Читайте также:
|
Запорукою ефективності навчальної діяльності й процесу учіння молодших школярів є результативність пізнавальної діяльності, від якої залежить цілеспрямованість розумової активності, розвиток інтелектуальної рефлексії та природжених задатків учнів тощо.
Л.Артемова справедливо зазначає: «Щоб навчання було легким і бажаним, важливо пропонувати такий зміст знань, який дитина на даному етапі розвитку своєї психіки може сприйняти найбільш оптимально – зацікавлено, з найменшими труднощами» [ 2, 6 ].
Виховання в учнів інтересу до вивчення будь-якого предмета – одне з важливих завдань, що стоять перед учителем. В «Українському педагогічному словнику» С.Гончаренка знаходимо таке визначення: «Інтерес – це вибіркове емоційно-пізнавальне ставлення особистості до предметів, явищ, подій навколишньої дійсності, а також до відповідних видів людської діяльності. Тут виступають в єдності об’єкт інтересу, що має захоплюючі, привабливі сторони, і суб’єкт, для якого ці сторони життєво важливі» [ 9, 147 ]. Науковець пропонує розрізняти:
Схема 1
Стійкість інтересу, на думку Б.Друзя, виражається в тривалості його збереження і в його інтенсивності [ 16, 12 ].
Г.Щукіна виділяє такі види інтересів:
Емоційний інтерес дарує радість творчості, радість пізнання. Він міцно пов’язаний з гостротою сприймання навколишнього світу, увагою, пам’яттю, мисленням і волею.
Інтереси до самого процесу діяльності – оволодіння знаннями, до творчості і до результатів діяльності – до набуття професії, до матеріальних результатів праці. У активних особистостей ці інтереси поєднуються.
У навчанні фігурує особливий вид інтересу – інтерес до пізнання, або, як його зараз прийнято називати, пізнавальний інтерес. Його область – пізнавальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння змістом навчальних предметів і необхідними засобами або уміннями й навичками, за допомогою яких учень отримує освіту [ 59, 96 ].
Досліджуючи проблему виховання пізнавальних інтересів молодших школярів, Б.Друзь визначив характерні ознаки пізнавального інтересу: динамічність, поступальний рух, перехід від явища до сутності, встановлення глибоких зв’язків, оволодіння закономірностями. На його думку, інтереси різняться змістом, широтою, стійкістю, силою і дієвістю. Зміст інтересів визначається тим, на що вони спрямовані (наприклад: на читання, математику, спорт); широта визначається різнобічністю, спрямованістю на різні об’єкти при наявності основного, стрижневого інтересу; стійкість характеризується часом, протягом якого вони зберігають свою силу і впливають на поведінку людини, її життя й діяльність [ 16, 6 ].
У школярів одного й того ж класу пізнавальний інтерес може мати різні рівні свого розвитку:
- елементарним рівнем пізнавального інтересу може враховуватись відкритий інтерес до нових фактів, явищ, які фігурують в інформації, що отримують учні на уроці;
- більш високим рівнем його є інтерес до пізнання істотних властивостей предметів та явищ. Цей рівень вимагає пошуку й активного оперування знаннями;
- ще більш високий рівень пізнавального інтересу складає інтерес школярів до причинно-наслідкових зв’язків, до виявлення закономірностей, до встановлення загальних принципів явищ, діючих в різних умовах. Цей рівень характеризується пошуковою творчою діяльністю, з придбанням нових і більш досконалих способів навчання [ 59, 97 ].
Аналіз психологічної структури пізнавального інтересу привів психологів (С.Рубінштейн, Г.Костюк, О.Леонтьєв) до висновку, що пізнавальний інтерес це сугубо особистісне утворення, пов’язане з потребами, в якому в органічній єдності представлені усі важливі для особистості процеси: інтелектуальні, емоційні, вольові [ 59, 103 ].
1. Про інтелектуальну активність можна судити за такими діями:
- питання учнів, звернені до вчителя. Як показують спеціальні дослідження (Г.Щукіна, О.Савченко та ін.), питання учнів носять різний рівень пізнавальної цінності, тому слід звертати особливу увагу лише на ті питання, які дійсно мають пізнавальний сенс, бажання учня або уточнити неясності, або відкрити перед собою перспективу пізнання даної області. Однак будь-яке самостійне питання це вже показник існуючого пізнавального інтересу [ 49, 124 ];
- прагнення учнів до власної участі у діяльності, в обговоренні піднятих на уроці питань, у доповненнях, виправленнях відповідей товаришів, у бажанні відстояти свою точку зору;
- активне оперування придбаними знаннями та уміннями говорить про пізнавальний інтерес високого рівня.
- прагнення поділитися з іншими (товаришами, учителем) новою, свіжою інформацією, отриманою з різних джерел за межами навчання.
2. Емоційні прояви. Так, об’єктивними апаратурними методиками (по замірам орієнтовних реакцій у дослідженнях Ю.Кулюткіна) зафіксовано, що кульмінація емоцій у ситуаціях пошуку досягає піку у той самий момент пошуку рішення, коли складається визначене відношення до нього. Тоді ж, коли вибір зроблений і відношення визначене, емоційна напруга знижується. Ці дослідження дають ключ до вирішення багатьох питань при аналізі процесу навчання [ 59, 106 ].
3. Вольові прояви, а саме:
- зосередження уваги;
- поведінка учня при виникненні ускладнень. Стійкий і достатньо глибокий інтерес знаходиться у тісному зв’язку з прагненням подолати труднощі, спробувати різні шляхи для вирішення складної задачі;
- прагнення до завершеності учбових дій. Інтерес завжди пов’язаний з поглинаючою діяльністю, з уходом у діяльність, незважаючи навіть на зовнішні подразники (наприклад, дзвоник з уроку). Лише завершивши роботу, школярі реагують на них.
В.Онищук звертає увагу на чотири якісні етапи розвитку інтересу.
Формування пізнавальних інтересів – процес тривалий. Дослідження Г.Костюка, О.Скрипченка, Б.Друзя, Г.Щукіної та інших виявили такі основні етапи процесу формування пізнавального інтересу:
- підготовка ґрунту для появи пізнавального інтересу – створення умов, які сприяють виникненню потреби в даних знаннях і відповідному виді діяльності;
- створення позитивного ставлення до навчального предмета і до діяльності;
- організація діяльності, за якої формується справжній пізнавальний інтерес [ 16, 16 ].
Науковці зазначають, що формування позитивного ставлення до навчальної діяльності залежить від багатьох умов:
Схема 2
1) розуміння дитиною змісту і значення виучуваного;
2) наявність нового як у змісті виучуваного, так і в самому підході до його розгляду;
3) емоційна привабливість навчання;
4) наявність оптимальної системи тренувальних творчих вправ і пізнавальних завдань до відповідної «порції» програмового матеріалу;
5) зміст навчального матеріалу – ступінь добротності інформації, що визначається такими якостями, як систематизованість, відповідність інтересам даного класу, предметність, новизна;
6) самостійність у пізнавальній діяльності;
7) оцінка успіхів учнів з боку вчителя [ 16, 29-30 ].
Видатний педагог В.Сухомлинський вважав, що навчальний процес у сучасній школі повинен розвивати всемогутню радість пізнання, а школа повинна бути справжнім «будинком радості»: «дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання» [53, 164]. Щоб реалізувати цю вимогу, треба насамперед знати, який навчальний предмет найбільше приваблює учня і чому; про що хотілося б учневі довідатися на уроках, прочитати у книжках; чим любить займатися дитина у вільний час; з якого шкільного предмета їй найбільше доводилося готуватися і чому. Дослідженнями встановлено, що учнів приваблює можливість набувати знання в процесі активної пізнавальної діяльності.
С. Логачевська теж відмічає, що молодші школярі вчаться з інтересом тоді, коли їм цікаво і, найголовніше, коли навчальні дії стають для них особистісно значущими, тобто коли ними рухає пізнавальна потреба – знати, міркувати [ 25, 21 ]. «На уроці цікаво, коли знаєш, розумієш і працюєш. А якщо не працюєш і не розумієш, сидиш і мовчиш, - нудно», - така характерна відповідь більшості опитаних учнів. Тому слід так організувати навчальний процес, створити таку атмосферу на уроці, щоб кожний відчував, що його праця – то частка загальної роботи.
На вихованні дитячих інтересів позначаються:
1. Глибоке знання вчителем свого предмета і любов до нього, прагнення до постійного вдосконалення педагогічної майстерності.
2. Висока ефективність кожного уроку, раціональна його будова, використання наочних посібників.
3. Цілеспрямованість уроків, уміння вчителя зосередити увагу на головному, основному. Залучення всіх учнів до роботи шляхом створення проблемно-пошукових ситуацій, дослідницького підходу до засвоюваного матеріалу.
4. Практична спрямованість викладання з урахуванням особистого досвіду учнів.
5. Індивідуалізація підходу до дітей і диференціація вимог до них.
6. Піклування вчителя про успіхи кожного учня. Створення моделі педагогічної структури особистості.
Роботу з виховання пізнавальних інтересів на уроках доцільно будувати у такій послідовності: «цікаво» «знаю» «вмію» [ 16, 24 ].
Виховання відбувається за допомогою різних методів. Методи виховання – це «сукупність найбільш загальних способів розв’язання завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери і потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення» [ 9, 206 ]. Сучасна дидактика озброює вчителя такими методами:
І. Методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів:
1. Гра сприяє інформаційному збагаченню сприймання, мислення і почуттів дітей за рахунок залучення цікавого матеріалу; вимагає від учнів активної вдумливої роботи та уважного аналізу; інтенсифікує навчання; сприяє не лише емоціональному, а й інтелектуальному збудженню, що, без сумніву, позитивно позначається на засвоєнні матеріалу.
2. Доручення – це залучення дітей у різноманітну навчальну діяльність з метою забезпечення набування учнями досвіду виконання поставлених перед ними завдань.
3. Змагання сприяє розвитку творчих сил і підвищенню активності учнів з метою досягнення вищих показників у навчанні.
ІІ. Методи формування свідомості – бесіди, диспути, лекції, обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.
Слід зазначити, що ці групи методів спрямовані не лише на зміну особистості у позитивний бік, а й на виникнення у школярів потреб, почуттів, думок, інтересу, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки та діяльності [30, 94 ];
ІІІ. Методи заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні [30, 102 ].
Г.Щукіна, досліджуючи динаміку пізнавального інтересу учнів протягом 45 хвилин уроку, виявила найбільш типові прояви динаміки пізнавального інтересу:
* самою сприятливою тенденцією руху пізнавального інтересу на уроці є його поступове наростання від початку до кінця. У перші 5 хвилин, пов’язаних з організацією діяльності, пізнавальний інтерес ще мало помітний. З усвідомленням поставленої задачі, яка реалізується або у проблемному навчанні, або за допомогою цікавої інформації вчителя, інтерес починає проявлятися, підтримується протягом уроку різноманіттям самостійних робіт, проблемною ситуацією, цікавою інформацією, яка поступає як від вчителя, так і від учнів;
* самою неблагополучною лінією руху інтересу є його «ниспадаючий» характер. У значній частині досліджуваних уроків фіксувалася висока напруга уваги після перших 5 хвилин, пов’язаних з орієнтуванням учнів у запропонованих задачах. Частіш за все це був інтерес-очікування (викличуть – не викличуть). Він тримався під час опитування, коли, по-перше, шанси на виклик до відповіді є у кожного і, по-друге, коли можна приєднати свої міркування до відповіді товариша. Потім, коли мотив очікування виключається, інтерес до уроку згасає навіть при наявності цікавої інформації, але слабкій її подачі, а також без необхідної стимуляції самих учнів;
* сходинкова динаміка пізнавального інтересу така, що інтерес непостійний і виступає в якості загального мотиву діяльності. Даний тип динаміки пізнавального інтересу на уроках - це свідчення їх аморфності, недостатньої стійкості. Успіх у формування пізнавального інтересу на таких уроках вирішують останні 10-15 хвилин;
* своєрідність 4-го типу динаміки пізнавального інтересу учнів на уроці у тому, що в ньому дуже яскраво помітні кульмінації та точки падіння [ 59, 124 ].
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |