Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Судовий контроль як форма забезпечення законності ОРД

Читайте также:
  1. B. Повышение тонуса ядер ретикулярной формации ствола мозга.
  2. C. Движение информации и ее трансформация от исходной в командную
  3. E) автоформа
  4. ERP — информационная система масштаба предприятия
  5. FCC информация (U.S.A.)
  6. Flash –носители информации
  7. I Крестьянская реформа 1861 г.
  8. I. Изучите блок теоретической информации: учебник стр. 89-105, конспект лекций № 12-13.
  9. I. МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ КОНТРОЛЬНОЙ РАБОТЫ
  10. I. Нормативно-правовые документы, регламентирующие деятельность учителя информатики

Оперативно-розшукова діяльність (далі – ОРД) є важливою ланкою в забезпеченні правопорядку в суспільстві. Одним із найголовніших принципів її здійснення є принцип законності, який знайшов своє конкретне втілення у правових нормах оперативно-розшукового законодавства, завдяки чому вони мають значення керівних положень для оперативних підрозділів органів внутрішніх справ. Водночас ОРД, як ніякий інший вид правоохоронної діяльності, втручається у сферу прав та інтересів громадян, захищених і гарантованих Конституцією України. Саме ця специфічна риса ОРД зумовлює потребу в її чіткому законодавчому регулюванні та створенні відповідних гарантій з метою недопустити протиправного звуження чи ігнорування прав і законних інтересів осіб, які опинилися у сфері боротьби зі злочинністю. Однією з таких гарантій, вироблених світовою юридичною практикою, є судовий контроль за законністю та обґрунтованістю дій підрозділів, які уповноважені відповідно до ст. 5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” на ведення ОРД.

Стосовно ОРД судовий контроль здійснюється у формі судової перевірки законності та обґрунтованості рішень і дій посадових осіб органів, що проводять оперативно-розшукові заходи (далі – ОРЗ), якими обмежуються конституційні права і свободи людини [24, С. 474]. Нам найбільше імпонує наведене в юридичній літературі визначення судового контролю, згідно з яким, сутність судового контролю полягає у самостійному дослідженні зацікавленими сторонами і судом обставин справи щодо певного кола питань, формування власного внутрішнього переконання про фактичний та юридичний бік даного спору як підстави прийняття відповідних процесуальних рішень, покликаних до законного, обґрунтованого і справедливого його вирішення [20, С. 37]. Зміст судового контролю – це система передбачених законодавцем і здійснюваних у чітко визначеній процесуальній формі дій (процедур) та рішень суду і сторін щодо вирішення предмету контролю з метою: попередження незаконного порушення чи обмеженням конституційних прав громадян; поновлення або компенсації порушених прав; відміни незаконних актів (визнання їх такими, що не мають юридичної сили), винесених або отриманих із порушенням установленої законодавцем процесуальної форми. Розглядаючи ОРД як діяльність державних правоохоронних органів, що вповноважені у деяких випадках обмежувати конституційні права і свободи людини, не слід ототожнювати поняття “обмеження” й “порушення” прав і свобод людини. Аналізуючи значення дефініції “обмеження” з точки зору її семантичного походження, необхідно зазначити, що воно визначається як установлення певних меж чого-небудь, зв’язування чогось обмежувальними умовами [ 11, C. 576].

Процесуальним результатом судового контролю є винесення загальнообов’язкового, законного, обґрунтованого і справедливого судового рішення, втіленого у відповідну процесуальну форму, яке забезпечується примусовою силою держави. Під час проведення ОРД уповноваженими на те суб’єктами, між ними та судом виникають, розвиваються та припиняються правовідносини, що виконують організаційно-забезпечувальну функцію в реалізації завдань ОРД. Такі правовідносини не лише сприяють реалізації завдань ОРД, а й забезпечують законність її функціонування.

Звертаючи увагу на правовідносини з приводу надання судом дозволу на здійснення ОРЗ, слід зазначити, що навколо самого цього права суду серед науковців ведуться жваві дискусії. Аналіз усіх існуючих точок зору з цього приводу дозволяє об’єднати їх за трьома головними напрямами:

1) суду взагалі не повинно бути властиве право надання дозволу

на здійснення ОРЗ;

2) крім суду рішення про здійснення відповідного ОРЗ повинно

бути узгоджене з прокурором;

3) існуючий механізм надання судом дозволу на здійснення

окремих ОРЗ є дієвим, але потребує певного вдосконалення.

Так, прибічники першої точки зору вважають, що надання суду такого права не відповідає нашим правовим поглядам і традиціям, та просто практиці судочинства, що склалася [21, С. 29]. Наділення судді функціями прийняття рішення про дозвіл ОРЗ суперечить конституційному принципу здійснення правосуддя тільки судом, підриває основи держави [12, С. 22].

З одного боку, вони також вважають, що закріплення права надання дозволу на здійснення ОРЗ, які обмежують права і свободи людини, саме за судами має позитивну сторону. Суди, будучи майже єдиним елементом системи кримінальної юстиції, який не відповідає за стан боротьби зі злочинністю, розкриття злочинів, дійсно (в ідеалі) спроможні бути об’єктивними при виданні зазначеного дозволу.

З іншого, – втягнення суду в процес виявлення та попередження злочинів містить у собі загрозу обвинувального уклону і, взагалі, мало узгоджується з його головною функцією – здійснення правосуддя.

Дозволивши той чи інший ОРЗ до початку кримінальнопроцесуальної діяльності, суд, на думку цих авторів, невільно втягуєть ся у невластиву йому діяльність – боротьбу зі злочинністю, від чого, власне і прагнуть відійти автори Концепції судової реформи. Дозволивши проведення ОРЗ, суд при цьому бере на себе відповідальність за те, що у події, яка перевіряється оперативними підрозділами, насправді містяться ознаки злочину й саме такі, які дозволяють пожертвувати найвищою соціальною цінністю – правами і свободами людини і громадянина – заради досягнення цілей обвинувачення [22, С. 302].

Ті науковці, які вважають доцільним надати право узгодження на проведення ОРЗ крім суду ще й прокуророві, аргументують свою позицію тим, що за існуючого механізму судді при прийнятті рішення невідома позиція прокурора з приводу запланованого ОРЗ, хоча прокурор, з огляду на його правовий статус, має більше повноважень у частині перевірки законності й обґрунтованості заходу, а відтак, як наслідок, більше можливостей виявити та попередити безпідставне проведення ОРЗ [14, С. 240–241].

В. С. Зеленецький та І. Н. Коз’яков, наприклад, зазначають, що ОРД, будучи тією частиною кримінального судочинства, де ризик незаконного обмеження прав і свобод громадян, навіть до застосування тортур, є найбільш імовірним, потребує суворого, всебічного та принципово об’єктивного нагляду прокуратури [15, С. 223]. Отже, з метою попередження можливих порушень закону в ОРД більш доцільним буде попереднє узгодження з прокурором подання на проведення ОРЗ, що пов’язані з обмеженням прав і свобод людини.

Аналогічної думки дотримуються й інші дослідники, які обґрунтовують свою позицію тією обставиною, що оскільки ОРД у змагальному кримінальному процесі, який відповідно до ст. 129 Конституції України та у зв’язку з судово-правовою реформою започатковується в країні, належить до функції обвинувачення (переслідування), то зовсім нелогічним є те, що оперативно-розшукові підрозділи, оминаючи прокурора, як головного носія цієї функції, беруть дозвіл на проведення ОРЗ самостійно у суді, а прокурору лише повідомляють про це. Прихильники існуючого порядку надання дозволу на здійснення ОРЗ вважають, що сучасна функція судового контролю є дієвою вже тому, що постійно збільшується кількість справ, вирішених у порядку контролю за законністю діяльності оперативних підрозділів (про надання дозволу на проведення ОРЗ, пов’язаних з обмеженням таємниці повідомлень й недоторканості житла у тому числі) [23, С. 288].

Судовому контролю, що відповідає нормам міжнародного права в галузі прав і свобод людини та громадянина, стверджують вони, відводиться чільне місце, оскільки він має низку переваг над прокурорським наглядом і відомчим контролем, які полягають у тому, що статус судді й суду, їхні функції не пов’язані з якістю ОРД, не передбачають відповідальності за розкриття злочинів, а судова процедура з дотриманням принципу змагальності спроможна більш ефективно захищати права і свободи людини й громадянина. На відміну від суду, керівники оперативних підрозділів, спеціальні контролюючі служби останніх, а також прокурор є органами кримінального переслідування, обвинувачення, а тому вони не можуть бути достатньо об’єктивними при вирішенні вказаних питань. Підсумовуючи викладене, ще раз наголосимо на тому, що дозвіл на проведення вищезазначених ОРЗ, а фактично на певне обмеження конституційних прав і свобод громадян, повинен надаватися саме судом, що повністю відповідає вимогам Основного закону нашої держави. Працівники оперативного підрозділу, які здійснюватимуть цей ОРЗ, у своїй діяльності повинні неухильно дотримуватися принципу законності та не допускати безпідставного обмеження й порушення конституційних прав і свобод людини. А якщо вже такий інцидент стався – тут саме і місце прокурорського нагляду за законністю здійснення ОРД та відповідних засобів реагування. Таким чином, на наш погляд, існуючий порядок надання судом дозволу на здійснення оперативно-розшукових заходів, які мають винятковий і тимчасовий характер та обмежують конституційні права й свободи людини, є найоптимальнішим і дієвим.

 


 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 67 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав