Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Інтегральна оцінка рівня стійкого розвитку регіонів України

Тема: М.Е'ГОДИЧНІ ПІДХОДИ ПО АНАЛІЗУ ТА ОЦІНКИ СТІЙКОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

План

Методика аналізу та оцінки стійкого розвитку регіону

Геополітичні передумови стійкого розвитку регіонів України

Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіонів України

Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України

Аналіз та оцінка екологічної складової регіональної системи

Інтегральна оцінка рівня стійкого розвитку регіонів України

1. Методика аналізу та оцінки стійкого розвитку регіону

Суспільство на сучасному етапі потребує нових підходів до проведення аналізу та оцінювання триєдиної системи, в якій взаємопов'язано діють економічні, соціальні та екологічні закономірності розвитку. В центрі цього процесу знаходиться людина, що використовує обмежені природні ресур­си, а в даний час і піклується про їх стійке функціонування. Системне узгодження та збалансування трьох складових є непростим завданням.

Таким чином, проблема забезпечення стійкого розвитку, а саме не­обхідність збереження однакових прав сьогоднішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів і забезпечення достойних умов життя, потребує урахування, по-перше, взаємозв'язку між соціальною, екологічною та економічною підсистемами, по-друге, рівня збалансованого функціонування соціо-еколого-економічної системи.Для більш ефективного формування політики стійкого розвитку т щільно сформувати критерії аналізу й оцінки стійкого розвитку, які дозволять як якісно, так і кількісно характеризували єдину систему взаємопов'язаних елементів: економіки, природи та людства.

Аналітичні дослідження соціально-економічного, екологічного роз­витку регіонів знайшли віддзеркалення в працях багатьох зарубіжних та вітчизняних учених таких як Данилишин Б. М., Долішній М. І., Дорогунцов С. І., Вахович І. М., Герасимчук З. В., Дейлі Г. Е., Кейтс Р. В, Періріс Т. М.,Медоуз Д. Л. та внші. Переважна більшість авторів у своїх методиках пропонують застосовувати трирівневу систему показників, що дозволяє здійснити всебічний та змістовний аналіз функціонування соціо-еколого-економічної системи і забезпечує системний підхід при оцінюванні регіонального розвитку. Проте аналіз, проведений за цими методиками, не розрахований на вирішення довгострокових перспективних напрямків функціонування соціо-еколого-економічної системи; не завжди враховує особливості й унікальність різних територіально-суспільних систем та регіонів; не пе­редбачає дослідження інформаційної бази при розрахунках оціночних показників функціонування збалансованої системи. Поруч із цим існує певна повторюваність у виборі напрямків дослідження та незв'язність запропонованих груп оцінок, необхідність подальшої адаптації показ­ників до стандартів системи національних рахунків, що утруднює, а ча­сто і унеможливлює забезпечення комплексного підходу при оцінюванні регіонального розвитку. Зауважимо, що окремі автори при визначенні інтегральних показників рівня розвитку регіону застосовують формули, які передбачають використання коефіцієнтів вагомості, що розраховані на основі опитування експертів, тому отримані результати будуть недо­статньо об'єктивними. Сумнівним є порівняння частко­вих показників із середніми по державі, оскільки середній рівень показ­ників розвитку країни не завжди є достатньо високим, щоб проводити порівняння відносно нього, і не є еталоном. Загальним недоліком запропонованих методик щодо застосування їх для оцінювання стійкого розвитку регіону є недостатнє опра­цювання питання кореляційних залежностей між основними (соціаль­ною, економічною та екологічною) сферами, неврахування рівня зба­лансованості та напрямків розбалансування функціонування регіональ­ної соціо-еколого-економічної системи.

Узагальнення існуючих методичних підходів до аналізу та оцінки рівня стійкого розвитку регіонів свідчить про необхідність об'єктивнішого і ґрунтовнішого відбору параметрів оцінки функціонування регіональної системи та на їх основі розробки методики розрахунку інтегральних по­казників, які відображають та оцінюють рівень збалансованого соціо-еколого-економічного розвитку регіонів. З урахуванням переваг та недоліків існуючих методичних підходів спробуємо розробити власну методику аналізу розвитку регіону та оцінки його стану, розрахунки за якою в подальшому слугуватимуть інформаційною базою для перспективного прогнозування стійкого розвитку регіону. Алгоритм проведення такого аналітичного дослідження, на наш погляд, повинен включати чотири етапи: початковий, аналітичний, роз­рахунковий і заключний.

Мета проведення аналізу вбачається у створенні належного підґрун­тя та комплексного багатоаспектного інформаційного забезпечення для ми значення рівня стійкого розвитку регіонів України та їх порівняльної характеристики.

Об'єктом є регіони України, а предметом — рівень стійкого розвитку регіонів України.

Досягнення поставленої мети передбачає такі завдання проведення аналітичної роботи:

1. Аналіз та оцінка кількісних і якісних показників, які характери­зують досягнутий рівень стійкого розвитку регіонів України у галузево­му та територіальному розрізах.

2. Визначити тенденції розвитку регіону і оцінити їх апроксимацію на майбутнє з метою оцінки вибраного напрямку стійкого розвитку.

3. Виявити та оцінити наявне ресурсне забезпечення соціального й економічного зростання в майбутньому.

4. Дослідити основні позитиви, недоліки і проблеми, диспропорції у функціонуванні соціо-еколого-економічної системи регіону.

5. Визначення узагальнюючого показника, що відображатиме рівень стійкого розвитку регіону.

6. Здійснення порівняльної оцінки регіонів за окремими показни­ками та інтегральним рівнем стійкого розвитку.

7. Згрупувати регіони за рівнем їх стійкого розвитку.

8. Формування об'єктивних та обґрунтованих висновків про стан стійкого розвитку в регіонах України.

Методична спрямованість розрахунків залежить безпосередньо від мети і завдань аналізу. Оскільки на “стійкість” розвитку регіону вплива­ють фактори, які визначають її стан та перспективи розвитку, аналітич­не забезпечення пропонується здійснювати з урахуванням цієї системи чинників, що передбачає такі напрямки оцінки:

1. Геополітичні передумови стійкого розвитку регіону.

2. Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіону.

3. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіону.

4. Аналіз та оцінка рівня екологічного розвитку регіону.

5. Інтегральна оцінка рівня стійкого розвитку регіонів і групування їх згідно з класифікацією для подальшої розробки перспективних про­гнозів.

Для забезпечення комплексності дослідження розвитку регіону після визначення основних напрямків проведення аналізу необхідно здійснити формування системи вимірів (індексів та індикаторів), тобто сукупності взаємопов'язаних характеристик, що відображають існуючі процеси на конкретній території, вданих умовах та впродовж певного часу. Саме від правильності підбору цієї системи кількісних та якісних характеристик і залежить вирішення поставлених перед аналізом завдань та досягнення мети його проведення.

2. Геополітичні передумови стійкого розвитку регіонів України

Важливою передумовою формування та реалізації політики стійкого роз­витку є врахування регіональної специфіки, пов'язаної з їх історією, геополітичним розташуванням, рівнем використання природних ресурсів та інше. Тому побудова стійкого суспільства неможлива без аналізу минулого країни, яка успадкувала систему господарювання та пов'язані з нею проблеми ко­лишнього Радянського Союзу. Разом із незалежністю країна і її регіони одер­жали безліч проблем, зокрема розрив виробничих зв'язків, значна кількість незакінчених технологічних процесів на території держави, великий дефіцит енергоресурсів, комплекс постчорнобильських кризових ситуацій.

Розглядаючи розміщення продуктивних сил на території країни, вчені колишнього СРСР спиралися на необхідність мінімізації збитку природ­ному середовищу і його відновлення. До деформації народного господарства призвело врахування при стра­тегічному розміщенні і розвитку виробництва не тільки економічних, але й політичних та відомчих інтересів країни. У той час акцент робився на екстенсивний розвиток виробництва на основі залучення все більшої кількості природних ресурсів. Результати такого невмотивованого мар­нотратного економічного ставлення до природних багатств призвів до виснаженості природних ресурсів, надмірного забруднення навколиш­нього середовища і як наслідок — до екологічних катастроф. Україна може мати великі економічні вигоди від особливостей свого географічного розташування. З географічним розташуванням, розміра­ми і складом території пов'язана значна різноманітність природних, економіко-географічних, етнічних особливостей нашої держави. Україна во­лодіє великою культурно-етнічною територіальною різноманітністю, оскільки вона завжди знаходилася на межі християнської і мусульмансь­кої цивілізацій, багатьох народів і культур. В Україні проживають люди більш як 110 національностей. Національний склад населення такий: українці - 72,7 %, росіяни - 22,1 %, євреї, біло­руси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірме­ни, цигани, кримські татари, німці та інші - 5,2 %. Проте елементи ба­гатовікових культур погано зберігаються й охороняються. Йде масове розкрадання археологічних пам'яток, не зберігаються багатовікові тра­диції природокористування, забуваються старовинні звичаї. Все це збіднює культуру країни, гальмує можливість її подальшого повноцінного розвитку, оскільки стійкий розвиток, до якого на даному етапі прагне все людство і Україна зокрема, передбачає збереження не тільки біологічної, але й культурно-етнічної різноманітності.

Територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, еко­логічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і куль­турних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою скла­дають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять міста Київ та Севасто­поль, що мають спеціальний статус, який визначається законами Ук­раїни.

Важливе значення для стійкого розвитку має не тільки географічне розташування та розмір регіону, але й його форма, компактність та до­ступність до обласних центрів.

Форма регіону, наближена до кола (шестигранника), є найдоско­налішою формою компактності, що дозволяє підвищити ефективність функціонування господарського комплексу регіону за рахунок знижен­ня транспортних витрат. До того ж важливо, щоб системоутворююче ядро знаходилось у центрі. Радіуси доступності обласних центрів України будуть встановлюватися з урахуванням умови, що середньостатистичний обласний центр має радіус рівний 100 км.

Розглянувши регіони України щодо їх компактності, видовженості, центральності розміщення обласного центру, можна виділити ряд територій, які не входять до радіусу доступності обласного центру ані своєї, ані сусідніх областей: східна частина АРК - Керченський півострів (місто Керч); суміжні частини Чернігівської (Прилуки) та Сумської (Ромни, Конотоп, Шостка) областей, північ Луганської області, схід Харківської (Лозова, Ізюм), частини Запорізької (Бердянськ, Мелітополь) та Херсонсь­кої областей, території на стику Одеської (Котовськ), Миколаївської (Первомайськ) (північні частини), Черкаської (Умань), Кіровоградської (західні частини), Вінницької (південний схід) областей, південь Одещини (Ізмаїл), південний захід Дніпропетровської області (Кривий Ріг).

Багато територій підпадають під вплив кількох радіусів доступності, особливо на Західній Україні, де "вільними" від взаємного перекриття є тільки Чернівецька, північний захід Волинської області та захід Закар­патської і Львівської областей. Взагалі, на території України немає жод­ної області, крім АРК, територія якої була б повністю вільною від впли­ву радіусу доступності обласних центрів сусідніх областей.

Отже, територіальний устрій України не завжди є найбільш раціональ­ним і збалансованим, бо існують численні приклади "крайнощів": або надмірне взаємне перекриття радіусів доступності на території облас­тей, або ж території не входять до радіусу доступності жодного обласно­го-центру, навіть своєї області. Здебільшого обласні центри мають нецентральне і периферійне розміщення, що знижує ефективність функціонування господарського комплексу регіонів.

Найкращим розташуванням обласного центру характеризуються Донецька, Дніпропетровська та Хмельницька області. Суттєвим недоліком є периферійне розміщення системоутворюючого ядра - обласного центру у Волинській, Закарпатській, Запорізькій, Тернопільській областях, що суттєво шижує ефективність управління регіонами, зумовлюючи недоліки в організашї, регулюванні та координації відтворювальних суспільно-екопомічних процесів цих регіонів. Такі, на перший погляд, несуттєві фактори просторового розміщення обласних центрів, створюють значний негатив­ний

вплив на розвиток господарського комплексу як регіонів, так і країни в цілому. Це зумовлено в основному важкодоступністю та відставанням у часі інформаційних потоків, неконтрольованістю центром розвитку периферійних територій та значним підвищенням транспортних витрат.

Таким чином, економіко-географічне розташування України, її адміністративно-територіальний поділ є важливим ресурсом забезпечен­ня потреб збалансованого розвитку країни. Регіональний устрій країни слід розглядати не лише з точки зору внутрішніх ресурсів, він може бути піднесений і до зовнішніх ресурсів, оскільки його особливості та зна­чення в геополітичному та геоекономічному плані залежать і від зовнішніх чинників, і від внутрішніх економічних, соціальних та екологічних параметрів, які має чи може набути Україна.

Географічне положення України в контексті збалансованого розвит­ку країни не можна оцінювати однозначно. На сьогоднішній день Ук­раїна лише незначною мірою використовує своє досить вигідне гео­графічне розташування, гігантський транзитний потенціал. Слід відзна­чити певне зменшення його значення внаслідок тривалих кризових про-і юсів в економіці країни, невизначеності стратегії зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної орієнтації та інтеграції України. Однак в разі ефективного використання географічне розташування може сприяти переходу регіонів як складової частини України до стійкого розвитку.

3. Аналіз та оцінка рівня соціального розвитку регіонів України

Цілісність функціонування регіону як територіально і функціональ­но взаємозв'язаної соціо-еколого-економічної системи забезпечується єдністю її основних підсистем: соціальної, екологічної та економічної.

Взаємозв'язок природних і суспільних компонентів навколишнього се­редовища виявляється не тільки у впливі суспільних компонентів на природне середовище, але й у впливі природних факторів на суспільні чинники, на культуру, що розуміється в широкому значенні слова як су­купність матеріальних і духовних творінь. Будь-яка стратегія зі зміни ситуації і переходу до стійкого розвитку буде малоефективною, якщо вона спочатку не забезпечує вирішення комплексу соціальних про­блем і в першу чергу таких, як. зростання чисельності населення, поліпшення його здоров'я і добробуту тощо. Іншими словами, розвиток повинен відбуватися з урахуванням довготривалих інтересів населення. Соціальна складова не є домінуючою в представленій концептуальній моделі стійкого розвитку регіону, проте вона не може бути проігнорова­на і розглядається з погляду її впливу на економічну та екологічну скла­дові при забезпеченні стійкого розвитку регіонів України.Різка зміна політико-економічних умов, спад виробництва та інші особливості економіки перехідного періоду, відсутність законодавчої і інституційної бази та дієвих механізмів, що забезпечують підтримку еко­логічної рівноваги, істотно відобразилися на показниках соціального розвитку, на якості і рівні життя населення.

В умовах перехідного періоду важливим завданням регіональної політики, яка спрямована на стійкий розвиток всієї країни, є недопу­щення значного дисбалансу та вираженої диференціації регіонів країни за рівнем соціального розвитку. Для дослідження стійкості соціальної підсистеми аналіз та оцінювання проводили за напрямками:

- характеристика демографічної ситуації;

- стан трудових ресурсів;

- рівень комфортності проживання населення;

- рівень соціальної справедливості;

- рівень забезпеченості населення соціальною інфраструктурою;

- стан здоров'я населення;

- рівень девіантного навантаження;

- рівень освіти населення.

За частковими таксономічними індексами визначили інтегральну оцінку рівня соціального розвитку регіонів.

Досліджуючи демографічну ситуацію, слід зазначити, що населення всіх областей України щороку скорочується. Так, на 1 січня 2007 року порівняно

і І990 роком чисельність населення України скоротилась на 10%. Най­вищі показники скорочення мають Чернігівська — на 18,5%, Луганська - на 16,9%, Сумська - на 15,4%, Кіровоградська — на 15,1%, Житомирська та Донецька —на 14,3%, Черкаська —на 13,3%області. Більш благополуч­ною є ситуація у Закарпатській, Рівненській, Волинській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях, у яких кількість населення за аналізований період зменшилась відповідно на: 1,1%, 1,6%, 2,4%, 3,2%, 3,4%. Така значна диференціація цих груп регіонів пояс­нюється різницею у рівні скорочення народжуваності на 25,7% та збільшенні рівня смертності на 30,7% для першої групи та на 20,1 % і 13,7% відповідно для другої групи. До природного скорочення населення, а отже, до незадовільного демографічного стану призводить перевищення росту смертності над ростом народжуваності. При цьому варто зазначити, що найбільший рівень народжуваності спостерігається в Рівненській, Закар­патській, Волинській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, най­менший — у Чернігівській, Кіровоградській, Сумській, Донецькій і Харківській областях (додаток Б. 1). Щодо рівня смертності, то найбільшим він є в Чернігівській, Сумській, Житомирській, Полтавській і Черкаській областях, а найменшим — у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Львівській і Рівненській областях (додаток Б.1). Високий рівень дитячої смертності спостерігається в Кіровоградській, Чернівецькій, Луганській, Хмельницькій, Житомирській та Одеській областях. Скоро­чення рівня народжуваності в країні на 35,2% та підвищення рівня смерт­ності на 24,2% і як наслідок скорочення очікуваної тривалості життя на 1,4% за останні 15 років пов'язано з деформацією статево-віко­вої структури, зі зниженням рівня життя переважної більшості населення (зростанням рівня безробіття, зменшенням сукупного сімейного доходу, негативною екологічною ситуацією, критичним станом сфери охорони здоров'я, зменшенням обсягів пільгового житлового будівництва для мо­лодих сімей та ін.). Важливою передумовою стійкого розвитку є чисельність та стан трудових ресурсів, якими володіє кожний регіон. Отже, рівень забезпеченості трудовими ресурсами безпосередньо впливає на ринок праці. Ко­ефіцієнт економічної активності населення визначає потенційну готовність працездатного населення до праці і вказує на переважання в питомій вазі населення у працездатному віці, виражений у відсотках і становить в країні 62,2%. Найвище значення цей показний має в групі регіонів, зокрема в м.Києві (65,9%), м. Севастополі (64%), Херсонській (63,9), Чернігівській та Житомирській (63,7%), Закарпатській (63,5) об­ластях; найнижче - в Тернопільській (56,3%), Івано-Франківській (56,1%), Одеській (59,3%) областях. Низький рівень по­казників другої групи зумовлений високим рівнем непродуктивних еле­ментів населення: дітьми, особами похилого віку, інвалідами. Уявлення про комфортність проживання у регіонах України вважаємо за доцільне дослідити на основі розрахунку таксономічного індексу.

Таким чином, розрахунок цього індексу свідчить про те, що наймен­ший рівень комфортності проживання спостерігається у Волинській та Миколаївській (0,07), Херсонській (0,08), Закарпатській і Рівненській (0,11), Кіровоградській та Чернігівській (0,14) областях при середньо-українському значенні індексу - 0,22. Загалом же амплітуда коливань територіальної неоднорідності у рівнях комфортності проживання на­селення сягає 6,5 раза, що значно вище від відхилень за іншими показ­никами.

Дослідження рівня соціальної справедливості регіонів України, яке охопило такі сторони фінансового забезпечення, як наявні доходи населення, середня заробітна плата працівників, витрати насе­лення на одну особу, індекс споживчих цін, рівень грошових витрат за окремими групами, частка населення, що проживає за межею бідності, показало, що найвищим цей показник є у Донецькій області — 0,54. Знач­но вищим від середньоукраїнського (0,28) виявився також рівень соціаль­ної справедливості в Одеській (0,52), Запорізькій (0,51), Полтавській (0,45), Київській (0,41) областях. Найнижчим же рівень соціальної спра­ведливості зі значенням 0,02 (що майже в 14 разів нижче від середньоук­раїнського) спостерігається в Дніпропетровській області.

Найбільший негативний вплив на цей показник справляють різні тем­ни зростання таких основоутворюючих показників, як доходи та витра­ти населення.

4. Аналіз та оцінка рівня економічного розвитку регіонів України

Регіони України, як і вся країна, стоїть перед вибором шляхів стійко­го розвитку, що вимагає врахування всіх особливостей геополітичного розташування, природно-ресурсного потенціалу, різноманітності ландшафтів, складної історії, етнокультурних особливостей. Проте, як пока­зав аналіз, у ретроспективному періоді розвиток народного господарства України здійснювався за традиційною схемою, без урахування її регіональних особливостей. Тому побудова стійкого суспільства неможлива без аналізу минулого і теперішнього розвитку. Це повною мірою стосується й України, що успадковувала систему господарювання і пов'язані з нею проблеми колишнього Радянського Союзу, частиною якого юна була впродовж тривалого часу. Здобувши незалежність, країна і її регіони отримали безліч проблем, в тому числі розрив виробничих зв'язків, значна кількість незакінчених технологічних процесів на тери­торії держави, великий дефіцит енергоресурсів, комплекс постчорнобильських кризових ситуацій.

Одним з основних показників, який характеризує рівень еко­номічного розвитку конкретної території є валовий регіональний про­дукт (ВРП). Аналізуючи величину виробництва валового регіонально­го продукту у розрахунку на душу населення в розрізі регіонів України за період 1995-2006 рр., спостерігаємо ріст даного по­казника майже в сім разів у порівнянні з 1995 роком та більш ніж у чотири рази - з 2000 роком. Динаміка росту виробництва ВРП у регіонах,, свідчить про суттєвий ріст зна­чення показника в м. Києві (в 14,9 раза), М.Севастополі (8,8), Донецькій (7,6), Закарпатській (7,4), Дніпропетровській (7) Івано-Франківській (6,8) областях. Дещо нижчий темп росту демонструють Житомирська (4,6 раза), Хмельницька (4,7), Сумська (4,8), Черкаська та Тер­нопільська (4,9) області.

При цьому варто зазначити, що збільшуються міжрегіональні диспро­порції у виробленні ВРП на душу населення: якщо в 1996 році різниця між крайніми значеннями в м. Києві (1937 грн.) та Закарпатській об­ласті (723 грн.) становила 2,7 раза, в 2001 році між м. Києвом (11944 грн.) та Чернівецькою областю (2015 грн.) досягла рівня в 5,9 раза, то вже в 2006 році між тими ж регіонами зі значеннями 35049 грн. та 56556 грн. відповідно різниця перевищувала 6,2 раза, шо свідчить про зростаючі диспропорції в економічному розвитку регіонів.

Аналізуючи динаміку індексів фізичного обсягу ВРП, мож­на помітити, що найвищі темпи росту цього показника спостерігалися у 2001 (на 13,6%) та 2004 (на 12,1%) роках. У 2006 році темп росту дещо знизився і становив лише 7,1 %, що свідчить про несприятливі тенденції, які можуть призвести до падіння темпів економічного розвитку і як наслідок - до зростання суспільної напруженості.Що стосується частки кожного з регіонів у виробництві ВРП країни, то безперечне лідерство утримує м. Київ з показником 17,5%), а також Донецька (13,3%), Дніпропетровська (9,6%), Харківська (5,9%), Одеська (4,6% області. Найменший внесок у ВРП країни здійснює м. Севастополь (0,7%), Чернігівська (0,9%), Тернопільська (1,2%), Закарпатська (1,5%), Волинська, Херсонська (по 1,4%) області (рис. 2.29).

Зростаючі диспропорції у регіональному розвитку спостерігаються як у виробництві промислової продукції, де середньогруповий показник обсягу виробництва промислової продукції на душу населення у п'ятірці регіонів з найбільшим рівнем розвитку промисловості (м. Київ, Донець­ка, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська області) в 2006 році пе­ревищував у 7,5 раза аналогічний середньогруповий показник для п'ятірки регіонів з найнижчим рівнем розвитку промисловості (Чернігівська, Тернопільська, Закарпатська, Херсонська, Кіровоградська області), так і в сільському господарстві, де перевищення виробництва продукції сільського господарства на душу населення в групі п'яти регіонів з найвищим рівнем виробництва сільськогосподарсь­кої продукції надушу населення (Кіровоградська, Черкаська, Київська,Вінницька, Херсонська) перевищує в 2,5 раза середньогруповий показ­ник п'ятірки слаборозвинутих сільськогосподарських регіонів (Дніпро­петровська, Закарпатська, Львівська, Луганська області та АР Крим). Така ситуація свідчить про нерівномірне виробництво промислових та сільськогосподарських товарів на території України, що певною мірою зумовлено наслідками планової економіки, коли в областях розвивали певний напрямок промисловості, незважаючи на реальні потреби насе­лення і регіону.

5. Аналіз та оцінка екологічної складової регіональної системи

Україна — одна з найбільших країн Європи, на території якої зосере­джені величезні природні багатства, але екстенсивне природокористу­вання і безгосподарність призвели не тільки до порушення, але й до руй­нування природних систем. Надмірна концентрація сільського госпо­дарства і промисловості спричинила катастрофічний рівень забруднен­ня атмосфери, води, грунту, що створило реальну загрозу життю і здо­ров'ю громадян України і національній безпеці.

Особливості регіональних соціо-еколого-економічних процесів, які історично формувались та функціонували в неоднорідних ресурсних, історико-культурних умовах, зумовили утворення різних виробничих систем, що характеризуються специфічними напрямками та масштаба­ми впливу на навколишнє середовище. Саме територіальні відмінності екологічного стану як за характером та гостротою проблем, так і з точки зору можливостей їх практичного вирішення, вимагають дослідження екологічної складової регіональної системи України.

Основними напрямками при дослідженні екологічної складової є антропогенне та техногенне навантаження на екосистему, оскільки стійкість розвитку регіону залежить не лише від забезпеченості при­родними ресурсами, але й від сукупності показників, що характеризу­ють ефективність їх використання. Так, індекс антропогенного наван­таження був розрахований на основі первинних статистичних даних, які безпосередньо або опосередковано впливають на стан навколиш­нього середовища та рівень збалансованого функціонування еко­логічної підсистеми, зокрема обсяги спожитого вугілля, природного газу, вилову риби та добування морепродуктів, заготівля ліквідної де­ревини, забір води з водних об'єктів для використання населенням. Для оцінки антропогенного навантаження в регіональному розрізі ці показники були проаналізовані у відносних одиницях, тобто в розра­хунку на одну особу та одиницю території. За проведеними розрахун­ками, можна зробити висновки, що найбільший тиск на екосистему чинять За­порізька, Донецька, Київська, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Черкаська, Одеська, Луганська області, найменший — Тернопільська, Кіровоградська, Закарпатська, Чернівецька, Волинська, Хмельниць­ка області.

Незважаючи на різке зменшення об'ємів виробництва, регіони Ук­раїни демонструють високий інтегральний показник негативних антропогенних навантажень на навколишнє середовище, причому на більшості території.

Що стосується техногенного навантаження (ТН), то показник, який характеризує ступінь тиску на регіональні екосистеми, був розрахова­ний на основі зведення первинних коефіцієнтів техногенного наванта­ження на навколишнє середовище, що виникло внаслідок лісових по­жеж, викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, забруднюючих речовин у водні ресурси, промислових токсичних відходів.Найбільше техногенне навантаження на екосистему внаслідок виник­нення лісових пожеж, відчувають на собі Во­линська, Донецька, Херсонська, Луганська, Миколаївська області та м. Київ. Краща техногенна ситуація склалася у Вінницькій, Жито­мирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Тер­нопільській та Чернівецькій областях, де за 2006 рік частка лісових площ, пройдених пожежами, становила 5%. Аналізуючи причини виникнення лісових пожеж, слід відмітити їх сезонність: вони відбуваються здебільшого в літній період у південних та південно-східних регіонах з гарячим, засушливим літом, де кількість опадів не перевищує 500 мм на рік.

В Україні зберігається високий рівень забруднення атмосферного повітря. За даними Мінстатистики України, у 2006 році загальний об'єм викидів шкідливих речовин становив 6,0276 млн. т. Аналізуючи рівень техногенного навантаження на атмосферне повітря, слід відмітити високий рівень даного показника у найбільш економічно розвинутих регіонах: Донецькій, Дніпропет­ровській, Луганській, Івано-Франківській, Запорізькій, Харківській об­ластях.

6. Інтегральна оцінка рівня стійкого розвитку регіонів України

Відповідно до запропонованої методики попередньо був проведений аналіз та оцінювання досягнутого рівня регіонів України за напрямками соціального, економічного та екологічного розвитку.

В результаті дослідження виявлено, що в Україні існує значна регіональна диференціація як соціального, так і економічного та еко­логічного розвитку.

Дані свідчать про дещо меншу диференціацію регіонів Ук­раїни за рівнем соціального розвитку порівняно з диференціацією еко­номічного розвитку, проте показник диференціації рівня екологічного рівня розвитку регіонів суттєво перевищує рівні диференціації соціаль­ного та економічного розвитку. Така велика диспропорція у рівні роз­витку складових регіональної системи обумовлює необхідність удоско­налення регіональної політики вирівнювання міжрегіональних відмінно­стей.

За рівнем соціо-еколого-економічного розвитку жоден із регіонів України не досяг нормативного значення І"_ее = 0,85, розра­хованого як середнє для десяти країн-лідерів.

Пороговий рівень соціо-еколого-економічного розвит­ку Ккл = 0,58, розрахований як середнє для постсоціалістичних країн, перевищило одинадцять регіонів, а саме: АР Крим, Закарпатська, Карпатська, Полтавська, Одеська, Дніпропетровська, Львівська, Хмельницька, Волинська, Харківська, Миколаївська, Запорізька та Тернопільська області, які за матрицею типології знаходяться в стані загрози.

Однак для встановлення рівня стійкого розвитку регіонів необхідно визначити рівень збалансованості функціонування регіональної си­стеми. Динаміка коефіцієнтів збалансованості свідчить що найнижчий рівень збалансованості демонструють Київська, Тер­нопільська, Чернівецька, Луганська, Хмельницька області. З ураху­ванням запасу збалансованості, що становить кут відхилення норма­тивного вектора соціо-еколого-економічного розвитку від ідеально­го 12,5 (0,22 радіана), можна зробити висновки про те, що розвиток регіональних систем зі значенням коефіцієнта збалансованості, ви­щим від нормативного - 0,78%, (АР Крим, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської та Черкаської областей), є збалансованим. Ре­шта регіональних систем знаходяться в розбалансованому стані.

Аналізуючи отримані результати, можна зробити висновки щодо направленості розбалансування регіональних систем. Так, найбільш розбалансованими є такі групи регіонів: на фоні відставання або нормативного значення доповнюючих складових регіональної системи рівень соціального розвитку випереджає в Івано-Франківській, Сумській та Чернівецькій областях, економічного — в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Одеській та Полтавській, екологічного розвитку — в Житомирській, Закарпатській, Кіровоградській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Херсонській, Хмельницькій, Черкаській та Чернігівській областях, де розрахункові значення перевищують норма­тивне значення відповідних показників збалансованості. Відставання рівня економічного розвитку у Вінницькій, Волинській, Закарпатській, Рівненській, Тернопільській, екологічного в Івано-Франківській, Київській, Сумській, Харківській області від нормативного значення перекошує розвиток регіональних систем у бік соціального розвитку. Таким чином, ситуація, що склалася в регіонах України, потребує вдос­коналення регіональної політики, яка враховувала б існуючі перекоси в напрямках стійкого розвитку.