Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Спеціалізованої вченої ради Л.А.Луць

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ТИМЧУК ОЛЕКСІЙ ЛЕОНІДОВИЧ

УДК 343. 23

ПРИЧИННИЙ ЗВ’ЯЗОК ЯК ОЗНАКА ОБ’ЄКТИВНОЇ

СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління”

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Денисова Тетяна Андріївна, Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”, декан юридичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Навроцький В’ячеслав Олександрович, Львівський юридичний інститут МВС України, декан факультету № 5

кандидат юридичних наук, доцент Андрушко Петро Петрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

Провідна установа – Національна академія внутрішніх справ України, кафедра теорії кримінального права (м. Київ)

Захист відбудеться березня 2005 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5)

Автореферат розісланий “9” лютого 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.А.Луць

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена тим, що сучасний етап розбудови в Україні правової держави вимагає глибокого аналізу важливих проблем кримінально-правової науки, в першу чергу розробки науково обґрунтованих рекомендацій по вдосконаленню чинного кримінального законодавства та практики його застосування. Історично однією з найбільш складних в кримінально-правовій доктрині була й залишається проблема причинного зв’язку, вирішення якої має як теоретичне, так і практичне значення. У Кримінальному кодексі України відсутнє нормативне визначення поняття причинного зв'язку, тому вирішення цього питання віддається на розсуд суду при розгляді кримінальних справ, а в теоретичному аспекті розробляється наукою кримінального права. В останній, як і в правозастосовчій діяльності, єдність відсутня і тому досить часто встановлення причинного зв’язку є складним процесом, який викликає чималі труднощі, про що свідчать численні помилки органів досудового слідства та суду.

В таких складних випадках роль кримінально-правової науки набуває особливого значення, оскільки від неї вимагається надати чіткі критерії, за допомогою яких суб’єкти правозастосування змогли б установити наявність юридично значущого причинного зв’язку в конкретній кримінальній справі. Оскільки причинність є філософською категорією, більшості криміналістів доводиться звертатися до філософських теорій каузальності, а це ще більше ускладнює таке завдання, оскільки в самій філософії ця проблема є предметом невщухаючих дискусій. Звертає на себе увагу також і той факт, що в наш час у зв’язку з переглядом багатьох застарілих стереотипів та філософським плюралізмом питання про методологію концепцій причинного зв'язку в кримінальному праві набуває особливої гостроти.

Доводиться констатувати, що більшість аспектів проблематики причинного зв’язку залишається предметом гострих дискусій у науці. Між теоретичними конструкціями багатьох вчених та їх практичним втіленням в правозастосуванні існує чималий розрив. Невизначеність та понятійне різноманіття поширені навіть в питаннях термінології. Деякі українські вчені замість традиційного терміну “причинний зв'язок” почали вживати вислів “причиновий зв'язок”, але оскільки ніякої змістовної різниці між цими термінами немає і в словниках наводиться вислів “причинний зв'язок”, ми будемо використовувати саме словосполучення “причинний зв'язок”.

Найбільший внесок в розробку питань причинного зв’язку в кримінальному праві внесли такі українські, західні, радянські та російські криміналісти минулого і сучасності як К.Біндінг, В.Борисов, Я.Брайнін, М.Бурі, М.Дурманов, М.Ковальов, М.Коржанський, О.Костенко, І.Кріз, В.Кудрявцев, В.Малінін, П.Матишевський, П.Михайленко, Е.Немировський, В.Осадчий, М.Панов, А.Піонтковський, С.Познишев, М.Рюмелін, М.Сергієвський, В.Сташис, М.Таганцев, С.Тарарухін, Г.Тімейко, А.Трайнін, А.Тер-Акопов, А.Тузов, М.Шаргородський, Т.Церетелі, Є.Фесенко, Н.Ярмиш та інші.

Значний внесок у розвиток проблем, пов'язаних з аналізом складу злочину в сучасній кримінально-правовій доктрині нашої держави вніс П.Матишевський, який першим серед українських вчених обґрунтував можливість існування причинного зв'язку в його кримінально-правовому розумінні, а також запропонував дисертанту напрямок дослідження.

Вагомим внеском української науки у вирішення питань каузальності в кримінальному праві є монографія Н.Ярмиш “Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ)” (2003 р.). Але і ця робота, попри її змістовність, не ставить крапку у вирішенні аналізованої проблеми, багато аспектів якої залишаються дискусійними, потребуючи подальшого ґрунтовного дослідження.

Таким чином, беззаперечною є актуальність нового неупередженого аналізу проблематики причинного зв’язку як важливого завдання кримінально-правової науки в сучасних умовах.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами полягає в тому, щотема дисертації обрана згідно з планом наукових досліджень у межах державної Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. (затверджена Указом Президента України від 24 квітня 2000 р. № 1376), а також відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри кримінального права Гуманітарного університету “ЗІДМУ”.

Метою роботи є аналіз поняття, змісту, специфічних особливостей та значення причинного зв'язку в кримінальному праві. Досягненню поставленої мети підпорядковані наступні основні завдання:

– обґрунтування актуальності й важливості для кримінально-правової науки розгляду питань причинності та їх значення для правозастосовчої діяльності;

– визначення стану наукової розробки проблем причинного зв’язку в кримінально-правовій доктрині;

– вивчення питання про обґрунтованість використання причинності як філософської категорії у сфері кримінального права в умовах методологічного плюралізму;

– розгляд концептуального ядра теорій причинного зв'язку, поширених у радянській, російській та українській кримінально-правовій науці;

– аналіз змісту найбільш впливових західних концепцій причинного зв'язку та вирішення питання про можливість їх використання в українській науці кримінального права;

– з’ясування місця причинного зв’язку в системі ознак об’єктивної сторони складу злочину, а також особливостей встановлення причинного зв’язку в процесі кваліфікації злочинів;

– аналіз проблеми каузальності бездіяльності;

– дослідження питання про можливості застосування категорії причинності для пояснення специфіки злочинів, вчинених у співучасті.

Об’єктом дослідження є причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони складу злочину. Предметом дисертаційного дослідження є кримінальне законодавство України, філософські погляди на каузальність, а також теорії (концепції) причинного зв’язку, поширені у вітчизняній та західній кримінально-правовій доктрині.

Методологічною основою дослідження є загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання:

– діалектичний – використаний при з’ясуванні можливостей використання каузальності як філософської категорії в кримінальному праві;

– догматичний (формально-логічний) – використаний при аналізі тексту статей Кримінального кодексу України й тлумаченні окремих його норм;

– порівняльно-правовий та історико-правовий – використані при дослідженні генезису теорій причинного зв'язку, а також порівнянні поглядів українських та іноземних вчених на проблему каузальності в кримінальному праві;

– системний аналіз – використаний при аналізі місця причинного зв'язку в системі ознак об’єктивної сторони складу злочину, його специфіки при бездіяльності, а також особливостях установлення при кваліфікації різних категорій злочинів;

– конкретно-соціологічний – використаний у процесі проведення анкетування, а також при узагальненні матеріалів вивчених кримінальних справ.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані при аналізі матеріалів 180 кримінальних справ, що розглядалися судами м. Запоріжжя, матеріали опублікованої судової практики, а також результати анкетування 102 суддів та слідчих. Науково-теоретичною базою дисертації є праці з питань кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права, кримінології, філософії та логіки.

Наукова новизна отриманих результатів визначається як тією обставиною, що робота є першим в українській кримінально-правовій науці на рівні кандидатської дисертації дослідженням причинного зв’язку в кримінальному праві саме як ознаки об’єктивної сторони складу злочину, так і – головним чином – самим змістом сформульованих в ній наукових положень, найбільш значущими з яких є наступні:

1. Вперше у вітчизняній науці кримінального права зроблений висновок про те, що в диспозиціях тих кримінально-правових норм Особливої частини Кримінального кодексу України, в яких зазначається про спричинення (заподіяння) певних наслідків, мова йде про причинний зв’язок в його кримінально-правовому значенні.

2. В роботі наголошується на тому, що філософські вчення про каузальність, з огляду на їх світоглядний зміст, не завжди можуть прямо використовуватися кримінальним правом. Таким чином, при побудові кримінально-правового розуміння причинного зв’язку недостатньо спиратися лише на діалектичний матеріалізм, використовуючи філософські категорії. Враховуючи методологічний плюралізм, робиться висновок про те, що кримінально-правова наука може використовувати власне розуміння причинного зв’язку, виділивши ознаки юридично значущої причинності із врахуванням специфіки кримінального права.

3. Розвинені положення та наведені додаткові аргументи, які свідчать про вразливість домінуючої у кримінально-правовій науці теорії “необхідного спричинення”. Її квінтесенцію становить спірне твердженняпро те, що підставою кримінальної відповідальності є лише необхідний причинний зв’язок, а наявність “випадкового причинного зв’язку” виключає таку відповідальність. Для кримінального права не має значення, чи є злочинні наслідки необхідними або випадковими, а також чи створювало діяння обвинувачуваного реальну можливість настання таких наслідків.

4. Дістав подальшого розвитку висновок про те, що оптимальною для кримінального права є теорія безпосереднього (прямого) причинного зв’язку, яка є спеціально-юридичною, оскільки дозволяє врахувати специфіку окремих категорій та складів злочинів. Значущий для кримінальної відповідальності прямий причинний зв’язок є у випадку, коли протиправне діяння обвинувачуваного є найближчою щодо наслідків ланкою і між ними відсутні юридично значущі проміжні фактори (дії інших осіб, сили природи або технічні механізми), які перервали ланцюг каузальності. Тобто термін “безпосередній” щодо причинного зв'язку вживається саме в юридичному значенні цього слова.

5. Вперше в українській науці наведені аргументи, які доводять теоретичну сумнівність поширеної ідеї про можливість створення універсальної теорії причинного зв’язку, яку можна було б застосувати до всіх без винятку категорій злочинів, оскільки це ігнорує якісну відмінність між ними. Таким чином, теорія безпосереднього причинного зв’язку дає лише загальні орієнтири встановлення причинного зв’язку, а при кваліфікації окремих злочинів повинна враховуватися їх специфіка.

6. Зроблена спроба більш детально переглянути тенденцію надавати каузальності в кримінальному праві невластиве цій категорії перебільшене значення. Зроблено висновок про те, що причинний зв’язок повинен встановлюватися лише в тих злочинах із матеріальним складом, коли це прямо слідує зі змісту відповідних кримінально-правових норм, тобто в яких вживаються терміни “спричинило”, “заподіяло”, “завдало” чи аналогічні за значенням, або якщо це стає очевидним при тлумаченні відповідних норм. В деліктах створення небезпеки причинний зв’язок носить гіпотетичний характер.

7. Уточнено положення, відповідно до якого експерти можуть встановлювати причинний зв’язок лише у злочинах, в яких він має суто конкретно-науковий аспект. У злочинах, пов’язаних із порушенням спеціальних правил, експерти можуть дослідити лише технічні ланки каузальності, але в цілому встановлення причинного зв'язку, з огляду на його нормативний характер, є юридичним питанням, яке належить до виключної компетенції органів досудового слідства та суду.

8. Розвинені аргументи на користь висновку про те, що бездіяльність – це правова категорія, заснована на належному, яка поза рамок нормативної протиправності не існує. Підкреслюється, що обґрунтування причинного зв'язку при бездіяльності, окрім іншого, будується на використанні кримінологічних положень про соціальний детермінізм. Таким чином, при бездіяльності мова йде про “соціальну причинність”, а не каузальність в філософському чи природничонауковому її розумінні.

9. Вперше в українській науці звертається увага на проблему ймовірного усунення наслідків як підставу кримінальної відповідальності за бездіяльність. Наводяться аргументи, які свідчать про те, що, не дивлячись на свою неоднозначність, теорія “імовірнісного причинного зв’язку” має практичне значення. При встановленні причинного зв'язку при бездіяльності слід мати на увазі, що вчинення належних дій не обов’язково із неминучістю усунуло б суспільно небезпечні наслідки, а в конкретному випадку існує лише ймовірність цього. Тому бездіяльність є юридично значущою причиною наслідків і тоді, коли вчинення належної дії могло лише з певним ступенем імовірності запобігти настанню наслідків.

10. Завдяки критичному аналізу усталених положень щодо причинного зв'язку при співучасті переглядається твердження про наявність причинного зв’язку між діями співучасників та наслідками, опосередкованого свідомістю виконавця. Цей підхід змішує причинність із психікою особи та ігнорує вільний характер дій виконавця. Окрім того, категорія причинності не може застосовуватися для розуміння специфіки інституту співучасті, зміст якого утворює мотиваційний механізм інтенціональної поведінки співучасників, який є телеологічним, а не каузальним.

Практичне значення одержаних результатів полягає в наступному:

– матеріали дисертації можуть бути використані в подальших наукових розробках всього комплексу проблем причинності в юридичних науках взагалі та в кримінальному праві зокрема (науково-дослідницька сфера);

– рекомендації по встановленню юридично значущого причинного зв’язку можуть використовуватися органами досудового слідства та суду при кваліфікації злочинів (правозастосовча діяльність);

– пропозиції по уніфікації термінології статей Особливої частини КК можуть бути враховані в процесі подальшого вдосконалення кримінального законодавства (правотворча діяльність);

– матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні курсу кримінального права України та спецкурсів “Кримінальне право іноземних держав” і “Теоретичні основи кваліфікації злочинів” (навчальний процес).