Читайте также:
|
Учитель зарубіжної літератури: „Шановні друзі, сьогодні у центрі нашої уваги роман у певному сенсі легендарний. Це роман, за який не в останню чергу його автора було нагороджено Нобелівською премією. Це роман, який приніс його автору всесвітню славу. Це роман, який перекладено на усі можливі й неможливі мови народів світу!
Отже, йдеться про роман колумбійського письменника Ґабріеля Ґарсіа Маркеса „Сто років самотності”. Проте тема уроку – „Через „сто років самотності” зникають навіть „тіні забутих предків”. Будучи сформульованою таким чином, вона, сподіваюсь, дає до зрозуміння, чому до участі в уроці я запросив і свою колегу, учителя української мови і літератури, яка люб’язно погодилася прийняти це запрошення”.
Учитель української мови і літератури: „З свого боку, я хотіла б подякувати за запрошення, але водночас і висловити, м’яко кажучи, здивування щодо поєднання в одному уроці розгляду творів таких різних за походженням, історичною добою, у яку вони жили, і культурним корінням письменників, як Маркес і Коцюбинський!..”
Учитель зарубіжної літератури: „І дуже добре, що ви цим здивовані, адже у такому випадку є підстави і для розмови, і для дискусії! А чи так вже далекі один від одного Маркес і Коцюбинський та їхні твори, ми і спробуємо з’ясувати. Крім цього, слід додати, що хоча нашим головним завданням є необхідність проаналізувати роман Маркеса, однак я переконаний, що, намагаючись зрозуміти сенс роману колумбійського письменника, ми через співставлення двох творів зможемо інакше подивитись і на повість письменника українського, а, відповідно, і на роман Маркеса!..
Але передусім, аби надати нашій розмові додаткового імпульсу і натхнення, я дозволю собі запропонувати всім присутнім за цим столом учням вибрати собі роль того чи іншого героя з обох творів, які нас цікавлять…”
(Учні вибирають картки, з написаними на картках іменами героїв з творів Маркеса і Коцюбинського, зокрема: Урсули, Пілар Тернери, Петри Котес, Фернанди дель Карпіо, Ремедіос Прекрасної, Ренати Ремедіос (Меме), Марійки, Палагни, Амаранти, Ребеки, Амаранти Урсули, Хосе Аркадіо Буендіа, Хосе Аркадіо Другого, Ауреліано Другого, Ауреліано Бабілоньї, Маурісіо Бабілоньї, Мелькіадеса, Юри, Івана, Миколи, Герінельдо Маркеса тощо.)
Учитель зарубіжної літератури: „А тепер, коли і цей організаційний момент ми залишили за собою, можна братися до справи.
Отже, крім мудровано закрученої теми уроку, йому передують ще й декілька епіграфів, і я не бачу причин, які заважали б нам розпочати саме з них…
„Література – це найкраща забавка, яку вигадали, аби знущатися з людей”, – говорить вустами одного зі своїх героїв Маркес. Натомність Коцюбинський стверджує, що „весь світ… як казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна.” А сучасна українська поетеса Наталка Білоцерківська і зовсім заплутує нас, закликаючи „тримати життя”, попри те, що воно (життя), на її думку, „спливає з рук, як риба, залишаючи в долоні розведений водою слиз і бруд”.
У зв’язку з цим усім виникає ціла низка питань: чи дійсно література – така жорстока „забавка”? Чи це життя – страшна казка? І навіщо тоді „тримати” його, адже воно залишає по собі лише „слиз і бруд”? Тому, думається, варто скористатися нагодою і запитати про це у тих, у кого просто унікальний досвід життя, бо прожили вони понад сто років… Сеньйоро Урсуло, що ви гадаєте з цього приводу?”
„Урсула”:...*
Учитель зарубіжної літератури: „Можливо, до цього щось зможе додати і сеньйор Мелькіадес?”
„Мелькіадес”: …
Учитель зарубіжної літератури: „Отже, думку довгожителів ми вислухали. А що з цього приводу думають ті, хто – якщо оцінювати за роками – майже і не жив?.. Пані Марійко, прошу!..”
„Марійка”: …
Учитель зарубіжної літератури: „А що скаже нам сеньйора Ремедіос Прекрасна?”
„Ремедіос Прекрасна”: …
Учитель зарубіжної літератури: (до учителя української мови і літератури) „А ви якої думки щодо сентенцій цих двох письменників і однієї поетеси?”
Учитель української мови і літератури: …
Учитель зарубіжної літератури: „Таким чином, з того, що ми тут почули, можна зробити висновок, що найгіршим і найстрашнішим є... життя!.. Ну що ж, це був, чесно кажучи, очікуваний висновок. Та чи це справді так, ми і спробуємо заперечити або ствердити, навіть не встаючи з-за цього столу. Тобто, користуючись тим, що тут зібралися такі різні „герої”, давайте поговоримо про переваги і недоліки життя! Будь ласка, пані і панове, задавайте одне одному питання чи, якщо бажаєте, висловлюйте своє відношення до проблеми, яка перед нами постала”.
Питання учнів-„героїв” одне до одного.
Учитель зарубіжної літератури: „Добре, дякую всім!.. Здається, що цього цілком достатньо… (До учителя української мови і літератури) Скажіть, будь ласка, ви знайшли велику різницю у тому, про що питали і що відповідали ті, хто репрезентує героїв Маркеса, і ті, хто репрезентує героїв Коцюбинського?”
Учитель української мови і літератури: …
Учитель зарубіжної літератури: „А я, навпаки, не знаходжу особливої різниці між героями і, більш того, вважаю це цілком закономірним. Але якщо ми не можемо порозумітися щодо цього питання, то варто було б спитати про це самих героїв. Отже, як ви думаєте, пані і панове, чи дуже ви, будучи розділені, наче прірвою, часом і простором, відрізняєтесь один від одного? І чого у вас більше: спільного чи відмінного?”
Відповіді учнів-„героїв”: …
Учитель зарубіжної літератури: „Це загальні відповіді! Тому давайте їх якось конкретизуємо і диференціюємо. Отже, для української літератури характерним є зображення героїв або пригноблених і безправних, або таких, які борються проти гноблення і гнобителів, чи не так?! А повість Коцюбинського є чи не єдиною, у якій немає ані перших, ані других! Принаймні ні гноблення, ні боротьба з цим гнобленням не становлять центральної проблеми повісті. А як це співвідноситься з проблематикою і з героями роману Маркеса?”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури: „Так, справді, якщо герої і борються з кимсь або з чимось, то роблять вони це через силу або через обставини, які змушують їх приймати виклик. Але і тоді їх цікавить не стільки двобій і, власне, не стільки перемога, скільки вони самі у тій чи іншій ситуації, їхня особиста доля і перемога над своєю самотністю!
До прикладу, мольфар Юра відганяє хмару з градом тому, що він є мольфаром, й інакше діяти він не може. Водночас Ауреліано Буендіа піднімає перше повстання тому, що не може витримати безглуздої і жорстокої смерті жінки, яку солдати вбили на очах рідних через те, що її покусав собака, уражений сказом. Але всі інші повстання, ватажками яких він був, – це лише відчайдушні спроби „пробити тверду шкарлупу самотності”.
Зрештою, це ж стосується і його батька – Хосе Аркадіо Буендіа, який змушений був, захищаючи гідність своєї молодої дружини, вбити Пруденсіо Агіляра. Але після цього він вирішив, що більше через витребеньки Урсули вбивати нікого не буде. А відтак позбавив її цнотливості і вирушив у подорож, наприкінці якої заснував Макондо.
А пригадайте з чиєї ініціативи вдався до кривавої суперечки з Юрою Іван?.. Власне! „Якби не Семен” – „цур йому та пек!” – „може б, нічого і не було”.
Наступне питання: як би ви визначили характер стосунків між жінками і чоловіками в обох творах? І знову ж таки, чого тут більше – спільного чи відмінного?”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури (до колеги): А як Ви вважаєте?
Учитель української літератури:...
Учитель зарубіжної літератури: „І тут я не можу з вами не погодитись!.. Бо з героями Маркеса все просто і зрозуміло, адже початок роду Буендіа поклали двоюрідний брат і сестра, тобто Урсула і Хосе Аркадіо, і тому не дивно, що їхні нащадки у більшості своїй у тій чи іншій мірі тяжіють або до інцесту, або до перелюбу, або до борделю як у прямому, так і у переносному сенсі цього слова. Але ж і герої Коцюбинського, як ми бачимо, далекі – та ще й як! – від морального ідеалу і високої духовності, хоч, до речі, і не знають іншого способу вітатися, як тільки славити Ісуса!
На доказ останньої тези можна згадати хоча б те, що Марійка вже з тринадцяти років „знала” Івана! І при цьому добре відала, як за допомогою часнику та ворожки попереджувати небажану вагітність! А про Палагну, яка навіть не крилася зі своїм „любасом”, і говорите нічого! „Овва”, а й справді, чи їй і „погуляти не вольно”?! Адже, за словом тієї ж Палагни, „хіба вона перша”? Та „відколи світ світом, не бувало такого, щоб тільки одного триматись”!
І тому горезвісний трикутник, який складався з Фернанди, Ауреліано Другого і Петри Котес, „трикутник”, який існував, фактично, все їхнє життя, здається вже й зовсім природною справою. Та оскільки всі ці моменти і є, власне, такими – природними, ми можемо зробити висновок, відповідно до якого стосунки між жінками і чоловіками в обох творах носили позаморальний, чи понадморальний, характер.
Але тепер закономірно постає питання все ж таки про мораль, яка, безумовно, пов’язана з релігійністю героїв. Отже, як би ви визначили ще й цей аспект?”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури (до колеги): А що думає з цього приводу моя колега?
Учитель української літератури:...
Учитель зарубіжної літератури: „Так, по суті, ми і у цьому випадку маємо справу з вражаючою схожістю. Пригадаймо хоча б байки, які розповідав Микола Іванові!.. А особливо висновок з тих оповідань: „...Вигадав сотоно – а бог лиш крав та давав людям. Таке-то...” Зрештою, там, де починаються володіння „чугайстра” і „нявок”, там і справді Богу робити нічого. А щодо релігійності героїв Маркеса, то достатньо пригадати лише падре Ніканора, який навіть підносився на 12 сантиметрів над землею, аби цим дивом пройняти макондівців, щоб ті хоч трішки труснули своїми гаманцями і підкинули грошенят на будову храму!
Таким чином, як бачимо, в обох творах Бог – ніби сам по собі, а життя точиться саме по собі, і тому навіть Бог не може стати у нагоді! „Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт... нетривке і дочасне...” І, ніби перегукуючись із думкою українського письменника, звучить голосно і весело заклик Ауреліано Другого: „Плодіться, корови, життя коротке!”
Отже, я знову дозволю собі запитати, то чи ж варто „тримати” його – жорстоке, жалюгідне і таке короткочасне?! Так? Чи ні?.. ”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури: Дякую! Але ще хотілося б почути думку моєї колеги!..
Учитель української літератури:...
Учитель зарубіжної літератури: „Ні? Тоді хто мені пояснить, чому це, замість скорботних поминок за Іваном, його односельці, ще навіть не поховавши небогого, влаштували гучну забаву?!”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури: „Що ж, сенс цього незвичного фіналу, напевно, може бути тільки таким: життя триває! І люди „тримають” його. Хоч воно і дійсно вислизає з рук, „як риба”, залишаючи по собі „слиз і бруд”. Та все одно ніхто його, те життя, за окремими винятками, не полишає. Отже, Іван загинув, про що сповіщають, плачучи, трембіти, однак це не кінець світу! І хоч смерть чатує на всіх і кожного, та доки ми живемо – геть, скорбото!
Проте виникає інше питання: як ми з’ясували, в обох творах багато спільного, та, попри це, їхні фінали разюче відрізняються: у Коцюбинського – забава, у Маркеса – Макондо занепадає, і буревій тільки довершує справу та цілком знищує горопашне місто... То чому ж так діється?”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури: „Авжеж, стрижневим поняттям, яке дозволяє нам дати відповідь на це питання, є поняття „самотність”. Адже у „Тінях забутих предків” ми зустрічаємося з ним лише тричі: коли Іван вперше потрапляє у гори, найнявшись пасти маржинку, і потім ще два рази, коли Іван знову ж таки йде у гори шукати примару своєї Марійки. Натомність текст „Ста років самотності”, починаючи вже, як бачимо, з назви твору, просто просякнутий цим поняттям, тому що герої Маркеса, власне кажучи, потерпають саме від самотності. І через це їх ніщо не може врятувати. Навіть тіні забутих чи напівзабутих предків – Хосе Аркадіо Буендіа, дід Меме дон Фернандо чи Мелькіадес – поступово втрачають надію хоч чимось зарадити своїм бідолашним нащадкам і назавжди зникають у царстві мертвих, як, зрештою, і саме Макондо з усіма його жителями.
А відтак нам залишається тільки з’ясувати, чому герої Маркеса приречені на самотність? Хто і за що покарав їх, закарбувавши їх цим прокляттям?”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури: „Звичайно, на перший погляд, певно, і можна було б погодитись з вашою думкою про те, що основна проблема героїв Маркеса – неспроможність кохати чи, принаймні, жити без кохання! Але ось Іван і Марійка кохали, а чим це скінчилося?!
А пригадаймо Амаранту Урсулу і Ауреліано! Вони не тільки кохали – з їхнього кохання народилася дитина, яка „повинна була звільнити рід від згубних пороків і поклику до самотності!” Але чомусь цей малюк народився з поросячим хвостиком! То у чому все ж таки причина прокляття?”
Відповіді учнів: …
Учитель зарубіжної літератури: „Так, причина не тільки і не стільки у коханні чи у його відсутності (це, скоріше, наслідок!), скільки у самому житті як такому – це воно прирікає нас на самотність! Однак, на думку французького філософа та письменника Альбера Камю, „цей світ є прикрашеним, принаймні, однією справжньою істиною – істиною людини”, і тому „її (людину) треба озброїти переконливими аргументами”, аби людина „з їхньою допомогою могла боротися з самою долею!”
Звісно, таким аргументом може стати література – навіть якщо вона є „жорстокою забавкою, яку вигадали, аби знущатися” з нас. Але у цього аргументу є суттєвий недолік: література не завжди залишає надію, як от у випадку з романом Маркеса. Інша справа – життя! І немає значення, де воно точиться – у далекій Колумбії чи на високій карпатській полонині – воно завжди залишає надію – хоч і „страшна”, але „казка”, чи не так?!
А якщо ви вважаєте, що це не так, то вслухайтеся ще раз пильніше у те, про що сповіщають карпатські трембіти на поминках Івана!..
Отож „тримаймо життя”, бо це якщо воно спливе з рук, то залишить по собі лише „слиз і бруд”! А якщо ми все ж таки втримаємо його, то, може, нам і не забракне хоч тієї краплинки радості і щастя! Бо звук трембіти може лунати не тільки через те, що „душа страждає”. Тим паче, що інколи душа страждає і через те, що „серце кохає, бо гаряче, мов жар!”
Учитель зарубіжної літератури (до колеги): Чи має щось до цього додати моя колега?
Учитель української літератури:...
Учитель зарубіжної літератури: Дякую!.. І на закінчення я хочу сказати, що музику народного колумбійського танцю кумбіамба я не знайшов. Тому хай зараз прозвучить танго, аргентинський танець під назвою „Гуцулка Ксеня” у виконанні одеського музиканта Яна Табачника, адже чим це не аргумент, відповідно до якого у нас усіх є більше спільного, що нас об’єднує, ніж того, що нас роз’єднує!”
Лунає композиція „Гуцулка Ксеня”. Учитель вставляє у канделябри свічки та запалює їх.
Учитель зарубіжної літератури: „Дякую всім!.. Урок закінчено. На все добре!”
Домашнє завдання. Написати твір-мініатюру на тему: „Все мина!..” (Леся Українка)[8].
* Цей урок було подано під час фіналу IV Міжнародного конкурсу шкільних учителів в „Артеці” у травні 2000 року, внаслідок чого автор, зокрема, посів призове місце.
* З цього моменту починається і до кінця уроку лунає музика, яку змонтовано з творів вказаних композиторів, яка становить неповторне тло і яка, так би мовити, додатково „тримає” весь урок.
** Курсивом виокремлено ключові слова, за допомогою яких учні визначають, чия черга читати свій уривок. Такий прийом використано тому, що учнів до цього уроку попередньо ніхто не готував і репетицій з ними не проводив. А до того ж цей прийом дозволяє внести той ігровий момент, який дав можливість створити літературну гру під назвою „Літературне лото”.
[1] Штейнбук Ф. М. „Перевтілення” крізь призму модернового бачення: Система інтегрованих уроків-практикумів з елементами дискусії, театральної гри, музики, живопису та літературної творчості / Ф. М. Штейнбук // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 7. – С. 52-56.
* Конспект складається з трьох уроків тому, що кожен з цих уроків було проведено у трьох 11-х класах, які 1998-1999 н. р. складали паралель у Володимир-Волинській ЗОШ І-ІІІ ст. № 2, де автор на той час мав честь працювати на посаді учителя зарубіжної літератури. Усі три класи досить суттєво відрізнялися один від одного, і це змусило, керуючись засадами особистісно орієнтованого навчання, розробляти для кожного класу адекватний для нього варіант.
* Питання до образу Грегора і відповіді виконувача ролі героя не подаються тому, що це має бути імпровізація.
[2] Міфи народів світу. – Львів, 1997. – С. 113.
[3] Там само, с. 270.
[4] Там само, с. 316–317.
[5] Гофман Е. Т. А. Малюк Цахес на прізвисько Цинобер / Гофман Е. Т. А. – К., 1968. – С. 117, 120.
[6] Шекспір В. Гамлет / Шекспір В. – К., 1993. – С. 249.
[7] Тут і далі подаються твори учнів 11-х класів ЗОШ І-ІІІ ст. № 2 м. Володимира-Волинського Волинської обл.
* Цей урок проведено у рамках науково-практичного семінару, який було організовано ВОНМІПОПК у квітні 2000 року у м. Володимирі-Волинському Волинської обл. на базі загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. № 2 і присвячено питанням вивчення творчості Ґ. Ґ. Маркеса на уроках зарубіжної літератури.
* Цей урок носить, крім усього іншого, імпровізований характер. Тому тут і далі відсутність того, що говорять окремі учасники уроку, включаючи і учителя української літератури, пояснюється просто: автор лише передбачає, що вони можуть говорити, але не знає і не може знати цього напевно.
[8] Штейнбук Ф. М. Через „сто років самотності” зникають навіть „тіні забутих предків” (Коцюбинський і Гарсіа Маркес: начерк до інтегрованого уроку-дискусії, 11 клас) / Ф. М. Штейнбук // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2002. – № 2. – С. 107–111.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 34 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |