Читайте также:
|
46. Необхідна оборона: поняття, ознаки, умови правомірності.
Положення ст. 27 КУ передбачають право кожної людини захищати своє життя і здоровя, життя і хоровя інших людей від протиправних посягань.
Необхідною обороною визнається – правомірний захист особи, суспільства чи держави від суспільно небезпечних посягань шляхом завдання необхідної та достатньої в цій обстановці шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Умови правомірності необхідної оборони поділ на 2 види:
-стосовні до посягання;
-стосовні до захисту.
1)Посягання повинно бути: по-перше, суспільно небезпечним, тобто діянням передбаченим як злочин в КК;
По-друге, посягання має бути наявним, тобто таким коли існує безпосередньо загроза нападу або напад уже почався або закінчився та для особи, що захищається це не зрозуміло;
По-трете, посягання має бути дійсним, тобто існуючим об’єктивно, в реальній дійсності, а не тільки в уяві того хто захищається.
2)Захист повинен бути: по-перше, спрямованим на оборону правомірних інтересів особи, суспільства чи держави і законодавство дає досить широкі для цього можливості;
По-друге, шкода від захисних дій повинна спричинятися тільки ообі, яка здійснює посягання;
По-третє, захист не повинен перевищувати меж необхідної оборони, дії особи, що захищається повинні відповідати характерові та ступнею суспільної небезпеки.
Перевищення меж необхідної оборони: умисне заподіяння особі, що посягає, тяжкої шкоди, як явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту.
Превищення меж необхідної оборони тягне за собою кримінальну відповідальність лише у 2х випадках: у разі навмисного вбивства та умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.
Правомірним слід вважати застосування зброї чи будь яких інших засобів чи предметів незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому хто посягає, якщо воно здійснене для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи іне приміщення.
47. Уявна оборона: поняття за КК України, юридична природа та основні різновиди.
На практиці мають місце випадки, коли неправильно оцінивши обстановку, що склалася, особа приходить до висновку про дійсність посягання і отже наявність у неї права на необідну оборону, а тому завдає іншій особі, яка нібито вчинює суспільно небезпечне посягання, шкоду хоча фактичного посягання не було.
Виникає ситуація уявної оборони.
Згідно зі ст. 37 КК, уявною обороною визначаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Від необхідної оборони відрізняється тим що, в ході її, особа помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає право охоронювані інтереси, завдає шкоду іншій особі.
Питання про відповідальність за заподіяну шкоду при уявній обороні залежить від того, могла чи не могла особа усвідомлювати помилковість свого припущення щодо реальності суспільне небезпечного посягання, інакше кажучи, від виду допущеної помилки: була вона вибачальною чи невибачальною.
48. Затримання особи, що вчинила злочин: поняття, ознаки, умови правомірності, відмінність від необхідної оборони.
Затримання особи, що вчиила злочин – це дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних дя затримання злочинця.
Затримання особи, що вчинила злочин, буде законним, якщо:
а) особа щойно вчинила злочинне посягання;
б) така особа не підкоряється вимогам щодо доставлення її у відповідні органи влади;
в) затримання мало місце з боку потерпілого, іншої особи або особи, яка за своїм посадовим, службовим, професійним або іншим становищем зобов'язана затримувати або надавати допомогу під час затримування злочинця, який щойно вчинив злочин;
г) особа, яка затримує злочинця, впевнена у тому, що останній вчинив злочин, який потребує негайного реагування відповідного органу влади;
ґ) насильство, яке було застосоване до особи, що підлягала затриманню, і заподіяна їй шкода були вимушеними заходами, без застосування яких затримання було неможливим;
д) затримання вчинене з метою доставлення злочинця відповідним органам влади;
е) під час затримання злочинця не було допущено перевищення заходів, необхідних для доставлення його в органи влади.
Правомірним затримання буде, якщо насильницькі дії, спрямовані на обмеження волі злочинця для доставляння його до відповідних органів влади, були вимушено викликані необхідністю затримання та відповідали небезпечності вчиненого посягання й обставинам затримання злочинця.
Право на затримання злочинця має кожний громадянин, незалежно від того, чи є у нього можливість звернутись за допомогою до представників влади.
Правомірність дій щодо затримання особи, що вчинила злочин, визначається за ознаками, які можна поділити на дві групи: - ознаки, що відносяться до підстав затримання; - ознаки, що характеризують дії тих осіб, які затримують.
Перша група ознак визначає, що насильницькі дії щодо затримання можна вчинити тільки:
а) щодо особи, яка вчинила діяння, що містить усі ознаки складу злочину. б) безпосередньо після вчинення злочину. в) для доставляння такої особи до відповідних органів державної влади.
Друга група ознак визначає дії особи, котра затримує. Такі дії мають полягати: а) у необхідності застосування насильницьких дій, що вимушено спричиняють шкоду особі, яка ухиляється від затримання, із застосуванням такого способу, без якого затримання неможливе.
б) недопущення перевищення меж, достатніх для затримання.
Перевищенням меж затримання злочинця визнається (ч. 2 ст. 38 КК України) умисне заподіяння особі, яка вчинила злочин, тяжкої шкоди, що явно не відповідає небезпечності посягання чи обставинам затримання. Затримання злочинця від необхідної оборони відрізняється метою та характером поведінки осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння.
Мета необхідної оборони відвернення чи припинення посягання, а мета затримання злочинця - доправляння його до відповідних органів влади.
При необхідній обороні особа, що посягає, активно реалізує свій умисел, спрямований на завдання шкоди правоохоронюваним інтересам, а при затриманні злочинця особа ухиляється від виконання обов'язку нести відповідальність за вчинення.
Якщо при цьому вона чинить опір тим, хто затримує, то її дії переростають у суспільно небезпечне посягання, внаслідок якого виникає право на необхідну оборону.
Затримання особи, що вчинила злочин, і заподіяння їй шкоди під час затримання є правомірним за таких умов:
1) особа, що затримується, вчинила злочин (замах на злочин), Не може вважатися правомірним заподіяння шкоди при затриманні особи, яку помилково вважають такою, що вчинила злочин. З огляду на те, що у ст. 38 йдеться про особу, яка вчинила саме злочин (а не посягання, напад чи вторгнення, як у ст. 36), так само не є правомірним заподіяння шкоди при затриманні такої, що не досягла віку. з якого настає кримінальна відповідальність, і неосудної особи;
2) затримання здійснюється безпосередньо після вчинення злочину. Вжитий у законі термін "безпосередньо" не слід розуміти у тому сенсі, що особа, яка вчинила злочин, може бути затримана лише на місці вчинення злочину відразу ж після його вчинення.
Положення ст. 38 поширюється також на випадки, коли така особа залишила місце злочину, а потерпілий або інші особи змушені були здійснювати її переслідування і затримали її через деякий час поза місцем вчинення злочину;
3) затримання провадиться з метою доставления особи, яка вчинила злочин, відповідним органам влади. Якщо затримання здійснене з іншою метою (помста за вчинений злочин, самочинна роз, права тощо), воно не вважається нравомірним, і особа, що здійснила таке затримання, підлягає за заподіяну шкоду кримінальній відповідальності на загальних підставах. До відповідних органів влади слід відносити правоохоронні органи, (c)ргани дізнання, досудового слідства і суд;
4) шкода, заподіяна особі, яка вчинила злочин, є необхідною для її затримання і відповідає небезпечності посягання та обстановці затримання.
49. Крайня необхідність: поняття, ознаки, умови правомірності, відмінність від необхідної оборони.
Крайня необхідність визначається як стан, за якого особа правомірно заподіює шкоду інтересам, що охороняються державою, щоб усунути небезпеку, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, за умови неможливості усунути цю небезпеку іншими засобами, якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ч. 1 ст. 39 КК України).
Крайня необхідність - це суб'єктивне право кожної людини. Однак для працівників правоохоронних органів крайня необхідність - юридичний обов'язок, передбачений їхнім службовим становищем. Водночас ухилятися від виконання своїх функцій, посилаючись на стан крайньої необхідності, працівники правоохоронних органів не можуть.
Обов'язковими ознаками крайньої необхідності є вчинення дії
1) з метою усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління,
2) якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами,
3) якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Правомірність крайньої необхідності визначається низкою умов, які зазвичай ділять на дві групи:
а) умови, що характеризують небезпеку;
б) умови, що характеризують дії з її усунення.
До першої групи умов належать:
1) реальність - небезпека дійсно існує, а не уявляється особою, що її усуває;
2) наявність - загроза для правоохоронюваних об'єктів уже виникла, вона не викликає сумніву, безпосередньо існує, ще не минула та вимагає дій для її усунення;
3) неминучість - усунення небезпеки не може бути здійснено іншим способом, окрім завдання шкоди іншим інтересам, що охороняються державою.
До другої групи (умов правомірності заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності) умов належать:
1) наявність небезпеки заподіяння шкоди інтересам, які охороняються законом;
2) неможливість усунення наявної небезпеки без заподіяння шкоди іншим інтересам, що охороняються правом;
3) заподіяна шкода не повинна перевищувати шкоду відвернену, тобто не повинні бути перевищені межі крайньої необхідності.
Крайня необхідність має ряд спільних ознак з необхідною обороною, але вони мають і ряд відмінностей:
1. джерелом небезпеки при необхідній обороні є лише суспільно небезпечне посягання, що вчинюється фізичною особою, а джерелом небезпеки за крайньої необхідності можуть бути будь-які фактори.
2. шкода при необхідній обороні може бути заподіяна лише особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, а в стані крайньої необхідності шкода заподіюється, як правило, третім особам, тобто не особі, яка здійснила посягання, і не власним інтересам особи, котра заподіяла шкоду в стані крайньої необхідності.
3. при виникненні стану необхідної оборони заподіяння шкоди не є обов'язковим, посягання може бути припинено шляхом звертання за допомогою до органів влади чи інших осіб, або особа може ухилитися від посягання (втекти),за крайньої необхідності заподіяння шкоди є обов'язковим і вимушеним, а наслідком відмови від заподіяння меншої чи рівної за розміром шкоди іншим інтересам, які охороняються правом, буде реальне заподіяння шкоди інтересам, що охороняються законом, від дії джерела небезпеки.
4. шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, може перевищувати шкоду, яка могла бути заподіяна суспільно небезпечним посяганням, за умови, що межі необхідної оборони не були перевищені; за крайньої необхідності заподіяна шкода завжди має не бути більшою відверненої шкоди.
50. Фізичний або психічний примус: поняття та ознаки. Кримінально правове значення фізичного та психічного примусу.
1. Частина 1 ст. 40 КК передбачає, що не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми діями. Частина 2 цієї статті зазначає, що питання про кримінальну відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 цього Кодексу.
2. Підставою виключення злочинності діяння у випадку, що аналізується є непереборний фізичний примус, під безпосереднім впливом якого особа заподіює шкоду правоохоронюваним інтересам.
3. Фізичний примус (насильство) — це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів тощо) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню у сховище, видати чуже майно тощо), Непереборним визнається такий фізичний примус, при якому особа цілком позбавлена можливості керувати своїми діями (бездіяльністю).
4. Ознаками, що характеризують «діяння» особи, яка зазнала непереборного фізичного примусу, є:
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 68 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |