Читайте также:
|
Останнім часом розвивається такий напрямок як казкотерапія. Так що ж це таке? Перше, що спадає на думку - лікування казками. Казка - це «листковий пиріг». У кожному шарі свій сенс. Коли ми читаємо казку, стежимо за захоплюючим сюжетом, наше несвідоме вже «обнюхує» «листковий пиріг смислів» і вибирає самий «смачний» для себе, тобто той зміст, який найбільш співзвучний світовідчуттям на даний момент, той, який може дати відповідь на внутрішнє питання. У цьому секрет "вічної молодості» казок - у будь-якому віці в них можна відкрити щось таємне і хвилююче, тому казкотерапія - це процес пошуку сенсу, розшифровка знань про світ і системі взаємин у ньому; це символічний банк життєвих ситуацій; це процес об'єктивації проблемних ситуацій; це процес активізації ресурсів, потенціалу особистості.
Казкотерапія пройшла 4 етапи у своєму розвитку:
1. усна народна творчість (його початок загублене в глибині століть, але процес усного (а потім і письмової) творчості продовжується до цього дня);
2. збирання та дослідження казок і міфів (К. Г. Юнг, М.-Л. фон Франц, Б. Беттельхейм, В. Пропп та інші).
3. психотехнический (сучасні практичні підходи застосовують казку як техніку, як привід для психодіагностики, корекції і розвитку особистості.);
4. інтегративний (пов'язаний з формуванням концепції комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казок, з розумінням казкотерапії як природосообразной, органічною людському сприйняттю виховної системи, перевіреної багатьма поколіннями наших предків).
Сьогодні казкотерапія синтезує багато досягнень психології, педагогіки, психотерапії та філософії різних культур - все це «упаковано» в казкову форму, у форму метафори.
Так що ж таке казкотерапія? Споглядання і розкриття внутрішнього і зовнішнього світу, осмислення прожитого, моделювання майбутнього, процес підбору кожному клієнту своєї власної казки.
У психологічній практиці використовується різноманітний літературний матеріал. «Згустком людської мудрості, досвіду, результатом роботи свідомості і підсвідомості» називають народні казки. На метафоричному рівні за походженням і механізмом дії вони співвідносяться з генним апаратом людства. Психологи, які працюють в техніці М. Еріксона і НЛП, використовують не тільки народні казки, в тому числі, східні притчі, але і створюють свої «історії», хто з певною проблемою, чи звернені до конкретної людини.
Казка може допомогти вирішити такі завдання у психолого-педагогічної діяльності:
1. Перш за все, це встановлення контакту з дитиною, створення комфортного, відповідної віковим особливостям середовища. Будучи емоційно включений в те, що відбувається, дитина охоче приймає завдання на різноманітну пізнавальну діяльність. Це активно використовує, наприклад, система ТРВЗ, де казковий сюжет виступає і як канва деякого заняття (до якого включені вправи на дрібну моторику, образне мислення, тощо), і як матеріал для перетворення, експериментування, експериментування зі словами, пропозиціями, ситуаціями (т. о. розвитку мовного, словесно-логічного мислення).
2. Ідентифікуючи з героями літературного твору, співпереживаючи їх пригод, дитина отримує можливість відреагування багатьох почуттів: страху, сорому, образи і т.д. Це відбувається і при звичайному слуханні казки. Посилення ж терапевтичного ефекту досягається при програванні казкових сюжетів. Ігри - драматизації доступні дітям вже з 3-річного віку. При відповідному участі дорослого вони наближаються до психодрамі, тому що дитина не переживає щось, але і висловлює почуття в реальному взаємодії. Тому ігри - драматизації на казкові сюжети можуть входити в програму психотерапевтичної роботи.
3. Казки розмовляють з дитиною на емоційно насиченому, близькому йому мовою метафор, без прямого настанови. Вони не тільки «дають дитині відчути, що він не самотній у своїх страхах і переживаннях», а й пропонують в образній формі аналогічні навчальні ситуації, тобто дозволяють дитині «бачити» нові рольові позиції, нові способи дії. НЛП спирається на несвідомий рівень цього процесу. Багато психолого-педагогічні підходи роблять акцент на усвідомлення дитиною морально-етичних норм, тобто впливають на розширення поведінкового репертуару.
4. В усвідомленні потребують не тільки етичні норми, а й власне почуття. Казка, з одного боку, залучає дитини у світ переживань, з іншого боку - зберігає здатність бачити те, що відбувається «ззовні».
Складання емоційного словника дитини відбувається стихійно. Дитина володіє основними поняттями (страх, біль, радість, здивування, і т.д.), але тут мало семантичних відтінків, мало виражаються особливості переживання. Тому в методиці, яку пропонує Толстікова М.А., залучаючи слово до позначення почуття, вона використовує і колір. Якщо називання словом є засіб соціалізації, тому що дозволяє уточнити, зіставити значення вживаних слів, то колір - це спосіб самовираження, індивідуалізації. Ідея роботи з кольором має різні втілення, як в арттерапії, так і в педагогічній практиці. Дуже близька до пропонованої методикою гра - заняття з циклу Л. Стрілецької, у якій діти зафарбовують фон на сюжетних картинках до казки. Проте іноді стомлений матеріал, який не має на чуттєвому рівні нічого спільного з відбиваної реальністю, несе велику знакову навантаження, і тому представляє інші можливості для роботи. Таким чином, пропонована методика з одного боку, звертається до почуттів дитини, надає терапевтичний ефект, представляючи свободу самовираження. З іншого боку, сприяє розвитку довільних функцій (увага, пам'ять, мова).
Останнім часом набула поширення корекція страхів і тривожності у молодших школярів з використанням метафор. Проблема емоційного неблагополуччя у дітей, зокрема, проблема дитячих страхів і тривожності, незважаючи на давню історію, не втрачає своєї актуальності.
Відомо, що страх і тривога можуть бути джерелами багатьох порушень здоров'я у фізичній і психічній сфері. Особливо шкідливо їх дію тоді, коли вони виникають в дитинстві і перешкоджають гармонійному розвитку та самореалізації особистості, (страхи, приймаючи стійкий і тривалий характер, не тільки позбавляють дитину психологічного комфорту, радості життя, але і сприяють виникненню багатьох психосоматичних захворювань, розвитку дитячих неврозів).
Проблемою дитячої тривожності займалися багато зарубіжних і вітчизняних авторів, що належать до різних психологічним шкіл і напрямків. Цим обумовлено розбіжність у їхніх поглядах на природу страху і тривоги, а також причини їх виникнення.
Слід зазначити, що, незважаючи на досить повне і глибоке теоретичне висвітлення проблеми дитячих страхів і тривожності, методичні питання, пов'язані з їхньою корекцією, в даний час розроблені недостатньо.
Існує гіпотеза, що терапевтичні метафори можуть стати основою для настрою ефективної корекційної програми, спрямованої на подолання страхів і тривожності у дітей.
Можливості використання метафор в дитячій психотерапії відображені в роботах досить багатьох авторів.
Під терапевтичної метафорою мається на увазі історія, призначена для впливу на мислення, почуття чи поведінку, в якій якась істина пред'являється в інший, менш прямій або впізнаваною формі. Основний механізм перетворюючого впливу метафори грунтується на ідентифікації дитини з героєм в казці, який переживає ті ж труднощі, що і дитина, і з успіхом долає їх. Щоб казка залишила відбиток в реальному житті дитини, повинен утворитися місток розуміння між дитиною і подіями розповіді. Вдала терапевтична метафора досягає цього гранично точним викладом проблеми дитини (щоб він перестав відчувати свою самотність), але воно має бути не занадто прямим, щоб не викликати у дитини почуття ніяковості, сорому чи опору.
Терапевтичні казки дозволяють дитині сприймати свої труднощі і боротися з ними дієвим способом. Багато дітей відчувають себе винними в турбують їх страхи чи відчувають збентеження в зв'язку з ними. Їм важко говорити про них відкрито. Слухати казку - зовсім інша справа. У цьому випадку дітям не читають настанов, їх не звинувачують і не примушують говорити про свої труднощі. Терапевтична казка створює для дитини зону безпеки, в якій він має можливість дізнатися щось нове, щось зіставити, порівняти без остраху втручання у внутрішній світ.
Крім того, терапевтичні казки дозволяють дитині відчути, що він не самотній у своїх страхах і переживаннях, що інші діти відчувають те ж саме. Це надає заспокійливу дію, зміцнює впевненість у собі і допомагає боротися з труднощами.
Спосіб спілкування через казку цінний ще й тим, що в цьому випадку в пізнанні нового дитина відчуває себе певною мірою незалежним. Він може витратити стільки часу, скільки йому треба, щоб засвоїти зміст оповідання і зрозуміти його ідею. Ніщо не нав'язується йому насильно і, найголовніше, все нове, що він дізнається, сприймається ним як результат самостійних зусиль. Таким чином, дитина отримує можливість випробувати відчуття своєї власної значущості, свою здатність зважувати ситуацію і самостійно приймати рішення.
Таким чином, терапевтичні метафори дозволяють дітям накопичити необхідний для змін досвід. Коли діти «розпаковують подарунок» у вигляді захоплюючої історії, співзвучною їх особистого досвіду, і виявляють схований у ній сенс, у них відкривається здатність до змін і зростання.
У літературі по застосуванню метафор в дитячій психотерапії виділені основні принципи та етапи побудови терапевтичних казок.
Говорячи про дитячі страхи, не можна не відзначити важливу терапевтичну роль страшилок, які діти передають один одному з покоління в покоління за всіма правилами побутування фольклору без посередництва дорослих. Навіщо дитині страшилка? Раз вона наполегливо живе в нашому дитинстві, передається з покоління в покоління - значить, вона потрібна. Є у неї своя соціальна функція. Розповідають історії всі, хто пам'ятає. Але є і визнані казок. Саме у вечірні години непоказна дівчинка або боязкий хлопчик-очкарик, що програють у денних забавах і змаганнях, маючи дар слова, здатні опинитися в центрі зацікавленої уваги всієї групи і підняти себе в очах однолітків і своїх власних. Оповідач насолоджується своєю владою над переживаннями слухачів. Захоче - замруть від страху, а може залишити всіх у дурні, розповівши жахливу історію зі смішним кінцем. Отже, тут часто самостверджуються діти, позбавлені іншої можливості для цього; вони знаходять визнання і своє місце в групі.
Страх, пережитий разом з іншими, змушує дитину сильніше відчути присутність товаришів, важливість дружньої підтримки, відчуття ліктя. Згуртованість і солідарність дитячої групи в такі хвилини міцніє. Недарма дитячі компанії періодично влаштовують собі такі емоційні струси, що дозволяють відчути свою єдність перед обличчям ілюзорною небезпеки і невідомості.
Ще важливіше психотерапевтична роль страшилок. Страхи займають особливе місце в життєвому досвіді дитини, що вступає у великій незвіданий світ. Як відомо, багато хто з них виникають у дитини тільки в певному віці, наприклад, страх чужих людей, темряви, якого немає у самих маленьких дітей. У якомусь сенсі вони можуть служити показником дорослішання. Навчитися переживати страх і зживати його необхідно для становлення особистості. Батьки, що оберігають дітей від будь-якої небезпеки і напруги, так само, як і ті, хто звинувачує своїх дітей в боягузтві і насильно штовхає їх на подвиги, бувають мало здатні допомогти в цьому своєму синові або доньці. Дитині важливо побачити, що й інші діти бояться так само, як і він. Разом з ними він може дізнатися, відчути стан страху, навчитися з ним справлятися. Те, що лякає і з чим важко впоратися самотужки, може стати знайомим, небезпечним і навіть смішним, якщо страхітливий предмет обговорюється і розвінчується в групі. Недарма страшні історії виконуються зазвичай у компанії. Тут, у свідомо безпечній обстановці, з колі товаришів, коли напруга вихлюпується активної розрядкою, дитина як би тренується переживати страх. Важливо, що в компанії - діти різного віку, і старші хлопці вже сміються над тим, чого бояться молодші.
Крім того, страшні історії дозволяють багатьом дітям виразити в традиційних формах і образах ті індивідуальні для кожного страхи, які, не знаходячи відповідного виходу, можуть бути болісні. Дитина ділить свій власний страх на всю компанію, і частка його емоційного тягаря стає менше.
Коли страх не дуже сильний, він приємно збуджує, загострює всі почуття, дозволяє по-новому побачити навколишнє буденність. А контраст між пережитим страхом і впевненістю у своїй безпеці («Я в своїй теплій постельці, а за вікном...») породжує особливе задоволення, яке люблять переживати всі діти. Отже, перед нами ще одна сторона дитячого фольклору, що пояснює його «живучість», його необхідність для нормального розвитку маленької людини.
Таким чином, казка відіграє величезну роль у розвитку особистості. Надаючи великий вплив як на свідомі, так і на несвідомі сторони особистості, казка побічно дозволяє придбати значимий для людини життєвий досвід. Особливо велика роль казки в дитячому віці. Вона допомагає зробити процес емоційно-морального розвитку дитини контрольованим і цілеспрямованим, впливає на загальний психічний розвиток, формування розумової, емоційної і вольової сфери. Все це призводить до широкого використання в психологічній практиці різноманітного літературного матеріалу і зокрема казок. Можливості використання казок в психокорекційної роботи дозволяють виділити окремий вид психотерапії - казкотерапія, що відкриває здатність до змін і росту, сприяє прийняттю своїх труднощів і боротьби з ними дієвим способом.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 59 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |