Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Регіональні особливості розвитку іноземного туризму.

Читайте также:
  1. V. ЕТАП САМОАНАЛІЗУ, ГРУПОВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ТА САМОРОЗВИТКУ
  2. АКТИВІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ НАРОДІВ АЗІЇ ТА АФРИКИ ЯК НОВА ТЕНДЕНЦІЯ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН ПІСЛЯ ЗАВЕРШЕННЯ
  3. Аналіз тексту на уроках розвитку зв'язного мовлення
  4. Асиметрії інноваційного розвитку
  5. Асиметрії соціального розвитку
  6. Асиметрія розвитку фінансового сектора
  7. Аудит розвитку персоналу
  8. Банківські системи зарубіжних країн, особливості їх побудови та функціонування
  9. Біографічні особливості М. Драгоманова
  10. Біографічні особливості М. Костомарова

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ОСВІТУ

Стаття 66. Відповідальність за порушення законодавства про
освіту

Посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства
про освіту, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством
України.


Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

м. Київ, 23 травня 1991 року
N 1060-XII

 

Президент

Республики Казахстан

 

Н. НАЗАРБАЕВ

 

 

Астана, Акорда, 22 мая 2010 года

№ 277-IV ЗРК

 

Тема 13. Формування та регіональні проблеми розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України

Характеристика рівня розвитку рекреаційної галузі, її функціональна структура та територіальна організація. Значення розвитку рекреації та туризму для підвищення рівня економічного розвитку регіонів України.

Регіональні особливості розвитку іноземного туризму.

Основні рекреаційні системи України, регіони та комплекси: Карпатський, АР Крим, Азово-Причорноморський регіон, Дніпровський (Національна програма «Намисто Славутича»), Поділля та Полісся. Характеристика їх курортів та туристських центрів, перспективи подальшого розвитку.

Характеристика рівня розвитку рекреаційної галузі, її функціональна структура та територіальна організація. Значення розвитку рекреації та туризму для підвищення рівня економічного розвитку регіонів України.

З набуттям статусу незалежної держави Україна вступила у смугу докорінної трансформації своєї політичної та економічної системи, що су­проводжувалось соціально-економічною кризою всіх складових господар­ського комплексу. Це відчутно позначилось і на рекреаційно-туристичному господарстві України, що також переживало характерні проблеми перехідного періоду.

Однією з основних проблем, від успішного розв'язання якої зале­жить вихід із багатьох інших, є переведення економіки від адміністратив­но-командного управління до ринкових відносин і визначення основних принципів функціонування рекреаційної сфери в нових умовах. Цей перехід планувалося здійснити в кілька етапів:

> значне скорочення централізованого планування;

> визначення ключових пріоритетів в інвестуванні;

> приведення цін до фактичної вартості, у відповідності із попитом і пропозицією;

> реорганізація форм власності, від створення малих підприємств до приватизації рекреаційних земель і всіх потенційних об'єктів власності.

Специфічні умови приватизації в Україні визначили основну форму власності в санаторно-курортній сфері — колективну. При цьому найбільш результативною є діяльність акціонерних підприємств різного роду корпоративних об'єднань лікувально-оздоровчих закладів.

Згідно з чинним законодавством, поза приватизацією залишаються окремі території та об'єкти, які є власністю держави у зв'язку із специфікою їх використання. Це національні, культурні та історико-архітектурні цінності, джерела мінеральної води, курортні поліклініки, бювети лікувальних мінеральних вод та інфраструктура для їх обслуговування, видовищні заклади, інфраструктура лісопарків у межах рекреаційних територій і т. ін. Приватизації не підлягають також майно профспілок, будинки відпочинку, турбази, кемпінги, створені за рахунок добровільних членських внесків.

Подібна реорганізація вимагає також зміни методів управління санаторно-курортними закладами. Головною проблемою в даній сфері є відсутність цілісної системи управління (координації). Навіть створення в середині 90-х років централізованого органу управління туристичною сферою (Держтурадміністрації) не вирішила проблему відомчості. З нею корелюються й інші: неузгодженість відомчих інтересів з концепцією ком­плексного розвитку регіонів; задіяння різних методичних підходів до ви­користання рекреаційних ресурсів; волюнтаризм в організації рекреацій­них територій та Ціновій політиці тощо. Наявність закладів різних форм власності та відомчої належності, неузгодженість різних нормативних ак­тів та розмежування туристично-рекреаційного комплексу на два види діяльності значно ускладнюють формування єдиної загальнодержавної системи координації діяльності галузі.

Показовою в цьому плані є ситуація в санаторно-курортному господарстві Криму. Суб'єктами управління санаторно-курортними закладами півострова є 375 вітчизняних та іноземних міністерств, відомств, громадських організацій і приватних осіб: 41,2% санаторно-курортного фонду належить міністерствам і відомствам України (найбільшими власниками є Міністерство охорони здоров'я та профспілки); 23,9% — міністерствам і відомствам АРК (Міністерство курортів і туризму АРК управляв приблизно 5% фонду); 16,9% — міжгалузевим об'єднанням, консорціумам, акціонерним товариствам та ін.; 9,5% — іноземним державам (Росії, Білорусі, Молдові, Латвії, Узбекистану); 8,5% — фізичним особам.

Варіантом розв'язання цієї проблеми може бути покладення функцій, пов'язаних з координацією діяльності всіх санаторно-курортних закладів, на центральний орган виконавчої влади з питань туризму із створенням відповідних підрозділів при місцевих органах влади.

Розвиток рекреаційної діяльності має спиратись на нові механізми господарювання, ефективну організаційну структуру, економічну свободу виробників, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме соціально-економічному розвитку рекреаційних регіонів країни.

Протягом останніх років в Україні дуже багато зроблено в галузі за­конодавчого регулювання діяльності туристично-рекреаційних закладів. Законотворча робота базувалась на діючих документах Всесвітньої туристичної організації (Україна вступила до ВТО в 1997 році), Манільській декларації з туризму, Хартії туризму, Кодексі туриста, Глобальному етичному кодексі туризму та інших міжнародних угодах. В результаті прийнято закони України «Про туризм» (1995 р., внесено зміни у 2003 р.), «Про курорти» (2000 р.). Видано також Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року» (1999 р.), Постанову Кабінету Міністрів України «Про заходи подальшого розвитку туризму» (1999 р.); нормативні акти регіональних органів влади.

Однак потребує подальшого вдосконалення нормативно-правове забезпечення податкової політики та ліцензіювання туристсько-рекреаційної діяльності, сертифікації підприємств з обслуговування туристів, прикордонного і митного контролю, збереження рекреаційних ресурсів, залучення інвестицій (у т.ч. іноземних) у розвиток туристсько-рекреаційного комплексу України, безпеки туристів тощо. Досі не налагоджено контроль за виконанням санаторно-оздоровчими закладами умов і пра­вил прийому та обслуговування туристів, у тому числі іноземних.

Процес формування нормативно-правової бази свідчить про стихійність реалізації державної туристичної політики, оскільки, з одного боку, діяльність закладів рекреаційно-туристичного комплексу виявилась надмірно за-регульованою загальними правовими положеннями, а з іншого — досі залишаються неврегульованими багато специфічних питань їх функціонування.

Участь іноземних інвесторів у приватизації рекреаційних об'єктів регулюється Законом України «Про іноземні інвестиції», який передбачає створення спільних підприємств, зон вільного підприємництва рекреаційного профілю та здійснення ряду інших заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування курортно-оздоровчих закладів.

Безсумнівно корисним є вивчення зарубіжного досвіду програмно-цільового (проектного) управління та фінансування санаторно-курортної сфери. Його особливість у тому, що кошти спрямовуються не на забез­печення функціонування установи, а на досягнення кінцевого результату, який полягає в оздоровленні певного числа чи окремої категорії людей. Державна програма розвитку рекреаційної сфери повинна складатись на основі бізнес-планів санаторно-курортних установ, що здобули право участі в програмі. Серед інших варіантів фінансового забезпечення — надання бюджетних коштів для розвитку найбільш цінних рекреаційних комплексів, кредитування, самофінансування (в т. ч. підприємствами, установами та організаціями-власниками) тощо.

У 2001 році на розвиток санаторно-курортної сфери з державного бюджету України було виділено лише 1,5 млн грн. (2,1% всіх інвестицій). Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 рр. передбачає такий розподіл джерел фінансування:-0,49 млрд грн. — державний бюджет; 0,61 млрд грн. — цільові кредити; 3,54 млрд грн. — власні кошти туристичних підприємств; 6,46 млрд грн. — інвестиції.

Важливою проблемою розвитку рекреаційного господарства є стихійне освоєння рекреаційних територій та неузгоджена політика розбудови ТРС різних рівнів. Проектування розвитку рекреаційних територій має відбуватись у відповідності з «Концепцією Генеральної схеми планування території України». В галузі туризму та рекреації вона передбачає поетапний розвиток матеріально-технічної бази: на першому етапі (2001-2006 рр.) — 1,2 рази; на другому (2006-2016 рр.) в 1,5-2 рази; на третьому (2016-2026 рр.) — в 2,1-3 рази. Максимальне збільшення чисельності рекреаційних закладів передбачається в Карпатах, на Поліссі, в Придніпров'ї та Приазов'ї.

Державна стратегія розвитку туризму має розроблятись у контексті пріоритетності даної галузі та у відповідності з її місцем у макроекономічній структурі країни з обов'язковим позиціонуванням в окремо взятому регіоні. Адже туризм — це лише одна із складових загальнодержавного господарського комплексу.

Регіональні особливості розвитку іноземного туризму.

Завдяки вжитим заходам з їх реалізації було припинено негативні тенденції у розвитку туризму в Україні і надано потужного імпульсу, що відбилося на показниках діяльності галузі, як показують дані за 2000-2003 рр. (табл. 1). Структурні зміни в’їзного туризму свідчать про його якісне зростання: частка транзитних туристів у загальній кількості відвідань скоротилася більш як утричі (з 45,3% у 1999 р. до 13,8% у 2003 р.); набув позитивної динаміки організований туризм і за абсолютними показниками (зростання на 300 тис. осіб, або на 42%), і у структурі відвідувань (частка збільшилася на 0,5 відсотка); майже втричі більше стало приватних поїздок іноземців, що свідчить про зростання довіри до України. Відбулися певні зміни в географії та організації іноземного туризму: частка туристів з країн колишнього СРСР залишається ще досить великою - майже три чверті, однак вона має тенденцію до зменшення (за 1998-2003 рр. скоротилася майже на 5%), а також збільшення частки середньоазіатських відвідувачів, зокрема з Казахстану та Узбекистану. Неабияк зросла кількість туристичних відвідань України громадянами Польщі (в 4,8 раза) та Угорщини (у 2,7 раза), перетнувши мільйонний рубіж (у 2003 р. - 1,24 і 1,18 млн осіб відповідно). Попри все ще низьку питому вагу туристів з далекого зарубіжжя відвідування ними України свідчить про дві позитивні тенденції: перша - збільшення у абсолютному виразі (зокрема, кількість туристів з Німеччини та Італії зросла у 1,8 раза, США, Ізраїлю та Туреччини - в 1,4 раза), друга - істотне підвищення питомої ваги організованого туризму (за туристичними путівками (турами) в’їжджає понад половини австрійців та ізраїльтян, близько третини німців, англійців, французів, голландців, турків). Тривалішим став термін перебування іноземців в Україні - в середньому до 7,2 туродня. У результаті збільшення потоків туристів зросли обсяги споживання продукції туристичної та інших галузей економіки України (табл. 2). Найвищого показника тут досягнуто саме завдяки іноземним туристам, що підтверджує значущість міжнародного туризму для розвитку економіки держави.

За вказані роки активізувалася і підвищилась якість роботи суб’єктів туристичної діяльності. Якщо наприкінці 1990-х років на ринку фактично працювала третина зареєстрованих туристичних організацій, то у 2003 р. недіючих практично не було. Значно зросла кількість ліцензіатів - фізичних осіб, які працюють за спрощеною системою оподаткування. У підсумку збільшилася і кількість обслужених туроператорами та турагентами туристів, і обсяги надходжень до державного бюджету від роботи цих суб’єктів туристичної діяльності (табл. 3).

У 2004 р. позитивні тенденції розвитку в’їзного туризму тривали - Україну відвідали 15,6 млн іноземних туристів [5].

Головні чинники, що зумовили зростання обсягів в’їзного туризму:

- прийняття низки документів щодо заохочення іноземного туризму, спрощення процедур перетину іноземними туристами українського кордону та умов їхнього перебування в Україні. Так, Указом Президента України № 435/2001 від 15.06.2001 р. «Про додаткові заходи щодо реалізації права людини на свободу пересування і вільний вибір місця проживання» з 1 липня 2001 року було скасовано реєстрацію паспортних документів іноземців в органах внутрішніх справ нашої країни, натомість вона здійснюється співробітниками прикордонної служби безпосередньо в пунктах пропуску через державний кордон України. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 435/2001 від 20.02.1999 р. «Про запровадження нового порядку оформлення візових документів для в’їзду в Україну» та з метою створення сприятливих умов для збільшення кількості в’їзду в Україну іноземних туристів спільним наказом МЗС України та Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму у січні 2001 р. скасовано систему референсу, що спростило процедуру надання візової підтримки та отримання туристичної візи для поїздки в Україну. Прогресивним кроком на шляху лібералізації в’їзду іноземців в Україну стало внесення Кабінетом Міністрів України (постанови № 435/2001 від 29.03.2002 р., № 1168 від 28.07.2003 р. та № 909 від 13.07.2004 р.) змін і доповнень до Порядку оформлення дозволів для в’їзду в Україну, який діяв з 1999 р. Ішлося, зокрема, про внесення змін у частині запровадження у міжнародних аеропортах «Бориспіль», «Сімферополь», «Одеса», «Донецьк» і морському порту «Одеса» оформлення короткотермінових дозволів терміном до 14 діб для в’їзду в Україну громадянам країн-членів ЄС, Канади, США, Турецької Республіки, Швейцарської Конфедерації та Японії, які прямують з метою туризму;

- запровадження сертифікації, ліцензування та стандартизації у туристичній та суміжних сферах діяльності. З жовтня 1999 року в Україні запроваджено обов’язкову сертифікацію готельних послуг та послуг харчування суб’єктів туристичної діяльності, які ці послуги надають, з липня 2000 року - ліцензування туроператорської та турагентської діяльності. Туристичні послуги, які надають в Україні, визначено Державним класифікатором продукції та послуг ДК-16, розробленим відповідно до класифікації, що діє у Європейському Союзі. У 2003 р. було затверджено національні стандарти України: ДСТУ 4268:2003 «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Загальні вимоги» та ДСТУ 4269:2003 «Послуги туристичні. Класифікація готелів» (набуття чинності - з 1 липня 2004 року), в стадії розробки ще низка стандартів;

- активізація міжнародної рекламно-інформаційної діяльності з метою просування національного туристичного продукту на світовий ринок. Так, Держтурадміністрацією разом із Всеукраїнською благодійною організацією «Україна-Відома» у 2002 р. проведено ознайомлювальний тур по Україні для відомих журналістів з найавторитетніших туристичних видань Європи (брали участь 32 журналісти з 8 країн Центральної Європи); у листопаді 2003 року відбулася зустріч керівництва Держтурадміністрації з групою представників ЗМІ Євросоюзу; в рамках програм TACIS у 1999 р. було реалізовано українсько-французький проект з розбудови туристичної інфраструктури АР Крим, зокрема зі створення та забезпечення функціонування Кримського центру розвитку туризму. 2003 року створено Раду з туризму Карпатського регіону, на базі якої формується туристичний інформаційний центр. У Криму діє Союз сільського зеленого туризму автономії, який 2003 р. прийнято до Європейської асоціації сільського зеленого туризму (у її складі 21 країна); на початку 2005 року Держтурадміністрація України отримала сертифікат від Європейської спілки зеленого туризму на право провести в Криму другий Європейський конгрес сільського туризму. У Києві щороку проводять міжнародні виставкові і науково-практичні заходи, такі як Міжнародний турсалон «Україна», що відбувається за підтримки Всесвітньої туристичної організації, Міжнародна конференція готельєрів і рестораторів «Індустрія гостинності» тощо;

- створення системи підготовки та підвищення кваліфікації туристичних кадрів України. Заходи плановано проводити також через навчання і стажування у спеціалізованих навчальних закладах держав-членів ЄС тощо.

Основні рекреаційні системи України, регіони та комплекси: Карпатський, АР Крим, Азово-Причорноморський регіон, Дніпровський (Національна програма «Намисто Славутича»), Поділля та Полісся. Характеристика їх курортів та туристських центрів, перспективи подальшого розвитку.

До складу Південного, або Азово-Причорноморського, району входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей, приморські та гірські частини Криму. У межах цього району можна виокремити три підрайони: західний, кримський і східний.

1.1. Західний підрайон

Підрайон включає Одеську, Миколаївську області та західну частину Херсонської. Тут склалися винятково сприятливі природні умови і зосередилися природні ресурси для розвитку рекреації і туризму світового значення. Від інших підрайонів Південного рекреаційного району Західний відрізняється більшою кількістю опадів, вищою відносною вологістю повітря, нижчою температурою прибережних морських водних мас. Значний лікувальний ефект тут дає купання в морській воді, дихання насиченими ароматами степових трав і соляними випарами моря повітряними масами.

Тут зосереджені найбільші в країні розвідані запаси сульфідних мулових грязей солоних озер і лиманів, більша частина яких не використовується. Експлуатуються переважно грязі Куяльницького лиману. Попереду освоєння найчистіших і найбагатших родовищ лиману Алібей (понад 14% загальнодержавних запасів сульфідних грязей), що повинен перетворитися на світову оздоровницю людей із захворюванням опорно-рухового апарату, шкіри, гінекологічних та інших захворювань.

До важливих рекреаційних ресурсів підрайону належать різні типи лікувальних мінеральних вод. Тут переважають цінні йодобромні, бромні і радонові води. Найвідоміші серед них, навіть за межами країни, мінеральні води "Куяльник".

У Західному підрайоні зосереджено значний санаторно-курортний фонд, що зумовлює великі перспективи для подальшого розвитку. Вони пов'язані не лише з відповідними природними умовами і ресурсами, але й багатою і різноманітною історико-культурною спадщиною, етнічним розмаїттям Одещини тощо.

Основою Південного рекреаційного району, головним рекреаційно-туристичним центром його Західного підрайону є місто Одеса з цілою групою санаторно-курортних закладів, зокрема курортами Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка.

Напевно, наймальовничішим є курорт Аркадія, який охоплює всю приморську частину Одеси від Відради до Аркадії. На цьому курорті інтенсивно використовуються з метою лікування й оздоровлення мінеральні води, кліматичні особливості і таласотерапія.

Курорт Великий Фонтан відомий своїм мікрокліматом. Тут вища, ніж в інших частинах Одеси, сонячна радіація, нижча вологість повітря, яскраво виявляються морські бризи. Тому цей курорт спеціалізується на лікуванні людей із захворюваннями органів дихання. Основними лікувальними чинниками тут є кліматолікування, таласотерапія і мінеральні води, що використовуються як для пиття, так і для прийому ванн.

Курорт Чорноморка вирізняється чудовими пляжами. Підвищена кількість сонячних днів, постійні легкі бризи, які пом'якшують спеку, дрібнопіщані пляжі, пологий берег, незначна глибина моря створюють сприятливі умови для купання, особливо для родин з малими дітьми.

Великі перспективи в Західному підрайоні має приморський кліматичний курорт Очаків. Тут органічно поєднується наповнене полином й іншими травами степове повітря з морськими бризами. Поблизу Очакова знаходиться Бережанський лиман з чудовими лікувальними мулистими грязями, які майже не використовуються.

Своєрідними мікрокліматичними особливостями відомий кліматичний приморський курорт Скадовськ. Тут, мабуть, найгармонійніше в усьому Західному підрайоні поєднуються ландшафти Степу з мілководдями Джарилгацької затоки Чорного моря.

Унікальні природні ресурси й умови, культурно-історична спадщина використовуються тут очевидно недостатньо. Розвиток іноземного туризму стримується браком матеріально-технічної бази, що не відповідає високим міжнародним стандартам. Природні ресурси для лікування і відпочинку знищуються або погіршуються внаслідок шкідливих викидів у повітря, море і лимани. Стічні води промислових підприємств і комунального господарства, стихійні звалища відходів життєдіяльності місцевого населення негативно впливають на стан джерел мінеральних вод та грязьових відкладів.

Уже нині ропа південної частини Хаджибейського лиману втратила лікувальну цінність, що зумовлюється фактичним його перетворенням на резервуар міських стоків Одеси. Спостерігається також нещадне забруднення Куяльницького і Одеського родовищ мінеральних вод. Узбережні води поблизу найпопулярніших пляжів у районі Одеси забруднені нафтопродуктами, фенолами і важкими металами. Без вирішення проблем матеріально-технічної бази рекреації та екологічних проблем Західний рекреаційний підрайон не зможе розвиватися далі.

1.2. Кримський підрайон

Кримський підрайон можна чітко поділити на три рекреаційні зони: південнобережну, західну і східну. Південнобережна зона з її унікальним кліматом середземноморського типу тягнеться вузькою смугою вздовж південного узбережжя Криму, це так звані сухі субтропіки. Вони мають одні з кращих природних умов для відпочинку, лікування і взагалі для життя та господарської діяльності людини. Недаремно великі цивілізації Давньої Греції і Риму виникли у близьких природних умовах.

У найширшій частині південнобережна зона не перевищує 8 км. Від мису Айя на заході до Семидвір'я на сході простяглася майже суцільна смуга курортів і санаторіїв, яка переривається лише скелястими мисами і заповідними територіями. Влітку, коли найбільша кількість відпочиваючих, тут сухо і тепло (+24 °С у липні). Взимку, у січні (найхолодніший місяць), температури скрізь додатні (до +4 °С). Якщо взимку і випадає сніг, то відразу тане.

Найвідомішими об'єктами південнобережної рекреаційної зони (із заходу на схід) є: Батилиман — Ласпі, Форос — Мелас, Оливи, Кастрополь, Блакитна затока, Симеїз, Алупка, Мисхор, Лівадія, Масандра, Ялта, Гурзуф, Фрунзенське, Карабах, Алушта, Семидвір'я. Понад 7 місяців середньодобова температура тут перевищує +10 °С.

Основними в цій зоні є кліматичні та пляжні рекреаційні ресурси. Поєднання "вітру з гір" з морськими бризами і наповнених фітонцидами хвойних дерев, завезених сюди з усього світу, створює умови для лікування хворих із неспецифічними захворюваннями нервової та дихальної систем.

Найбільшими курортами південнобережної зони є Ялта та Алушта.

В Ялті гори відступають від моря, створюючи своєрідний амфітеатр, який належить до найгарніших у світі. Гори тут вкриті дуже фітонцидною кримською сосною, віком понад 100 років. Ближче до моря багато виноградників. Практично кожен санаторій міста має власний парк або сквер із субтропічною рослинністю, є безліч квітників. З гір стікають річки. В Ялті випадає найбільше опадів в усій зоні. Велика Ялта включає курорт Лівадію зі знаменитими палацом і парком. Є також парк, на курорті Мисхор, поряд з яким знаходиться мис із відомим об'єктом туризму Ластівчиним гніздом. Велика Ялта ідеальне місце для проведення міжнародних конгресів.

Курорт Алушта знаходиться на березі моря, на тому місці, де Кримські гори перетинає перевал. Унаслідок такого зниження з півночі проривається холодніше повітря, що створює певні мікрокліматичні особливості. Влітку тут не так спекотно, як у Ялті, але відповідно зима є холоднішою. Алушта завдяки перевалу має добре транспортне сполучення із Сімферополем* Тут чудові галькові пляжі.

Західна рекреаційна зона має запас мінеральних сульфідних вод без специфічних компонентів, тут зосереджено понад 26 % розвіданих запасів мулових сульфідних грязей, з яких нині використовується лише три родовища.

Найбільшими об'єктами зони є курорти Євпаторія і Саки. Тут здійснюють лікування захворювань опорно-рухового апарату, периферійної нервової системи, гінекологічних захворювань. Крім того, в Саках лікують захворювання органів травлення. Західна рекреаційна зона може збільшити кількість відпочиваючих у декілька разів.

Надзвичайно перспективними є східна і гірська рекреаційні зони. Східна зона має єдине в Україні Булганацьке родовище сопкових грязей. У майбутньому тут можливе використання рекреаційних ресурсів Сивашу, особливо його південної частини. Гірська рекреаційна зона придатна для спортивного туризму міжнародного масштабу (альпінізм, лижний туризм, спелеотуризм). Дуже перспективними тут є оздоровчо-прогулянковий, природничо-пізнавальний, історичний та інші види туризму.

1.3. Східний підрайон

Східний підрайон Південного рекреаційного району нині є найменш освоєним. Він представлений північним узбережжям Азовського моря від Генічеська Херсонської області до кордонів з Росією.

Генічеськ має унікальне розташування на межі Азовського моря і його мілководної затоки Сиваш. Тут чудові піщані пляжі, мілководне і тепле море. Місто може бути опорною рекреаційною базою для туристів, які хочуть не лише купатися і засмагати на сонці, а й пізнавати природу. Зовсім близько від Генічеська знаходяться Азово-Сивашський природний національний парк і знаменита Асканія-Нова.

Далі на схід на всьому узбережжі Азовського моря є лише три курорти: Бердянськ, Кирилівка і Маріуполь.

Бердянське грязьовим і кліматичним приморським рівнинним курортом, який знаходиться в Запорізькій області у степовій зоні. Помірно-континентальний клімат тут характеризується сухою і жаркою погодою влітку. Море мілке, слабонасичене солями, прогрівається до ЗО °С. Ідеальні умови для літнього відпочинку маленьких дітей з усього світу. Такі природні умови доповнюються високомінералізованими хлоридно-натрієвими лікувальними мінеральними водами, а також сульфідними мулистими грязями та ропою озер Велике і Червоне та заток Азовського моря.

Близький до Бердянська за природними рекреаційними умовами і ресурсами курорт Кирилівка. Тут також використовуються сульфідні мулисті грязі Молочного та Утолюкського лиманів. У Кирилівці також є високомінералізовані хлоридно-натрієві лікувальні мінеральні води.

Курорт Маріуполь знаходиться на березі Азовського моря в Донецькій області. Основними його природними лікувальними чинниками є морські купання, клімат і сульфідні мулисті грязі Таганрозької затоки.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 31 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав