Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Соціально-політична та культурна ситуація на українських землях з середини 17 ст кінець 18

Читайте также:
  1. Аналіз складу, структури та динаміки оборотних активів СТОВ «НІКА» (станом на кінець року) за 2011-2013 рр.
  2. Билет 31. Проблема познания в философии. Социокультурная природа познания. Проблема достоверности знания. Теория истины.
  3. Век в России как социокультурная эпоха.
  4. Визначте особливості суспільно-політичного і національного руху на західноукраїнських землях у складі Польської держави в 1920-ті – 1930-ті роки.
  5. Визначте причини поразки українського національного руху на західноукраїнських землях 1918-1919 рр.
  6. Від давнини до середини XIX ст.
  7. Возвышение и укрепление Москвы: государственная и культурная политика великих московских князей до Иоанна Грозного.
  8. Вопрос 26. Социальная культурная ситуация в России 17 века
  9. Вопрос№37) Почему «культурная революция» является составной частью «Большого скачка»? Каковы ее задачи?
  10. Горизонтальний і вертикальний аналіз джерел формування капіталу СТОВ «НІКА» (станом на кінець року) за 2011-2013 рр.

XVI—XVIII століття — виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI—XVIII століття

Передусім треба підкреслити, що тоді ще були живі традиції Русі. Найкраще вони збереглися у західноукраїнських землях, менш потерпілих від монголо-татарського нашестя. Крім того, у великому князівстві Литовському культурна спадщина Русі була сприйнята на державному рівні.

У XVI столітті триває стабілізація і пожвавлення економічного життя, зростання міст. Нараховувалося до 20 великих українських міст з населенням понад 10—15 тисяч жителів. У Львові, Києві кількість ремісничих спеціальностей досягала 300. Розвитку товарно-грошових відносин сприяло магдебурзьке право правова система, яка закріплювала самоврядування городян. На Волині і в Галичині все ширше практикувалося будівництво світських споруд не з дерева, а з каменю і цегли, у XV столітті у Львові було побудовано водопровід.

Свою роль відіграв і вплив західноєвропейського Відродження та Реформації. В містах України, як і в ряді інших європейських країн, проживало етнічно різнорідне населення: крім українців — поляки, німці, жиди, вірмени, угорці, греки, що сприяло взаємопроникненню різних культур. У XV столітті, коли під ударами Туреччини прийшли до занепаду італійські колонії у Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова і Києва. З іншого боку, діти українських вельмож навчалися в університетах Праги, Кракова, Болоньї. Варто пригадати імена українського поета XV століття Павла Русина, професора медицини й астрономії з Дрогобича Юрія Котермака. Гуманістичні настрої та ідеї, європейські художні стилі набували на українському культурному ґрунті нових форм.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу зокрема Національно-Визвольна війна 1648-1657 рр.. Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови. У звязку зі зростанням міст в Європі зріс попит на продукцію сільського господарства, а Іспанія, яка досі була «житницею Європи», не справлялася з цим завданням. Потрібні були нові постачальники, і на цю роль претендувала Польща. Польські феодали захопили землю, закріпачили селян, витискали з України максимум прибутку, але в той же час захистити її від набігів турок і татар виявилися неспроможними. У цих умовах всі культурні процеси перепліталися як з боротьбою проти польського засилля, так і з обороною рубежів від натиску Кримського ханства й Османської Туреччини.

Неоднозначною у розвиткові української культури в XVI століття — першій половині XVIII століття була позиція соціальної еліти. Своєю меценатською діяльністю прославилися князь Костянтин Василь Острозький, князь Юрій Слуцький, Єлизавета Галшка Гулечівна. Однак більшість українських феодалів, верхівка духовенства в умовах панування Речі Посполитої віддалялися від національної культури — мови, традицій, православної віри і сприймали польську. Один з українських публіцистів — Мелетій Смотрицький в полемічному трактаті «Тренос» «Плач» відобразив скорботу православної церкви за династіями, які раніше були віддані вірі своїх предків, а зараз її покинули:

«…Де тепер той безцінний камінь карбункул, блискучий як світильник — дім князів Острозьких, що світив над усіма іншими блиском святості старої віри своєї. Де інші, також безцінні камені тієї корони — славні доми руських князів, неоціненні сапфіри, безцінні діаманти: княжата Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чорторийські, Пронські, Руженські, Масальські, Лукомські та інші незчисленні, яких довго було б вичисляти…».

Втрата народом своїх поводирів, еліти суттєво вплинула на розвиток культури.

У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво — самобутній суспільний стан, який сформувався в XV—XVI століттях. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.

Всенародна війна за свободу України 1648—1657 рр. безпосередньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення — все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зростання національної самосвідомості.

Кризова ситуація в культурі України виникла в кінці XVIII століття після того, як внаслідок трьох поділів Польщі українська територія виявилася у складі двох імперій — Російської та Австрійської, в яких проводився антиукраїнський політичний курс. У Російській імперії по суті повторилася ситуація попереднього сторіччя, тільки тепер козацька старшина стала частиною дворянства, сприйняла російську культуру. Єдиними носіями і творцями української культури в цій ситуації залишилися низи суспільства, простий народ.

15. Розвиток укр. Освітніх традицій за часів гетьманнщинни.

Розвиток освіти Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-Могилянська колегія, яка у 1701 р. отримала титул і права академії. За часів гетьмана І. Мазепи вона досягла найбільшого розквіту. На початку XVIII ст. в ній навчалося дві тисячі студентів. Академія була відкрита для широких верств населення України, приймала також студентів і з інших православних країн – Сербії, Чорногорії, Болгарії. Тут працювали видатні вчені, письменники, митці Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Варлаам Ясинський, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та інші. Визначними культурними діячами стали Г. Сковорода, В. Рубан, М. Березовський, П. Гулак-Артемовський. Авторитет Київської академії був надзвичайно високим.

Своєрідними філіями Київської академії були колегіуми, засновані у містах Ніжині, Білгороді, Переяславі. У 1779 р. в Полтаві було відкрито слов’янську семінарію, згодом її перенесено До Катеринослава, на землі тодішнього Запоріжжя. З 1780 по 1789 рік у Полтавській семінарії вчився Іван Котляревський, майбутній зачинатель української літератури.

На другу половину XVIII ст. припадають спроби українського громадянства заснувати на території України університет. У 1764 р. представники дворянства передали імператриці Катерині II меморіал з цього приводуАле ні ці, ні пізніші плани не мали успіху: російський уряд відкидав усякі спроби розбудови вищого шкільництва в Україні. Згодом і Київську академію він привів до упадку: в ній та в колегіумах було запроваджено навчання російською мовою, з часом академію перетворено в духовну, колегіуми – в духовні семінарії. Лише у 1805 р. Слобідська Україна домоглася відкриття університету в Харкові. Засновані ж Катериною II так звані народні училища були розсадниками дрібного русифікованого чиновництва.

У Галичині освіта теж зазнавала всіляких утисків з боку австрійського уряду. Національно-культурний осередок Галичини – Успенське ставропігійське братство підупало, бо його опікуни, львівські міщани, потерпіли від загального занепаду міста і від тих ударів, що їх завдавала православ’ю польсько-католицька реакція спільно з адміністрацією. В 1788 р. братство було ліквідоване австрійським урядом; тоді ж, у 80-х роках, припинила своє існування і братська школа. Правда, у розвитку початкового і середнього шкільництва певну роль відіграли реформи цісаря Йосифа II, який у 1781 р. наказав заснувати й утримувати народні школи скрізь, де було близько сотні дітей.




Дата добавления: 2015-04-26; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Міфологія і вірування як феномен слов’янської культури | Початок і розвиток книгодрукування. розвиток освіти на українських землях 14 — 17 століття | Літописанння і л-ра середини 17 кінець 18 ст. | Діяльність Сковороди | Усна народна творчість.Історичні пісні,їх тематика та особливості | музична і театральна культура середини 17 століття кінця 18 |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.006 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав