Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Релігійна філософія ХХ ст.

У сучасній релігійній філософії можна виокремити традиційну філософію, що продовжує лінію богослов'я і отців церкви (мова йде, передусім, про неото­мізм), та напрямки, що намагаються нетрадиційно (однак визнаючи існування Бога) вирішувати філософські проблеми (тейярдизм і персоналізм).

Неотомізм — модернізація томізму — вчення середньовічного монаха-домініканця Фоми (Томаса) Аквінського (1225-І274рр.), який пристосував філософію Аристотеля до потреб і вчення християнської католицької релігії. V збірці своїх численних статей «Сума теології» Аквінський намагався обґрунтувати релігію з точки зору здорового глузду, намагався логічно довести буття Бога на основі єдності, гармонії віри та розуму. Тривалий час прибічники томізму боролись з іншими напрямами середньовічної схоластики. З XVI ст. томізм активно насад­жується єзуїтами і у XIX ст. стає найвпливовішим напрямом католицького бого­слов'я. У І 879 р. в енцикліці папи Лева ХШ томізм оголошується єдиною істинною філософією, офіційною філософією католицької церкви.

В XX ст. католицькі філософи у численних католицьких центрах систематизу­ють вчення Фоми Аквінського, намагаються асимілювати сучасні наукові досягнен­ня, передусім, у молекулярній біології, фізиці елементарних частинок і астрофізи­ці. Найвідоміші представники неотомізму — Е. А. Жільсон і Ж. Марітен.

Неотомістська філософія бачить своє основне завдання у раціональному доказі існування Бога на основі п'ятичленної формули ("п'ять шляхів" доказу "буття божия", запропоновані Аквінським). Вона претендує на універсальність, синтез віри та розуму. У рамках неотомізму виділяються наступні основні розділи: мета­фізика, теорія пізнання, натурфілософія та соціологія.

Метафізика, або перша філософія,— це вчення про умоосяжне чисте буття, нескінченне і трансцендентне (що виходить за межі досвіду), позбавлене всіх конкретних властивостей та виражене у філософських категоріях (трансценденталіях), що створюють образ бога.

Теорія пізнання неотомізму виходить з подвоєння світу, який складається з природного світу (його окремі вияви вивчають окремі науки, а загальні властивос­ті — натурфілософія) і надприродної (буття Бога, що вивчається релігією за допомогою божественного прозріння). Наука, на думку неотомістів, вивчає тіль­ки зовнішній і несуттєвий бік явищ, а щоб проникнути у сутність, необхідна релігія. Неотомісти намагаються асимілювати сучасні наукові досягнення. Так, вони прагнуть подати еволюцію видів як наслідок першопочаткового божествен­ного творіння.

Натурфілософія вивчає тілесний світ методом роздумів. Матерія, з точки зору неотомістської філософії, пасивна і визначається активною формою. Фор­мою форм, що визначає все, є Бог.

Соціологія неотомізму — вчення про суспільне життя — виходить з телеоло­гічного (що визначається метою) уявлення про суспільство як засіб розуміння Бога. Розвивається концепція трьох типів взаємовідносин людей у суспільстві: індивідуалізм (при капіталізмі), колективізм (при соціалізмі), солідаризм (христи­янська любов до ближнього). Два перших оголошуються такими, що не відповідають сутності людини, їй відповідає тільки солідаризм — єдиний, що може привести людство до загального добра.

Як окрему складову неотомізму можна також виокремити вчення про люди­ну — філософську антропологію.Вона розглядає людину в її зв'язках з Богом як вищу духовну цінність. При цьому весь світ розглядається як прояв творчої активності верховної особи — Бога.

Еволюція Всесвіту, підкоряючись своєму регулятору і меті (точці Омега), проходить такі стадії:

Ø переджиття (метасферу); "

Ø життя (біосферу);

Ø феномен людини (думку, ноосферу);

Ø наджиття.

Бог знаходиться у кожній частинці світу як особлива духовна енергія, що рухає іспрямовує еволюцію. На етапі наджитгя відбувається єднання душ лю­дей і завершення історії у космічному Христі.

Людина, таким чином, знаходиться на верхівці стріли еволюції, спрямованої у майбутнє. Син Божий не народжений Марією, його олюднення закликане продемонструвати виняткову роль людини у подальшій еволюції до точки Оме­га. Людські страждання, символом яких є розп'яття Христа, — це стимул для вдосконалення людського буття.