Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Роль християнства у формуванні середньовічної філософії.

Читайте также:
  1. Вплив християнства на духовну культуру Київської Русі.
  2. Вступ до філософії.
  3. Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії.
  4. Другорядні члени речення; їх роль у формуванні структури простого речення
  5. Духовні джерела філософії.
  6. Загальна характеристика основних етапів розвитку античної філософії.
  7. Запровадження християнства на Русі.
  8. Запровадження християнства.
  9. Збалансування бюджету найбільш складне завдання, оскільки, як правило, потреби у видатках перевищують реальні можливості у формуванні доходів.
  10. ІІ. АНТИЧНА ДОБА РОЗВИТКУ ХРИСТИЯНСТВА

Поява і утвердження християнства в Європі призвели до духовної революції у розвитку європейської цивілізації. Філософська проблематика даного періоду підпорядковувалась вірі, а науковий інтерес - релігії. Звідси її функціональне визначення, яке сформулював у середні віки Фама Аквінський: «Філософія - наймичка богослів’я». Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному, а саме, на спасінні душі. Бог створює світ із нічого, і тому світ постійно перебуває на межі буття і небуття. Світ існує лише завдяки Богу. Бог - це духовна сутність, абсолют всіх абсолютів. Бог для людини є неосяжним (задум бога невідомий). Бог лише із власного милосердя та любові до людини може відкрити себе людині, це відбулося тоді, коли він посла на Землю свого сина - Ісуса Христа. А шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення, само зосередження і самовдосконалення. Ісус, - в перекладі з грецького, Спаситель, Христос - Помазаник. Ісус Христос - Боголюдина, що прийняв смерть за гріхи людства. «Ісус із Назарета, покорив більше людей, ніж Олександр Македонський, Цезар, Наполеон: без науки і освіти, Він дав більше світла, ніж всі філософи і вченні разом взяті, не написав сам ні стрічки, Він заставив писати багатьох». В основі філософських поглядів даного періоду є основне питання філософії: Що спочатку виникло: буття чи мислення, матерія чи свідомість? - Дуалізм - матерія є вічна субстанція із якої Бог створив світ, подібно архітек-тору і будівельнику. А тому, навіть якщо світ і буде зруйнований, його основа - матерія - вічна. Отже, матерія існувала одночасно з Творцем і ніяк від нього не залежить. - Пантеїзм - ототожнюють Бога з навколишнім середовищем, світом, який стає єдиносущим Божеству. Різновидності пантеїзму: а) антропоцентризм - обожнювання живих людей (імператорів, полководців, релігійних діячів…); б) анимизм - обожнювання духів померлих предків; в) фетишизм - обожнювання матеріальних предметів і речей. Виникає і друга сторона основного питання філософії: чи можна пізнати навколишній світ? Отже, християнство, як і будь - яка інша ідеологія, прогнуло знайти філософ-ське обгрунтування основних ідей. Першою спробою філософського обґрунтування християнства була патристи-ка. Це був визнаний офіційною церквою напрямок у філософії, який розроблявся "батьками церкви" (лат. «pater»-,батько). На ранніх етапах свого розвитку патристика набула характеру апологетики (ІІ -IV ст.), перші християнські мислителі звертались до римських імператорів або широкого загалу із посланням на захист християн (гр.. «апологея» - захист). У таких зверненнях апологети почали розглядати важливі світоглядні ідеї такі, як розуміння сутності Бога, характеру та змісту божественного творіння, природа та сутність віри, співвідношення віри і знання.

Одним із найбільш яскравих представників патристики був єпископ із Гіппона (Північна Африка) Августин, якого католицькі богослови нарекли ще й ім'ям Блаженний. Августин вважав, що філософія поза богослов'ям – ніщо. Воюючи з "язичеством", як він називав античну філософію, Августин намагався розгорну-ти християнську теологічну систему на основі неоплатонізму. Платонівські "ідеї" перетворюються в Августина в "думки творця перед актом творіння", а "надчуттєвий світ" – в ієрархію християнського неба із Богом на чолі. При цьому небесна ієрархія визначає ієрархію земного соціального існу-вавня. Августин пропагував доктрину всезагального, наперед визначеного існування. Бог, вказує Августин, наперед визначає долю людини, незалежно від її вчинків: одні люди йдуть до"спасіння", інші до пекельних мук. Людська воля, за Августином, – сліпа зброя волі Бога. Погляди Августина виникли на межі античного і середньовічного світів. Світова римська держава розвалилась. У 410 р. Аларіх захопив і пограбував Рим, ворота якого відкрили раби. Історичні події тієї епохи дістали тлумачення в "філософії історії" Августина, що була викладена у творі "Про град божий". Вся історія для Августина – це боротьба між прибічниками християнської церкви, які будують "град божий" на землі, і прибічниками сатани, який організував світське життя на землі, світську земну державу. Якщо гине земна держава, то на її місце стає "вічна світова держава", яка втілена в католицькій церкві. Августин пропагує теократичну систему – верховенство церковної влади над світською і світове панування космополітич-ної організації католицизму. Софістичними доведеннями він намагається вип.-равдати рабство і соціальну нерівність на них ґрунтується, проповідує лицемір-ний аскетизм: "любов до Бога", доведена до презирства у ставленні до людини. Для Августина земне життя – гріховне і тимчасове, це тільки підготовка до вічного "потустороннього" існування. Така проповідь робила людей пасивними, привчала їх до рабської покірливості, формувала рабську свідомість. Таким чином Августин Блаженний вважав: - філософія поза богослов’ям ніщо; - Бог є сукупність усіх можливих досконалостей; - Бог є вічним та завершенним буттям; - Бог творить світ із нічого; - Можливості Бога у творінні невичерпні; - Світ перебуває в повній залежності від Бога, але Бог від світу не залежить; - Бог є гарантом безсмертя та спасіння людства.

Видатним представником середньовічної схоластики є Фома Аквінський (1225–127 і який вважається основоположником найвпливовішого напрямку у філософії - томізму. Народився поблизу Неаполя (Аквіно), отримав ґрунтовну освіту, викладав у Парижі, Болоньї. Фома намагався поставити філософію на службу релігії, одночасно проводячи розмежування між філософією і релігією, між знанням і вірою, доводячи можливість гармонії між знанням і вірою, а також необхідність їх співіснування. Відповідно він розрізняв істини розуму і одкровення. Для нього це були найвищі істини, які недоступні свідомості і можуть бути досягнуті тільки через віру. Таким чином, Фома виступає, з одного боку, проти Тертулліана: "Вірю, тому що абсурдно", який відкидав значимість розуму у справах віри, а з іншого боку, підтримує Абеляра, який доводив, що релігійні догми не мають суперечити розуму, погоджуючись з ним. Принцип гармонії розуму і віри, свідчить, що істина, яка пізнається розумом, не має суперечити істині одкровення. Критикуючи попередні світоглядні системи, Фома стверджував, що світовий рух передбачає першорушія, причинний зв'язок – першопричину, а цілеспрямованість у світі – мету. Фома – поміркований реаліст, він вважав, що загальні поняття первинні щодо речей; виступав проти крайнього реалізму, який вів до пантеїзму. Він намагався створити енциклопе-дично-теологічну систему, яка б могла відповісти на всі питання, що висували-ся його часом. Вся філософія Фоми була спрямована на збереження і зміцнення влади католицької церкви. а своїми політичними поглядами Фома переконаний монархіст. Він вважав государя не тільки правителем, а й творцем держави. Верховну волю папи, його владу він розглядав як "Божу волю", а самого папу як "намісника" Бога. Він рішуче виступав проти соціальної нерів-ності людей. Його вчення часто характеризують як концепцію «симфонії (співзвучності) розуму та віри», а саме: - існують істини, які можна осягнути природним розумом; - існують істини, які перевищують людські можливості; - існують істини, що їх можуть розуміти як із допомогою розуму, так і з допомогою віри. Отже, «симфонія» передбачає підпорядкування природного розуму істинам. Виходячи з цих міркувань Тома поділяв усі знання і науки на: - теологію об’явлення; - природну теологію; - філософію.

У 1879 р. вчення Томи Аквінського проголошено офіційною філософ-ською доктриною Католицької Церкви під назвою «неотомізм». Нові тенденції у схоластичній філософії Середньовіччя, відмінні від вчення Ф.Аквінського, були представлені у творчості Роджера Бекона (біля 1214 – 1294 рр.) і Дунса Скота (1265 – 1308 рр.).
По-перше, вони піддали сумніву схоластичні методи з’ясування проблеми універсалій, пропонуючи взамін їх пустоти і формалізму, дослідні методи, котрі “доходять до пізнання причин явищ”. По-друге, на противагу правовірним схоластикам і Ф.Аквінському, вони звертали увагу на проблеми природознавства. По-третє, вони прагнули розірвати зв’язок між філософією і теологією, до певної міри вивільнити філософію від гніту церкви.

 

 

Основні риси філософії Середньовіччя.

Слід відзначити, що по рівню розвитку філософії, культури в цілому середньовікова філософія була кроком назад у порівнянні з античністю. Хоча падіння Римської імперії, перехід від рабоволодіння до феодальних суспільних відносин, було прогресивним явищем в історії розвитку суспільства. феодальний лад відкривав простір для подальшого прогресу у розвитку виробництва, науки, техніки, ремесел, культури, політичних та соціальних відносин.
На межі двох епох – античної і середньовікової – сформувався новий світогляд – виникло християнство, яке мало домінуючий вплив на духовне життя усіх європейських країн.
Які ж риси притаманні філософії Середньовіччя, чим вона відрізняється від античної філософії?
Коротко, ці риси можна звести до наступних:
1. Засилля в усіх сферах життя релігії;
2. Схоластика як спосіб філософствування;
3. Теоцентризм;
4. Геоцентризм;
5. Переважання ідеалістичних напрямків у філософії;
6. Слабкі паростки матеріалізму.


 

 




Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 16 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Схоластика | Тема 10. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. | Проблема істини | Практика як критерій істини. | Практика як критерій істини. | Метод як усвідомлений спосіб пізнавальної діяльності. | Матерія є причиною усіх причин, не будучи сама обумовлена ніякою причиною» Ф. Бекон Фундаментальне значення проблеми буття у філософії. Поняття «онтологія», «буття». | Єдність матерії, руху, простору і часу. | Людська діяльність, як особливий спосіб саморуху об’єктивної і суб’єктивної реальності. | Проблема свідомості у філософії. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.011 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав