Читайте также:
|
Вищі цінності та їх роль у суспільстві.
Світ цінностей різноманітний і практично невичерпний, як різноманітні і невичерпні потреби й інтереси людства, що прогресивно розвивається. Цінності історичні, їх набір і функції різні на різних етапах розвитку суспільства. У сучасному світі одне з перших місць займають наукові цінності. Але був час (первісне суспільство), коли наука навіть не існувала і, отже, не існували ЇЇ цінності. В епоху Середньовіччя, коли панував релігійний світогляд, вищими цінностями вважалися божественне одкровення і догми священного писання. Наукові ж трактати стали небезпечними для суспільства, а їх авторів іноді навіть спалювали на багаттях інквізиції. Усе це означає, що світ цінностей треба розглядати завжди конкретно, а не абстрактно, пам'ятати про історичні межі тих або інших ціннісних об'єктів.
Класифікація цінностей залишається науковою проблемою. Єдиного підходу до вирішення питання немає. Вважається, що найзагальнішою основою класифікації цінностей виступають: сфери громадського життя, носії цінностей, ієрархія цінностей. Основні сфери громадського життя звичайно розрізняють три групи цінностей: матеріальні, соціально-політичні і духовні.
Матеріальні цінності — це ціннісне значення природних об'єктів і предметних цінностей, тобто засобів праці і речей — безпосереднього споживання. Природні цінності: природне благо, укладене в природних багатствах. Предметні цінності, створені людиною: споживча вартість продуктів праці (корисність взагалі), культурна спадщина минулого, що виступає у вигляді предметів багатства, сучасників і предметів релігійного поклоніння.
Соціально-політичні цінності — це ціннісне значення соціальні і політичні явища, подій, політичних актів та дій.
оціально-політичні цінності: соціальне благо, що є в суспільно-політичних явищах, і прогресивне значення історичних подій (революцій, угод, договорів та ін.). Критеріями ціннісного значення в таких випадках виступають суспільне благо, політична воля, братерство, світ та ін.
Духовні (суб'єктивні) цінності — це нормативна, рекомендаційно-оціночна сторона явищ суспільної свідомості, що виражається через відповідні форми, служить нормативною формою орієнтації людини в соціальній і природній реальності. Відомо, що ідеї, погляди можуть бути справжніми, істинними і помилковими, але від цього вони не перестають бути цінностями. Всі ідеї у сфері цінностей виконують яку-небудь функцію, регулюють ті чи інші відносини людей, виступаючи засобами й об'єктами їх діяльності. Особливе місце займає культура як цінність інтегрального порядку. По-перше, тому, що культура поєднує матеріальні, соціально-політичні і духовні цінності, створені працею людини для задоволення своїх потреб. По-друге, тому, що культура — це не тільки сукупність створених цінностей, але й спосіб створення і засвоєння цінностей, тобто спосіб реалізації творчого потенціалу людини у сфері матеріальної і духовної діяльності. Інакше кажучи, це не просто сума предметів і цінностей, але й процес розкриття здібностей і дарувань людини, формування в нього відповідних ціннісних орієнтацій. Культура як цінність — це все те, що сприяє розвитку людини, її гуманності, шляхетності і творчих здібностей, що сприяє зростанню її волі, збільшенню влади над природою, суспільними відносинами і самим собою.
Кожне покоління використовує накопичений досвід, освоює досягнення і рухається далі, до створення нових цінностей. У культурі існують три види цінностей: цінності — ідеали; цінності — властивості речей, виявлені в результаті взаємодії з цінностями — ідеалами; цінності — речі, що мають ціннісні властивості. З погляду носія (другий аспект класифікації цінностей) звичайно розрізняють: індивідуальні, групові або колективні, загальнонародні і загальнолюдські цінності. Особиста, або індивідуальна цінність — це цінна значимість предмета, явища, ідеї для конкретної людини. Особисті цінності визначаються схильностями, смаками, звичками, рівнем знань та інших індивідуальних особливостей людей. Особисті цінності відіграють важливу роль у житті індивідуума, але все-таки не вони визначають ціннісну орієнтацію особи, тому що суть людини, як відомо, полягає в сукупності суспільних відносин. Групові цінності — це цінна значимість предметів, явищ, ідей для яких-небудь спільностей людей (класів, націй, трудових, військових колективів та ін). Групові цінності мають велике значення для життєдіяльності того або іншого колективу, згуртовуючи індивідів єдиними ціннісними орієнтаціями.
Загальнонародні і загальнолюдські цінності — це ціннісна значимість предметів, явищ, ідей для даного суспільства або для світового співтовариства. Загальнонародні і загальнолюдські цінності звичайно складають ціннісно-нормативну систему, що формується в процесі становлення і розвитку суспільства й відображає результати реальної взаємодії ідеалів і інтересів усіх соціальних верств і груп або світового співтовариства. Це, по-перше, соціально-політичні і моральні принципи, що поділяються більшістю населення або країни, всього світового співтовариства. По-друге, соціально-політичні цінності, загальнолюдські (національні) ідеали, загальнонародна мета й основні засоби її досягнення (соціальна справедливість, людська гідність, громадянський обов'язок, цінності матеріального благополуччя і багатства духовного життя). Загальнонародні і загальнолюдські цінності — це цінності природні і цінності, що за самою суттю і значимістю мають глобальний характер (проблеми світу, роззброєння, міжнародного економічного порядку та ін.)
Суть нового мислення полягає в тому, що проголошується пріоритетність загальнолюдських цінностей над цінностями груповими, насамперед, класовими, тому що без цього не може бути дальшого успішного розвитку всіх народів. З погляду ієрархій, тобто розташування цінностей відповідно тій ролі, що вони відіграють у житті суспільства і людини, виділяються три групи цінностей. По-перше, цінності, що мають другорядне значення для людини і суспільства. Це такі, без яких нереальне функціонування суспільства і людини не порушується. За аналогією з третьою групою ці цінності можна назвати нижчими. По-друге, цінності повсякденного попиту і повсякденного побуту. До цієї групи належать більшість матеріальних і духовних цінностей. Це все те, що необхідно для нормального задоволення матеріальних і духовних потреб людини, без чого суспільство не може функціонувати і розвиватися. І по-третє, вищі цінності. Ці цінності вінчають складну і багатоярусну систему і відображають фундаментальні відносини і потреби людей.
Існування вищих цінностей завжди зв'язано з виходом за межі приватного життя індивідуума. Вищі цінності залучають до того, що немає вище самого індивідуума, чим визначається його власне життя, з чим нерозривно зв'язана його доля. Ось чому вищі цінності, як правило, носять загальнолюдський характер. Вищі цінності — частина матеріальних, духовних і соціально-політичних цінностей, що, як правило, мають загальнонародне і загальнолюдське значення — мир, життя людства, цінності суспільного ладу, уявлення про справедливість, волю, права й обов'язки людей, дружбу, любов, довіру, родинні зв'язки, цінності діяльності (праця, творчість, творення, пізнання істини), цінності самозбереження (життя, здоров'я), цінності самоствердження і самореалізації, цінності, що характеризують вибір особистих якостей: чесність, хоробрість вірність, справедливість, доброта та ін. Вищі соціально-політичні цінності — патріотизм, захист Батьківщини, військовий обов'язок, військова честь та інші, що мають загальнонародний, традиційний характер. Ускладнення всього комплексу завдань, що вирішуються суспільством, підвищує моральну цінність обов'язку та відповідальності. Не випадково відповідальність стає тим морально-правовим поняттям, що частіше вживається в повсякденності. У сучасних умовах багаторазово зростає значення дисципліни, значення особистої відповідальності. Моральна цінність суспільства і громадського обов'язку нагороджує такою ж цінністю і всі види суспільно корисної діяльності, насамперед, діяльність трудову. Без праці людина не тільки не може існувати, але й не може бути людиною в самому повному і глибокому змісті. Усвідомлення великої соціальної ролі праці, її виховного та морального значення належить до числа основних елементів моральної свідомості трудящих. «Без праці немає добра», «Землю сонце красить, а людину праця» — говорять народні прислів'я. Знищення дармоїдів і звеличування праці — ось постійна тенденція історії. За ступенем більшої або меншої поваги до праці можна пізнати ступінь цивілізації народу. Зрозуміло, моральна цінність праці прямо залежна від соціальної значимості, спрямованості на досягнення загального блага, а від вільного і творчого характеру праці, що піднімає людську особу, сприяє розкриттю її задатків і здібностей.
Зі зміною умов цінності можуть переходити з одного виду, з одного ряду значимості в інші. З розвитком суспільства виникають нові цінності і, навпаки, втрачають значимість або йдуть у небуття інші цінності. Цінності тісно взаємозв'язані і взаємодіють один з одним не тільки в межах якого-небудь виду, але й між видами, у групах і між групами. Нарешті, у кожному з видів цінностей, у свою чергу, розрізняється безліч різновидів. Духовні цінності можна класифікувати відповідно до традиційних з нетрадиційними формами суспільної свідомості.
Моральні цінності — явища моральної культури, за допомогою яких задовольняються суспільні й індивідуальні потреби в подоланні суперечностей між поведінкою особи й інтересами суспільства. Моральними цінностями вважається те, що задовольняє моральним запитам суб'єктів, що приносить їм моральне задоволення. Моральні цінності відображають не тільки сформоване реальне буття, але й потреби в більш досконалих формах громадського життя. Моральні цінності — своєрідне вираження ідеалів, прагнення до здійснення яких підсилює практично діючий характер моральних орієнтацій. Моральні орієнтації виступають як міра відповідності людським діям, відносинам, соціальним і моральним вимогам реальних можливостей досягнутого етапу суспільного прогресу. На основі моральних цінностей формується нормативно-ціннісна орієнтація особи. У ній є і вимога того, як знаходити і оцінювати існуючі явища. Без регулярного і невпинного задоволення моральних потреб, без відносно постійного залучення до моральних цінностей, без оволодіння ними в людини порушується психіка, змінюється характер його поводження. Наскільки велика роль моральних цінностей у житті людини і суспільства, наочно показують кризи моралі, переоцінка її цінностей. У сучасних умовах йде процес ламання старих ідеалів, принципів моралі. Втрачають виправданість колишні прагнення і дії людини, у неї вселяються розгубленість і непевність. Людина в кризі, що настала, випробує почуття втрати, у неї ніби зникає ґрунт під ногами. Втрата моральних цінностей — це втрата морального здоров'я людини і суспільства.
Естетичні цінності. Естетичні цінності — предмети і явища природи, доступні людському пізнанню; сама людина (її вигляд, дії, вчинки, поведінка); речі, створювані людьми й створена друга природа, продукти духовної діяльності; твори мистецтва. Наявність об'єктів, що володіють цінністю, залежить від того, в яку конкретну систему соціально-політичних відносин включені, які ідеали служать критерієм оцінки. Основні види естетичних цінностей — прекрасної, піднесеної і їх протилежності — потворне і низьке. Особливу групу естетичних цінностей становлять трагічне і комічне, що характеризують ціннісні засоби різних драматичних ситуацій у житті людини, образно моделюються в мистецтві. Низька естетична культура, а тим більше естетичне неуцтво може залишити людину байдужою до краси природи, ЇЇ гармонії, до краси і гідності людської діяльності, до творів літератури і мистецтва. Тому-то в сучасних умовах треба добиватися, щоб кожна людина уміла чітко розрізняти прекрасне і потворне, насолоджуватися прекрасним, переживати і співчувати трагічному, сміливо повставати і вести боротьбу проти потворного в діях людей, проти низькопробності і несмаку в мистецтві, побутового хамства та ін.
Релігійні цінності. Незважаючи на те що релігійна свідомість спотворено відбиває дійсність, релігійні ідеї, догми, культові обряди та ін. свого ціннісного значення не втрачають, тому, що виконують повністю певні світоглядні, регулятивні, комунікативні та інші завдання. Тут враховуються два моменти. По-перше, релігійні ідеї, догми і культові обряди мають позитивне значення в основному для людей, у яких сформовані відповідні ціннісні орієнтації. При відсутності позитивної орієнтації релігійні цінності або відкидаються, або оцінюються негативно. По-друге, в основі ціннісних орієнтацій релігійної особи лежить переконання, що своє вище вираження цінності є Бог, що виступає як створена істина, справедливість, добро, краса та ін. Цінності, на які орієнтована така особа, лише належать світу і виявляються в результаті божественного одкровення, а сприйняття явищ як цінності й орієнтація на них нібито споконвічно властиві особі, людській душі як божественному творенню. Історично багато релігійних цінностей повністю справедливо розглядаються як надбання культури людської цивілізації.
Пізнавальні гносеологічні цінності — це ціннісне значення процесу і результатів пізнавальної діяльності людини, насамперед, знань, в усьому їх різноманітті. Ступінь їх значимості визначається мірою адекватності, правильності відображення у свідомості суб'єкта об'єктивної реальності, а також ефективністю знань у розвитку суспільного виробництва. Ціннісне значення усіх видів достовірних знань — природничо-наукових, технічних, суспільних, фундаментальних і прикладних в умовах сучасної науково-технічної революції має тенденцію до неухильного зростання.
Моральною оцінкою встановлюються заслуги особи або її провина. Коли говорять про заслуги, мають на увазі суспільно корисну діяльність людей, таку їх поведінку, що найбільше відповідає інтересам суспільства, вимогам громадського обов'язку. Заслуга полягає в перевищенні звичайної, середньої міри або обов'язку в тривалому, бездоганному виконанні обов'язків: «пішли на заслужений відпочинок», говоримо про пенсіонерів, тобто заслуга — це висока соціальна цінність вчинків, людському життю і діяльності. Заслуги і гідність оцінюються суспільством, стають об'єктами честі і слави так само, як оцінюється провина, породжуючи безчестя, ганьбу, покарання. Честь — добре ім'я, позитивна моральна репутація, особливий механізм морального регулювання. Одне із завдань морального виховання саме і полягає в тому, щоб навчити людину дорожити своєю честю, берегти добре ім'я, не плямувати її невартими вчинками. Давно вже замічено, що честь і слава — важливі збудники людської діяльності, джерела більшої енергії, що може спрямовуватись на служіння обов'язку, на суспільно корисні справи. У пошуках суспільного визнання, всенародної слави людина здатна творити великі і добрі справи. Але тут у складній сфері морального стимулювання особливо важливе дотримання міри. У моральної людини обов'язково повинно бути почуття честі, прагнення до завоювання і збереження доброго імені. Інакше світ моральних цінностей буде їй недоступний. Але важливо ще, яке в людини почуття честі, на яку систему моралі зорієнтовано, у чому бачить людина свою честь і славу, якими справами збирається їх завойовувати. Важливо й інше: як, у якому ступені розвинуто почуття честі, яка його питома вага в моральній свідомості особи, у мотивах її поведінки.
Становище людини — вища цінність, як правило, застосовується гуманістами як аксіома. І це дійсно аксіома в тому змісті, що людство вистраждало ідею вищої цінності, прийшло до неї через гіркий досвід багатьох поколінь. Цінність людини та її життя може розглядатися як індивідуальний синтез всіх інших цінностей, що функціонують у суспільстві. Цінність життя є сукупність елементів особистісних орієнтацій. Чому життя людини — вища цінність? По-перше, тому, що поза життям людини немає і не може бути цінностей. Це єдиний критерій і умова для існування будь-якої іншої цінності. Для індивіда життя виступає як вища цінність, вище благо безвідносно до чого б то не було. Цінність життя фундамент і вершина для всіх інших цінностей. По-друге, залежно від розуміння цінності життя будуть формуватися відносини суспільства до людини. Якщо у відносинах між людьми цінність життя розглядається в індивідуальному аспекті, тобто тут значимість життя визначається не для самого індивідуума, а для суспільства. Питання про те, чи є сама людина цінністю, розглядається з двох сторін: У чому ж для людини полягає цінність іншої людини і людини взагалі? У чому цінність власного життя людини? Інтерес індивіда до інших людей має для людини зміст, залежний не тільки від того, який він сам. Визначення цінності життя соціально перебуває в прямій залежності від історичних умов. Що таке раб для рабовласника? Що таке кріпак для феодала? Що таке пролетар для буржуа? У процесі розвитку цивілізації крок за кроком створюються передумови того ставлення між людьми, що в абстрактній формі виражено категорично імперативом Іммануїла Канта: «...Поводься так, щоб ти завжди ставився до людства й у своєму обліку, і в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи не належало б до нього, як до засобу». Природно — це особлива, абсолютна цінність. Інтереси і цінності спільно взаємодіють, є надбанням. Але абсолютна цінність самої людини тільки в потенції. Перетворення абсолютного характеру цінності людини з потенції на реальність означає становлення вільного розвитку індивідів суспільно значимим явищем, формування самої людини, особистості.
Здоров'я як цінність. Здоров'я природна, абсолютна і неминуща життєва цінність, що займає один із верхніх шаблів на ієрархічній градації цінностей. Від ступеня володіння здоров'ям залежить рівень задоволення практично всіх потреб людини. Потреба в здоров'ї має загальний характер, властива окремим індивідам і суспільству. Розрізняють індивідуальне (особисте) здоров'я і суспільне здоров'я населення. Погляд на здоров'я як на найвище за значенням життєве благо має тисячолітню традицію, але наукові форми знаходять тільки в сучасності. Пропонується виділяти три рівні цінностей здоров'я: біологічний — початкове здоров'я; соціальний — здоров'я як міра соціальної активності; особистий, психологічний — здоров'я не як відсутність хвороби, а як заперечення її в змісті подолання. Безтурботне ставлення людини до свого здоров'я завдає соціально-економічну і морально-психологічну шкоду сім'ї, виробничому колективу та суспільству.
Воля як цінність. Філософське розуміння волі виражається у визначенні. Воля — це здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети, ґрунтуючись на пізнанні об'єктивної необхідності. Воля стає цінністю, коли людина її усвідомлює. Там, де немає усвідомлення цінності волі, усвідомлення себе як рівного з іншими людьми, там немає ні справжнього самолюбства, ні людської гідності. Розуміння своєї несвободи й усвідомлення цінності волі утверджується і зміцнюється в боротьбі, найповніше виявляється в періоди революційного піднесення, бурхливих політичних подій. Події сучасності наочно підтверджують тезу: громадянська самосвідомість немислима без свідомості і відчуття цінності волі.
Кожне нове покоління застає вже існуючий, сформований світ моральних цінностей. У соціально неоднорідному, класово антагоністичному суспільстві це навіть не один, а кілька світів, що лише частково перетинаються, роз'єднаних протилежними за своїм становим змістом моральними принципами і нормами. Природно, що кожна людина орієнтована на якийсь один історично конкретний моральний світ, що не витає десь у надхмар'ї, а повністю реально існує і виникає перед особою, яка формується, у вчинках навколишніх її людей, у вдачах і звичаях, у трудовому процесі, у діяльності соціальних інститутів, у мистецтві і літературі і взагалі в усій системі культури суспільства. Моральна культура і взагалі культура передаються з покоління в покоління не біологічно, а соціально, тобто формуються всіма умовами життя людей і спрямованим виховним впливом з боку суспільства.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 26 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |