Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Стадії процесу застосування норм права.

Основні стадії застосування норм права (таб. 2)

Процес правозастосування визначається як діяльність, що реалізується у певній послідовності дій, які отримали назву стадії правозастосування.

Розрізняють три стадії правозастосовчої діяльності:

Встановлення фактичних обставин справи.

Підбір та аналіз правових норм як юридичної основи справи.

Вирішення юридичної справи та оформлення прийня­того рішення.

Фактичні обставини справи визначаються як життєві факти та явища дійсності, що утворюють фактичну основу застосування права. Встановлення фактичних обставин здійснюється у процесі діяльності правозастосовчого органу шляхом використання доказів.

Докази визначаються як певні встановлені дані про фак­тичні обставини справи, що потребують спеціальної форми закріплення (як правило, це протокол).

Із документів, які фіксують свідчення про фактичні обста­вини справи, та документів, що складаються правозастосовчи-ми органами, утворюється юридична справа як сукупність пев­ним чином оформлених та розміщених документів.

Встановлення фактичних обставин здійснюється шляхом процесу доказування, що визначається як логічно послідов­на діяльність з зібрання, дослідження та оцінки певних до­кументів.

Особливість доказування пов'язується із такими катего­ріями як презумпція та тягар доказування.

Презумпція є припущення про наявність чи відсутність певних фактів. Вагоме значення у процесі доказування у кримінальних та адміністративних справах має презумпція невинуватості, тобто припущення про невинність будь-якої особи, навіть у тому випадку, коли про її винність свідчить багато фактів, особа визнається невинною до тих пір, доки її вина не буде доведена у передбаченому законом порядку та встановлена актом правозастосування.

Тягар доказування — це обов'язок обґрунтування доказів, що покладається на певного суб'єкта. У цивільних справах цей обов'язок розподіляється порівну, тобто позивач дово­дить факт невиконання чи порушення зобов'язань. У кри­мінальних справах тягар доказування належить звинувачувачеві, який має довести вину підозрюваного.

При встановленні фактичних обставин справи суттєве значення належить преюдиції, тобто юридичному встанов­ленню наявності чи відсутності, чи істинності певних фактів. Так, якщо суд вже встановив певні факти, перевірив їх та оцінив у певному порядку, то вони визнаються преюдиційними, тобто такими, що при новому розгляді справи вважа­ється встановленими, істинними і не потребують нової пе­ревірки. Вибір та аналіз юридичної норми характерний для тої стадії правозастосування та визначає необхідність встановлення юридичної основи справи. Підбір норми права передбачає необхідність критичного осмислення змісту норми у двох аспектах:

—визначення правомірності закону, мети його дії, а у випадку застосування підзаконного правового акта його відповідність закону;

—визначення змісту норми шляхом аналізу її словесно­го викладу в офіційному документі.

Вказана стадія правозастосування, як правило, здійсню­ється у три етапи:

—підбір відповідної правової норми;

—перевірка аутентичності тексту норми офіційному її викладу, а також аналіз норми з точки зору її дії в часі, просторі та за колом осіб;

—аналіз норми з точки зору необхідності тлумачення її змісту.

Правозастосовчий орган у процесі підбору норми права повинен відповісти на наступні питання:

—Чи діяла правова норма на момент виникнення фак­тичних обставин справи?

—Чи діє ця норма на момент розгляду юридичної справи?

—Чи діє вказана норма на території, де справа розгля­дається?

—Чи поширюється дія норми на суб'єктів, що пов'язані з цією справою?

—Чи відповідає зміст норми тексту її офіційного видання? Завершується ця стадія правовідносин кваліфікацією, тобто юридичною оцінкою сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до певних юридичних норм.

Третя стадія правозастосовчої діяльності передбачає ви­рішення справи.

Вирішення справи — це діяльність, у процесі якої конк­ретні факти підводяться під дію відповідної норми права. При цьому суд чи інший правозастосовчий орган відповідно до своїх державно-владних повноважень поширює загальні правила, що містяться у нормативно-правовому акті, на конк­ретні життєві обставини. Результатом вирішення юридичної справи є індивідуальне державно-владне веління, тобто припис, що має форму певного юридичного документа.

Державно-владне рішення, що є результатом правозасто­сування, виконує подвійну функцію:

1. Констатацію, тобто визнання певних фактів, встанов­лення їх правомірного чи протиправного характеру, а та­кож визнання належності права певній особі.

2. Покладання на винного суб'єкта обов'язку чи певного виду юридичної відповідальності.

Вимоги правильного застосування норм права (таб. 3)

Вимоги до правильного прийняття рішення по справі (таб. 4)