Читайте также:
|
В 13-14 ст. в Новгороді, Пскові, а потім і в Москві поширились єретичні погляди стригольників і жидовствуючих (також карпіанців – по імені дяка Карпа) які відкидали троїчність Бога. Стригольники, як гусити і діячі Реформації, закликали до світської освіти, навчання всіх: багатих і бідних, хлопців і дівчат.
Сергій Радонезький створив вчення про особисте моральне і духовне вдосконалення. Основними методами формування людини вважав самоочищення, молитву, самовиховання і самоосвіту, які повинні відбуватись під наглядом духовних батьків і братів. Кращим місцем для вдосконалення вважав монастир, де природно поєднуються трудове, моральне і розумове виховання.
Нил Сорський склав керівництва з духовного вдосконалення – “Предания” і “Статут скитського життя”, в яких пропонував такі засоби, методи і прийоми духовної самоосвіти: бесіди з досвідченими старцями, постійне читання і осмислення книг Святого писання, читання і переписування для себе і братії настанов батьків церкви, візантійських богословів, рукоділля (переплетіння книг, випічка хліба, теслярство, ковальство, тощо), співи, виконання християнських заповідей, молитви, наслідування житій святих.....Метою виховання є досягнення духовної досконалості. Джерелом морального і розумового виховання був не аскетизм і система покарань, а напружена мислительна діяльність.
Максим Грек (Михайло Тріволіс, бл. 1475 – 1555), переселенець з Європи, склав для монастирських шкіл ряд граматичних посібників. На перше місце ставив виховання у молоді таких моральних якостей, як віра, слухняність, мудрість, патріотизм, а оволодіння змістом традиційних шкільних предметів вважав справою більш простою і менш значимою для духовного розвитку і спасіння людини.
Сильвестр (часи Івана Грозного) – склав “Домострой” – вершину педагогічної думки Московії, забарвлену в православні кольори. На першому місці моральне і релігійне виховання, на другому – навчання дітей тому, що необхідно вдома, на третьому – навчання грамоті, книжним наукам.
Симеон Полоцький написав ряд навчальних книг: “Псалтир рифмотворний”, “Вертоград багатоколірний”, “Обід душевний”, “Буквар мови слов'янської” та ін. Навколишній світ він вважав книгою, написаною Богом, задача вчителя – навчити дитину читати її. Душа дитини подібна до чистої дошки, від вчителя залежить, що на ній написати. Навчати потрібно на трьох мовах: рідній, латинській, грецькій.
Авакум (1620/21 – 1682) виступав проти вивчення наук і мов, мотивуючи це тим, що Христос не вивчав діалектики і риторики, тому ритор і філософ не може бути християнином. Головне у вихованні – духовно-релігійне формування людини.
Єпіфаній Славінецький (1600 – 1675), автор ряд книг, основна з яких – “Громадянство звичаїв дитячих” – написана на основі ідей Еразма Роттердамського. Виховання дітей мало складатись: з релігійно-православного виховання, з шкільного світського навчання, з морального виховання і формування навичок поведінки, хороших манер.
Наприкінці 17 ст. в Московії перемогла орієнтація на західноєвропейську освіту.
ЛІТЕРАТУРА.
1.История педагогики. Часть 1. От зарождения воспитания в первобытном обществе до середины 17 в.: Учебное пособие для педагогических университетов/ Под ред. Академика РАО А. И. ПИСКУНОВА. – М.: 1997. – 192 с. С. 169 – 189.
2.Латышина Д. И. История педагогики. Воспитание и образование в России (10 – начало 20 века): Учебное пособие. – М.: «Форум», 1998. – 584 с. С. 93 – 112.
ТЕМА 9. ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА КОМЕНСЬКОГО.
БІОГРАФІЯ КОМЕНСЬКОГО. Ян Амос Коменський народився в 1592 році у Моравії, в містечку Нівніце, недалеко від міста Угорські Брід, в родині з общини Чеських братів (різновид протестантизму). У дитинстві осиротів. У 1608-1610 рр. вчився в латинській школі, з 1610 по 1612 рік навчався у Гейдельберзькому університеті, подорожував по Нідерландах.
У 1614 році повернувся на батьківщину і почав викладати в школі м. Прерова, застосовуючи у навчанні реальний метод. З 1616 року став священиком. З 1618 по 1621 рік Я. Коменський - проповідник общини Чеських братів і викладач школи у м. Фульнеку. Через війну він в 1628 році залишає Чехію і разом з іншими вигнанцями оселяється у польському місті Лєшно, де перебуває, з деякими перервами, до 1656 року, працюючи вчителем. Тут з'явилися на світ такі твори, як "Дидактика", "Короткий нарис про оновлення шкіл у Чеському королівстві". Роздуми про природні основи шкільного навчання, відобразились у філософському творі "Фізика" (1634).
Після того, як м. Лєшно було спалено в ході польсько-шведської війни, Коменський після блукань по Німеччині оселився в Амстердамі. Помер 15 листопада 1670 року, похований в Наардані, поблизу Амстердама. Крім названих, до числа фундаментальних праць Коменського належать "Новітній метод мов" (філософське вчення про мову) та "Продовження братського заповіту".
ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ КОМЕНСЬКОГО.
В педагогіку Коменський увійшов як творець “дидактики” – науки про навчання. Але Коменський включав у дидактику не лише методичну сторону навчання, а і його зміст, тому дидактика Коменського стала першою в світі цілісною педагогічною теорією.
Сам він в заголовку своєї "Великої дидактики" таким чином визначає суть теорії навчання: "Велика дидактика, що містить універсальну теорію вчити всіх всьому, або вірний і ретельно обдуманий спосіб створювати по всіх общинах, містах і селах кожної християнської держави такі школи, в яких би все юнацтво тієї і іншої підлоги, без всякого де б те не було винятку, могло навчатись наукам, удосконалитися у вдачах, виконуватися благочестя і, таким чином, в роки юності навчитися всьому, що треба для справжнього і майбутнього життя стисло, приємно, ґрунтовно, де для всієї, що пропонується, основи здобуваються з самої природи віщої; істинність підтверджується паралельними прикладами з областями механічних мистецтв; порядок розподіляється по роках, місяцях, днях і годинах і, нарешті, вказується легкий і вірний шлях для вдалого здійснення цього на практиці".
До Коменського шкільне навчання велось безсистемно, використовуючи окремі емпіричні знахідки вчителів. Методи і правила викладання окремих наук розроблялись незалежно, без використання спільних підходів, зміст навчання, загальні принципи і методи навчання тодішня педагогічна теорія ігнорувала. 17 століття вже поставило на порядок денний питання про масове навчання дітей знаті, купецтва, ремісників, урядових чиновників різного рангу, священників, багатших селян. Старі методи навчання не могли задовольнити проблем суспільства, тому роботи Коменського показали шлях до створення масової світської школи.
У навчанні Коменський розрізняв діяльність вчителя як метод передачі знань і діяльність учня як засвоєння переданого вчителем. Навчання повинно мати свідомий характер, поєднувати “вчення і труд”, “розум і руку”. Догматичне і схоластичне навчання має бути вилучене зі школи. В той же час навчання не повинно бути розвагою, навчання є одним з видів праці. Коменський висунув і обгрунтував ідею природовідповідності навчання, щоб людина в молоді роки успішно, легко, найкоротшим шляхом і ґрунтовно засвоїла все необхідне для життя.
Коменський визначив чотири основні вимоги, яким повинно відповідати навчання: успішність, легкість, докладність, швидкість.
Для досягнення успішності потрібно своєчасно вчити дітей, проходити повний курс шкільного навчання, вчити речам раніше за слова (наочність), у певний відрізок часу вивчається один предмет, починати з найпростішого і переходити до загального, заняття розподіляти по часу і по порядку, навчання проводити за книгами, написаними саме для цього класу.
Щоб навчання проходило легко, необхідно його рано починати, підготувати розум дитини до сприймання науки, йти від легкого до важкого, від загального до часткового, не переобтяжувати учнів надмірною кількістю навчальних предметів, учні повинні завчати те, що вони зрозуміли і осмислили, знання викладаються як додаток до життя, всі науки викладаються одним методом.
Докладність навчання буде досягнута, якщо учні будуть займатись корисними речами, встановлюється міцна основа знань і все подальше навчання спирається на неї, мають сполучатись ті знання, які мають взаємний зв'язок (міжпредметні зв'язки), все вивчене закріплюється постійними вправами.
Навчання буде швидким, якщо дітей у школі або у класі буде навчати один вчитель, предмет вивчається за підручником одного автора, всьому класу задається однакове завдання, всі науки викладаються однаковим методом.
Коменський виділив три найважливіші педагогічні принципи, які поклав в основу своєї педагогіки: 1) виховуючий характер навчання, 2) зв'язок навчання з життям, 3) відповідність навчання віку учнів. До них він додав чотири дидактичні принципи навчання: 1) свідомості і активності учнів у навчанні, 2) наочності, 3) поступовості і систематичності знань, 4) міцності оволодіння знаннями і навичками.
Коменський також написав підручники для школи, започаткував поділ учнів на класи, ввів фіксований початок і кінець навчального дня, розділив навчальний рік на чверті. Започаткована Коменським масова школа зберігає свої основні риси і зараз.
Література
1. Кравець В. "Історія класичної і зарубіжної педагогіки та шкільництва" Тернопіль 1996.
2. Альт Р. "Прогресивний характер педагогіки Коменського".
3. Красновский А. А. "Ян Амос Коменський".
ТЕМА 9. ШКОЛА, ОСВІТА, ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ 17-18 СТ.
ШКОЛА В АНГЛІЇ. Після реформації (у 1534 році англійський король посварився з римським папою і оголосив главою англійської церкви самого себе, започаткувавши англіканську церкву) монастирські католицькі школи були закриті. Початкова школа була передана в руки англіканської церкви. Було відкрито багато приватних середніх шкіл різного рівня. Подальші зрушення у шкільній справі почались після революції 1648 р. Англійська буржуазія заснувала ряд біблійних товариств (“Товариство поширення християнських знань” – 1698, “Товариство поширення євангелія”, “Товариство поширення релігійних знань серед бідних” – 1750), що ставили за мету ідеологічну обробку населення і місіонерську діяльність в колоніях. Щоб населення могло читати Біблію, ці товариства поширювали елементарну грамотність. У галузі освіти плідно працювала секта “методистів” – до середини 19 ст. вони мали в Англії і колоніях 3903 каплиці, 693 місіонери, 11703 добровільних вчителі і 985 платних вчителів. Число учнів досягало 113600. Було багато недільних шкіл, в яких навчалось 437000 учнів.
Середня школа розвивалась за зразком середньовічних граматичних шкіл. Вона була незалежна від церкви і держави, існувала на пожертвування і високу плату за навчання. Набули поширення школи інтернатного типу, розташовані в сільській місцевості, де навчались переважно діти аристократії (знамениті англійські “паблик скулз”). Єдиних навчальних планів не було, кожна школа складала програму навчання на власний розсуд. У навчанні панували традиції класичної освіти, учні одержували добру мовно-літературну освіту. Природничо-математичні науки майже не вивчались. Учні виховувались у спартанському дусі, старші учні мали велику владу над молодшими. В міських середніх школах, де навчались переважно діти дрібної і середньої буржуазії, чиновників, значне місце відводилось латинській і грецькій мовам, але вивчались математика, географія, історія, нові мови. В усіх школах застосовувались тілесні покарання.
ОСВІТА У ФРАНЦІЇ. Вже у другій половині 16 ст. видаються королівські укази про обов'язкове відвідування дітьми народних шкіл. Такі укази видавались і в 17 та 18 ст., хоча багато дітей школу так і не відвідувало (шкіл не вистачало). З 16 ст. велась боротьба між католиками і гугенотами за вплив на населення. Обидві сторони обрали шлях просвіти, оскільки початкова школа була в руках церкви. В початкових народних школах вивчали: закон божий (священна історія, молитви, катехізис), читання, письмо, лічбу, церковні співи. Проміжне положення між католиками і протестантами займала секта янсеністів, де звертали увагу не на зазублення, а на розвиток суджень у дітей. Навчання починали з вивчення рідної мови. Янсеністи дотримувались принципів поступовості, наочності, свідомості, самодіяльності у навчанні, намагались давати побільше вправ на закріплення матеріалу. В навчанні читати використовували метод, близький до сучасного звукового. Школи янсеністів не набули кількісного поширення, але якісно просунули методику початкового навчання. На кінець 17 ст. королівською владою були закриті.
Наприкінці 17 ст. було створено католицьке “товариство братів християнських шкіл”, що зосередило увагу на початковій освіті і на 1789 р. воно мало близько 550 класів, 800 вчителів, 35000 учнів. Вивчали читання, письмо, 4 правила арифметики і початки релігії. Всі предмети викладались французькою мовою. У школах було запроваджено класну систему, учнів у класі ділили на три відділи: слабкі, середні, найбільш встигаючі. Зробили ряд запозичень з єзуїтської педагогіки: учні доносили один на одного, за донос на іншого учня могли звільнити від покарання, вчитель схиляв 1-2 учнів у класі потай стежити за іншими. Вперше розпочали підготовку вчителів для початкових шкіл і відкрили перші вчительські семінарії в Реймсі і Парижі.
Середня школа була в руках єзуїтів, які відстоювали класицизм в освіті і схоластичне навчання. На противагу їм буржуазна організація “Ораторія Ісуса” розвивала інший напрям в середніх школах. Навчання відбувалось на французькій мові, вивчали математику, фізику, географію, історію. Багато викладачів і учнів цих шкіл пізніше стало діячами революції.
Вища школа була представлена 22 університетами, 16 з яких засновано до 16 ст. У 18 ст. число студентів почало зменшуватись, бо програми відставали від потреб часу (лише у трьох вивчали диференціальне та інтегральне числення, аналітичну геометрію, фізику) і плата за навчання була дуже високою (повний курс медицини в Парижі коштував близько 7000 ліврів – 2300 золотих карбованців, не рахуючи вартості проживання). У 1789 р. з 5000 студентів Паризького університету було лише 60 на медичному факультеті.
У 18 ст. у Франції набуває популярності діяльність просвітителів – Вольтера, Гельвеція, Дідро, Руссо та ін.
ОСВІТА В НІМЕЧЧИНИ. Німеччина була спустошена тридцятилітньою війною (1618 – 1648). Уряди численних німецьких держав ставились вимоги до організації початкових шкіл у містах і селах, навчання хлопчиків і дівчаток, обов'язкового відвідання шкіл, застосування наочності, класно-урочної системи (яку започаткував попередник Коменського - Ратке (1751-1635)). В школах викладали німецькою мовою читання, письмо, лічбу, закон божий і співи. Однак ці школи набули незначного поширення.
Школи були платні. В селах вчителювали відставні солдати, дяки чи ремісники на додачу до основної професії. В містах вчителювали люди без спеціальної освіти, для яких професія вчителя була основною. Школа поділялась за станами і за віросповіданням (у Німеччині, де жили католики і протестанти різних течій, це було вимушеним заходом). В містах хлопчики і дівчатка вчились окремо, а в селах сиділи в одному класі, розділеному низькою перегородкою; вчитель розповідав одній половині, стежачи поверх перегородки, як інші виконують самостійне завдання. В містах навчались весь рік по 6 годин на день 3-4 дні на тиждень, в селах була літня перерва для господарчих робіт.
В 17 ст. в містах з'явились бюргерські школи (підвищені початкові), де додатково вивчали геометрію, природознавство, географію, початки фізики, інколи спеціальні предмети: товарознавство, бухгалтерію, землемірство.
У 17-18 ст. велику освітню роботу провадила секта пієтистів (близькі до янсеністів) – які релігійне життя вбачали в благочесті (pietas) і любові до ближніх. Пієтисти відкривали багато шкіл для бідних. Провідний діячем пієтистів у галузі освіти був Август Франке (1663-1727), який заснував цілу мережу закладів: педагогічну семінарію, латинську школу, ряд міських німецьких шкіл, сирітський притулок; число учнів у заснованих ним школах доходило до 24000, а вчителів до 218. Його послідовники відкрили у Прусії близько 2000 шкіл. Пієтисти використовували ряд положень дидактики Коменського. З 7 уроків на день 3-4 приділялись релігійному навчанню, а решта мала реальне спрямування.
Ще у 16 ст. у Німеччині були поширені гімназії, які давали класичну освіту. Після Тридцятилітньої війни, коли освіта зазнала великих втрат, гімназії відновились з другої половини 17 ст. в усіх великих містах. Гімназії поступово відійшли від латинської мови і взяли курс не лише на підготовку до університету, а й на вміння поводитись у вищому світі. В гімназіях було введено ряд нових предметів: німецька, французька, англійська мови, геометрія, астрономія, генеалогія, геральдика, історія, архітектура, військові науки. З кінця 17ст. гімназії стали все більше орієнтуватись на підготовку дворянських дітей, багатопредметність привела до поверховості освіти.
З 17 ст. для підготовки знатного юнацтва до придворної, військової і цивільної служби стали відкриватись лицарські академії. Навчальний план відзначався багатопредметністю, вивчались теологія, етика, цивільне право, державне право, загальна історія з географією, хронологією, генеалогією і геральдикою, риторика, математика, німецька, латинська, італійська і французька мови, лицарські вправи (верхова їзда, фехтування, танці, стрільба, володіння мушкетом і пікою). Факультативно вивчались логіка і метафізика, фізика, астрономія, іспанська і англійська мови, фортифікація, архітектура, механіка. У лицарських академіях не заохочувалось заглиблення в якусь науку, їх учні часто бували при князівських дворах, багато часу займала придворна служба.
Реальні школи. З 17 ст. відомі запозичені з Італії нечисленні вузькопрофесійні комерційні академії, де вивчали релігію, історію, комерційну географію, бухгалтерію, товарознавство, калькуляцію товарів, французьку, німецьку, італійську і англійську мови. З початку 18 ст. стали поширюватись реальні школи, де вивчали математику, фізику, механіку, природознавство, малювання, астрономію, географію, малювання. В ряді шкіл були спеціалізовані класи, де вивчали основи певного типу виробництва. При багатьох гімназіях відкривали бюргерські, або реальні класи, де вивчали природознавство, прикладні науки і малювання.
В університетах зменшився вплив церкви і зріс вплив держави. Навчання тривало 3-4 роки, більшість студентів були з дворян (у Німеччині було багато дрібних дворян, які змушені були здобувати освіту і найматись на службу). Популярністю користувався юридичний факультет, що готував майбутніх чиновників. Нові відкриття у природничо-математичних науках зумовили появу нових університетів: Галле (1694), Геттінген (1737), Ерланген (1747), де викладали географію, прикладну математику, фізику, історію, політику, законознавство. В нових університетах з'явились лабораторії і кабінети, стала поширюватись лекційно-семінарська система викладання. Навчання відбувалось не латинською, а німецькою мовою.
ЛІТЕРАТУРА:
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 63 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |