Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Перший південнослов’янський вплив.

Переважання перекладної літератури за часів Київської Русі свідчить про те, що в найдавнішому українському письменстві значну роль відігравали чужоземні джерела візантійського, болгарського, моравського, чеського походження. Крім того, скандинавські, індоєвропейські, азійські, західноєвропейські джерела здебільшого були основою оригінальної літератури, відображенням яких стали інтертекстуальні елементи.

Тотальний вплив на зародження українського письменства середньовічної літератури візантійського типу зумовлений кількома чинниками:

1. геополітичний. Візантійські володіння сягали південних рубежів Русі, і Візантія як могутня імперія включала її у коло своїх політичних, економічних, релігійних та культурно-освітніх інтересів;

2. запровадження християнства. Його розглядають як ідеологічну диверсію проти Русі з метою уведення її у силове поле візантійської політики, у склад імперії. Русь на державному рівні не чинила опору, а сприйняла це як історичну перспективу, внаслідок чого відкрилися шляхи для запозичення культурних надбань південно­слов'янських народів. Цей процес отримав назву «першого південнослов'янського впливу», для якого характерні:

а) запозичення передусім текстів християнських

б) формування книжної (літературної) мови на основі староболгарської (старослов'янської);

в) транспортування літературних жанрів

г) синтетичний характер впливу

ґ) засвоєння інтелектуальної та художньої культур античності, Давнього Єгипту, арабського Сходу, синтезованих у візантійській культурі.

Історики української літератури традиційно поділяють письменство початкової доби (XI—XIII ст.) на перекладне та оригінальне, зараховуючи до перекладних твори, запозичені передусім із Болгарії та Візантії, до оригінальних — писемні пам'ятки, витворені на власне руському ґрунті, які характеризуються місцевою тематикою, персонажами, колоритом. При цьому перекладну літературу розглядають як хронологічно первинну, літературну підоснову оригінальної творчості давньої доби; відповідно, суто руські пам'ятки постають як похідні від перекладних, як своєрідне відгалуження, що перетворилося на самобутнє художнє явище.

Перекладна література, що поширювалася в тогоча­сній Русі, — староболгарські переклади з грецьких джерел, здійснені болгарськими книжниками у самій Болгарії, а також у монастирях Константинополя та Афона, звідки їх приносили купці, місіонери та паломники. Перекладацьку роботу згодом розпочали і на Русі.