Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Християнська патристика: ідеї, представники та роль у духовному розвитку Середньовіччя

Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія у складі Старого та Нового завітів. Біблія озброює християн цілою низкою вихідних догматів. Але ці догмати потребували певних пояснень і тлумачень, з одного боку, тому, що людина повинна розуміти, у що вона вірить, а, з іншого боку, - тому, що життя завжди постає багатшим та розмаїтішим, ніж текст, навіть священний; звідси виникає потреба поєднувати догми із змінними ситуаціями життя. Нарешті, тексти Біблії мають символічний, образно-притчевий характер, і тому потребують певних тлумачень. Перші введення християнської догматики в контекст життя здійснювали апостоли (перші учні Христа), але розгалужено та деталізовано здійснили це історичне завдання, водночас осмислюючи реалії життя під кутом зору положень Святого Письма, представники християнської патристики -так звані Отці Церкви. На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетики:інші християнські мислителі зверталися до римських імператорів або широкого загалу із посланнями на захист християн.У таких зверненнях апологети почали розглядати та розробляти важливі світоглядні ідеї, такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри і знання. Від самого початку рання патристика (апологетика) поділилась на два напрями в ставлення до попередньої язичницької (античної) мудрості: позитивний та негативний. Прихильники позитивного ставлення - Юстин Мученик, Афінагор, Климент Олександрійський - вважали, що грецькі філософи прямували шляхом істини, але не могли досягнути її, тому що вона ще не явила себе в особі Христа. Тому філософію треба використо­вувати, підпорядковуючи її теології, оскільки християнське світобачення більш істинне, ніж попереднє. П'ять аргументів Юстина щодо переваг християнства над язичницькою мудрістю: 1аргумент єдності (оскільки Бог єдиний, не треба шукати все нові й нові початий буття);2 а. універсальності (християнство відкрите й доступне всім), 3.а. простоти (у християнстві йдеться про те, що зрозуміле для всіх); 4.а. авторитету(філософію вигадали люди, а істини християнства дані Богом через об'явлення); 5.а. давнини (греки запозичили філософію у Мойсея, тобто зі Старого Заповіту). 2-ий напрям апологетики-негативного став­лення(Татіан, Тертуліан, Арнобій) наполягав на рішучому відкиданні античної мудрості.Філософські міркування, по-перше, безпідставні, бо фі-лософи можуть довести все, що завгодно; по-друге, ведуть до розбещеності та гріха;по-третє, складні та заплутані.Божественна мудрість та віра живуть у простих душах тому,що вони не під­лягають розумному осмисленню та обґрунтуванню, а потре­бують відданості, любові до Бога. У перші століття існування християнства інтенсивніше розвивалася східна (грецька) патристика.У її межах найбільш уславлені імена так званих "великих каппадокійців": Василі» Великого (Кесаріпського), Григорія Богослова, Григорія Ниського. Вони проводили ідею про те, що у світі присутня божественна енер­гія, яка й утримує його у стані буття, а оскільки людина є найвищим Божим створінням, то вона постає своєрідним провідником та зосередженням цієї енергії. Звідси випливали тези про важливу роль людської активності у справі спасіння душі та вдосконалення світу. Важливе значення для християнської філософії мав кодекс праць Діонісія Ареопагіта під загальною назвою «Ареопагітики» (уперше оприлюднений 532 р.) Тут проведе­но думку про ■ ієрархічну будову світу; ■ про шляхи богопізнання: ■ позитивний шлях передбачав вивчення форм буття задля сприйняття величі божественної мудрості, ■ негативний шлях був пов'язаний з відкидан­ням усього, що пізнане, як несумісного з абсолютністю творця і, отже, передбачав при­лучення людини до невимовної таємниці сутності Бога. Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав представник західної патристики - Аврелій Августин, єпископ(північ Африки) (354-430). Особливо уважно розглядає Авґустин усе те, що пов'язане з людиною, висуваючи на перший план людську свідомість. Він вважає основним наявність душі, до якої входять пам 'ять (без того не може бути єдності особи), воля (що пов'язана з первинни­ми мотивами дії) та розуміння. Суттєву роль в утвердженні христи­янського світоосмислення відіграли Ісронім Стридонський, що переклав Біблію латиною; Марціан Капела; Севєрин Боєцій, твір якого "Розрада філософією "доволі органічно поєднував грець­ку філософію із християнським світобачен­ням; Флавій Касіодор, який заснував школу, де почалися систематичні переклади та пере­писування книжок і текстів, важливих для християнської освіченості. Підбиваючи підсумок, можна сказати, що патрис­тика вперше докладно розробила ідейні (а не догматичні) засади нового, християнського світобачення. І для того вона використову­вала досягнення античної філософії.