Читайте также:
|
|
Для успішного розв'язання зазначених вище завдань гігієнічна наука вико рис-товує різні методи. Для вивчення навколишнього середовища застосовують санітар-но-обстежувальннй метод - обстеження та опис населених пунктів, підприємств, їда-лень, водних джерел тощо. Цей опис доповнюють інструментальними та набора-торними дослідженнями грунту, води, повітря, харчових продуктів тощо. Для цього застосовують фізичні, хімічні, біологічні та інші методи дослідження.
У процесі вивчення впливу чинників навколишнього середовища па організм, його фізичний розвиток і здоров'я використовують фізіологічні та клінічні методи, а також експериментальні досліди па тваринах. Наприклад, оцінюючи мікроклімат, визначають фізичні властивості (температуру, вологість, рух повітря тощо) і стан терморегуляції людини (температура шкіри, всього тіла, ЧСС тощо).
Здоров'я людини вивчають шляхом медичного обстеження (індивідуального чи масового) із застосуванням антропометричних, клінічних, фізіолого-біохімічних, імунобіологічних, рентгенологічних та інших методів дослідження. Стан навколишнього середовища і здоров'я населення вивчають і оцінюють також за допомогою санітарію-статистичного методу. Цього досягають шляхом дослідження демографічних особливостей (народжуваність, смертність, середню тривалість життя тощо), захворюваності і патологічних уражень контингенту людей, який підлягає вивченню показників фізичного розвитку тощо. Нині широко застосовують епідеміологічний метод, за допомогою якого вивчають закономірності поширення захворювань та обставини, що впливають на цей процес.
Одним з найважливіших завдань гігієни є вивчення впливу зовнішнього сере-довища на здоров'я людей. ВООЗ визначає здоров'я як стан повного фізичного, ду-ховного і соціального добробуту, а не лише як відсутність захворювань або фізич-них дефектів, а під соціальним добробутом слід розуміти соціальну дієздатність. Це визначення трактує категорію «здоров'я» як єдність біологічного, соціального і суб'-єктивного. Суб'єктивне проявляється у доброму настрої, відсутності больових чи інших неприємних відчуттів, у нормальному функціонуванні органів відчуття, об'-єктивній психічній реакції.
Практичне застосування гігієнічних нормативів, правил і заходів називають са-нітарією (від лат. Sanitas - здоров'я). Якщо гігієна - це наука про збереження і поліп-шення здоров'я, то санітарія — це комплекс заходів, спрямований на виконання ви-мог гігієни, тобто практична діяльність, за допомогою якої цього досягають. Досяг-нення гігієнічної науки втілюють у практику шляхом проведення громадсько-гігіє-нічних заходів і дотримання правил особистої гігієни.
Проведення громадсько-гігієнічних заходів грунтується на чинному законодав-стві. Здійснення громадсько-гігієнічних заходів з метою охорони здоров'я населен-ня є обов'язком усіх державних органів, підприємств, установ та організацій. Осно-вою санітарного законодавства є гігієнічні нормативи і санітарні правила, що стосу-ються проектування, будівництва та експлуатації різних об'єктів: населених пунктів, житлових будинків, промислових підприємств, водогонів, їдалень, шкіл, лікарень тощо. Крім санітарних правил, важливим елементом санітарного законодавства є будівельні норми і правила для усіх видів промислового, комунального, лікарняного та інших видів будівництва, а також стандарти на якість води, харчових продуктів, одягу, полімерних матеріалів, пестицидів та інших виробів, що можуть впливати на здоров'я людини. У цих стандартах поряд з технічними є санітарно-гігієнічні вимоги.
Для контролю за дотриманням гігієнічних нормативів і виконання санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у системі Міністерства охорони здоров'я України існує спеціальна державна санітарно-епідеміологічна служба, основними установами якої є санітарно-епідеміологічні станції. Вони здійснюють усі види санітарної та протиепідемічної діяльності в районі, місті, області (районні, міські та обласні санітарно-епідеміологічні станції).
Основним завданням санітарно-епідеміологічних станцій є підготовка рішень у галузі охорони навколишнього середовища і здійснення контролю за умовами праці, побуту та відпочинку населення, запобігання заразним, професійним та ін.-шим хворобам, контроль за відповідністю нормативам якості продуктів харчуван-ня, повітря, питної води тощо, вивчення стану здоров'я різних груп населення. Сані-тарно-епідеміологічні станції керують санітарною і протиепідемічною діяльністю всіх інших лікувально-профілактичних установ і медичних працівників. Все це здійснюють шляхом запобіжного та поточного санітарного нагляду. Запобіжний санітарний нагляд полягає у перевірці виконання гігієнічних норм і правил у про-цесі проектування та будівництва різних об'єктів і впровадження у виробництво но-вих виробів, якість яких може негативно вплинути на здоров'я населення. Поточний санітарний нагляд полягає у контролі за виконанням санітарних правил у процесі експлуатації різних об'єктів.
Для ефективного використання досягнень і вимог громадської гігієни необхідно, щоб кожна людина розуміла їх значення, правильно користувалася ними і дотримувалася правил особистої гігієни. Величезна роль тут належить санітарній освіті, завданням якої є розповсюдження гігієнічних знань серед населення, ознайомлення його з причинами різних захворювань і заходами щодо їх запобігання.
Фельдшер або медична сестра повинні широко використовувати гігієнічні знання у проведенні профілактичних заходів, вивченні місцевих особливостей епідеміології інфекційних та неінфекційних захворювань, визначенні етіології захворювання і діагнозу, вирішенні питань працевлаштування, гігієнічного режиму хворого, навчанні населення гігієнічним знанням.
Гігієна як наука і санітарія як її практичне втілення тісно пов'язані з екологією.
Екологія (грец. oicos — дім, житло, logos — наука) це наука про відношення рослинних і тваринних організмів і утворених ними зв'язків між собою і з навколишнім середовищем. Термін «екологія» був запропонований Е Геккелем. З середини XX століття у зв'язку зі значним впливом людини на природу екологія набула особливого значення як наукова основа раціонального при- родовикористання і охорони живих організмів, а сам термін «екологія» — широкого змісту.
З 70-х рр. XX ст. складається екологія людини, або соціальна екологія, що вивчає закономірності взаємодії суспільства і зовнішнього середовиша, а також практичні проблеми його охорони; вона включає різні філософські, соціологічні, економічні, географічні та інші аспекти (наприклад, екологія міста, технічна екологія, екологічна етика тощо). Екологічні проблеми, народжені сучасним суспільним розвитком, зумовили виникнення низки суспільно-політичних рухів («зелені» тощо), які виступають проти забруднення довкілля та інших негативних наслідків науково-технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес тісно пов'язаний із соціальним прогресом, і глобальна проблема охорони біосфери та здоров'я населення не може бути вирішена без участі гігієни. Так, знищення лісів в Україні може стати основною причиною зростаючого змиву грунтів, що має негативні наслідки для біосфери та екології, а це стосується охорони довкілля; Взагалі вирішення основних завдань гігієни залежить від соціально-економічних, екологічних та інших умов. Успішно вирішувати екологічні проблеми допомагає профілактичний напрямок медицини. Його рекомендовано ВООЗ як визначальний для створюваних національних служб.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |