Читайте также:
|
Мабуть, першим винаходом людини було створення ручного рубала - загостреною гальки, що дозволяє рубати дерево або різати м'ясо. Рубало було першим примітивним знаряддям, використання якого виділило людину зі світу мавп - приматів. Дещо пізніше, приблизно 100 тисяч років тому, людина навчилася використовувати вогонь; вогонь служив не тільки для приготування їжі або обігріву, але, в першу чергу, був зброєю на полюванні. Вогонь дозволив організувати загонную полювання: розмахуючи смолоскипами, ланцюг загоничів гнала стадо тварин до засідки, де ховалися мисливці зі списами і дрючками. Дані археології говорять про надзвичайну ефективності загінного полювання - наприклад, на стоянці в Солютре були знайдені кістки 10 тисяч коней, яких заганяли до крутого обриву.
Загородне полювання була головним фактором, що визначав спосіб життя людей кам'яного століття: вони жили невеликими згуртованими пологами. Колективне полювання вимагала колективізму в повсякденному житті; первісні люди не знали, що таке приватна власність; вони жили в одній печері і харчувалися у одного багаття, не проводячи поділу видобутку. Всі чоловіки роду вважалися братами, а всі жінки - сестрами. Сім'я мала інший характер, ніж у наш час: крім першої дружини кожен чоловік мав інших дружин - всі дружини братів, тобто всі жінки роду вважалися його другими дружинами. У ескімосів дружина брата називалася «Аяганов» - буквально «моя дружина».
Загородне полювання, в кінцевому рахунку, призвела до повного винищення багатьох видів великих тварин, наприклад, мамонтів, мастодонтів, шерстистих носорогів. Намагаючись вижити у вічній боротьбі за існування, люди вдосконалювали методи полювання; приблизно 13 тисяч років тому був винайдений цибулю, що дозволив полювати на птахів і дрібних тварин. У цей час була одомашнена собака - люди «уклали союз» з предками собак, шакалами, і стали допомагати один одному на полюванні. З'являється гарпун і набуває поширення рибальство; мисливці створюють перші рибальські човни - довбанки. Поряд з полюванням все більше поширюється збиральництво; збиранням їстівних рослин зазвичай займалися жінки, в той час як полювання була заняттям чоловіків.
Сенс всіх технічних досягнень стародавньої людини, в кінцевому рахунку, зводився до спроб розширення його екологічної ніші. Обсяг екологічної ніші визначається розмірами існуючих харчових ресурсів; технічні досягнення, скажімо, освоєння рибальства, призводять до збільшення цих ресурсів, тобто до розширення екологічної ніші. Однак за сприятливих умов чисельність населення може подвоїтися за 50 років; за сто років населення може зрости в 4 рази, за 200 років - в 16 разів, за 400 років воно може зрости в 256 разів! Таким чином, здатність людини до розмноження така, що нові ресурси незабаром виявляються вичерпаними, екологічна ніша заповнюється до межі, і знову починає відчуватися нестача продовольства.
Люди кам'яного століття майже завжди жили в умовах браку продовольства - тобто в умовах регулярно повторюваного голоду. Голод приводив до сутичок між мисливськими родами, і археологи знаходять численні докази цих зіткнень, в тому числі роздроблені і видовбані кістки людей - ознаки канібалізму. За свідченням дослідників, тривалість життя людей кам'яного століття становила 32 роки у чоловіків і 25 років у жінок - ці цифри говорять про ту суворій боротьбі за існування, яку доводилося вести стародавній людині.
Удосконалення методів полювання справляло істотний вплив на життя людей, проте воно не йшли в порівняння з тими революційними змінами, які відбулися в період пізнього неоліту, в IX -VIII тисячолітті до н. е.. У цей час відбулася так звана неолітична революція - була освоєна технологія землеробства, люди навчилися сіяти пшеницю і збирати врожай. Якщо раніше для прогодування одного мисливця було потрібно 20 кв. км мисливських угідь, то тепер на цій території могли прогодуватися десятки і сотні землеробів - екологічна ніша розширилася в десятки, в сотні разів! До мисливцям, вимушеним постійно боротися за існування, несподівано прийшло нечуваний достаток, почалося «золотий вік» в історії людства.
Від часів, що пішли за неолітичної революцією, залишилося безліч легенд про благополучну, ситого життя. Ось як передавав легенду про Золотому Столітті давньогрецький поет Гесіод.
Створили насамперед покоління людей золоте
Вечножівущіе боги, власники осель олімпійських.
Жили ті люди, як боги, з спокійною і ясною душею,
Горя не знаючи, не знаючи праць. І сумна старість
До них наближатися не сміла... добра недолік
Був їм ні в чому не відомий. Великий врожай і рясний
Самі давали собою хлебодарние землі.
Характерно, що в громади перших хліборобів очолювали жінки: жінки перш займалися збиранням і мабуть, саме жінки «винайшли» землеробство. За свідченням етнографів, у багатьох примітивних народів землеробством займаються жінки, в той час як заняттям чоловіків залишається полювання. У силу того, що жінки забезпечують рід їжею, вони займають привілейоване становище - для цього періоду характерно панування матріархату.
Спочатку основним знаряддям землероба була палка- копалка або мотика; в IV тис. до н. е.. був винайдений плуг, в який запрягали волів. Використання плуга вимагає великої фізичної сили, і з цього часу оранка стала справою чоловіків, тепер годувальником роду став чоловік, настав час патріархату.
Освоєння землеробства було великим фундаментальним відкриттям, яке призвело до різкого розширення екологічної ніші і до швидкого збільшення чисельності хліборобів. Початковий вогнище землеробства знаходився на Близькому Сході. Вже у VIII тисячолітті тут стала відчуватися нестача землі і почалося розселення хліборобів на землі навколишніх мисливських племен - починається поширення землеробського культурного кола. У VII тисячолітті хлібороби з'явилися на Балканах, в VI тис. в долинах Дунаю, Інду і Гангу, а до кінця V тис. - в Іспанії та Китаї. Мисливські племена, колишні мешканці цих територій або винищувалися, або витіснялися прибульцями, або підпорядковувалися їм і переймали їх культуру. Зі старих районів землеробства виходили все нові і нові міграційні хвилі. Фінікійці і греки освоювали береги Середземного моря, індійці - береги Індокитаю.
Освоєння землеробства надовго забезпечило людей їжею, але разом з тим породило певні проблеми. Перехід на іншу їжу породив нові хвороби і зажадав досить тривалої адаптації. Потім виникла проблема одягу: адже раніше мисливці одягалися в звірині шкури. Хлібороби стали вирощувати рослини з довгими волокнами - передусім льон, вони стали, прясти і ткати лляні волокна. Таким чином, з'явилося прядіння і ткацтво. Ще однією проблемою було зберігання зерна, яке поїдалося полчищами мишей. Ця проблема була вирішена з винаходом кераміки. Кошики з лозин стали обмазувати глиною і обпалювати на багатті; потім були створені печі для випалення і гончарний круг. Гончарі стали першими професійними ремісниками, вони жили при общинному храмі і отримували зміст від громади.
Дуже важливою для хліборобів виявилася проблема жител. Мисливці постійно пересувалися у пошуках здобичі і жили в легенях куренях, покритих звіриними шкурами. Хлібороби жили в будинках, перші будинки будували з необпаленої цегли; потім цегла стали обпалювати в гончарних печах, але обпалений цегла була доріг і застосовувався, в основному, для облицювання будівель. У IV тисячолітті в Месопотамії з'явилося ще одне нововведення - ваблена биками чотириколісний віз.
Ще одним відкриттям цього часу було створення перших мідних знарядь. Можливо, перша мідь була випадково отримана з руди в гончарних печах, але як би там не було, це відкриття спочатку не зробило помітного впливу на життя землеробів. Мідь була рідкісним металом, і спочатку використовувалася як прикраси. Пізніше, в III тисячолітті, було виявлено, що добавка олова дозволяє одержувати більш тверду, ніж мідь, бронзу. З бронзи стали виготовляти зброю і деякі важливі технічні деталі, наприклад втулки бойових колісниць - проте бронза була ще дорожче міді і її поява не призвело до поширення металевих знарядь праці.
Освоєння мотижного землеробства було першим етапом змінила життя людей неолітичної революції. Другим етапом стало освоєння іригаційного землеробства. При сапним технології обробляється земля швидко скінчився, і через два- три роки землероби були змушені переходити на нову ділянку; за наявності іригації родючість грунту відновлюється за рахунок наносів мулу, врожайність залишається стабільно високою і земельні ресурси використовуються повністю. Про значення іригаційної революції говорять наступні цифри. Щільність населення при мисливському господарстві становить близько 0,05 чол / кв. км, при сапним землеробстві - до 10 чол / кв. км, при іригаційному землеробстві вона досягає 100-200 чол / кв. км. Таким чином, другий етап неолітичної революції не поступався за своїми масштабами першому етапу.
Іригаційна революція стала фактом в IV тисячолітті до н. е.., коли жителі Стародавньої Месопотамії, шумери, навчилися будувати магістральні іригаційні канали довжиною в десятки кілометрів. Величезне збільшення продуктивності землеробства викликало різке зростання населення, в цей час з'являються численні селища, які розростаються до розмірів міст. У III тисячолітті іригаційна революція поширюється на долини Нілу, Інду, у II тисячолітті - на долини Гангу і Хуанхе; долини великих річок стають основними осередками землеробської цивілізації.
Розвиток іригації призвело до нового розширення екологічної ніші людини - однак ми пам'ятаємо, що чисельність населення зростає дуже швидко, за чотириста років вона може зрости в 250 разів. У III тисячолітті щільність населення в річкових долинах зросла в сотні разів, і нова екологічна ніша була заповнена. На Близькому Сході почалося перенаселення.
У період колонізації і достатку родові громади не вважали за потрібне змінювати традиційні принципи колективної праці: так само, як і полювання, обробка землі відбувалася спільно на загальному полі і врожай ділився рівномірно між родичами. Такий порядок землекористування зафіксований джерелами в багатьох найдавніших громадах Азії. Інший традицією, успадкованою хліборобами від мисливців було народне зібрання і родова демократія.
Перенаселення проявлялося спочатку рідкісними голодуванням в період великих неврожаїв. Громада відповідала на нього застосуванням іригації і добрив. Поступово стало виявлятися, що, на відміну від полювання, колективна праця в землеробстві не дає переваги перед індивідуальною працею. " При колективній праці багато хто лінується і є можливість неповної віддачі сил, " - йдеться у старовинному китайському трактаті " Люйші чунцю ". Найбільш працьовиті селяни стали вимагати виділення ділянки своєї землі і пішли на " хутора ". Перший час селянські наділи підлягали систематичному перерозподілу.
" Ситому Краї не дозволяли радіти кому-небудь одному, тому раз на три роки переділялися поля і житла ", - говорить китайський джерело. У Китаї ця система називалася " цзинь - тянь ", вона зафіксована майже у всіх районах світу, а в Росії та Південно -Східної Азії дожила до XIX століття.
Проте в областях більш високого демографічного тиску система наділів швидко привела до появи приватної власності на землю - насамперед тому, що переділи стримували застосування добрив та місцевої іригації. Приватна власність з'явилася в Дворіччя приблизно 2600 років до н. е.., а в інших регіонах - у міру того, як тиск там досягало відповідного рівня. У Китаї це сталося в VI -VII століттях до н. е.., в Індії і в Італії - в середині I тисячоліття до н. е..
Поява приватної власності викликало розпад громади. Сім'ї і приватні будинки відокремилися один від одного високими парканами. Дружина брата перестала бути «моєю дружиною». Почалося розшарування громади на багатих і бідних. Розділи ділянки в багатодітних сім'ях приводили до того, що наділи не могли прогодувати землевласників. Селяни брали зерно в борг - так з'явилися лихварство - і зрештою втрачали свій наділ. Безземельні батрачили у куркулів, просили милостиню на дорогах, багато промишляли розбоєм. Інша частина безземельних зайнялася професійним ремеслом. Ремісники збиралися навколо ринків, щоб міняти свої вироби на хліб - так з'явилися міста і торгівля.
Зростання населення приводив до поступового заповнення екологічної ніші землеробів, і в міру цього заповнення відбувалася адаптація людини до нових умов існування. Результатом цієї адаптації і була поява приватної власності, нові сімейні відносини, розвиток міст, торгівлі, ремесел, мистецтв і науки - становлення нового суспільства, яке називають «традиційним суспільством» хліборобів. Цей світ був разюче несхожий на колишній світ мисливських громад і ці зміни були викликані великим фундаментальним відкриттям - освоєнням землеробства.
Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 27 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |