Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ЭКОЛОГИЧЕСКИЙ МОНИТОРИНГ

Читайте также:
  1. В.51 Понятия экологического мониторинга. Его виды и цели.
  2. Ведомственный и производственный и общественный экологический контроль
  3. Вопрос№27: мониторинг природной среды направления и методы введения
  4. Генетический контроль (мониторинг) вредных мутаций
  5. Глава 13. Мониторинг безопасности лекарственных препаратов, находящихся в обращении на территории Российской Федерации
  6. Глава 2. Экологический анализ Юга России: преимущества и проблемы региона.
  7. Глава 3. Экологический анализ стран Южного Кавказа: климат и природно-ресурсный потенциал (на примере стран Армении и Азербайджана).
  8. Глава 5. КОНТРОЛЬ ЗА КАЧЕСТВОМ ОКАЗАНИЯ ГОСУДАРСТВЕННЫХ УСЛУГ. ОЦЕНКА И ОБЩЕСТВЕННЫЙ МОНИТОРИНГ КАЧЕСТВА ОКАЗАНИЯ ГОСУДАРСТВЕННЫХ УСЛУГ
  9. Деятельность человека как экологический фактор
  10. Задание 10. Возможности оснасток, предназначенных для диагностики, мониторинга, настройки и оптимизации

 

Вето (від лат.veto — забороняю) — акт, передбачений конституціями низки країн, завдяки якому глава держави або верхня палата парламенту можуть призупинити впровадження в дію законів або рішень, прийнятих парламентом або його нижньою палатою. Правом вето називають принцип одностайності в роботі Ради Безпеки ООН, відповідно до якого жодне рішення з питань міжнародного миру й безпеки не може бути прийняте, якщо проти нього висловлюється хоча б один постійний член Ради.

Геноцид (від грецьк. genos— рід, плем’я і лат. caedere — убивати; дослівно — знищення роду, племені) — повне або часткове знищення окремих груп населення за расовим, національним, релігійним мотивами (ознаками) або навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення названих груп.

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ(від лат. clobus — куля, від анг. global — загальний) — процес становлення світу як єдиного простору, в якому долаються обмеження, що накладаються географією, а просторово роз”єднані елементи взаємодіють між собою.

Депортація (від лат. deportatio — вигнання, вислання) — примусове виселення, переміщення з місця постійного проживання або навіть вигнання за межі держави особи чи групи осіб, навіть частини населення, які визнані правлячим режимом як “соціально небезпечні”, “небажані”.

ЕТНІЧНА ГРУПА — сукупність людей, які є структурним елементом етносу, але мають специфічні культурні особливості і сприймаються з боку чужинців як окремі групи.

ЕТНОЦИД (від грец. ethnos — народ, плем”я і лат. caedere — убивати) — асиміляція етносу, знищення культури етносу, його ідентичних рис.

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ — міжнародна солідарність робітників, трудящих різних націй і рас, основана на спільності їх інтересів.

КОСМОПОЛІТИЗМ (від грец. громадянин світу) — течія, яка обстоює необхідність заміни національного громадянства світовим, поступову ліквідацію національних держав та утворення загальносвітового товариства.

Мораторій (від лат. moratoriusтакий, що затримує, уповільнює) — відстрочка, затримка набуття чинності, початку виконання якогось договору, закону, зобов’язань або вимог, відкладання певних дій.

Нейтралітет (від лат. neutralisнічийний) — міжнародно-правовий статус держави, яка не бере участі у війні, що відбувається між іншими державами, зберігає із сторонами, що воюють, мирні відносини, не надає жодній з них якоїсь допомоги. Постійний нейтралітет — політика невтручання у чужі спори, у боротьбу між собою інших держав чи сторін.

Ультиматум (від лат. ultimus — найостанніший) — рішуча, остання й остаточна вимога, супроводжувана погрозами. У міжнародних відносинах — дипломатична нота з категоричною вимогою однієї держави до іншої про виконання у зазначений термін певних дій або про утримання від них, супроводжувана погрозою застосувати санкції.

 

Тема 10: З історії української політичної думки

 

План

1. Особливості української політичної думки.

2. Політичні ідеї мислителів Київської Русі.

3. Політична думка України ХIV-XVIII ст.:

n політичні погляди українських гуманістів, полемістів, просвітників;

n державно-конституційні традиції у козацьку добу.

4. Напрями політичної думки у ХІХ-ХХ ст.:

n народницько-демократичний;

n ліберально-демократичний;

n консервативно-державницький;

n націонал-комуністичний;

n націоналістичний.

 

Особливості української політичної думки

n розвиток політичної думки безпосередньо пов’язаний із історією українського народу, його боротьбою за свободу та незалежність;

n оскільки Україна довго не мала власної державності, тому пріоритетними були проблеми обгрунтування прав українського народу на самостійний розвиток і власну державність, пошуки шляхів здобуття і захисту незалежності;

n через історичні обставини (зокрема, національне гноблення) політична думка досить пізно почала перетворюватись на спеціалізоване політологічне знання;

n значний вплив на розвиток політичної думки мали ідеї західноєвропейських мислителів;

n з 30-х рр. ХХ ст. в тоталітарному СРСР не могло бути ніяких легальних течій незалежної політичної думки, тому українська політична думка розвивалася в основному в еміграції;

n із часу проголошення незалежності почався вільний розвиток політичної думки в Україні.

Політичні ідеї мислителів Київської Русі.

Основні представники: митрополит Іларіон, Володимир Великий (?-1015), Ярослав Мудрий (980-1054), Володимир Мономах (1053-1125)

Основні джерела політичної думки

n “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона;

n “Руська правда” Ярослава Мудрого;

n “Повість временних літ” монахів Нестора і Сильвестра;

Загрузка...

n “Повчання дітям” Володимира Мономаха;

n “Слово о полку Ігоревім”

Основні ідеї мислителів Княжої доби

n державну владу розуміли як відносини панування і підкорення;

n походження державної влади пов’язували із запрошенням Рюрика та укладенням угоди між ним і народом ;

n проблема ідеального володаря розкрита в “Повчанні “ Володимира Мономаха;

n в “Слові о полку Ігоревім” підкреслюється ідея необхідності політичного об’єднання руських земель і припинення міжусобної боротьби;

n проблема взаємовідносин між церквою і світською владою призвела до появи двох концепцій:

- “богоугодного” володаря (Нестор, Феодосій Печерський): влада має божественну природу і повинна творити богоугодні справи, над світською владою має бути “духовний провід”, князівства мають об’єднуватися навколо Церкви, а не великокнязівського престолу;

- князівського єдиновладдя(митрополит Іларіон): монархічна влада є запорукою єдності і сили держави, її територіальної цілісності.

 

Політична думка України ХIV-XVIII ст.

1. Політичні погляди гуманістів:

n виступали проти ідеї про божественне походження влади;

n проти підпорядкування світської влади духовній.

Основний представник: С. Оріховський (1513-1566)

Виступав:

n за поділ світської влади, яка повинна керуватися виключно законом;

n за принцип справедливості при керуванні державою та розподілі посад, нагород і покарань;

n наголошував на винятковій ролі моральності та освіченості короля.

2. Політичні ідеї полемістів.

n полемічна література виникла у зв’язку із підготовкою та проголошенням Брестської унії (1596);

n полеміка торкалася в основному релігійних питань;

n виникли два напрями:

- за унію (П. Скарга);

- проти унії (Х. Філалет, І. Вишенський).

Петро Скарга критикував православну церкву за:

n підпорядкування світській владі;

n шлюби духовенства;

n використання слов’янської мови в літургії.

Єдиний порятунок для українців – унія церков.

Христофор Філалет був прихильником релігійної терпимості, виступав за демократизацію церкви, за право світських людей брати участь у справах церкви, вважав, що зловживання владою, невиконання законів ведуть до занепаду державної влади.

Іван Вишенський виступав проти абсолютизації як церковної, так і світської влади, обстоював соціальну рівність і соборність управління як прояв демократизму раннього християнства.

3. Політичні погляди просвітників.

n необхідно реформувати суспільство на засадах розуму;

n правове вчення і мораль основні фактори вдосконалення людини і суспільства.

Феофан Прокопович (1681-1736) створив теорію просвіченого абсолютизму, яка абсолютного монарха визначала як носія державної влади, ставила його над усіма громадянськими законами, тому що всі його дії спрямовані на всезагальне благо. Церква повинна підпорядковуватися державі, а її майно має бути секуляризоване.

Григорій Сковорода (1722-1794) соціальним ідеалом вважав республіку засновану на справедливості, рівності і дружбі, де кожна людина зможе працювати за призванням (концепція “сродної” праці) і приносити користь собі і суспільству.

Такого ідеалу можна досягти через просвітництво і моральне вдосконалення людини.

 

Напрями української політичної думки ХІХ- ХХ ст.

n політичні ідеї представників Кирило-Мефодіївського братства;

n народницько-демократичний;

n ліберально-демократичний;

n консервативний-державницький;

n націонал-комуністичний;

n націоналістичний.

 

Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського братства

Представники:

М. Костомаров (1817-1885), П. Куліш (1819-1897), Т. Шевченко (1814-1861)

Основні ідеї кирило-мефодіївців викладені у “Законі Божому (Книзі буття українського народу)”:

n спиралися на теорії природних прав і християнську мораль;

n закликали до знищення імперського деспотизму, кріпосництва, до національного звільнення і об’єднання слов’ян;

n створення демократичних республік, об’єднаних в слов’янський союз, федерацію з рівними правами і автономією кожного народу;

n досягти цього можна “як шляхами виховання, так і шляхами літературними”.

 

Народницько-демократичний напрям

Представники: М. Грушевський, Р. Лащенко, С. Шелухін

Основні ідеї:

n народоправство, перевага інтересів “маси народної” над інтересами держави;

n дослідження українського народу як окремої культурно-етнічної спільноти;

n теорія федеративних відносин в Україні і можливості майбутніх федерацій (Грушевський – з Литвою, Білоруссю, Росією; Лащенко – з Росією; Шелухін – з чехами, словенцями, сербами).

Михайло Грушевський (1866-1934)

n обгрунтовував природне право українського народу на свою історію, національну культуру, власну державність;

n в праці “Якої федерації та автономії хоче Україна?” визначив умови, на яких Україна має ввійти в Російську федерацію: створення однієї “української території”, яка має вирішувати усі питання розвитку, створення армії, адміністрації, власного законодавства, суду.

 

Ліберально-демократичний напрям

Представники: М. Драгоманов, Б. Кістяківський

Основні ідеї:

n демократична система організації суспільства, в якій інтереси держави не суперечили би ні інтересам народів, ні інтересам кожної людини;

n конституціоналізм, правова держава;

n автономія України в складі Російської федерації.

Михайло Драгоманов (1841-1895) “Вільна спілка”:

n сфера політичної боротьби повинна базуватися на моралі, тому що “чиста справа потребує чистих засобів”;

n суспільство потрібно поступово реформувати підносячи його культуру і освіченість, тільки через свідому і активну діяльність людей можна прийти до кращого життя;

n влада потребує розподілу і децентралізації на основі запровадження місцевого самоврядування.

 

Консервативно-державницький напрям

Представники: В. Липинський, С. Томашівський, В. Кучабський

Основні ідеї:

n абсолютизація ролі держави в суспільстві;

n традиціоналізм;

n суверенна монархічна держава в Україні;

n територіальний патріотизм.

В’ячеслав Липинський (1882-1930) “Листи до братів хліборобів”:

n розробив концепцію трудової монархії, заснованої на засадах поділу влади і спадкового гетьманства;

n ідеї класократії – структурованого, плюралістичного суспільства, рушійною силою якого мала стати аристократична еліта

Степан Томашівський (1875-1930)

n розробив концепцію клерикальної монархії, в створенні якої бачив особливу роль Галичини, уніатської церкви, європеїзацію українського руху з опорою на власні сили і традиції.

Василь Кучабський (1895-1945)

n розробив концепцію “позитивного мілітаризму”, за якою українську державу може створити земельна аристократія, якій притаманний військовий дух;

n в творенні держави головне – не технічна організованість народу, а його духовність.

 

Націонал-комуністичний напрям

Представники: В. Винниченко, М.Хвильовий, М.Скрипник, О.Шумський

Основні ідеї:

n критикували більшовизм за знищення української незалежності;

n вважали комунізм прогресивним ладом, в межах якого можна втілити національно-державницький ідеал.

Працювали в умовах жорсткого тиску та репресій і були знищенні сталінським режимом.

Володимир Винниченко (1880-1951)

n ні політичне, ні соціальне визволення не можливе без національного визволення;

n вимагав створення справжньої федерації і забезпечення суверенітету радянських республік;

n боровся проти мілітаризації та централізації УРСР.

Микола Хвильовий (1893-1933) “Україна чи Малоросія?”:

n відстоював економічний і культурний суверенітет України в складі СРСР;

n успіх національного відродження бачив у подоланні в українського народу виробленого залежністю від Москви комплексу меншовартості, а в інтелігенції – тенденції бути епігоном російської культури;

n “Геть від Москви!”, потрібно орієнтуватись на ідеал європейської людини-громадянина.

 

Націоналістичний напрям

У цьому напрямі можна виділити дві течії:

n радикально-національна (М. Міхновський, Д.Донцов);

n національно-державницька (С.Дністрянський, В.Старосольський, О. Бочковський)

Основні ідеї:

n етнічної чи політичної нації;

n принцип самовизначення українського народу в етнічних кордонах через національну державу.

Дмитро Донцов (1883-1973) “Націоналізм”:

Розробив концепцію інтегрального або чинного націоналізму:

n розглядав націю як абсолютну цінність;

n національна ідея має базуватися не на розумі, а на волі (волюнтаризм);

n національна еліта повинна виховувати в народу релігійну любов до своєї нації (фанатизм), мобілізовувати його до боротьби за самостійність;

n закликав до радикальних методів боротьби;

n в організації має бути жорстка дисципліна, вождистська ієрархічна структура.

Станіслав Дністрянський (1876-1936)

n люди, територія і народна культура – основні ознаки нації;

n кожна нація має право на автономію і державну незалежність;

n обгрунтовував право народного самоуправління України на її етнічній території із врахуванням традицій українського народу.

 

ЭКОЛОГИЧЕСКИЙ МОНИТОРИНГ

1. Понятие экологического мониторинга и его задачи

 

Всесторонний анализ окружающей среды предусматривает оценку ее экологического состояния и влияние на нее естественных и антропогенных воздействий. Характер этих воздействий весьма специфичен.

Лимитирующим показателем уровня естественных и антропогенных воздействий является предельно-допустимая экологическая нагрузка (ПДЭН), которая во многих странах установлена в связи с тем, что нормальное функционирование и устойчивость экосистем и биосферы возможны при непревышении определенных предельных нагрузок на них.

Состояние биосферы, непрерывно меняющееся под влиянием естественных факторов, обычно возвращается в первоначальное. Например, изменения температуры и давления, влажности воздуха и почвы происходят в пределах некоторых постоянных средних значений. Как правило, крупные экосистемы под влиянием природных процессов изменяются чрезвычайно медленно. Существующие в мире экологические службы (гидрометеорологическая, сейсмическая, ионосферная и др.) проводят контроль за изменением этих процессов.

Изменение состояния биосферы под влиянием антропогенных факторов происходит в более короткие временные сроки. Поэтому с целью измерения, оценки и прогноза антропогенных изменений абиотической составляющей биосферы (в первую очередь загрязнений) и ответной реакции биоты на эти изменения, а также последующих изменений в экосистемах в результате антропогенных воздействий создана информационная система экологического мониторинга.

Экологический мониторинг является комплексным мониторингом биосферы. Объектами мониторинга могут быть природные, антропогенные или природно-антропогенные экосистемы. Он включает в себя контроль изменений состояния окружающей среды под влиянием как природных, так и антропогенных факторов.

Основные задачи экологического мониторинга антропогенных воздействий:

• наблюдение за источниками антропогенного воздействия;

• наблюдение за факторами антропогенного воздействия;

• наблюдение за состоянием природной среды и происходящими в ней процессами под влиянием факторов антропогенного воздействия;

• оценка физического состояния природной среды;

• прогноз изменения состояния природной среды под влиянием факторов антропогенного воздействия и оценка прогнозируемого состояния природной среды.

Термин «мониторинг» образован от лат. «монитор» – «наблюдающий», «предостерегающий». Существует несколько формулировок определения мониторинга.

Этот термин появился перед проведением Стокгольмской конференции ООН по окружающей среде (июнь, 1972) в дополнение к понятию «контроль». Секретариат ООН по окружающей среде определил экологический мониторинг как систему повторных наблюдений за элементами окружающей среды в пространстве и во времени с определенными целями в соответствии с заранее подготовленными программами.

Большой вклад в разработку теории мониторинга внесли И.П. Герасимов, Ю.А. Израэль, В.Д. Федоров и др.

Более конкретная формулировка определения мониторинга предложена академиком РАН Ю. А. Израэлем в 1974 г. Под мониторингом состояния природной среды, и в первую очередь загрязнений и эффектов, вызываемых ими в биосфере, подразумевают комплексную систему наблюдений, оценки и прогноза изменений состояния биосферы или ее отдельных элементов под влиянием антропогенных воздействий.

Программа ЮНЕСКО от 1974 г. определяет мониторинг как систему регулярных длительных наблюдений в пространстве и во времени, дающую информацию о прошлом и настоящем состояниях окружающей среды, позволяющую прогнозировать на будущее изменение ее параметров, имеющих особенное значение для человечества.

 


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 16 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2018 год. (0.027 сек.)