Читайте также:
|
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ, ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ
· Хімічні
· Фізичні
· Психо-фізіологічні (фізичні навантаження, перевантаження нервово-психічної та емоційної сфери людини)
· Біологічні (патогенні мікроорганізми)
· Соціальні
Це система соціально-економічних, правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних засобів і заходів, спрямованих на збереження життя і здоровя людини в процесі праці.
1) Виробнича санітарія.
- Повітря робочої зони
- Освітлення
- Шум
- Вібрація
2) Виробнича безпека
3) Пожежна безпека
4) Правові і організаційні основи охорони праці
ВИРОБНИЧА САНІТАРІЯ
Параметри, що характеризують повітря робочої зони.
Мікроклімат виробничих приміщень нормується в залежності від теплових характеристик виробничого приміщення, категорії робіт по важкості і періоду року. Основні нормативні документи, де наводяться норми мікроклімату, - це санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99.
Оптимальні мікрокліматичні умови - це такі параметри мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують нормальний тепловий стан організму без напруги і порушення механізмів терморегуляції.
Вони створюють відчуття теплового комфорту і забезпечують передумови для високого рівня працездатності.
Оптимальні норми мікроклімату застосовуються для приміщень, де праця людей не пов'язана з застосуванням обладнання, що потребує великих енергетичних витрат, або випромінюючих значні теплові потоки.
Оптимальні параметри мікроклімату повинні підтримуватися в приміщеннях, пов'язаних з виконанням нервово-емоційних робіт, що потребують підвищеної уваги (диспетчерські, приміщення, де працюють з комп'ютерами, кабінети діагностики, пульти управління технологічними процесами, хімічні лабораторії, бухгалтерії, конструкторські бюро та ін.).
Допустимі мікрокліматичні умови - це такі показники мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть призвести до дискомфортного теплопочуття, що обумовлюється напруженням механізмів терморегуляції, і не виходить за межі фізіологічних можливостей організму людини. При цьому може виникнути деяке зниження працездатності, але пошкодження або порушення здоров'я у людини це не викликає.
Допустимі норми мікроклімату застосовуються в приміщеннях зі значними тепловими надлишками. Таких приміщень на підприємствах різних галузей промисловості України достатня кількість. Це виробничі цехи та дільниці, де встановлене технологічне обладнання, яке живиться тепловою або електричною енергією. При цьому випромінюється тепло в повітря приміщення, що створює несприятливі умови для людей. Як правило, в таких приміщеннях немає можливості встановити оптимальні параметри мікроклімату з технічних або економічних причин.
Параметри мікроклімата і їх вплив на організм людини
Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:
· • температура повітря (0С),
· • відносна вологість повітря (%),
· • швидкість руху повітря (м/с),
· температура поверхні.
· • інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні).
Температура (t,°С) є одним з основних параметрів повітря, що характеризує його тепловий стан (ступінь нагрітості), тобто кінетичну енергію молекулярних рухів повітря.
Вологовміст повітря у виробничому приміщенні оцінюється відносною вологістю (ф,%), тобто відношенням абсолютної вологості до максимально можливої при цій температурі.
Швидкість (рухливість) повітря (V, м/с) оцінюється вектором усередненої швидкості переміщення повітряних потоків (струменів) під дією різних сил, що їх викликають.
На сьогодні основним нормативним документом, що визначає параметри мікроклімату виробничих приміщень є санітарні норми ДСН 3.3.6.042-99. Вказані параметри нормуються для робочої зони (working area) - простору, обмеженого по висоті 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, на якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.
Принципи нормування параметрів мікроклімату
В основу принципів нормування параметрів мікроклімату покладена диференційна оцінка оптимальних та допустимих метеорологічних умов в робочій зоні в залежності від теплової характеристики виробничого приміщення, категорії робіт за ступенем важкості та періоду року.
Санітарно-гігієнічне нормування умов мікроклімату здійснюється за ДСН 3.3.6.042199, які встановлюють оптимальні і допустимі параметри мікроклімату залежно від загальних енерговитрат організму при виконанні робіт і періоду року.
Оптимальними (комфортними) вважаються такі умови праці, зі котрих має місце найвища працездатність і хороше самопочуття Допустимі мікрокліматичні умови передбачають можливість напружено роботи механізму терморегуляції, що не виходить за межі можливостей організму, а також дискомфортні відчуття.
Оптимальні та допустимі параметри мікроклімату у робочій зон виробничих приміщень для різних категорій важкості робіт в теплиї та холодний періоди року наведені в таблиці 2.2. Період рок; визначається за середньодобовою температурою зовнішньогс середовища ісд. При ТСД <+10 °С — холодний період, а якщс t + 10 °С — теплий період року.-
Нормуються такі параметри мікроклімату як:
· величина температури,
· відносна вологість
· швидкості руху повітря в робочої зони
Не підлягають нормуванню - інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні і т. ін.).
Контроль параметрів мікроклімату здійснюється рядом вимірювальних засобів: температура повітря – термометром; відносна вологість повітря – психрометром; швидкість руху повітря – анемометрами; інтенсивність теплового випромінювання – актинометром або через температуру поверхні обладнання, що вимірюють дистанційно; барометричний тиск – барометром.
Методи визначення і нормування пилу в повітрі
Для оцінки запиленості повітряного середовища визначають масову концентрацію пилу (мг/м3) прямим (гравіметричним) методом, а також його дисперсний склад, кількість порошин в одиниці об'єму повітря та їх форму рахунковим методом за допомогою мікроскопа.
Для встановлення вмісту пилу в повітрі часто використовують непрямі методи, що ґрунтуються на закономірності зміни фізичних властивостей запиленого повітря залежно від концентрації пилу - зміни значень поглинання світлових, теплорих та іонізуючих випромінювань тощо. Найчастіше в цьому випадку застосовують радіоізотопні й оптичні методи. Наприклад, для експресного визначення масової концентрації пилу призначені: фотопиломіри Ф-1, Ф-2; вимірник концентрації пилу ІКП-ЗД в іскробезпечному виконанні; радіоізотопні пиломіри ПРИЗ-2, ІЗВ-3, ПСАР тощо.
Класифікація шкідливих речовин
Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом можуть викликати захворювання чи відхилення від нормального стану здоров’я, що виявляються сучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у віддалений термін, в тому числі і в наступних поколіннях.
Найбільш розповсюдженими видами забруднень є тверді суспензії (пил, зола, дим), оксиди вуглецю, азоту, сірки, вуглеводні, аміак, оксиди і солі важких металів т. ін
По ступеню впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:
· надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз менш 0,1 мг/м3 у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м3);
· високо небезпечні – ГДКрз = 0,1 ÷ 1,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500–5000 мг/м3);
· помірковано небезпечні – ГДКрз = 0,1 ÷ 10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 5000 ÷ 50000 мг/м3);
· мало небезпечні – ГДКрз > 10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі > 50000 мг/м3).
Основні вимоги до систем вентиляції
Природна та штучна вентиляції повинні відповідати наступним санітарно-гігієнічним вимогам:
— створювати в робочій зоні приміщень нормовані метеорологічні умови праці (температуру, вологість і швидкість руху повітря);
— повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або розчиняти їх до гранично допустимих концентрацій;
— не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні або шляхом засмоктування забрудненого повітря з суміжних приміщень;
— не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;
— бути доступними для управління та ремонту під час екплуатацїї;
— не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (наприклад, шуму, вібрацій, попадання дощу, снігу).
Найбільш повно вище перерахованим вимогам відповідає система кондиціонування повітря, яка також застосовується на підприємствах. За допомогою кондиціонерів створюються і автоматично підтримуються у виробничому приміщенні задані параметри повітряного середовища. При вирішенні питання щодо доцільності кондиціонування повітря слід враховувати і економічні чинники.
Необхідно зазначити, що до вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях висувається ціла низка додаткових вимог, які в цьому розділі не розглядаються.
Загальна класифікація електромагнітних випромінювань
Усі електромагнітні поля та випромінювання діляться на природні та антропогенні.
1) Природні: Електричне поле Землі, магнітне поле Землі, електроматнігне поле Землі.
2) Антропогенні: радіохвилі ВЧ та УВЧ діапазону; НВЧ випромінювання, ІЧ випромінювання, світлове випромінювання, лазерне випромінювання.
Природа і особливості окремих видів випромінювань
ЕМП природного походження. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю у середньому 130 В/м, яке зменшується від середніх широт до полюсів та до екватора, а також за експоненціальним законом з віддаленням від земної поверхні. Спостерігаються річні, до випадкові його зміни під впливом грозових розрядів, опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.
Земля постійно знаходиться під впливом ЕМП, які випромінює Сонце, у діапазоні в основному 10 МГц. – 10 ГГц. Спектр сонячного випромінювання досягає і більш короткохвильової області, яка включає в себе інфрачервоне (ІЧ), видиме, ультрафіолетове (УФ), рентгенівське та гамма-випромінювання. Інтенсивність випромінювання змінюється; періодично, а також швидко та різко збільшується при хромосферних' спалахах
Антропогенні випромінювання фактично охоплюють усі діапазони. Розглянемо вплив радіохвильового випромінювання, зокрема випромінювання ВЧ та УВЧ діапазонів (діапазони 30 кГц—500 МГц). Можливості прямого опромінення радіохвилями визначаються умовами їх розповсюдження, які залежать від довжини хвилі.
На довгих хвилях (10—1 км) ЕМП створюється хвилею, яка огинає земну поверхню та перешкоди, які на ній знаходяться (будинки, рослинність, нерівності місцевості), і йде між земною поверхнею та нижньою межею іонізаційного шару атмосфери. Вони майже не поглинаються грунтом. Сигнали потужних радіомовних станцій в цьому діапазоні фактично у будь-який час доби вільно розповсюджуються на далекі відстані.
Середні хвилі (1000—100 м) також достатньо добре огинають земну поверхню, хоча при цьому відхиляються перешкодами, які мають розмір, більший від довжини хвилі, та значно поглинаються грунтом. В зв'язку з цим віддаль розповсюдження середніх хвиль становить близько 500 км, а для обслуговування великих територій встановлюється мережа ретрансляційних станцій. В цьому діапазоні працюють радіостанції на суднах та аеродромна радіослужба. Та головну екологічну небезпеку створюють потужні радіомовні станції.
У діапазоні коротких хвиль (100—10 м) радіохвилі дуже сильно поглинаються грунтом, але для розповсюдження на велику відстань використовується к віддзеркалення від земної поверхні та від іоносфери. В цьому діапазоні працюють радіомовні станції та станції зв'язку.
На ультракоротких хвилях (10—1 м), які дуже поглинаються грунтом та майже не віддзеркалюються іоносферою, розповсюдження сигналів відбувається практично лише в межах прямої видимості. Для збільшення цієї зони використовують високо розміщені антени та ретранслятори, причому ЕМП утворюється внаслідок інтерференції прямого та віддзеркаленого променів. В цьому діапазоні працюють зв'язкові, радіомовні та телевізійні станції, розташовані, як правило, у місцях великої концентрації населення.
Випромінювання НВЧ діапазону. Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот різна: вона значно зростає з ростом частоти та дуже серйозно впливає у НВЧ діапазоні. У даний діапазон входять дециметрові (100—10 см), синтиметрові (10—1 см) та міліметрові (10—1 мм) хвилі. Ці діапазони об'єднуються терміном „мікрохвильові".
Як і УВЧ, НВЧ випромінювання дуже поглинається грунтом та нд віддзеркалюється іоносферою. Тому розповсюдження НВЧ відбувається в межах прямої видимості.
На дециметрових хвилях працюють рядіомовні та телевізійні станції, які забезпечують в зв'язку із зниженням рівня перешкод вищу якість передачі інформації, ніж в УВЧ діапазоні.
Усі ділянки НВЧ діапазону використовуються для радіозв'язку в тому числі радіорелейного та супутникового. В цьому діапазон працюють практично усі радіолокатори.
Принципи оцінки електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону
Основним джерелом ЕМП є трансформатори, ЛЕП, антенні пристрої радіотелевізійних станцій, та інше електричне устаткування, що працює у широкому діапазоні частот.
Устаткування, що генерує електромагнітну енергію, випромінює в оточуючий простір електромагнітні хвилі зі швидкістю близькою до швидкості світла (3108 м/с). Основними параметрами ЕМП є довжина хвилі, частота коливань і швидкість розповсюдження.
Електромагнітне поле навколо джерела випромінювання хвиль умовно поділяться на три діапазони:
Значним джерелом ЕМП є струми промислової частоти 50Гц. Під ЛЕП напруженість може досягти декількох тисяч вольт на метр. Хвилі такого діапазону сильно поглинаються землею, тому вже через 50-100м від лінії електропередач напруженість зменшується до сотень і навіть десятків В/м.
Проблема електромагнітного забруднення навколишнього середовища постала лише тоді коли було виявлено небезпечний вплив ЕМП на здоров'я людини.
Людина має п’ять органів чуття за допомогою яких сприймає оточуючий світ та орієнтується в просторі. Однак ЕМП вона не відчуває тому виникла хибна думка, що його взагалі не існує. Деякі обдаровані люди мають електросенсорні здібності, бачать і відчувають аномальні поля у приміщеннях, навколо людей і тварин.
В багатьох сферах діяльності та умовах побуту людина наражається на шкідливу дію ЕМП і не підозрює, що ця дія є причиною захворювання або навіть смерті.
Дія електромагнітних хвиль на організм залежить від інтенсивності джерела, тривалості опромінення, довжини хвиль, характеру випромінювання (безперервне, імпульсне) та режиму опромінення (постійне, інтермітуюче).
Основою функціонування організму є дуже слабкі біоелектричні струми, що синхронізують природні біологічні режими.
Штучні ЕМП якщо співпадають з частотами біологічних ритмів мозку або біоелектричною активністю серця чи інших органів людини можуть призвести до десинхронізації функціональних процесів в організмі.
Встановлено, що ЕМП (особливо високовольтні ЛЕП) при тривалій дії здатні викликати рак, лейкемію, пухлини мозку, розсіяний склероз та інші тяжкі захворювання. Встановлено, що ЕМП змінюють гени та генофонд усього живого.
Механізм біологічної дії на організм людини полягає як у тепловому, так і нетепловому специфічному ефекті, теплова дія ЕМП проявляються у підвищенні температури тіла, а також локальному, вибірковому нагріванні тканин, органів, клітин унаслідок переходу електромагнітної енергії у теплову.
На людину впливають перемінні ЕМП, статичні струми та ЕМП, що їх супроводять. Багато полімерних матеріалів накопичують електричні заряди, джерелом статичного струму може бути одяг людини, що легко електризується за рахунок тертя.
Електризація тіла людини позначається на нервовій системі. Людина стає роздратованою, надмірно втомлюється, відчуває головні болі або алергічні реакції.
Напруженість ЕМП величиною 300-1000В/см чинить негативний вплив на організм людини, а в діапазоні 5000-10000В/см викликає загибель тварин.
Інтенсивність опромінення ЕМП у мешканців міста значно вища, ніж у мешканців села. У містах утворюються зони, напруженість ЕМП у, яких в десятки та сотні разів перевищує електромагнітний фон природних зелених зон та сільських поселень.
Подальша урбанізація призведе до ще більшого забруднення середовища ЕМП, а відтак – до збільшення загрози здоров'я людини внаслідок інтенсивного електромагнітного опромінення.
ЕМП підлягають нормуванню через свою негативну дію на організм людини. Закон «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (1996р.) передбачає норми й правила захисту населення від впливу електромагнітного випромінювання.
Порогову інтенсивність теплової дії електромагнітних хвиль нормують залежно від діапазону частот, окремо –за електричною і магнітною складовою ЕМП.
У виробничих приміщення де є джерела електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону, допустимі значення ЕМП контролюються, не рідше ніж один раз на рік, шляхом вимірювання його напруженості на робочих місцях.
Напруженість електромагнітного поля вимірюється у вольтах на метер (В/м), напруженість магнітного поля – в амперах на метр (А/м). результати вимірювання заносять у спеціальний журнал.
Для забезпечення безпеки персоналу від дії ЕМП використовують такі заходи:
Організаційні заходи включають: раціональне розміщення радіотехнічних пристроїв, відповідний режим праці та відпочинку, створення санітарно-захисних зон.
До інженерно-технічних заходів належить герметизація установок, екранування, захист відстанню дистанційне управління.
Для екранування робочого місця використовують відбиваючі, сіткові, еластичні та поглинаючі типи екранів. Форму, розміри і товщину екрана визначають розрахунком.
Для захисту працюючих використовують спеціальний одяг, виготовлений із металізованої тканини у вигляді комбінезонів, халатів, фартухів, курток із капюшонами з вмонтованими в них окулярами, скельця яких покриті шаром оксиду олова, що послаблює потужність хвиль.
До лікувально-профілактичних заходів захисту належить проведення попередніх та періодичних медичних оглядів з метою виявлення ушкодження здоров'я на ранніх стадіях радіохвильової форми хвороби.
Особи, які не досягли 18-річного віку, до робіт з генераторами радіочастот не допускаються. Особам, що контактують з джерелами КВЧ і УВЧ випромінювання, видається додаткова відпустка та скорочення тривалості робочого дня.
Принципи нормування електромагнітних випромінювань радіочастотного діапазону
Нормування електромагнітних випромінювань радіочастотногодіапазону здійснюється згідно ГОСТ 12.1.006184 «Електромагнітні поля радіочастот. Припустимі рівні на робочих місцях і вимоги до впровадження контролю», ДСН 239196 «Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань» і ДСанПіН 3.3.6.09612002 «Державні санітарні норми та правила під час роботи з джерелами електромагнітних полів».
Згідно з цими документами нормування електромагнітних випромінювань здійснюється в діапазоні частот 50кГц – 300 ГГц. Причому у діапазоні 50 Гц – 300 МГц нормованими параметрами є напруженість електричної Е, В/м, та магнітної Н, А/м, складових поля, а у діапазоні 300 МГц – 300 ГГц нормативним параметром є щільність потоку енергії ГПЕ, Вт/м2. Нормативною величіною є також гранично допустиме енергетичне навантаження ЕНЕ, (В/м)2 · год та ЕНН, (А/м)2 · год:
ЕНН = (Ен)2 · Т; (2.55)
ЕНЕ = (Нн)2 · Т; (2.56)
де Ен, Нн – нормативні значення напруженості, В/м та А/м;
Т – тривалість дії протягом робочого дня, год.
Оцінка і нормування випромінювань оптичного діапазону
До випромінювань оптичного діапазону відносять електромагнітні поля інфрачервоного (ІЧ) та ультрафіолетового (УФ) діапазону, створювані різними джерелами, у тому числі і випромінювання оптичних квантових генераторів (ОКГ) – лазерні випромінювання (ЛВ).
Інтенсивність ІЧ радіації необхідно вимірювати на робочих місцях чи у робочій зоні поблизу джерела випромінювання. Нормування ІЧ випромінювань здійснюється згідно санітарних норм ДСН 3.3.6.042199, ГОСТ 12.4.123183. Для виміру густини потоку випромінювання на робочому місці застосовують актинометр (алюмінієва пластина, що має в шаховому порядку почорніння; термопари, приєднані до гальванометра). Для визначення спектральної інтенсивності випромінювань застосовують інфрачервоні спектрометри (ІЧС110).
Нормування ультрафіолетового випромінювання у виробничих приміщеннях здійснюють згідно з санітарними нормами СН 4557188 (ДНАОП 0.0313.17188).
Нормування лазерного випромінювання здійснюється згідно санітарних норм і правила СНиП 5804191. За нормативами для проектування лазерної техніки має бути діючим принцип відсутності впливу на людину прямого, дзеркального та дифузного випромінювання.
Види лазерного випромінювання
За режимом роботи лазери підрозділяються на безупинної дії й імпульсні. Зараз отримано лазерне випромінювання в діапазоні від 0,6 мм (субміліметрові) до 1 мкм, що входить в області ІЧ, видиму УФ. Уже з'явилися повідомлення про створення лазерів у діапазоні рентгенівського (6 нм – 0,01 нм) і ведуться роботи зі створення лазерів в області гамма1випромінювання (0,01–0,0005 нм).
Особливості впливу і оцінки лазерного випромінювання
Для оцінки лазерного випромінювання, використовують колориметри, фотоелектричний, актинометричний та інші методи.
В якості ведучих критеріїв при оцінці ступеня безпеки генеруючого лазерного випромінювання прийняті:
- величина потужності (енергія)
- довжина хвилі
- тривалість імпульса
- експозиція опромінення
Завдяки своїм винятковим здібностям (висока направленість променя, когерентність, монохроматичність) лазери знаходять винятково широке застосування в різних галузях промисловості, науки, техніки, зв'язку, с/г, біології, медицини.
В той же час розширення сфери їх використовування сприяї збільшенню контингенту осіб, що підлягають впливу лазерного випромінювання і висувають широке коло задач по профілактиці шкідливої і небезпечної дії цього відносно нового фактору оточуючого середовища.
Біологічна дія лазерів на організм людини характеризуїться первинним і вторинним ефектами. До числа первинних - відносять органічні зміни, які виникають безпосередньо в опромінених тканинах, до числа вторинних - неспецифічні зміни, що виникають в організмі в відповідь на опромінення.
В основі впливу лазерного випромінювання лежить спільна термічна і механічна дія.
До найбільш вразливих органів і систем відноситься орган зору і шкіра.
Ефект впливу лазерного випромінювання на очі в значній мірі залежить від довжини хвилі і локалізації дії. Вираженість морфологічних змін і клінічна картина розладів функції зору може бути від повної втрати зору - сліпота до інструментально виявлених функціональних зрушень (а також катаракта, кон'юнктивіти, кератіти).
Характер пошкодження шкіри і слизових оболонок варіюї від легкої гіперемії до різного ступеня опіків.
Розрізняють 4 ступеня пошкодження шкіри лазерним опроміненням:
І - опіки епідермісу: ерітема, десквамація епітелія.
ІІ - опіки дерми: пухирі, деструкція поверхневих шарів дерми.
ІІІ - опіки дерми з її деструкціїю до глибоких шарів.
IV - деструкція всіїї площини шкіри, підшкірної клітковини і підлеглих шарів.
Профілактичні заходи:
1. Гігіїнічне нормування: ГДК або ГДР на основі ДСТу "Лазерна безпека".
Загальні положення "Санітарних норм і правил, влаштування і експлуатації лазерів".
При використовуванні лазерів II і III класу необхідно мати відгородження (захищення) лазерної зони або екранування пучка випромінювання.
Лазери IV класу розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним управлінням їх робіт.
При розміщенні в одному приміщенні декількох лазерів необхідно виключити можливість взаїмного опромінення операторів, працюючих на різних установках.
Для видалення можливих токсичних газів, парів або пилу обладнуїться потужна приточно-витяжна вентиляція з механічним Для захисту від шуму обладнуються звукоізолюючі і звукопоглинаючі установки.
До індивідуальних засобів захисту відносять спеціальні окуляри, маски, щитки.
Роботи, пов'язані з обслуговуванням лазерних установок, відносяться до робіт з шкідливими умовами праці. Оператори лазерних установок підлягають попереджуючим і періодичним (1 раз в рік) медичним оглядам з обов'язковою участю терапевта, невропатолога і окуліста.
Вплив ЛВ невеликої інтенсивності призводить до різних функціональних зрушень у серцево1судинній системі, ендокринних залозах, центральній нервовій системі. З’являється стомлюваність, великі стрибки артеріального тиску, головні болі та ін.
Основні засоби і заходи захисту від лазерного випромінювання
Для запобігання ураженню органів зору застосовують спеціальні окуляри зі світлофільтрами. Як матеріали для протилазерних окулярів використовують:
1 – поглинаючі стекла і пластмаси;
2 – відбиваючі діелектричні тонкоплівочні, що відбивають 90–95% падаючої світлової енергії (оксиди титану та ін.);
3 – комбіновані, що складаються з поглинаючих і відбиваючих матеріалів.
Важливі характеристики фільтрів: висока вибірковість положення і відбивання, а також значна термостійкість. У цьому плані найкращі показники мають багатошарові фільтри. Для багатошарових фільтрів граничне значення пробою може досягати 1015 Вт/м2. Для кожної довжини хвилі підбираються окуляри з відповідними характеристиками.
Поряд із захисними окулярами в лабораторіях з використанням ОКГ необхідно виключити попадання лазерного випромінювання на відкриті ділянки шкіри. При густині 50 Дж/см2 у людини спостерігаються значні необоротні ушкодження відкритої шкіри. Для захисту шкіри застосовують фетровий одяг, шкіряні рукавички.
Види і джерела іонізуючих випромінювань
Джерела випромінювання поділяються на природні і штучні. Природним джерелом іонізуючого опромінення є космічний простір, а також радіоактивні речовини, що знаходяться в земній корі. Опроміненню від природних джерел піддається будь-який житель планети. Дози опромінення залежать від місця проживання; від способу життя; від місця роботи.
Космічні промені нерівномірно розподілені на поверхні Землі. Так, Північний і Південний полюси одержують більше радіації, ніж екваторіальна область, через наявність магнітного поля Землі, що відхиляє заряджені частинки.
Рівень опромінення росте з висотою, оскільки розряджається повітря, а воно відіграє роль захисного екрана. Люди, що живуть на рівні моря, одержують від космосу в середньому 300 мікрозівертів на рік. Люди, що живуть у горах вище 200 м, одержують дозу в декілька разів більшу, ніж жителі рівнини. Людина, що летить в аероплані на висоті 12 000 м, одержує дозу опромінення приблизно в 25 разів більшу, ніж на Землі.
Більшу частину, приблизно 2/3 ефективної дози природного опромінення, людина одержує від радіоактивних речовин, що потрапили в організм із їжею, водою, повітрям. Цей природний фон зазнає зміни в результаті діяльності людини. Ядерні іспити, аварії на АЕС, добування корисних копалин, згоряння усіх видів палива і т. д. до природного фона додає 1–3 %.
Штучними джерелами іонізуючого випромінювання є ядерні установки, ядерні реактори, рентгенівські апарати, прилади з радіоактивними елементами. Підписаний договір про припинення ядерних випромінювань у 3-х сферах (у 1963 р. США, СРСР, Англія) дав позитивний результат. Знизилася кількість радіоактивних опадів, зменшилося радіоактивне забруднення рослинності. Проте радіоізотопи з тривалим періодом напіврозпаду продовжують накопичуватися в ґрунті і надходити у флору.
У даний час основний внесок у дозу опромінення людини вносить медичне діагностичне устаткування.
Підприємства з видобутку, переробки і виробництва радіоактивних речовин також є штучними джерелами іонізуючого випромінювання. Це, в основному, уранові рудники, заводи для одержання збагаченого урану, очищення уранового концентрату, реактори.
Опромінення населення України за останні 14 років за рахунок штучних джерел радіації в основному пов’язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, а також аваріями на інших АЕС.
Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини
Внаслідок дії іонізуючого випромінювання на організм людини іонізовані живі тканини, у першу чергу – вода протоплазми клітин, її іони, вступають у взаємодію з киснем тканин, створюючи пероксидні з’єднання, що самі є сильними окислювачами і призводять до змін і загибелі живих клітин, утворення “вільних радикалів” і через них до порушення обмінних процесів, пригноблення ферментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життєдіяльності всього організму.
Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикалами, підвищується й у них втягуються багато сотень і тисяч молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випромінювання обумовлений не кількістю поглиненої енергії об’єктом, що опромінюється, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об’єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спричиняє іонізуюче випромінювання.
Також необхідно зазначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:
– органи чуття не реагують на випромінювання;
– малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися анізмі (кумулятивний ефект);
– випромінювання діє на спадкоємців (генетичний ефект);
– різні органи організму мають певну чутливість до випромінювання.
Найсильнішому впливу піддаються клітини червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень розподілу. Природно, що при одній і тій самій дозі випромінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини знаходяться в стадії розподілу. А клітини дорослої людини перебувають у трьох різних стадіях розподілу.
Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається спроможністю організму їх поглинати і накопичувати.
Радіоактивні ізотопи надходять всередину організму з пилом, повітрям, їжею або водою і поводять себе по-різному: деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець, залізо, полоній), деякі накопичуються в кістках (радій, фосфор, стронцій), інші залишаються в м’язах (калій, рубідій, цезій), накопичується в щитовидній залозі (йод), у печінці, нирках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій) і т. д.
Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. Ефекти за видами ушкоджень класифікуються на 3 групи: соматичні, соматико-стахотичні (випадкові, ймовірні), генетичні. Час прояву вказує дві групи поразок – ранні (або гострі) і пізні. Ранні поразки бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, -випромінювання, потік н ейтронів.
Розрізняють дві форми променевої хвороби – гостру і хронічну. Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад поразка організму може бути миттєвою. Хронічна форма розвивається в результаті тривалого опромінення дозами, що перевищують гранично припустимі (ГПД). Більш віддаленими наслідками променевої поразки можуть бути променеві катаракти, злоякісні пухлини та інше.
Параметри оцінки небезпеки іонізуючих випромінювань
До основних параметрів іонізуючого випромінювання відносять: експозиційну, поглинальну, еквівалентну дози та рівень радіації.
Експозиційна доза — кількісна оцінка дії іонізуючого випромінювання на атмосферне повітря. Ця величина являє собою відношення по-вного заряду іонів одного знака до маси повітря у визначеному об’ємі. Системна одиниця експозиційної дози — кулон на-килограм (Кл/кг). Застосовується і несистемна одиниця — рентген (Р).
Поглинальна доза — фізична величина, яка дорівнює відношенню середньої енергії, переданої випромінюванням, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимірюється в греях (Гр). 1 Гр = 1 Дж/кг. Застосовується і позасистемна одиниця — рад (1 рад = 0,01 Гр = 0,01 Дж/кг). При опроміненні людини дозою 0,25-0,5 Гр можливі зміни в крові, понад 1 Гр — розвивається враження всього організму, при 2-4 Гр — без лікування можлива смерть, вище 6-10 Гр — летальність 100%.
Еквівалентна доза — оцінна характеристика радіаційної небезпеки хронічної дії, що визначається як добуток поглиненої дози на коефіцієнт якості випромінювання. За одиницю випромінювання еквівалентної дози прийнятий зіверт (Зв). Зв = 1 Дж/кг. Використовують також позасистем-ну одиницю — бер (біологічний еквівалент рентгена), 1 бер = 0,01 Зв. Рівень радіації — оцінка дії іонізуючого випромінювання на атмос-ферне повітря за одиницю часу. Одиниця виміру — Р/год. Фоновим допустимим рівнем радіації є 50 мкР/год.
За якими параметрами оцінюють небезпеку джерел іонізуючих випромінювань?
Основними характеристиками для джерел ІВ є: радіоактивність, час напіврозпаду, енергія випромінювань, глибина проникнення, іонізуюча здібність.
Для оцінки дії ІВ використовують поняття доз, потужність доз, тканинний зважуючий фактор, час напіввиведення з організму тощо.
Принципи нормування іонізуючих випромінювань
Допустимі рівні ІВ регламентуються «Нормами радіаційної безпеки України НРБУ197», які є основним документом, що встановлює радіаційно1гігієнічні регламенти для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і суспільства взагалі. НРБУ197 поширюються на ситуації опромінення людини джерелами ІВ в умовах:
• нормальної експлуатації індустріальних джерел ІВ;
• медичної практики;
• радіаційних аварій;
• опромінення техногенно1підсиленими джерелами природного походження.
Згідно з цими норм. документами опромінюванні особи поділяються на наступні категорії:
А – персонал – особи, що постійно або тимчасово безпосередньо працюють з джерелами ІВ;
Б – персонал – особи, що безпосередньо не зайняті роботою з джерелами ІВ, але у зв’язку з розміщенням робочих місць у приміщеннях і на промислових площадках об’єктів з радіаційно1ядерними технологіями можуть одержувати додаткове опромінення;
В – все населення.
НРБУ197 включають такі регламентовані величини: ліміт дози, допустимі рівні, контрольні рівні, рекомендовані рівні та ін. Для контролю за практичною діяльністю, а також підтримання радіаційного стану навколишнього середовища найбільш вагомою регламентованою величиною є ліміт ефективної дози опромінення за рік (мЗв/рік).
Також встановлюють ліміт річної еквівалентної дози зовнішнього опромінювання окремих органів і тканин.
З метою зниження рівнів опромінювання населення Міністерство охорони здоров’я України запроваджує рекомендовані рівні медичного опромінювання. Під час проведення профілактичного обстеження населення річна ефективна доза не повинна перевищувати 1 мЗв. НРБУ197 також регламентують ефективну питому активність природних радіонуклідів у будівельних матеріалах (за зваженою сумою активності радію1226, торію1232 і калію140). Наприклад, коли активність в будівельних матеріалах та мінеральній сировині нижче або дорівнює 370 Бк·кг11, то вони можуть використовуватися для усіх видів будівництва без обмежень. В середині приміщень з постійним перебуванням людей потужність поглиненої в повітрі дози γ1випромінювання не повинна перевищувати 30 мкР/рік.
3. Освітлення
Основні світлотехнічні характеристики і одиниці їх виміру
1. Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.
2. Сила світла (/) — це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (со), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється. Одиницею сили світла є кандела (кд) — сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.
3. Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площ цього елементу (5). Одиницею освітленості є. люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.
4. Яскравість (В) — відношення сили світла (/), що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, яка світиться. Одиницею яскравості є н і т (нт) — яскравість поверхні, що світиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м2.
Види і системи освітлення виробничих приміщень
Залежно від, джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла; суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називаються освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосовування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
Принципи оцінки природного освітлення
Оскільки природне освітлення не постійне у часі, його кількісна оцінка здійснюється за відносним показником – коефіцієнтом природної освітленосні (КПО):
КПО = (Евн/Езов) · 100%,
де Евн (лк) – природна освітленість в даній точці площини всередині приміщення, яка створюється світлом неба (безпосереднього або після відбиття);
Езов (лк) – зовнішня горизонтальна освітленість, що створюється світлом в той самий час повністю відкритим небосхилом.
Параметри, що характеризують рівень і якість штучного освітлення
При штучному освітленні нормативною виличиною є абсолютне значення освітленості, яке залежить від характеристики зорової праці та системи освітлення (загальне, комбіноване). Всього визначено вісім розрядів (в залежності від розміру об’єкта розпізнавання), в свою чергу розряди (I–V) містять чотири підрозряди (а, б, в, г) – в залежності від контрасту між об’єктом і фоном та характеристики фона (коефіцієнта відбиття).
Принципи нормування природного освітлення
За системи верхнього природного освітлення (через ліхтарі - світлові прорізі у покритті будівлі) та системи верхнього та бічного природного освітлення нормується середній КПО, обчислений за результати вимірювань у N точках (не менш 5) умовної робочої поверхні (або підлоги). Перша та остання точка приймаються на відстані 1 м від поверхні стін. Середнє значення КПО обчислюється за формулою:
кпоср = (кпо1 /2+ кпог2+ кпо3 +...+ КПОN-1 + КПОN/2)/(N-1),
де КПОN - коефіцієнт природного освітлення у N-й контрольній точці, N -кількість контрольних точок у площині характерного перерізу приміщення.
Принципи нормування штучного освітлення
При штучному освітленні нормативною величиною є/абсолютне значення освітленості, яке залежить від характеристики зорової праці та системи освітленіня (загальне, комбіноване). Всього визначено вісім розрядів (в залежності від розміру об'єкта розпізнавання), в свою чергу розряди (1-У) містять чотири під розряди (а, б, в, г) - в залежності від контрасту між об'єктом і фоном та характеристики фона (коефіцієнта відбиття). Найбільша нормована освітленість складає 5000 лк (розряд І а), а найменша -3О лк (розряд VIII в).
Принципи вибору і забезпечення функціонування систем освітлення виробничих приміщень
При виборі джерела світла для освітлення виробничих приміщень слід керуватись такими рекомендаціями:
1. Лампи розжарювання слід застосовувати для грубих робіт, де освітленість нормується малими рівнями і не потрібна правильна оцінка кольоросприймання. Доцільно використовувати їх на вибухо- і пожежонебезнечних роботах, оскільки вони мають вдало сконструйовану відповідну арматуру.
2. Люмінесцентні лампи слід застосовувати у приміщеннях, де виконуються точні і особливо точні роботи, а також при підвищених вимогах до кольоросприйняття. При цьому ЛХБ, ЛД, ЛЛК доцільно застосовувати тільки тоді, коли ставляться спеціальні вимоги до визначення кольору і відтінків. У решті випадків можна рекомендувати ЛБ.
ДРЛ використовують для освітлення виробничих приміщень з високими перекриттями, з виділеннями пилу, газу, кіптяви і скрізь, де не потрібно розрізняти кольори не тільки деталей, а й фону.
При цьому слід зазначити, що вмикання в систему освітлення з лампами ДРЛ ламп розжарювання (10—20 % від загальної освітленості) поліпшує кольоросприйняття, що розширює можливість використання ламп ДРЛ при організації виробничого освітлення.
Вибір світильників залежить від умов зорової роботи, яких вимагає технологія роботи.
4. Шум
Параметри, що визначають вплив шуму на організм людини
Шкідливий вплив шуму на організм людини досить різноманітний. Реакція і сприйняття шуму людиною залежить від багатьох факторів/параметрів шуму: рівня інтенсивності, частоти (спектрального складу), тривалості дії, тимчасових параметрів звукових сигналів, а також власне самого стану організму.
Методи оцінки виробничого шуму і галузь їх застосування
Вимірювання шуму здійснюється двома методами:
· за граничним спектру шуму (в основному, для постійних шумів у стандартних октавних смугах з середньогеометричними частотами - 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 8000 Гц);
· за рівнем звуку в децибелах «А» шумоміром (дБА), виміряного при включенні коректувальною частотної характеристики «А», (для приблизної оцінки шуму - середньо-чутливого слуху людини).
Рівні звукового тиску на робочих місцях в нормованому частотному діапазоні не повинні перевищувати значень, вказаних у ГОСТ 12.1.003-83 (загальний рівень шуму для оцінки постійного шуму і інтегрально-еквівалентна оцінка для непостійного шуму).
Методи і принципи нормування виробничого шуму
В Україні й в міжнародній організації зі стандартизації застосовується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (гранично допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот.
Граничні величини шуму на робочих місцях регламентуються ГОСТ 12.1.003-86. У ньому закладено принцип встановлення певних параметрів шуму, виходячи з класифікації приміщень за їх використанням для трудової діяльності різних видів.
У нормах передбачаються диференційовані вимоги до допустимих рівнів шуму у приміщеннях різного призначення в залежності від характеру праці в них. Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63-8000 Гц) будуть нижчі, ніж значення, які визначаються граничним спектром.
Використовується також принцип нормування, який базується на регламентуванні рівня звуку дБ, який вимірюється при ввімкненні коректованої частотної характеристики А шумоміра. В цьому випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шуму, на відміну від спектральної.
Нормування рівня звуку в дБ суттєво скорочує об’єм вимірювань і спрощує обробку результатів. Однак цей принцип не дозволяє визначити частотну характеристику необхідного шумоглушіння у випадку перевищення норми. У той же час саме ці дані необхідні при проектуванні заходів щодо зниження шуму.
Нормування шуму за рівнями звуку в дБ та за граничними спектрами застосовуються для оцінки постійного шуму. Для оцінки непостійних шумів використовується еквівалентний рівень, який дорівнює рівню постійного звуку, широкосмугового, не імпульсного шуму, який справляє такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум.
Нормованою характеристикою постійного шуму на робочих місцях є рівні звукового тиску L, дБ, в октавних смугах із середньо-геометричними частотами 63,125,250,500,1000,2000,4000,8000 Гц.
Що таке граничний спектр шуму і як він визначається
Для постійних шумів нормування ведеться по граничному спектру шуму. Граничним спектром називається сукупність нормативних рівнів звукового тиску у восьми октавних смугах частот з середньогеометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц. Кожен граничний спектр позначається цифрою, яка відповідає допустимому рівню шуму (дБ) в октавних смугах з середньогеометричними частотою 1000 Гц. Наприклад, ПС-85 означає, що в цьому граничному спектрі допустимий рівень шуму в октавной смузі зі среднегеометрической частотою 1000 Гц дорівнює 85 дБ.
Що таке рівень звукового тиску і одиниці його виміру
Звуковий потік має енергію, яка характеризує інтенсивність звуку (I), вимірюється у Вт/м2. Рівень звукового тиску - енергія, одиниця виміру якої - Бел (на честь винахідника телефону - чеського вченого О. Бела). Це дуже велика кінетична енергія і тому на практиці використовують децибел (дБ) - десята частина одного Бела.
Що таке рівень звуку (шуму) і одиниці його виміру
Рівень звуку дає змогу характеризувати величину шуму не дев’ятьма цифрами рівнів звукового тиску, як у методі граничних спектрів, а однією. Вимірюють рівень звуку в децибелах А (дБ А) шумоміром із стандартною коректованою частотною характеристикою, в якому за допомогою відповідних фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах.
У чому полягає різниця між рівнем звукового тиску і рівнем звуку
Оскільки сприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що відповідає його суб’єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звукового тиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у частотних смугах.
Значення загального рівня шуму з урахуванням вказаної корекції по частотним смугам називають рівнем звука (дБА).
Класифікація заходів захисту від виробничого шуму
Заходи щодо боротьби із шумом поділяються на дві групи: колективні та індивідуальні. Відносно джерела шуму, боротьба із шумом поділяється на засоби, що знижують шум у джерелі його виникнення і такі, що зменшують шум на шляху його поширення.
Найефективнішими є заходи, що ведуть до зниження шуму в джерелі його виникнення -- шляхом поліпшення конструкції машин, застосування матеріалів, що не викликають сильних звуків, забезпечення мінімальних допусків у сполучених вузлах, заміни пря-мозубих шестерень шевронними та інше.
За способом реалізації методи й способи колективного захисту, що зменшують шум на шляхах його поширення, поділяються на такі:
1. акустичні;
2. архітектурно-планувальні;
3. організаційно-технічні.
5. Вібрація
Класифікація вібрацій
1. За способом передачі на людину вібрація поділяється на:
Загальну - що передається через опорні поверхні на тіло людини, яка сидить або стоїть.
Локальну - що передається через руки людини.
2. За напрямом дії вібрації поділяються:
а) такі, що діють вздовж осей системи координат Х, У, Z для загальної вібрації, де Z вертикальна вісь;
б) такі, що діють вздовж осей системи координат Хр, Ур, Zр - для локальної вібрації, де вісь Хр - збігається з віссю місць обхвату робочого інструменту, вісь Zр - лежить в площині, створеною віссю Хр і напрямом подачі або прикладання сили.
3. Загальна вібрація за джерелом її виникнення поділяється на:
· транспортну вібрацію (під час руху машин по місцевості);
· транспортно-технологічну (при роботі машин, що виконують технологічну операцію в стаціонарному режимі);
· технологічну - при роботі стаціонарних машин, або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.
Фізичні і гігієнічні характеристики вібрації
Основними фізичними характеристиками вібрації є амплітуда і частота коливань. Амплітуда вібросмещенія вимірюється в м або см, а частота коливань - в герцах.
Гігієнічною характеристикою вібрації є нормовані параметри, дібрані в залежності від застосовуваного методу її гігієнічної оцінки. При частотному (спектральному) аналізі нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкості v, їх логарифмічні рівні ї або віброприскорення а для локальної вібрації в октавних смугах 'от, а для загальної вібрації - в октавних або 1/3 октавних смугах частот.
Методи оцінки і нормування вібрації
Існує дві групи методів вимірювання параметрів вібрацій: контактні, які передбачають механічний зв'язок датчика з досліджуваним об'єктом, і безконтактні, тобто не пов'язані з об'єктом механічним зв'язком.
Розглянемо контактні методи.
Найбільш простими є методи реєстрації вібрацій за допомогою п'єзоелектричних датчиків. Вони дозволяють проводити вимірювання з високою точністю в діапазоні низьких частот і відносно великих амплітуд вібрації, які внаслідок своєї високої інерційності, що призводить до спотворення форми сигналу робить неможливим вимір вібрацій високої частоти і малої амплітуди. Крім того, якщо маса досліджуваного об'єкта, а отже його інерційність не велика, то такий датчик може істотно впливати на характер вібрації, що дає додаткову помилку у виміри.
Ці недоліки дозволяє усунути метод відкритого резонатора. Суть методу- у вимірюванні параметрів НВЧ резонатора, що змінюються внаслідок вібрації досліджуваного об'єкта. Резонатор має 2 дзеркала, 1 з них фіксоване, інше механічно пов'язано з досліджуваним об'єктом.
Реєстрація переміщень при малих амплітудах вібрацій проводиться амплітудним методом по зміні вихідної потужності у разі прохідний схеми включення резонатора або відображеної потужності, у випадку застосування кінцевого включення. Цей метод вимірювання потребує сталості потужності, що підводиться до резонатора і високої стабільності частоти збудження.
Б езконтактн і методи засновані на зондуванні об'єкта звуковими і електромагнітними хвилями.
Однією з останніх розробок є метод ультразвукової фазометрії. Полягає у вимірі поточного значення різниці фаз опорного сигналу ультразвукової частоти і сигналу, відбитого від досліджуваного об'єкта. В якості чутливих елементів використовується п'єзоелектрична кераміка. З зростанням частоти зондуючого сигналу чутливість зростає. Переваги: дешевизна і компактність апаратури, малий час виміру, відсутність обмеження знизу на частотний діапазон, високу точність вимірювання низькочастотних вібрацій. Недоліки: загасання ультразвуку в повітрі, залежність від стану атмосфери, зменшення точності вимірювання з зростом частоти вібрації.
Великого поширення набули методи, засновані на зондуванні об'єкта видимим світлом. Всі оптичні методи поділяються на дві групи. До першої відносяться методи, засновані на реєстрації ефекту Допплера. Найпростішим з них є гомодінний метод, який дозволяє вимірювати амплітуди і фази гармонічних вібрацій, але з його допомогою неможливо дослідити негармонійні і великі по амплітуді вібрації. Ці недоліки можна усунути використовуючи гетеродинні методи. Але вони вимагають калібрування і, крім того, вимірювальна апаратура сильно ускладнюється. Істотним недоліком перерахованих вище методів є високі вимоги до якості поверхні досліджуваного об'єкта. Але вони втрачають своє значення при використанні голографічних методів, які і утворюють другу групу. Голографічні методи володіють високою роздільною здатністю (до 0.05), але вони вимагають складного і дорогостоющего обладнання. Загальними недоліками оптичних методів є складність, громоздскость та висока вартість обладнання, велике енергоспоживання, високі вимоги до якості поверхні досліджуваного об'єкта, високі вимоги до стану атмосфери (певна вологість, відсутність запиленості і т.п.).
Частина цих недоліків можна усунути застосовуючи методи, засновані на використанні СВЧ випромінювання. Вони поділяються на інтерференційні і резонаторні. В основі інтерференційних методів лежить зондування досліджуваного об'єкта хвилями ВЧ і НВЧ діапазонів, прийом і аналіз відображених (розсіяних) об'єктом хвиль. Між випромінювачем і досліджуваним об'єктом в результаті інтерференції утворюється стояча хвиля. Вібрація об'єкта призводить до амплітудної та фазової модуляції відбитої хвилі й до утворення сигналу биття. У виділеного сигналу змінного струму амплітуда пропорційна вібропереміщення, а частота відповідає частоті вібрації об'єкта. Резонаторні методи засновані на розміщенні вібруючого об'єкта в полі СВЧ резонатора (зовні або, хоча б частково всередині його), внаслідок чого змінюються характеристики резонатора. Безконтактне вимірювання параметрів вібрацій резонаторних методом можливо і при включенні приймально-передавальної антени в частотнозадающую ланцюг НВЧ генератора, тобто при роботі в автогенераторного режимі. Такі системи називаються автодин генераторами або просто автодин. Недолік полягає в тому, що клістрон вимагає великих живлячих напруг, що призводить до збільшення розмірів апаратури і великому енергоспоживанню.
Нормований діапазон частот встановлюється:
• для локальної вібрації у вигляді октавних смуг із середньогеометричними частотами 1; 2; 4; 8; 16; 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000 Гц;
• для загальної вібрації - октавних та 1/3-октавних смуг із середньогеометричними частотами 0,8; 1,0; 1,25; 1,6; 2,0;...; 50; 63; 80 Гц.
Нормованими параметрами вібраційного навантаження на оператора на робочих місцях у процесі праці є: а) одночислові параметри:
• коректоване за частотою значення контрольованого параметра або його логарифмічний рівень:
де Uі та LUi - середньоквадратичне значення контрольованого параметра вібрації (віброшвидкість або віброприскорення) та його логарифмічний рівень в і-й частотній смузі; ki та LКі - вагові коефіцієнти для i-ї частотної смуги для середньоквадратичного значення контрольованого параметра або його логарифмічного рівня;
• доза вібрації
де Ũ(t) — коректоване за частотою значення контрольованого параметра у момент часу м/с2 або м/с; Т - час дії вібрації, с; m — показник еквівалентності фізіологічного впливу вібрації; • еквівалентне коректоване значення:
б) спектр вібрації.
Норма вібраційного навантаження на оператора встановлюється для кожного напрямку дії вібрації тривалістю 8 годин.
ВИРОБНИЧА БЕЗПЕКА
1. Причини і види ураження електричним струмом
Причини ураження електричним струмом
1) Випадковий дотик до струмоведучих частин, які знаходяться під напругою, при проведенні ремонтних робіт, або з-за несправності захисних засобів, з-за помилок.
2) Поява напруги на металевих частинах виробничого устаткування (огородженнях, корпусах, кожухах), що можливо в результаті пошкодження ізоляції струмоведучих частин електроустаткування з проводом, що знаходиться під напругою; замикання фази на землю.
3) Помилкове підключення устаткування під напругу під час проведення на ньому ремонтно-профілактичних робіт; замикання між відключеними і струмоведу-чими частинами, що знаходяться під напругою; розряд блискавки безпосередньо в установку або поблизу неї.
4) Виникнення крокової напруги на поверхні землі, на якій знаходиться людина. Це може бути результатом замикання проводу на землю, несправностей у пристроях робочого або захисного заземлення, занулення. Важливою загальною причиною поразок струмом є незнання правил поводження з злектронебезпечними об'єктами та умов їх експлуатація. Наприклад неврахування характеристик приміщення - його вологості, температури, запилованості.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 114 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |