити: у процесі судово-психологічної експертизи проходить не встановлення достовірності показів обвинувачених, свідків і потерпілих (це не входить в компетенцію судово-психологічної експертизи, а є предметом вивчення справи слідчим і судом), а вияснення можливості допитуваної особи, в силу її індивідуально-психологічних особливостей, сприймати факти і явища, зберігати їх в своїй пам’яті та відтворювати на допиті.
Судово-психологічна експертиза призначається постановою слідчого або ухвалою суду, в яких повинні бути відображені обставини справи, визначений експерт або група експертів, сформульовані запитання, які потребують експертного дослідження. В окремих випадках в якості експертів призначаються спеціалісти-психіатри.
Таким чином, судово-психологічна експертиза в змозі дати характеристику особистості і тих її ознак, які можуть бути елементами складу злочину – сильного душевного хвилювання обвинуваченого, що виникло раптово, безпомічного стану потерпілого, сильного страху свідка, депресії потерпілого і т.д. Вона сприяє розкриттю і розслідуванню злочинів, а також організації процесу перевиховання засудженого в умовах виправно-трудової установи.
Приводами для обов’язкового призначення судово-психологічної експертизи є:
статеві злочини;
сумніви в здібностях особи правильно сприймати важливі для слідства обставини і давати по них правильні покази;
ознаки вкрай підвищеного і раптово виниклого емоційного перенапруження, яке проявилося в злочинній дії;
Крім вказаних приводів обов’язкового призначення судово-психологічної експертизи виділяються необов’язкові приводи її призначення. До них відносяться:
призначення експертизи для встановлення авторства письмового документа за його психологічними особливостями (психолого-лінгвістична експертиза);
призначення експертизи для встановлення непатологічного психологічного стану особи, схильної до самогубства;
призначення експертизи при розслідуванні подій, пов’язаних з використанням техніки (у випадку автотранспортних, авіаційних, залізничних, воднотранспортних пригод, аварій на виробництві і т.п.)
Виходячи із цього, розрізняють наступні види судово-психологічних експертиз:
судово-психологічна експертиза емоційних станів;
судово-психологічна експертиза потерпілих у справах про сексуальні злочини;
судово-психологічна експертиза у справах про випадки пов’язані з керуванням технікою;
психолого-лінгвістична експертиза;
комплексна судова медико-психологічна експертиза;
експертиза соціально-психологічних особливостей членів злочинної групи;
посмертна судово-психологічна експертиза; комплексна психолого-психіатрична еспертиза.
Отже, основним завданням судово-психологічної експертизи є науково обґрунтована діагностика непатологічних психічних аномалій в розвитку особи потерпілого, підозрюваного чи свідка.
Як галузь психології, діагностика почала розвиватися з кінця XIX століття під впливом вимог практики. її найбільшими представниками були американський психолог Джеймс Кеттел (1860-1944), німецький психолог Герман Еббінгаус (1850-1909), французький психолог Альфред Біне (1857-1911), англійський психолог і антрополог Френсіс Гальтон (1822-1911) та ін. Так, Дж. Кеттел вперше вжив у психологічній літературі термін “інтелектуальний тест”, вивчав об’єм уваги і навички читання, зафіксував феномен антиципації. Г.Еббінгауз справедливо вважається автором психологічного експериментального методу по вивченню пам’яті. З іменем Ф.Гальтона пов’язана поява психологічних опитувальників для оцінки особливостей зорового сприйняття, мислених образів. Суттєвий крок у розвитку психодіагностики зробив А.Біне, який разом із колегами розробив методику для вивчення інтелекту дітей.
У компетенцію судово-психологічної експертизи не входить оцінка юридичних ознак суб’єктивної сторони злочину, юридична кваліфікація, моральна оцінка особистості, її поведінки, розв’язання питань медичної діагностики. Юридична основа для виробництва судово-психологічної експертизи відповідна постанова слідчого або визначення суду. При призначенні судово-психологічної експертизи повинні бути правильно сформульовані питання, що ставляться перед експертом. Вони не повинні виходити за межі його професійної компетенції, зокрема носити правовий характер.
Так, неприпустима підміна психологічних понять (фізіологічний афект, емоційний стан, емоційна реакція) правовими, наприклад, “які, раптово виникли сильне душевне хвилювання”. Перед експертом-психологом не можуть бути поставлені питання відносно достовірності свідчення осіб, що допитуються.
Формулюючи питання, необхідно враховувати: загальний предмет, об’єкти і науково-методичні можливості СПЕ; кримінально-правове, кримінально-процесуальне, криміналістичне і виправно-трудове значення що встановлюються за допомогою висновку експертів фактів; конкретні обставини справи, в яких виникли мотив і основа для призначення СПЕ.
Основна функція питань, що ставляться експертами, полягає у тому, щоб з максимальною точністю і повнотою розкрити перед ними предмет експертизи, що призначається. Зрозуміло, що вичерпний список питань скласти неможливо, оскільки для цього було потрібно б проаналізувати всі без виключення кримінальні справи, по яким СПЕ не є вичерпною і потребує вдосконалення, так і питання, що пропонуються на кожний випадок СПЕ експертам потрібно розглядати тільки як типові, які потребують уточнення і конкретизації.
У ряді випадків, якщо у обвинуваченого виявляються ознаки розумової відсталості, психопатичні риси, якщо є дані про перенесені ним черепно-мозкові травми, неврологічні порушення і інші відхилення, не пов’язані з психічним захворюванням, є ефективним проведення комплексної психолого-психіатричної експертизи, на дозвіл якої ставляться питання, що відносяться до компетенцій обох видів експертиз.
Складним є питання про діагностику фізіологічного афекту в стані алкогольного сп’яніння. Відомості про вживання обвинуваченим алкоголю до здійснення злочину не знімають з експертів необхідності ретельно дослідити його індивідуально-психологічні особливості, аналізувати розвиток ситуації злочину, інші обставини справи, щоб в кожному конкретному випадку вирішувати питання про наявність або відсутність афекту. Тому правомірне призначення СПЕ на предмет афекту відносно обвинуваченого, що знаходився в стані алкогольного сп’яніння, особливо у разі легкої міри сп’яніння.
У компетенцію психологічної експертизи входить оцінка здатності психічно здорової потерпілої (потерпілого) розуміти характер і значення злочинних дій винного і оцінка здатності чинити йому опір в залежності від рівня психічного розвитку потерпілого, зокрема рівня інтелектуальних здібностей, від її індивідуально-психологічних особливостей і психічного стану в момент злочину. Жертви сексуального злочину розуміти характер і значення дій, що здійснюються з нею або неможливість чинити опір винному через свій фізичний або психічний стан: малолітнього віку, фізичних нестач, розладів душевної діяльності або іншого хворобливого або несвідомого стану.
Методи і структура судово-психологічної експертизи
Судово-психологічна експертиза повинна проводитися сучасним науково-психологічними методами. Провідним методом психодіагностики є метод тестів. Використовуються в цілях судової експертної діагностики тести повинні бути валідними та високонадійними. Серед психодіагностичних тестів особливо широко застосовуються наступні:
Особистісний опитувальник ММРJ (Мінесотський багатофакторний особистісний опитувальник). Опитувальник виявляє психомсоматичні та неврологічні порушення, психопатичні типи поведінки (фобії, маніакальні і психопатичні стани, агресивні і садистські нахили та ін.).
Існують три адаптованих до ММРJ опитульваників (опитувальник Березына, Мірошніченкова, Собчіка).
Опитувальник ММРJ може бути використаний для діагностиці кримінально значущих якостей особистості.
В судово-еткспертих дослідженнях застосовується також опитувальник Кеттела ( який виявляє, на думку автора, 16 особистісних факторів).
Поряд з опитувальниками в судово-експертній практиці широко використовуються проективні методи, які виявляють на модельних ситуаціях різноманітних установок особистості. Найрозповсюдженіший – тест Роршаха (він складається з 10 таблиць із зображенням двосторонніх сіметричних плям. Відповідь інтерпретує експериментатор на основі теоретичних положень, виявляються стійкі особистісні тенденції).
В тесті Розенцвейга методом малюнкової асоціації виявляються можливі реакції особистості в емоціогенних ситуаціях.
Для обстеження психічних аномалій неповнолітніх може бути використаний патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО), розроблений Лічко. За допомогою ПДО визначаються акцентуації (крайні норми) характеру, які обумовлюють його уразливість по відношенню окремих психічних впливів. Мається досвід застосування ПДО в практиці судово-психологічної, експертизи.
Для виявлення наслідкової обумовленості психічних аномалій використовуються методи психогенетичної діагностики.
Окрім тестових досліджень в психодіагностиці широко використовується метод наукового спостереження, метод бесіди та біографічний метод.
| 2.2. | Особливості проведення судово-психологічної експертизи | 35 хв. |
Особливості судово-психологічної експертизи емоційних станів
Даний вигляд експертизи призначається працівниками слідчих або судових органів в тих випадках, коли виникає питання про можливість кваліфікувати дії обвинуваченого (підсудного) як такі, що здійснювалися в стані сильного душевного хвилювання (фізіологічного афекту) і цей стан передбачено законодавством як обставина, яка пом’якшує провину у справах про вбивства і нанесення тяжких тілесних пошкоджень.
Насильницькі злочини проти особистості і особливо вбивства і нанесення тілесних пошкоджень нерідко є завершальною фазою конфлікту, який відбувався між злочинцем і потерпілим. Розвиток конфліктної ситуації між людьми звичайно супроводжується зростаючим рівнем емоційного напруження для учасників конфлікту. При цьому нерідкі випадки, коли один або декілька учасників конфлікту своїми діями провокують подальший розвиток конфліктної ситуації, і ця обставина, преломляючись через індивідуальні особливості особистості, сприяє виникненню стану сильного душевного хвилювання на стадії, яка передує здійсненню насильницького злочину. Подібні ситуації, як зазначалося вище, враховуються законодавством, а для вирішення питання про відповідну кваліфікацію такого злочину працівники правоохоронної системи повинні отримати висновок експерта-психолога. Таким чином, кримінальне право враховує особливості станів і умов, в яких знаходиться особа, що здійснила злочин, при чому ці обставини істотно обмежують міру його усвідомлення, свободу волевиявлення і розцінюються як пом’якшувальні обставини.
Емоційна сфера людини є особливим класом психічних процесів і станів, які відображають безпосередні переживання індивіда, ситуацій, зовнішніх і внутрішніх подразників і відображають їх значення і відношення до потреб людини. Цілісний акт відображення завжди в тій або іншій мірі включає єдність двох протилежних компонентів знання і відношення, інтелектуального і “афективного”, з яких то один, то інший виступає як переважаючий. Висока міра емоційних переживань специфічно впливає на характер пізнавальних процесів і на структуру свідомості суб’єкта. Цей вплив приводить до феномена “звуження” свідомості, що, в свою чергу, робить діяльність суб’єкта односторонньою, не гнучкою. Психології відомий ряд емоційних станів, що характеризуються високим емоційним напруженням. До них відносяться стан фізіологічного афекту (сильного душевного хвилювання), стрес (психічна напруженість) і фрустрація.
Існує декілька механізмів виникнення афектів. У першому випадку виникненню афекту передує досить тривалий період “накопичення” негативних емоційних переживань (серія образ і принижень пасинка з боку вітчима; цькування молодого солдата в умовах “дідівщини” та ін.). У цьому випадку характерний тривалий стан внутрішнього емоційного напруження, і іноді незначний додатковий негативний вплив (чергова образа) може з’явитися “пусковим механізмом” розвитку і реалізації афективного стану.
Можливий і проміжний механізм, коли повторний негативний вплив подразника був відстрочений у часі (від декількох хвилин до декількох років): людина раптово зустрічає свого колишнього образника, який поновлює колишнє цькування суб’єкта.
Особливість фізіологічного афекту полягає в тому, що він сприймається як незвичайна, парадоксальна, чужа особистості обвинувачуваного форма реагування. Часто підслідний позитивно характеризується на роботі і в побуті, має позитивні соціальні установки, високий самоконтроль поведінки. Однак взаємостосунки обвинувачуваного з потерпілим, як правило, відрізняються конфліктністю, при чому конфлікт може виникнути як безпосередньо в ситуації злочину, так і задовго до нього.
У будь-якому випадку конфлікт, який виникнув глибоко зачіпає значущі потреби підслідного, загрожує системі його цінностей. Характерно, що ситуація, яка складається переживається підслідним як безвихідна, яку не можна розв’язати. Таке сприйняття може бути викликане як об’єктивними причинами – реальна загроза з боку жертви, дефіцит часу прийняття рішення, так і суб’єктивними особливостями підслідного, його підвищеною чутливістю, образливістю, схильністю до застрявання на психотравмуючих моментах, недостатньою гнучкістю поведінки.
Дуже важливою є оцінка динаміки і специфіки безпосередньо самого злочину. Сам момент здійснення злочину являє собою раптову вибух емоційного напруження, що нагромадилося, некеровану афективну розрядку. Пусковим стимулом афекту може служити як загрозлива, агресивна дія потерпілого в конфліктної ситуації, так і незначний, зовні нешкідливий вплив, що грає роль “останньої краплі” на фоні тривалого конфлікту.
Стану афекту сприяють попередні несприятливі умови, що впливають на обвинуваченого, хворобливий стан, безсоння, хронічна втома, перенапруга.
Момент афективної розрядки наступає несподівано, раптово для самого обвинуваченого, крім його вольового контролю. Відбувається часткове звуження свідомості обмежується поле сприйняття, увага концентрується цілком на предметі насильства. Внаслідок цього знаряддям злочину може стати перший відповідний предмет, що виявився в полі уваги, можливість вибору обмежується. Свідомість переповнюється сліпою люттю, гнівом, образою, відповідно змінюється зовнішній вигляд спотворюється риси обличчя, змінюється його колір, розширяються очі. Обвинувачений слабо реагує на зовнішній вплив, може не звертати уваги на свої поранення, вигляд крові. Поведінка набуває риси негнучкості, стає спрощеною, втрачаються складні моторні навички, що вимагають контролю свідомості, дії стають стереотипами, домінує автоматизм рухів, в кримінальній картині злочину може бути присутнім множинність ударів, що наносяться і поранень, їх однотипність, скупченість і явна надмірність. Довільність, свідомий контроль дій при цьому знижується, але посилюється їх енергетика, рухи набувають різкості, стрімкості, безперервності, великої сили.
Фізіологічний афект необхідно розрізнювати від патологічного. На відміну від фізіологічного, патологічний афект розглядається як гострий короткочасний психічний розлад, виникаючий раптово і що характеризується наступними особливостями: глибоке потьмарення свідомості; бурхливе рухове збудження; повна (або майже повна) амнезія.
Дії в стані патологічного афекту відрізняються великою руйнівною силою, а в постафективній стадії спостерігається глибокий сон. Патологічний афект це хворобливий стан психіки, і тому експертна його оцінка повинна здійснюватися лікарем-психіатром.
Кваліфікована оцінка емоційних станів підслідного або свідка значною мірою залежить не тільки від досвіду психолога, але також від обсягу інформації про особистість і поведінку суб’єкта злочину в матеріалах карної справи. На жаль, в процесі допитів і інших слідчих дій слідчі рідко фіксують свою увагу на особливостях самопочуття, настрою підслідного перед тим, що трапився. Дуже важливий також опит свідків про те, як виглядав підслідний перед тим, що трапилося і в момент злочину, які особливості в його поведінці спостерігалися після того, що трапилося.
В процесі допиту свідків або потерпілих задати їм наступні питання?
1. Як виглядав підслідний в момент злочину: а) який був колір його обличчя? б) як виглядали його очі (бігаючи зіниці, звужені або розширені)? в) чи спостерігався тремор рук або в інших частин тіла? г) які були особливості інтонації його голосу?
2. Яквиглядав підслідний і які були особливості його поведінки після того, що трапилося? а) плакав? б) сидів нерухомо? в) намагався надати допомогу жертві? г) адекватно відповідав на питання? д) який був темп його мови? (прискорений, уповільнений, нормальний) е) як був зміст його висловлювань? та ін.
3. Які були особливості взаємовідносин між злочинцем і жертвою?
4. Які особливості особистості і поведінки підслідного?
5ю Які є особливості жертви?
У процесі допиту підслідного, особливо на перших етапах слідчих дій, слідчому необхідно з’ясувати у нього наступні моменти:
- соматичний стан напередодні злочину (наявність соматичних, нервових і інших захворювань, наявність хронічної втоми, безсоння та ін.);
- особливості міжособистісних відносин підслідного з жертвою (наявність конфліктів, їх специфіку і способи їх розв’язання);
- розпитати підслідного про особливості особистості жертви (особливості темпераменту, характеру, особливості взаємовідносин в сім’ї та ін.);
- з’ясувати особливості і динаміку взаємовідносин з жертвою (дізнатися, що послужило джерелом конфлікту, чи були раніше конфлікти, якщо були, то як вони дозволялися, чи є загальні знайомі з жертвою, спільні інтереси т. ін.).
У матеріалах карної справи обов’язково повинні бути характеристики на підслідного, причому не тільки побутові і виробничі, але і характеристики свідків. При опиті свідків рекомендується задавати такі, наприклад, питання: “Чи є для вас несподіваним вчинок підслідного?” або “Чи відповідають особливостям особистості підслідного його вчинки?”.
Відповіді свідків на ці питання мають високу інформативну значущість для експерта-психолога. За даними ряду досліджень і нашими власними даними, особи, що здійснили злочини в стані фізіологічного афекту, відрізняються підвищеним гальмуванням, урівноваженістю, відсутністю агресивності і вираженої ефективності. Змістовна сторона їх діянь не узгоджується з їх особовими характеристиками.
Типові питання, що виносяться слідчим в постанові про призначення судово-психологічної експертизи емоційних станів:
1. Які індивідуально-психологічні особливості підслідного?
2. Які особливості міжособистісних відносин жертви і підслідного? (соціально-психологічна характеристика динаміки їх міжособистісних взаємовідносин, їх конфлікту, аналіз засобів розв’язання конфліктних ситуацій тощо).
3. Які виявлені особистісні характеристики могли вплинути на особливості поведінки підслідного в ситуації, що досліджується?
4. В якому психічному стані знаходився підслідний в момент здійснення злочину?
5. Чи знаходився підслідний в стані фізіологічного афекту або іншому емоційному стані, що вплинув істотним чином на його поведінку?
Питання про інший емоційний стан доречні виходячи з того, що підслідний в момент здійснення злочину міг знаходитися в такому психічному стані, який по своєму дезорганізуючому впливу на поведінку не досягав глибини фізіологічного афекту, але вплинув негативний чином на свідоме регулювання його поведінки. Такими емоційними станами, що надають дезорганізуючий вплив на поведінку людини в ситуації конфлікту, можуть бути стрес і фрустрація. Ці емоційні стани діагностуються психологом і можуть інтерпретуватися юристом як стан сильного душевного хвилювання і розглядатися як пом’якшувальна відповідальність обставина.
У психології стрес розуміється як стан психічного напруження, виникаючий у людини в процесі діяльності в найбільш складних, скрутних умовах як в повсякденному житті, так і при особливих екстремальних станах. Стрес може надавати як позитивний, так і негативний вплив на діяльність людини, включаючи навіть повну його дезорганізацію. Об’єктивними ознаками, по яких можна судити про стрес, є його фізіологічні вияви (підвищення артеріального тиску, зміна серцево-судинної діяльності, м’язове напруження дихання тощо) і психологічні (переживання тривоги, дратівливість, відчуття неспокою, втома тощо). Але головною ознакою стресу є зміна функціонального рівня діяльності, що виявляється в її напруженні. Внаслідок такого великого напруження людина може мобілізувати свої сили, або, навпаки, внаслідок надмірного напруження, функціональний рівень знижується, і це може сприяти дезорганізації діяльності загалом.
Розрізнюють фізіологічний і психологічний стрес.
Фізіологічний стрес викликається безпосередньою дією несприятливого стимулу на організм. Наприклад, ми занурюємо руку в крижану воду, і у нас виникають стереотипні реакції (ми висмикуємо руку з води). Психологічний стрес як більш складний інтегративний стан вимагає обов’язкового аналізу значущості ситуації, з включенням інтелектуальних процесів і особових особливостей індивіда. Якщо при фізіологічному стресі реакції індивіда стереотипні, то при психологічному стресі реакції індивідуальні і не завжди передбачувані.
Виникнення психологічного стресу в певних життєвих ситуаціях може відрізнятися не внаслідок об’єктивних характеристик ситуації, а в зв’язку з суб’єктивними особливостями сприйняття людиною ситуації. Тому неможливо виділити універсальні психологічні стреси і універсальні ситуації, що спричиняють психологічне напруження в рівній мірі у всіх людей. Наприклад, навіть дуже слабий подразник в певних умовах може грати роль психологічного стресу, або один навіть дуже сильний подразник не може викликати стресу у всіхбез виключення людей, що зазнали його впливу. Ці чинники є дуже важливими при оцінці емоційного стану людини, особливо в судово-слідчій практиці.
Наприклад, чоловік (58 років), увечері, вийшовши з власної квартири, наніс ножовий удар молодій людині з компанії, яка щодня, пізно увечері, збиралася під вікнами квартири, голосно розмовляла, сміялася, співала пісні. Це продовжувалося протягом всіх літніх місяців. Незважаючи на неодноразові попередження мешканців дому, компанія продовжувала нічні посиденьки і заважала відпочивати оточуючим.
У останні місяці Г, страждав на безсоння, що було зумовлено напруженою роботою (перед пенсією), дрібними сімейними сварками, загальним невротичним станом в зв’язку з клімактеричним віком. Того вечора Г. прийшов додому, у нього було погане самопочуття, хотілося висипатися, відпочити, а в цей час почалися звичні вигуки з вулиці, заграла гітара, роздався сміх. Г. схопив ніж, яким дружина різала картоплю, вискочив на вулицю. У цей час назустріч з кущів вийшов молода людина (до речі, з цієї компанії). Г.. наніс йому удар ножем в область руки (потерпілий, побачивши людину з ножем, намагався оборонятися, відмахуватися рукою). Після чого Г. прийшов додому і попросив дружину викликати “швидку допомогу” і міліцію. Після судово-психіатричної експертизи, яка визнала Г. осудним, була проведена судово-психологічна експертиза.
Підекспертний в контакт з експертами вступав легко, охоче відповідав на поставлені питання, в тому числі що відносяться до матеріалів карної справи. Аналіз індивидуально-типологічних особливостей Г. виявив достатню силу з боку нервових процесів, але деяку загальмованість, тобто переважання гальмівних процесів над збудливими. Г. відрізнявся помірною товариськістю, комфортністю, була виявлена висока фрустраційна напруженість, тривожність. У побутових і виробничих характеристиках зазначалося, що підекспертний, урівноважений, спокійна людина, відрізняється дисциплінованістю, працьовитістю, стійкими моральними принципами. Підекспертний виявляв схильність уникати конфліктних ситуацій, дій. Що напередодні (за два тижні) обвинувачуваний переніс соматичне захворювання, були прикрощі і на роботі, пов’язані з маленькою зарплатою і зміною начальства. Підекспертний відрізнявся імпульсивним типом реагування на конфлікт (відхід в себе з метою пом’якшення емоційного напруження). Підекспертний досить детально описував ситуацію що трапилася. Амнезії, афективної звуженості свідомості в ситуації, що досліджується у підекспертного не простежувалося. Однак в момент злочину відмічалися виражені емоційні переживання гніву, образи, глибокого невдоволення. У протоколах допитів і в процесі експертизи Г. описував, в якій позі знаходилася жертва, пам’ятав, куди попав ніж, стверджував, що після цього відразу втік викликати “швидку допомогу”. Аналіз динаміки психічного стану підекспертного в момент злочину не виявив у нього стану фізіологічного афекту.
Судово-психологічна експертиза не обмежується простою констатацією факту, був афект або не був. Перед експертом стоїть задача встановлення причинних зв’язків емоційних реакцій Опис психологічних закономірностей виникнення емоційних реакцій у підекспертного допомагає суду і слідству освітити важливі аспекти, що відображають юридичне поняття «раптово виникле сильне душевне хвилювання».
Особлива складність при рішенні цієї задачі виникає у разі кумулятивних афективних реакцій, що наочно представлено в описаному вище випадку з Г. Безпосередня причина афективних реакцій у Г. носила лише провокуючий характер, а справжньою психологічною причиною його вчинку була вся конфліктна ситуація загалом. Афективний вибух у Г. пішов відразу за мотивом, який дозволяв, а саме, появою компанії під вікнами опівночі, але розглядати його ізольовано у відриві від попередніх психотравмуючих чинників, які мали місце у підекспертного, недоцільно. Психологічний аналіз показав, що Г. протягом тривалого часу знаходився в стресовому стані “останньою краплею” в формуванні афективного напруження стало хронічне безсоння в зв’язку з постійним шумом під вікнами. Аналізуючи внутрішню картину злочину, суб’єктивну значущість афектогенного мотиву для підекспертного, психолог ні в якому разі не повинен змішувати її з правовим поняттям. Оцінка об’єктивної сторони скоєного прерогатива юриста.
Важливим є також розмежування фізіологічного афекту від такого емоційного стану, як фрустрація.
Фрустрація, як вже відмічалося, це психічний стан дезорганізації свідомості і діяльності людини, викликаний об’єктивно непереборними перешкодами. Незважаючи на різноманіття фруструючих ситуацій, вони характеризуються двома обов’язковими умовами: ця наявність актуально значущої потреби і наявність перешкод для здійснення цієї потреби. Необхідною ознакою фрустрації є сильна мотивованість особистості до досягнення мети, задоволення значущої потреби і наявність перешкоди, перешкоджаючої досягненню цієї мети.
Поведінка людини в період фрустрації може виражатися в занепокоєнні, в апатії, в агресії і деструкції, в регресії (зверненні до моделей поведінки більш раннього періоду життя).
Необхідно відрізняти псевдофрустраційну поведінку людини від істинної фрустраційної поведінки. Для фрустраційної поведінки характерне порушення мотивованості і доцільності, при псевдофрустраційній поведінці зберігається одна з перерахованих вище характеристик.
Наприклад, людина знаходиться в стані люті, прагнучи досягнути якої-небудь мети. Незважаючи на лють і агресивність такої людини, його поведінка доцільна.
Двоє молодих людей підійшли до незнайомої людини з метою пограбування і попросили його дати прикурити. Незнайомець грубо відмовив в проханні, і вони стали його бити, потім взяли гаманець і втекли. Один з них, який наніс перший удар потерпілому, затверджував, що той образив його і він був в сліпій люті. Однак поведінку цієї молодої людини не можна розглядати як фрустраційне, оскільки він мав певну мету пограбувати потерпілого.
Така псевдофрустраційна поведінка характеризується частковою втратою контролю з боку волі людини, але воно доцільне, мотивоване і зберігає контроль з боку свідомості.
Фрустаційна поведінка це та поведінка, яка не контролюється ні волею, ні свідомістю людини, вона дезорганізована і не має змістовно-смислового зв’язку з мотивом ситуацією. При такій поведінці свобода усвідомлення і волевиявлення обмежена. У зв’язку з цим фрустрацію можна виділити як особливий стан, який може розглядатися юристами як пом’якшувальний чинник.
Наприклад, з постанови відомо, що підекспертна Б., 26 років, знаходячись в неприязних відносинах зі своїм батьком Д., нанесла йому удар ножем в ліву половину грудної клітки, при цьому потерпілий помер на місці. По висновку судово-психіатричної експертизи підекспертна визнана осудною, експерти-психіатри рекомендували провести судово-психологічну експертизу на предмет фізіологічного афекту.
На розгляд експертів були поставлені три питання:
1. Які індивідуально-психологічні особливості підслідній Б.?
2. Як вони могли вплинути на її поведінку в ситуації, що досліджується?
3. Чи можна вважати дії Б. результатом фізіологічного афекту?
У процесі експертизи виявлено, що Б. друга дитина в сім’ї, старша сестра на 13 років старше. Підекспертна характеризувала своє дитинство як безрадісне через систематичні п’янки батька. Старша сестра також п’є, в зв’язку з чим відносини з сестрою негативні. Підекспертна закінчила 8 класів, потім ПТУ, свою спеціальність дуже любить. Має двох дітей. У матеріалах справи вказується на наявність тривалих конфліктів в сім’ї підекспертної в зв’язку з систематичним пияцтвом батька, його агресивною і цинічною поведінкою по відношенню до неї. Основною життєвою потребою для підекспертною була її сім’я (чоловік, якого вона дуже любила, і діти). Все це мало високу значущість для підекспертної. Але хронічна психотравмуюча ситуація в будинку батька значною мірою перешкоджала задоволенню цієї значущої потреби.
Аналіз індивідуально-типологічних і особових особливостей, проведений за допомогою експериментально-психологічного обстеження і вивчення матеріалів карної справи, показав, що тип вищої нервової діяльності підекспертної відноситься до сильного, жвавого, але неврівноваженому, з переважанням збудливих процесів над гальмівними. Рівень інтелектуального розвитку відповідає віку і отриманій освіті. Спостерігається зниження розумової працездатності, що проявляється в зниженні слухово-мовної пам’яті, в підвищеній стомлюваності, лабільності. Це відповідає соматичному (вагітність) і психічному стану Б.. У структурі особистості виявлені емоційна нестійкість, що виявляється в недостатньому самоконтролі поведінки, в схильності до імпульсивних реакцій. Спостерігається самостійність, відповідальність, довірливість, наполегливість в досягненні поставленої мети. У ситуації конфлікту схильна до зовнішньо обвинувачуваних реакцій з підвищеною фіксацією на виникаючих перешкодах. Аналіз даних показав стійку тенденцію підекспертної до зняття емоційного напруження через підвищену дратівливість, недостатньою саморегуляцією і слабку здібність до пошуку адекватних способів виходу з конфлікту.
Напередодні злочину підекспертна повернулася додому від свекрухи, де тимчасово знаходився її старший син. У будинку батька була її старша сестра, з якою батько випивав на кухні. Підекспертна, не зважаючи уваги на родичів, погодувала дитину і уклала його спати, потім взяла собаку, яка належала їй, і вийшла з нею на вулицю. Коли на вулиці з’явилася сестра з батьком, собака стала голосно гавкати і стрибати на сестру. Батько став кричати на підекспертну, махати руками, загрожувати, що “задушить псину”, при цьому став виривати поводок у підекспертної, відштовхувати її. Сестра також лаялася на Б. Після того як всі увійшли в будинок, підекспертна пішла на кухню пити чай, а батько продовжував голосно лаятися в своїй кімнаті. Підекспертна взяла ніж, щоб намазати булку маслом. До неї долинав гучний крик батька. Підекспертна з ножем пішла в його кімнату, щоб нагадати про дитину, яка спить. Батько кричав, передрікав, що народиться виродок, обзивав її. Побачивши дочку з ножем, став кричати ще більше, відштовхнув її до дверей. Підекспертна нанесла йому удар ножем, після чого пішла в спальню до плачучої дитини. Заспокоїла його, сказала матері, щоб вона викликала “швидку допомогу” і міліцію.
Проведений аналіз показав, що в момент злочину підекспертна знаходилася в стані високого нервового та психічного напруження, однак обмеження сприйняття, порушення контролю над ситуацією у неї не спостерігалося. Вона затверджувала: “Відчула, як увійшов ніж, відчуття неприємне”. Не спостерігалося також стереотипності дій, порушень їх довільності. Підекспертна сама вийняла ніж з тіла батька, почула, що плаче дитина, пішла в кімнату, щоб заспокоїти його, після цього порадила матері викликати “швидку” і міліцію, вимила ніж і поклала його на місце. У постафективній стадії глибокої психічної астенії не спостерігалося. Підекспертна пішла до сусідки чекати приїзду міліції, покурила з нею, потім, почувши, що плаче дитина, повернулася додому. Експерти прийшли до висновку, що емоційні реакції підекспертної не досягли глибини фізіологічного афекту. Однак самі дії Б. відрізнялися раптовістю і імпульсивністю. У постафективній стадії спостерігалася відсутність інтелектуальної і фізичної виснаженості. На особливості поведінки Б. в ситуації, що досліджується вплинуло високе афективне напруження, що є у неї, в зв’язку з хронічною конфліктною ситуацією в сім’ї, а також низький рівень її психічної адаптації, внаслідок загальної емоційної нестійкості, яка в останні місяці посилилася вагітністю. Висока нервово-непсихічна напруженість (фрустрація) сприяла дезорганізації поведінки підекспертної в ситуації, що досліджується, істотно обмежувала свободу волі.
Дослідження осіб, що здійснили злочини в стані фрустрації, виявили у них основні особові і поведінкові характеристики, що приводять до злочину. Це глибока емоційна втягнутість в ситуацію, тенденція оцінювати свої потреби як високозначущі, недостатня адекватність поведінки. Підвищена емоційна втягнутість в ситуацію виявляються у них в емоційному відгуку на будь-які, навіть неістотні стимули.
Фрустрація виявляється не тільки в агресивних формах поведінки. У деяких випадках спостерігається “відхід в себе” (емоційне замикання) з метою ослаблення емоційного дискомфорту. Іноді спостерігається регресивні форми поведінки.
На специфіку поведінкових реакцій істотний вплив надають особові характеристики, особливо міра емоційної стійкості. Емоційна нестійкість є істотним чинником, який приводить до фрустрації, вона виявляється у суб’єкта в підвищеній чутливості і емоційній дратівливості, в підвищеній збудливості, в нестачі самоконтролю і тривожної самооцінки.
Тенденція оцінювати індивідуальні потреби високозначущими у фрустрированій особистості зумовлена як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. Внутрішній чинник визначається інтелектуальними і особовими характеристиками підслідних. Дослідження показали, що такі особистості характеризуються неадекватною самооцінкою, низьким рівнем психічної адаптації, егоцентризмом, ригідністю, слабкими комунікативними якостями. При чому якщо при фізіологічному афекті і стресовому стані визначальну роль в розвитку динаміки цих станів грає зовнішній чинник, то стан фрустрації пов’язаний з внутрішнім чинником з особовою структурою об’єкта. Стан фрустрації може сприяти виникненню сильного душевного хвилювання, і його можна розглядати як пом’якшувальна провину обставина.
Ефективна оцінка цих станів залежить не тільки від професійного досвіду психолога, а також від об’єму і якості інформації про особистість, поведінку підслідного в ситуаціях злочину, що вивчаються, представлену в матеріалах карної справи.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 29 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |