Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Рівні загальної освіти

Читайте также:
  1. Абсолютні, відносні і вимірювальні рівні
  2. Адміністративно-правове регулювання у галузі освіти і науки.
  3. Братства як феномен національної культури: роль братських шкіл у розвитку освіти та збережені етнокультурної ідентичності.
  4. В залежності від виду підприємства та рівнів ієрархії, з яких воно складається, можуть застосовувати різні види стратегій.
  5. В Україні немає свого фільмофонду і державного кіномузею, низький рівень кіноосвіти. Зовсім зникла кінопреса (журнали “Новини кіноекрана”, “Вавилон”).
  6. Види, рівні та стилі спілкування.
  7. Визначення загальної тенденції розвитку в рядах динаміки та її прогнозування
  8. Вимоги до освітнього рівня осіб, які навчатимуться в системі професійно-технічної освіти.
  9. Вимоги до рівня освіти вступників
  10. Виникнення перших європейських університетів як осередків освіти та науки

Образ речового оточ ення прийнято називати інтер'єром.
Якщо такі традиційні для літературознавства поняття, як «персонаж», «пейзаж», «інтер'єр», визначаються терміно­логічною сталістю, а поняття — «ліричний герой», «образ читача» — більшою чи меншою мірою термінологічною узгодженістю, то стосовно визначеності та системного спів­відношення понять — «оповідач», «розповідач», «образ автора» — чіткої термінологічної єдності ще не вироблено. Інколи, по-перше, терміни «оповідач» та «розповідач» беруть­ся як синоніми (не розмежовуються), коли типи суб'єктів розповіді у творі розрізняються з меншою деталізацією; по-друге, терміни «оповідач» та «розповідач» розглядають­ся як форми авторського образу (автор при цьому вино­ситься за межі будь-якої образної форми існування, образ­ність автора, інакше кажучи, категорично заперечується); по-третє, класифікація суб'єктів розповіді проводиться за дещо іншими ознаками, що має наслідком виокремлення відмінних від поданих тут їхніх типів.

Пейзажем (франц. країна, місцевість) називається образ природного оточення персонажів та їхніх дій, опис картин природи в художньому творі, який має певне значення в його загальній змістовій організації. Найважливіша функція пейзажу полягає в тому, що він виступає у творі як додатковий опосередкований засіб характеристики окреслюваних у ньому героїв, персонажів.

 

Інтер'єром (франц. intérieur — внутрішній) називається образ речо­вого оточення персонажів та їхніх дій, опис приміщен­ня, реалій побуту: речей, предметів і т. д. Найважливіша художня функція інтер'єру — засобами компоновки, добо­ру відповідних речей і предметів підкреслити ті чи інші специфічні риси, смаки, духовні запити персонажа — тим самим слугувати опосередкованим засобом його характе­ристики.

В розумінні образу як способу буття художнього тво­ру різні його види співвідносяться з умовно відокрем­люваними елементами його форми, тобто постають як прийоми мовної та предметної зображувальності худож­нього твору

У розумінні художнього образу як форми відображення світу окремі його види виділяють у залежності від типу змістового узагальнення, даного в художньому образі, або, інакше кажучи, за типом смислового співвідношення між чуттєвим образом та його ідеєю. В цій системі класифікації всі види художнього образу складають дві якісно відмінні групи, першу з яких умовно можна назвати групою автологічних образів, другу — групою металогічних образів.

Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої ідеї, яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея на­лежать тут до різного кола явищ, як, наприклад, у байці (з одного боку, звірі, з іншого — людські стосунки, на які вказує поведінка звірів) або в пейзажному лірично­му творі, де картина природи може уособлювати світ людських переживань і т. д. До групи металогічних образів можна віднести символ, алегорію та підтекст.

Символом (від грец. σύμβολον — знак, розпізнавальна прикмета) нази­вають такий тип художнього образу, в якому конкретно-чуттєва даність предмета зображення, тобто його чуттєвий образ, водночас з власним має значення вказівки на такий предмет, явище або ідею, які безпосередньо в зображуване не входять. Наприклад, чуттєвий образ червоних вітрил з однойменної феєрії О. Ґріна, з одного боку, має власне, цілком конкретне значення розпізнавальної прикмети для героїв повісті (Ассоль та Грея) й водночас має значення вказівки на щось інше, що безпосередньо не входить до чуттєвого образу червоних вітрил як таких, а саме — ідею величі кохання, що є рукотворним чудом. Символ завжди до певної міри є атрибутом, розрахованим на взаємопорозу-міння (наприклад героями твору, автором та його читачем) його «таємної», невиявленої вочевидь суті.

Ознаки символу як специфічного типу художнього образу визначаються, звичайно, від протилежного, тобто шляхом протиставлення його, з одного боку, автологічному, з іншо­го — алегоричному типу образності. Поняття символу, справді, тісно пов'язане з поняттям художнього образу як такого.

«Будь-який символ, — як пише С. Аверінцев, — є образом (і будь-який образ є, хоча б до певної міри, символом), але якщо категорія образу передбачає предметну тотожність самому собі, то категорія символу робить акцент на іншому боці тієї ж суті — на виході образу за власні межі, на присутність певного смислу, тісно злитого з образом, але все ж йому не тотожного. Предметний образ та глибинний смисл виступають у структурі символу як два полюси, неможливі один без іншого.., але й розведені між собою; породжуване між ними напруження і становить сутність сим­волу. Переходячи в символ, образ стає „прозорим", ідея „просвічує" крізь нього, дана саме як смислова глибина, смислова перспектива, яка потребує нелегкого входження».

Матеріальними носіями символу в художньому творі можуть виступати будь-які його елементи: порівняння, метафори, пейзажі, художні деталі, персонажі і т. п.

Алегорією (грец. αλληγορία, від άλλοζ — інший і αγορεύω — говорю) на­зивають тип художнього образу, конкретно-чуттєва даність якого є знаком такої ідеї, яка повністю абстрагується від того, що він безпосередньо означає, отож чуттєвий образ та його ідея зв'язуються між собою лише формально, а не за суттю. Наприклад, конкретно-чуттєвий образ жінки із зав'яза­ними очима й терезами в руках (зображення богині Феміди) є алегорією абстрагованої ідеї правосуддя, бог Марс — але­горія війни, образ лисиці в байці — алегорія хитрощів тощо.

 

Існує і більш широке розуміння алегорії, за яким вона визначається не як конкретний вид образу, а як сама суть, принцип образного мислення, який полягає в тому, що даний у творі конкретно-чуттєвий образ якогось предмета, хоч би який цікавий він був сам по собі, в кінцевому результаті є не що інше, як засіб, форма вираження вкладеної в нього ідеї, тобто є інакомовним способом висловлення думок. «Поетичний образ, — пише з цього приводу О. Потебня, — кожен раз, коли сприймається і оживає у його розумінні, говорить дещо інше й більше, ніж те, що в ньому без­посередньо міститься. Таким чином, поезія завжди є інако-мовною (алегоричною) в широкому розумінні слова».

 

1.

Види освіти

 

Загальна освіта – сукупність знань основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних для кожної людини.

 

Рівні загальної освіти

1. Початкова освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, формування загальних уявлень про навколишній світ та ін.

2. Основна освіта – передбачає досконале оволодіння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, професійна підготовка.

3. Повна середня освіта – забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спрямованість, формування цілісних уявлень про природу, суспільство, людину.

 

Заклади в яких можна здобути загальну середню освіту

 

I. Основні заклади освіти:

1. Загальноосвітня школа – основний тип навчального-виховного закладу, де дається зміст освіти, який є базою для будь-якої спеціальності.

І ступінь – початкова школа (початкова загальна середня освіта);

ІІ ступінь – основна школа (базова загальна середня освіта);

ІІІ ступінь – старша школа (повна загальна середня освіта).

 

2. Вечірня школа –загальноосвітній навчальний заклад (ІІ-ІІІ ст.)ІІІ ступеня, що створюються при денних загальноосвітніх закладах, для тих громадян, які працюють (або не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання), але бажають здобути повну загальну середню освіту.

 

3. Гімназія – середній навчально-виховний заклад ІІ-ІІІ ступеня, що забезпечує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих і здібних дітей. (Головне завдання – пошук обдарованих дітей, відбір навчання та виховання, розвиток творчо обдарованих і здібних дітей, підготовка до вступу в університети.)

 

4. Ліцей – середній навчально-виховний заклад ІІІ ступеня, що відповідає старшій школі, термін навчання 2 – 4 роки. Створюється при вищих навчальних закладах, культурних та наукових центрах. Забезпечує здобуття учнями освіти понад державний мінімум (технічні, гуманітарні, економічні).

 

5. Колегіум – середній навчально-виховний заклад ІІІ ступеня філософсько-філологічного або культурно-естетичного профілю.

 

6. Спеціалізовані школи (школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад І – ІІІ ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів.

 

7. Школи-інтернати – загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним державним утриманням дітей, які не мають необхідних умов для навчання і виховання та потребують соціальної допомоги.

 

8. Школи-санаторії – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, що потребують тривалого лікування.

 

9. Спеціальні школи(школа-інтернат) – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, що потребують корекції фізичного та (чи) розумового розвитку.

 

10. Школи соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат).

 

II. Інші заклади освіти:

1. Позашкільний навчально-виховний заклад (задоволення потреб дітей).

2. Міжшкільний навчально-виробничий комбінат (профорієнтаційна, допрофесійна, професійна підготовка).

3. Професійно-технічний навчальний заклад – навчальний заклад, який задовольняє потребу громадян у професійній технічній та загальній середній освіті.

4. Вищий навчальний закладосвіти І-ІІ рівнів акредитації.

 

Учні здобувають загальну освіту в процесі вивчення навчальних предметів.

Навчальний предмет – це педагогічно обґрунтована система наукових знань і практичних умінь, що втілюють основний зміст і методи певної науки.

 

Навчальні предмети поділяються на такі цикли:

1) Гуманітарний (українська мова і література, іноземна мова, історія).

2) Природничо-математичний (математика, фізика, біологія, хімія, біологія, географія, креслення).

 

Внутрішньопредметні зв’язки – вибір проблем, які є наскрізними для конкретної навчальної дисципліни і застосовуються у процесі аналізу більшості явищ, які вивчає дана наука.

 

Міжпредметні зв’язки – узгодженість між навчальними предметами що дає змогу розглядати факти і явища реальної дійсності з різних точок зору з позиції різних навчальних предметів.

 

Політехнічна освіта – сукупність знань про основні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями необхідними для участі в продуктивній праці.

Здійснюється П. О. в процесі вивчення таких навчальних дисциплін:

1) У процесі вивчення предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії).

2) В процесі вивчення інших предметів (історії, основ держави і права, літератури).

3) В процесі вивчення трудового навчання.

Учні здобувають таких умінь:

а) Користуватися простими знаряддями праці та інструментами.

б) Аналіз і часткове складання технічної документації.

в) Виконання нескладних операцій з ручної та механічної обробки металу дерева.

г) Ремонт нескладної апаратури.

 

 

Професійна освіта – це сукупність знань і практичних умінь і навичок необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

 

Зміст професійної освіти забезпечує:

  1. Поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці.
  2. Формування спеціальних практичних умінь та навичок.
  3. Виховання необхідних психологічних, моральних, естетичних якостей, необхідних фахівцеві для конкретної професійної діяльності.

 

Здобуття професійної освіти здійснюється в таких навчальних закладах.

Ø училища, професійно-технічних навчальні заклади, коледжі, технікуму;

Ø інститути, університети, академії, консерваторії.

 

2.

Зміст програмового матеріалу середньої освіти

Навчальний план

Навчальний план – це документ, що визначає структуру навчального року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожен предмет.

 

В навчальних планах для загальноосвітніх шкіл виділяють 2 компоненти:

  1. Державнийкомпонент (інваріантна складова) визначає перелік навчальних дисциплін, які є обов’язковими для вивчення у всіх школах. Має забезпечити соціально-необхідний для кожної людини обсяг знань, умінь і навичок.

На державний компонент відведено 80% навчального часу:

 

  1. Шкільний компонент (варіативна складова) носить рекомендований характер і передбачає перелік навчальних дисциплін, які можуть бути включені в робочій навчальний план за рішенням ради школи.

Охоплює вибірково-обов’язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за вибором і профільне навчання, факультативи.

Шкільний компонент враховує регіональні особливості та умови, в яких працює школа.

 

3.

Навчальна програма, її структура, принципи побудови.

Навчальна програма – це документ, затверджений Міністерством освіти і науки, в якому подається характеристика змісту навчального матеріалу із зазначенням розділів, тем, орієнтованої кількості годин на їх вивчення.

 

Структура навчальної програми (традиційна).

1) Пояснювальна записка.

2) Перелік розділів тем, орієнтованої кількості годин на їх вивчення.

3) Перелік обов’язкових знань, умінь та навичок.

4) Критерії і норми оцінок.

Принципи побудови навчальної програми.

1. Лінійна побудова навчальної програми та методів дослідження науки, з поступовим ускладнення завдань на базі раніше вивченого.

2. Концентричний принцип передбачає повторюваність навчального матеріалу в ускладненому в ускладненому вигляді на наступному ступені навчання.

 

Система освіти в Україні традиційно була централізованою. Сучасне її реформування вимагає перегляду підходів до визначення освітніх стандартів.

 

4.

Державний стандарт загальної середньої освіти

Державний стандарт загальної середньої освіти – звіт норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

 

Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України „Про загальну середню освіту” (1999), містить:

  1. Базовий навчальний план середньої школи.

Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення освітніх галузей знань за роками навчання, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання тощо.

  1. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів).

Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов’язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.

  1. Державні вимоги до рівня засвоєння середньої совіти за ступенем навчання (початкова, основна і старша школа).

Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових занять і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.

Державний стандарт загальної середньої освіти розробляють Міністерство освіти України з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов’язує загальноосвітній навчальний заклад:

ü виконувати інваріантну складову змісту загальної середньої освіти;

ü визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її місцеве наповнення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти;

ü вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньої совіти у порядку, визначеному Міністерством освіти України.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 36 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав