Читайте также:
|
Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея на півдні Італії у 6-7 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан,Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.
На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей елеати аргументовано критикують усі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті. Елейська школа вперше розрізнила мислення (і мислиме буття) та чуттєві дані (і буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про реальність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності. Поняття «буття» стало одним з головних для класифікації відомої реальності, для побудови перших логічно обґрунтованих систем знання за принципом поєднання відомих уявлень у висловлювання, які не суперечать одне одному. Здійснені перші спроби аналізу понять, що використовувалися філософами, призвели до відкриття феномену обмеженості, суперечливості понять. Так, відомі апорії Зенона засвідчили, що поняття «єдине — множинне», «обмежене — необмежене» та інші неспроможні відобразити дійсність, яку за своїми визначеннями вони повинні відображати. Завдяки цьому відкриттю постала проблема створення нових понять, придатніших для пізнання Космосу. Передусім — це проблема відображення засобами логіки зміни, руху, процесів.
Емпедокл (близько 490 — 430 до н. е., походив з сицилійського міста Агрігента.) —давньогрецький філософ, поет, лікар, політичний діяч. Очільник партії демократів Разом з Анаксагором із малоазійського міста Клазомени (близько 500 — 428 pp. до н. е.) вони першими здійснили поєднання уявлень про різноманітність та багатомірність дійсності з уявленнями про єдине буття. Емпедокл дійшов висновку про хибність позиції щодо існування єдиного першоелементу Космосу (як це вважали представники «мілетської школи»), проголосивши у своїй поемі «Про природу» такими першоелементами відразу чотири «стихії»: вогонь, землю, повітря і воду, які він називав «коренями усіх речей». Їх єднання створює щось нове, не схоже на жоден з елементів, нову якість. Самі по собі «корені» незмінні і вічні, але внаслідок своєї відмінності один від одного отримують можливість взаємно обмінюватися місцями, що і становить рух. З'єднання і роз'єднання цих елементів і дає картину народження та руйнування усіх речей і процесів навколишнього світу. Досить механічне тлумачення з'єднань і роз'єднань унеможливлює довести уявлення про їх об'єднання в нове якісно ціле до висновку про існування нових законів, яким підкоряється це якісно нове. Сам процес з'єднання і роз'єднання у Емпедокла мислиться як спричинений дією двох космічних сил — Любові і Розбрату. Коли переважає Любов, усе виявляється «з'єднаним», але таке переважання не вічне, з периферії Космосу починає свій наступ Хаос, що несе Розбрат і призводить до повного роз'єднання усіх «коренів». Потім знову перемагає Любов. Хоча в уявленнях Емпедокла переважають міфологічні теми, за своїми здобутками він — філософ, який не відноситься до конкретної школи. Значну увагу приділяв Емпедокл проблемам анатомії та фізіології. Цікавим є запропонований ним механізм дихання, а також теорія «поп та витікань», який служив для пояснення відчуттів і містить зачатки атомістичних уявлень. У поемі «Очищення» Емпедокл виклав релігійно-етичне вчення прометемпсихоз — переселення душ. Крім того Емпедокл є основоположником сицилійської медичної школи.
Анаксаго́р з Клазомен (грец. Αναξαγορας, бл. 500 — † 428 до н. е.) — давньогрецький філософ досократського періоду, математик, астроном, матеріаліст, друг і соратник Перікла в боротьбі за афінську рабовласницьку демократію.
Анаксагор народився в Клазоменах (Мала Азія). Жив в Афінах, викладав філософію. Звинувачений в безбожництві, переїхав вЛампсак, де заснував свою філософську школу.Першим висловив припущення про те, що Місяць світить відображеним світлом, яке отримує від Сонця, а також про те, що при місячних затемненнях Місяць потрапляє в тінь Землі. Вважав, що Місяць схожий на Землю: на ній є гори і долини, і має своїх мешканців. Землю уявляв плоскою, на зразок верхньої основи циліндра, що вільно плаває в просторі (тоді як круговорот ефіру над Землею приводить в рух навколо неї всі небесні тіла). За Анаксагором, всі тіла складаються з дрібних первинних частинок (Анаксагор назвав їх «гомеомерії»), що якісно дуже різноманітні і перебувають у постійному русі. Приводить їх в рух, дає перший поштовх зовнішня сила «нус» (розум), яка сама є тонкою і легкою речовиною. Різні тіла утворюються сполученням і роз'єднанням якісно подібних частинок.Частинки, за Анаксагором, існують вічно. Він вперше запровадив у математику поняття нескінченно малого і нескінченно великого.Прагнув узгодити погляди представників іонійської натурфілософії та елеатів.
Демокри́т Абдерский (Δημόκριτος; Абдеры, ок. 460 до н. э. — ок. 370 до н. э.) — великий древнегреческий философ, предположительно ученик Левкиппа, один из основателей атомистики и материалистической философии. В своих философских воззрениях выступал с оппозиционной Элеатам точкой зрения в отношении мыслимости множества и мыслимости движения, однако полностью соглашался с ними в том, что истинно сущее бытие не может ни возникать, ни исчезать. Материализм Демокрита, что характерно практически для всех ученых той поры, является созерцательным и метафизическим. Главным достижением философии Демокрита считается развитие им учения Левкиппа об «атоме» — неделимой частице вещества, обладающей истинным бытием, не разрушающейся и не возникающей (атомистический материализм). Он описал мир как систему атомов в пустоте, отвергая бесконечную делимость материи, постулируя не только бесконечность числа атомов во Вселенной, но и бесконечность их форм (идей, είδος — «вид, облик», материалистическая категория, в противоположность идеалистическим идеям Сократа). Атомы, согласно этой теории, движутся в пустом пространстве (Великой Пустоте, как говорил Демокрит) хаотично, сталкиваются и вследствие соответствия форм, размеров, положений и порядков либо сцепляются, либо разлетаются. Образовавшиеся соединения держатся вместе и таким образом производят возникновение сложных тел. Само же движение — свойство, естественно присущее атомам. Тела — это комбинации атомов. Разнообразие тел обусловлено как различием слагающих их атомов, так и различием порядка сборки, как из одних и тех же букв слагаются разные слова. Атомы не могут соприкасаться, поскольку все, что не имеет внутри себя пустоты, является неделимым, то есть единым атомом. Следовательно, между двумя атомами всегда есть хотя бы маленькие промежутки пустоты, так что даже в обычных телах естьпустота. Отсюда следует также, что при сближении атомов на очень маленькие расстояния между ними начинают действовать силы отталкивания. Вместе с тем, между атомами возможно и взаимное притяжение по принципу «подобное притягивается подобным». Различные качества тел полностью определяются свойствами атомов и их комбинаций и взаимодействием атомов с нашими органами чувств. По словам Галена,Этика Демокрит развивает общеэллинское понятие меры, отмечая, что мера — это соответствие поведения человека его природным возможностям и способностям. Через призму подобной меры удовольствие предстает уже объективным благом, а не только субъективным чувственным восприятием.Основным принципом существования человека он считал нахождение в состоянии благостного, безмятежного расположения духа (эвтюмия), лишенном страстей и крайностей. Это не простое лишь чувственное удовольствие, а состояние «покоя, безмятежности и гармонии». Демокрит считал, что всё зло и несчастья происходят с человеком из-за отсутствия необходимого знания. Отсюда он делал вывод, что устранение проблем лежит в приобретении знаний. Оптимистическая философия Демокрита не допускала абсолютности зла, выводя мудрость средством достижения счастья. Демокрит отрицал существование богов и роль всего сверхъестественного в возникновении мира. По свидетельству Секста Эмпирика, он считал, что «мы пришли к мысли о богах от происходящих в мире необыкновенных явлений».
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 56 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |