Читайте также: |
|
1 Німецька класична філософія
Німецька класична філософія особливо поширилась наприкінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. Її основу склала творчість п’яти найбільш видатних німецьких філософів того часу:
· Іммануїла Канта (1724-1804);.
· Йогана Фіхте (1762 - 1814);
· Фрідріха Шеллінга (1775 - 1854);
· Георга Гегеля (1770 -1831);
· Людовика Фейєрбаха (1804 - 1872).
У німецькій класичній філософії були представлені три провідних філософських напрямки:
· об’єктивний ідеалізм (Кант, Шеллінг, Гегель);
· суб’єктивний ідеалізм (Фіхте);
· матеріалізм (Фейєрбах).
2. Філософія Григорія сковороди
· Світ складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому – справжньої основи будь-чого, тобто Бога;
· дві натури однаково вічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба;
· Біблія – особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного;
· людина, як малий світ, мікрокосмос, “світок”, поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення;
· перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі;
· оскільки дух за своєю суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у поруках людського серця;
· треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце є осередком духовного життя людини, а також гармонізує знання та віру, що дає опору людині у плинному й непевному світі;
· наука про людину та її щастя – найважливіша з усіх наук;
· любов та віра дасть змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного “Я”, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхує на шлях дійсного щастя;
· антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, є поняття суму, туги, нудьги, страху; запорука здоров’я душі – її радість, кураж;
· людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, яка приносить внутрішнє задоволення і душевний спокій, є обов’язковою умовою самореалізації людини.
3. Філософія стародавньої Греції
Давньогрецькою називається філософія, вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. В своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:досократівський – VII – V ст. до н.е.; класичний (сократівський) – середина V – кінець IV ст. до н.е.; елліністичний – кінець IV – II ст. до н.е.; римський – І ст. до н.е. – V ст. до н.е.
До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократиків: мілетська школа; Геракліт Ефейський; елейська школа; атомістики; деякі інші філософи.
Класичний період – час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу, але робили це глибше “досократиків”.
Відомі філософи: Аристотель, Платон, Сократ.
Для елліністичного періоду характерно:
- розповсюдження анти суспільної філософії кініків;
- зародження стоїчного напрямку філософії;
- діяльність “сократичних” філософських шкіл;
- філософія Епікура та ін.
Взагалі давньогрецька філософія має наступні особливості:
Ø матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);
Ø вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;
Ø головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;
Ø на пізніх етапах – зміщення космоцентризму і антропоцентризму;
Ø допускалося існування богів;
Ø давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;
Варіант 4
1.Філософія нового часу. Раціоналістична філософія Декарта
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію ХVI–XVII ст., становлення експериментального природознавства.
Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формується в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.
Філософія Нового часу мала свою специфіку: матеріалістичний
напрямок; великий інтерес до соціально-політичних проблем; панування емпіризму над раціоналізмом.
Засновником раціоналізму вважають Рене Декарта – видатний французький філософ і вчений-математик.
Раціоналісти вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуття людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р. Декарт стверджував, що “пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки“.
2. Діалектика та її структура.
Діалектика – метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.
Принципи:
· принцип загального зв’язку;
· принцип системності;
· принцип причинності;
· принцип історизму.
3. Загальна характеристика філософської думки України.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 18 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |