Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сексуальні девіації та перверсії

Оцінка діагностичних критеріїв відхилень у сексуальній поведінці людини має деяку складність, оскільки є істотні розбіжності в розумінні сексуальної норми. Сексуальні девіації розглядаються як певне кількісне або якісне відхилення від сексуальної норми, а в поняття норми входить поведінка, що відповідає віковим і статеворольовим онтогенетичним закономірностям даної популяції, здійснюється в результаті вільного вибору й не обмежує у вільному виборі партнера (А.А.Ткаченко).

У сексології прийнято розрізняти поняття індивідуальної й партнерської норм. Індивідуальна оцінюється, як правило, з орієнтацією на біологічні особливості людини. Індивідуальна норма передбачає аналіз потенційних можливостей людини здійснювати сексуальні контакти через анатомічну та фізіологічну норми, а також комунікативних здібностей індивіда – його бажання й уміння вибудовувати стосунки з оточуючими людьми, що сприяє статевим відносинам. Під партнерською нормою розуміються всі види сексуальної активності, сексуальної поведінки та сексуальних дій, що мають місце між двома зрілими особами, приймаються обома й спрямовані на досягнення насолоди, яка не шкодить їх здоров'ю й не порушує норм співжиття. Критерій кількості одночасно взаємодіючих партнерів націлює на парні сексуальні контакти як відповідні нормі й адекватності у зв'язку зі значущістю, з одного боку, принципу інтимності для становлення гармонійних сексуальних взаємин, а з іншого – відсутності прагнення уникнути будь-яких партнерських зв'язків. Критерій зрілості указує на соціально-психологічні характеристики, зокрема на здатність розуміти біологічний і соціальний сенс сексуальних дій і бути відповідальним за їх наслідки.

Критерій прагнення досягнення спільної згоди включає здійснення вільного вибору місця, часу й способу сексуальної взаємодії без ущемлення права вільного вибору партнера, тобто спільна згода виражається в збігу «діапазонів прийнятності» та «сексуальних сценаріїв». У критерій незавдавання шкоди власному здоров'ю входить реальна самооцінка людини у сфері власних сексуальних здібностей і виключення поведінки, що може спричинитися до шкоди здоров'ю. Критерій незавдавання шкоди здоров'ю й комфорту оточуючих (зокрема партнера) розглядається як урахування соціальних наслідків сексуальної дії людини, яка, зокрема, є цинічною й зневажає суспільну мораль.

Виділяють певні вектори сексуальної орієнтації, що можуть допомогти в оцінці нормальної і аномальної сексуальної поведінки.

Важливим для визначення адекватності сексуальної поведінки вважається вектор інтенсивності філії, що відображає кількісний показник «сили» лібідо безвідносно до її спрямованості. До нього відносять гіпофілію і гіперфілію.

Вектор спрямованості (партнерства) визначає вибір об'єкта сексуального потягу на основі різних параметрів: віку, статі, національності й етнічної належності партнера, його професії, соціального статусу, одушевленості або неодушевленості об'єкта потягу, біологічних і анатомічних особливостей (людини, тварини), кількості партнерів, зовнішньої або внутрішньої спрямованості та ін. Вектор способу реалізації сексуальних потреб указує на пріоритетність тих або інших методів і засобів досягнення волюстичних відчуттів (оргазму), серед яких виділяються механічні, психологічні, фізіологічні. У рамках вектора тілесного образу значущим є процес конкордантності образу тіла натальній статі даної людини, тобто істотними вважаються адекватна самоідентифікація індивіда й характер схвалення або неприйняття образу власного тіла. Кожен із перерахованих векторів може призводити до формування різноманітних сексуальних девіацій або їх комбінацій.

Крім сексуальних девіацій і перверсій (парафілій) до сексуальної поведінки, що відхиляється від норми, відносять порушення психосексуального розвитку. Відомо, що психосексуальний розвиток має часові закономірності й етапи, послідовність яких у нормі чітко визначена. Виділяють такі послідовні етапи, що змінюють один одного: 1) статевого диференціювання структур мозку; 2) статевої самосвідомості (від народження до 7 років), коли під впливом виховання формується статева ідентичність; 3) становлення стереотипів статеворольової поведінки (7—13 років), під час якого підліток засвоює нормативи чоловічого або жіночого стилю (маскулінність або фемінність); 4) психосексуальної орієнтації (13 – 18 років), коли відбувається становлення вектора сексуального потягу. Девіації психосексуального розвитку, зокрема, такі: прискорення (передчасний розвиток) і ретардація (відставання). У разі прискореного психосексуального розвитку для поведінки дитини й підлітка типовими стають сексуальні особливості, які в нормі характеризують пізніші етапи розвитку. Можуть з'являтися такі форми поведінки, як імітаційна коїтальна поведінка, елементи ексгібіціоністської і вуайєрної поведінки, стереотипна мастурбаційна поведінка. Прискорення психосексуального розвитку майже завжди супроводжується гіперсексуальністю на противагу ретардації, при якій має місце асексуальна поведінка




Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 60 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав