Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Соціально-психологічні характеристики військового колективу

Читайте также:
  1. I. Клинико - эпидемиологические характеристики геморрагических лихорадок и геморрагической лихорадки с почечным синдромом.
  2. I. Сущность общественного мнения, его характеристики и проблемы изучения.
  3. Quot; Русская правда" как источник для характеристики социально-правовой структуры древнерусского общества.
  4. Акции: определение, характеристики, удостоверяемые права
  5. Антикризисный менеджмент. Характеристики антикризисного управления
  6. Билет 5: Основные характеристики правового государства
  7. Биомеханические характеристики движений (на примере борьбы)
  8. БОЕВЫЕ ХАРАКТЕРИСТИКИ ОБЫЧНОГО ОРУЖИЯ
  9. В экономической литературе выделяется более десятка критериев для характеристики структуры и системы рынка, его классификации.
  10. В яких відповідях названі показники (характеристики) злочинності?

Розглядаючи фактори формування особистості, у другій тему нашого курсу лекцій, ми визначили, що такими є – біологічний, соціальний, виховний та діяльнісний.

Дія соціального фактору на особистiсть відбувається через соціальне сеpедовище, а саме через piзнi спiльноти, тобто через гpупи.

Сучасне суспільство складається з великої кількості різноманітних соціальних груп, що розрізняються за цілям і змістом діяльності, за способами об’єднання, за характером функціонування тощо. У системі існуючих суспільних відносин кожна з них займає своє певне місце.

У соціальній психології здійснено чимало спроб класифікації груп. При цьому застосовувались найрізноманітніші класифікаційні засади: рівень культурного розвитку, тип структури, завдання та функції, переважний тип контактів, час існування групи, принципи її формування тощо.

Найзагальнішою є класифікація груп на умовні та реальні. Умовна (номінальна) група – група, яка виокремилась з інших за суттєвою, але формальною ознакою (освіта, вік, стать, професія, політична, етнічна чи релігійна приналежність). Члени такої групи можуть не перебувати один з одним у безпосередній взаємодії. Це скоріше статистична, ніж психологічна група (жінки, пенсіонери, фермери, католики, робітники, військовослужбовці, юристи, українці тощо).

Виокремленню, так званих, реальних групспонукав об’єктивний процес обміну діяльністю та її результатами. Реальна група утворилась для досягнення спільних цілей, на основі поєднання зусиль, які необхідні для спільної діяльності. Виходячи з цього, реальну групу можна визначити як реально існуючу спільність людей, які взаємодіють між собою, об’єднані спільною діяльністю, цілями, інтересами, потребами. Для того, щоб стати реальною групою, така спільність повинна мати і усвідомлювати мотивовану мету діяльності, володіти, необхідними для групової діяльності, знаннями, уміннями та навичками, закріпленими в досвіді, способами підтримки і вияву групової єдності. У реальній групі обов’язкове психологічне спілкування, за допомогою якого стають можливими групові рішення, оцінки, думки, “спільна мова” між членами групи, емоційна і вольова єдність.

Реальні групи в свою чергу поділяються на природні та лабораторні. Лабораторною називається група, яка створена спеціально для проведення якого-небудь дослідження. А природною називають групу, яка існує в реальних життєвих умовах.

Реальні групи, за кількісною характеристикою, можуть бути малочисельними або багаточисельні. Відповідно їх називаються малими та великими.

У малій групі спілкування її членів відбувається безпосередньо. Велика група характеризується опосередкованим, здебільшого анонімним характером спілкування, що зумовлено значним розміром групи і неможливістю прямого контакту членів групи один з одним.

Великі групи у свою чергу поділяються на організовані, до яких належать нації, народності тощо, і неорганізовані, що характеризуються стихійністю виникнення, наприклад, натовп.

Взаємодія членів групи може бути тимчасовою (демонстрація) і постійною (бригада, шкільний клас, військовий підрозділ). У зв’язку з цим виокремлюють тимчасові та постійні групи.

Взаємодія у малій групі, також може бути організованою і неорганізованою. Відповідно розрізняють групи організовані (формальні) і неорганізовані (неформальні). Ці два типи груп можуть трансформуватися (наприклад, група друзів може створити громадську організацію). Таким чином “неформальна група” – це завжди соціально-психологічна група, для якої характерні тісні особистісні взаємовідносини і постійні контакти. Організованість передбачає певну структуру групи, наявність статуту чи регламенту організації з правами та обов’язками члені групи як у середині, так і поза нею.

Розглянемо більш детально малу групу та соціальні процеси, які відбуваються в ній.

Мала група виникає, як правило, на основі спільної діяльності, спільних інтересів її членів. Між ними підтримуються особистісні контакти. Члени групи перебувають у постійній взаємодії один з одним. Це приводить до формування групових поглядів і норм поведінки. Кількість осіб, що входять у малу групу, не залишається постійною. Нижня її межа, природно, не може бути менше двох осіб. А верхня відповідає тому рівню, на якому зберігаються і найбільш активно підтримуються міжособистісні контакти, виявляється взаємний вплив членів групи, а тому кількість малої групи не перевищує 20-30 чоловік.

У ряді випадків кількісний склад малої групи може повністю збігатися із чисельністю невеликого військового підрозділу, наприклад, екіпажа корабля, відділення.

У свою чергу, малі групи підрозділяються на формальні й неформальні. На відміну від формальних груп, структура яких визначена офіційно, неформальні групи виникають стихійно і можуть існувати в середині більшої за розміром групи.

За особистою значимістю малі групи діляться на, так звані, групи членства та референтні групи.

Референтною (від латинського “referens” – такий, що передає, повідомляє) називається реальна або умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном і на норми, думки, цінності і оцінки якої він орієнтується в своїй поведінці і самооцінці. Така група виконує переважно нормативну та порівняльну функції. Нормативна функція проявляється в мотиваційному впливі, а порівняльна проявляється в перцептивних процесах, тобто виступає в якості еталона, за допомогою якого індивід може оцінити себе та інших.

Групою членства називають групу, як мiсце перебування iндивiда в соціумі, яке вiддалене вiд його настанов та цiннiсних орієнтацій. Iнакше кажучи в такій групі людина просто зберігає членство.

За рiвнем розвитку видiляють групу-конгломерат, асоціації, групи-кооперації, корпорації та групи (низький рiвень розвитку) та колективи (високий рiвень розвитку).

Група-конгломерат (від латинського “conglomeratus” – нагромаджений)– це сукупність певної кiлькостi людей (осiб), якi ранiше не були мiж собою знайомi та опинилися в одному простоpi, в один i той же час (наприклад, молоді військовослужбовці на курсi молодого бiйця або вiйськовий пiдроздiл, який формується з вiйськовослужбовцiв одного перiоду служби). На цьому етапi група дістає назву, наприклад, військовослужбовці першої роти.

З плином часу, з розвитком міжособистісних відносин група-конгломерат досягає рівня групи-асоціації.

Так, асоціація (від латинського “associatio” – сполучення, з’єднання) – група, в якій відсутні об’єднуюча діяльність, організація і управління, а ціннісні орієнтації, які опосередковують міжособистісні відносини, проявляються в умовах групового спілкування. На рiвнi асоціації військовослужбовці об’єднані спiльною метою, але не всі однаково сприймають її, дiяльнiсть групи здійснюється, хоча дiї її членiв ще нескоординовані та вiдокремленi. Така група постiйно потребує впливу командирiв, актив лише починає складатися. Особистiснi стосунки налагоджуються достатньо швидко, але лише у виглядi емоційної припустимості, вони ще не опосередковуються змістом службової дiяльностi.

Розвиваючись група-асоціація досягає нового рівня – рівня кооперації.

Група-кооперацiя характеризується чiтко вираженою єдністю дiй членiв групи, спільністю поглядів, на основі її цiнностей, прагненням до них. Крім цього, вона вiдрiзняється успішно дiючою органiзацiйною структурою, високим рiвнем групової пiдготовленостi та спiвробiтництва, мiжособистiснi вiдносини і групове спiлкування мають дiловий характер, пiдпорядкований досягненню високого результату у розв’язанні конкретного завдання.

Вiд кооперації до колективу група проходить рiвень автономiзацiї, що характеризується високою внутрішньою єдністю в усіх загальних якостях, крім iнтергрупової активності. Саме на цьому етапi члени групи iдентифiкують себе з нею (“моя група”). Проте гpупа-автономiя може вiдiйти вiд колективу до корпорації. Це можливо в тому випадку, якщо вiдбувається гiперавтономiзацiя, тобто вiдокремлювання. Корпорація (від латинського“corporatio” – об’єднання, спільність) – організована група, яка характеризується замкнутістю, максимальною централізацією та авторитарністю керівництва. Така група протиставляє себе іншим соціальним спільнотам на основі своїх вузько індивідуальних інтересів. Гіперавтономізація призведе до замкнутості, i група почне протиставляти себе iншим групам та досягати мети у будь-який спосіб, у тому числі і за рахунок iнших груп. Група перетворившись на корпорацію, спрямовує свою дiяльнiсть на вузькогрупові егоїстичні цiлi. У корпораціях вiдсутня узгодженність їхньої мети з цiлями та завданнями суспiльства. Груповi цiлi можуть бути навiть антисоцiальними (наприклад, бандитські угруповання, крайньорадикальні релiгiйні секти).

Соціально-психологічний механізм впливу подібних груп на особистість військовослужбовця допомагає військовому юристу зрозуміти, чому він вчинив правопорушення, іноді навіть всупереч своїм особистим інтересам. Знання соціально-психологічних механізмів, які відбуваються у військових підрозділах допомагає розібратися в істинних причинах протиправної поведінки військовослужбовця, побачити приховані мотиви, що підштовхнули його до такого вчинку.

Поряд з поняттям групи у вітчизняній психології широко використається поняття колективу. Далеко не всяка група може вважатися колективом. Колектив (вiд латинського “сollektivus” – збірний)– це соціальна спільність людей, які об’єднані на основі загальних цілей і завдань у процесі їх спільної суспільно корисної діяльності. У колективі, між його членами, активно функціонує система міжособистісних відносин. Різновидом колективу є військовий колектив.Колектив це найвищий рівень розвитку групи

Військовий колектив – це об’єднання військовослужбовців даного підрозділу (частини) на основі їх спільної військової служби, загальних, ідейно-моральних принципів, військового обов’язку, військового товариства з метою захисту Батьківщини під керівництвом командира-єдиноначальника.

Військовий колектив, як спільність людей об’єднаних спільною діяльністю ідейно-моральними принципами, військовим обов’язком має свої соціально-психологiчні якості, якими є: згуртованість, соціально-психологiчний клімат та висока потенційна ефективність

Так, згуртованістьколективу проявляється в тому, що всі зусилля його членiв об’єднанні прагненням досягти соціально важливих цiлей. Згуртованість сприяє виконанню суспільно корисної дiяльностi. Так відомий російський психолог А.В.Петровський визначає згуртованість як “цiннiсно-орiєнтацiйну єдність”, яка має вигляд системи внутрішньогрупових стосунків, що виявляє ступiнь збігу оцінок, настанов i позицій групи щодо об’єктiв (осiб, завдань, iдей, подій), найбільш важливих для групи в цiломую

Показниками згуртованості групи є: стиль лiдерства; процес прийняття групових рiшень; характер взаємовідносин мiж членами групи; ступiнь подібності в настановах i поглядах щодо спiльної дiяльностi та емоційних переживань; особистiснi особливості членiв групи та їх психофізіологічна сумiснiсть; результати спiльної дiяльностi тощо.

Соціально-психологiчний клiмат (СПК) – домінуючі, вiдносно стійкі настрої та судження колективу, що вiдображають його умови життєдіяльності. Соціально-психологічний клімат можна розглядати як результат групової сумiсностi, що характеризується соціально-психологiчними показниками згуртованості групи військовослужбовців, яка забезпечує задоволеність i безконфліктність спiлкування. СПК виражається в стилі спiлкування членiв військового колективу.

Основними факторами, що обумовлюють соціально-психологічний клімат у колективi є: мiжособистiснi стосунки; мiжособистiсна сумiснiсть; стиль управління колективом; вплив вищестоящих адміністративних та iнших органiзацiй; характер i якiсть сумiсної дiяльностi; своєчасне забезпечення особового складу всіма видами постачання. На СПК суттєво впливають формальні та неформальні мiжособистiснi стосунки військовослужбовців у процесi їхньої сумiсної дiяльностi.

Соціально-психологічний клімат у військовому колективi може бути позитивним i негативним. СПК здебільшого має стійкий характер, вiдносно велику енергію. При цьому чимало часу, цілеспрямованих зусиль потрібно для формування оптимального СПК, але значно менше – щоб його зруйнувати.

Висока потенційна ефективність – характеризується творчою здатністю до самоорганiзацiї, самоуправління, самовдосконалення і зумовлена сприятливими умовами для виявлення здібностей кожного, взаємною вiдповiдальнiстю, взаємовиручкою та взаємним доповненням. Потенційна ефективність вiйськового колективу повністю проявляється в сумiсностi, злагодженості, взаємодопомозі, виконання в разi потреби функцій товаришiв по службi, у тому числі і командирiв.

Військовий колектив характеризується цілим рядом інших особливостей, до яких насамперед відносяться:

· спільна діяльність, основним завданням якої є збройний захист Батьківщини;

· правова регламентація діяльності, неухильне виконання статутних норм і правил поведінки членів колективу з чіткою регламентацією взаємин між ними;

· сувора штатно-організаційна, субординаційна структура з єдиноначальністю командира підрозділу;

· детальна регламентація спільного побуту військовослужбовців, обмеженість сфери їх особистих контактів за межами військової частини, особливо для військовослужбовців строкової служби;

· правовий режим комплектування військових колективів частин і підрозділів, що визначає особливий порядок зарахування в той чи інший колектив нових його членів і виключення з нього осіб, що прослужили необхідні терміни служби або вибувають з нього за іншими обставинами.

Розглянемо деякі соціально-психологiчнi явища вiйськового колективу, якi вiдiграють неабияку роль у життєдіяльності вiйськового пiдроздiлу, особливо – у бойовій ситуації.

Колективний настрій – складний загальний емоційний стан, сукупність спiвпереживань, які значною мiрою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психiчних проявiв, як окремих воїнiв, так i пiдроздiлу в цiлому.

Дослідження вiтчизняних та зарубіжних психологів свідчать, що за доброго настрою, продуктивність праці зростає на 30 i бiльш вiдсоткiв, а за поганого – знижується на 45-50 вiдсоткiв.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить вiд його фiзичного стану i самопочуття, то настрій групи явище, яке пiдпорядковується соціально-психологiчним закономiрностям. У вiйськовому пiдроздiлi вiн передусім залежить вiд соціально-психологiчного клімату, стилю керівництва тощо.

Наявність у групi (колективi) спiльного розумiння важливих для неї речей та явищ вiдображає громадська думка, тобто така думка, що склалась у вiйськовому колективi, і яка виступає реальною i дiйовою силою та виконує iнформацiйну, виховну, оціночну функції.

Загальна думка у вiйськовому колективi утворюється пiд впливом, як об’єктивних, так i суб’єктивних факторiв. Умовою цього процесу є взаємодія вiйськовослужбовцiв мiж собою. Колективна думка висловлюється, у першу чергу, в публічних виступах командирiв. Вони задають тон у формуванні громадської думки.

Проте, поряд з офіційною думкою у вiйськовому колективi iснує і неофіційна думка, яка, як правило, публічно не проголошується. Ця думка може не збігатися з офіційною i навіть суперечити їй. Частіше таку думку формують недостатньо виховані вiйськовослужбовцi, окремі мiкрогрупи негативного спрямування. Така думка не сприяє згуртуванню вiйськового колективу, а навпаки, є дестабілізуючим його фактором. Тому, військовому юристу при розслідуванні злочинів та правопорушень вкрай необхідно з’ясувати як офіційну та так і неофіційну громадську думку стосовно даного протиправного вчинку.

Пiдтриманню позитивної громадської думки сприяють традиції, якi являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дiй i спiлкування вiйськовослужбовцiв, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи.

Традиції не виникають на порожньому мiсцi. В своєму становленні і закріпленні вони проходять ряд етапiв. Поштовхом є виникнення певної проблеми, яку необхідно вирiшити будь-яким чином.

Ця проблема виникає через вiдповiдну потребу (наприклад, необхідністю вшанування певних дат, якi мають велике значення для солдата). Ця потреба, яка має велике емоційне забарвлення, стає життєвою необхідною для групи.

За соціальною спрямованістю можна виділити позитивні та негативні традиції. При цьому слід мати на увазі, що традиції дуже живучі і швидко передаються.

Традиції виконують регулюючу функцію та функцію емоційного задоволення.

Традиції класифікують за: змістом видiляють – бойові, трудові, спортивні, побутові тощо; при належністю до рiзних спiльностей – професійні,територіальні, національні, внутрішньоколективні тощо; сферами прояву – моральні, правові, релігійні, художні тощо; за соціальною спрямованість – просоціальні (святкування дня частини) та асоціальні (традиції які пов’язані з позастатутними відносинами).

Hаступним важливим аспектом психологiї вiйськового колективу є взаємовідносини i проблема лiдеpства.

Взаємовідносини у групi - це рiзнi види стосунків особистості та мiкрогруп у формi розподілу внутрішньогрупових ролей та обов’язків.

Такий розподіл ролей та обов’язків у будь-якiй групi пов’язаний з предметом суспільної дiяльностi, так як вона передбачає чiткий розподіл обов’язків мiж членами даної групи та добросовісне виконання кожним своїх обов’язків. У зв’язку з цим, що бiльшiсть видiв людської дiяльностi передбачає колективну форму дiй, то така дiяльнiсть потребує конкретизації дiй кожного члена групи. Пiсля такого розподілу обов’язків та визначення ролей кожного члена групи pозпочинається конкретна дiяльнiсть кожного з них щодо забезпечення групової дiяльностi.

Роль – це, як правило, необхідний для групи та пов’язаний з iндивiдуальними особливостями особистості тип поведінки, схвалений групою, тобто це комплекс зразків поведінки, пов’язаних iз виконанням певної функції. Роль пов’язана певним чином з iншими ролями. Знаючи розподіл ролей, ми можемо передбачити можливу поведінку їх носіїв. Iнакше кажучи, роль – це система очікувань, коли кожен член групи очікує вiд iнших членiв групи виконання ними певних ролей, без яких неможлива цiлеспрямована ефективна спільна дiяльнiсть. Можна сказати, що iснує такий розподіл ролей та їх виконання, коли окремий член групи через об’єктивні або суб’єктивні причини не виконує своєї ролі, тобто не виправдовує системи очікувань, виникає конфлікт.

Природа конфліктів у рядi випадків полягає в тому, що окремі вiйськовослужбовцi недостатньо пiдготовленi до виконання ролей, тобто вони не виправдовують систему очікувань i пiдводять товаришiв по службi.

Iз роллю військовослужбовця в пiдроздiлi тiсно пов’язаний його ранг, тобто його владні повноваження, якими вiн розпоряджається вiдносно iнших членiв пiдроздiлу. Iдеальний варiант виходить тоді, коли якiсть виконання обов’язків узгоджується системою очікувань. Тим вищий відсоток такого збігу, чим вища авторитетність окремого воїна, тобто його статус серед товаришiв по службi. Соціальний статус (від латинського “status” – стан, положення) це об’єктивне місце індивіда або групи в соціальній системі у відповідності з їх характеристиками (природними, професійними, етнічними тощо). Соціальний статус це і стан суб’єкта в системі міжособистісних відносин, яке визначає його права, обов’язки та привілеї.

 

2.2. Психологія міжособистісних взаємин у військовому колективі 20 хв.

Міжособистісні взаємини військовослужбовців, що існують у військовому колективі, у цілому є відображенням суспільних відносин, оскільки особистість військовослужбовця зв’язана незримими узами із суспільством, з тими процесами, які відбуваються в ньому, незалежно від того, який характер вони носять – динамічний або застійний, позитивний або негативний.

Негативні явища в нашій країні, які серйозно торкнулися соціальної сфери, і підривають ідейні та моральні цінності – “занепад суспільної моральності”, алкоголізм, наркоманія, злочинність, хабарництво, зловживання владою, інші негативні явища (бездуховність, скептицизм, ослаблення поваги до праці), особливо серед молоді, не могли не торкнутися і армійського середовища, не могли не виявитися у взаєминах військовослужбовців. Однієї з таких гострих у соціально-психологічному, правовому плані є проблема так званих “нестатутних” відносин.

У військовій психології розроблені принципи міжособистісних взаємин військовослужбовців. До них відносяться принципи єдиноначальності, суворої субординації, військового товариства, гуманного відношення до людини. На основі цих принципів будуються взаємини між начальниками і підлеглими, серед яких особливий інтерес представляють відносини офіцерів зі своїми підлеглими, а також відносини в ланці “сержант - рядовий”.

Відносини офіцерів, сержантів з підлеглими військовослужбовцями, як правило, будуються на основі суворої субординації, взаємоповаги, усвідомлення кожним свого військового обов’язку, необхідності дотримання вимог військової присяги, військових статутів. Важливим складовим елементом цих відносин є авторитет командира, в основі якого лежать його високі морально-етичні якості, професіоналізм, знання потреб своїх підлеглих і турбота про них. Тільки при цьому умові висока вимогливість начальника сприймається підлеглими як об’єктивна необхідність, без якої не може існувати військовий колектив.

Факторами, що негативно впливають на характер взаємин начальника з підлеглими, є: недовіра до них, зарозумілість, брутальність, безтактність, які не мають нічого спільного з суворістю. Особливу небезпеку представляють образи, тим більше, якщо вони супроводжуються насильницькими діями, у результаті чого принижується честь та гідність не тільки громадянина, але і воїна - захисника Батьківщини.

Подібного роду порушення статутних правил взаємин частіше зустрічаються в ланці “сержант - рядовий”. Причинами цього є: низький рівень вихованості сержантів, відсутність турботи про підтримку їхнього авторитету, зниження контролю за службовою діяльністю молодших командирів, недоліки в підборі осіб, які висунуті на сержантські посади.

Особливо небезпечними за своїми наслідками можуть бути дії сержантів, які під видом високої службової вимогливості вдаються до недозволених методів впливу на своїх підлеглих, будуючи з ними взаємини на основі не передбачених законами привілеїв для тих, хто відслужив більший термін служби. З такими фактами може зустрітися слідчий військової прокуратури при розслідуванні правопорушень, що підпадають під ознаки ст.ст. 232-238 Кримінального кодексу України, а також при розслідуванні військових злочинів, що зазіхають на порядок проходження військової служби (глава ХІ ККУ), причинами здійснення яких могли бути неправомірні дії начальника.

Поряд із зазначеними відносинами по лінії “начальник - підлеглий” у військових колективах має місце широко розвинена система міжособистісних відносин військовослужбовців при відсутності між ними порядку підлеглості. Ці взаємини обумовлені цілим рядом обставин: характером службових обов’язків; сформованою системою емоційних відносин, які грунтуються на дружбі або, навпаки, на взаємній антипатії. Великий вплив на ці відносини здійснюють терміни служби, національна приналежність, земляцтво.

Особливої уваги військового юриста заслуговують негативні взаємини серед військовослужбовців строкової служби, особливо такі, в основі, яких лежать порушення статутних правил (які в засобах масової інформації називаються “нестатутними взаємовідносинами”, “дідівщиною”), які проявляються в перекладанні важких, малоприємних обов’язків на молодих воїнів, які змушені обслуговувати (забирати постіль, прати форму тощо) тих, хто завершує службу. Такі негативні взаємини проявляються, нажаль, і в образах та знущаннях “стариків” над молодими, нанесенні їм побоїв, на іншому насиллі.

Уже в самих виразах: “нестатутні взаємовідносини, “дідівщина” – відображається або просте прагнення зменшити суспільну небезпеку всього, що криється за цим, або нерозуміння соціально-психологічної сутності таких явищ. Тому правильніше було б визначити їх як антистатутні відносини, оскільки вони спрямовані насамперед проти статутних правил взаємин між військовослужбовцями, дотримання ними військової честі.

Антистатутні відносини – це міжособистісні взаємини військовослужбовців, які, отримуючи домінуюче положення в системі зв’язків по службі нейтралізують статутні відносини, підривають порядок підпорядкованості, дотримання військової честі та носять антигромадський, протиправний характер.

Про появ антистатутних відносин у колективі військовослужбовців свідчать такі процеси і явища:

· в середині військового колективу різко зростає провідна роль референтних (неформальних) груп в складі їх, переважно, військовослужбовців останніх періодів служби (“дідів”);

· підвищується вплив на військовий колектив неформальних лідерів із числа “дідів”, незалежно від їхнього військового звання, аж до повної підміни ними осіб сержантського складу, особливо тих хто має невеликий термін служби. Найбільш помітний цей процес у вечірній час після залишення підрозділу офіцерами;

· відбувається подальший штучний поділ (стратифікація) військовослужбовців на різні категорії залежно від строків призову на військову службу з нерівномірним наділенням їх “правами” і “обов’язками”, які не передбачені статутами Збройних Сил України, аж до безумовного підпорядкування “молодих” “дідами”

· у повсякденному спілкуванні військовослужбовців широке поширення отримує жаргон, що містить велику кількість різноманітних слів і висловів образливого характеру, що є своєрідними засобом соціального протиставлення і закріплення антистатутних відносин у військовому колективі. Військовослужбовці, що активно користуються таким жаргоном, тим самим демонструють своє схвалення антистатутних відносин, свої “права” та привілейований стан;

· у міжособистісні відносини військовослужбовців впроваджується певна система насильства, що носить у ряді випадків ритуальний характер, та яка спрямована на придушення психіки людини, її прагнення вчинити опір приниженню власної гідності. Все це може викликати у осіб, що піддаються такому насильству, різні нервово-психічні розлади, психосоматичні захворювання і може закінчитися різного роду надзвичайними подіями.

Небезпека насильницького впливу на особистість молодого воїна значною мірою збільшується, якщо це відбувається на початку військової служби, у період його соціальної адаптації до нових для нього армійських умов життя та побуту. Так, осіб, що відрізняються нервово-психічною нестійкістю, з яскраво вираженими формами акцентуації характеру, під впливом таких психотравмуючих факторів легше виникають розлади психіки, які, у свою чергу, можуть стати причиною гострих конфліктних ситуацій кримінального характеру.

У поведінці таких осіб частіше спостерігаються ознаки депресії: загальмованість, сповільненість при переключенні уваги, знижене емоційно-вольове тло, пасивність, низький рівень включеності у виконання службових обов’язків, підвищена стомлюваність, знижена пізнавальна активність. Зовні такі особи виглядають відчуженими, прагнучими відгородитися від навколишніх, замкнутими.

У деяких випадках на тлі стійкого депресивного стану у осіб, що піддаються образам, за механізмом кумулятивного афекту, можуть відбуватися афективні розрядки у вигляді імпульсивних дій, у відповідь, навіть з незначних причин. Небезпека такого роду ситуацій значно збільшується, якщо військовослужбовець знаходиться у складі варти або в інших ускладнених умовах військової діяльності, пов’язаних з доступом до вогнепальної зброї, боєприпасам.

Як і будь-який соціальний процес, антистатутні відносини характеризуються динамічністю. Залежно від ступеня залучення в них військовослужбовців підрозділу, від їх ставлення до виконання рольових функцій, від позиції, яку зайняло командування, і умов служби, армійського побуту антистатутні відносини зазнають певних змін.

Найбільш тривожними періодами в розвитку антистатутних відносин є перше півріччя з моменту прибуття молодого поповнення в підрозділ, а також три-чотири місяці, що передують черговому звільненню в запас.

В першому випадку відбувається не тільки адаптація молодого поповнення до нових умов, але й “звикання” його до домінуючої ролі тих, кому залишилося служити останні півроку-рік, з їх “привілейованим” положенням, з їх “правом” вимагати беззаперечного підкорення та послуху собі молодих військовослужбовців, з демонстрацією цього “права” у вигляді різних дій, що ображають гідність, на які забороняється не тільки відповідати протестом, але й скаржитися командуванню. Саме в цей адаптаційний період молодим військовослужбовцям особливо необхідна спільна профілактична робота командування, виховних органів, військових юристів.

У розвитку антистатутних відносин умовно можна виділити дві основні стадії.

Початкова стадія характеризується досить розвинутими емоційними контактами військовослужбовців. З розвитком контактів відбувається своєрідна “примірка” на себе ціннісних орієнтацій групи, з якою вони себе ототожнюють.

У цей період йде стихійний процес розподілу неформальних ролей із супутніми їм рольовими очікуваннями в системі міжособистісних відносин, оволодіння цими ролями; відбувається процес соціальної адаптації військовослужбовців. Виділяються найбільш активні виразники ціннісно-орієнтаційної єдності, що формується, спрямованої на поширення антистатутних відносин. Паралельно впроваджується жаргон, який зовні відображає поділ військовослужбовців за категоріями, тобто відбуваються спроби підкорити собі щойно призваних військовослужбовців, тим хто відносить себе до “дідів”, “дембелів” і т.д.

На цій стадії такі дії “стариків” ще не носять відкрито протиправного характеру і тому не завжди помітні. Поки що вони охоплюються так званою “системою дрібних виключень” в якості засобу, за допомогою якого підкреслюється особливе положення “стариків” у військовому колективі.

Спочатку така “система виключень” скоріше виконує своєрідну сигнальну функцію, виділяючи із загальної маси військовослужбовців тих “стариків”, які можуть користуватися привілеями, у тому числі і за рахунок інших. Потім поступово ця система стає способом приниження, молодих військовослужбовців. Вона містить у собі “право” “старика” не тільки, наприклад, не ходити на фізичну зарядку та відбирати кращі порції під час прийому їжі, але і змушувати “молодих” виконувати за себе непрестижні господарські роботи, робити “старикам” особисті послуги.

З боку, при поверхневому спостереженні за життям військового колективу, початок розвиток антистатутних відносин може бути не помітним. В цьому і полягає небезпека цієї стадії, оскільки в даний період відбувається зміцнення антиуставних відносин, підміна ними міжособистісних відносин військовослужбовців, заснованих на статутних положеннях. Саме в цей період командуванню легше всього припинити подальший розвиток антистатутних відносин. У противному випадку у військовослужбовців може зформуватися думка про неминучість їхнього існування, а, отже, і марності опору їм.

Друга стадія наступає, коли абсолютна більшість членів військового колективу починає розділяти загальну ціннісну антисуспільну орієнтацію, що виправдує нерівноправне положення військовослужбовців, що закріплюється у своєрідному “внутрішньогруповому кодексі поведінки”. В результаті одні з військовослужбовців (“діди”) активно включаються, у відповідну цій орієнтації, протиправну діяльність, або мовчазно схвалюють її, інші (“молоді”) підкорюються своєму безправному положенню.

Критерієм того, що антистатутні відносини досягли свого вищого рівня розвитку, є той факт, що насильство стає, по суті, єдиною основою, що регулює взаємини військовослужбовців різних строків призову. До насильства вдаються, щоб довести всім членам військового колективу його неминучість. Насильство стає самоціллю. Насильство – заради насильства. Це може виражатися і у ритуалі “солдатської присяги”, який принижує честь та гідність особистості молодого військовослужбовця. Дана “присяга” вимагає виконання безглуздих, образливих вимог. Цей період характеризують “розваги”, які принижують гідність військовослужбовця, і які відбуваються переважно у нічний час, за відсутності представників офіцерського корпусу.

Характерним для даної стадії – яскраво виражена провідна роль негативно орієнтованих неформальних лідерів, які схвалюють придушення найменшого протесту із сторони молодих військовослужбовців, чим ще сильніше закріплюється їх принизлива залежність від “стариків”.

Розуміння динаміки та механізмів розвитку антистатутних відносин, передбачення їх можливих наслідків дозволяє (навіть на цій стадії) вживати заходів, які спрямовані на запобігання вчиненню тяжких злочинних діянь.

Розвиток антистатутних відносин з переходом їх у другу стадію свідчить про виникнення у підрозділі криміногенної ситуації. Така криміногенна ситуація може розв’язатися у будь-який момент, така емоційно напружена ситуація може вибухнути від найменшого приводу небезпечними злочинами проти особистості з тяжкими наслідками. Така ситуація не може не розглядатися як надзвичайна, вона потребує негайного втручання аж до притягнення винних до кримінальної відповідальності і проведення в профілактичних цілях цілого комплексу організаційно-виховних заходів.

2.3. Психологічні особливості мікрогруп з антисуспільною спрямованістю та методи роботи з ними 30 хв.

Як ми вже відзначали, неформальна структура військового колективу може містити в собі декілька мікрогруп військовослужбовців, що виникають стихійно на основі спільних інтересів, земляцтва, за національними та іншими ознаками. Ці групи постійно розвиваються: одні з них припиняють своє існування, інші змінюють свій чисельний склад (збільшуються або зменшуються), виникають нові мікрогрупи. Деякі такі групи можуть займати в колективі лідируюче положення. Від їх спрямованості, ціннісних орієнтацій багато в чому залежить мікроклімат у військовому колективі, рівень військової дисципліни і навіть боєздатність підрозділу.

Практика свідчить, що у тих випадках, коли слабке керівництво колективом, коли командири та офіцери-вихователі не приділяють уваги особовому складу, такі мікрогрупи починають нав’язувати свої погляди, переконання іншим військовослужбовцям даного підрозділу. Особливо небезпечною є в цих умовах активна роль неформальних лідерів, які негативно ставляться до існуючого в армії статутного порядку.

Не можна не враховувати і того, що на військову службу призиваються молоді люди, які мають різний рівень правосвідомості. Серед них часом виявляються носії антисуспільних поглядів і настроїв, негативних традицій, які за відсутності належної виховної роботи можуть провокувати протиправні дії з боку інших військовослужбовців, різні групові форми антисуспільної поведінки як у розташуванні частини, так і за її межами.

Військовий юрист повинен враховувати роль і значення таких мікрогруп з антигромадською спрямованістю, уміти вчасно нейтралізувати їх негативний вплив на інших військовослужбовцях. Наприклад, під час проведення попереднього слідства, коли деякі військовослужбовці, піддаючись сторонньому впливу, дають помилкові свідчення, для того щоб вигородити організаторів і найбільш активних учасників злочину.

Особливо складною є робота, коли з ядром такої мікрогрупи з антисуспільною поведінкою, є “діди” при сформованих у військовому підрозділі антистатутних взаєминах.

Характерними ознаками мікрогрупи з негативною суспільною спрямованістю є наступні:

Контактність її членів, наявність постійних безпосередніх відносин між ними, які набувають характер відповідної залежності усередині групи.

Психологічна сумісність членів групи, заснована на спільності поглядів і соціальних настанов негативного характеру. Члени групи мають схожі егоїстичні інтереси, які породжують групове прагнення до досягнення єдиних для них цілей. Спільні зусилля членів групи частіше визначаються єдністю наміру, який спрямований на здійснення дій, що йдуть врозріз із інтересами військового колективу та суспільства в цілому. Все це при підготовці до здійснення злочину може втілюватися в попередній змові. Проте, деяких випадках, коли загальна антисуспільна світоглядна основа сприйнята всіма членами групи, коли немає достатньо часу на попередню змову, члени групи діють, об’єднані єдиним наміром, вживаючи спільні зусилля, які спрямовані на досягнення загальної мети. Мотивами таких спільних дій нерідко є загальногрупові інтереси.

Замкнутість групи, відособленість її від колективу є, так би мовити, засобом самозбереження. У таких групах колективістська психологія поступається місцем груповій, в основі якої лежать егоїзм, корисливість, спонукання лідерів групи, своя сформована система цінностей.

Насильницький, примусовий характер відносин до осіб, які прагнуть вийти з-під впливу групи, які відкидають групові погляди або ж відмовляються виконувати протиправні дії, які нав’язуються лідерами групи. У таких групах насильство відносно її членів є способом, який забезпечує її існування.

У структура такої мікрогрупи представляє собою своєрідну систему розподілу ролей з дотриманням суворої ієрархії між ними. Насамперед виділяється роль лідера (“ватажка”) групи і його найближчого оточення. Для цих осіб їх власні інтереси являють найбільшу цінність у порівнянні з інтересами інших членів групи. Вимоги лідера є обов’язковими для всіх.

Крім лідера і його найближчого оточення в групі можуть бути військовослужбовці, для яких інтереси групи не настільки значимі, як для її організаторів і активних членів. У ході розслідування доцільно виявляти таких осіб, і за їх допомогою досліджувати мікроклімат у групі та характер міжособистісних відносин. Така спільна робота цих військовослужбовців і офіцера-юриста дозволить першим краще відчути внутрішньогрупову атмосферу, побачити різницю між їхніми особистими інтересами і інтересами лідерів групи, а також допоможе їм побачити цілі, яких прагнуть досягти їх лідери за рахунок інших членів групи, та за рахунок всього військового колективу.

Істотною ознакою групи з негативною суспільною спрямованістю є кругова порука, сутність якої полягає у взаємній антисуспільній підтримці військовослужбовців. Кругова порука – це своєрідний механізм протидії командуванню, правоохоронним органам, що вживають особи, зацікавлені в приховуванні своїх протиправних дій та вчинків. Кругова порука нічого загального не має з військовим товариством, взаємовиручкою військовослужбовців, оскільки спрямована проти інтересів військового колективу, принципу єдиноначальності. Вона підриває військову дисципліну, негативно впливає на боєздатність підрозділу.

В основі виникнення кругової поруки лежить взаємне виправдання антисуспільної, протиправної поведінки, конфлікт світогляду групи з існуючими поглядами, інтересами військового колективу, статутними вимогами.

Виникненню кругової поруки сприяють: відсутність належного військового порядку в підрозділі, слабка виховна робота, низький авторитет керівника військового колективу, викривлення дисциплінарної практики, погано організований побут військовослужбовців.

Стійкість кругової поруки значною мірою залежить від часу її існування, кількості охоплених нею військовослужбовців, а також від зусиль, що вживають її організатори.

В боротьбі з круговою порукою виникають деякі труднощі, особливо тоді коли вона зформувалась до вчинення злочину. У таких випадках самі протиправні дії є, так би мовити, логічним завершенням оформлення кругової поруки, її своєрідним продуктом. Підготовка до протиправних дій, незалежно від їх кримінально-правової характеристики, консолідує членів групи, дозволяє їм завчасно продумати і виробити лінію поведінки кожного суб’єкта, який тією чи іншою мірою причетний до цих дій, на випадок їх викриття, а також намітити способи підтримки один одного, взаємного інформування, поведінки під час допитів і т.д.

Можливі і інші ситуації, – коли кругова порука є наслідком вчиненого злочину, своєрідним способом реагування членів групи на зусилля командування, органів попереднього слідства встановити істину. Страх перед викриттям і можливим покаранням є силою, що прискорює формування кругової поруки. В таких випадках домовленість серед учасників кругової поруки носить менш продуманий характер, особливо в умовах, коли вчасно відкрита кримінальна справа і почато розслідування вчиненого злочину.

Направляючи зусилля на ліквідацію кругової поруки, необхідно чітко уявляти собі, яка кількість осіб може бути нею охоплена, а також можливі мотиви участі в ній військовослужбовців.

Перше коло військовослужбовців, яке охоплено круговою порукою, – це ядро мікрогрупи, організатори, активні учасники правопорушення. Їх активність у зборі інформації, особливо у початковий період розслідування, не поступається активності дізнавача і навіть слідчого. Все, що цікавить останніх, все, про що допитують військовослужбовці, фіксується ними, на цій основі формується уявлення щодо того, якою мірою поінформоване про правопорушення командування, органи попереднього слідства, і з врахуванням цього визначається власна лінія поведінки, вносяться корективи щодо того, як варто відповідати на ті або інші питання слідчого (дізнавача). Причому особливо чітко фіксуються промахи слідчого, складається думка про сильні й слабкі сторони його особистості.

До другого кола осіб, охоплених круговою порукою, входять друзі, близькі товариші організаторів кругової поруки, інші учасники злочину. Мотивами участі цих осіб у круговій поруці можуть бути: бажання підтримати своїх товаришів по службі, емоційні зв’язки, взаємні симпатії, почуття помилкового військового товариства. Виявлення справжніх мотивів участі в круговій поруці допомагає визначити індивідуальний підхід до кожного із цих військовослужбовців.

Крім зазначених вище учасників кругової поруки в її коло можуть бути залучені і інші військовослужбовці, для яких цілі і завдання, які є вадливими для організаторів кругової поруки, не мають особливого значення. Їх згода на підтримку активних учасників кругової поруки значною мірою пояснюється груповими нормами поведінки, а іноді і просто страхом піддатися насильницьким діям. Таким військовослужбовцям доцільно показати неспроможність їхніх спонукань сховати будь-які обставини кримінальної справи, особливо на тлі аморальної поведінки осіб які здійснили правопорушення.

Про існування кругової поруки у військовому колективі можуть свідчити: однотипність, так би мовити “заученість” відповідей на уточнюючі питання, “запам’ятання” таких подій, які об’єктивно неможливо забути, невідповідність даних, які повідомляються тим фактам, які безперечно встановлені.

Тому, приступаючи до нейтралізації протидії учасників кругової поруки, насамперед необхідно виявити військовослужбовців, найменш зацікавлених у приховуванні протиправних дій.

Під час спілкування із представниками військового колективу варто приділяти більше уваги вивченню міжособистісних відносин в середині нього. Інформація такого роду дозволить визначити статус військовослужбовця в колективі і залежно від цього знайти індивідуальний підхід до кожного. Слідчий, що оперує такою інформацією, може викликати у військовослужбовця перебільшене уявлення про свою поінформованість, яка стосується різних сторін життя військового колективу, тим самим створити для себе певні тактичні переваги.

Ефективним способом руйнування кругової поруки є також роз’єднання її найбільш активних учасників, локалізація їх діяльності, спрямованої на те, щоб зашкодити зусиллям правоохоронних органів, виведення з під впливу організаторів кругової поруки інших військовослужбовців.

 

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА 5 хв.

Викладач підводить підсумок проведеного заняття. Відповідає на питання, які виникали у аудиторії Дає завдання на самостійну підготовку та доводить тему наступного заняття.

 

Викладач кафедри військового права, к.соц.н. О.В.КОЖЕДУБ

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 120 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.025 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав