Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Взаєжмозв’язок американських і європейських традицій соціальної роботи поч..ХХ ст..

Читайте также:
  1. III. ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС РОБОТИ
  2. III. Вимоги безпеки під час роботи.
  3. IV. Вимоги соціальної відповідальності
  4. Безпека праці під час роботи з комп’ютерними та мультимедійними засобами
  5. важкої фізичної роботи.
  6. Взаєжмозв’язок американських і європейських традицій соціальної роботи поч..ХХ ст..
  7. Вибір приміщення і організація робочого місця. Враховуючи характер роботи та фізіологічні характеристики людини, вибирається робоче приміщення та конструкція робочого місця.
  8. Види норм, що використовуються при організації роботи виконавців
  9. Виділення вологи та тепла людиною при виконанні роботи

21. Моделі соціальної політики і соціальної практики та їх вплив на соціальну роботу 20-30 рр.ХХ Класикою сучасного моделювання та основою для подальших розробок стала типологія Г. Еспінг-Андерсена, в основі якої – ідеологічні критерії та розміри соціальних виплат. Відповідно до цього критерію,виокремлюються консервативна, ліберальна, соціал-демократична модель соціальної політики. У широкому розумінні консерватизм – це політична ідеологія, що орієнтується на захист та підтримку існуючих традиційних форм суспільного життя, морально-правових основ, заперечує революційні зміни тощо. Консерватизм як напрям у західній політології, філософії, соціології виник у відповідь на численні соціальні зміни, що розхитали європейський порядок починаючи із середини XVIII ст. у зв’язку з крахом феодалізму. Історично у виникненні консервативної політичної організації вирішальну роль відіграла реакція на Французьку революцію та Паризьку Комуну.Ця течія була відкрито націоналістичною, антиреволюційною і прагнула стримати демократичний імпульс, залишити суспільство класовим та ієрархічним. За консервативними поглядами, статус, ранг та клас є природними та даними. Логічно, що класичний консерватизм не передбачав ніяких соціальних гарантій.Домінувала теза, що соціальний захист вартий уваги лише в тих випадках, коли він необхідний для утримання суспільного порядку,коли є реальна загроза революційних рухів. Однак у подальшому консервативні установки дещо змінилися та стали менш категоричними. У сучасному світі неоконсерватизм є могутньою політичною та інтелектуальною силою. Сьогодні його прихильники – це торі у Великобританії, голісти у Франції, республіканці у США, християнські демократи у багатьох європейських країнах. Найбільші з консервативних партій: Консервативна партія Великобританії (виникла у 1867 році), Консервативна народна партія Данії (створена у 1916 р.). Консервативна модель соціальної політики характерна для таких європейських держав, як Німеччина, Австрія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Інший світоглядний спосіб реалізації соціальної політики – це втілення в рамках ліберальної ідеології, що має за вихідні такі класичні принципи, як необмежена свобода підприємництва і торгівлі, парламентський державний устрій, плюралістична демократія, широкі свободи для індивідів у політичній, економічній та інших сферах життя суспільства. Один з основних постулатів класичного лібералізму – абсолютна свобода індивіда в економічній сфері. Звідси – економічна доктрина мінімального державного втручання соціальну сферу «laissez-fair», концепція держави – «нічного сторожа». Тільки повна свобода, за класичними ліберальними поглядами, забезпечить громадянам держави такі умови, які б дали змогу найбільшою мірою реалізувати свої здібності. На початку ХХ ст. на заміну цій доктрині невтручання, яка належала традиційному лібералізмові, почав формуватися «новий лібералізм», тобто неолібералізм з ідеєю соціально-політичної держави, яка бере на себе відповідальність за кожну людину і покликана забезпечити «загальне благо» всього народу. Неолібералізм став конструктивною відповіддю на критику ортодоксальної ліберальної держави, яка виявилася нездатною гарантувати достатній життєвий рівень, право на соціальний захист і таким чином забезпечувати безпеку в жорстких умовах ринкової економіки. У становленні «нового» лібералізму велике значення відіграли погляди англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946 рр.). Він піддав сумніву автоматичне ринкове регулювання та інші принципи монетаризму, довів, що уряди здатні боротися з безробіттям, оперуючи витратами і податками. У цілому неоліберальна концепція соціальної політики сформувалась як відображення еволюції суспільства від пріоритетів вільного підприємництва до державного регулювання економіки та інституціоналізації нових форм державного втручання в суспільне життя. Реформи «нового лібералізму» в сфері соціального захисту та перегляд традиційного світогляду мали на меті уникнення суспільних катаклізмів, досягнення соціальної стабільності, і здебільшого вони виправдали своє призначення. Вперше неоліберальна концепція соціального захисту була втілена в політиці «нового курсу» Ф. Д. Рузвельта і відображена в Законі про соціальний захист, у подальшому дістала розвиток у роки Другої світової війни. В повоєнні роки її прихильники відстоювали принципистворення «режимів соціального захисту». В цілому неокейнсіанські настрої панували в західноєвропейських країнах до кризи соціальної державності середини 70-х років. У сучасних умовах ліберальна модель соціальної політики характерна для Великій Британії, Сполучених Штатів Америки, Австралії і Нової Зеландії. Властивим для цієї моделі є помірковане, вкрай дозоване втручання держави в соціальну сферу; вибірковість, адресність, а не універсалізм під час розподілу соціальних виплат; посилення співробітництва між суспільним та приватним секторами в реалізації соціальних програм; розширення системи соціального страхування; активна та динамічна політика прибутків. Така політика спрямована на створення системи, яка б, з одного боку, деякою мірою пом’якшувала соціальну нерівність, а з другого, робила це таким чином, щоб це не заважало трудовій мотивації населення. Розмір допомог нужденним не повинен перевищувати певної межі з тим, щоб сприяти бажанню працювати як з боку отримувачів цих допомог, так і взагалі всього населення. Соціал-демократичну модель соціальної політики нерідко називають патерналістською, а соціал-демократію часто ототожнюють з розвиненою соціальною політикою, сильною системою соціального захисту. Із перебуванням соціал-демократичних партій при владі в Західній Європі пов’язано створення дієвого державного сектора економіки, збільшення частки національного доходу у соціальних витратах, таформування соціальної державності в цілому. Чільне місце в соціал-демократичній ідеології займають проблеми соціальної справедливості, солідарності, рівності, та свободи. Рівність означає рівну цінність всіх людей і є неодмінною умовою вільного розвитку як окремої особистості, так і всього суспільства; свобода виявляється в тому, що кожен має право бути вільним від політичного примусу, діяти у відповідності зі своїми цілями та індивідуальними можливостями, дотримуючись при цьому солідарності. Солідарність як загальний принцип спільності людства є дуже вагомим у соціал-демократичній ідеології, поряд зі справедливістю. Социальная политика и социальная работа тесно взаимосвязаны между собой. Обе характеризуются двумя взаимообусловленными сторонами: научно-познавательной и практико-организационной.

22. Характеристика соціальної роботи в Європі в 30-ті роки ХХ ст Велика увага при розробці підходів до надання допомоги приділялась дослідженню соціального становища нужденних. Перш за все вивчалися умови їх життя, а також проблеми проживання, заробітної плати, здоров’я та інші чинники. Вивчення умов життя того, що потребує допомоги, фактично призводило до вивчення умов життя його сім’ї. Таким чином, з’явилися концепції, що змінивши сім’ю, можна змінити і само суспільство.Однак, значне місце у дослідженнях того часу відводилось особистості помічника, починають визначитися його функції, обов’язки, вимоги як до спеціаліста. Дискутувалось питання про можливість жінок брати участь у благодійницькій діяльності; воно навіть спеціально обговорювалась на Міланському конгресі в 1905 році. Вважалось, що однією з неодмінних умов професійної компетенції соціального помічника є знання особистості і середовища, яке оточує нужденного. Що стосується функцій помічника, то він повинен поєднувати вміння бути і лікарем, і духовним пастором, і державним діячем.Інші дослідники вважали, що головною особою у будь-якій благодійницькій організації є лікар, спеціально приставлений до бідних, щоб контролювати тривалість хвороби.Однак питання про професійну підготовку суспільних помічників в цей період не ставилось. Проте спонтанна робота виробила певні організаційні форми діяльності і спонукала здійснювати пошук моделей допомоги не тільки оперативного, але і превентивного характеру. Такими заходами стали страхування, виховання та освіта.Назрілі проблеми соціальної допомоги, як у галузі підготовки спеціалістів, так у сфері формування методик вдалося розв’язати Мері Річмонд, відомій дослідниці суспільних негараздів. Вона заклала основи майбутньої теорії і практики соціальної роботи як нової професії.Науковий етап становлення соціальної роботи був пов’язаний з багатьма факторами його еволюції і перш за все з принциповою зміною суспільних відносин у багатьох країнах Європи та США до початку XX ст.: руйнуванням єдиної спільноти, урбанізацією, індустріалізацією, розширенням соціальних зв’язків.Науково-теоретичне осмислення форм допомоги нужденним з самого початку групувалось за різними рівнями практики соціальної роботи, зокрема, на рівні індивіда; групи і сім’ї; організації, общини і суспільства.Особливу роль в розвитку теорії соціальної роботи на Заході при дослідженні практики соціальної роботи на рівні індивіда відіграли теорії З. Фрейда, Б. Скіннера, Ж. Піаже.Зигмунд Фрейд Фрайберг Австрийская империя (Чехия)(1856-1939) родоначальник теорії психоаналізу, яка виходить за межі медико-біологічних концепцій психіки. У роботі “Психологія мас і аналіз людського Я” та ін. аналізує механізми функціонування соціальних інститутів, розвиває психоаналітичну концепцію особистості.Беррес Скіннер – (1904-1990) представник біхевіоризму. У роботах “Поведінка організмів”, “Про поведінку” і ін. розглядає проблеми управління поведінкою людей. На його думку, важливо враховувати три фактори: по-перше, подію, яка викликав певну реакцію людини; по-друге, саму реакцію (її характер, форми); по-третє, наслідки.Жан Піаже швейцария (1896-1960) у своїй роботі “Дитяча концепція світу” основний наголос робить на проблемах, пов’язаних з соціалізацією дитини, вважаючи її головним фактором інтелектуального розвитку індивіда.Група, як специфічний феномен також приваблює увагу спеціалістів з різних сфер соціальної галузі знань. Ключовими концепціями на початку становлення соціальної роботи як науки були теорії Курта Левіна, Джорджа Хоуманса, Алвіна Бандера. Вони виявили певний вплив на ряд інших сучасних теорій.Курт Левін – Германия (1890-1947) був одним з перших, хто почав спеціально досліджувати малі групи. Його роботи спирались на експериментальне вивчення внутрішньогрупових відносин, психологічного клімату в групі, ролі лідера-організатора. Він досліджував також механізми і способи розв’язування конфліктів.Важливу роль у розвитку соціальної роботи у всьому світі відіграли чотири жінки, що представляють два основних напрями соціальної роботи: психосоціальну або клінічну соціальну роботу (Джозефі Шо Лоуелл, Мері Річмонд) і структурну, або роботу, орієнтовану на соціальне оточення клієнта (Джейн Адамс, Берта Рейнолдс).Джозефін Шо_Лоуелл (1843-1905) була членом благодійницької організації в Нью-Йорку. Будучи соціал-дарвіністкою за своїми поглядами, вона вважала, що причини бідності криються у характері самих бідних людей. У зв’язку з цим Лоуелл займалась дослідженням внутрішнього світу убогих. Багато сил вона віддала адміністративній роботі, вивчала становище жінок, брала участь у жіночому русі.Мері Річмонд (1861-1928) добилась найбільшого успіху в галузі теоретичних досліджень. Описала суть методу індивідуальної роботи. Її підхід формувався на основі медичних методів, біхевіористичної школи психології, психоаналізу З. Фрейда.Однією з перших книг М. Річмонд в галузі теорії соціальної роботи стала фундаментальна праця “Дружній візит до бідняків: посібник для працюючих в благодійницьких організаціях” (1899). Допомога і підтримка нужденних осмислюються нею як дружня акція одного суб’єкта по відношенню до другого. При цьому вплив спрямований не тільки на того, що потребує, але і на зміну ставлення з боку соціального оточення, як правило, негативного до людей, що терплять скруту.У 1917 р. виходить наступна книга М. Річмонд “Соціальні діагнози”, у якій вона описала теоретичні і методологічні основи індивідуальної соціальної роботи. У “Соціальних діагнозах” підсумовується попередній досвід і визначаються основи наукового підходу до індивідуальної роботи.Убогість прирівнюється до хвороби, через що до практики індивідуальної роботи адаптуються підходи діагнозу та лікування. В теорію соціальної роботи вводиться термінологія з медичної практики, така як “діагноз”, “лікування”, “клієнт”, але з новим семантичним значенням. Згодом дана модель соціальної роботи буде ідентифікуватись як “медична модель” індивідуальної роботи.Процес допомоги складався з наступних основних етапів:- отримання інформації;- діагноз (дослідження стану соціального відхилення);- прогноз;- лікування (надання допомоги клієнту).

У 1920 р. пройшло реформування методу індивідуальної роботи, оскільки практика доповнилась елементами психоаналізу, який розширив уявлення про діагноз і давав можливість науковим методом вивчати не тільки особистість, але і соціальні відхилення, що особливо важливо для соціальних працівників. М.Річмонд на основі підходів психоаналізу визначила нові принципи роботи, якими стали методи опосередкованого і неопосередкованого лікування. Опосередкований метод лікування полягав у тому, що процес допомоги зосереджувався на оточенні клієнта, на зміні середовища його існування. При безпосередньому методі (неопосередкованому) робота з клієнтом проводилась один на один. Основні форми такої роботи: поради, вмовляння, раціональні дискусії.З теоретичної діяльності М.Річмонд починає оформлятися певна школа соціальної роботи, що отримала назву діагностичної.

 

Джейн Адамс (1860-1935). Скептично ставилась до благодійності. Символізувала “нову сучасну жінку”. Її робота в межах руху “сеттелменту” була високо оцінена, а в 1931 р. вона отримала Нобелівську премію. Берта Рейнолдс (1883-1978). Свою соціальну роботу почала у дитячому притулку в Бостоні, де було багато кольорових дітей. Ця практика зміцнила її думку, що соціальний працівник – це свого роду інструмент для соціального контролю. Сама Рейнолдс отримала спеціальну соціальну підготовку. Вона професійно займалась психоаналізом, у своїй діяльності намагалась поєднати теорію і практику. Окрім діагностичного підходу у соціальній роботі, започаткованого М. Річмонд, існувала функціональна школа соціальної роботи. Ідеологами даного напряму виступали О. Ранк, Дж. Тафт. В основу функціональної індивідуальної роботи покладені психологічні підходи О.Ранка. Відштовхуючись від вчення Фрейда, він вважав, що кризові стани, що виникають в процесі розвитку особистості, викликані родовими травмами, отриманими при народженні. Тому він вважав, що зустріч індивіда з соціальним працівником є неминучою, незалежно від конкретних соціальних умов. Інші представники цього напряму проявляють значно менший інтерес до дитячих переживань клієнта, акцентуючи увагу на волі і готовності до змін домінантам, які лежать в основі практичної теорії даного підходу. Суттєве місце в діяльності “функціональної школи” займають стосунки, які встановлюються у результаті взаємодії соціального працівника і клієнта і які визначають процес допомоги. Процес стає провідним поняттям навколо нього формується понятійне поле даної школи індивідуальної роботи. Таким чином, функціональна школа в основу своїх теоретичних побудов поставила не діагноз, а процес взаємодії соціального працівника і клієнта. Основне завдання вбачалось у тому, щоб клієнтом була усвідомлена і прийнята допомога. У цьому випадку між соціальним працівником і клієнтом встановлювались інші взаємовідносини: вони ставали партнерами і несли однакову відповідальність за зміну ситуації. Основний напрямок досліджень даної теоретичної думки спеціалісти вбачали у створенні та розвитку технік і методів допомоги клієнту.

У 1928 р. на Мілфордській конференції соціальних працівників були визначені основні аспекти індивідуальної роботи з клієнтом:

1. Знання типових відхилень від загальноприйнятих норм соціального життя.

2. Використання знання норм людського життя і людського спілкування.

3. Ознайомлення з деталями життя конкретної людини, що виявилась у важкому становищі.

4. Застосування загальноприйнятих методів виховання і допомоги людям, які потребують соціальної підтримки.

5. Використання засобів і ресурсів місцевої общини в соціальному лікуванні.

6. Застосування наукових знань і накопиченого досвіду в поєднанні з вимогами індивідуального підходу.

7. Розуміння філософських основ, що визначають мету, етику і особливості індивідуального підходу в соціальні роботі. Відносно недавно в соціальній роботі була визнана важливість організаційного рівня як самостійного рівня її практики. Розгляд управлінських аспектів як певної спеціалізації в структурі соціальної роботи був пов’язаний з необхідністю підготовки спеціалістів в галузі управління, менеджменту, організації соціальних служб. Певний внесок у вирішення цих проблем зробили М.П.Фоллетт. Р.Мертон, М.Залд, Е.Гофман, Р.Кантер і ін.Соціальні працівники, зайняті в сфері соціальної політики, яка має вплив на соціальну роботу, проявляють великий інтерес до питань соціального законодавства, розробки соціальних програм. Особлива роль в розв’язанні цих проблем належить представникам Чикагської школи. У Чикагському університеті з 1900 р. здійснюється підготовка спеціалістів в галузі соціальної роботи і соціології. Дослідники університету поєднують різноманітні концепції, теорії і форми впливу на життя представників груп соціального ризику.

Дослідженням соціальних змін займався К.Маркс. Марксистська соціологічна теорія спирається на відомі положення про визначальну роль економіки, способу виробництва, економічного базису в соціальному прогресі, в соціальній диференціації суспільства, на матеріалістичне розуміння історії і характеру самоорганізації суспільства. При цьому рушійною силою соціально-історичного розвитку називається боротьба класів, конфлікт між якими через відмінності їх соціально-економічного становища неминучий, поки не будуть взяті під контроль в інтересах трудящих стихійні сили конкуренції та експлуатації, що породжуються приватною власністю на засоби виробництва. Найважливішою метою справедливого реформування суспільства в марксистській соціальній філософії визнається побудова суспільства без експлуатації, де буде досягнута соціальна однорідність, можливість вільного всебічного розвитку кожної людини.Таким чином, в кінці XIX- на поч. XX ст. виникла соціальна робота як окрема галузь знань. Саме на кінцеву мету – встановлення соціальної гармонії у суспільстві – спрямовувались наукові дослідження в цій науці. Вперше було покладено початок професійній соціальній роботі. Розв’язати назрілі у суспільстві проблеми допомоги вразливим категоріям населення могли лише добре підготовлені спеціалісти.

23. Основні напрямки соціального забезпечення населення у довоєнний період на території України. система допомоги населенню, яка почала формуватися після приходу до влади більшовиків. У ній починає домінувати держава, яка фактично стала єдиним суб’єктом допомоги (патерналістична модель допомоги). Громадські організації діяли лише номінально, під пильним контролем з боку держави. Як партнерів було усунуто церкву та будь-які прояви благодійності. Було проголошено перехід до комуністичного забезпечення, яке було невіддільним від марксової теорії класової боротьби і поширювалося лише на представників робітничо-селянського класу.Причини та масштаби поширення безпритульності, а також форми роботи з ліквідації цього явища: створення певних органів, трудових комун, розгалуженої мережі дитячих інтернатних установ; створення та діяльність дитячої соціальної інспекції, громадських організацій; передача дітей до інших сімей, забезпечення підлітків і молоді роботою в умовах безробіття. У плані допомоги інвалідам слід розповісти про такі види роботи, як пенсіонування, створення та діяльність кас взаємодопомоги, допомога у працевлаштуванні (зокрема допомога у створенні виробничих артілей та кооперативів, бронювання місць на промислових підприємствах тощо), створення та діяльність громадських організацій, зокрема Всеросійського союзу кооперації інвалідів, Всеросійського товариства сліпих, Всеросійського об’єднання глухонімих. Щодо допомоги безробітним, то тут доцільно розповісти про активну й різноманітну діяльність бірж праці створення артілей, кооперативів, пільги в оплаті житлово-комунальних послуг. При висвітленні соціальної політики стосовно селянства слід зупинитися на діялФьності селянських комітетів громадської взаємодопомоги, на які покладалися функції самозабезпечення і патронажу нужденних. Доцільно також зупинитися на напрямках допомоги, які надавалися під час голоду 1921-1923 років та голодомору 1932-1933 років, на відмінності між самими голодами та розмірами допомог з боку держави та іноземних організацій.При розгляді питання треба також простежити основні етапи формування пенсійної системи: запровадження персональних пенсій, пенсій за вислугу років для вчителів, по старості (спочатку для робітників, майже через 10 років – для службовців і лише у 1964 р. – для колгоспників).

24. Особливості соціальної роботи в період Великої вітчизняної війни. З початком Другої світової війни. Розпочалася масова евакуація населення та промислових об’єктів, мобілізація робочої сили, розподіл матеріальних ресурсів, в тому числі продовольчих. Також здійснювалася величезна робота з переміщення і обслуговування евакуйованого цивільного населення.
Надзвичайне значення в цей період мала діяльність, розгорнута з допомогою Червоного Хреста України. У 1945 р. у Червоному Хресті була організован спеціальна служба розшуку, яка займалась з’ясуванням долі військовослужбовців та цивільних осіб, яки пропали безвісти, пошуком інформації, яка б підтверджувала завдані їм збитки під час Другої світової війни (що дає право на отримання різного роду компенсацій) та створенням власної архівно-довідкової бази.
Прийнята у 1942 р. Радою Народних Комісарів СРСР Постанова “Про влаштування дітей, що залишились без батьків” зіграла певну роль у вирішенні долі дітей, що опинились за межами України. У період Другої світової війни рух на підтримку населення України розгорнула також українська еміграція. Значний комплекс проблем у роки Великої Вітчизняної війни становила соціальна реабілітація поранених. [3, 35-37]

25. Система соціального забезпечення в 50-60-х р.р. ХХ ст.. Зростання кількості соціальних працівників та загальне визнання їх статусу Новий етап у розвитку соціальної допомоги в Україні починається
після Великої Вітчизняної війни. У 1949 році перейменовано на Міністерство соціального забезпечення. У післявоєнний період паралельно з відбудовою народного господарства держава розпочала заходи щодо соціальної підтримки населення. Для координації цієї діяльності у 1949 р. організовується Міністерство соціального забезпечення. Допомога здійснівалась на основі трьох усталених систем, обумовлених специфікою трудової діяльності різних категорій населення:
1) державне соціальне забезпечення військовослужбовців, членів творчих спілок, учнів та інших категорій громадян за рахунок державних, республіканських і місцевих бюджетів;
2) державне соціальне страхування робітників і службовців, джерелом фінансування якого служили внески підприємств, установ, організацій та державні дотації;
3) соціальне забезпечення колгоспників, сформоване з відрахувань від доходів колгоспів і дотацій з державного бюджету.[3, 37]
У 1956 році Верховна Рада СРСР прийняла Закон про державні пенсії,за яким не тільки було розширено коло осіб, яким призначалась пенсія, а й було виділено у самостійну галузь законодавство про соціальне забезпечення.
У 1961 році змінилось положення про Міністерство соцільного забезпечення, внаслідок чого його функції значно розширились. З 1964 року пенсії почали призначатися також колгоспникам. Система соціального забезпечення, яка склалася в країні в 70-х роках, охоплювала широкі верстви населення і надавала всім потребуючим мінімум соціальних гарантій. Однак, поряд із відміченими досягненнями у здійсненні соціального забезпечення населення, слід зауважити, що система все ж таки була суперечливою і далекою від досконалості. Як наслідок сформувалась патерналістська модель соціального захисту з майже абсолютним фінансуванням із держбюджету.

26. Зростання кількості соціально вразливих верств населення та поява нових категорій клієнтів соціальної роботи (1970-2000 рр.)
У 80-их роках рівень життя населення почав знижуватися. Виникла необхідність реформування соціальної системи та її важливої складової частини-соціального забезпечення. Вітчизняний досвід соціальної допомоги нужденним і зарубіжні інноваційні проекти з підтримки вразливих категорій населення стали тим фундаментом, на якому в останнє десятиріччя вибудовується соціальна робота в УкраїніАктуальною проблемою нині є формування соціальної політики. З-поміж важливих документів, що визначили її мету, пріоритетні напрями та завдання, слід зазначити ухвалену в грудні 1993 року Верховною Радою України Концепцію соціального забезпечення населення України та Концепцію соціальної політики України (Постанова від 29 липня 1994 р.), затверджені Указом Президента України 18 жовтня 1997 року. Це документи, які визначили основні напрями соціальної політики на 1997-2000 рр., стан і тенденції соціального розвитку України. Нині в нашій державі реалізується шість великомаштабних соціальних програм, що мають загальнонаціональний характер. Дві з них затверджено указами Президента України: “Діти України” (1996), “Здоров’я літніх людей” (1997). Решту програм затверджено постановами Кабінету Міністрів України; Національна программа планування сім’ї (1995), Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім’ї, охорони материнства і дитинства (1992), Комплексна програма вирішення проблем інвалідності (1991), Програма зайнятості населення на 1997-2000 рр. (1997). [2, 22-23]
Основні напрями соціального розвитку політики на 1997-2000 роки, які визначили стан та тенденції соціального розвитку України, стратегічні цілі та пріоритетні напрями соціальної політики:
-досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту й умов життя людей;
-забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості й конкурентоспроможності робочої сили;
-гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальних захист, освіту, охорону здоров’я, культуру, житло;
-переорієнтація соціальної політики на сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій сім’ям;
-забезпечення підтримки соціально найвразливіших верств населення;
-вплив на демографічну ситуацію в напрямку підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, збільшення тривалості життя;
-значне поліпшення соціальної інфраструктури.
Організаційна будова сучасної соціальної політики включає наступні складові компоненти:
1) сфера праці та заробітної плати;
2) соціальний захист населення;
3) соціальне забезпечення;
4) соціальна робота.
Соціальний захист сьогодні передбачає систему заходів економічного, управлінського, соціального і організаційного характеру щодо працездатного населення: пенсійне забезпечення за віком і трудові пенсії; допомога сім’ям із дітьми, житлові субсидії (постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 р. “ Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям”, Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, червень 2000 р.); допомога в разі безробіття (Закон України “Про зайнятість населення” від 21 листопада 1997р.), підтримка молоді (Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні “ від 1992 р., Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р.); комплексна соціально-побутово, медична допомога інвалідам, самотнім людям похилого віку (Наказ Міністерства соціального захисту населення про створення територіальних центрів соціальної допомоги, від 15 травня 1991 р.). Сучасна система соціального забезпечення перебуває у стані постійного реформування, оновлення, удосконалення. [3, 37-38]

 

27. Система соціального забезпечення в 70-80-х р.р. ХХ ст.. Негативні та позитивне в соціальній роботі цього періоду. Головною умовою і джерелом піднесення народного добробуту є, насамперед, зростання на­ціонального доходу. Варто зазначити, що незважаючи на серйозні проблеми економічного розвитку країни в брежнєвський період і до горбачовської «перебудови», в республіці цей важливий показник життєвого рівня населення мав стійку тенденцію до зростання.

Так, з 1965 по 1985 рр. національний доход в Україні збільшився в 2,5 рази і становив 96,6 млрд. карбованцівЯкщо ж урахувати щорічні видатки на спорудження і експлуатацію житлового фонду, шкіл, лікарень, культурно-освітніх закладів, спортивних споруд, підприємств комунального обслуговування, то безпосередньо на задоволення матеріальних потреб населення припадаю 80% національного доходу.
Цілком закономірно, що в республіці в цей період спостерігається підвищення заробітної плати робітників і службовців.У 1972 р. посадові оклади лікарів, вчителів, працівників дитячих дошкільних закладів, студентські стипендії було збільшено на 20-30%. Усього за 1965-1985 рр. середньомісячна грошова заробітна плата зросла майже вдвічі. Важливим і відчутним показником піднесення добробуту населення стало також підвищення мінімальної зарплати з 40-50 крб. у 1965 р. до 70 крб. у 1977 р. і скасування державних податків на неї.
Стан матеріального добробуту народу визначали й суспільні фонди споживання, що забезпечували розвиток народної освіти, підвищення кваліфікації трудівників, медичне обслуговування населення, оплату чергових відпусток, пільгових путівок тощо.
Великі асигнування з них виділялися на охорону материнства й дитинства, поліпшення умов праці та побуту жінки-матері, виплату пенсій, стипендій учням технікумів і студентам вузів. Загальна сума виплат і пільг за рахунок суспільних фондів споживання на душу населення була теж досить значною і зросла в республіці з 1968 по 1985 рр. майже в 5 разів.

За часів брежнєвського керівництва держава вживала певних заходів для підвищення життєвого рівня населення республіки. Значний успіх ці заходи мали у період косигінських реформ.Однак після їх згортання і припинення в 70-і – першій половині 80-х років в Україні розпочалося різке падіння темпів зростання виробництва – провідного фактора, що впливає на поліпшення якості життя людей.Як наслідок, відчутно знизилися і темпи зростання національного доходу. Такі процеси з кожним роком зменшували обсяг кінцевого суспільного продукту, що спрямовувався на піднесення добробуту населення.
Внаслідок цього державний бюджет після відмови від економічних реформ у роки загострення економічної кризи і застою переважно поповнювався не за рахунок вироблення власної продукції, а завдяки продажу за кордон таких природних ресурсів, як нафта і газ.


28. Критично проаналізуйте розвиток вітчизняної системи соціального забезпечення у ХХ ст.. Розвиток державного забезпечення після другої світової війни
Соціальна допомога та захист у період Великої Вітчизняної війни пов'язана з проблемами допомоги сім'ям фронтовиків, хворим і пораненим, з працевлаштуванням інвалідів, з питаннями піклування дітей-сиріт та іншими проблемами військового часу.З кінця червня 1941 р. випускається цілий ряд указів, що послужили основою для соціального забезпечення родин фронтовиків. Питання про види допомоги і пільг сім'ям фронтовиків у період Великої Вітчизняної війнипіднімаються і в наступні воєнні роки. Так, 4 червня 1943 р. прийнято постанову РНК
СРСР «ПРО пільги для родин військовослужбовців, загиблих і зниклих безвісти на фронтах
Вітчизняної війни».Соціальна допомога та соціальна реабілітація поранених - наступний комплекс проблем в даний період. Великий потік поранених вимагав екстрених заходів не лише щодо їх евакуації, алеі за реабилитации.1941 р. створюються комітети допомоги з обслуговування хворих та поранених бійців Червоної Армії. Проблеми охорони дитинства та опікування сиротами в умовах військового часу приймають нові риси. Завдання тепер полягає не тільки в тому, щоб відкрити нові установи, а й в тому, щоб евакуювати в глиб країни вихованців дитячих будинків.Верховна Рада СРСР 14 липня 1956 р. приймає Закон продержавні пенсії. Згідно з постановою Радміну РРФСР, на Міністерство покладалися такі функції: виплата пенсій; організація лікарсько-трудової експертизи; трудове влаштування та професійне навчання інвалідів; матеріально-побутове обслуговування пенсіонерів, багатодітних і самотніх матерів; надання протезно-ортопедичної допомоги. У 1964 р. приймається Закону пенсії і допомогу членам колгоспів. Матеріальне забезпечення соціально потребували категорій населення здійснювалося на основі трьох сформованих систем: державне соціальне забезпечення, обслуговувало військовослужбовців, членів творчих спілок, учнів і ряд інших категорій громадян за рахунок державних, республіканських і місцевих бюджетів; державне соціальне страхування, поширювалося на робітників і службовців та перебувало у віданні професійних спілок; джерелом його фінансування були внески підприємств, установ, організацій і бюджетних дотацій; соціальне забезпечення колгоспників, кошти на яке формувалися з відрахувань від доходів колгоспів і дотацій з державного бюджету..Соціальне забезпечення здійснюється повністю за рахунок державних і громадських коштів.

 

29. Становлення наукових основ соціальної роботи (методи, теорії, моделі). Час становлення теоретичних основ соціальної роботи довелося на кінець XIX - поч. XX ст. Відтоді наукова школа соціальної роботи пройшла ряд історичних трансформацій, причому кожна може бути охарактеризована своєю системою понять і уявлень.
Становлення теорії соціальної роботи в другій половині XIX століття і початку XX століття найтіснішим чином переплітається з соціологічними і соціально-психологічними концепціями позитивізму і фрейдизму. При розробці проблем соціалізації дітей і дорослих використовувалися ідеї Е. Дюркгейма і М. Вебера, Г. Лебона і Г. Зіммеля. При розробці концепції соціальної роботи на рівні індивіда використовувалися положення теорії психоаналізу З. Фрейда. Значний вплив на становлення теорії соціальної роботи зробили ідеї і принципи марксизму.
Перші практичні кроки в області теоретичного осмислення соціальної роботи були зроблені феміністками в багатьох країнах західного світу - Алісою Соломон в Німеччині, Марією Гахер у Франції, Єлизаветою Фрай в Англії, Джейн Адамі в США.
Але найбільших успіхів у галузі теоретичних досліджень домоглася М. Річмонд, описавшая метод індивідуальної роботи з нужденними. Її підхід формувався на основі медичних методів, бихевиористической школи психології, психоаналізу З. Фрейда.
Однією з перших книг М. Річмонд в галузі теорії соціальної роботи став фундаментальну працю «Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях». Допомога і підтримка нужденних осмислюється нею як дружня акція одного суб'єкта по відношенню до іншого. При цьому вплив спрямований не тільки на нужденного, а й на зміну ставлення соціального оточення, як правило, негативного до людей, що зазнають бідність і злидні.
У 1917 р. виходить книга «Соціальні діагнози», в якій М. Річмонд описала теоретичні та методологічні основи індивідуальної соціальної роботи. У «Соціальних діагнозах» підсумовується попередній досвід і визначаються основи наукового підходу до індивідуальної роботи.
З 1922 р. М. Річмонд розробляє принципи «соціальної індивідуальної роботи», де крім колишнього підходу «розум на розум» отримують розвиток такі принципи, як «індивідуальний розвиток», «регулювання людських відносин».
Теоретична діяльність М.Річмонд заклала основи певного підходу, школи соціальної роботи, відомої під назвою «діагностична школа».
Інший підхід у розвитку теорії та практики соціальної роботи представлений в напрямку, який отримало назву «функціональна школа соціальної роботи». Ідеологами даного напрямку виступали О. Ранк і Дж. Тафт. В основу функціональної індивідуальної роботи покладені психологічні підходи О.Ранк. Відштовхуючись від вчення Фрейда, він вважав, що кризові стани, що виникають у процесі розвитку особистості, викликані родовими травмами (отриманими при народженні). Тому він вважав, що зустріч індивіда з соціальним працівником неминуча, незалежно від конкретних соціальних умов.
Далі, в 1930-1945 рр.. відбувається розвиток методів індивідуальної роботи в діагностичної та функціональної школах, проходять наукові дискусії про пріоритети в методах підтримки нужденних, формуються підходи до групової соціальної роботи та роботи в громаді.
Подальший розвиток діагностичних підходів пов'язане з діяльністю Г. Гамільтон, яка розширює поняття «діагноз» і дає його нове трактування згідно тенденціям у соціальній роботі. Діагноз як основа методу переосмисляется, і тепер він сприймається не як установка до дії, а як робоча гіпотеза для розуміння особистості клієнта, його ситуації і його проблеми.

30. Ця концепція виникла після того, як наприкінці 20-х років XX ст. західний світ охопила найсильніша економічна криза, яка засвідчила, що ринок сам по собі не здатний нормально функціонувати й гарантувати всьому населенню мінімум благ і послуг. Раптове зубожіння широких верств продемонструвало важливість добробуту суспільства для нормальної роботи виробляючої економічної системи. Тоді й виникла завдяки зусиллям англійського економіста Дж. Кейнса (1883–1946) концепція держави загального добробуту, а шляхом до нього стало державне регулювання економіки, створення змішаної економіки, політика соціальних послуг.Суть концепції – у подоланні соціальних конфліктів шляхом створення з допомогою держави стерпних умов життя для всіх верств суспільства з допомогою реалізації програм соціальної допомоги незаможним верствам, вживання заходів для зменшення безробіття тощо, тобто розв’язання всіх тих проблем, які не здатний вирішити ринок. Набув поширення термін «соціальна держава». Соціальною називається держава, що забезпечує всім жителям певну кількість соціальних благ, включаючи прожитковий мінімум, право на освіту, медичне обслуговування тощо. Соціальна держава має допомагати (шляхом оподатковування) тим, для кого без такої допомоги громадянські права виявилися б порожніми обіцянками. Мета соціальної держави –гарантувати всім громадянам мінімальний рівень цивілізованого існування. Прихильники цієї концепції вважають, що в майбутньому буде розв’язана економічна проблема. Людям більше не доведеться перенапружуватися на роботі, вони стануть цілком забезпечені, любов до грошей сприйматиметься як хворобливий стан. Люди знову будуть більше цінувати цілі, ніж засоби, і надавати перевагу корисному.У цілому ця концепція – ліберально-капіталістичний еквівалент соціалістичної ідеології, до якої багато політологів не ставляться цілком серйозно. Концепції держави загального добробуту загрожує небезпека перетворитися в пропаганду суспільства споживання з усіма наслідками, що випливають.

 

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 122 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав