Читайте также:
|
По новому Трудовому Кодексу отпуск будет составлять 28 оплачиваемых дней вместо 24 оплачиваемых (как сейчас). Правда, длиннее он от этого не станет. То есть теперь он будет рассчитываться не по рабочим дням, а по календарным. 28 календарных дней - это все равно что 24 рабочих, только выходные, которые выпали на ваш отпуск, тоже будут учитываться.
Продолжительность ежегодного отпуска определяется без учета следующих праздничных дней:
Получить законный отдых теперь можно будет уже через полгода непрерывной работы на новом месте, вместо стандартных 11 месяцев по прежнему кодексу. Не дожидаться положенных шести месяцев и уйти в отпуск могут женщины перед отпуском по беременности и родам или непосредственно после него; работники в возрасте до 18 лет; усыновители детей в возрасте до трех месяцев, а также в других случаях, предусмотренных федеральными законами. За второй и последующие годы работы пойти в отпуск можно в любое время года в соответствии с графиком очередности отпусков, который должен утверждаться с учетом мнения профсоюзов не позднее чем за две недели до наступления календарного года. О времени начала отпуска работника следует известить не позднее чем за две недели до его начала. Если же работник узнал о начале отпуска позднее этого срока, то он может быть перенесен на другое время. Отдельным категориям работников в случаях, предусмотренных федеральными законами, ежегодный оплачиваемый отпуск предоставляется по их желанию в удобное для них время. В том числе, по желанию мужа ежегодный отпуск может быть предоставлен ему в период нахождения его жены в отпуске по беременности и родам независимо от времени его непрерывной работы в данной организации.
51 В соответствии со статьей 35 Трудового кодекса РФ работодатель обязан установить для работников систему оплаты труда, включая размеры тарифных ставок, окладов (должностных окладов), размеры доплат и надбавок компенсационного характера, в том числе за работу в условиях, отклоняющихся от нормальных, системы доплат и надбавок стимулирующего характера, и системы премирования.
Локальный нормативный документ, устанавливающий системы оплаты труда, действующий у того или иного работодателя, принято называть Положением об оплате труда работников соответствующей организации.
Основными разделами Положения об оплате труда должны быть:
- Общие положения, определяющие цели, задачи, направления развития оплаты труда в организации; нормативные документы на основе, которых строится система оплаты труда в организации (ТК РФ, Постановления органов государственной власти, рекомендации трехсторонних комиссий по регулированию трудовых отношений, рекомендации соответствующих министерств и ведомств и иные нормативно-правовые акты, содержащие нормы трудового права), круг работников организации (структурные подразделения), различающиеся системой оплаты труда.
- Оплата по окладам (должностным окладам), тарифным ставкам.
Раздел определяет порядок установления различий в содержании и сложности работ по должностям и разрядам работ (работников), а также размеры должностных окладов и тарифных ставок. В необходимых случаях указываются принципы дифференциации должностных окладов с учетом принятых нормативных документов по профессиональным квалификационным группам и размерам минимальных (либо базовых) окладов по соответствующим группам. В этом разделе формулируется учет требований профессиональных стандартов, ЕТКС и ЕКС к оценке различий в сложности труда (квалификации) работника.
- Порядок установления норм труда (трудовых обязанностей) работника.
В разделе указываются нормативные документы, в которых указывается нормативная загрузка работника, отражающаяся в трудовом договоре (нормативы численности, обслуживания, времени, нормы выработки и др.), принятые руководством для организации работ и оплаты труда. Указываются особенности установления особенности учебной нагрузки для ППС, объемы работ, выходящие за пределы учебной нагрузки.
- Выплаты компенсационного характера работникам организации.
В разделе указывается все возможные в организации отклонения от нормальных условий работ, порядок их оформления, привлечение работников к выполнению этих работ и установленные размеры компенсации. При этом размеры компенсационных выплат не могут быть ниже, определенных ТК РФ, постановлениями правительства и иными нормативными актами, содержащими нормы трудового права.
- Выплаты стимулирующего характера работникам организации.
В разделе предусматривается используемые в организации выплаты стимулирующего характера, включая различного характера доплаты, надбавки и премии. При этом должно осуществляться четкое разграничение функций между доплатами, надбавками и премиями.
Доплаты устанавливаются за различия, отличающие работы друг от друга. Надбавки устанавливаются за различия в характеристике работников, премии выплачиваются за различия в результатах труда индивидуальных или коллективных. По каждому виду стимулирующих выплат в Положении устанавливается круг работников, на которые они распространяются, порядок учета количественных характеристик, факторов, влияющих на размер выплаты, порядок установления размера выплат и их начисление работнику.
- Особенности оплаты труда отдельных категорий работников.
В данном разделе отражаются специфические характеристики, учитываемые при оплате труда отдельных категорий работников.
- Организация выплаты заработной платы.
В разделе излагаются сроки выплаты заработной платы, формы документов по ее начислению, компенсация за задержку выплаты заработной платы и порядок исчисления сроков ее задержки, а также другие вопросы, связанные с выплатой заработной платы.
Положение об оплате труда утверждается руководителем с учетом мнения профсоюзной организации либо иного представительного органа интересов работника. Порядок учета соответствующего мнения определен статьей ТК 372.
52 Трудовая дисциплина (дисциплина труда) — обязательное для всех работников подчинение правилам поведения, определенным в соответствии с законами, трудовым договором, правилами внутреннего трудового распорядка и другими актами организации. Работодатель обязан создавать условия, необходимые для соблюдения работниками дисциплины труда.
За нарушение трудовой дисциплины, выражающемся в совершении дисциплинарного проступка, т. е. неисполнении или ненадлежащем исполнении работником по его вине возложенных на него трудовых обязанностей, работодатель в зависимости от проступка имеет право применить следующие дисциплинарные взыскания:
замечание;
выговор;
увольнение по соответствующим основаниям.
В соответствии со ст. 193 ТК до применения дисциплинарного взыскания работодатель должен затребовать от работника объяснение в письменной форме. В случае Отказа работника дать указанное объяснение составляется соответствующий акт. Отказ работника дать объяснение не является препятствием для применения дисциплинарного взыскания.
Применение дисциплинарного взыскания оформляется приказом (распоряжением) работодателя, который объявляется работнику под расписку в течение трех рабочих дней со дня его издания. В случае отказа работника подписать указанный приказ (распоряжение) составляется соответствующий акт.
Дисциплинарное взыскание применяется не позднее одного месяца со дня обнаружения проступка, не считая времени болезни работника, пребывания его в отпуске, а по результатам ревизии, проверки финансово-хозяйственной деятельности или аудиторской проверки — не позднее двух лет со дня его совершения.
За каждый дисциплинарный проступок может быть применено только одно дисциплинарное взыскание.
Сведения о взысканиях в трудовую книжку не вносятся, за исключением случаев, когда дисциплинарным взысканием является увольнение (ст. 66 ТК).
Нарушение любого условия применения дисциплинарного взыскания является основанием для его отмены по заявлению работника.
Если в течение года со дня применения дисциплинарного взыскания (замечания или выговора) работник не будет подвергнут новому дисциплинарному взысканию, то он считается не имеющим дисциплинарного взыскания. Работодатель до истечения года со дня применения дисциплинарного взыскания имеет право снять его с работника по собственной инициативе, просьбе самого работника, ходатайству его непосредственного руководителя или представительного органа работников (ст. 194 ТК).
53 Охрана труда - система сохранения жизни и здоровья работников в процессе трудовой деятельности, включающая в себя правовые, социально-экономические, организационно-технические, санитарно-гигиенические, лечебно-профилактические, реабилитационные и иные мероприятия.
Условия труда - совокупность факторов производственной среды и трудового процесса, оказывающих влияние на работоспособность и здоровье работника.
Вредный производственный фактор - производственный фактор, воздействие которого на работника может привести к его заболеванию.
Опасный производственный фактор - производственный фактор, воздействие которого на работника может привести к его травме.
Безопасные условия труда - условия труда, при которых воздействие на работающих вредных и (или) опасных производственных факторов исключено либо уровни их воздействия не превышают установленных нормативов.
Рабочее место - место, где работник должен находиться или куда ему необходимо прибыть в связи с его работой и которое прямо или косвенно находится под контролем работодателя.
Средства индивидуальной и коллективной защиты работников - технические средства, используемые для предотвращения или уменьшения воздействия на работников вредных и (или) опасных производственных факторов, а также для защиты от загрязнения.
Сертификат соответствия организации работ по охране труда - документ, удостоверяющий соответствие проводимых работодателем работ по охране труда государственным нормативным требованиям охраны труда.
(в ред. Федерального закона от 30.06.2006 N 90-ФЗ)
Производственная деятельность - совокупность действий работников с применением средств труда, необходимых для превращения ресурсов в готовую продукцию, включающих в себя производство и переработку различных видов сырья, строительство, оказание различных видов услуг.
Требования охраны труда - государственные нормативные требования охраны труда, в том числе стандарты безопасности труда, а также требования охраны труда, установленные правилами и инструкциями по охране труда.
(часть десятая введена Федеральным законом от 30.06.2006 N 90-ФЗ, в ред. Федерального закона от 24.07.2009 N 206-ФЗ)
Государственная экспертиза условий труда - оценка соответствия объекта экспертизы государственным нормативным требованиям охраны труда.
(часть одиннадцатая введена Федеральным законом от 30.06.2006 N 90-ФЗ)
Аттестация рабочих мест по условиям труда - оценка условий труда на рабочих местах в целях выявления вредных и (или) опасных производственных факторов и осуществления мероприятий по приведению условий труда в соответствие с государственными нормативными требованиями охраны труда. Аттестация рабочих мест по условиям труда проводится в порядке, установленном федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим функции по выработке государственной политики и нормативно-правовому регулированию в сфере труда.
(часть двенадцатая введена Федеральным законом от 30.06.2006 N 90-ФЗ)
Стандарты безопасности труда - правила, процедуры, критерии и нормативы, направленные на сохранение жизни и здоровья работников в процессе трудовой деятельности и регламентирующие осуществление социально-экономических, организационных, санитарно-гигиенических, лечебно-профилактических, реабилитационных мер в области охраны труда.
(часть тринадцатая введена Федеральным законом от 24.07.2009 N 206-ФЗ)
Профессиональный риск - вероятность причинения вреда здоровью в результате воздействия вредных и (или) опасных производственных факторов при исполнении работником обязанностей по трудовому договору или в иных случаях, установленных настоящим Кодексом, другими федеральными законами. Порядок оценки уровня профессионального риска устанавливается федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим функции по выработке государственной политики и нормативно-правовому регулированию в сфере труда с учетом мнения Российской трехсторонней комиссии по регулированию социально-трудовых отношений.
Управление профессиональными рисками - комплекс взаимосвязанных мероприятий, включающих в себя меры по выявлению, оценке и снижению уровней профессиональных рисков. Положение о системе управления профессиональными рисками утверждается федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим функции по выработке государственной политики и нормативно-правовому регулированию в сфере труда с учетом мнения Российской трехсторонней комиссии по регулированию социально-трудовых отношений.
60 Общая характеристика оснований освобождения от наказания от уголовной ответственности
Под освобождением от наказания следует понимать выраженное в акте суда, амнистии, помилования освобождение лица, осужденного за совершение преступления приговором суда, от назначения либо полного или частичного отбывания назначенного судом наказания по основаниям, предусмотренным уголовным законом, если будет признано, что необходимость в применении (дальнейшем применении) уголовного наказания отсутствует.
Освобождение от наказания, как и освобождение от уголовной ответственности, не реабилитирует лицо, совершившее преступление, и также является формой реакции государства на совершенное преступление, но, в отличие от освобождения от уголовной ответственности, применяется:
– только в отношении осужденного и только судом;
– лишь после вступления обвинительного приговора суда в силу.
Освобождение от наказания, в отличие от освобождения от уголовной ответственности, предполагает признание лица виновным в совершении преступления, его осуждение приговором суда с освобождением от назначения или исполнения (полностью или частично) уголовного наказания.
Суть применения освобождения от наказания – исключить или свести к минимуму, когда это возможно, неблагоприятные последствия – нередко очень значительные социальные и духовные издержки и материальные затраты, связанные с применением (отбыванием) наказания. Наличие института освобождения от наказания и его фактическое применение призваны стимулировать исправление осужденных, способствовать их ресоциализации с помощью менее интенсивных и строгих, чем наказание, мер на основе принципа экономии уголовно-правовой репрессии.
Классификация оснований освобождения от наказания:
1) в зависимости от содержания освобождения от наказания следует различать освобождение:
– от назначения наказания;
– от реального отбывания назначенного наказания;
– от дальнейшего отбывания оставшейся (неотбытой) части наказания;
2) в зависимости от того, правом или обязанностью суда является принятие решения об освобождении, различают виды освобождения:
– обязательные;
– факультативные;
3) различаются виды освобождения от наказания:
– условные, применение которых связано с назначением испытательного срока и определенных требований к поведению освобождаемого;
– безусловные, которые не сопровождаются возложением на указанное лицо тех или иных обязанностей.
Основания освобождения от наказания различаются в зависимости от вида освобождения.
УК РФ предусматривает следующие виды освобождения от уголовного наказания:
– условно-досрочное освобождение от отбывания наказания;
– замена неотбытой части наказания более мягким видом наказания;
– освобождение от наказания в связи с изменением обстановки;
– освобождение от наказания в связи с болезнью;
– отсрочка отбывания наказания беременным женщинам и женщинам, имеющим малолетних детей;
– освобождение от наказания в связи с истечением сроков давности обвинительного приговора суда;
– освобождение от наказания несовершеннолетних с применением принудительных мер воспитательного воздействия;
– освобождение актом амнистии или помилования.
61 УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА АМНИСТИИ И ПОМИЛОВАНИЯ
Амнистия объявляется в отношении индивидуально не определенного круга лиц Государственной Думой РФ.
Актом об амнистии лицо: может быть освобождено от уголовной ответственности, может быть освобождено от наказания, назначенное ему наказание может быть сокращено или заменено более мягким видом наказания, может быть освобождено от дополнительного вида наказания; с него может быть снята судимость.
Порядок применения амнистии определяется Государственной Думой в акте об амнистии. Изданием акта об амнистии могут преследоваться разные цели:
– облегчение участи лиц, совершивших относительно нетяжкие преступления, несовершеннолетних, женщин, больных и т. п.;
– идеологические(социально-политические) цели;
– цели национального примирения, достижения гражданского мира и согласия; социально-экономические цели;
– решение проблемы перенаселения мест лишения свободы и др.
В качестве поводов чаще всего выступает какое-либо значительное либо торжественное событие в жизни страны: принятие Конституции, юбилей победы в Великой Отечественной войне, международный год женщины, ребенка и т. п.
Помилование осуществляется Президентом РФ в отношении индивидуально определенного лица. Акт о помиловании является правоприменительным актом.
Актом о помиловании лицо, осужденное за преступление, может быть освобождено от дальнейшего отбывания наказания; назначенное ему наказание может быть сокращено или заменено более мягким видом наказания; с лица, отбывшего наказание, актом помилования может быть снята судимость.
Помилование применяется в отношении лиц: осужденных судами РФ и отбывающих наказание на территории РФ; осужденных судами иностранного государства и отбывающих наказание на территории РФ в соответствии с ее международными договорами; отбывших назначенное судами наказание и имеющих неснятую судимость.
С ходатайством о помиловании к Президенту РФ может обратиться осужденный через администрацию учреждения или органа, исполняющего наказание, в любое время после начала отбывания наказания.
При рассмотрении ходатайства о помиловании должны приниматься во внимание:
– характер и степень общественной опасности совершенного преступления;
– поведение осужденного во время отбывания или исполнения наказания;
– срок отбытого(исполненного) наказания;
– совершение осужденным преступления в период назначенного судом испытательного срока условного осуждения;
– применение ранее в отношении осужденного акта амнистии, помилования или условно-досрочного освобождения от наказания;
– возмещение материального ущерба, причиненного преступлением;
– данные о личности осужденного: состояние здоровья, количество судимостей, семейное положение, возраст;
– другие обстоятельства.
Помилование, как правило, не применяется в отношении осужденных:
– совершивших умышленное преступление в период испытательного срока условного осуждения;
– злостно нарушающих установленный порядок отбывания наказания;
– освобождавшихся от отбывания наказания условно-досрочно или по амнистии;
– освобождавшихся от отбывания наказания актом помилования;
– которым ранее производилась замена наказания более мягким наказанием.
УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА СУДИМОСТИ
Судимость представляет собой особое уголовно-правовое отношение, сущностью которого является осуждение лица, совершившего преступление, обвинительным приговором суда. Содержание такого правоотношения составляют взаимные права и обязанности сторон – государства и осужденного лица. Такое правоотношение предполагает, в частности, особый правовой статус осужденного, состоящий в возложении на него ограничений и обязанностей, вытекающих из факта его осуждения и действующих в течение срока, установленного уголовным законом. Это правоотношение возникает в связи с совершением лицом преступления и последующим осуждением его обвинительным приговором суда, т. е. в связи с привлечением к уголовной ответственности.
Лицо, осужденное за совершение преступления, считается судимым:
– со дня вступления обвинительного приговора суда в законную силу;
– до момента погашения или снятия судимости. Судимость погашается по истечении сроков, установленных в УК РФ. Эти сроки зависят от следующего:
– было лицо осуждено условно или отбывало реальное наказание;
– от вида наказания, назначенного осужденному (связано наказание с лишением свободы или не связано);
– от категории совершенного преступления в случае, когда осужденному назначается наказание в виде лишения свободы.
Судимость погашается:
– в отношении лиц, условно осужденных, – по истечении испытательного срока;
– в отношении лиц, осужденных к более мягким видам наказаний, чем лишение свободы, – по истечении одного года после отбытия или исполнения наказания;
– в отношении лиц, осужденных к лишению свободы за преступления небольшой или средней тяжести, – по истечении трех лет после отбытия наказания;
– в отношении лиц, осужденных к лишению свободы за тяжкие преступления, – по истечении шести лет после отбытия наказания;
– в отношении лиц, осужденных за особо тяжкие преступления, – по истечении восьми лет после отбытия наказания.
Срок погашения судимости исчисляется с момента освобождения от отбывания наказания исходя из фактически отбытого срока наказания:
– при досрочном освобождении осужденного от отбывания наказания;
– при замене неотбытой части наказания более мягким видом наказания.
Судимость может быть снята судом по ходатайству осужденного, если он после отбытия наказания вел себя безупречно. Вопрос о снятии судимости разрешается по ходатайству лица, отбывшего наказание, судом или мировым судьей по уголовным делам, отнесенным к его подсудности, по месту жительства данного лица.
В случае отказа в снятии судимости повторное ходатайство об этом может быть возбуждено перед судом не ранее чем по истечении одного года со дня вынесения постановления об отказе.
Уголовно-правовое значение судимости проявляется в том, что:
– она учитывается при определении вида рецидива;
– она учитывается при назначении уголовного наказания;
– она учитывается при определении вида исправительного учреждения для осужденных к лишению свободы. Несудимым считается лицо:
– освобожденное от наказания;
– в отношении которого были применены принудительные меры воспитательного воздействия;
– в отношении которого были применены принудительные меры медицинского характера.
Серед них можна виділити основні і допоміжні.
Однак усі вони знаходяться між собою в тісному взаємозв'язку, доповнюють один одного.
До основних методів науки кримінального права належать: філософський, або діалектичний, метод пізнання;
юридичний, або догматичний, метод;
соціологічний метод; метод системного аналізу;
метод порівняльного правознавства, або компаративистський метод; історичний, або генетичний, метод дослідження.
Як допоміжні методи наука кримінального права використовує методи математичного моделювання, екстраполяції, психологічного аналізу, експертних оцінок та ін.
Філософський, або діалектичний, метод як загальний метод пізнання застосовується в науці кримінального права для пояснення багатьох явищ.
Діалектичний закон про загальний, універсальний зв'язок явищ дає можливість розглядати кримінальне право не як самостійне, не пов'язане ні з чим явище, а простежити численні його зв'язки з соціальними процесами, сутністю держави, співвідношення з іншими галузями права.
Далі, наприклад, діалектичний закон заперечення заперечення дає можливість побачити в існуючому явищі елементи як нового, так і старого, що залишилися в ньому і тепер виступають в новій якості (наприклад, новий КК містить не тільки нові положення, а й норми права, що діяли раніше, звичайно, в якійсь іншій якості).
Такі категорії діалектики, як причина і наслідок, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, зміст і форма, використовуються в науці кримінального права при розгляді питань щодо причинного зв'язку, тлумачення вини та її форм, стадій вчинення злочину та ін.
Юридичний, або догматичний, метод заснований на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Він полягає в формулюванні і розкритті юридичних понять, побудові юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змісту законів шляхом їх тлумачення. Критичний аналіз норм кримінального права за допомогою вироблених наукою прийомів тлумачення складає серцевину цього методу.
З його допомогою коментуються кримінальні закони, що надзвичайно важливо для їх однакового застосування. Завдяки цьому методу розроблені вихідні поняття кримінального права, наприклад, поняття складу злочину та ін. Теорія кваліфікації злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину, базується в основному на названому методі.
Соціологічний метод полягає в дослідженні злочину і покарання як явищ соціальних. Наприклад, питання про соціальні чинники, що впливають на криміналізацію чи, навпаки, декриміналізацію певного діяння, має вирішальне значення для законодавця.
Вивчаючи ці соціальні чинники (економічні, політичні, моральні та ін.), наука робить висновки щодо необхідності кримінально-правової заборони, або її передчасності, або навіть непотрібності взагалі. Так, розвиток ринкових відносин, визнання рівності всіх форм власності та інші чинники вимагають криміналізації певних діянь, що посягають на нормальний розвиток ринкової економіки (наприклад, заняття забороненими видами підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, фінансові зловживання тощо).
Соціологічний метод використовує конкретно-соціологічні дослідження (анкетування, аналіз статистичних даних, інтерв'ювання та ін.) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб'єктів різних злочинів, дозволяє судити про ефективність норм кримінального закону, надає істотну допомогу в процесі правотворчості.
Зараз наукові дослідження з кримінального права здійснюються на кафедрах провідних юридичних вищих навчальних закладів, у підрозділах Національної академії наук України та Академії правових наук України.
4. Наука кримінального права- це фундаментальна наука. Вона є науковим підґрунтям для інших наук кримінального циклу - кримінології, судової психології, судової психіатрії, судової медицини, статистики, криміналістики та ін. Разом з тим вона використовує дані цих прикладних наук. Так, кримінологія - це юридична наука, що вивчає причини злочинності, особу злочинця, розробляє спеціальні заходи щодо попередження злочинів. Поняття, вироблені в науці кримінального права (злочин, форми вини, вік відповідальності за окремі види злочинів та ін.), широко використовуються в кримінології. У той же час кримінологічні дані про динаміку, структуру, стан, коефіцієнти злочинності тощо запозичуються кримінальним правом.
Наука кримінального права широко використовує дані такої науки, як судова статистика. При вивченні проблем осудності застосовуються дані судової психіатрії, при дослідженні вини та її форм - дані психології, а при вивченні вікових особливостей неповнолітніх, що вчинили злочин, - дані педагогіки. При вирішенні питань, пов'язаних з встановленням причинного зв'язку між вчиненим діянням і наслідком, що настав, використовуються, зокрема, дані судової медицини, а при розв'язанні проблеми неосудності - дані судової психіатрії. В останні роки намічається проникнення в науку кримінального права даних математичних досліджень, положень таких наук, як кібернетика, інформатика, наука управління і т. ін.
5. Основні завдання науки кримінального права полягають у такому:
а) розробка фундаментальних проблем теорії кримінального права;
б) вироблення рекомендацій щодо вдосконалення КК і практики його застосування;
в) подальше вивчення всіх інститутів кримінального права з метою встановлення їх ефективності;
г) зміцнення тісних зв'язків з правотворчими і практичними органами;
ґ) подальше вдосконалення всієї науково-педагогічної діяльності з метою підготовки висококваліфікованих фахівців-правознавців;
д) вивчення кримінального законодавства і практики його застосування в країнах близького і далекого зарубіжжя.
3. Кримінальне право України як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах, її предмет, основні методи та форми вивчення.
Поняттям кримінального права позначають також і навчальну дисципліну, що викладається у навчальних закладах юридичного профілю і вивчається студентами й слухачами, які навчаються в них.
Кримінальне право як навчальна дисципліна — це сукупність розташованого відповідно до структури КК навчального матеріалу, в якому розглядаються теоретичні положення, що розкривають зміст кримінально-правових норм і дозволяють студентам засвоїти суму знань, необхідних для обґрунтованої кримінально-правової оцінки вчиненого злочину в якості особи, яка застосовує кримінальний закон (наприклад, слідчого, адвоката, прокурора, судді).
Навчальний курс (дисципліна) кримінального права України складається з курсів Загальної й Особливої частин кримінального права. Спочатку вивчається курс Загальної частини кримінального права України, а потім, після засвоєння загальних положень про злочин та покарання, вивчається курс Особливої частини.
Порядок і послідовність викладу питань Загальної частини кримінального права прийнято іменувати системою курсу Загальної частини кримінального права. Система курсу Загальної частини кримінального права в основному визначається системою чинного кримінального законодавства. Завершується вивчення цього курсу знайомством із загальними положеннями кримінального права іноземних країн.
Знання кримінального права є підґрунтям професійної діяльності для таких категорій юристів, як слідчий, працівник оперативних служб міліції, прокурор, адвокат, суддя.
Однак і для юристів, які спеціалізуються в трудовому, житловому, банківському, податковому, шлюбному праві тощо, які беруть участь у розгляді цивільних справ (наприклад, за позовами підприємств), знання кримінального права має не другорядне значення. Практика доводить, що інколи учасники цивільних спорів переступають межу дозволеного і вчиняють злочини. Юрисконсультові, судді господарського суду, нотаріусові необхідно чітко відрізняти цивільно-правове правопорушення (делікт) від злочинного діяння. Бачити, наприклад, коли порушення банківських правил переростає у викрадення майна, дії спадкоємців набувають ознак злочинного підроблення документів тощо.
Оперативні працівники і слідчі, які не належному рівні засвоїли положення кримінального права, можуть не приділяти уваги збиранню доказів, що характеризують необхідні ознаки відповідного злочину. А це призводить до неправильного застосування закону виправдання підсудного, винного у скоєнні злочину, засудження невинного, інкримінування особі більш тяжкого або менш тяжкого злочину у порівнянні з тим, який ним вчинено насправді. Вивчення кримінальних справ свідчить, що помилки при кваліфікації злочинів - найпоширеніший вид помилок у слідчій та судовій практиці.
Викриття злочину, розшук злочинців та збирання доказів вчиненого злочину визначається саме ознаками злочину, встановленого кримінальним законом. Кримінальне право має значення базової дисципліни для інших юридичних дисциплін кримінального циклу - кримінального процесу, криміналістики, кримінології, оперативно-розшукової діяльності та деяких інших. Для правильного й ефективного розслідування справи треба чітко знати, що й кого шукати, в чому й кого треба викрити, які докази для цього треба знайти тощо. Без таких знань правоохоронна діяльність навіть за умови досконалого володіння тактикою допиту, технікою огляду місця події, психологією злочинця тощо може бути спрямована на вирішення другорядних питань, що не мають прямого відношення до ознак конкретного злочину.
Наприклад, не володіючи знаннями щодо складу злочину і розслідуючи справу про вбивство, слідчий може не приділити належної уваги встановленню і доказу мотивів дій особи, яку затримали на місці злочину з ножем і слідами крові жертви на своєму одязі. Як результат - особа, що вбила людину з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК - закон за цей злочин передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі), може бути засуджена за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК покарання у виді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк) або навіть буде виправдана як така, що буцімто діяла в стані необхідної оборони.
Вивчення курсу Загальної частини кримінального права обумовлює необхідність використання (крім цього підручника) КК, інших нормативно-правових актів, науково-практичних коментарів КК, постанов Пленуму Верховного Суду України, монографій, навчальних посібників, наукових статей з кримінально-правових проблем.
4. Поняття принципу права. Принципи права як особливий елемент його змісту. Система принципів кримінального права України.
Принципи кримінального права - це фундаментальні ідеї, які лежать в основі побудови кримінального права, визначають його систему та методи реалізації.
Всі принципи, які лежать в основі чинного кримінального права, можуть бути поділені на:
конституційні (загальноправові);
галузеві (спеціальні).
До перших належать ті, що закріплені в Конституції України, а саме:
♦ принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову;
♦ принцип верховенства права (ст. 8);
♦ принцип справедливості права (ст. 19);
♦ принцип рівності громадян перед законом (ст. 24);
♦ принцип забезпечення гідності особи (ст. 28);
♦ принцип законності (статті 29, 61, 62, 124);
♦ принцип гуманізму.
Загальноправові принципи притаманні фактично всім галузям законодавства, оскільки Конституція України є витоком для всіх галузей системи права.
Галузевими (спеціальними) є ті принципи, які визначають структуру, методи реалізації саме кримінального права у світлі завдань, які стоять перед ним.
До спеціальних принципів кримінального права належать:
принцип нормативного визначення кола злочинних діянь.
Цей принцип має чи не основоположне значення, оскільки визначає і систему кримінального законодавства, і обсяги кримінального регулювання, і межі кримінальної репресії, і підстави кримінальної відповідальності.
Принцип відповідальності за власні діяння передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності виключно за діяння, які вчинені безпосередньо винним.
Це випливає зі змісту ст. 2 КК України, яка встановлює, що
«1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом»;принцип відповідальності при наявності вини також випливає зі змісту ст. 2 КК України.
«2. Особа вважається не винною у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду»;
принцип сукупності відповідальності знаходить свій прояв у притягненні до відповідальності за всі злочинні діяння, які вчинені особою і за які до цього вона до відповідальності не притягалась (статті 70, 71 КК);
принцип відповідності покарання тяжкості злочину — ідеалізований принцип кримінального законодавства, який полягає в необхідності співвідношення злочину і призначеного за нього покарання. Цей принцип зафіксовано в ст. 65 ч. 1 п. З КК, яка визначає необхідність призначення покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину. У реальній практичній діяльності цей принцип, на жаль, ще діє недосконало;
принцип економії кримінальної репресії визначає співвідношення кола діянь, які визнані в суспільстві злочинами, і загального рівня економічного та культурного розвитку суспільства.
5. Поняття «джерела кримінального права».Основні джерела сучасного кримінального права України.
Джерела кримінального права — це система внутрішніх національних кримінальних законів і міжнародних правових актів, що містять норми кримінального права.
Джерелами кримінального права є:
1) Конституція України;
2) Кримінальний кодекс України;
3) Рішення Конституційного Суду;
4) Постанови Пленуму Верховного Суду України;
5) міжнародні угоди.
Джерелом, що містить норми прямої дії, є Конституція України. Всі кримінально-правові норми повинні їй відповідати. Якщо ж кримінально-правова норма суперечить Конституції, то вона не має юридичної сили.
Основним національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, який прийнятий 05.04.01 і набрав чинності з 01.09.01. Він являє собою систематизований законодавчий акт, що складається із Загальної та Особливої частин.
У Загальній частині визначені всі базові інститути і поняття, що застосовуються до всіх приписів Особливої частини Кодексу.
Ці норми визначають: цілі Кримінального кодексу; поняття злочину; форми вини, стадії вчинення злочину; види покарань; погашення і зняття судимості.
В Особливій частині визначається кримінальна відповідальність за окремі конкретні злочини.
Норми Загальної частини можуть бути зрозумілі лише на базі Особливої частини. Загальна й Особлива частини — це дві тісно пов’язані, взаємообумовлені і взаємодіючі підсистеми. До речі, вперше розподіл норм кримінального права на Загальну й Особливу частини було проведено в КК Франції в 1791 р.
З прийняттям Закону України «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.91 статусу джерел кримінального права набули укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори.
Вони застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
6. Тлумачення в кримінальному праві. Види і способи тлумачення окремих положень КК та інших джерел кримінального права України.
При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його тлумаченні, тобто у з'ясуванні волі законодавця, усвідомленні змісту закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому.
Тлумачення закону полягає у знаходженні належного правового рішення для конкретного випадку.
Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види, наука кримінального права розрізняє тлумачення закону за суб'єктом, за обсягом та за способом (прийомом).
За суб'єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення, розрізняють тлумачення:
а) автентичне, яке дає орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції 1996 р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України;
б) легальне (офіційне), яке дається органом, спеціально на те уповноваженим. Згідно із Конституцією України правом офіційного тлумачення законів, у тому числі й кримінальних, наділений Конституційний Суд України.
в) судове (казуальне). Воно має два різновиди:
1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи;
2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової практики у постановах Пленуму Верховного Суду України.
ґ) доктринальне (наукове) - це роз'яснення чинного кримінального законодавства фахівцями у галузі кримінального права.
Тлумачення за обсягом - це визначення меж дії закону у співвідношенні тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія.
За обсягом тлумачення може бути буквальним, обмежувальним і поширювальним:
а)при буквальному тлумаченні зміст кримінально-правової норми точно відповідає її текстуальному вираженню;
б)при обмежувальному тлумаченні закону надається більш вузький (обмежувальний) зміст, ніж у тексті самого закону;
в)при поширювальному тлумаченні закону, що застосовується, надається більш широкий (але в рамках закону) зміст порівняно з буквальним його текстом.
Способи (прийоми) тлумачення кримінального закону: граматичне, логічне, систематичне (системне) і історичне.
Граматичне тлумачення(філологічним) полягає у з’ясуванні змісту закону шляхом етимологічного аналізу термінів і понять, що вживаються у ньому, та аналізу його тексту за допомогою правил граматики, синтаксису, орфографії та пунктуації.
Логічне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону на підставі правил логіки.
Систематичне тлумачення полягає у з'ясуванні змісту закону про кримінальну відповідальність шляхом порівняння його з положеннями цього чи інших законів.
Історичне тлумачення зводиться до з'ясування соціальних передумов, що обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, а також завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон.
7. Поняття злочину в сучасному кримінальному праві. Класифікація злочинів у кримінальному праві.
Злочином є – передбачене КК суспільне діяння (дія чи бездіяльність), вчинені суб’єктом злочину.
Ознаками злочину є:
-суспільна небезпека;
-винність діяння;
-караність щодо цього діяння;
-наявність суб’єкта злочину;
-кримінальна протиправність.
1) Суспільна небезпека – є матеріальною ознакою злочину, має своїм змістом заподіяння шкоди суспільним відносинам або загрозу спричинення цієї шкоди.
Ознаками суспільної небезпеки є те, що вона має:
а) Характер суспільної небезпечності, він визначається об’єктом злочину, тобто тими суспільними відносинами, які страждають від нього:
-умисна або необережна форма вини;
-зміст суспільно небезпечних наслідків.
б) Ступінь суспільної небезпечності, визначається всіма іншими об’єктивними та суб’єктивними ознаками злочину:
-мотивом і метою;
-засобами, місцем, часом, ступенем небезпечності самих наслідків.
2. Кримінальна протиправність – означає, що тільки те діяння є злочином, яке прямо передбачене законом.
3. Винність означає, що кримінальній відповідальності підлягають тільки особи, винні у вчиненні злочину, тобто ті, які навмисно або з необережності вчинили суспільно небезпечні діяння.
4. Караність означає, що за будь-який вчинений злочин у законі передбачено конкретний вид і розмір покарання. Проте це не означає, що кожний злочин обов’язково в конкретному випадку тягне за собою застосування покарання.
5. Спеціальний суб’єкт злочину — це особа, яка володіє, крім зазначених загальних (особа фізично осудна, що досягла віку кримінальної відповідальності), спеціальними додатковими ознаками, які її характеризують і визначають кваліфікацію вчиненого нею злочину
8. Загальна структура юридичного складу злочину, її складові частини.
Склад злочину – це сукупність передбачених кримінальним законом об’єктивних та суб’єктивних ознак, які визначають суспільно-небезпечні діяння як конкретний злочин.
Загальна структура юридичного складу злочину 4 групи юридичних фактів, що стосуються:
а) об'єкта злочину, тобто тих соціальних цінностей, якіможуть постраждати внаслідок відповідного діяння;
б) суб'єкта злочину, тобто особи, яка його вчинила;
в) об'єктивної сторони злочину, тобто зовнішнього прояву діяння, а також - у багатьох випадках - тих обставин навколишнього середовища, які, на думку законодавця, впливають на визнання діяння злочином певного виду;
г) суб'єктивної сторони злочину, тобто тих внутрішніхпроцесів у психіці суб'єкта, які певним чином пов'язані із зовні-шньою, «об'єктивною», стороною діяння.
Об'єкт злочину - це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди завдає певної шкод. Це те благо (цінність), яке поставлене під охорону кримінального закону.
Тому об'єктом злочинувизнаються певні суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого кримінальним законом діяння(дії або бездіяльності), що заподіває або створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту злочину.
Обов'язковими (необхідними) ознаками об'єктивної сторони як елемента складу виділяють:
діяння (дію або бездіяльність),
суспільно небезпечні наслідки і причинний зв'язок.
Суб'єкт злочину - це особа, яка вчинила злочин.
Згідно зчинним законодавством, суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа, яка досягла певного віку.
Суб'єктивна сторона - це внутрішня сторона злочину, бовона включає в себе ті психічні процеси, які характеризують сві-домість і волю особи в момент вчинення злочину.
Ознаками суб'єктивної сторони як елемента складу визнається вина, мотив та мета злочину.
Обов'язковою основною ознакою суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину є вина особи, яка може бути виражена в формі умислу або необережності.
Вразі відсутності вини немає складу злочину, навіть якщо внаслідок дії (бездіяльності) настали передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні наслідки.
Злочин вважається вчинений умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.8 КК).
Коли особа, яка вчинила злочин, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії абобездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення,або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити, такий злочин вважається вчиненим з необережності.
Слід розрізняти необхідні (обов'язкові) і факультативні(необов'язкові) ознаки складу злочину:
Необхідні - це ті зазначені ознаки складу злочину, які є обов'язковими для будь-якого складу злочину.
Факультативними - визнаються ті ознаки, на які додатково вказує законодавець при описуванні складів окремих злочинів.
До таких слід віднести: час, місце, обстановку та спосіб вчинення
злочину (характеризують об'єктивну сторону), мотив і мету (характеризують суб'єктивну сторону), а також ознаки спеціального суб'єкта злочину.
Склад злочину залежно від різних критерій можна поділити на групи:
1) В залежності від тяжкості складу злочину:
- Простий склад, містить обов’язкові ознаки і немає ні пом’якшуючих, ні обтяжуючих обставин (ч. 1 ст.. 115 умисне вбивство);
- Кваліфікований склад, містить обтяжуючі ознаки цього складу (ч. 2 ст, 115 вбивство 2 або більше осіб, вчинене з особливою жорстокістю);
- Особливо кваліфікований, містить особливо кваліфікуючі обставини;
- Привілейований склад злочину, закон в ньому вказує на пом’якшуючі або привілейовані ознаки (ст. 116 умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання).
9. Поняття кваліфікації злочинів.
Кваліфікація злочинів за своїм змістом та значенням виступає центральною частиною процесу застосування кримінально-правових норм.
Саме поняття "кваліфікація злочинів" широко використовують у кримінальному праві, кримінальному процесі, кримінології, судовій статистиці, в інших галузях права та юридичної науки.
Кваліфікація злочинів складається з таких дій:
1) вибір норми, яка передбачає відповідальність за скоєне;
2) встановлення відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання й ознаками складу злочину, передбаченими у кримінальному законі;
3) процесуальне закріплення висновку про наявність або відсутність відповідності між фактичними ознаками вчиненого посягання й ознаками складу злочину, передбаченими кримінально-правовою нормою, — закріплення результатів кваліфікації.
Закріплення (фіксування) результатів кваліфікації в процесуальних документах включає щонайменше три дії:
1) виклад фактичних обставин справи;
2) складання формули кваліфікації;
3) виклад формулювання обвинувачення.
1.Виклад фактичних обставин справи полягає у формулюванні фактичного складу діяння.
Тобто з усіх встановлених у справі фактичних даних обирають ті, які мають значення, враховуються при її вирішенні й виступають фактичною підставою застосування правової норми.
2.Формула кваліфікації — це вказівка на кримінально-правові норми Особливої, а в певних випадках — і Загальної частини — кримінального закону, якими передбачено вчинене діяння, шляхом використання скорочених, умовних позначень.
Вона становить собою сукупність цифрових та буквених позначень, які вказують на статті (а також їх частини і пункти) Загальної та Особливої частин кримінального закону, за якими кваліфікується діяння.
3.Формулювання обвинувачення становить собою словесне посилання на ті кримінально-правові норми, які відображено у формулі кваліфікації.
Формулювання обвинувачення дозволяє усунути певну неконкретність, яка може мати місце у формулі кваліфікації (наприклад, пов'язана із наявністю альтернативних основних чи кваліфікуючих ознак складу злочину).
10. Поняття об’єкту злочину.
Об’єктом злочину є – ті суспільні відносини, які охороняються законом і проти яких спрямований злочин.
Об’єкт поділяється на 3 види:
1. Загальний;
2. Родовий;
3. Безпосередній об’єкт
1. Загальний об’єкт – це вся сукупність суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (ст.1 КК)
Загальний об’єкт має значення для поняття злочину та відмежування злочину від інших правопорушень.
2. Родовий об’єкт – це сукупність однорідних суспільних відносин на які посягає група однорідних злочинів.
Родовий об’єкт є критерієм системи Особливої частини КК та розрізняє злочини за характером і ступенем суспільної небезпеки.
3. Безпосередній об’єкт – це конкретні суспільні відносини на які посягає злочин.
Він визначає характер суспільної небезпечності конкретного злочину, допомагає визначити суспільну небезпечність особи злочинця, визначити правильну кваліфікацію.
Безпосередній об’єкт злочину буває основним і додатковим:
- Основний безпосередній об’єкт це – конкретні суспільні відносини, які завжди страждають від конкретного злочину, заради охорони цього об’єкту створені конкретна норма.
- Додатковий – це такі відносини, які можуть страждати, а можуть і не страждати від конкретного злочину.
Н-д: ст. 186 – грабіж
Основним об’єктом є – власність;
Додатковим – здоровя і життя людини.
В свою чергу, безпосередній додатковий поділяється на два види – додатковий обов’язковим і додатковий факультативний.
- Обов’язковий – це суспільні відносини, яким при вчиненні злочину завжди спричиняється шкода.
Це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у будь-якому випадку вчинення певного злочину.
- Факультативний – це такі відносини, які можуть страждати, а можуть і не страждати від злочину і не впливає на кваліфікацію.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 32 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |