Читайте также:
|
Лекція 15
1. Колізії законодавства в області спадкування.
2. Спадкоємні права іноземців в Україні.
3. Спадкоємні права українських громадян за кордоном
1. КОЛІЗІЇ ЗАКОНОДАВСТВА В ОБЛАСТІ СПАДКУВАННЯ
Число спадкоємних справ з іноземним елементом у другій половині XX століття увесь час збільшувалося, що з'явилося непрямим наслідком міграції населення в усім світі наприкінці минулого й початку нинішнього століття. Так, з Європи в період 1901-1910 років виїхало 12377 тис., а в період 1911-1920 років - 8852 тис. чоловік.
Переселенці часто зв'язані родинними відносинами з окремими громадянами країни свого походження, що і є основою для виникнення справ про спадкування. Таким чином, спадкоємні справи з іноземним елементом - це неминучий наслідок переміщення населення.
Розмаїтість практики в цій області й складності, що виникають при вирішенні конкретних спадкоємних справ, пов’язана зі значними розходженнями, які є у внутрішнім законодавстві в області спадкоємного права. Це проявляється в тім, що в різних країнах неоднаково визначається коло спадкоємців за законом і за заповітом; установлюються різні вимоги, що висуваються до форми заповіти; існують різні системи розподілу спадкоємного майна й т.д.
При спадкуванні за законом у самому законі конкретно передбачається, хто є спадкоємцем й у якій черговості призивається до одержання спадкоємного майна.
Так, спадкоємцями першої черги в Україні є діти, що пережили чоловік і батьки померлого. До категорії спадкоємців другої черги ставляться брати й сестри померлого. Спочатку призиваються до спадкування спадкоємці першої черги. Якщо таких ні, то призиваються спадкоємці другої черги. До числа спадкоємців за законом включаються також непрацездатні особи, що складалися на втриманні померлого не менш одного року до його смерті. Ці спадкоємці успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, що призивається до спадкування.
В інших країнах коло спадкоємців може бути більше широким (наприклад, спадкоємцем визнається племінник померлого) або більше вузьким, може не бути розподілу спадкоємців на черги й т.д.
Точно так само складається справа й зі спадкуванням за заповітом. У більшості країн заповіт повинне бути складене в писемній формі й засвідчено в певному порядку, наприклад у нотаріуса. У деяких же країнах допускається складання заповіту в так званої олографічній формі, тобто написаним власноручно спадкодавцем, і не потрібно, щоб воно було засвідчено. За законами одних держав не можна в заповіті обмежити права якої-небудь категорії спадкоємців. В інших же країнах у заповіті може бути встановлений ряд умов спадкоємцям для одержання спадщини.
У практиці Інюрколегії, наприклад, був випадок, коли англійська громадянка склала в Англії заповіт, по якому вона заповіла майно своїй сестрі - радянській громадянці, що проживає в Москві, за умови, що спадкоємиця приїде в Лондон не пізніше чим через десять років після її смерті. Як зрозуміти цю умову: чи зобов'язана вона для одержання спадщини приїхати в Англію на постійне проживання, як стверджували англійські юристи, або повинна просто приїхати в Англію на нетривалий строк, щоб одержати там спадкоємне майно? Ця справа була предметом розгляду в суді, що вирішив, що в заповіті не малося на увазі, щоб спадкоємиця взагалі переїхала на проживання в Англію, а мався на увазі тільки її приїзд в Англію для одержання майна.
При вирішенні подібних проблем насамперед виникають питання про право, що підлягає застосуванню: чи варто застосовувати закон місця знаходження майна або закон місця складання заповіту й т.д. Законодавство й практика держав вирішують ці питання по-різному. У Великобританії й США проводиться розмежування між спадкуванням нерухомого майна й спадкуванням рухомого майна. До спадкування нерухомого майна застосовується закон місця знаходження нерухомості, а до спадкування рухомого майна - закон останнього доміцилію спадкодавця, тобто закон його місця проживання. Відповідно до правил французького цивільного кодексу, що перебувають у Франції нерухомості підлеглі французькому закону, тобто закону країни їхнього місця знаходження. Що ж стосується рухомостей, те у відношенні їх у судовій практиці застосовується звичайно особистий закон спадкодавця, під яким розуміється закон доміцилія.
У ФРН, на відміну від системи, прийнятої у Великобританії, США й Франції, вихідним є принцип єдності спадкоємного майна. І до спонукуваного, і до нерухомого майна застосовується закон громадянства спадкодавця.
Із принципу єдності спадкоємного майна, до якого підлягає застосуванню закон громадянства спадкодавця, виходять Закон про міжнародне приватне право Угорщини 1979 року, Закон про міжнародне приватне право Польщі 1965 року, Закон про міжнародне приватне право й процес Чехословаччині 1963 року. У КНР відносно спонукуваного майна повинен застосовуватися закон місця проживання спадкодавця в момент його смерті, а відносно нерухомого майна - закон місця знаходження майна (ст. 149 Загальних положень цивільного права КНР 1986 р.).
Колізійні питання спадкування регулюються звичайно внутрішнім законодавством держав. Багатосторонні угоди в цій області є лише по окремих питаннях. Такою угодою є Конвенція про колізії законів відносно форм заповіту від 5 жовтня 1961 р. На дипломатичній конференції у Вашингтоні 26 жовтня 1973 р. була прийнята багатобічна Конвенція про форму міжнародного заповіту. Питання спадкування регулюються також в обопільних умовах про правову допомогу по цивільних, сімейних і кримінальних справах й у багатобічній Конвенції країн СНД про правову допомогу від 22 січня 1993 р.
2. СПАДКОЄМНІ ПРАВА ІНОЗЕМЦІВ В УКРАЇНІ
1. В Україні, як відзначалося вище, іноземцям в області цивільного права надаються однакові права з українськими громадянами. Відповідно до Закону України про правове положення іноземних громадян й осіб без громадянства, іноземні громадяни можуть відповідно до нашого законодавства успадковувати й заповісти майно. Тому вони можуть бути спадкоємцями на рівних підставах з українськими громадянами. Так, якщо в Україні відкриється спадщина після смерті українського громадянина й у коло його спадкоємців входить іноземець, то по українському праву він є спадкоємцем на рівних підставах з українським громадянином.
Відносно спадкування іноземцями в Україні ніяких обмежень не встановлено; їм надається в області спадкування національний режим незалежно від того, проживають вони в чи Україні ні. Надаючи іноземцям національний режим в області спадкування, наше право не ставить умови про взаємність.
У СРСР померла дитяча письменниця Граббе. До складу спадщини крім майна входили також права на одержання авторських гонорарів після смерті письменниці. Ніякого заповіту вона не залишила. Спадкоємцем була визнана її сестра - громадянка Фінляндії. В іншому випадку (справа про спадщину колишнього чемпіона світу по шахам Хосе Рауля Капабланки) було визнане право спадкування на його грошовий внесок у Москві, і відповідні суми були переведені в США вдові Капабланки на підставі представлених спадкоємицею повноважень адміністратора спадщини (letters of administration), виданих у жовтні 1944 року судом у Нью-Йорку.
Із цього принципу виходять і договори про правову допомогу, що передбачають, що громадяни однієї країни відносно спадкування повністю прирівнюються до громадян іншої країни. У цих договорах мова йде про визнання за іноземцями здатності успадковувати за законом і за заповітом нарівні із власними громадянами, переході спадкоємного майна до спадкоємців-іноземців на таких же умовах, що й до власних громадян відносно здатності до складання й скасування заповіту на майно, що перебуває на території відповідної країни.
Відносно оподатковування в області спадкування на іноземців поширюється той же режим, що встановлено відносно вітчизняних громадян. Це означає, що доходи в грошовій і натуральній формі, отримані спадкоємцем від фізичних осіб, за винятком авторських винагород, оподатковуванню не підлягають. За будову, приміщення й спорудження, що перейшли в спадщину, податку стягуються зі спадкоємців з моменту відкриття спадщини. Оподатковуванню відповідно до Закону про податок з майна, що переходить у порядку спадкування або дарування підлягають житлові будинки, квартири, дачі, предмети антикваріату й мистецтва, ювелірні вироби, валютні цінності, цінний папір й інше майно. У багатьох іноземних державах оподатковування доходить до 80%, що зростає іноді прямо пропорційно ступеня споріднення спадкоємців.
Спадкоємні суми, що належать іноземцям, переводяться з України за кордон безперешкодно, але при наявності взаємності відносно переказів з боку відповідної іноземної держави.
По даним Інюрколегії, в 1991 році така взаємність не існувала відносно перекладів, зокрема, у Туреччину, Грецію, Іран, ПАР.
Спадкоємні суми, що належать іноземцям, переводяться з України за кордон безперешкодно, але при наявності взаємності відносно переказів з боку відповідної іноземної держави.
2. У відповідності ЦК України відносини по спадкуванню визначаються за законом тієї країни, де спадкодавець мала останнє постійне місце проживання. Таким чином, в області спадкування як колізійний принцип застосовується закон країни місця проживання спадкодавця. Якщо спадкодавець мав останнє постійне місце проживання в Україні, то повинне застосовуватися українське законодавство. Цим законодавством будуть визначатися коло спадкоємців, порядок, у якому вони призиваються до спадкування, частки їх у спадкоємному майні й цілий ряд інших питань спадкування. Якщо останнім постійним місцем проживання спадкодавця була іноземна держава, то буде застосовуватися законодавство цієї держави.
Поняття місця проживання особи дається в ЦК України. Відповідно до цієї статті, місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. У вітчизняній літературі відзначалося, що для визначення доміцилія спадкодавця в тієї або інший із закордонних країн прийде покласти в основу більш-менш загальноприйняту в міжнародному обороті концепцію доміцилія.
Право на спадкування будов, що перебувають в Україні, завжди визначається за українським законом.
Відносно спадкування за заповітом ця стаття передбачає, що "здатність особи до складання й скасування заповіту, а також форма заповіту й акту його скасування визначаються за законом тієї країни, де заповідач мав постійне місце проживання в момент складання акту. Однак заповіт або його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недотримання форми, якщо остання задовольняє вимогам закону місця складання акту або вимогам радянського закону". Таким чином, при визначенні форми заповіту принцип місця проживання є основним, інші принципи - додатковими, а відносно здатності складання заповіту за основу прийнятий тільки один принцип - принцип місця проживання.
У той же час у випадку заповіту будов, що перебувають в Україні, передбачається застосування українського закону як при визначенні здатності особи до складання або скасування заповіту, так і відносно форми заповіту.
Українське законодавство встановлює спеціальний порядок для прийняття спадщини відсутнім спадкоємцем, тобто спадкоємцем, що не проживає в тім місці, де жив спадкодавець. Іноземець-спадкоємець звичайно належить до категорії відсутніх спадкоємців, оскільки він у більшості випадків проживає поза Україною.
Відповідно до відповідних статей Цивільного кодексу, спадкоємці, відсутні в місці знаходження спадщини, можуть прийняти спадкоємне майно особисто або через повірників протягом 6 місяців від дня відкриття спадщини. Для цього спадкоємець особисто або через призначеного їм представника подає спеціальну заяву в нотаріальну контору за місцем останнього проживання спадкодавця, а якщо воно невідомо - за місцем перебування спадкоємного майна. Шестимісячний строк починає текти від дня смерті спадкодавця. Строк для прийняття спадщини може бути продовжений за заявою зацікавлених осіб у виняткових випадках (тривала хвороба й ін.). У судовій практиці строк для прийняття спадщини іноземцями продовжувався на тих же загальних підставах, що й для українських громадян, а не в силу постійного проживання спадкоємця за кордоном або самим фактом іноземного громадянства спадкоємця.
Спеціальні постанови про вирахування строку для прийняття спадщини втримуються в договорах про правову допомогу з Болгарією, Угорщиною й Польщею. Як передбачається в цих договорах, у тих випадках, коли спадкодавці були громадянами відповідних договірних держав і вмерли на території іншої держави, строк для прийняття спадщини буде обчислюватися від дня повідомлення дипломатичного або консульського представника про смерті спадкодавця.
Велике практичне значення має визначення того, у компетенцію органів якої країни входить виробництво по справах про спадкування. Звичайно в договорах про правову допомогу передбачається, що виробництво справ про спадкування рухомого майна ведуть установи юстиції країни, на території якої спадкодавець мав останнє постійне місце проживання, а виробництво справ про спадкування нерухомого майна - установи юстиції країни, на території якої воно перебуває.
В окремих договорах передбачаються деякі особливі правила про розподіл зазначеної компетенції. Так, за договором про правову допомогу з Болгарією при згоді всіх спадкоємців виробництво в справі про спадкування рухомого майна, що залишилося в Україні після смерті громадянина Болгарії, може вестися в українській нотаріальній конторі.
Відповідно до багатобічної конвенції про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р., право спадкування нерухомого майна визначається по законодавству держави, на території якого перебуває це майно, а право спадкування іншого майна - за законом держави, на території якого спадкодавець мав останнє місце проживання.
3. СПАДКОЄМНІ ПРАВА УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН ЗА КОРДОНОМ
1. Спадкування після смерті українського громадянина. За кордоном можуть виникати відносини по спадкуванню після смерті громадянина України в іноземній державі, коли спадкодавцем був український громадянин. У всіх випадках спадкування з іноземним елементом буде визначатися правом, що підлягає застосуванню або в силу колізійних норм внутрішнього законодавства тієї або іншої держави, або в силу правил міжнародної угоди.
У договорах про правову допомогу, ув'язнених з іншими країнами, установлено, що право спадкування рухомого майна регулюється законодавством тієї договірної сторони, громадянином якої був спадкодавець у момент своєї смерті, а право спадкування нерухомого майна - законодавством тієї сторони, на території якої перебуває майно.
Таким чином, по договорах про правову допомогу відносно нерухомого майна застосовується закон місця знаходження майна, відносно спонукуваного майна - закон громадянства спадкодавця (або закон місця проживання спадкодавця). Якщо, наприклад, український громадянин умер на території іноземної держави, то його рухоме майно, як правило, передається консулові України на його вимогу, для того щоб він міг з ним надійти за законами своєї країни. Договори тим самим установлюють як би розщеплення режиму майна, тобто залежно від категорії майна використаються різні принципи застосування права. Із цього ж принципу поділу спонукуваного й нерухомого майна виходить консульська конвенція зі СРВ, а також ряд інших консульських конвенцій, укладених з іншими країнами.
Під нерухомим майном за українським законом можуть розумітися тільки будови, оскільки земля в Україні не є об'єктом права власності громадян. В інших же державах нерухомим майном можуть бути й земельні ділянки. Рухоме майно - це речі, грошові суми й інше майно.
Правила про застосування тих або інших правових норм країни, на території якої перебуває майно, до відносин по спадкуванню є в договорах, укладених з іншими державами. Так, консульські договори з Австрією, Фінляндією й ФРН установлюють, що при спадкуванні нерухомого майна застосовується закон тієї держави, де воно перебуває. Крім того, у договорах з Австрією й Фінляндією передбачено, що закон місця знаходження може бути застосований і при спадкуванні рухомого майна, якщо про це просять спадкоємці.
Як відзначалося вище, договори про правову допомогу звичайно встановлюють, що провадження по справах про спадкування рухомого майна здійснюють органи тієї держави, громадянином якого був спадкодавець, а щодо нерухомого - органи країни, на території якої це майно перебуває (правила про компетенцію органів).
Відповідно до договорів про правову допомогу, здатність особи становити або скасовувати заповіт визначається законодавством країни громадянства спадкодавця. Форма заповіту також визначається цим законодавством. Однак для дійсності заповіту досить, якщо воно буде відповідати законодавству тієї країни, на території якої складається.
Консульський статут України передбачає, що консул вживає заходів до охорони українського громадянина, що залишився після смерті, його закордонного майна. Наступні дії консула відносно спадкоємної маси такого майна визначаються відповідною угодою України з державою перебування консула або практикою, що встановилася у взаєминах України із цією країною. Якщо вся спадкоємна маса або частина її відповідно до угоди або сталою практикою передаються консулові, для того щоб він надійшов з нею відповідно до законів його країни, то при розпорядженні майном він керується діючим українським законодавством. Консульські конвенції, укладені з іншими країнами, передбачають звичайно, що консул повинен повідомлятися про смерті громадянина своєї країни. Тоді ж йому й подають відомості про спадкоємне майно. У випадку смерті громадянина на території консульського округу, якщо він перебував там тимчасово, консулові передаються гріш і речі, які померлий мав при собі.
Відповідно до консульської конвенції, укладеної із КНР, у випадку смерті громадянина держави, що представляє, що тимчасово перебуває в державі перебування, а також якщо в померлого відсутні родичі або його представники в державі перебування й до того ж залишені померлі речі не пов'язані із зобов'язаннями, які він взяв на себе під час знаходження в державі перебування, консул має право одержувати, зберігати й передавати по призначенню ці речі.
Консульська конвенція, укладена зі США, передбачає, зокрема, що консул має право приймати тимчасову опіку над власністю, залишеної померлим громадянином держави, що представляє, якщо померлий не залишив ні спадкоємця, ні виконавця заповіту, за умови, що така тимчасова опіка повинна бути передана належним чином призначеному адміністраторові (ст. 10).
2. Права українських громадян як спадкоємців за кордоном. Українські громадяни мають право на одержання спадкоємного майна, якщо спадкування відкрилося за рубежем. Права спадкування, що виникли на підставі відповідних іноземних законів, повністю визнаються в Україні. У практиці в останні роки була велика кількість випадків, коли наші громадяни визнавалися спадкоємцями по праву тієї держави, що застосовувалося до спадкування.
Українське законодавство не встановлює яких-небудь обмежень відносно одержання українськими громадянами спадкоємних сум через кордон.
У період розпалу "холодної війни" у Каліфорнії, Неваді, Айові й деяким іншим штатам США були прийняті закони, у чинність яких право спадкування перебуває в США майна визнається за проживаючими за кордоном іноземцями лише за умови взаємності. У ряді штатів практика застосування цих законів пішла по шляху застосування принципу матеріальної взаємності.
Закони штатів Нью-Джерсі, Нью-Йорк, Масачусетс й ін. "про вигоду, користування й контроль" надали судам право відмовляти в дозволі на виплату спадкоємцям, що перебуває за рубежем, і поміщати їх у депозит суду, якщо суд прийде до висновку, що закордонний спадкоємець не одержить від спадщини "вигоди або користі" або "не придбає контролю" відносно спадщини. Застосування цих і подібних їм законів у ряді випадків обмежувало права громадян СРСР на одержання належних їм спадкоємних сум. У судовій практиці на основі законів цих штатів доводилося, що спадкоємці в Радянському Союзі не можуть одержувати майно, що їм залишається в спадщину, що відкрилась у США, тому що все це майно нібито відбирає Радянську державу. Варто мати на увазі, що наші громадяни нічим не обмежені в одержанні спадкоємних сум через кордон. Ці суми надходять у повне розпорядження спадкоємців.
Важливу роль в охороні спадкоємних прав наших громадян за рубежем покликані грати консульські представники України. Якщо консулові стане відомо про спадщину, що відкрилася, на користь проживаючих в Україні українських громадян, то він негайно повідомляє всі відомі йому відомості про спадщину й можливих спадкоємців у Міністерство закордонних справ України. Відповідно до ряду консульські конвенції, укладених з іншими країнами, компетентні влади держави перебування повинні сповіщати консула про відкриття спадщини в державі його перебування, коли спадкоємцем є громадянин держави, що представляє. На практиці в цих випадках часто виникає необхідність негайно вжити заходів по охороні спадкоємних прав. Щодо цього важливу роль можуть зіграти дії українського консула, що відповідно до положень ряду консульських конвенцій, ув'язнених Україною, може представляти інтереси українських громадян. Так, консульські конвенції, укладені з Великобританією й Швецією, передбачають, що у випадку, якщо не громадянин, що перебуває в державі перебування консула, що представляє держави має право або претендує на частку в майні, що залишилося в державі перебування після смерті особи будь-якої держави, консул має право представляти інтереси такого громадянина.
Право консула представляти громадян своєї країни без особливого доручення, у тому числі й по спадкоємних справах, у країні перебування, якщо громадяни відсутні й не доручали ведення своєї справи якій-небудь особі, передбачено в Консульському статуті України.
Відповідно до Консульського статуту України, консул виконує й ряд інших функцій, що стосується спадкування. Він вживає заходів до охорони спадкоємного майна, видає свідоцтва про право спадкування, приймає спадкоємне майно для передачі спадкоємцям, що перебуває в Україні.
3. Відумерле майно. Майно, що залишається після смерті особи при відсутності спадкоємців, називається відумерлим. Воно визнається таким, якщо в померлого громадянина немає спадкоємців за законом і за якимись причинами не був складений заповіт або заповіт складений, але воно було визнано недійсним.
За українськими законами в цих випадках майно переходить до держави як спадкоємцеві. У деяких країнах, зокрема в США, Франції, Австрії, існує інший підхід: держава одержує це майно по так називаному праву окупації, тобто оскільки це майно є безхазяйним, воно повинне перейти до держави.
Розходження в обґрунтуванні права держави на відумерле майно мають істотне практичне значення. Уявимо собі, що український громадянин умер за кордоном й у нього немає ніяких спадкоємців. Якщо вважати, що майно повинне перейти до держави як до спадкоємця, то майно повинне перейти до Української держави. Якщо ж уважати, що це майно повинне перейти по праву окупації, то воно повинне перейти до тієї держави, на території якого цей громадянин умер або залишилося його майно.
Питання про долю відумерлого майна вирішується в договорах про правову допомогу, ув'язнених з рядом держав. Згідно із цими договорами, відумерле рухоме майно передається державі, громадянином якого до моменту смерті був спадкодавець, а відумерле нерухоме майно переходить у власність держави, на території якого воно перебуває.
Багатобічна конвенція про правову допомогу країн СНД від 22 січня 1993 р. передбачає наступне правило: якщо по законодавству країни, що підлягає застосуванню при спадкуванні, спадкоємцем є держава, те спонукуване спадкоємне майно переходить державі, громадянином якого є спадкодавець у момент смерті, а нерухоме спадкоємне майно переходить державі, на території якого воно перебуває (ст. 46).
ЛІТЕРАТУРА
1. Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. - С. 173-187.
2. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Особенная часть. - С. 410-440.
3. Лунц Л.А., Марышева И.И., Садиков О.Н. Международное частное право. - С. 240-247.
4. Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве (отношения СССР с капиталистическими странами). - М., 1966.
5. Рубанов А.А. Наследование в международном частном праве (отношения между социалистическими странами). - М., 1972.
6. Рубанов А.А. Заграничные наследства (отношения между социалистическими и капиталистическими странами). - М., 1975.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |