Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Форматирование текста и размещение графики

Читайте также:
  1. D. Условия пребывания и размещение
  2. I.1.2. Божественное — человеческое в авторитетных текстах ислама
  3. II. Речевая деятельность человека. Создание текста. Коммуникативные качества хорошей речи и способы их достижения
  4. III. Реферирование текста.
  5. V. OpenOffice. Пакет презентационной графики Impress.
  6. VIII этап. Оформление текста курсовой работы.
  7. Абзацы, отступы, форматирование абзаца
  8. Анализ текста источника социальной информации
  9. Анализ текста источника социальной информации
  10. Вид прикладной компьютерной программы, предназначенной для производства (включая набор, редактирование, форматирование, иногда печать) любого вида печатной информации

2.1. Підприємництво як сучасна форма господарювання

2.2. Принципи здійснення, форми і моделі підприємницької діяльності

2.3. Типи професійної підприємницької діяльності та їх особливості

2.4. Мале підприємництво в ринковій економіці

2.5. Соціально-економічна роль і значення підприємництва в структурі ринкової економіки

2.6. Підприємець як визначальна особистість у бізнесі

 

 

2.1. Підприємництво як сучасна форма господарювання

 

Все більшого визнання серед учених-економістів, господарників, політиків знаходить практично апробована у світі істина: підприємництво — це стратегічний фактор, внутрішнє джерело стійкого економічного розвитку і матеріального забезпечення добробуту населення країни. Однак цю функцію підприємництво здатне виконувати тільки у разі наукового підходу до розуміння його суті.

У сучасній економічній теорії є різні трактування сутності підприємницької діяльності. В більшості випадків сутність цього явища підмінюється метою підприємницької діяльності та ототожнюється з категорією «бізнес». Правильна відповідь на це питання дуже важлива як для економічної науки, так і для госпо­дарської практики.

Для з'ясування економічної сутності підприємництва важливо враховувати великий досвід дослідження цього феномену. Розглядаючи підприємництво як особливу форму господарювання в історичному ракурсі, слід пам'ятати, що воно вже понад двісті років знаходиться в полі зору науковців і практиків: економістів, політиків, психологів, філософів.

Вчені-економісти минулого виокремлювали три фактори виробництва. В сучасній вітчизняній і зарубіжній літературі підприємництво трактується як четвертий специфічний фактор суспільного відтворення поряд із землею, працею та капіталом, сутність якого полягає в їх найефективнішому комбінуванні з метою задоволення потреб споживача способами, що не використовуються іншими підприємцями-конкурентами. Саме це дає змогу підприємцю отримувати не прибуток взагалі, а надприбуток, тобто підприємницький дохід, що є результатом реалізації особливих здібностей підприємця щодо виключно раціонального поєднання факторів виробництва особливо на інноваційній та ризикованій основі.

Сучасна економічна наука визначає підприємництво як особливий вид діяльності, в основу якого покладено такі найзначущіші ознаки:

■ свобода вибору підприємцем напрямів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

■ інноваційний характер діяльності;

■ постійна наявність фактора ризику;

■ орієнтація на досягнення комерційного успіху.

Отже, підприємництво — це особлива, переважно інноваційна діяльність, яка за відповідних історичних і соціально-економічних умов стає домінуючою, що в остаточному підсумку забезпечує всьому суспільному відтворенню необхідну динаміку.

Підприємництво — не лише особливий вид діяльності, але й певні стиль і тип господарської поведінки, для яких є характерними:

■ ініціативність і пошук нетрадиційних рішень у сфері бізнесу;

■ готовність наражатися на власний ризик;

■ гнучкість і постійне самооновлення;

■ цілеспрямованість і наполегливість у своїй діяльності.

Отже, для підприємництва характерною є активна творча поведінка підприємця, що реалізується в інноваційній діяльності в умовах певного ризику і з метою одержання особистої вигоди (прибутку і морального задоволення).

Розгляд підприємництва як особливого виду діяльності й типу господарської поведінки був би неповним без іще однієї іманентної його складової, а саме — організації та управління всім процесом створення підприємницького успіху. Цей аспект органічно пов'язаний з економічною суттю підприємництва і визначає конкретну структуру останнього в кожний момент часу. Організаційно-управлінська компонента підприємництва включає не тіль­ки виробництво, а й фази обміну та розподілу. На практиці ця складова реалізується в основному через стратегічне, поточне і ситуаційне планування, через системи мотивації праці, які мають постійно вдосконалюватися. Крім того, підприємництво — це комплекс особливих функцій, виконуваних в економіці (народному господарстві), спрямований на забезпечення розвитку і вдо­сконалення господарського механізму, постійне оновлення еко­номіки суб'єктів господарювання, створення інноваційного поля діяльності.

Сучасна економічна наука виокремлює три головні функції сфери підприємницької діяльності:

■ ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

■ організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту, реклами та інших господарських справ);

■ творчу (новаторські конструктивні ідеї, генерування й активне використання ініціативи, уміння ризикувати).

Феномен підприємництва полягає в тому, що воно є постійним «збуджувачем» суспільного виробництва, бо запобігає стадії стагнації виробництва. Підприємництво є тією рушійною силою, яка штовхає економіку на шляху ефективності, бережливості та оновлення. Воно має завжди супроводжуватись інноваційною, науково-технічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; зумовлює особливий антибюрократичний тип і стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, по­стійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з другого — персо­нальна відповідальність за наслідки своєї діяльності. Не випадково відомий економіст і соціолог Й. Шумпетер охарактеризував процес підприємництва такими словами: «створювати нові речі або робити речі, які вже створюються новим (інноваційним) способом».

Підприємництво — це багатопланове явище, яке може бути описане з різних поглядів: історичного, економічного, психологічного та політичного. У зв'язку з цим можна дати таке його ви­значення, що відповідає сучасним умовам господарювання. Підприємництво — сучасна форма господарювання, динамічний, активний елемент бізнесу, що являє собою самостійну, ініціативну, систематичну господарсько-фінансову діяльність суб'єктів усіх форм власності в межах чинного законодавства на свій ризик і під особисту майнову відповідальність або ж від імені і під майнову відповідальність юридичної особи з метою виконання місії фірми та задоволення потреб споживача.

Отже, підприємець завжди буде працювати на задоволення потреб людини й суспільства (реальних або уявних), але ніколи — заради самого виробництва. При цьому конкурентоспроможність стає головним мірилом ефективності підприємницької діяльності.

Підприємництво є активним елементом бізнесу, воно неможливе без свободи господарської діяльності, яка включає три ос­новні складові — економічну самостійність, економічну й право­ву рівноправність і економічну відповідальність. Розглянемо ґрунтовніше основні складові підприємництва.

1. Економічна самостійність. Її забезпечує передусім форма власності. Вона полягає в наявності у товаровиробника права юридичної особи, самоуправлінні трудового колективу, самостійному виборі форми власності, форми господарювання й споживачів, плануванні своєї діяльності, розпорядженні своїм майном, розподілі й використанні чистого прибутку, встановленні форм і систем, а також розмірів оплати праці, використанні кредитів, веденні зовнішньоекономічної діяльності тощо.

2. Економічна й правова рівноправність. Ідеться про однакові економічні умови для будь-якої господарської діяльності, незалежно від форми власності й моделі господарювання. Під однаковими економічними умовами розуміються єдині засади ціноутворення, оподаткування, інвестиційної й кредитної політики тощо, а для суб'єктів малого підприємництва і державна підтримка їх розвитку.

3. Економічна відповідальність. Мається на увазі відповідальність за результати господарювання: продукцію й послуги, які надходять на ринок, і чистий прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства. Невиконання договірних зобов'язань у строки і за показниками якості повинно бути пов'язано із вжиттям штрафних санкцій, які включають поряд із прямими збитками ще й утрачену вигоду.

Отже, соціально-економічна сутність підприємництва розглядається як економічна категорія, специфічний фактор виробництва, активний і динамічний елемент бізнесу, особливий вид діяльності, певні тип і стиль господарської поведінки.

Оскільки підприємництво є четвертим фактором виробництва, то цей термін не слід ототожнювати з поняттям «бізнес». Ці категорії близькі за значенням, але це не одне і те ж. Уміла, дбайлива підприємницька діяльність як елемент бізнесу сприяє йому, тобто з «маленьких» грошей дає змогу робити «більші» й у такий спо­сіб забезпечує одержання певного зиску.

Що стосується терміна «бізнес» (від англ. business — справа, заняття), то це будь-яка господарська діяльність за умов ринкової економіки, що приносить прибуток (дохід) власникові. Це не обов'язково має бути ризикова та інноваційна діяльність на засадах певної економічної відповідальності. Саме в цьому й полягає відмінність між поняттями «підприємництво» і «бізнес».

 

 

2.2. Принципи здійснення, форми і моделі підприємницької діяльності

 

За сучасних умов господарювання ринкову економіку визначають коротко як економіку вільного підприємництва. Проте підприємництво здійснюється за певними науково обґрунтованими принципами, має власні форми й моделі функціонування.

Принципи підприємництва — це вихідні положення й норми організації підприємницької діяльності. Підприємництво здійснюється на основі:

■ вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

■ самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежене законодавством, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

■ вільного наймання підприємцем персоналу;

■ комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

■ вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

■ самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання ним належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницька діяльність може здійснюватись як в індивідуальній, так і в колективній формі. Перша означає здійснення її громадянами, тобто фізичними особами, вільними у встановленні своїх прав і обов'язків на основі договору (угоди) і у визначенні будь-яких умов договору (угоди), що не суперечать чинному законодавству. У разі індивідуальної форми підприємництва в одній особі одночасно поєднується власник та підприємець. Колективна форма передбачає межі та процедури, які окреслені жорсткіше з участю держави. У таких випадках підприємницька діяльність здійснюється вже на основі і в межах тих завдань і по­вноважень, котрі відбиті у засновницьких документах і статутах підприємств (організацій) різних форм власності.

У зарубіжній теорії та практиці виокремлюють також корпоративне та внутрішньофірмове підприємництво. Поняття корпоративного підприємництва виникло у другій половині XX сто­річчя, коли до менеджерів великих компаній почали висувати вимоги застосування нового підходу до управління, в основі яко­го лежить підприємницький тип господарської поведінки. Для визначення такого типу господарської поведінки вищих менеджерів великих компаній і використовується термін «корпоративне підприємництво». На відміну від індивідуального корпорати­вне підприємництво має такі специфічні ознаки: по-перше, великі розміри бізнесу потребують глибших знань у сфері менеджменту, маркетингу, обліку, фінансів тощо; по-друге, крупні масштаби викликають необхідність найму управлінського персоналу, що в цілому значно обмежує самостійність корпоративного підприємця.

Підприємництво також може успішно здійснюватись і в середині крупних корпорацій. У 80-ті роки на Заході набула розвитку концепція інтрапренерства як специфічного внутрішньофірмового підприємництва, котре допомагає подолати перепони на шляху динамічного зростання великих компаній. Форми інтрапре­нерства можуть бути різними, наприклад:

— інтрапренерів у великій компанії виокремлюють неформально, але забезпечують їх додатковими повноваженнями і підтримкою з боку вищого керівництва;

— спеціально призначають менеджерів із наскрізними інноваційними функціями та широкими повноваженнями;

— створюють різноманітні внутрішньокорпоративні венчурні підрозділи.

У своїй основі всі ці та інші можливі форми інтрапренерства спираються на такі загальні для них ключові принципи: усіляке заохочення ї підтримка нових ідей; визнання факту великої ймовірності помилок у діяльності інтрапренерів; орієнтація на успіх у довгостроковому періоді; забезпечення необхідними ресурсами, використання яких не обіцяє віддачі в короткостроковій перспективі; добровільна участь в інноваційному проекті; підтримка з боку вищого керівництва фірми.

Ідея інтрапренерства має свої безсумнівні переваги порівняно з індивідуальним підприємництвом, такі як: наявність у великих компаніях могутньої технологічної, дослідницької та лабораторної бази; можливість отримання кваліфікованої допомоги з боку маркетингових підрозділів компанії; фінансова підтримка вищого керівництва; можливість використання інформаційних ресурсів та комп'ютерних систем компанії.

Багаторічний досвід господарювання у країнах з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що традиційно є дві мо» делі підприємництва — класична та інноваційна, але на практиці можливе їх поєднання.

Класична (традиційна) модель підприємництва орієнтована на ефективне використання наявних ресурсів підприємства. Схема підприємницьких дій за такої моделі достатньо проста і чітко окреслена: оцінювання наявних ресурсів; вивчення можливостей досягнення поставленої мети; використання тієї можливості, яка зможе забезпечити максимальну віддачу від наявних ресурсів.

Інноваційна модель підприємництва передбачає активне використання будь-яких (у межах закону) і насамперед нових управлінських рішень для підприємницької діяльності, особливо коли бракує власних природних ресурсів. Схема дій за цією моделлю підприємницької діяльності є такою: формулювання головної ме­ти; вивчення зовнішнього середовища з метою пошуку альтерна­тивних можливостей; порівняльна оцінка власних ресурсів і знайдених можливостей; пошук зовнішніх додаткових джерел ресурсів; аналіз можливостей конкурентів; реалізація завдань згідно з вибраною концепцією.

 

 

2.3. Типи професійної підприємницької діяльності та їх особливості

 

Підприємницька діяльність дуже різноманітна. Оскі­льки будь-який бізнес тією чи іншою мірою пов'язаний з основ­ними фазами відтворювального циклу — виробництвом продук­ції, виконанням робіт і наданням послуг, обміном і розподілом товарів, їх споживанням — виокремлюються такі основні види підприємницької діяльності:

1) виробнича;

2) комерційна;

3) фінансова;

4) консультативна.

Всі ці види можуть функціонувати окремо або в комбінації.

Кожний із названих видів підприємництва поділяється ще на кілька підвидів (рис. 2.1).

 

 

 

Рис. 2.1. Види підприємницької діяльності

 

Обираючи вид підприємницької діяльності, люди керуються своїми здібностями, знаннями, досвідом або можливостями набути такого досвіду. Людина, що згодна докласти зусиль та споді­вається на адекватний їм успіх, обов'язково спробує себе в галузі виробничого підприємництва, яке має пріоритетне значення ще й з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси, оскільки суспільне багатство залежить, насамперед, від стану сфери матеріального виробництва.

Виробничий бізнес є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів, продуктів, надання послуг та виконання робіт.

Водночас суспільство має сприяти розвитку й комерційного підприємництва, яке набуло найбільшого розвитку в перші роки переходу України до ринкової економіки. Його змістом є товарно-грошові, торговельно-обмінні операції. Такі операції здійснюються у вигляді купівлі-продажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації і товарні біржі, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

Особливим видом підприємницької діяльності є фінансове (фінансово-кредитне) підприємництво, оскільки, з одного боку, воно належить до комерційної діяльності, а з другого — до надання безпосередніх послуг. Основна його відмінність полягає в тому, що об'єктом купівлі-продажу тут є специфічний товар — гроші, валюта, цінні папери. Сфера його діяльності — обіг, обмін коштовностей. Агентами фінансового бізнесу є комерційні банки, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, фондові біржі, страхові фірми. Фінансова діяльність проникає і в виробничу, і в комерційну діяльність, однак вона може бути і самостійною: банківська, страхова справа тощо.

В останні роки все більшого розвитку набуває консультативне підприємництво, яке має багато напрямів. Хоча консалтингові послуги можуть здійснюватись і у формі разових порад. Найчастіше вони надаються у вигляді консалтингових проектів і цей процес містить такі основні етапи:

— виявлення проблеми (діагностика);

— розроблення варіантів рішень, проекту;

— здійснення рішень, проекту.

Методи консультування теж можуть бути різними. Найвідомішими і широко використовуваними є експертне, процесне і навчальне консультування.

Експертне консультування — найпасивніша форма консалтингу. При цьому консультант самостійно здійснює діагностику, розроблення рішень і рекомендацій щодо їх упровадження. Клієнт у такому разі лише забезпечує консультанта необхідною інформацією.

При процесному консультуванні фахівці консалтингової фір­ми на всіх етапах розроблення проекту активно взаємодіють з клієнтом, мотивуючи його висловлювати свої ідеї, пропозиції; консультанти разом з клієнтом аналізують проблеми і розробляють відповідні заходи (пропозиції).

За навчального консультування головне завдання фахівців — підготувати ґрунт для виникнення ідей та розроблення рішень. З цією метою вони читають у клієнта лекції, проводять семінари, розробляють для нього навчальні посібники, надаючи у такий спосіб всю необхідну теоретичну і практичну інформацію. На практиці в чистому вигляді жодний із названих методів не використовується. Як правило, використовуються комбінації всіх трьох.

Особливість консультативного підприємництва полягає в то­му, що у фірмі, яка займається цим видом діяльності, нема мож­ливості показати «зразок свого товару», «зразок своєї послуги». Через це перед такими фірмами гостро стоїть проблема залучен­ня клієнтів.

Отже, вид підприємницької діяльності визначається тим місцем, яке вона посідає у процесі задоволення споживчого інтересу. На практиці відносно самостійні види бізнесу можуть переплітатися, доповнювати один одного. При цьому перевагу віддають все ж таки виробничому бізнесу, який визначає всі види підприємницької діяльності і є найскладнішим.

 

 

2.4. Мале підприємництво в ринковій економіці

 

Економіка розвинених країн базується на історично сформованому конкурентному ринковому середовищі. Вона є складною збалансованою структурою, основою якої є великий бізнес, який охоплює потужні корпорації, компанії, фірми, доповнюється структурами середнього бізнесу, а ті, у свою чергу, густою мережею малого бізнесу, який завдяки своїй гнучкості і мобільності заповнює всі суспільні ніші і замикає господарсько-технологічні ланцюги. Корпорації утворюють скелет розвиненої економіки, а малі та середні підприємства — її м'язи.

Одне без другого існувати не може. Якщо великі підприємства забезпечують впровадження науково-технічного прогресу, прогресивних наукомістких технологій, здійснюють широкомасштабну інвестиційну діяльність, то мале підприємництво виконує інші соціальні та економічні функції. Загальновідомо, що розвинена економіка ґрунтується на малому бізнесі, завдяки якому мільйо­ни людей у всьому світі реально впливають на економічне життя власних країн.

Сектор малого бізнесу завжди був органічною складовою ринкової системи господарювання, оскільки тут є об'єктивні умови, сприятливі для його розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; важливість і зручність обслуговування клієнтів; циклічність попиту тощо. Розвиток малого бізнесу зумовлений об'єктивними причинами, а не специфічними особливостями окремих країн. Однією з причин його успішного розвитку в країнах з розвиненою економікою є те, що велике виробництво не протиставляється суб'єктам малого підприємництва. Тут дотримуються принципу гармонійного поєднання великих і малих суб'єктів господарювання, за якого великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а обидві ці форми взаємодоповнюють одна одну.

У постсоціалістичних країнах проблеми становлення та розвитку малого бізнесу набувають ще більшої актуальності. Модель такої структури економіки є метою і результатом процесів трансформації та доповнень до успадкованої економіки України. Формування сектору малого бізнесу і його ефективне функціонуван­ня неможливе без знання теорії і практики прийняття рішень у цій галузі ринкової економіки.

Розв'язання цієї проблеми потребує правильного розуміння і однозначного тлумачення поширених і використовуваних у цій галузі термінів: мале підприємництво; малий бізнес; мале підприємство; підприємець (фізична особа).

1. Мале підприємництво — це самостійна, систематична, інноваційна діяльність певних суб'єктів господарювання незалежно від форми власності, на власний ризик з метою виконання місії, задоволення потреб споживача та отримання економічної вигоди. Суб'єктами малого підприємництва є малі підприємства і фізичні особи, тобто приватні підприємці.

Особливістю малого підприємництва є діалектична єдність власності, управління і контролю в особі суб'єкта підприємницької діяльності, в основі якої лежить, як правило, приватна власність на всі складові виробництва (надання послуг) — засоби виробництва, результати праці, а також землю. Мале підприємництво є ефективною формою реалізації приватної і колективної власності. Саме цей сектор економіки індивідуалізує власність, робить розпорядження нею найнаочнішим, конкретним. Мале підприємництво ґрунтується переважно на особистій праці його членів, які заінтересовані в нарощуванні власності.

Сутність малого підприємництва полягає в його внутрішніх потенційних можливостях саморозвитку, самовдосконалення, що забезпечують розроблення та реалізацію ефективного механізму ринкового господарювання, використання різноманітних форм реалізації приватної власності. Враховуючи внутрішні переваги, що базуються на потенційних можливостях, мале підприємництво стає найактивнішим, провідним, а отже, системостворюючим елементом формування і реалізації приватної власності.

2. Термін «малий бізнес» використовується в основному в англомовних країнах, а в Японії та країнах Західної Європи частіше вживають термін «малі та середні підприємства».

Малий бізнес є однією з форм реалізації підприємницької ініціативи. Під малим бізнесом розуміють діяльність будь-яких малих підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) з метою отримання прибутку.

Економічна сутність малого бізнесу полягає в тому, що останній є особливим сектором бізнесу, пов'язаним із функціонуванням малих підприємницьких структур будь-якої форми власності і відповідної організаційно-правової форми з метою одержання прибутку. Сектор малого бізнесу існує завдяки розгалуженій системі малих підприємств.

Термін «малий бізнес» не слід ототожнювати з поняттям «мале підприємство». Поняття «малий бізнес» характеризує певний економічний процес, а малі підприємства є реальними суб'єктами підприємницької діяльності і визначають лише кількісні їх параметри.

3. Термін «мале підприємство» — поняття відносне і характеризує лише величину підприємства. Отже, малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, що визначаються за певними ознаками (показниками). В Україні малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.

У кожній країні використовують певні класифікаційні ознаки (критерії) віднесення підприємств до категорії малих. Досвід зарубіжних країн свідчить, що специфічними ознаками малих підприємств слід вважати конкретні класифікаційні параметри, що розрізняються і варіюють залежно від національних і регіональних особливостей, галузевої належності та інших факторів.

У світовій практиці сформувались три основні підходи до визначення малого підприємства — кількісний, якісний та комбінований.

У разі використання кількісного підходу застосовують такі доступні для аналізу критерії, як чисельність працюючих, річний обсяг продажу, розмір статутного капіталу, балансова вартість активів тощо. Головна перевага кількісного підходу полягає у зручності і порівняній легкості його використання. Недоліком цього методу є його абсолютність, відсутність теоретичного обґрунтування встановлених меж показників, складність порівняльного аналізу за галузями промисловості або по окремих країнах.

За якісного підходу використовуються для аналізу якісні показники, що базуються на суб'єктивних узагальненнях та досвіді. До якісних критеріїв належать: персоніфіковане управління бізнесом, не домінуюче положення на ринку та інші, що визначають самостійність підприємця стосовно третіх зовнішніх осіб. Якісні визначення застосовуються не стільки для точного відокремлення понять малого та великого підприємства, скільки для здійснення корисних узагальнень, властивих малим і великим фірмам.

Якісний підхід цікавий, передусім, тим, що мала фірма розглядається не як зменшений варіант великої, а як організація, діяльність якої якісно відрізняється від діяльності великих підприємств за такими характеристиками: високою мірою невизначеності, потенційно вищою спроможністю до впровадження інновацій, постійним розвитком і більшою адаптивністю до змін.

Світова практика господарювання поки що не дала універсального визначення малого підприємства і не виробила єдиних критеріїв щодо малого бізнесу. На практиці найчастіше використовується комбінований підхід, що полягає у використанні окремою країною одночасно кількісних та якісних критеріїв.

Отже, мале підприємство — це відносно самостійна форма організації підприємницької діяльності з власними закономірностями розвитку, які і вирізняють його на тлі середнього та великого бізнесу.

4. До суб'єктів малого підприємництва належать також підприємці — фізичні особи — це громадяни, які здійснюють систематичну (зареєстровану) підприємницьку діяльність без статусу юридичної особи.

Таких суб'єктів малого підприємництва відносять до особливої категорії — так званого дрібного підприємництва. їхній економічний інтерес — одержання прибутку — реалізується через виробництво і продаж продукції, надання послуг, виконання ро­біт. У процесі своєї діяльності вони вступають у спільні ділові відносини з клієнтами, а також з іншими суб'єктами ринкової економіки.

Мале підприємництво як найтиповіша форма організації економічного життя суспільства в умовах ринкової економіки має як переваги, так і певні недоліки.

До переваг малого бізнесу належать:

■ швидка адаптація до місцевих умов;

■ велика незалежність дій; оперативність у прийнятті і виконанні прийнятих рішень;

■ відносно невеликі витрати на управління діяльністю;

■ великі можливості для реалізації ідей;

■ нижча потреба в капіталі; можливість швидко проводити зміни у виробництві відповідно до потреб ринку;

■ висока оборотність власного капіталу.

Отже, малий бізнес характеризується багатьма перевагами порівняно з великими підприємствами, які мають значний бюрократичний адміністративний апарат. Це зумовлено тим, що специфіка роботи малих фірм забезпечує їм краще знання своїх по­стійних клієнтів, яких значно менше, ніж у середніх і великих за масштабами підприємствах. Завдяки невеликому розміру і меншій кількості клієнтів, вони швидше реагують на зміни попиту ринку і можуть гнучкіше й оперативніше керувати своїм бізнесом.

Поряд із перевагами малому бізнесу притаманні й певні недоліки. Недоліками малого бізнесу є:

■ обмеженість фінансових ресурсів;

■ висока залежність від ринкової кон'юнктури;

■ нестабільність доходів;

■ обмежена частка ринку;

■ висока вразливість до несприятливих економічних факторів (інфляції, циклічних коливань, податкового тиску тощо);

■ високий рівень ризику втрати власного капіталу та майна;

■ залежність від великих компаній;

■ труднощі в одержанні додаткових фінансових коштів;

■ труднощі найму кваліфікованого персоналу;

■ висока частка керівників з низькою компетентністю;

■ великі фізичні та психологічні навантаження.

Світовий досвід свідчить, що сектор малого підприємництва є невід'ємною і найдинамічнішою складовою у структурі суспільного виробництва в країнах з ринковою економікою.

Малі підприємства сприяють поступовому усуненню залишків адміністративно-командної системи управління та розвитку ринкової економіки країни. Відродження підприємницької діяльності в Україні — це унікальне явище в нашій історії. Його унікальність полягає в тому, що підприємницька діяльність виникла і розвивається не еволюційним шляхом, як у країнах з традиційною ринковою економікою, а в результаті економічної революції, зламу жорсткої централізованої планової економіки.

 

 

2.5. Соціально-економічна роль і значення підприємництва в структурі ринкової економіки

 

Розуміння сутності підприємництва пов'язане також з визначенням його ролі в економіці різних рівнів системи господарювання. Конкретно роль і значення підприємництва в економічному розвитку країни можна звести ось до чого.

По-перше, підприємництво слугує важелем для зміни структури економіки. Для підприємців основним спонукальним мотивом є можливість одержання прибутку. Вони майже завжди концентрують свої дії на розвитку перспективних напрямів господарської діяльності, віддача від яких може перевищувати середні показники.

По-друге, розвиток підприємництва створює «поживне середовище» для конкуренції. Забезпечуючи освоєння перспективних виробництв, підприємці сприяють швидкому оновленню техніко-технологічної бази і номенклатури продукції фірми. Вони стимулюють господарську активність, підтримуючи конкурен­цію і наявний ринок.

По-третє, підприємництво можна вважати каталізатором економічного розвитку. Цей своєрідний прискорювач істотно впливає на структурну перебудову в економіці; збільшення обсягів виробництва і надання послуг; стимулювання інвестиційної діяльності; підвищення рівня попиту і пропозиції; прискорення темпів економічного розвитку національної економіки в цілому.

По-четверте, підприємництво сприяє економії і раціональному використанню всіх ресурсів. Діяльність підприємця нерозривно пов'язана з господарським ризиком. Саме ця обставина є потужним стимулом економії ресурсів, вимагає від підприємця детального аналізу рентабельності проектів, відповідального ставлення до інвестицій, найму робочої сили, раціонального витрачання ресурсів.

По-п'яте, підприємництво забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці. У більшості випадків особистості, котрі мають власний бізнес і завдяки цьому сильніші мотиви, більше заінтересовані в якісній і продуктивній праці, ніж наймані працівники. Такий психологічний феномен вільної праці для одержання власного зиску забезпечує ще більший виграш для економіки в цілому.

Особливе значення в структурі ринкової економіки має мале підприємництво.

Показниками, які характеризують місце і роль малого підприємництва в структурі ринкової економіки, є, передусім, такі його кількісні параметри:

■ кількість малих фірм у загальній кількості підприємств;

■ зайнятість у секторі малого бізнесу;

■ частка у виробництві валового внутрішнього продукту (ВВП).

Досвід розвинутих країн свідчить (табл. 2.1), що всі вищезазначені показники є вагомими і суттєво впливають на соціально-економічне та політичне життя кожної країни.

 

Таблиця 2.1

Стан розвитку малого і середнього підприємництва в деяких країнах

Країна Кількість МСП* у розрахунку на 1 тис. осіб населення Частка зайнятих у МСП до загальної чисельності, % Частка МСП у ВВП, %
США 74,2   50—52
Італія     57—60
Велика Британія     50—53
Німеччина     50—54
Франція     55—62
Японія 49,6   52—55

 

* Примітка: для промислово розвинутих країн наводиться інформація з малих і середніх підприємств (МСП).

 

Отже, в розвинутих країнах малий бізнес не поступається великому за часткою виробленого ВВП. Проте специфіка його економічного внеску полягає не тільки і не стільки в частці у ВВП, скільки у виконанні окремих економічних функцій, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме малий бізнес здат­ний найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку у такий спосіб, надавати ринковій економіці необхідну гнучкість.

Роль малого підприємництва в житті суспільства полягає в тому, що воно: є провідним сектором та найменш бюджетомістким засобом ринкової економіки; утворює основу дрібнотоварного виробництва; впливає на темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику ВВП; здійснює структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат; забезпечує насичення ринку товарами, продуктами та послугами, реалізацію інновацій; створює додаткові робочі місця; характеризується високою мобільністю, раціональними формами управління; формує новий соціальний прошарок — «середній клас»; сприяє послабленню монополізму, розвитку конкуренції; виступає інструментом розв'язання соціальних проблем.

Розглянуті вище прояви значущості підприємницької діяльності дають змогу зробити загальний висновок. Підприємництво виконує особливу функцію в економіці і народному господарстві, сутність якої зводиться до оновлення економічної системи, створення інноваційного середовища, що спричиняє руйнацію традиційних структур і відкриття шляху до перетворень; зрештою є тією силою, що прискорює рух економіки на шляху ефективності, раціоналізації, бережливості і постійного оновлення.

Нагромаджений досвід усіх без винятку індустріально розвинених країн з ринковою економікою соціального спрямування незаперечно підтверджує, що підприємництво — необхідна умова соціально-економічних перетворень і досягнення економічного успіху.

 

2.6. Підприємець як визначальна особистість у бізнесі

 

Необхідною передумовою започаткування та здійснення підприємництва є наявність самих підприємців. Постать підприємця, як основного суб'єкта ринкових відносин, є ключо­вою у конструкції ринку. Його небезпідставно вважають центра­льною фігурою у бізнесі та інколи порівнюють з полководцем, здатним із меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого противника.

Багато хто вважає, що єдиною метою підприємця є отримання прибутку, проте це не так. Справді, кінцевою метою діяльності підприємця є забезпечення її прибутковості шляхом раціональної організації праці та використання ресурсів. Діяльність підприємця спрямована на створення умов задля успішного функціонування його бізнесу, виходячи з того, що прибуток не є причиною здійснення підприємницької діяльності, а лише результатом її успішного розвитку.

Поняття «підприємець» тісно переплітається з поняттям «господар». Збіг понять «власник» й «підприємець» характерний, передусім, для малого, середнього і так званого дрібного підприємництва. У великому виробництві, як правило, відбувається диференціація власника й підприємця. Керівник підприємства, виконуючи підприємницькі функції, може не бути власником, наприклад, у разі акціонерної форми підприємства. В основі розподілу функцій власника й підприємця лежить відокремлення капіталу-функції від капіталу-власності. Отже, підприємець завжди є власником певного капіталу і водночас якоюсь мірою менеджером. Разом із тим ототожнювати підприємця з менеджером не слід — їх функціональна суть різна. З одного боку, підприємництво ширше управлінської діяльності, а з другого — ефективне управління під силу не кожному підприємцю.

У теперішніх умовах поняття «підприємець» і «менеджер» нерідко збігаються, хоча один із них — власник, а другий — управляючий бізнесом. На практиці є багато власників, котрі виконують функції менеджерів, але й немало менеджерів стали власниками активів, якими вони раніше управляли.

Підприємця серед інших людей вирізняють три особливості:

1) прагнення до незалежності;

2) посилене бажання досягти мети;

3) схильність до ризику.

Підприємці продукують, поставляють і просувають на ринок нові товари або послуги, знаходять нові ресурси або застосовують старі, але по-новому праг­нуть не лише організувати виробництво, а й підвищити його ефективність. Вони ладні нести відповідальність за помилки, так само як і отримувати винагороду в разі успіху. Чимало підприємців неодноразово зазнавали краху, перш ніж досягти успіху. Притаманна їм сила духу допомагала розпочинати все спочатку.

Отже, підприємці — це люди, які беруть на себе ініціативу за­лучення ресурсів у єдиний процес виробництва, керують підприємством, запроваджують у виробництво нові технології й беруть на себе ризик організації справи з метою отримати в перспективі додатковий дохід. Цей дохід є результатом реалізації особливих здібностей підприємця виключно раціонально поєднувати фактори виробництва, ґрунтуючись на інноваційному ризиковому підході. Підприємець використовує у виробництві новітню техніку й технологію, по-новому організує працю, по-іншому керує підлеглими. Внаслідок цього індивідуальні витрати виробництва у підприємця нижчі від суспільних, на основі яких установлюється ринкова ціна.

Найважливішим висновком з усього вищезазначеного є розуміння того, що успіх будь-якої підприємницької діяльності багато в чому залежить від здібностей і таланту людини, яка нею займається. Це, власне, й робить підприємця стрижневою постаттю ринкової економіки.

З'ясовуючи низку якостей, що необхідні підприємцеві, не можна обійти увагою дослідження японських учених, які на основі досліджень визначили найважливіші ділові якості особистості підприємця, а саме:

■ постійна готовність до господарського ризику;

■ орієнтація у бізнесовій діяльності на максимальну ефективність виробництва і високу якість товарів;

■ рішучість та цілеспрямованість у своїй діяльності;

■ намагання бути всебічно інформованим щодо вибраного напряму бізнесу;

■ планомірність і чіткість у роботі, реалізації стратегій і тактичних рішень;

■ здатність переконувати партнерів і встановлювати необхідні господарські зв'язки;

■ незалежність і впевненість у собі, віра у правильність вибору виду підприємницької діяльності;

■ уміння протистояти будь-якому натиску ззовні, шантажу та іншим протиправним діям;

■ готовність до пошуку нових можливостей, а також ініціативність у власній справі;

■ наполегливість у досягненні поставленої мети.

Особисті ділові якості підприємця, безумовно, справляють по­зитивний вплив на успіх його бізнесової діяльності. Проте треба бачити й інший бік цієї проблеми. Справжній і відчутний підприємницький успіх, мабуть, не прийде до людини, яка:

♦ об'єктивно не здатна приймати обґрунтовані рішення;

♦ не вірить у себе, у свою підприємницьку ідею;

♦ ставиться з підозрою до людей і не здатна на повагу й дружбу;

♦ не сприймає чужих думок і пропозицій;

♦ не утруднює себе виваженою аналітичною діяльністю.

Вочевидь, не варто займатися бізнесом людині, яка не схильна до сумлінної праці (просто ледача); не поважає себе, занадто впевнена, не любить інших людей, не вміє і не хоче спілкуватися з ними, не готова до самопожертви; не відчуває необхідності постійно вчитись і поповнювати свої знання; не має особливого тяжіння до творчої праці та ініціювання нових ідей і проектів.

Звичайно, перелік позитивних ділових якостей, які варто розвивати, та шкідливих звичок підприємця, яких треба якнайскоріше позбутися, можна було б продовжувати. Але й сказаного досить для підсумку: підприємництвом не варто займатися людині, яка нездатна спиратися на власні сили. Підприємництво — це передовсім самостійність і відповідальність; воно не завжди спирається на значні матеріальні й фінансові ресурси.

Підприємець має бути впевненим у собі та своїх здібностях. Проте варто стерегтися того, щоб така ділова риса підприємця не перетворилася у самовпевненість, яка може стати згубною для нього. Таку небезпеку можна звести до мінімуму, якщо підприємець буде реально оцінювати себе та навколишню дійсність. Реальність вимагає виваженої експертної оцінки підприємницького задуму і можливих способів його практичної реалізації.

У зв'язку з цим стає обов'язковою ще одна вимога до підприємця: не треба ані поспішати з реалізацією нової ідеї, ані баритися з цим. Вихід із такої суперечливої ситуації може бути лише один: будь-яка нова ідея має дозріти; треба добре її опрацювати і побудувати реальну схему її реалізації. Ця робота дуже важлива, оскільки саме вона є запорукою майбутнього підприємницького успіху. Постійна підприємницька активність передбачає пошуковий характер діяльності. Ініціативний пошук нових можливостей ще задовго до того, коли до таких дій спонукатиме реальна еко­номічна ситуація, потребує ретельного вивчення і детального знання підприємницького середовища, визначення нового головного завдання. При цьому підприємницький успіх значною мірою залежатиме від уміння підприємця розробити якісний бізнес-план, програму своїх подальших дій.

Підприємець майже ніколи не може реалізувати ідею власними силами. Домогтися підприємницького успіху зможе той, хто здатний створити необхідну команду однодумців. У зв'язку з цим підприємець має швидко і безпомилково розв'язати проблему пошуку й прийняття на роботу фахівців потрібного профілю і кваліфікованих робітників із високою культурою праці.

Усе зазначене дає змогу сформулювати важливий висновок: підприємець є людиною з яскраво вираженими рисами лідера, здатною впливати на інших людей. Такі здібності ми, звичайно, характеризуємо через певні поняття: «мати вагу», «мати авторитет», «уміти примушувати підкорятися». З цього погляду для підприємця є важливим досвід спілкування з людьми, вміння встановлювати й підтримувати особисті контакти. Крім того, підприємець має бути фізично й емоційно витривалою людиною, що здатна довго й плідно працювати.

Підприємець має виконувати суспільну функцію, його діяльність необхідна будь-якому суспільству. Діяльність підприємців є ефективною і корисною. По-перше, він особисто заінтересований у своїй справі, тому використовує свої знання для розширення масштабів власного бізнесу і завдяки цьому має більше шансів досягти успіхів. По-друге, він може швидше і з меншими зусиллями задовольнити суспільні потреби і ринковий попит, оскільки завжди намагається спрогнозувати останній ще на стадії формування і завдяки цьому отримати певний зиск раніше за своїх конкурентів (суперників). По-третє, діяльність підприємця сприяє тому, що задоволення ринкового попиту відбувається з меншими втратами для суспільства.

Отже, справжнє підприємництво — це організація виробництва, а вже потім заробляння грошей, накопичення стартового капіталу. У цьому випадку формула бізнесу матиме такий вигляд: гроші (капітал) — виробництво — товар — більші гроші. Це означає, що у бізнесі не можна продукувати гроші з нічого, під­приємництво є наслідком кропіткої праці зі створення підприємства (фірми) і організації виробництва товарів для ринку. Підприємцем має й мусить бути професійно підготовлена людина, а для цього треба постійно вчитись й збагачуватись практичним досвідом. Досвід розвинених країн свідчить, що держава стає багатшою, якщо принаймні 5—7% її активного населення має нахил до підприємництва.

Форматирование текста и размещение графики

Создание структуры Web-страницы. Приступим к созда­нию титульной Web-страницы сайта. Для этого используем привычный и достаточно удобный для этих целей текстовый редактор Блокнот.

Задание. 1 Создание Web-сайта «Компьютер»

1. Открыть окно текстового редактора Блокнот.

Вид Web-страницы задается тэгами, которые заключают­ся в угловые скобки. Тэги могут быть одиночными или пар­ными, для которых обязательно наличие открывающего и закрывающего тегов (такая пара тэгов называется контей­нером). Закрывающий тэг содержит прямой слэш (/) перед обозначением. Тэги могут записываться как прописными, так и строчными буквами.

HTML-код страницы помещается внутрь контейнера <HTML></HTML>. Без этих тэгов браузер не в состоянии опре­делить формат документа и правильно его интерпретиро­вать. Web-страница разделяется на две логические части: заголовок и содержание.

Заголовок Web-страницы заключается в контейнер <HEADX/HEAD> и содержит название документа и справоч­ную информацию о странице (например, тип кодировки), которая используется браузером для ее правильного отобра­жения.

Название Web-страницы содержится в контейнере <Т1Т-LE></TITLE> и отображается в строке заголовка браузера при просмотре страницы. Назовем нашу Web-страницу «Компьютер»:

<HEAD>

<Т1ТLЕ>Компьютер</Т1ТlЕ>

</HEAD>

Основное содержание страницы помещается в контейнер <BODY></BODY> и может включать текст, таблицы, бегущие строки, ссылки на графические изображения и звуковые файлы и так далее. Поместим для начала на страницу текст «Все о компьютере»:

<BODY>




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 52 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.038 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав