Читайте также:
|
По-перше, буття речей, властивостей, відносин, процесів природного і штучного походження, тобто буття природного як «перша природа», що є сукупністю природних умов існування людини й суспільства, та «друга природа» — сукупність штучних матеріальних умов існування суспільства, створених людиною у процесі перетворення «першої природи». Буття окремих речей, станів, процесів минуще в одвічному бутті об'єктивної, первинної, безконечної у часі та просторі природи. «Другу природу» визначає взаємозв'язок природного матеріалу, опредмеченої (перенесеної на предмет) діяльності людини, втіленого ідеального (духовного) та соціальних функцій, створених на основі свідомої мети речей (знарядь праці, об'єктів промисловості, культури, предметів побуту тощо). Штучне буття є буттям соціально-історичним.
По-друге, буття людини як цілісної істоти, що володіє члено-роздільним мовленням, свідомістю, вищими психічними функціями (абстрактно-логічним мисленням, логічною пам'яттю тощо), здатна створювати й користуватися знаряддями праці та підпорядковувана, водночас, природним закономірностям (проходить етапи виникнення, розвитку та загибелі, людське тіло підпадає дії закону збереження речовини й енергії).
По-третє, буття соціального (суспільства) як відокремлена від природи форма життєдіяльності людей, система суспільних процесів, створювана різноманітними відносинами між людьми у процесі їхньої життєдіяльності, в якій органічно поєднані соціальне життя окремої людини та буття суспільства як цілого. Рушієм соціального як результату спільної організованої діяльності великих груп людей є комплекс природних, соціальних і духовних сил. Взаємодія системи соціальних, державних та владних інститутів зумовлює можливість розвитку суспільства як системи відносин. Основою взаємодій індивідів є соціальна дія, що породжує стійкі змістовні зв'язки поведінки. Соціальне буття індивіда реалізується у системі соціальних відносин, тобто стійкому взаємозв'язку соціальних дій (М Вебер).
По-четверте, буття ідеального (духовного), представлене у формах людської свідомості, діяльності та культури (продуктах абстрактного мислення й духовного обміну людей, втілених у соціально значимих ідеальних утвореннях: наукових теоріях, нормах моралі, релігійних та естетичних цінностях, знаряддях праці, техніки, творах літератури й мистецтва), що складається із суб'єктивованого (індивідуального), об'єктивного (позаіндивідуального, загального) й об'єктивованого духовного.
Об'єктивне ідеальне буття — це надіндивідуальні, відчужені (самостійні) форми духовності, носієм яких є соціальні спільноти, суспільство. Зміст об'єктивного ідеального становить, передусім, мова як особлива, відображена у людській культурі реальність, що забезпечує соціальну пам'ять, тобто пам'ять нащадків, людства.
По-п'яте, біосферне буття (від грец. — «bios» — «життя», «sphaora» — «сфера») — земна оболонка, охоплена біологічним життям, що надає їй своєрідної геологічної й фізико — хімічної організованості (В. Вернадський). Виникнення життя та пов'язане з ним утворення біосфери Землі розглядається наукою як єдиний процес утворення життя на всій планеті із зародженням відповідних умов.
Усі форми буття — буття речей, властивостей, відносин, процесів природного й штучного походження, буття людини, буття соціального, буття ідеального та біосфери мають якісні відмінності та, водночас, взаємопов'язані, оскільки світ є єдиним цілим. Людина усвідомлює буттєві форми за допомогою наукової, буденної, релігійної, музичної, містичної тощо форм пізнання з позицій органічного взаємозв'язку всіх форм буття, єдності світу.
22.Філософське значення форми буття.
Фундаментальність проблеми буття для філософії пов'язана насамперед із тим, що філософія виконує функцію людського світо-орієнтування, а буття - це найширше філософське поняття, і тому воно постає як граничний, цільовий, стратегічний людський орієнтир.
Умовою визначення буття як гранично широкої категорії є зіставлення його з небуттям. Але в реальному життєвому досвіді ми ніде й ніколи безпосередньо не стикаємося із небуттям як таким. Коли зникають певні матеріальні речі, змінюються природні явища, умирають живі істоти, ми розуміємо, що все це ще не є переходом у небуття, адже при цьому немає повного зникнення, а є лише перетворення певних форм та вимірів того, що існує, в інші форми та виміри.
23.Матеріалізм і ідеалізм як моністична форма буття
Відповідно до різних філософських вчень (монізм та дуалізм) трактується і різні думки з приводу різноманітності і єдності світу. Так як пошуки начала, буття важкі, але вони конче потрібні, оскільки без онтологічної усталеності неможлива об’єктивна (а отже і суб’єктивна) логіка. Буття при цьому думкою розподіляється на матеріальну й ідеальну складові. Філософи намагаються з*ясувати генезис (походження) того і другого, тобто матеріального й ідеального, різні форми їхньої взаємодії, підпорядкованості, взаємопроникненню. І тут традиційні і до тепер актуальні три способи вирішення цієї проблеми: 1. існує напрямок у філософії, що називається ідеалізмом. Його прихильники вважають ідеальне первинною підставою буття, а матеріальний світ, природу – продуктом „ абсолютної ідеї ”, несвідомої космічної волі й інших видів ідеального. 2. Ідеалізму протистоїть філософське вчення матеріалізму. Матеріалісти вважають первинною матерію, а усі форми ідеального, свідомість, волю, мислення – похідними від матерії, продуктом її розвитку. Зазвичай у філософській літературі перших і других, тобто ідеалістів і матеріалістів, прийнято називати моністами, тому що вони виходять з визнання як першого і основного тільки одного з начал – або матеріального або ідеального. При цьому вони намагаються логічно обґрунтувати походження одного з іншого
24. Дуалізм як модель буття
Дуалі́зм — доктрина, котра стверджує, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні у природі від розумового акту пізнання ізнання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між «ментальними» (розумовими) та «реальними» предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.
Іншими словами, дуалізм це — філософська теорія, яка стверджує, що всесвіт складається з двох незмінних і незалежних речовин, або вчення, що він базується на двох фундаментальних принципах (наприклад, добро і зло). Цим дуалізм відрізняється від монізму — вірування лише в одну речовину чи принцип а також від плюралізму, який дотримується погляду що таких перших початків є багато. Одною з найпоширеніших дуалістичних теорій у філософії з часів Декарта, є думка, що світ складається з ментальної субстанції (розум чи свідомість) і фізичної субстанції (тіло чи матерія).
25.Поняття матерії
Матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини). Але Бог існує об'єктивно і від того не стає матеріальним.
Матерія як філософська категорія — не закостеніла, незмінна форма або вмістилище всього існуючого у світі. Вона визначає найбільш суттєві властивості об'єктивно-реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.
Системність в організації матерії — не тільки її фундаментальна властивість, вона також визначає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів матерії: неорганічний (мікро-, макро-, мегасвіти); органічний (організмений, підорганізмений, понадорга-нізмений); соціальний (особистість, родина, плем'я, народність, нація, клас, суспільство, людство).
Отже, поняття матерії проходить складний шлях, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |