Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Література

План

Поняття «Зміцнення і охорона здоров’я ” Його співвідношення із клінічною медициною та соціальною політикою

Індивідуальне медичне обслуговування і нова суспільна охорона здоров’я

Поняття «Зміцнення і охорона здоров’я ” Його співвідношення із клінічною медициною та соціальною політикою

Незаперечною є істина, що суспільство, яке прагне жити в гармонії з довкіллям, має не лише декларувати, а й формувати систему істинних цінностей у кожного громадянина. Тому одним із чинників благополуччя індивідуальності, родини та суспільства в цілому має стати здоров’я, як фундаментальна цінність буття. У наш час категорія здоров’я набула особливої актуальності, трансформувавшись у глобальну проблему існування людської цивілізації, зумовивши перегляд ставлення населення до власного здоров’я та впровадження у життя оздоровчої ідеології. Основа таких змін – у формуванні природовідповідних життєвих позицій людини щодо світу, самої себе і власного здоров’я.

Враховуючи актуальність проблеми здоров’я, національні програми «Освіта (Україна ХХІ)», «Діти України», Національна доктрина розвитку освіти та програма «Здоров’я нації» визначають найважливішими стратегічними завданнями всебічний розвиток людини (в тому числі і дитини), становлення її духовного, психічного та фізичного здоров’я, формування у дітей відповідального ставлення до нього як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Ці завдання знайшли відображення в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Концепції національної безпеки України, у Базовому компоненті дошкільної освіти. Отже, передусім педагогічним загалом поставлено стратегічну мету – пошук шляхів удосконалення процесу збереження, зміцнення та формування здоров’я юного покоління в цілому і кожної особистості зокрема.

Феномен здоров’я був предметом дослідження багатьох учених і розглядався у кількох аспектах: філософському, медико-біологічному, соціально-педагогічному. Його вивчали зокрема М. Амосов, Е. Вайнер, В. Войтенко, І. Муравов, Г. Никифоров, Ю. Лісицин, В. Петленко та інші. Категорію здоров’я дослідники визначають як інтегровану якість повноцінного гармонійного людського буття в усіх його вимірах та аспектах.

Категорія здоров’я визначається як стан організму та форма життєдіяльності, що забезпечує достатню тривалість життя, необхідну його якість життя і соціальну дієздатність, а за визначенням Всесвітньої Організації Збереження Здоров’я (ВОЗЗ), це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя [1].

Наукових визначень, що таке здоров’я існує близько сотні. Подаємо найбільш уживані, якими доцільно користуватися:

Фізичне здоров’я – це такий стан організму дитини, коли показники основних фізіологічних систем перебувають у межах норми й адекватно змінюються в процесі взаємодії з довкіллям; це гармонійна взаємодія всіх органів та систем, їх динамічна зрівноваженість із середовищем.

Основними показниками фізичного здоров’я є:

· нормальний або високий рівень морфофізіологічного розвитку дитини (нормальне функціонування всіх органів та систем організму, їх ріст і розвиток), що виявляється й підтверджується віковими антропо- та біометричними показниками (зріст, вага, обсяг грудної клітини; робота серця; дихання; опорно-руховий апарат, постава; стан шкіри; гострота зору, слуху, нюху, смаку);

· відсутність хвороб або поодинокі захворювання (два-три дні на рік).

Психічне здоров’я – внутрішньо системна основа соціальної поведінки особистості. У ньому відображається стан мозку, коли його вищі відділи забезпечують активну інтелектуальну, емоційну та свідомо-вольову взаємодію індивідуума з довкіллям.

Основними показниками психічного здоров’я вважають:

· достатній або високий рівень розвитку психічних процесів: уважність, активність, міцність та обсяг пам’яті;

· наявність розумових якостей;

· розвинена мова;

· доброзичливість, радість.

Духовне здоров’я – усвідомлення особистістю свого «Я» як частки природи і суспільства; прояв морально-вольових рис характеру в справах, спрямованих на творення, віра у вищі духовні цінності (у Бога, добро, любов), відповідальність перед іншими людьми, безкорисливість.

Основні показники духовного здоров’я наступні:

· радісне світосприймання:

· чистота думок і спонукань;

· культура мовлення і поведінки;

· віра в Бога;

· наявність морально-етичних якостей.

Соціальне здоров’я визначає здатність дитини контактувати з однолітками та дорослими в різних життєвих ситуаціях. Пріоритетом для соціально здорових дітей є нестресовий стиль життя.

Основні показники соціального здоров’я:

· достатнє й зрівноважене спілкування з однолітками та молодшими дітьми, з іншими людьми; старшими за віком і з різним соціальним статусом;

· швидка адаптація до фізичного й суспільного середовища;

· спрямованість на суспільно корисну справу, культура користування матеріальними благами.

Проблема формування здоров’я дітей дошкільного віку, його охорони, зміцнення та реабілітації як стрижнева в освітньому процесі ДНЗ була і залишається досить актуальною [2].

Невмолима статистика свідчить, що сьогодні майже 80% дітей мають одне або кілька захворювань, лише 15%-20% малюків народжуються цілком здоровими, у кожної третьої дитини фіксуються відхилення у фізичному або психічному розвитку, смертність у двічі переважає народжуваність. У дітей дошкільного та шкільного віку переважають захворювання органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, опірно-рухового апарату, нервової системи тощо [1].

Вітчизняні та зарубіжні вчені і практики вважають, що здоров’я індивідуума лише на 50% залежить від різних зовнішніх чинників. Зокрема таких:

· готовності батьків передати здоров’я своїй дитині у внутрішньоутробний період її розвитку, а потім формувати здоров’я малюка після народження;

· соціально-економічних, соціально-педагогічних, психологічних та побутових умов у суспільстві, сім’ї, в навчальному закладі, де перебуває дитина;

· екологічного середовища;

· «здоров’я» збережувального простору, в якому зрівноважуються вроджені адаптивні здатності дитини та змінне середовище;

· рівня компетенції дорослих щодо формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я дітей.

Інші 50% здорового стану дитини залежать від того, як вона розуміє, що таке здоров’я і здоровий спосіб життя.

Згідно з Національною доктриною розвитку освіти в Україні перед педагогами та батьками постає пріоритетне завдання – виховувати в дитині відповідальне ставлення до власного здоров’я і здоров’я людей, що поруч, як до найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Це завдання вирішується завдяки валеологічній освіті в усіх навчальних закладах, починаючи з дошкільних, повноцінному медичному обслуговуванню, створенню екологічно сприятливого життєвого простору й оптимізації режиму освітнього процесу [2].

Формування бережливого ставлення до власного здоров’я та здоров’я інших людей передбачає врахування всіх його складників і можливе лише за умов неперервності та комплексності освітнього впливу на особистість дитини. При цьому дошкільник має бути активним учасником і творчим суб’єктом виховного процесу. Здобута інформація має увійти в повсякденне життя малюка, і на основі усвідомлення і прийняття стати переконанням і мотивацією до збереження свого здоров’я. А для реалізації оздоровчої життєвої позиції особистості слід формувати щоденні вміння приймати оздоровчі рішення, надаючи кожній дитині психологічну підтримку.

Як зробити так, щоб здоров’я стало однією з провідних потреб людини протягом усього життя? Безумовно, з перших років життя малюка слід вести просвітницько-виховну роботу, формуючи в нього звичку дбати про власне здоров’я. Якщо ми, дорослі, усвідомимо, що головну надію слід покладати не на медичне обслуговування чи поліпшення екології, а тільки на себе, то й пріоритетом у вихованні стане формування у наших малюків навичок здорового способу життя. Оскільки ж це означає зорієнтованість особистості на формування, збереження та зміцнення власного здоров’я як найголовнішої особистісно-мотиваційної потреби, то найважливішим завданням педагогів є формування в дитини готовності бути здоровою. За твердженням В. Петленко, В. Бузунова ця готовність має складатися:

· з потреби (хочу) бути здоровим;

· із здатності (можу) будувати свої відносини із самим собою та навколишнім світом;

· з рішучості (буду) жити за природовідповідними законами.

Отже, головне у роботі дошкільного закладу – турбота про здоров’я дітей, адже здоровий малюк легше сприймає виховні впливи, швидше набуває необхідних умінь та навичок, краще пристосовується до змін навколишньої дійсності. Проблема здоров’я дітей є важелем виховної роботи, здійснюваної батьками та педагогами, а стратегічною метою є виховання і розвиток життєрадісної особистості, збагаченої знаннями про себе, готової до творчої діяльності, поведінка якої відповідає загальнолюдським нормам моралі. А знання, розуміння і втілення в практику основ здорового способу життя – це три ключових моменти, від яких залежатиме повноцінність і тривалість життя кожної особистості, цілого покоління та всіх наступних поколінь людей. Тому цінність здоров’я – універсальна цінність людства. Отже, необхідно з перших років життя формувати в дітей основи валеологічної культури, що базується на валеологічних знаннях та їхньому усвідомленні, глибокому інтересі до оздоровлення власного організму, прагненні вести здоровий спосіб життя, оволодінні оздоровчо-поведінковими навичками, відповідальності за власне здоров’я та здоров’я інших людей [1].

Література

1. Богініч О. Оздоровчу ідеологію – в життя малят // Дошкільне виховання. – №7. – 2006. – С.7-9.

2. Денисенко Н. Оздоровчі технології в освітньому процесі // Дошкільне виховання. – №12. – 2006. – С.4-6.