Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Банк Англії, його утворення, організація і управління, роль і функції

Британська банківська система базується на багатих історичних традиціях і є однією з найбільших інноваційних систем світу. Банк Англії є найстарішим фінансовим інститутом. Ця установа з'явилася наприкінці XVII століття в Англії у результаті так званої угоди між майже збанкрутілим урядом та групою фінансистів.

Банківська система Англії у 1690-их роках складалася з кредиторів-банкірів, що надавали кредити з позикових засобів, та ювелірів, що приймали золото на депозити і потім надавали позику.

У 1690-х Англійський уряд виявив, що казна виснажена і грошей немає. Виявилось неможливим для уряду спонукати людей купувати його облігації після стількох років війни. Зібрати податки за більш високими ставками також не уявлялося можливим.

Тоді 1693 року було створено комітет Палати Общин, із метою пошуку способів одержання грошей для уряду. Тоді ж з'явився шотландський фінансист Вільям Петерсон, що запропонував від імені своєї фінансової групи цілком новий план уряду. В обмін на визначені привілеї з боку держави Петерсон запропонував створити Банк Англії, який би випустив нові банкноти і покрив дефіцит. Таким чином було укладено угоду. Одразу ж після утвердження Банку Парламентом у 1694 році сам король Вілтгельм ІІІ та деякі члени Парламенту поспішили стати акціонерами нової «грошової фабрики».

Спочатку у банку було 19 співробітників. Капітал Банку являв собою перший державний борг Великої Британії.

У другій половині XVIII століття з'явилися приватні банки, які випускали векселі. До 1793 року їх налічувалось близько 400. Фінансування війн, що тривають поколіннями, призвело до припинення платежів монетами третиною банків Англії, а потім і самим Банком Англії у 1797 році. Пізніше до них приєдналися й інші банки.

Така пауза тривала 24 роки до самого завершення війни з Францією. Під час цього періоду до 1821 року банкноти Банку Англії слугували дійсними грошима (хоча ще не узаконено), а пізніше стали законним платіжним засобом. Як і очікувалося, у цей період з'явилась низка ненадійних банків. У 1797 році в Англії й Уельсі було близько 280 «country» банків, а до 1813 року їх кількість перевищувала 900. До 1816 року загальна кількість банкнот становила 24 мільйона фунтів стерлінгів, збільшившись вдвічі у порівнянні з 1797 роком.

Проте у зв'язку з декількома фінансовими кризами у XIX столітті Банк почав відходити від комерційної банківської діяльності і переходити до спроб регулювання рівня відсоткової ставки. Одночасно він перетворився на кредитора останньої інстанції для банків, що перебували у скрутному становищі.

Етапи еволюції банківської системи Великобританії:

1694 р. – засновано центральний банк, як акціонерну компанію;

1861 р. – засновано Національний ощадний банк;

1946 р. – центральний Банк Англії націоналізовано;

1979 р. і 1987 р. – видано закони про банківську діяльність;

1998 р. – законодавчо закріплено незалежність Банку Англії.

Сучасна банківська система Великобританії має добре розвинену інфраструктуру, опирається на потужний грошовий ринок, тісно пов’язана з головними фінансовими центрами світу, переважно зорієнтована на обслуговування міжнародних економічних відносин. Клієнтами Банку Англії є:

Ø комерційні банки, які проводять клірингові операції,

Ø центральні банки інших країн, котрі мають рахунки та тримають золото в Банку Англії,

Ø англійський уряд, який здійснює бюджетні платежі через рахунки, відкриті в Банку Англії.

Особливістю банківської системи Великої Британії є відносно обмежений державний сектор. Ця система перебуває переважно під контролем приватного капіталу, тому можливості державного регулювання грошово-кредитної сфери, його методи й ефективність визначаються діяльністю комерційних банків, які утворюють головний елемент інституційної основи грошово-кредитного регулювання економіки країни.