Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Варіант 3

1 Німецька класична філософія

Німецька класична філософія особливо поширилась наприкінці XVIII ст. - першій половині XIX ст. Її основу склала творчість п’яти найбільш видатних німецьких філософів того часу:

· Іммануїла Канта (1724-1804);.

· Йогана Фіхте (1762 - 1814);

· Фрідріха Шеллінга (1775 - 1854);

· Георга Гегеля (1770 -1831);

· Людовика Фейєрбаха (1804 - 1872).

У німецькій класичній філософії були представлені три провідних філософських напрямки:

· об’єктивний ідеалізм (Кант, Шеллінг, Гегель);

· суб’єктивний ідеалізм (Фіхте);

· матеріалізм (Фейєрбах).

2. Філософія Григорія сковороди

· Світ складається із двох натур: видимої, чуттєвої, але не справжньої і не першої за суттю, та невидимої, духовної, вічної та чистої, а тому – справжньої основи будь-чого, тобто Бога;

· дві натури однаково вічні, існують ніби паралельно, а тому жодну з них не можна просто знехтувати, але духовна натура ніколи не виявляється у видимій адекватно, тому між ними точиться вічна боротьба;

· Біблія – особливий реальний світ, що існує поміж великим світом (космосом) та малим (людиною), форма переходу від видимого, чуттєвого світу до духовного;

· людина, як малий світ, мікрокосмос, “світок”, поєднує в собі дві натури, своїм життям демонструє їх боротьбу та весь можливий діапазон її виявлення;

· перед людиною стоїть завдання пізнати себе, тобто зрозуміти, осмислити себе як особливий перехід між світовими натурами, і, відповідно, визначити своє місце у світовій драмі;

· оскільки дух за своєю суттю є єдиним та неподільним, то найбільш цілісно, повно та адекватно він являє себе у поруках людського серця;

· треба прислухатися до голосу серця, бо саме в ньому найбільш прямо (повно) являє себе людська суть (людська натура); серце є осередком духовного життя людини, а також гармонізує знання та віру, що дає опору людині у плинному й непевному світі;

· наука про людину та її щастя – найважливіша з усіх наук;

· любов та віра дасть змогу людині вийти за межі свого тлінного звичайного “Я”, живлять душу людини, наповнюють її творчою енергією, підштовхує на шлях дійсного щастя;

· антиподами любові та віри, протилежними за своєю дією на людину, є поняття суму, туги, нудьги, страху; запорука здоров’я душі – її радість, кураж;

· людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, яка приносить внутрішнє задоволення і душевний спокій, є обов’язковою умовою самореалізації людини.

3. Філософія стародавньої Греції

Давньогрецькою називається філософія, вироблена грецькими філософами, що проживали на території сучасної Греції, а також в грецьких полісах. В своєму розвитку вона пройшла чотири основних етапи:досократівський – VII – V ст. до н.е.; класичний (сократівський) – середина V – кінець IV ст. до н.е.; елліністичний – кінець IV – II ст. до н.е.; римський – І ст. до н.е. – V ст. до н.е.

До досократівського періоду відноситься діяльність так званих філософів-досократиків: мілетська школа; Геракліт Ефейський; елейська школа; атомістики; деякі інші філософи.

Класичний період – час розквіту давньогрецької філософії. Філософи цього часу також намагалися пояснити сутність Космосу, але робили це глибше “досократиків”.

Відомі філософи: Аристотель, Платон, Сократ.

Для елліністичного періоду характерно:

- розповсюдження анти суспільної філософії кініків;

- зародження стоїчного напрямку філософії;

- діяльність “сократичних” філософських шкіл;

- філософія Епікура та ін.

Взагалі давньогрецька філософія має наступні особливості:

Ø матеріальною основою розквіту даної філософії був економічний розквіт полісів (торгово-промислових міських центрів);

Ø вона була відірвана від процесу матеріального виробництва;

Ø головною ідеєю цієї філософії є космоцентризм;

Ø на пізніх етапах – зміщення космоцентризму і антропоцентризму;

Ø допускалося існування богів;

Ø давньогрецькі боги були частиною природи і близькі до людей;

Варіант 4

1.Філософія нового часу. Раціоналістична філософія Декарта

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію ХVI–XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачає в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. На цій основі формується в філософії XVII ст. два протилежні напрямки: емпіризм та раціоналізм.

Філософія Нового часу мала свою специфіку: матеріалістичний

напрямок; великий інтерес до соціально-політичних проблем; панування емпіризму над раціоналізмом.

Засновником раціоналізму вважають Рене Декарта – видатний французький філософ і вчений-математик.

Раціоналісти вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомогою відчуття людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р. Декарт стверджував, що “пізнання речей залежить від інтелекту, а не навпаки“.

2. Діалектика та її структура.

Діалектика – метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Принципи:

· принцип загального зв’язку;

· принцип системності;

· принцип причинності;

· принцип історизму.

3. Загальна характеристика філософської думки України.