Читайте также:
|
Лекція 2
Особливості розвитку мовлення у дітей дошкільного і шкільного віку
Критичні періоди розвитку мовлення
Розвиток фонологічної складової мовлення
3. Періодизація становлення мовлення за Леонтьєвим (4 етапи)
Критичні періоди розвитку мовлення
Виділяють три критичні періоди в розвитку мовленнєвої функції. У ці періоди відбувається найбільш інтенсивний розвиток тих чи інших компонентів мовлення, певних функцій мовлення, в зв’язку з чим з’являється відвищена вразливість нервових механізмів мовленнєвої діяльності і ризик виникнення порушень мовлення. Наприклад заїкання виникає переважно на 3-му році життя
Перший (1—2 року життя), коли формуються передумови зв’язного мовлення і починається мовний розвиток, складаються основи комунікативної поведінки і рушійною її силою стає потреба в спілкуванні. У цьому віці відбувається найбільш інтенсивний розвиток кіркових мовних зон, зокрема зони Брока і Верніке, критичним періодом її розвитку вважається вік дитини 14—18 місяців. Будь-які, навіть неначе незначні несприятливі чинники, що діють в цьому періоді, можуть відбитися на розвитку мовлення дитини.
Другий критичний період (3 року), коли інтенсивно розвивається зв'язне мовлення, відбувається перехід від ситуаційного мовлення до контекстного, що вимагає великої узгодженості в роботі центральної нервової системи (мовнлрухового механізму, уваги, пам'яті, довільності і так далі). Виникає деяка неузгодженість в роботі центральної нервової системи, в нейроендокринній і судинній регуляції приводить до зміни поведінки, спостерігається упертість, негативізм і так далі Все це визначає велику ранимість мовленнєвої системи. Можуть виникати заїкання, мутизм, спостерігатися відставання мовного розвитку. Дитина відмовляється від мовного спілкування, з'являється реакція протесту на завищені до неї вимоги дорослих.
Заїкання, що виникає на цьому етапі, може бути обумовлене віковою нерівномірністю дозрівання окремих ланок мовної функціональної системи і різних психічних функцій. У літературі вони іноді позначаються як еволютивні, тобто пов'язані з віковою фазою розвитку: наприклад, «еволютивне заїкання».
Третій критичний період (6—7 років) — початок розвитку писемного мовлення. Зростає навантаження на центральну нервову систему дитини. При пред'явленні підвищених вимог можуть відбуватися «зриви» нервової діяльності з виникненням заїкання.
Розвиток фонологічної складової мовлення
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ФОНОЛОГІЧНОЇ СКЛАДОВОЇ МОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ В ПРОЦЕСІ НОРМАЛЬНОГО ОНТОГЕНЕЗУ
Проведений аналіз наукових джерел (Є. Н. Виноградової, Д.Б.Єльконіна, Л.О. Калмикової,М.А. Савченко, Є.Ф. Соботович, С.Н. Цейтлін та інших) дозволив нам визначити, що поняття «фонологічна складова мовлення» є багатокомпонентним. Це поняття, з нашої точки зору, включає у себе такі елементи, як точність і чіткість вимови кожної фонеми, точність вимови кожного слова, а також правильність інтонування, мелодійного оформлення усіх смислових одиниць мовлення, паузацію і акцентуацію.
1. Точність і чіткість вимови кожної фонеми забезпечується з одного боку - вмінням правильно артикулювати кожну із них, з іншого боку - усвідомленим і правильним сприйманням кожної фонеми і вмінням співвідносити її з відповідною артикулемою.
2. Точність вимови кожного слова забезпечується вмінням переключатися з однієї артикуляції на іншу в процесі вимови кожного зі слів, вмінням сприймати фонеми у словах у чіткій послідовності. Відомо також:, що у словах фонеми набувають звучання алофона, тобто змінюють висоту, тривалість звучання. А саме, в процесі вимови слова в залежності від позиції (наголошеної чи ненаголошеної), в якій вона стоїть, в залежності від тих фонем, у сусідстві з якими вона знаходиться, в залежності від індивідуальних частотних характеристик голосу того, хто говорить, темпу мовлення може змінюватися амплітуда, висота звукової хвилі, проте, як показують дослідження, залишається незмінною її конфігурація, тобто форма звукової хвилі, утворена зміною частоти коливань повітря в процесі вимови однієї фонеми. Ця характеристика і є, очевидно, найвагомішою для сприймання її слуховим аналізатором і забезпечення розрізнення фонем між собою.
3. Правильність інтонування, мелодійного оформлення усіх слів мовлення залежить від емоційності самої людини: від гармонійності, усвідомленості її емоцій (наприклад виявлено, чим гармонічнішими є емоційна сфера, тим плавнішим є перехід від однієї інтонації до іншої, імпульсивним людям характерні різкі інтонаційні переходи, розмова на підвищених тонах). З іншого боку правильність інтонування, мелодійного оформлення забезпечується активною, узгодженою з мовленнєвим видихом і рухами артикуляційного апарату, діяльністю голосових зв’язок.
4. Паузація і акцентуація у вимовному боці мовлення розвивається у дітей паралельно з процесами і функціями пізнавальної діяльності. З одного боку формується вміння сприймати ритмічно організоване мовлення, виділяти спочатку акцентовані (ті, які найсильніше звучать частинки мовлення) і поєднувати їх зі смисловим навантаженням яке вони несуть, а потім виділяти по різному ритмічно оформлені та різнонаголошені пачки складів і надавати їм нові значення чи відтінки значень (у слові, у фразі, у реченні, у контексті). А з іншого боку формується вміння правильно розставляти паузи та наголоси в усному мовленні через розвиток ритмічного, плавного дихання і використання голосових модуляцій.
Усім відомо, що дитина народжується без уміння говорити. Мовленнєвий апарат немовлят на початку ще не пристосований для говоріння. Він адаптується для цієї психофізіологічної роботи впродовж перших півтора-двох років життя дитини. Регулярне тренування органів артикуляції, які забезпечують реалізацію мовлення, здійснюється з перших днів її життя в процесі виконанню нею різних форм діяльності. Зокрема, споживання їжі. Дослідження науковців (Є.Ф.Архіпова, Є.Н.Вінарская та інших) показали, що, в період грудного годування у дітей формується готовність до вимови, голосних -а-, -о-, -у- губно-губних -п-, -б-, -м-, губно-зубних -в-, -ф- і передньоязикових фонем -т' -д' -н' -т-, -д-, -н-, завдяки тій артикуляційній позиції, яку приймають органи артикуляції в процесі смоктання: губи витягнуті вперед, кінчик язика просунутий вперед, а також активним рухам виконуваним кінчиком язика і губами. В період формування у дитини вміння пити рідину з чашки здійснюється підготовка її артикуляційного апарату до вимови голосних -є-, -и-, -і-; задньоязикових фонем -г-, -х-, -к-, -г' оскільки у цей період вони вчаться здійснювати ковтання, розслабляючи і активізуючи м'язи кореня язика і усього піднебінно-глоткового комплексу (піднебінні дужки, м'яке піднебіння і язичок), що призводить до їхнього укріплення, а також формує вміння контролювати, узгоджувати діяльність усіх органів які входять у склад цього комплексу. І в третій період, коли дитина починає їсти з ложки, у неї формується готовність до вимови найскладніших фонем -с-, -з-, -ц-, -дз-, -ш-, -ж-, -ч-, -дж-, -й-, -л-, -р-, оскільки процес вживання їжі з ложки можливий лише при достатньому узгодженні рухів усіх м'язів язика, що забезпечує розвиток дрібної артикуляційної моторики. А також органи артикуляції укріплюються у дитини завдяки виконання нею активних рухів язиком під час дослідження нового, говоріння з дорослими, наслідування їхнього мовлення, жування.
Основним способом, який використовують діти для засвоєння одиниць мовлення, є практика їх вживання. В процесі активної вимови окремих фонем і їхніх комплексів не лише здійснюється активна робота мозку по співставленню і порівнянню їхніх акустичних та кінестетичних ознак, але одночасно формується механізм, що дозволяє дітям навчитися розрізняти фонеми у різних артикуляційних позиціях, у різних за обсягом одиницях мови.
Дослідження ряду науковців (Є.Н.Виноградової, Д.Б.Єльконіна, Л.Т.Журби, Є.М.Мастюкової та інших) показують, що у дитини в перші місяці життя розвиток фонологічної складової мовлення відбувається під впливом емоційного спілкування з мамою, а тому і перші комплекси фонем, які вона вимовляє, в першу чергу, характеризуються мелодійним і інтонаційним забарвленням, що відповідає мовленню дорослого. Таке інтонаційно-мелодійне оформлення мовлення змінюється, удосконалюється в процесі розвитку дитини, з одного боку через наслідування спочатку голосу матері, а потім і інших членів сім'ї та чужих людей. Також стимулом для розвитку цієї особливості є необхідність дитини реалізувати свої потреби. Вона хоче, щоб її зрозуміли і допомогли пізнати оточуюче середовище. На цій підставі спочатку формуються у дитини два по різному забарвлених комплекси фонем: крик, що відображає її незадоволення; гукання та гуління, що відображає стан емоційного комфорту, задоволення (вік 0-2-3 місяці). Поступово, в зв'язку і з розвитком пізнавально-комунікативної активності дитини, а отже з розширенням потреб немовляти, у фонологічній системі мовлення з'являються нові, більш складні відтінки. А саме, спочатку гуління дитини (2-3 місяців) характеризується емоційним забарвленням, але поступово (в період від 4 до 6 місяців) у ньому з'являється вокальне оформлення зі зміною сили звучання. В період від 5-6 місяців і в середньому до 9-10 місяців в мовленні малюка з'являється лепет і псевдослова з висхідною чи низхідною зміною звучання, такою, яку використовують оточуючі її люди в процесі вимови запитальних, окличних, спонукальних чи розповідних речень і окремих слів. Період від 9-10 місяців і до 12-14 характеризується появою в дитячому мовленні пауз між окремими лепетними та аморфними словами-коренями, а також відповідно ритмічно організованими комплексами звуків чи слів. Після 12-14 місяців у мовленні з'являється оформлена інтонаційно і мелодійно фраза, яка включає декілька аморфних чи повноцінних слів. Використовують таке фразове мовлення діти для забезпечення спілкування з дорослими і іншими дітьми у різних ситуаціях.
Аналіз наукової літератури з проблеми лінгвістики дитячого мовлення (Л.О.Калмикова, М.А.Савченко, Є.Ф Соботович, С.Н.Цейтлін) показує, що процес розвитку вимови фонем, слів, фраз, речень залежить від точності і чіткості їхнього сприймання. Процес розвитку сприймання мовлення, в свою чергу, теж характеризується конкретною послідовністю і системністю. Спочатку діти вчаться розрізняти на слух звуки за інтенсивністю звучання і частотними характеристиками (6-8 місяців), а потім за узагальненими, смислорозрізнювальними ознаками (спочатку у морфемах, потім у граматично оформлених фразах, реченнях) (з 1 року 8 місяців). Визначено, що у них спочатку формуються уявлення про звучання фонем, що відповідають їхній власній вимові (з 2 до 4 років), а лише потім фонематичні уявлення, які відповідають мовним нормам, сприйнятим з мовлення оточуючих (з 4 років).
Кожна група фонем засвоюється дітьми поступово (фонеми раннього, середнього і пізнього онтогенезу), в залежності від сформованості органів мовлення. Послідовність появи фонем у мовленні дітей в процесі нормального онтогенезу та періоди, коли вони з'являються, були визначені та найбільш детально охарактеризовані О.М. Гвоздєвим. Зокрема, було виявлено, що перші найлегші у вимові фонеми а, о, у, і, м, п, б, к, г, дь, ть, нь, ль, сь в середньому з'являються в мовленні дітей до 1 року і 8 місяців. Після року і 8 місяців вони навчаються вимовляти такі фонеми як хь, ць, й. Діти на цих етапах розвитку опускають в процесі вимови слів першу чи останню приголосну фонему. В рік і 10 місяців до 2 років в мовленні малят з'являються тверді фонеми мовлення н, т, ц. Від 2 років до 2 років 6 місяців у їхньому мовленні з'являються тверді фонеми с, л потім и, в, р, з. Характерним для цього періоду розвитку дітей є сплутування звуків, близьких за артикуляцією. З 2 років,6 місяців до З років ними засвоюються наступні фонеми: ч, ш, ж, щ і твердий ц. До 4 років діти оволодівають правильною вимовою усіх фонем. А до 6 років дошкільники навчаються усвідомлено розрізняти повністю усі звуки мовлення на слух і у вимові.
Таким чином, розглядаючи базові особливості процесу оволодіння фонологічним боком мовлення, ряд науковців (Л.О. Калмикова, М.А. Савченко, Л.П. Федоренко та інші) наголошують передусім на одному з таких провідних характерологічних компонентів, що розвивається у дітей в період від народження і до чотирьох років і визначає їхню мовленнєву компетентність - уміння керувати мовленнєвими рухами. Зокрема, передбачається, що фонологічна складова мовлення вважається сформованою у дитини тоді, коли дошкільник набуває здатності керувати м'язами мовленнєвого апарату, координувати рухи периферійних органів мовлення, достатньо для того, щоб забезпечити вимову звуків, складів, слів, речень у відповідності до результатів аналізу, проведеного у відповідності зі слуховим (що забезпечує акустичне сприймання мови на слух) і кінестетичним (що забезпечує сприймання артикуляційних позицій вимовлених звуків) відчуттям.
3. Періодизація становлення мовлення за Леонтьєвим (4 етапи)
Мовленнєва діяльність дітей залежить від мовлення оточуючих її дорослих і від тих умов, які створюють дорослі для розвитку дитини. Мовлення не є вродженою здібністю і розвивається поряд з фізичним і розумовим розвиткомі слугує показником загального розвитку особистості. Для того, щоб правильно розібратися в мовленнєвих порушеннях, правильно оцінити відхилення чи відставання у мовленнєвому розвитку логопеду необхідно точно знати як розвивається мовлення в онтогенезі. Різні дослідники виділяють різну кількість етапів в становленні мовленнєвої функції, виділяють різні вікові межі. Найбільшого поширення набула періодизація Леонтьєва.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 23 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |