Студопедия
Главная страница | Контакты | Случайная страница | Спросить на ВикиКак

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Юридичний критерій обмеженої осудності, як і при неосудності, створює сукупність інтелектуальної та вольової ознак.

Читайте также:
  1. Автори — творці об'єктів права інтелектуальної власності
  2. Адміністративні методи -це сукупність прийомів, впливів, за­снованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  3. Види прав інтелектуальної власності України
  4. Виникнення майнових прав інтелектуальної власності.
  5. Витратний підхід до оцінки об'єктів права інтелектуальної власності
  6. Відсутність вольової діяльності.
  7. Загальні положення про право інтелектуальної власності
  8. інтелектуальної власності
  9. КРИТЕРІЙ БЕЗПЕКИ ТЕХНОСФЕРИ ПРИ АВАРІЯХ
  10. Лекція 3. ОСОБЛИВОСТІ ОХОРОНИ РІЗНИХ ОБ'ЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ УКРАЇНИ

 

Інтелектуальна ознака обмеженої осудності свідчить про неспроможність особи в повному обсязі усвідомлювати характер власної поведінки (дії або бездіяльність).

 

Вольова ознака обмеженої осудності - це неспроможність повною мірою керувати своєю поведінкою (діями або бездіяльністю).

 

Наявність психопатологічного стану значною мірою впливає на можливості розуміти всі характеристики власної поведінки та контролювати її.

 

При цьому не має підстав вести мову про неосудність особи, але й не можна ставити знак «дорівнює» між особами, які страждають на такі патології, та абсолютно здоровими людьми.

 

Визнати стан обмеженої осудності (як і неосудності), можна виключно на підставі висновку судово-психіатричної експертизи.

 

У такому випадку цей стан на підставі ст. 20 ч. 2 КК України може бути врахований судом при обранні покарання. Хоча вказана норма не визначає прямо, яким чином це може бути враховано, систематичне тлумачення ст. 20 ч. 2 КК дає підстави стверджувати, що законодавець має на увазі зменшення покарання порівняно з тим, яке було б обрано за вчинений злочин осудній особі.

 

Звичайно, що таке врахування можливо лише при визнанні особи обмежено осудною на момент вчинення злочину.

 

Якщо в особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, діагностується обмежена осудність на підставі характеристик медичного критерію, які виникли після вчинення злочину, вона не може бути визнана обмежено осудною.

В цьому випадку до такої особи не можуть бути застосовані і положення ст. 20 ч. 2 КК України.

 

16. Вік суб’єкта злочину як обов’язковий елемент складу злочину. Вплив віку на кримінальну відповідальність особи. Основні правила встановлення віку суб’єкта злочину.

У частині 1 ст. 22 КК 2001 р. зазначено, що “кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 р.”.

Цей вік називається загальним віком кримінальної відповідальності.

 

У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – 14 р. – за окремі, прямо перелічені законом злочини.

Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), згвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші.

 

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14-16 роками) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до Дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована.

Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість.

 

Вони, як правило, довірливії люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо.

Враховуючи все це, КК передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV Загальної частини КК).

 

Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т.ч. злочинну.

2. Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

 

3. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч. 2 ст. 22 перераховано лише умисні злочини).

 

6. Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом'якшує покарання (п. З ч. 1 ст. 66).

 

17. Поняття спеціального суб’єкта злочину за КК України.

Стаття 18 КК України, визначаючи поняття суб'єкта злочину у кримінальному праві, вказує на його ознаки, які притаманні суб'єкту злочину в будь-якому випадку.

 

У кримінальному праві суб'єкт злочину, якому поруч із загальними притаманні спеціальні ознаки, називається спеціальним суб'єктом злочину. Відповідно склади таких злочинів носять назву склади злочинів із спеціальним суб'єктом.

 

Визначення спеціальних ознак суб'єкта злочину обумовлюється специфікою окремих складів злочинів, вчинення яких є можливим виключно у зв'язку із відповідним видом людської діяльності, яку можуть здійснювати не всі, а обмежене коло суб'єктів.

Коло видів такої діяльності досить широке.

Воно може визначатись приналежністю до громадянства України, наявністю родинних зв'язків, видом професійної діяльності, посадовим становищем, яке посідає особа та ін.

Чинне кримінальне законодавство України вперше дало нормативне визначення спеціального суб'єкта злочину (ст. 18 ч. 2 КК), вказавши, що «Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа».

Загрузка...

 

Залежно від змісту ознаки спеціального суб'єкта поділяються на групи:

Соціально-демографічні ознаки - стать, вік винного, наявність військового обов'язку (напр., ухилення від призову на строкову військову службу, ст. 335 КК, може бути вчинено лише особою, яка досягла встановленого законом віку і визнана такою, що несе військовий обов'язок).

 

Службове становище особи —заняття винним відповідної посади чи виконання ним відповідних функцій у державній, громадській чи комерційній організації (шахрайство з фінансовими ресурсами - ст. 222 КК; одержання хабара - ст. 368 КК і т. п.).

 

Професія винного - наявність у нього відповідної освіти чи професійних навиків у трудовій або виробничій сфері (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником - ст. 139 КК та ін.).

 

Цивільно-правовий статус - наявність в особи громадянства України чи іноземної держави (напр., державна зрада, ст. 111 КК; шпигунство - ст. 114 КК та ін.).

 

Взаємовідносини з потерпілим - наявність у винного родинних чи інших зв'язків, що обумовлюють у них визначені обов'язки чи права (напр., ухилення від сплати аліментів на утримання дітей -ст. 164ККтаін.),

Характеристика особи в контексті її попередньої діяльності (напр., раніше суджений за умисне вбивство - ст. 115 ч. 2 п. ІЗКК та ін.).

У тих складах, де ознаки спеціального суб'єкта злочину передбачені законом, тобто є конструктивним елементом складу конкретного злочину, вони є обов'язковими І визначають наявність чи відсутність складу злочину.

 

18. Поняття суб’єктивної сторони складу злочину. Особливості елементів, що утворюють суб’єктивну сторону складу злочину.

Суб’єктивна сторона злочину – це внутрішня сторона злочину, що включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

Суб’єктивна сторона злочину включає обов’язкові та факультативні ознаки:

Згідно з ст. 23 КК вина —це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражається у формі умислу або необережності.

 

Форма вини — це певний зв’язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину.

Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини — умисел і необережність.

 


Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 40 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2017 год. (7.799 сек.)