Читайте также:
|
|
Лекція №2
План
1. Морфологічні зони рельєфу дна Світового океану.
2. Морфометричні показники океанів.
3. Морські грунти.
1. Рельєф дна океанів і морів значною мірою визначається особливостями будови земної кори в їх межах. Океанічна і материкова земна кора мають суттєві відмінності. Материкова кора складається з трьох шарів: осадового, кристалічного (гранітного), магматичного (базальтового). Товща осадового шару досягає в середньому 5 км, гранітного - 10-15 км, базальтового - 15 км. Під великими гірськими системами товщина шарів збільшується.
На дні океанів осадова товща значно менша (100-1000 м), гранітний шар відсутній, а ложе океанів, яке підстилає осадову товщу, утворене тільки базальтами океанічного типу. Загальна товщина земної кори під океаном - близько 6 км, тобто в п'ять разів менша, ніж під материками.
У межах дна Світового океану, перш за все, виділяються морфологічні зони (основні елементи рельєфу дна): материкова відмілина (шельф); материковий схил; ложе океану. Кожна з цих зон відрізняється від інших походженням, закономірностями розвитку і деякими іншими ознаками (величиною кута нахилу дна тощо).
Основною кількісною характеристикою океанічного рельєфу є глибина. Материкова відмілина в середньому поширюється до глибини 200 м, материковий схил лежить між; ізобатами 200-3000 м, а ложе океану розташоване на глибинах від 3000 до 6000 м. Глибини понад 6000 м характерні для океанічних западин. За допомогою батиметричної кривої розподілу глибин (рис. 1.2) було встановлено, що в Тихому, Індійському та Атлантичному океанах співвідношення площ різних морфологічних зон подібне: близько 75 % площі дна кожного з океанів знаходиться на глибинах 3000-6000 м, 17-20 % площі мають глибини - 200-3000 м, решта - дно з глибинами менше 200 м (табл. 1.3). У Північному Льодовитому океані, навпаки, материкова відмілина займає майже 40 % загальної площі, що наближає цей океан до глибоководних морів.
Материкова відмілина - це мілководна частина підводної окраїни материків, утворення якої найчастіше пов'язане з наступом моря на сушу - трансгресією. Перед гирлами великих річок зустрічаються також; акумулятивні материкові відмілини, які складені товщами винесених з материка піщано-глинистих відкладів.
Найбільша ширина материкової відмілини (до сотень кілометрів) спостерігається вздовж північних берегів Євразії. Значні її розміри -в Атлантичному океані вздовж берегів Європи та Північної Америки, а також; біля берегів Патагонії. Найменша ширина шельфу - в Тихому океані вздовж західних берегів Північної і Південної Америки.
У межах шельфу розташовані важливі рибогосподарські райони світу (Баренцове море, Ньюфаундлендська банка, Північне море), родовища нафти і газу та інших корисних копалин (наприклад, у Північному морі, Мексиканській і Перській затоках).
Материковий схил - це частина поверхні дна океанів і морів між материковою відмілиною та ложем океану. Він являє собою бічну грань материкової плити. Материковий схил має досить великі похили (в середньому 4-7°), інколи вони досягають 20-40° (біля берегів вулканічних і коралових островів). У деяких місцях океану материковий схил прорізаний глибокими підводними каньйонами. Більшість каньйонів утворилась під дією суспензійних потоків, що рухаються вздовж материкового схилу, інші виникли внаслідок дії тектонічних процесів або затоплення долин і русел великих річок.
Між материковим схилом і ложем океану виділяється материкове підніжжя, сформоване шлейфами осадів, накопичених біля материкового схилу. Вони подібні до шлейфів, які утворюються біля підніжжя гір на суші. Тут також; зустрічаються конуси виносу каньйонів материкового схилу.
За материковим схилом слідує ложе Світового океану. Ця назва не зовсім вдала. Вона виникла тоді, коли характер рельєфу дна центральних частин океану знали мало. Тоді вважалося, що центральні частини дна океанів являють собою одноманітну глибоководну западину з малорозчленованим рельєфом. Такому уявленню ця назва відповідала. Згодом виявилося, що дно Світового океану дуже різноманітне за рельєфом і геологічною будовою. У його межах виділяються як підвищені, так і понижені форми рельєфу. До підвищених форм рельєфу належать: серединно-океанічні хребти, підняття, окремі підводні гори; до понижених - котловини, улоговини та океанічні западини.
У кожному океані є хребет меридіонального напрямку. Південні окраїни меридіональних хребтів з'єднуються з широтним підводним хребтом, розташованим між Антарктидою і материками Південної Америки, Африки та Австралії. Таким чином, серединно-океанічні хребти формують єдину гірську систему планетарного масштабу. Загальна її протяжність - понад 60 тис. км, а площа - більше 15 % поверхні дна океанів. У багатьох місцях хребти зруйновані поперечними розломами.
Океанічні глибоководні западини (жолоби) - вузькі та довгі, найчастіше дугоподібні в плані депресії (завглибшки понад 6000 м), розташовані вздовж; зовнішнього краю острівних дуг, а також деяких материків. Ширина жолобів сягає від 1-3 км до кількох десятків кілометрів, а довжина - сотні кілометрів. Найбільше поширені в Тихому океані вздовж: східного узбережжя Євразії, де в поєднанні з котловинами окраїнних морів і острівних дуг вони формують так звані перехідні зони між підводною окраїною материка і ложем океану в місцях інтенсивної тектонічної діяльності.
2. Морфометричні характеристики основних форм рельєфу дна глибоководної частини Світового океану наведено в табл. 1.4-1.5.
Окремі океани і моря мають певні морфометричні особливості.
Тихий океан - найбільший за площею, займає перше місце серед океанів і за глибинами, які часто перевищують 4000-5000 м. Порівняно з іншими океанами характеризується найбільш складним рельєфом дна, особливо в північно-західній частині. На дні океану спостерігаються численні улоговини і тектонічні розломи - залишки зруйнованого серединного хребта. У південній і південно-східній частинах океану розташовані потужні підняття - Південнотихоокеанське і Східнотихоокеанське.
Однією з характерних особливостей рельєфу дна Тихого океану є значна кількість глибоких западин, витягнутих уздовж материків або островів. Із 17 відомих у Світовому океані западин, глибини в яких перевищують 8000 м, 15 розташовані в Тихому океані (переважно в західній його частині). Серед них і найглибша западина Світового океану - Маріанська, де максимальна глибина становить 11022 м (за іншими даними - 11034 м).
Моря Тихого океану. Найбільші з них розташовані в західній частині океану і належать до типу окраїнних.
Північна і східна частини Берингового моря займають широку материкову відмілину, де глибини поступово збільшуються від 20 м біля берега до 140 м біля краю відмілини. У південно-західній і західній частинах моря материкова відмілина різко переходить у глибоку западину з найбільшою глибиною 4773 м.
Охотське море відзначається досить простим рельєфом дна, яке має загальний похил з північного заходу на південний схід. Глибини від материка поступово збільшуються і доходять до 3000 м. Уздовж Курильських островів спостерігаються глибини до 3372 м, найбільше поширені - від 200 до 1200 м.
Японське море являє собою улоговину з крутими схилами на заході і сході та більш похилими на півночі і півдні. Найглибшою є центральна частина моря (3369 м), але тут же розташована підводна височина Ямато з глибинами до 287 м. У цілому Японське море глибоке, з переважаючими глибинами 3100-3500 м.
Жовте море - найбільше в Тихому океані. Воно цілком розташоване на материковій відмілині. Дно досить рівне і має загальний похил на південь. Максимальна глибина - 105 м.
Серед міжострівних морів Малайського архіпелагу найбільшими є Сулу, Банда, Сулавесі та Яванське. Море Сулу займає глибоку улоговину з глибинами до 5119 м. Між островами рельєф дна має складний характер, глибини змінюються від 10 м до 1700 м. У моря Банда дуже складний рельєф дна. Максимальна глибина - 7360 м. Море Сулавесі займає котлоподібну западину з максимальною глибиною 5842 м. Яванське море є наймілкішим в архіпелазі. Глибини не перевищують 89 м, а найбільше поширені - від 20 до 65 м.
На північ від Австралії на материковому шельфі розташовані мілководні (з глибинами до 200 м) Тіморське та Арафурське моря. Слід зазначити, що згідно з межами океанів, прийнятими в нашому підручнику, ці моря є частиною Тихого океану, хоча в деяких інших джерелах їх відносять до Індійського океану.
У південній частині Тихого океану розташовані Коралове і Тасманове моря. Рельєф дна Коралового моря дуже складний; тут є три западини з найбільшою глибиною 9103 м у північній частині моря (западина Бугенвіль). Південно-західна частина моря мілка, з найбільшими глибинами менше 1000 м.
Атлантичний океан витягнутий з півночі на південь. Уздовж його осі лежить підводна височина - Серединний хребет (північна його частина називається Північноатлантичним хребтом, південна - Південноатлантичним). Глибини на височині в північній частині океану змінюються в межах 3000-3500 м, у південній - від 2000 до 3000 м і лише на крайньому півдні досягають 3500 м. На заході і сході від цього хребта розташовуються улоговини. Західні улоговини переважно мають глибини від 3000 до 6000 м, східні - 4000-5000 м.
На північ від островів Пуерто-Ріко розташована западина з тією ж назвою і максимальною для Атлантичного океану глибиною - 8742 м.
Для рельєфу дна Атлантичного океану характерна наявність великої кількості банок (окремо розташованих відмілин) з невеликими глибинами (десятки метрів) серед глибин у кілька тисяч метрів. Друга особливість рельєфу дна цього океану - великі площі, зайняті материковою відмілиною і ділянками з глибинами до 2000 м.
Моря Атлантичного океану. Північне море мілководне, причому наймілкішою є його південна частина, де глибини змінюються від 20 до 60 м. Ложе моря має досить рівномірний похил з півдня на північ. Найбільші глибини спостерігаються біля Скандинавського узбережжя (300 м і більше), а також у протоці Скагеррак (809 м).
Балтійське море також мілке, переважають глибини 60-150 м, а найбільша - 455 м. Дуже мілководні Фінська і Ризька затоки.
Середземне море відділяється від Атлантичного океану порогом у Гібралтарській протоці, де глибини не перевищують 360 м. У західній частині моря глибини досягають понад 2000 м, а в східній - навіть 4000 м. Максимальна глибина моря в западині Галєна - 5121 м.
Карибське море має складний рельєф з рядом глибоких западин, відокремлених порівняно високими підвищеннями. Найбільша глибина - 7680 м.
Індійський океан перетинається з півночі на південь Аравійсько-індійським і Західноіндійським хребтами, які поділяють його на дві частини - західну та східну, з різним рельєфом. Східна частина зайнята досить вирівняним зниженням з глибинами 5500-6000 м. Рельєф західної частини океану більш складний і характеризується чергуванням знижень і підвищень дна: глибини змінюються від 5000 до 6500 м. У північно-східній частині лежить єдина в Індійському океані Зондська (Яванська) западина з глибинами до 7209 м. Материкова відмілина досягає найбільшої ширини біля берегів Індостану.
Моря Індійського океану зосереджені в його північній частині.
Червоне море - глибока витягнута западина, яка сполучається на півдні мілководною протокою з Аравійським морем. Переважають глибини від 600 до 1500 м, найбільша - 2064 м. Біля берегів рельєф дна ускладнюється відмілинами, островами і кораловими утвореннями.
Аравійське море характеризується слаборозвиненою материковою відмілиною на заході і добре розвиненою на сході. Переважають глибини 1900-3400 м, у центральній частині моря - 4400-4600 м. Найбільша глибина - 5203 м.
Перська затока дуже мілководна, глибини не перевищують 104 м. У прибережній смузі рельєф дна порушується великою кількістю банок і дрібними островами.
Північний Льодовитий океан порівняно з іншими океанами має набагато менші глибини (максимальна - 5527 м) і широку материкову відмілину, на якій розташована більшість окраїнних морів Євразії та Північної Америки. Поріг Нансена (між Гренландією і Шпіцбергеном) ділить Північний Льодовитий океан на два басейни: Арктичний і Північноєвропейський.
Рельєф Арктичного басейну дуже складний. Уздовж; берегів Азії та Північної Америки проходить широка смуга материкової відмілини (600-800 м). Хребет Ломоносова, який тягнеться від Новосибірських островів до Гренландії, поділяє Арктичний басейн на дві улоговини - Канадсько-Сибірську (з глибинами до 4000 м) і Гренландсько-європейську (з глибинами до 5450 м). Крім хребта Ломоносова, в Арктичному басейні є й інші підвищення, які поділяють його западини на окремі частини. Північноєвропейський басейн за рельєфом поділяється теж на окремі частини: північно-східну (Баренцове і Біле моря) та південно-західну (Гренландське і Норвезьке моря).
Моря Північного Льодовитого океану в основному належать до окраїнних, лише Біле море є типовим внутрішньоматериковим морем.
Норвезьке море відокремлене від Атлантичного океану підводним хребтом, над яким глибини не перевищують 600 м. Максимальна глибина моря - 3910 м.
У морі Бофорта глибини збільшуються від берегів Аляски в напрямку на північ від 530 до 2000 м; найбільша глибина - 4683 м.
У Гренландському морі ложе має вигляд правильної улоговини із середньою глибиною 1444 м і найбільшою - 4816 м.
Баренцове море розташоване на найбільш глибоководній частині материкової відмілини. Переважають глибини 150-300 м, і лише в південній частині вони перевищують 500 м. Найбільша глибина - 600 м.
Біле море мілководне і має нерівний рельєф дна. Максимальна глибина (300 м) - в Кандалакській затоці.
Карське море розташоване в основному на материковій відмілині. Широка смуга мілководдя вздовж узбережжя материка відзначається великою кількістю відмілин з глибинами до 25 м, які змінюються зниженням дна до 100 м. Максимальна глибина (близько 620 м) - в західній частині моря.
Море Лаптєвих розташоване на материковій відмілині, воно характеризується вирівняним рельєфом дна. Переважають глибини 30-80 м, найбільша - 3347 м (у протоці Вількицького).
Східносибірське море - одне з найбільш мілководних морів Північного Льодовитого океану. Воно цілком розташоване на материковій відмілині. Переважають глибини 40-90 м, найбільша - 155 м. Рельєф дна значно вирівняний.
Чукотське море є наймілкішим, розташоване на материковій відмілині. Більша частина моря має глибини 25-50 м, максимальна глибина становить 200 м.
Вивчення рельєфу дна океанів і морів триває. Для вимірювання глибин застосовують різні способи, які поділяються на механічні, гідростатичні та акустичні. При механічному способі використовують рейки (до глибини 6 м), на більших глибинах вимірювання проводять спеціальними лотами. У гідростатичних приладах використовується закономірність: збільшення тиску води пропорційне збільшенню глибини. Акустичний спосіб найбільше поширений. Він полягає в тому, що за швидкістю звуку і часом проходження звукових коливань від спеціального приладу (ехолота) до дна і назад визначається глибина.
Рельєф дна Світового океану і його частин відображають на батиметричних картах, на яких однакові глибини з'єднані лініями, що називаються ізобатами.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 24 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |