Читайте также:
|
Основна
1. Бодалев А.А. Психология общения.– М.: Межрегиональная пед.академия, 1996. – 228 с.
2. Вишнякова Н.Ф. Конфликтология: учебное пособие для слушателей системы повышения квалификации работников образования. – 3-е изд. – Минск: Университетское изд-во, 2002. – 318 с.
3. Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. – М.: Просвещение,1987. – С.19-21, 68-74.
4. Добрович А.Б. Общение: наука и искусство. – М.: Яуза, 1996. – С. 19-27.
5. Журавлёв В.И. Основы педагогической конфликтологии. – М.: Российское педагогическое агенство,1995. – 183 с.
6. Зарецкая И.И. Коммуникативная культура педагога и руководителя. Б-ка ж. Директор школы. – М.: Сентябрь. 2002. – 160 с.
7. Зимняя И.А. Педагогическая психология. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – С. 420-453.
8. Ішмуратов А.Т. Конфликт і згода. – К.: Наукова думка, 1996. – С.14-21,71-116.
9. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. – М.: Просвещение, 1987. – 144 с.
10. Колесов В.В. Культура речи – культура поведения. – Л.: Лениздат, 1988. – 271 с.
11. Леонтьев А.А. Педагогическое общение. – М.: Знание, 1997. – 47 с.
12. Лобанов А.А. Основы профессионально-педагогического общения. – М: Academia, 2002. – С.33-82, 99-118.
13. Парыгин Б.Д. Анатомия общения: Учебное пособие. – СПб., Михайлова И.А., 1999. – 301 с.
14. Педагогічна майстерність /під ред. І.А.Зязюна. – К.:Вища школа, 1997. – С. 112-146,199-220.
15. Рыбакова М.М. Конфликт и взаимодействие в педагогическом процессе. – М.:Просвещение,1991. – С.43-52, 100-125.
16. Рыданова И.И. Основы педагогического общения. – Минск: Беларуская навука, 1998. – С.154-160.
17. Семиченко В.А. Психологическое общение. – К.: Магістр, 1997. – С. 29-36.
18. Скоттт Г. Джимми. Конфликты: пути преодоления. – К.: Внешторг, 1991. – 191с.
19. Фишер Р. Путь к согласию: основы конфликтологии. – М.: Наука,1995. –158 с.
Додаткова
1. Грехнев В.С. Культура педагогического общения: кн.для учителя.-М.:Просвещение,1990. –142 с.
2. Ильин Е.Н. Искусство общения. Из опыта работы учителя лит. 516-й школы Ленинграда. – М.: Педагогика, 1982. – 110 с.
3. Каган М.С. Мир общения. Проблема межсубъектных отношений. – М.: Политиздат,1988. – 319 с.
4. Конфликтология для педагогов / И.А.Рудакова, С.В.Жильцова, Е.А.Филипенко. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2005. – 155 с.
5. Кузьмина Н.В. Очерки психологии труда учителя. – Л.: ЛГУ, 1967. – 182 с.
6. Маркова А.К. Психология труда учителя. – М.: Просвещение,1994. –192 с.
7. Синиця І.О. ПедагогІчний такт та майстерність учителя. –К.:Рад.школа,1981. – С.22-34.
8. Сопер П. Основы искусства речи. – Ростов-на-Дону: Феникс,1995. – 445 с.
1. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология. – Ростов-на- Дону: Феникс, 2000. – 488 с.
2. Томас Іржи. Мистецтво говорити./ пер. з чес. – К.: Політвидав,1986. – 223 с.
12. Чернышов А.С. Практикум по решению конфликтных педагогических ситуаций. – М.: Пед.об-во России, 1999. –186 с.
[1] Психологічний словник /за ред. В.І.Войтка. – К: Вища школа,1982. – С. 125.
[2] Ильин Е.Н.Исскуство общения. Из опыта работы учителя лит. 516-й школы Ленинграда. М.: Педагогика, 1982. – С. 19.
[3] Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. – М.: Политиздат, 1981. – С. 185.
РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАСУДЖЕНИХ ЧОЛОВІКІВ У ПЕНІТЕНЦІАРНИХ УСТАНОВАХ
Дослідження соціально-психологічного стану осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах
Успіх виправлення засуджених до позбавлення волі залежить від врахування не тільки їх індивідуально-психологічних властивостей, а й тимчасових психічних станів, бо ці стани для них є певною дійсністю, вони визначають їх щоденне життя в місцях позбавлення волі.
Під психічним станом розуміють тимчасовий функціональний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини [1; 649].
Традиційно в пенітенціарній психології виділялися наступні типи засуджених: актив - особи з вираженою позитивною спрямованістю, які характеризуються активною участю в трудовому процесі, ініціативним ставленням до навчання, ретельністю у виконанні доручень, позитивним впливом на інших членів групи; резерв - засуджені, які беруть участь у трудовому процесі, у навчанні, але поведінка їх характеризується незначною ініціативністю; пасив - засуджені з невизначеною спрямованістю, які вагаються у виборі стратегії та тактики своєї поведінки, а їхні вчинки значною мірою залежать від ситуації; засуджені з негативною спрямованістю - ті, для кого характерні порушення режиму, негативне ставлення до будь-яких форм позитивного впливу, підвищена конфліктність [5; 206-208].
Слід зазначити, що більшості ув'язнених притаманні специфічні емоційні стани — недовірливість, підозріливість, тривожність, дратівливість, збудливість, агресивність, а також пригніченість, почуття власної неповноцінності і т. ін. Вони викликаються наступними чинниками:
1) ізоляцією від суспільства і розміщенням у замкненому середовищі;
2) обмеженням у задоволенні потреб, у першу чергу біологічних, через тотальну регламентацію поведінки;
3) примусовим включенням до одностатевих соціальних груп [2; 265-271].
Динаміка особистості в умовах позбавлення волі — це сукупність «критичних» змін у психічному стані людини від арешту до звільнення. Можна виділити наступні її етапи:
1) після арешту — у психічному стані людини домінує страх перед майбутнім покаранням;
2) після набуття вироком законної сили — психічний стан засудженого характеризується апатією, можливо, готовністю спокутувати провину;
3) після прибуття до пенітенціарного закладу — розпочинається адаптація до нових умов життя, коли дуже гостро відчувається обмеження потреб, зміна звичних стереотипів;
4) від 3-4 до 6-8 місяців перебування в пенітенціарному закладі — поява та розвиток інтересів v нових умовах життя (утворення неформальних груп, праця, побачення із родичами та ін.), що сприяє виникненню у засудженого позитивних емоцій та підвищує ступінь його психічної активності;
5) адаптаційний період;
6) період перед звільненням (3-8 місяців) — є дуже складним у зв'язку з очікуванням волі та труднощів, що можуть при цьому виникнути.
Таким чином, потребують особливої уваги перші місяці ув'язнення. У цей час спостерігається найбільше виявів агресії, що призводить до самокаліцтва. Потім настає заспокоєність, яка мовою відомчих документів називається «початком виправлення і перевиховання».
Негативні психічні стани засуджених значною мірою пояснюються суперечностями в їх етичних переконаннях, песимістичними поглядами, «філософією» правопорушника. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на людей. Деякі засуджені не витримують невизначеності в своїй долі (наприклад, у зв'язку з наближенням того терміну відбування покарання, після якого можливе умовно-дострокове звільнення). Зазвичай, це люди з холеричними і меланхолійними рисами темпераменту. У флегматиків і сангвініків подібний стан не так рельєфно виявляється в їх зовнішній поведінці.
На психічні стани засуджених впливають і умови життя в конкретній установі для позбавлених волі, її місце розташування (у якому районі країни, на якому місці), планування, зовнішній вигляд споруд і тюремних атрибутів — огорожа, засоби охорони і т. ін.
Сильно відображається на психічних станах засуджених морально-психологічна атмосфера в колективі: стиль взаємин, внутрішньоколективні побутові традиції, групові настрої, здатні за законом психічної індукції, «заражати» оточуючих.
Певна закономірність спостерігається в динаміці психічних станів позбавлених волі. Звертають на себе увагу, наприклад, поворотні пункти (критичні точки), в яких з неминучістю виникає зміна або яскравий прояв типових психічних станів: арешт, пред'явлення звинувачення, віддання під суд і судовий розгляд, оголошення вироку, перші місяці перебування в колонії (період адаптації), зміна умов утримання (перехід з колоній одного в колонію іншого виду режиму і т. ін.), останні місяці перед звільненням, звільнення і пристосування до життя на волі. Психічні стани можуть, звичайно, змінюватися і в проміжках між критичними точками. Жодного засудженого, наприклад, не може залишити байдужим факт надання побачення.
Позбавлений волі постійно знаходиться в стані очікування слідства, суду, виголошення вироку, відправки в колонію, зміни умов утримання, звільнення. Людина в стані очікування характеризується підвищеною, іноді нерівномірною напруженістю й загостренням психічних і фізіологічних функцій.
Особливим станом позбавленого свободи є надія на краще майбутнє. Вона властива взагалі всім людям, але надія у засудженого особливого роду — це надія на зміну своєї долі в майбутньому, в основному після звільнення. Інший зміст має надія у підслідного і підсудного. Вона пов'язана в основному з проблемою: як би полегшити свою долю і уникнути строгого покарання в даний час.
Станами, протилежними надії, є безнадійність і приреченість — важкі стани, при яких людина іноді втрачає перспективу і сенс життя. У такому стані нерідко засуджені йдуть на найтяжчі злочини в колонії. Особливо властиво це засудженим до вищої міри покарання, яким вона була в порядку помилування замінена максимальним терміном позбавлення волі, а також засудженим, які страждають на невиліковні хвороби. У такому стані у них пригнічуються воля, мислення, пам'ять тощо, вони або зовсім не реагують, або, навпаки, бурхливо, хворобливо реагують па виховні дії.
Властиві позбавленим свободи і такі стани, як незахищеність або уявна захищеність. Пройшовши через всі стадії кримінального процесу як заарештованого, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто людини, до якої суспільство пред'являє особливу вимогливість за скоєне, вона вважає себе беззахисною перед органами правосуддя. їй здається, що вони мають лише одну мету — як би сильніше покарати. У подальшому з такою ж упередженістю засуджений відноситься і до вихователів та усіх працівників колонії. Упередження про уявні «каральні» домагання з боку співробітників колонії штовхає позбавлених волі на «захисні» заходи. Один з таких заходів — об'єднання в мікрогрупи.
Типовим станом позбавленого волі є туга. Туга за домівкою, свободою, рідними, друзями з певною силою впливає на людину — виробляє специфічну тюремну ходу, заціпенілість обличчя, підвищену збудливість і дратує, викликає персеверацію — нав'язливе повторення одних і тих же образів пам'яті і уяви. Особливо гостро туга виявляється напередодні різних свят, сімейних торжеств (днів народження і т. ін.), після одержання листів з свободи, закінчення побачень тощо.
До типових психічних станів відноситься апатія — стан байдужості, яка викликається не тільки одноманітністю вражень, але часто і, навпаки, їх надмірною кількістю. Вона породжує пасивність, паралізує волю та інтелект. У такому стані засуджені стають байдужими до своєї долі, не хочуть трудитися, брати участь у колективному житті колонії.
Ті або інші психічні стани у засуджених, як правило, не виступають ізольовано, а виявляються в комплексі. При цьому в кожен даний момент проявляється якийсь один яскраво виражений стан, що підпорядковує собі інші. Багато психічних станів позбавлених волі мають складну структуру. Відчай засудженого, наприклад, може бути комбінацією сорому від усвідомлення провини в скоєнні злочину і переконанням в своєму безсиллі, неможливості вплинути на свою долю.
Одним із складних комплексних психічних станів позбавлених волі є фрустрація — стан людини, який виражається в характерних особливостях переживань і поведінки й викликається об’єктивно непереборними (або які суб'єктивно так сприймаються і розуміються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення певних завдань. У фрустрації засуджених об'єднуються туга і тривога, безнадійність і приреченість, апатія і т. ін. Фрустрація виявляється по-різному і обумовлює особливу активність (агресія, примхливість, самокатування) або ж пасивність і бездіяльність людини залежно від сили і суб'єктивної значущості фрустратора (подразника, що зумовив фрустрацію), індивідуально-психологічних якостей особистості, попередніх станів, від особливостей взаємин, які склалися.
Психічні стани характеризуються специфічним для них зовнішнім проявом — у зміні дихання і кровообігу, в міміці, пантомімі, рухах, ході, жестах, інтонаційних особливостях мови і т. ін.
Зміна дихання. Для різних психічних станів (особливо емоційних) характерні свої швидкості і амплітуди дихальних рухів. Так, у стані задоволення спостерігається збільшення як частоти, так і амплітуди дихання; в стані незадоволення — зменшення того й іншого; у збудженому стані — дихальні рухи стають частими і глибокими; в стані напруги — сповільненими і слабкими; у стані тривоги — прискореними і слабкими; при несподіваному здивуванні миттєво стають частими при збереженні нормальної амплітуди; в стані страху спостерігається різке уповільнення дихання тощо.
Зміна кровообігу. При різних психічних станах по-різному змінюються частота і сила пульсу, величина кров'яного тиску, розширюються або звужуються кровоносні судини. Все це веде до прискорення або уповільнення потоку крові, посилення її притоку до одних і відтоку від інших органів і частин тіла. Зміна кровообігу зазвичай супроводжується зблідненням або почервонінням тіла людини.
Міміка. У повсякденному житті найчастіше висновки про психічні стани ув'язненого робляться на основі його міміки, тобто координації рухів м'язів, очей, брів, губ, носа і т. ін. Міміка здатна виразити дуже тонкі відтінки переживань.
Мовна інтонація. Велику роль у взаєминах людей відіграє вираження психічних станів за допомогою підвищення або пониження, або ослаблення голосу. Щоб не помилитися при визначенні психічних станів ув'язнених по динаміці їх мови, слід враховувати одну особливість: багато ув'язнених не можуть спокійно, тихо розмовляти, як завжди говорять люди. Вони говорять підвищеним тоном, нерідко істерично кричать, це частково пояснюється тим, що людина втратила повагу до себе і своїх співбесідників, втратила упевненість, що її мова переконлива, і тому прагне привернути увагу оточуючих.
Рухи і дії. Індикатором психічного стану ув'язненого нерідко служать його рухи і дії. Так, по невпевнених або млявих рухах можна судити про стан стомленості, по різких і енергійних рухах і діях — про бадьорий стан людини. Проте і тут не слід забувати про схильність ув'язнених до прихованих дійсних станів. Тому прямо судити по зовнішній картині діяльності про психічний стан — помилково. Так, навіть яскраво виражена млявість рухів і дій ув'язненого в процесі праці може мати різні причини і тому бути пов'язаною з різними психічними станами. Ця млявість може бути викликана природною фізичною стомленістю, вона може бути пояснена і хворобою, і порушенням ритму праці, і депресією, або погіршенням колективних (групових) настроїв [4; 187-240].
Таким чином, слід сказати, що перебування в закладах пенітенціарної системи дуже сильно відбивається на психіці людини. Наявність режиму в пенітенціарній установі, обмеження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу життя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Внаслідок впливу на особистість засудженого умов пенітенціарного стресу виникає життєва криза, відбувається перебудова структури самосвідомості, має місце негативна трансформація ціннісно-мотиваційної сфери, зростає агресивність.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 63 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |