Читайте также:
|
Будь-який феномен може бути осмислений неоднозначно – або через його порівняння з іншими сутностями чи явищами, або через розкриття його власної унікальної природи. Феномен людини не є винятком. Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке. Сутність людини представники натуралізму бачили лише в якихось незмінних біологічних чи психологічних властивостях. Ще однією світоглядною позицією в оцінці сутності людини, підходом "зсередини" є ідеалізм. Філософи – ідеалісти вважають, що головним у людині, іі сутністю є свідомість розум, і саме цією властивістю людина відрізняєте інших живих істот. Оскільки свідомість людини не залишається незмінною, може вдосконалюватися в процесі освіти і виховання, то, впливаючи на свідомість, можна змінити і саму людину. Насправді сутність людини як об'єкта філософського та наукового аналізу не є чимось сталим, встановленим раз і назавжди. Тому можливим є такий варіант розгляду феномену людини, її сутності: • по-перше, людина є живою істотою, проте їй притаманний особливий тип тілесної організації (тобто природна сутність людини – сутність першого порядку);• по-друге, людина є там, де є її діяльність (це сутність другого порядку; сутність людської діяльності буде розглянуто в розділі про суспільне життя людини);• по-третє, людська діяльність здійснюється у системі суспільних відносин – це сутність третього порядку, тобто йдеться про суспільність людини;
• по-четверте, людська діяльність (праця) є усвідомленим процесом перетворення природи, суспільства і самої людини (сутність четвертого порядку);• по-п'яте, людина є істотою духовною, їй притаманна душа (про це докладніше йдеться при аналізі душевного життя і духовності людини). Отже, це сутність найглибшого порядку. Зі зміною історичних уявлень про сутність людини відповідно змінюються і уявлення про сенс її життя.Сенс людського життя має історичний характер. Однак питання про сенс життя є питанням про призначення людини. Не чому, а для чого живе людина? Із давніх часів це питання стояло перед людиною. Вже виникнення цього питання свідчить про те, що воно народжується із сумніву в існуванні такого сенсу. З-поміж багатьох підходів до вирішення цієї складної проблеми можна виділити три головні:
• сенс життя одвічно притаманний життю від самого його початку;
• сенс життя за межами життя;
• сенс життя створюється самою людиною.
Для першого підходу найбільш характерне релігійне тлумачення життя, згідно з яким не перетворення світу на засадах добра, а дійова співучасть у Боголюдському житті має для людини абсолютний сенс. Основою другого підходу є наполовину релігійна ідеях людина здатна перебудувати світ на засадах добра і справедливості. Відповідно до третього підходу життя не має сенсу, який випливає з минулого чи майбутнього, тим більше з потойбічного світу.
Другий висновок полягає в тому, що сенс життя усвідомлюється і формується на певних світоглядних (міфологічних, релігійних, філософських чи наукових) засадах. Звідси нерозривний зв'язок сенсу життя з основами світогляду, особливо з філософією і релігією.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 27 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |